ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ята секція
РІШЕННЯ
Справа "Ритіков проти України" (Заява № 52855/19)
П. 1 ст. 5 • Законне затримання або тримання під вартою • Затримання за рішенням слідчого без попередньої ухвали суду на підставі протоколу затримання, який не містив достатньої інформації
П. 5 ст. 5 • Право на відшкодування шкоди не забезпечено з достатнім рівнем визначеності
П. 1 ст. 35 • Вичерпання національних засобів юридичного захисту • Скарги за пунктом 2 статті 6 на стверджуване порушення презумпції невинуватості не були достатньою мірою висунуті шляхом використання кримінально-правових або цивільно-правових засобів юридичного захисту
Підготовлено Секретаріатом. Не є обов’язковим для Суду.
СТРАСБУРГ
23 травня 2024 року
ОСТАТОЧНЕ
23/08/2024
Автентичний переклад
Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Ритіков проти України"
Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
Жорж Раварані (<...>), Голова,
Ладо Чантурія (<...>),
Карло Ранцоні (<...>),
Мартіньш Мітс (<...>),
Стефані Моро-Вікстром (<...>),
Маттіас Гуйомар (<...>),
Микола Гнатовський (<...>), судді,
та Віктор Соловейчік (<...>), Секретар секції,
з огляду на:
заяву (№ 52855/19), яку 07 жовтня 2019 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянин України п. Михайло Сергійович Ритіков (далі — заявник),
рішення повідомити Уряд України (далі — Уряд) про скарги за пунктами 1 і 5 статті 5 та пунктом 2 статті 6 Конвенції, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,
зауваження сторін,
після обговорення за зачиненими дверима 26 березня та 16 квітня 2024 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено в останню зазначену дату:
ВСТУП
1. Справа стосується скарг заявника за пунктом 1 статті 5 Конвенції на те, що його затримання без попередньої ухвали суду було незаконним, за пунктом 5 статті 5 Конвенції, що у нього не було забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування у зв’язку з його незаконним затриманням і триманням під вартою, а також за пунктом 2 статті 6 Конвенції, що було порушено його право вважатися невинуватим.
ФАКТИ
2. Заявник народився у 1987 році та проживає у с. Крижанівка. Його представляла пані В. Кіріна — юрист, яка практикує у м. Києві.
3. Уряд представляла виконувач обов’язків Уповноваженого пані О. Давидчук з Міністерства юстиції.
4. Факти справи можуть бути узагальнені таким чином.
I. ЗАТРИМАННЯ ТА ТРИМАННЯ ЗАЯВНИКА ПІД ВАРТОЮ
5. 25 січня 2019 року органи державної влади порушили кримінальне провадження за фактом несанкціонованого втручання в роботу інформаційно-комунікаційних систем і створення, зберігання й розповсюдження шкідливого програмного забезпечення та матеріалів порнографічного характеру.
6. 11 липня 2019 року о 06 год. 22 хв. у межах зазначеного провадження органи державної влади провели обшук у номері готелю, в якому на той момент проживали заявник та його бізнес-партнер. Згідно з протоколом обшуку було вилучено ноутбук і мобільні телефони.
7. Після закінчення обшуку слідчий затримав заявника за підозрою у зберіганні, збуті та розповсюдженні матеріалів порнографічного характеру, вчиненому за попередньою змовою групою осіб. Його затримали без передньої ухвали суду.
8. У протоколі затримання було наведено посилання на частину першу статті 208 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року (далі — КПК України) і вказано, що заявника затримали, оскільки "після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказували на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин". Жодних інших деталей у протоколі затримання наведено не було.
9. Згідно з повідомленням про підозру, врученим заявнику 12 липня 2019 року, він створив та організував функціонування так званого "абузостійкого хостингу" та вчинив декілька кіберзлочинів, поширюючи "шкідливе програмне забезпечення" та матеріали порнографічного характеру. Його також вважали відповідальним за декілька розподілених атак на відмову в обслуговуванні на державні органи України. Того ж дня прокурор звернувся до місцевого суду з клопотанням про обрання запобіжного заходу у виді тримання заявника під вартою.
10. 12 липня 2019 року Печерський районний суд міста Києва (далі — районний суд) відмовив у задоволенні клопотання слідчого та помістив заявника під домашній арешт у нічний період доби. Проаналізувавши надані матеріали, суд встановив, що існувала обґрунтована підозра у вчиненні ним злочинів, в яких він підозрювався, але достатніх підстав, які виправдовували б тримання його під вартою, не було.
11. 28 листопада 2019 року районний суд вирішив змінити запобіжний захід заявника на звільнення під особисте зобов’язання.
12. Сторони не повідомили Суд про результати кримінального провадження щодо заявника.
II. ПРОВАДЖЕННЯ ПРО ЗАХИСТ ЧЕСТІ, ГІДНОСТІ ТА ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ, ІНІЦІЙОВАНЕ ЗАЯВНИКОМ
13. 16 липня 2019 року посадові особи Служби безпеки України (далі — СБУ) провели пресконференцію у зв’язку з кримінальним провадженням щодо заявника, на якій зробили такі заяви:
"... це — наявні судові вироки [щодо заявника], які є у США, … сукупна цих судових вироків на 50 років ув’язнення. Бачите, вироки 2012, 2014 року...";
"... відповідно, враховуючи те, що є вироки суду [щодо заявника], [на нього] стоїть відповідна карточка в Інтерполі...";
"... тобто, у нього два паспорти [на різні прізвища]...";
"... як бачите, тут схема протиправної діяльності, [організованої заявником]".
14. 22 липня 2019 року заявник подав цивільний позов проти посадових осіб СБУ, які проводили пресконференцію, вимагаючи захистити його честь, гідність та ділову репутацію і спростувати недостовірну інформацію.
15. 15 квітня 2021 року Шевченківський районний суд міста Києва задовольнив цивільний позов заявника, встановивши, що всі твердження, згадані у пункті 13, були недостовірними та такими, що ганьбили його честь і гідність. Також суд зобов’язав СБУ опублікувати відомості про ухвалене рішення суду та спростувати поширену нею недостовірну інформацію про заявника.
16. Зазначене рішення було залишено без змін Київським апеляційним судом 21 вересня 2021 року. СБУ подала касаційну скаргу до Верховного Суду. У своїх зауваженнях у відповідь заявник стверджував, inter alia, що посадові особи СБУ визнали його винним у вчиненні злочинів. 24 травня 2022 року Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу, конкретно не розглянувши скаргу заявника, що працівники СБУ "визнали його винним".
17. Заявник не вимагав відшкодування шкоди у зазначеному провадженні та не повідомив Суд, чи ініціював він окреме провадження щодо відшкодування шкоди у зв’язку із зазначеними висновками.
ВІДПОВІДНА НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА
"Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою...".
19. Стаття 208 КПК України санкціонує затримання без ухвали суду за таких обставин і передбачає такі вимоги:
"1. [За відсутності ухвали суду] уповноважена службова особа має право затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках:
(1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; або
(2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або [поєднання] очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин...
...
4. Службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз’яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити [третіх] осіб про його затримання і місце перебування..., вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.
5. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол, в якому [зокрема,] зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання...; підстави затримання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов’язків затриманого. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому...".
ПРАВО
I. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ
( Див. текст )
20. Заявник скаржився на те, що його затримання 11 липня 2019 року без попередньої ухвали суду було незаконним і свавільним, а також суперечило пункту 1 статті 5 Конвенції. Окрім того, він не мав забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування у зв’язку з його незаконним затриманням і триманням під вартою всупереч пункту 5 статті 5 Конвенції. Відповідні положення статті 5 Конвенції передбачають:
"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
...
(c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;
...
5. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування".
А. Прийнятність
21. Суд зазначає, що ці скарги не є ні явно необґрунтованими, ні неприйнятними з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.
В. Суть
1. Стверджуване порушення пункту 1 статті 5 Конвенції
22. Заявник стверджував, що протокол затримання не містив чітких причин, які могли б виправдати його "несанкціоноване" затримання. Він додав, що спав, коли працівники поліції увійшли до номера готелю, і тому його не могли затримати за обставин, описаних у протоколі затримання (див. пункт 8).
23. Уряд доводив, що затримання заявника відбулося згідно з національним законодавством і його законність перевірялася національним судом під час розгляду клопотання слідчого про тримання заявника під вартою.
24. Суд зазначає, що загальний правовий стандарт затримання підозрюваного в Україні вимагає участі судді у провадженні до фактичного затримання шляхом надання дозволу на таке затримання. Сторонами не оскаржується, що затримання заявника відбулося з посиланням на статтю 208 КПК України, яка разом зі статтею 29 Конституції України (див. пункт 18) містить вичерпний перелік винятків і формує в українській правовій системі законні підстави для затримання підозрюваного без попередньої ухвали суду.
25. Хоча "законність" позбавлення свободи згідно з національним законодавством є основним фактором, але не завжди вирішальним. Крім того, Суд повинен переконатися, що таке затримання відповідало меті пункту 1 статті 5 Конвенції, яка полягає у запобіганні свавільному позбавленню осіб свободи (див. рішення у справі "Олексій Михайлович Захаркін проти України" (Oleksiy Mykhaylovych Zakharkin v. Ukraine), заява № 1727/04, пункт 84, від 24 червня 2010 року). Крім того, аби позбавлення свободи не вважалося свавільним, недостатньо, щоб цей захід було здійснено відповідно до букви національного законодавства; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення у справах "Хайредінов проти України" (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, пункт 27, від 14 жовтня 2010 року, та "Корнейкова проти України" (Korneykova v. Ukraine), заява № 39884/05, пункт 34, від 19 січня 2012 року).
26. У зв’язку з цим Суд зауважує, що в протоколі затримання цитувалася згадана частина перша статті 208 КПК України як підстава для затримання заявника без попередньої ухвали суду (див. пункти 8 і 19). Це положення, яке встановлює винятки із загального правила про необхідність ухвали суду для затримання особи, повинно тлумачитися вузько. Крім того, конкретні підстави, що виправдовують застосування одного з винятків, які вичерпно в ньому перераховані, мають бути однозначно встановлені під час застосування такого заходу (див. рішення у справі "Строган проти України" (Strogan v. Ukraine), заява № 30198/11, пункт 87, від 06 жовтня 2016 року).
27. До того ж Суд посилається на частину п’яту статті 208 КПК України, яка передбачає, що протокол затримання особи має містити підстави для такого затримання. Це особливо актуально за обставин цієї справи, в якій положення частини першої статті 208 КПК України було лише згадано (див. пункт 8), тоді як ні протокол затримання, ні протокол обшуку не містили конкретної інформації та не посилалися на будь-які конкретні обставини для пояснення, який злочин вчинив заявник перед своїм затриманням, або які ознаки чітко вказували на те, що він щойно вчинив злочин. Тому не можна було стверджувати, що органи державної влади стикнулися з невідкладною ситуацією, яка підпадала під один з винятків за частиною першою статті 208 КПК України, як-от, наприклад, затримання особи in flagrante delicto.
28. У низці своїх рішень у подібних справах стосовно періоду, коли в Україні застосовувався КПК України, прийнятий у 1960 році (з подальшими змінами), Суд встановив, посилаючись на статтю 106 цього Кодексу-1, що, коли протокол затримання не містив конкретну інформацію, яка вказує на те, що затримання було здійснено в невідкладній ситуації, він не становив суттєву гарантію проти свавільного позбавлення свободи (див. рішення у справах "Гриненко проти України" (Grinenko v. Ukraine), заява № 33627/06, пункт 83, від 15 листопада 2012 року, "Малик проти України" (Malyk v. Ukraine), заява № 37198/10, пункти 27–29, від 29 січня 2015 року, та "Котій проти України" (Kotiy v. Ukraine), заява № 28718/09, пункт 45, від 05 березня 2015 року). Суд вважає, що його висновки, зроблені у зазначених справах, також застосовні для цілей розгляду цієї справи з огляду на той факт, що вона стосується тієї ж неналежної практики наведення недостатньої інформації у протоколах затримання.
__________
-1 Відповідно до цього положення посадова особа, яка здійснює дізнання, має право затримати особу, що підозрюється у вчиненні злочину, за яке може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї з таких підстав: 1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення; 2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин; 3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.
29. Беручи до уваги наведені міркування, Суд вважає, що затримання і тримання заявника під вартою у період з 11 по 12 липня 2019 року на підставі рішення слідчого було несумісним з вимогами пункту 1 статті 5 Конвенції. Отже, було порушено це положення.
2. Стверджуване порушення пункту 5 статті 5 Конвенції
30. Заявник також скаржився на те, що він не мав забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування шкоди у зв’язку з порушенням його права за пунктом 1 статті 5 Конвенції.
31. Уряд стверджував, що українське законодавство передбачало можливість вимагати відшкодування шкоди за незаконне тримання під вартою за умови ухвалення судового рішення, яким би визнавалася така незаконність. Однак це не застосовувалося до обставин цієї справи, оскільки національні суди вважали тримання заявника під вартою законним.
32. Суд повторює, що пункт 5 статті 5 Конвенції буде дотримано, коли існує можливість звернутися за відшкодуванням шкоди, завданої позбавленням свободи, здійсненим в умовах, які суперечать пунктам 1, 2, 3 або 4 цієї статті. Таким чином право на відшкодування, гарантоване пунктом 5, виникає лише при встановленні національними органами влади або Конвенційними установами порушення одного з інших пунктів (див. рішення у справі "Станєв проти Болгарії" [ВП] (Stanev v. Bulgaria) [GC], заява № 36760/06, пункт 182, ЄСПЛ 2012, з подальшими посиланнями).
33. У цій справі Суд встановив порушення пункту 1 статті 5 Конвенції, у поєднанні з яким має розглядатися ця скарга. З цього випливає, що пункт 5 статті 5 Конвенції є застосовним. Таким чином, Суд повинен з’ясувати, чи мав заявник забезпечене правовою санкцією право на відшкодування шкоди на національному рівні.
34. Суд зауважує, що питання відшкодування шкоди за незаконне тримання під вартою регулюється в Україні Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" від 01 грудня 1994 року (див. рішення у справі "Дубовцев та інші проти України" (Dubovtsev and Others v. Ukraine), заява № 21429/14 та 9 інших заяв, пункт 48, від 21 січня 2021 року). Право на відшкодування шкоди виникає, зокрема, якщо незаконність тримання під вартою була встановлена рішенням суду (див., наприклад, рішення у справі "Вадим Мельник проти України" (Vadym Melnyk v. Ukraine), заяви № 62209/17 та № 50933/18, пункт 92, від 16 вересня 2022 року).
35. Суд також зазначає, що поки тримання заявника під вартою формально відповідає вимогам національного законодавства, він не може вимагати відшкодування шкоди у зв’язку з цим на національному рівні. Крім того, в Україні немає передбаченої законодавством процедури для подання позову з метою отримання відшкодування шкоди за позбавлення свободи, яке Суд визнав таким, що порушує один з інших пунктів (див. рішення у справі "Сінькова проти України" (Sinkova v. Ukraine), заява № 39496/11, пункт 82, від 27 лютого 2018 року).
36. Це означає, що у цій справі не був дотриманий один із принципів пункту 5 статті 5 Конвенції, а саме, що ефективне користування правом на відшкодування, гарантоване нею, повинно забезпечуватися з достатнім рівнем визначеності (див. згадане рішення у справі "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria), пункт 182).
37. Отже, було порушено пункт 5 статті 5 Конвенції.
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 2 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ
( Див. текст )
38. Заявник скаржився на те, що твердження посадових осіб СБУ, згадані у пункті 13, порушили його право вважатися невинуватим за пунктом 2 статті 6 Конвенції, який передбачає:
"2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку".
Прийнятність
39. Уряд стверджував, що заявник втратив статус потерпілого, оскільки національні суди визнали порушення його права на презумпцію невинуватості в контексті провадження про захист честі, гідності та ділової репутації. Уряд також зазначив, що заявник не скористувався іншими засобами для захисту відповідного права.
40. Заявник не погодився з Урядом, зазначивши, що успішно поданий ним позов про захист честі, гідності та ділової репутації не міг вважатися ефективним національним засобом юридичного захисту у зв’язку з його скаргою за пунктом 2 статті 6 Конвенції.
41. Суд не вбачає підстав розглядати заперечення Уряду щодо втрати статусу потерпілого, оскільки зазначена скарга у будь-якому випадку є неприйнятною з таких підстав.
42. По-перше, заявник не стверджував, що він скористався кримінально-правовим засобом юридичного захисту у зв’язку зі своєю скаргою за пунктом 2 статті 6 Конвенції, а саме, не порушив це питання під час кримінального провадження (див. рішення у справах "Шагін проти України" (Shagin v. Ukraine), заява № 20437/05, пункти 71 і 72, від 10 грудня 2009 року, та "Довженко проти України" (Dovzhenko v. Ukraine), заява № 36650/03, пункт 42, від 12 січня 2012 року).
43. Суд також зауважує, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 квітня 2021 року, ухваленим у справі про захист честі, гідності та ділової репутації, твердження, на які скаржився заявник, були визнані недостовірними та такими, що ганьбили його честь і гідність (див. пункт 15). Суд також зазначає, що позивач міг отримати відшкодування в результаті успішного розгляду справи про захист честі, гідності та ділової репутації, якби його вимагав.
44. Хоча заявник не вважав провадження про захист честі, гідності та ділової репутації ефективним національним засобом юридичного захисту у зв’язку зі своєю скаргою за пунктом 2 статті 6 Конвенції (див. пункт 38), беручи до уваги свою практику (наприклад, ухвалу щодо прийнятності у справі "Маршіані проти Франції" (Marchiani v. France), заява № 30392/03, від 27 травня 2008 року, рішення у справах "Гуцанові проти Болгарії" (Gutsanovi v. Bulgaria), заява № 34529/10, пункти 176 і 178, ЄСПЛ 2013 (витяги), "Янушкевичієне проти Литви" (<...>), заява № 69717/14, пункти 58 і 59, від 03 вересня 2019 року, "Мамаладзе проти Грузії" (Mamaladze v. Georgia), заява № 9487/19, пункт 65, від 03 листопада 2022 року, "Окропірідзе проти Грузії" (Okropiridze v. Georgia), заяви № 43627/16 та № 71667/16, пункт 113, від 07 вересня 2023 року, та ухвалу щодо прийнятності у справі "Римшевич проти Латвії" (<...>), заява № 31634/18, пункт 49, від 10 жовтня 2023 року), Суд вважає, що в Україні цивільно-правовий засіб юридичного захисту може, в принципі, бути ефективним способом розгляду скарги, пов’язаної з, як стверджується, упередженими заявами, висунутими у межах кримінального провадження, яке триває, окремо або разом із кримінально-правовими засобами юридичного захисту.
45. У цій справі Суд зазначає, що заявник, подавши позов про захист честі, гідності та ділової репутації, не посилався на своє право вважатися невинуватим. Лише під час провадження у Верховному Суді він висунув додатковий аргумент, що посадові особи СБУ "визнали його винним" у вчиненні злочинів (див. пункт 16). Зважаючи на те, що межі розгляду у Верховному Суді обмежувалися змістом касаційної скарги, сформульованої відповідачем у цивільній справі (СБУ), очевидно, що додатковий аргумент заявника, наведений ним уперше у вказаному касаційному провадженні, майже не мав шансів бути розглянутим по суті.
46. З огляду на зазначені обставини Суд доходить висновку, що заявник достатньою мірою не висунув питання про стверджуване порушення презумпції невинуватості шляхом використання кримінально-правових або цивільно-правових засобів юридичного захисту. За цих обставин ця частина заяви має бути відхилена відповідно до пунктів 1 і 4 статті 35 Конвенції у зв’язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту.
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
( Див. текст )
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
48. Заявник вимагав 50 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
49. Уряд заперечив проти цієї вимоги.
50. Суд присуджує заявнику 1 800 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може йому нараховуватися.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує прийнятними скарги за пунктами 1 і 5 статті 5 Конвенції щодо законності затримання заявника без попередньої ухвали суду та відсутності забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування у зв’язку з його незаконним затриманням і триманням під вартою, а решту скарг у заяві — неприйнятними.
2. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції.
3. Постановляє, що було порушено пункт 5 статті 5 Конвенції.
4. Постановляє, що:
(а) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції держава-відповідач повинна сплатити заявнику 1 800 (одна тисяча вісімсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 23 травня 2024 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
| Секретар | Віктор СОЛОВЕЙЧІК |
| Голова | Жорж РАВАРАНІ |