Справа «Гільов та інші проти України» (Заява № 17869/21 та 4 інші заяви - див. перелік у додатку)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Гільов та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<…>), Голова,

Івана Джеліч (<…>),

Катержіна Шімачкова (<…>), судді,

та Вікторія Марадудіна (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 19 травня 2022 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені у таблиці в додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявників представляв п. С.O. Кульбач - юрист, який практикує у м. Лімож.

3. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

4. Перелік заявників і відповідні деталі заяв наведені у таблиці в додатку.

5. Заявники скаржилися на неналежні умови тримання їх під вартою та на відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. Вони також висунули інші скарги за положеннями Конвенції.

6. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

7. Заявники скаржилися, головним чином, на неналежні умови тримання їх під вартою та на відсутність у них ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Вони посилалися на статті 3 та 13 Конвенції, які передбачають:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі...".

8. Суд зазначає, що заявники трималися під вартою у неналежних умовах. Деталі щодо тримання заявників під вартою наведені у таблиці в додатку. Суд посилається на встановлені у його практиці принципи щодо неналежних умов тримання під вартою (див., наприклад, рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" [ВП] (<...>) [GC], заява № 7334/13, пункти 96-101, ЄСПЛ 2016). Суд нагадує, зокрема, що під час встановлення того, чи є умови тримання такими, "що принижують гідність" у розумінні статті 3 Конвенції, серйозний брак простору у в’язничних камерах вважається дуже впливовим чинником та може становити порушення як сам собою, так і в сукупності з іншими недоліками (див. згадане рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" (<...>), пункти 122-141, та рішення у справі "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), заяви № 42525/07 та № 60800/08, пункти 149-159, від 10 січня 2012 року).

9. У керівних справах "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, від 28 березня 2006 року, та "Сукачов проти України" (Sukachov v. Ukraine), заява № 14057/17, від 30 січня 2020 року, Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

10. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі умови тримання заявників під вартою були неналежними.

11. Суд також зазначає, що заявники не мали у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цими скаргами.

12. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення статей 3 та 13 Конвенції.

13. Заявники подали інші скарги, які також порушували питання за Конвенцією з огляду на відповідну усталену практику Суду (див. таблицю у додатку). Ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними. Розглянувши всі наявні в нього матеріали, Суд вважає, що вони також свідчать про порушення Конвенції у контексті його висновків в рішеннях у справах "Ігнатов проти України" (Ignatov v. Ukraine), заява № 40583/15, пункти 38-42, від 15 грудня 2016 року, та "Нечай проти України" (Nechay v. Ukraine), заява № 15360/10, від 01 липня 2021 року.

14. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".

15. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див. зокрема, згадане рішення у справі "Сукачов проти України" (Sukachov v. Ukraine), пункти 165 та 167) Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені у таблиці в додатку.

16. Суд також вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Вирішує об’єднати заяви.

2. Оголошує заяви прийнятними.

3. Постановляє, що ці заяви свідчать про порушення статей 3 та статті 13 Конвенції у зв’язку з неналежними умовами тримання під вартою та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

4. Постановляє, що було порушено Конвенцію у зв’язку з іншими скаргами, висунутими за усталеною практикою Суду (див. таблицю у додатку).

5. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені у таблиці в додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 06 жовтня 2022 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду .