Справа «Шкаранов та інші проти України» (Заява № 22980/20 та 2 інші заяви - див. перелік у додатку)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Шкаранов та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<…>), Голова,

Йован Ілієвський (<…>),

Маттіас Гуйомар (<…>), судді,

та Вікторія Марадудіна (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 09 вересня 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведені у таблиці в додатку.

4. Заявники скаржилися на неналежні умови тримання їх під вартою та на відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

6. Заявники скаржилися головним чином на неналежні умови тримання їх під вартою та відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Вони посилалися на статті 3 та 13 Конвенції, які передбачають таке:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі...".

7. Суд зазначає, що заявники трималися під вартою у неналежних умовах. Деталі щодо тримання заявників під вартою наведені у таблиці в додатку. Суд посилається на встановлені у його практиці принципи щодо неналежних умов тримання під вартою (див., наприклад, рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" (<...>) [ВП], заява № 7334/13, пункти 96-101, ЄСПЛ 2016). Суд нагадує, зокрема, що при встановленні того, чи є умови тримання такими, "що принижують гідність" у розумінні статті 3 Конвенції, серйозний брак простору у в’язничних камерах вважається дуже впливовим чинником та може становити порушення як сам собою, так і в сукупності з іншими недоліками (див. згадане рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" (<...>), пункти 122-141, та рішення у справі "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), заяви № 42525/07 та № 60800/08, пункти 149-159, від 10 січня 2012 року).

8. У керівній справі "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, рішення від 28 березня 2006 року, та "Сукачов проти України" (Sukachov v. Ukraine), заява № 14057/17, рішення від 30 січня 2020 року, Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

9. Розглянувши всі надані матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг, зазначених нижче у таблиці в додатку. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі умови тримання заявників під вартою були неналежними.

10. Суд також зазначає, що заявники не мали у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг.

11. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення статей 3 та 13 Конвенції.

12. У заяві № 22980/20 заявник також подав скарги, які порушували питання за статтями 3 і 13 Конвенції щодо неналежних умов тримання під вартою з 03 червня 2016 року до 04 грудня 2018 року.

13. Суд розглянув ці скарги та вважає, що заявник тримався під вартою протягом двох періодів і тому шестимісячний строк щодо кожного з них повинен обчислюватися окремо. Частина вищезазначеної заяви, що стосується першого періоду тримання під вартою, а саме з 03 червня 2016 року по 04 грудня 2018 року, була подана поза межами шестимісячного строку і тому має бути відхилена як неприйнятна відповідно до пунктів 1 та 4 статті 35 Конвенції.

14. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

15. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, згадане рішення у справі "Сукачов проти України" (Sukachov v. Ukraine), пункти 165 та 167) Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені у таблиці в додатку.

16. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Вирішує об’єднати заяви.

2. Оголошує скарги щодо неналежних умов тримання під вартою, як зазначено в таблиці у додатку, і відсутності у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту прийнятними, а решту скарг у заяві № 22980/20 - неприйнятними.

3. Постановляє, що ці заяви свідчать про порушення статей 3 та 13 Конвенції у зв’язку із неналежними умовами тримання під вартою та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим.

4. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені у таблиці в додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 30 вересня 2021 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду .