Справа «Анатолій Єременко проти України» (Заява № 22287/08)

У текст рішення 10 листопада 2022 року було внесено зміни

відповідно до правила 81 Регламенту Суду

Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Анатолій Єременко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Сіофра О’Лірі (<…>), Голова,

Мартіньш Мітс (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Стефані Моро-Вікстром (<…>),

Ладо Чантурія (<…>),

Арнфінн Бордсен (<…>),

Маттіас Гуйомар (<…>), судді,

та Віктор Соловейчік (<…>), Секретар секції,

з огляду на:

заяву (№ 22287/08), яку 26 квітня 2008 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Анатолій Васильович Єременко (далі - заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скаргу на стверджуване порушення статті 10 Конвенції,

зауваження сторін;

після обговорення за зачиненими дверима 31 серпня 2021 року та 21 червня 2022 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено в останню дату:

1. Справа стосується провадження про захист честі, гідності та ділової репутації, ініційованого проти заявника, після публікації написаної ним статті про стверджувану судову корупцію, а також вжиття судом запобіжного заходу про вилучення відповідної публікації з вебсайту газети до розгляду провадження про захист честі, гідності та ділової репутації. Заявник скаржиться за статтею 10 Конвенції.

2. Заявник народився у 1949 році та проживає у м. Києві. Його представляла пані Л.Л. Панкратова - юрист, яка практикує у тому ж місті.

3. Уряд представляв його Уповноважений, на останній етапах провадження п. І. Ліщина.

4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

А. Стаття від 12 березня 2005 року

5. Заявник - журналіст. На момент подій він працював у щотижневій національній аналітичній газеті "Дзеркало тижня", наклад якої становив близько 57 000 примірників.

6. 12 березня 2005 року у серії публікацій, написаних заявником, у згаданій газеті була опублікована стаття під назвою "Чорна трійка: все інше справи не стосується". 18 березня 2005 року стаття була опублікована на сайті газети.

7. У статті автор посилався на свою попередню публікацію та зазначив, що у певній справі (№ 27/37), яка уже деякий час перебувала на розгляді у судах і щонайменше двічі направлялася до судів нижчих інстанцій, рішення було ухвалено на підставі підробленої копії документа, оригінал якого знаходився у матеріалах справи певного кримінального провадження. Проте Донецький апеляційний господарський суд ухвалив своє рішення на підставі підробленої копії. Заявник далі описав те, що він назвав "системою отримання потрібного результату". Аби отримати результат, необхідно було звернутися до конкретної юридичної фірми. Позивач сплачував юридичній фірмі велику суму винагороди, але ця фірма потім "невідомо з яких причин" не брала подальшої участі в провадженні, в якому позивача (державне підприємство) представляли його власні захисники. Стосовно судів, то вони "бережно і дбайливо передали справу" до Вищого господарського суду України, якому, у свою чергу, знадобилося занадто багато часу, перш ніж нарешті повернути справу до суду нижчої інстанції "у зв’язку з відсутністю копії оскаржуваної ухвали". Тим часом позивача було ліквідовано, що, на думку заявника, дозволило приховати численні правопорушення.

8. Повний текст цієї статті такий:

"У травні минулого року "ДТ" ["Дзеркало тижня"] (№ 21, від 29 травня 2004 року) опублікувало статтю під назвою "Як суд ‘легалізував’ ‘копію’ при відсутності оригіналу". Йшлося про безпрецедентний в історії українського правосуддя юридичний казус, коли на підставі дуже сумнівної (за якістю відбитка й ще більше за змістом) ксерокопії документа [гарантійного листа] суд виніс рішення, яке заперечується відповідачем от уже четвертий рік поспіль. Заперечується точно з моменту появи президентського указу про формування апеляційних судів в Україні через одну просто причину: мовляв, ми папери під таким [реєстраційним] номером позивачу ніколи не видавали та гарантій не надавали. Проте, оскільки є безліч різноманітних прийомів надати будь-якому конфлікту інтересів зручний для Феміди вигляд, то справа перетворилася на кшталт символу достоїнств і фетиш недоліків запозиченої в країнах розвинених демократій самої структурної системи судочинства, база якого лягла в добре угноєну совковістю і телефонним правом основу формування принципів незалежності третьої влади в нашій державі. [абзац 1]

Перипетії судового позову та взаємних претензій учасників процесу "ДТ" описувало не раз. Справа № 27/37 до моменту публікації [згаданої] статті за три попередні роки пройшла два цикли судових розглядів - від суду першої інстанції до вердиктів Верховного Суду України. Попереду було третє коло. Через обставини, що знову відкрилися. У рамках кримінальної справи, порушеної щодо ТОВ "Н.", яке викрало в держави в особі ДНЕП (державне транспортно-експедиційне підприємство) "Інтертранс" [щось - що саме у статті вказано не було] вартістю понад 8,2 мільйона гривень і … випарувалося без сліду, прокуратурою був виявлений оригінал злощасного гарантійного листа. З’ясувалося, що гарантійний лист, на який посилався позивач (ДНЕП "Інтертранс"), відповідач надавав зовсім іншій структурі, про що від початку на всіх судових засіданнях і заявляла сторона. Проте чомусь так і не була почута. Точки над "і" міг розставити Донецький апеляційний господарський суд, але, констатувавши наявність оригіналу гарантійного листа в матеріалах кримінальної справи, рішення все-таки виніс на підставі "копії" [цього гарантійного листа]. У зв’язку з цим в автора тоді ж закономірно виникло запитання: "Цікаво, що цього разу придумає господарське правосуддя, щоб захистити державну структуру, яка завдала державі великого матеріального збитку?" [абзац 2]

Реалії перевершили найсміливіші припущення. Подальше заглиблення в похмуру від півтіней та ретуші тему вирішення господарських спорів у Донецькій області дозволяє отримати уявлення про можливість існування досить примітивної за схемою і безвідмовної за ефективністю системи отримання потрібного результату практично за будь-якою справою. При цьому складається враження, що для її організаторів зовсім не має значення суть проблеми. Важливо лише одне: щоб замовник (в основному позивач) звернувся в потрібний час за потрібною адресою. [абзац 3]

Як правило, це юридична фірма, куди цілком легально перераховуються великі суми коштів за графою "юридичне обслуговування". Далі видиму активну участь згаданої фірми в судових процесах виявити важко. Натомість з’являються довірені особи або ж, як у випадку з ДНЕП "Інтертранс", які невідомо з яких причин заплатили загадковій "І." гонорар у 400 тисяч гривень, задовольняються в судових розглядах участю власних юристів. Справу ж упродовж усього процесу розглядає сонм служителів господарського правосуддя в Донецькій області, які передають її бережно і дбайливо аж до Вищого господарського суду України. [абзац 4]

Отже, коли з’явився оригінал "копії", а потім додатковий документ, що свідчить про підробку "копії", стало зрозуміло, що треба вести мову вже не про змагальність доказів і аргументів, а про фальсифікацію та намір, що є предметом не господарського спору, а кримінального слідства. І знову лише факти. Укотре відзначився Вищий господарський суд України. Всупереч частині третій статті 114 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає місячний термін для розгляду заяви про перегляд судового рішення через обставини, що знову відкрилися, ВГСУ впродовж дев’яти місяців гальмував розгляд справи. [абзац 5]

Спочатку ВГСУ отримує від Донецького апеляційного господарського суду наче всі потрібні документи й призначає день слухання. Коли ж сторони приходять у Києві за адресою Копиленка, 6, то довідуються, що "кіна" не буде. Немає, розумієте, у справі паперу. Тому ВГСУ прямо відразу, без зволікання і "встановив: як вбачається зі змісту касаційної скарги, відповідачем оскаржується ухвала Донецького апеляційного господарського суду від 30 червня 2004 року. Проте в матеріалах справи оскаржувана ухвала та будь-яке посилання на неї відсутнє, а тому за таких обставин, справа № 27/37 підлягає поверненню до господарського суду Донецької області для належного оформлення відповідно до вимог чинного законодавства". Словом, призначили нову дату й спантеличили Господарський суд Донецької області, хоча зрозуміло, що мався на увазі Донецький апеляційний господарський суд. Це ж різні держустанови, чи не так? А може, уже давно одна контора, про що суддівський корпус найбільшого в Україні господарського суду першої інстанції ще й не підозрює, але чітко знають у Києві, тому й пишуть? [абзац 6]

Коротше кажучи, дотепер ніхто не потрудився відповісти, де була й звідки раптом взялася в матеріалах справи № 27/37 ухвала. Скромно замовчують, хоча, найшвидше, ситуація виникла невипадково, і чітко вирішують певне завдання: не допустити розгляду справи до 01 лютого 2005 року. Адже саме цього дня відповідно до наказу Мінтрансу № 797 від 01 вересня 2004 року "з метою підвищення ефективності використання державного майна" закінчується ліквідація "ДТЕП "Інтертранс" із виключенням із Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Вийшло, як і планувалося. Судове засідання відбулося після зазначеного строку, а документи з Києва до Донецька й дотепер не повернулися. Зазначу, сьогодні це лише частина державної проблеми, що залишилася в спадок від колишнього керівництва Мінтрансу. Поінформовані джерела стверджують, що ліквідація ДТЕП "Інтертранс" дозволила поховати суми на кілька порядків більші, ніж несправедливо стягнені кошти з "І.-Банку" на підставі "копії". Втім, це вже інша тема, гідна пильної журналістської уваги.". [абзац 7]

9. Стаття закінчувалася такими абзацами (восьмим і дев’ятим):

"До речі, директор АТЗТ ["Д."] [Ч.] провів розслідування і дійшов висновку про існування організованої групи, яка діє в Господарському суді Донецької області і Донецькому апеляційному господарському суді. У листі, підготовленому на адресу Верховної Ради на ім’я голови підкомітету з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією в правоохоронних і судових органах, названі прізвища учасників групи, детальна схема роботи всього ланцюжка. Як докази [Ч.] наводить справу № 8/55 пд, де йому довелося виступити відповідачем за позовом державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" про визнання договору недійсним, і ряд інших аналогічних господарських спорів, які згодом скасував Верховний Суд України. Скрізь фігурують уже добре знайомі за справою № 27/37 судді. [абзац 8]

- Підставою для мого звернення до Верховної Ради,- розповів [Ч.],- послужила справа № 8/55пд. Проходячи всіма [судовими] інстанціями, я відчув на собі тиск системи. Скажімо, стукається зацікавлений клієнт і просить посприяти у позитивному вирішенні явно програшної справи. Йому рекомендують звернутися до юридичної фірми ["Л."]. Потім із клієнтом укладають договір, перераховують гроші, складають позовну заяву. Потім в обхід [будь-якого] чинного порядку справа "розписується" на потрібного суддю. Після цього вирішення завжди приймається на користь клієнта. Якщо інша сторона звертається з апеляцією, то там діє так звана чорна трійка, яка сповідує принцип, [що] "все інше справи не стосується". У більшості людей, які пройшли ці дві [судові] інстанції, опускаються руки. Вони втрачають віру в справедливість і вже нікуди не звертаються. Мовляв, усі там одним миром мазані". [абзац 9]

В. Провадження про вжиття запобіжних заходів

10. 07 квітня 2005 року судді А., С., Д., Є., Б. та Ф. звернулися до Ворошиловського районного суду міста Донецька (далі - районний суд) із заявою про вжиття запобіжних заходів та про забезпечення доказів. Вони стверджували, що стаття від 12 березня 2005 року "Чорна трійка: все інше справи не стосується" містила негативну оцінку діяльності Господарського суду Донецької області та Донецького апеляційного господарського суду і не ґрунтувалася на фактах. Стиль статті був різко негативний. Зокрема, позивачі вказали, що такі твердження не відповідали дійсності: "організована група", "детальна схема роботи всього ланцюжка", "тиск системи", "посприяти у позитивному вирішенні явно програшної справи", "в обхід [будь-якого] чинного порядку справа "розписується" на потрібного суддю", про існування "чорної трійки" та принципу "все інше справи не стосується". Заявник "не здійснив перевірку відповідних відомостей", і таким чином порушив свої професійні обов’язки. На думку позивачів, згадана публікація ганьбила честь, гідність та ділову репутацію зазначених судів, їхнього керівництва та суддів. Зокрема, було зазначено, що судді Є., С., Д. та Ф. розглядали справу № 8/55 пд, про яку йшлося в публікації, а тому ця стаття завдала їм моральної шкоди. Подібної шкоди було завдано голові Донецького апеляційного господарського суду А., який "здійснював організаційне керівництво діяльністю суду", та заступнику голови Господарського суду Донецької області Б., який "відповідно до розподілу обов’язків" здійснював організаційне керівництво діяльністю структурного підрозділу, до складу якого входили судді, які брали участь у розгляді справу № 8/55 пд".

11. Позивачі зазначили, що подадуть позов про відшкодування шкоди проти газети, заявника та Ч. (зрештою вони зробили це 18 квітня та 18 серпня 2005 року (див. пункт 23)), оскільки відповідна стаття включала "елементи інтерв’ю, наприклад, останній абзац, в якому саме і міститься більшість з відомостей, що не відповідають дійсності". Посилаючись, inter alia, на статті 277 та 278 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, див. пункт 34), вони стверджували, що їхні права продовжували порушуватися, оскільки стаття все ще була доступна в мережі "Інтернет", і вимагали її вилучення відповідно до статті 62-1 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, див. пункт 35).

12. Клопотання позивачів полягало у постановленні ухвали про зобов’язання редакції газети вилучити статтю з її вебсайту. Крім того, вони також просили накласти арешт на майно газети, майно заявника та Ч. з метою забезпечення їхніх вимог. Насамкінець, вони попросили витребувати у газети документи, які їхня редакція та заявник використовували для перевірки інформації, опублікованої у статті.

13. 08 квітня 2005 року районний суд зобов’язав редакцію газети "Дзеркало тижня" вилучити статтю зі свого вебсайту. У своїй ухвалі на півтори сторінки суд лише повторив зміст заяви позивачів. Суд також послався на пункт 2 статті 152 ЦПК України, в якій визначалися можливі види забезпечення позову, і вказав, що заява мала бути задоволена частково, не навівши обґрунтування чи оцінки позиції позивачів.

14. Заявник, газета та Ч. подали апеляційну скаргу на цю ухвалу, зазначивши, inter alia, що такий запобіжний захід, як вилучення статті з вебсайту, не передбачався національним законодавством і, крім того, суд послався на пункт 2 статті 152 ЦПК України, яка передбачала застосування заходів забезпечення позову після подання позову, а не раніше. Вони також зазначили, що суд не навів жодного обґрунтування. Зокрема, вони стверджували, що у статті не було названо ім’я жодного судді, і тому позивачі не довели, що їхні права були порушені.

15. 26 серпня 2005 року Апеляційний суд Донецької області залишив ухвалу районного суду без змін. Повторивши заяву позивачів і процитувавши частину другу статті 278 ЦК України, суд зазначив.

"Оспорювана заявниками стаття є носієм інформації, яка поширюється через комп’ютерну мережу Інтернет. З урахуванням тієї обставини, що така інформація є доступною для широкого кола осіб, і досить важко піддається контролю, вилучення статті з Інтернет-сайту (як арешт на майно відповідно до пункту 2 статті 62-2 ЦПК України) є єдиним можливим способом захисту особистого немайнового права до розгляду справи по суті. Суд [першої інстанції] послався на статтю 152 ЦПК України, якою передбачено способи забезпечення позову у вигляді заборони проводити певні дії. Таке посилання є помилковим, оскільки фактично позов до суду на момент постановлення ухвали не подавався. Однак зазначена обставина не може бути підставою для скасування ухвали, оскільки б це було формальною підставою, бо по суті заява розглянута правильно".

16. Заявник подав касаційну скаргу, стверджуючи, що стаття 62-2 ЦПК України не передбачала таких тимчасових заходів, як вилучення статті з вебсайту. Він також зазначив, що суд не навів жодного обґрунтування для своєї ухвали, а позивачі не надали доказів на підтвердження свого аргументу, що їхні права були порушені.

17. Приблизно через два з половиною роки, 15 січня 2008 року, Апеляційний суд міста Києва, засідаючи як касаційний суд, відхилив касаційну скаргу заявника на ухвали від 08 квітня та 26 серпня 2005 року у зв’язку з відсутністю доказів порушення закону.

18. Зазначені судові рішення були виконані, а оскаржувану статтю було вилучено з вебсайту газети у невстановлену дату, але не пізніше 18 серпня 2005 року.

С. Подальша публікація

19. 28 березня 2005 року А., голова Донецького апеляційного господарського суду, та Б., колишній заступник голови Господарського суду-1 Донецької області, надіслали листа головному редактору газети "Дзеркало тижня" з вимогою спростувати інформацію, опубліковану у статті від 12 березня 2005 року. Для цього вони надали текст для публікації. Лист надійшов до редакції газети 31 березня 2005 року.

__________

-1 Виправлено 10 листопада 2022 року: текст був: "Адміністративного суду".

20. 23 квітня 2005 року після застосування запобіжного заходу Ворошильським районним судом міста Донецька (див. пункти 10-13), газета "Дзеркало тижня" опублікувала статтю під назвою "Чорна трійка: далі буде" із зазначенням А. та Б. як авторів листа про опублікування спростування. У статті, яка, вочевидь, була узагальненням тексту їхнього листа від 28 березня 2005 року, зазначалося:

"Кожна судова справа - це складний клубок антагоністичних інтересів сторін і його вирішення, незалежно від [результату] … завжди залишає як мінімум одну зі сторін незадоволеною. Навіть у випадку, коли сторона визнає безпідставність своїх вимог оскаржити судове рішення, її часто стримує лише необхідність сплати державного мита і вартість юридичних послуг. Для більшості людей звично вважати всі рішення на свою користь законними і справедливими та навпаки. Кожен, кому доводилося бути арбітром у якійсь суперечці, знає: сторона, яка програла, скоріш за все буде вважати рішення несправедливим і упередженим.

У номері "ДТ" ["Дзеркало тижня"] від 12 березня 2005 року була опублікована стаття Анатолія Єременка [під назвою] "Чорна трійка: все інше справи не стосується". Проблеми, порушені у ній, досить важливі та актуальні для сучасного українського суспільства. У статті наведена розповідь директора [АТЗТ "Д."] [Ч.] про нібито виявлену ним протизаконну діяльність [з боку] суддів Господарського суду Донецької області і Донецького апеляційного господарського суду.

Однак, як з’ясувалося, у багатьох людей образа пана [Ч.] на Господарський суд Донецької області і Донецький апеляційний господарський суд викликала подив. Адже як по кількості справ, в яких рішення було ухвалено на користь [АТЗТ "Д."], так і по їхній "важливості", підстави для цього могли бути радше у його опонентів. Взяти хоча би рішення у справі № 38/251, згідно з яким на користь позивача [АТЗТ "Д."] було стягнуто 262 776,32 грн …

Проте у статті в якості прикладу наводиться інша справа - № 8/55 дп. Чомусь без уваги [у статті газети] залишилося клопотання директора [АТЗТ "Д."] про розгляд справи колегіально відповідно до статей 4-6 Господарського процесуального кодексу України. Вкажемо для неюристів, що ця стаття передбачає можливість колегіального розгляду справи у місцевому господарському суді залежно від її категорії та складності. Проте своє клопотання [Ч.] мотивував лише необхідністю уникнути тиску на суд з протилежного боку (а це не є підставою для колегіального розгляду справи). Тобто, відповідно до букви закону, суд міг відхилити клопотання [Ч.] як таке, що не ґрунтувалося на правовій нормі. Проте суд з огляду на категорійність справи і значний об’єм обставин, які розглядалися, клопотання задовольнив. Виходить, скаржник або не здатен зрозуміти текст правової норми (але при цьому дозволяє собі критикувати судове рішення), або свідомо провокує суд відхилити клопотання, аби мати можливість з часом заявити про його упередженість.

Але навіть отримавши позитивне рішення щодо складу суду у справі № 8/55 пд, [Ч.] категорично заявляє, що "потім в обхід [будь-якого] чинного порядку справа "розписується" на потрібного суддю". Нескладно помітити, наскільки такий висновок суперечить фактам. Так само, як і [висновок], що "вирішення завжди приймається на користь клієнта", і нібито в апеляційному суді діє "так звана чорна трійка". Більш ніж образливо звучить його остаточний висновок про те, що усі там "одним миром мазані".

Єдиний законний спосіб добитися від суду вирішення на свою користь - діяти в межах закону і надавати в достатній кількості переконливі докази. Але деякі особи (їх навряд можна назвати законослухняними громадянами) не цураються й інших заходів. Якщо ціль виправдовує засоби, чому б не використати їх усі? Найпростіший (з точки зору реалізації, але - наголошуємо - неефективний і найменш етичний) спосіб схилити суд до винесення "потрібного" рішення - зробити попередження на кшталт: краще зі мною не зв’язуватися. Маніпулюючи громадською думкою, такі особи намагаються вплинути на рішення посадових осіб, у тому числі суддів. Адже мало кому захочеться асоціюватися з "чорною трійкою".

Наразі у Господарському суді Донецької області знаходиться справа за участю [АТЗТ "Д."]. То чи не є трагіфарс пана [Ч.] спробою налякати суд і вплинути на його майбутнє рішення? Мовляв, стаття про "чорну трійку" може мати продовження із зазначенням прізвищ непохитних суддів, і нехай вони спробують потім довести свою незаплямованість в очах громадськості. Адже відомо: чим вище соціальний статус людини, тим більш схильне суспільство бездоказово вірити в найменш реальну плітку про нього, і доводити уже необхідно свою невинуватість.

Таким чином, була надана негативна оцінка роботи Господарського суду Донецької області і Донецького апеляційного господарського суду, яка є безпідставною. Зокрема, немає підстав вважати, що в названих судах існує організована група, яка займається протизаконною діяльністю. У Господарському суді Донецької області і Донецькому апеляційному господарському суді відсутня практика сприяння зацікавленим клієнтам "у позитивному вирішенні явно програшних[ої] справ[и]". Крім того, працівники вказаних судів ніколи нікому не рекомендують певні юридичні фірми. Не відповідає дійсності і те, що у судах в обхід чинного порядку справа "розписується" на потрібного суддю, після чого вирішення завжди приймається на користь клієнта. У судів немає і не може бути "клієнтів", а судові рішення у згаданих у статті справах ухвалювалися після неупередженого розгляду всіх обставин справи і поданих сторонами доказів.

Немає жодних підстав для висновку про те, що у більшості людей, які пройшли Господарський суд Донецької області і Донецький апеляційний господарський суд, опускаються руки, вони втрачають віру у справедливість і уже нікуди не звертаються".

21. 12 травня 2005 року позивачі надіслали ще одного листа головному редактору газети "Дзеркало тижня" з вимогою, аби газета надрукувала спростування, наголосивши, що їхнє попереднє прохання не було належним чином розглянуто, оскільки публікація була надрукована без згадки у заголовку слова "спростування" і вона містила лише узагальнені елементи їхнього листа від 28 березня 2005 року.

22. 23 травня 2005 року головний редактор газети "Дзеркало тижня" відповів, що зазначена вимога була безпідставною до розгляду відповідного позову судами та оголошення відповідного рішення.

D. Провадження про захист честі, гідності та ділової репутації

23. 18 квітня та 18 серпня 2005 року ті самі позивачі (див. пункт 10) подали позов про захист честі, гідності та ділової репутації проти заявника, Ч. і редакції газети "Дзеркало тижня". Вони стверджували, що відповідна стаття завдала шкоди їхній діловій репутації, честі та гідності. На їхню думку, твердження у статті підірвали авторитет судової влади. У заяві про уточнення позовних вимог судді просили суд визнати зазначені твердження такими, що не відповідають дійсності:

- "існування організованої групи, яка діє в Господарському суді Донецької області і Донецькому апеляційному господарському суді";

- що Ч. виявив "детальну схему роботи всього ланцюжка";

- "тиск системи";

- "стукається зацікавлений клієнт і просить посприяти у позитивному вирішенні явно програшної справи. Йому рекомендують звернутися до юридичної фірми ["Л."]. Потім із клієнтом укладають договір, перераховують гроші, складають позовну заяву. Потім в обхід [будь-якого] чинного порядку справа "розписується" на потрібного суддю. Після цього вирішення завжди приймається на користь клієнта";

- "якщо інша сторона звертається з апеляцією, то там діє так звана чорна трійка, яка сповідує принцип, [що] "все інше справи не стосується"; і

- "там одним миром мазані".

Крім того, вони просили суд зобов’язати редакцію газети "Дзеркало тижня" опублікувати спростування вказаних тверджень, а також зобов’язати заявника та Ч. сплатити 10 000 українських гривень (далі - грн) в якості відшкодування моральної шкоди кожному позивачу.

Вони зазначили, що газета частково відновила їхні порушені права, дозволивши їм реалізувати своє право відповісти на обвинувачення в оскаржуваній статті та вилучивши статтю зі свого сайту.

24. У своєму поясненні до позову заявник наполягав, що відповідні твердження містили інформацію, важливу для широкої громадськості, а джерелами інформації були Ч. та лист Ч. до підкомітету Верховної Ради України. Крім того, він вказав на належну перевірку ним того, що лист справді був надісланий до Верховної Ради України, і він став підставою для проведення відповідної перевірки правоохоронними органами. Водночас він зазначив, що зауваження Ч. узгоджувалися з результатами його власних журналістських розслідувань щодо справ № 27/37 та № 8/55 пд, які ґрунтуються на матеріалах цих справ. Заявник вважав, що оскільки він отримав інформацію від "офіційної особи" організації, він був звільнений від відповідальності за опублікований матеріал на підставі пункту 2 статті 42 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні". Насамкінець заявник зазначив, що імена позивачів ніколи не згадувалися у статті, та було щонайменше дванадцять інших суддів, які розглядали відповідну справу в Господарському суді Донецької області, але які не подали позов про захист честі, гідності та ділової репутації. Він також посилався на свою попередню статтю від 29 травня 2004 року, в якій були названі імена А. і С., але у зв’язку з якою вони ніколи не подавали позов про захист честі, гідності та ділової репутації. На підтвердження своїх аргументів заявник долучив, inter alia, лист Ч. до підкомітету Верхової Ради України, матеріали декількох справ, які він вивчав у контексті свого розслідування, у тому числі справу № 27/37, а також його попередні статті на відповідну тему.

25. У невстановлену дату заявник і Ч. також подали зустрічні позови. Заявник стверджував, що перед тим, як подати позов про захист честі, гідності і ділової репутації та заяву про застосування запобіжних заходів, A., C., Д., Є., Б. і Ф. незаконно отримали його особисту інформацію, у тому числі його ім’я та контактні дані. Він просив суд визнати такі дії неправомірними. Ч. просив суд визначити, що інформація, яка містилася в листі суддів до газети, опублікованому 23 квітня 2005 року (див. пункт 20), була неправдивою.

26. 20 жовтня 2005 року Петровський районний суд розглянув справу по суті. Проаналізувавши восьмий та дев’ятий абзаци відповідної статті, суд частково задовольнив позов суддів. Суд дійшов висновку, що твердження, які містилися в цих абзацах, були такими, що не відповідали дійсності ("були спотвореним уявленням про дійсність і не ґрунтувалися на реальних фактах"), а їхня публікація призвела до заподіяння моральної шкоди всім позивачам.

27. У відповідних частинах рішення суду зазначено:

"[В]ідомості, викладені у відповідних абзацах статті, не відповідають дійсності, ганьблять честь, гідність та ділову репутацію.

...

В судовому засіданні [заявник] підтвердив, що автором вказаної статті є він, у восьмому і дев’ятому абзацах статті він використав відомості, що були йому надані відповідачем Ч. Зокрема, це лист Ч. до Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Верховної Ради України з невеликим коментарем [Ч.], що містить елементи інтерв’ю-2.

__________

-2 Виправлено 10 листопада 2022 року: видалено текст: "Ч. також підтвердив, що у цих абзацах [заявник] використав відомості, що він йому надав".

Відповідач Ч. у судовому засіданні визнав, що у восьмому і дев’ятому абзацах зазначеної статті автор використав відомості, що він йому надав.

Аналізом дев’ятого абзацу зазначеної статті встановлено, що його викладено у формі інтерв’ю.

У відповідності зі статтею 13 Закону України "Про авторське право і суміжні права" співавторство є також авторське право на інтерв’ю. Співавторами інтерв’ю є особа, яка дала інтерв’ю, та особа, яка його взяла.

Суд вважає, що співавторами статті є [заявник] та Ч. …

[У листі адресованому голові підкомітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Верховної Ради України] Ч. стверджує, що в господарському та апеляційному господарському судах Донецької області діє злочинна група, яка на замовлення проводить такі рішення та постанови суду, які потрібні їх клієнтам, [він] наводить склад цієї групи та схему її діяльності.

...

Ч. пояснив, що вказаний лист було скеровано до Служби безпеки України, звідкіля він отримав повідомлення про здійснення перевірки відомостей, що містяться в листі.

...

На запит Донецького апеляційного господарського суду [22 квітня 2005 року] Управління служби безпеки України в Донецькій області повідомило, що за результатами перевірки звернення Ч. фактів наявності та діяльності злочинного угруповання [у зазначених судах] не виявлено.

Таким чином, [відповідні твердження], що містяться у восьмому абзаці зазначеної статті не знайшли свого об’єктивного підтвердження, тому [вони] не відповідають дійсності.

...

… У статті йдеться посилання на згаданий лист Ч…., в якому прямо вказано про існування у [зазначених] судах злочинної організації. І хоча зміст цього листа у статті не наводиться, але наступні дані, що містяться у восьмому та дев’ятому абзацах дають підстави читачеві прийти до висновку, що мова йде саме про злочинну організацію.

Описуючи у дев’ятому абзаці статті особливий порядок прийому, розподілу та розгляду позовних заяв та справ, співавтори статті по суті звинувачують [суддів] зазначених судів не тільки у порушенні відомчих нормативних актів, але й у вчиненні ряду злочинів, зокрема, мова може йти про перевищення службових повноважень, постановлення суддею завідомо неправосудного рішення. … вислів "організована група", застосований у цій статті, використовується у кримінальному значенні та ототожнюється з поняттям злочину, вчиненого організованою групою.

У відповідності зі статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Обвинувальний вирок щодо позивачів будь-яким судом України не виносився, а тому [ці твердження] є недостовірними.

При цьому прийняти до уваги заперечення відповідачів про те, що в судовому засіданні вони надали докази, які підтверджують існування особливого порядку прийому, розподілу та розгляду позовних заяв та справ, суд не може з огляду на наступне.

Як вказане вище, відомості про особливий порядок прийому, розподілу та розгляду позовних заяв та справ, що існує в зазначених судах, є звинуваченням у вчиненні злочинів, тому … повинні бути підтверджені певними засобами доказування.... З огляду на положення статті 62 Конституції України щодо презумпції невинуватості вказані обставини можуть бути підтверджені лише вироком суду, якого в природі щодо позивачів не існує.

...

Згідно зі статті 42 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" редакція, журналісти не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України "Про інформацію".

У відповідності зі статтею 32 Закону України "Про інформацію" під інформаційним запитом щодо доступу до офіційних документів розуміється звернення до відповідного органу законодавчої, виконавчої та судової влади, його посадовим особам з вимогою про надання можливості ознайомлення з офіційними документами.

Оскільки АТЗТ "Д." не є органом законодавчої, виконавчої або судової влади, а його директор не є посадовою особою вказаних органів, його лист не є офіційним документом у розумінні статті 42 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", статті 32 Закону України "Про інформацію".

… на статтю 47-1 Закону України "Про інформацію" щодо неможливості притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень.

...

Аналіз інформації, наданої у восьмому і дев’ятому абзацах статті, зокрема: "[Ч.] … дійшов висновку про існування організованої групи, яка діє в Господарському суді Донецької області і Донецькому апеляційному господарському суді", "стукається зацікавлений клієнт і просить посприяти у позитивному вирішенні явно програшної справи. Йому рекомендують звернутися до юридичної фірми ["Л."]. Потім із клієнтом укладають договір, перераховують гроші, складають позовну заяву. Потім в обхід [будь-якого] чинного порядку справа "розписується" на потрібного суддю. Після цього вирішення завжди приймається на користь клієнта. Якщо інша сторона звертається з апеляцією, то там діє так звана чорна трійка, яка сповідує принцип, [що] "все інше справи не стосується" свідчить про те, що ці вислови можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, тобто не є оціночними судженнями.

...

З положень статті 227 ЦК України витікає, що однією із складових частин протиправності правопорушення в області інформаційних правовідносин є поширення інформації про особу, з якої можна було б точно встановити, що вона стосується конкретної особи, або, принаймні, ця особа включається до кола осіб, яких ця інформація стосується. При цьому, для ідентифікації особи не обов’язково вказувати прізвище, ім’я, по батькові та інші ідентифікуючи ознаки. Для того, щоб інформація стосувалась конкретної особи достатньо вказати лише певні ознаки, які достатні для точного виокремлення цієї особи серед інших.

У судовому засіданні встановлено, що позивачі А., С., Д. та Є. є суддями Донецького апеляційного господарського суду, а Б. і Ф. - суддями Господарського суду Донецької області. Крім того, А. займає адміністративну посаду голови Донецького апеляційного господарського суду, а Б. займав посаду заступника голови Господарського суду Донецької області.

У зазначеній статті співавтори вказують про існування в [зазначених] судах організованої групи, що визнано судом недостовірним.

Лише це ганьбить честь, гідність і ділову репутацію керівників вказаних судів, тобто позивачів А. і Б.

Далі співавтори статті у якості доказів існування в цих судах організованої групи наводять справу № 8/55 пд.

Оглядом вказаної справи у судовому засіданні встановлено, що доручення про розгляд позовної заяви у справі № 8/55 пд суддею Ф. надано Б., справу у суді першої інстанції розглянуто колегією суддів під головуванням судді Ф., а в апеляційній інстанції справу було розглянуто колегією суддів у складі: судді Є. С. та Д.

Наданням у зазначеній статті недостовірної інформації завдано моральної шкоди саме вказаним суддям, а також на той час заступнику голови Господарського суду Донецької області Б., який відповідно до розподілу обов’язків здійснював організаційне керівництво діяльністю структурного підрозділу, до якого входять судді, що приймали участь в розгляді справи по першій інстанції … моральної шкоди також завдано голові Донецького апеляційного господарського суду А., який … здійснює організаційне керівництво судом, судді якого здійснювали апеляційний розгляд вказаної справи.

Визначаючи коло осіб, яким наданням недостовірної інформації завдано моральної шкоди, суд не може прийняти до уваги заперечення відповідачів про те, що у зазначеній статті не вказано жодного прізвища суддів, оскільки співавтори статті вказали у ній певні ознаки, які достатні для точного виокремлення позивачів серед інших. Крім того, інформація щодо суддів, які приймали участь у розгляді справи не є закритою, а копії судових рішень, що приймались по справі, надсилались учасникам процесу, відомості про цих суддів могли бути відомі необмеженій кількості осіб".

28. Встановлюючи розмір відшкодування шкоди, яку мали сплатити позивачам заявник і Ч., суд зазначив, що вина заявника була меншою, оскільки саме Ч. надав йому інформацію. Проте заявник не перевірив інформацію, а тому порушив свої професійні обов’язки, передбачені статтею 26 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні".

29. Суд зобов’язав редакцію газети "Дзеркало тижня" опублікувати спростування тверджень, що містилися у восьмому та дев’ятому абзацах статті, а заявника сплатити 333 грн в якості відшкодування моральної шкоди кожному позивачу та додатково компенсацію витрат на сплату державного мита при подачі позову (333 грн кожному позивачу) та витрат на правову допомогу (100 грн кожному позивачу). Загалом заявника зобов’язали сплатити еквівалент 331 євро в якості відшкодування моральної шкоди та 430,51 євро в якості компенсації судових витрат. Ч. зобов’язали сплатити 1 000 грн в якості відшкодування моральної шкоди кожному позивачу, а також компенсацію судових та інших витрат.

Насамкінець суд відмовив у задоволенні зустрічних позовів заявника та Ч. як необґрунтованих.

30. Заявник оскаржив рішення Петровського районного суду від 20 жовтня 2005 року, посилаючись на такі аргументи: (i) суд не зміг обґрунтувати наявність моральної шкоди, не навівши конкретних причин для негативного впливу статті на позивачів та їхнє психологічне здоров’я; (ii) суд не розрізнив факти та "оціночні судження". У зв’язку з цим заявник зазначив, що фраза "одним миром мазані" явно була "оціночним судженням", але вона не розглядалася судом окремо та була визнана такою, що не відповідала дійсності, як частина всього тексту; (iii) документів у матеріалах справи № 8/55 пд та низки інших справ було достатньо для висновку про правдивість опублікованих у статті тверджень; (iv) суд не розглянув наявність mens rea у діях заявника; (v) суд вийшов за межі заявленого у скаргах, і визнав більш широкий зміст тверджень, опублікованих у статті, такими, що не відповідали дійсності; він посилався на те, що суд робив вказівку на повний текст восьмого та дев’ятого абзаців, а не лише на окремі твердження, наведені позивачами у своїх скаргах (наприклад, фрази "Ч. дійшов висновку..." та "більшість людей..."); та (vi) сума компенсації судових витрат, яку його зобов’язали сплатити позивачам, була надмірною.

31. 27 січня 2006 року Апеляційний суд Донецької області залишив без змін рішення суду першої інстанції по суті та змінив його у частині щодо судових витрат, зменшивши суму державного мита, яка мала бути стягнута із заявника, до еквівалента у 244,08 євро.

У відповідних частинах ухвали апеляційного суду зазначено:

"Із змісту зазначеної статті випливає, що відповідач Ч. провів власне розслідування та дійшов до висновку про існування в господарському та апеляційному господарському судах Донецької області організаційної групи, з посиланням на лист голови підкомітету Верховної Ради України … в якому названі прізвища учасників групи, схеми роботи всієї цепочки. Є посилання на номери справ № 8/55 пд та № 27/37. В дев’ятому абзаці застосована пряма мова, та від імені Ч. йде розповідь про справу № 8/55 пд …

В судовому засіданні відповідачі наполягали на тому, що розповсюджені відомості щодо існування організаційної групи в зазначених судах … відповідають дійсності. При цьому відповідачі наполягали на тому, що справа № 8/55 пд, інші справи, розподілялись у порушення наказів щодо спеціалізації складів судів, а розписувалися Б. і А. "своїм" суддям. Відповідачі надали накази щодо [розподілу справ], з посиланням на порушення цих наказів при розподілі зазначеної справи № 8/55 пд та інших.

Судом обґрунтовано не були прийняті до уваги доводи відповідачів. Будь-який розподіл справ в зазначених судах є внутрішньою справою суду, і такі обставини не можуть свідчити про існування організованої групи, дію "цепочки" з зацікавленими клієнтами тощо.

На час надрукування статті вирок суду щодо вини позивачів у скоєнні злочину відсутній, позивачі не притягувались до відповідальності за корупційні діяння...

...

З довідок, які містяться в матеріалах справи, випливає, що всі позивачі є суддями відповідних судів. В статті позивачі були звинувачені в порушенні вимог закону при розгляді господарських справ, але такі обставини в судовому засіданні не доведені.

В обґрунтування доводів … відповідачі наполягали тільки на розподілі справ у порушення наказів щодо спеціалізації, але будь-яких фактичних даних, які б підтверджували викладені в статті відомості, не надали".

32. У своїй касаційній скарзі заявник повторив свої попередні аргументи, а також зазначив, що після ознайомлення з листом Ч. він провів власне розслідування і, посилаючись на матеріали справи, вважав, що перевірив відповідну інформацію з належною ретельністю.

33. Остаточною ухвалою від 05 листопада 2007 року Апеляційний суд міста Києва, діючи як касаційний суд, відхилив касаційну скаргу заявника на рішення від 20 жовтня 2005 року та ухвалу 27 січня 2006 року. Суд не навів жодних аргументів, крім стандартного висновку, що касаційна скарга заявника не давала підстав вважати, що суди нижчих інстанцій у своїх рішеннях порушили норми матеріального чи процесуального права.

34. Відповідні витяги з Цивільного кодексу України передбачають:

"Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

...

3. припинення дії, яка порушує право;

..."

"1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

2. Моральна шкода полягає:

...

(4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи... [поширення недостовірної інформації]..."

"1. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

...

3. Вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною.

...

6. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено … має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом

... Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

7. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена."

"Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення …".

"...

2. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов’язана переконатися в її достовірності.

3. Вважається, що інформація, яка подається посадовою, службовою особою при виконанні нею своїх службових обов’язків … є достовірною.

Фізична особа, яка поширює таку інформацію, не зобов’язана перевіряти її достовірність і не відповідає у разі її спростування".

35. Відповідні положення цього Кодексу передбачають:

"Особа, яка має підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до суду з заявою про вжиття запобіжних заходів до пред’явлення позову".

"1. огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов’язані з порушенням прав;

2. накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб".

"...

Заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про вжиття запобіжних заходів. Після подання заявником позовної заяви запобіжні заходи діють як способи забезпечення доказів або як способи забезпечення позову".

"...

У разі обгрунтованої вимоги заявника заява про вжиття запобіжних заходів розглядається лише за його участю без повідомлення особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи.

...".

"...

Подання апеляційної скарги на ухвалу про скасування запобіжних заходів або їх зміну зупиняє виконання відповідної ухвали".

"1. Позов забезпечується:

(1) накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

(2) забороною провадити певні дії;

...".

36. Відповідні витяги із Закону України "Про інформацію" передбачають:

"...Відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як:

... поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи...".

"Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості...".