114. Суд пам’ятає, що 01 лютого 2005 року заявник потворив свої зізнавальні показання, попередньо підписавши протокол, яким підтверджувалося роз’яснення йому прав як підозрюваного, та відмовившись від свого права на правову допомогу (див. пункт 24). Проте Суд вже дійшов висновку, що ця відмова не могла вважатися наданою свідомо та розумно (див. пункт 104). Крім того, за відсутності будь-якої інформації про те, що у період між наданням ним "явки з повинною" 28 січня 2005 року та потворних зізнавальних показань 01 лютого 2005 року він отримував яку-небудь правову допомогу, на яку міг покладатися, Суд вважає, що на той момент на процесуальну поведінку заявника та стратегію захисту продовжували значно впливати початкові обмеження його прав на захист.
115. З наявних у Суду матеріалів справи вбачається, що заявник почав отримувати правову допомогу в справі, пов’язаній з вчиненням вбивства, 10 лютого 2005 року (див. пункт 26). Документів, які б доводили, що він підтримав свої зізнавальні показання, коли йому вже надавалась допомога захисника, немає. Проте жодних чітких документальних доказів, коли саме він відмовився від цих зізнавальних показань, немає. Вбачається, що він зробив це на початкових стадіях судового розгляду його справи (див. пункт 31).
116. Суд погоджується із заявником, що його первинні зізнавальні показання, отримані за відсутності правової допомоги, становили важливий, якщо не ключовий, елемент доказів обвинувачення проти нього. Так, іншими доказами, на які суди посилалися, обґрунтовуючи вирок заявника, були: по-перше, показання його співобвинуваченого К., який стверджував про надання викривальних показань щодо заявника під тиском (див. пункти 22, 31 і 35); по-друге, показання неповнолітнього сина потерпілих А., якого тримали під вартою упродовж трьох місяців та який спочатку зізнався у вбивстві своїх батьків (див. пункт 7); та, зрештою, светр заявника, як речовий доказ, вочевидь з обмеженою доказовою силою (див. пункти 19, 27 і 28).
117. Насамкінець Суд не може не відзначити відсутність інших відповідних процесуальних гарантій, передбачених національним законодавством та практикою, які можна було б вважати такими, що врівноважили обмеження права заявника на правову допомогу на початковому етапі провадження щодо вбивства. Зокрема, Суд зазначає, що заявник не мав захисника під час пред’явлення осіб для впізнання 12 травня 2005 року, коли син потерпілих А. впізнав у ньому нападника (див. пункт 29). Аргумент захисника заявника, що його належним чином не поінформували про слідчу дію, вочевидь залишився без відповіді. Національні суди також не прокоментували довід заявника, що під час зазначеного пред’явлення осіб для впізнання його зовнішній вигляд значно відрізнявся від інших учасників. Суд також бере до уваги відсутність всебічної оцінки національними судами твердження К., що його примусили дати викривальні показання щодо заявника.
118. Зрештою, повторно наголошуючи на особливо ретельній оцінці, яка має застосовуватися у разі відсутності вагомих підстав, які б виправдовували обмеження на доступ до захисника, Суд вважає, що у порушеному щодо заявника кримінальному провадженні за обвинуваченням у вчиненні вбивства при обтяжуючих обставинах, розглянутому загалом, не було виправлено процесуальних недоліків, які виникли на стадії досудового слідства.
B. Інші скарги щодо справедливості судового розгляду у справі заявника
120. Додатково до проаналізованої скарги, заявник скаржився на те, що пред’явлення осіб для впізнання 12 травня 2005 року було здійснене за відсутності його захисника. Він також стверджував, що слідча дія здійснювалася з порушеннями у зв’язку з різницею у його вигляді та вигляді інших учасників (див. пункт 29 ). Заявник також скаржився, що національні суди посилалися на показання його співобвинуваченого К., які згідно з твердженнями останнього були надані в результаті жорсткого поводження.
121. Крім того, заявник скаржився на несправедливість судового розгляду у його справі в частині щодо обвинувачень у вчиненні розбійних нападів. У своїй заяві він скаржився, - хоча він не надав уточнення щодо цієї скарги після повідомлення про неї Уряду, - що його перше побачення із захисником відбулося 25 січня 2005 року у присутності слідчого. Заявник також стверджував, що його примусили дати зізнавальні показання та відмовитися від права на правову допомогу. Насамкінець, він доводив, що навіть після того, як він чітко висловив своє бажання, щоб його представляв захисник, більшість слідчих дій здійснювалася за його відсутності.
122. У світлі своїх висновків у пункті 119, Суд не вважає за необхідне окремо розглядати питання щодо прийнятності та суті решти скарг заявника за статтею 6 Конвенції (див. рішення у справі "Боєць проти України" (Boyets v. Ukraine), заява № 20963/08, пункт 97, від 30 січня 2018 року).
123. Заявник скаржився на перешкоджання органами влади його доступу до матеріалів кримінальної справи та відмову надати йому копії документів, про надання яких він клопотав для обґрунтування своєї заяви до Суду. Він також скаржився на перешкоджання адміністрації СІЗО його листуванню із Судом. Висуваючи зазначені скарги, заявник посилався на статтю 34 Конвенції, яка передбачає:
"Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов’язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.".
A. Доступ заявника до матеріалів його справи
124. Уряд зазначив, що жодного перешкоджання ефективному здійсненню заявником його права на подання індивідуальної заяви не було. Він стверджував, що заявник отримав копії низки головних рішень у його справі та міг зробити копії інших необхідних документів під час ознайомлення з матеріалами справи, тобто до закінчення кримінального провадження у його справі. Уряд також стверджував, що мати заявника, яка знаходилась на волі, могла допомогти йому отримати необхідні копії.
125. Суд зазначає, що він уже розглядав подібні ситуації у низці справ проти України (див., серед інших, рішення у справах "Василь Іващенко проти України" (Vasiliy Ivashchenko v. Ukraine), заява № 760/03, пункти 103-110, від 26 липня 2012 року з подальшими посиланнями, "Савіцький проти України" (Savitskyy v. Ukraine), заява № 38773/05, пункти 152, 157-159, від 26 липня 2012 року, "Коростильов проти України" (Korostylyov v. Ukraine), заява № 33643/03, пункти 46-50, від 13 червня 2013 року, "Андрій Захаров проти України" (Andrey Zakharov v. Ukraine), заява № 26581/06, пункти 66-70, від 07 січня 2016 року, та "Артур Пархоменко проти України" (Artur Parkhomenko v. Ukraine), заява № 40464/05, пункт 95, від 16 лютого 2017 року). Зокрема, у згаданій справі "Василь Іващенко проти України" (Vasiliy Ivashchenko v. Ukraine), пункт 123, Суд встановив, що правова система України не передбачала для ув’язнених чіткої та конкретної процедури, яка давала б їм можливість отримувати копії документів з матеріалів справи після закінчення кримінального провадження, чи роблячи такі копії самостійно (переписуючи їх власноруч або за допомогою відповідного обладнання), або шляхом покладання на органи влади обов’язку робити такі копії.
126. У цій справі Уряд не навів жодної підстави, яка надала б Суду змогу відступити від своїх висновків за статтею 34 Конвенції у справі "Василь Іванченко проти України" (Vasiliy Ivashchenko v. Ukraine) або в інших згаданих справах. Отже, Суд доходить висновку, що держава-відповідач не дотрималась свого зобов’язання за статтею 34 Конвенції щодо забезпечення заявника усіма необхідними засобами, щоб зробити можливим належний та ефективний розгляд його заяви Судом.
B. Стверджуване перешкоджання листуванню заявника із Судом
127. Заявник скаржився, що адміністрація Дніпропетровського СІЗО не відправила його листи до Суду від 11 грудня 2006 року та 23 лютого 2007 року (див. пункти 52-55).
128. Уряд стверджував, що адміністрація установи виконання покарань жодним чином не перешкоджала листуванню заявника із Судом, надсилаючи його листи та передаючи йому листи від Суду без будь-яких затримок.
129. Суд повторює, що зобов’язання не перешкоджати ефективному здійсненню права на подання індивідуальної заяви не допускає жодного втручання у право особи ефективно подавати та підтримувати свою скаргу в Суді (див., наприклад, рішення у справі "Геращенко проти України" (Gerashchenko v. Ukraine), заява № 20602/05, пункт 150, від 07 листопада 2013 року з подальшими посиланнями).
130. Повертаючись до суті скарги заявника, Суд зазначає, що два листи, які заявник надіслав до Суду, отримані не були (див. пункт 52). Можливо, вони були втрачені через технічну помилку на певному етапі відправки або доставки. Проте тільки на цій підставі Суд не може дійти висновку, що українські органи влади умисно не відправили лист заявника або не забезпечили його належну доставку (див. згадане рішення у справі "Василь Іващенко проти України" (Vasiliy Ivashchenko v. Ukraine), пункт 115).
131. Отже, на підставі наявних у нього доказів Суд доходить висновку, що держава-відповідач дотрималася свого зобов’язання за статтею 34 Конвенції щодо надсилання адресованих Суду листів заявника.
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".
A. Шкода
133. Заявник вимагав 20 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та вимагав нового розгляду справи відповідно до статті 6 Конвенції.
134. Уряд заперечив проти цієї вимоги.
135. Суд вважає, що заявник зазнав моральної шкоди, яку не можна компенсувати самим лише встановленням порушення його конвенційних прав. З огляду на обставини справи та ухвалюючи рішення на засадах справедливості відповідно до вимоги статті 41 Конвенції, Суд присуджує заявнику 8 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися на цю суму.
B. Судові та інші витрати
136. Заявник також вимагав 850 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді. Жодний копій відповідних договорів про надання правової допомоги, квитанцій або будь-яких інших підтверджуючих фінансових документів надано не було.
137. Уряд оскаржив цю вимогу як необґрунтовану.
138. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. рішення у справі "Бузаджі проти Республіки Молдова" [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova) [GC], заява № 23755/07, пункт 130, від 05 липня 2016 року). Оплата послуг представника вважається фактично понесеною, якщо заявник сплатив її або зобов’язаний сплатити. Протилежним є випадок оплати послуг представника, коли він, не відмовившись від неї, просто не вжив жодних заходів для отримання своєї оплати або відклав отримання такої оплати. Сума, яка має бути сплачена представнику за договором про умовний гонорар, вважається фактично понесеною, лише якщо договір підлягає виконанню у відповідній державі (див. рішення у справі "Мерабішвілі проти Грузії" [ВП] (Merabishvili v. Georgia) [GC], заява № 72508/13, пункт 371, від 28 листопада 2017 року з подальшими посиланнями).
139. У цій справі заявник не надав документів, які б доводили, що він сплатив чи мав юридичне зобов’язання сплатити своєму представнику кошти. За відсутності таких документів Суд не може оцінювати зазначені у попередньому пункті умови. Отже, він не вбачає підстав, за яких би він міг погодитись, що судові та інші витрати, компенсацію яких вимагав заявник, були фактично ним понесені (див., для порівняння, рішення у справі "Габлішвілі та інші проти Грузії" (Gablishvili and Others v. Georgia), заява № 7088/11, пункти 75-79, від 21 лютого 2019 року).
140. З цього випливає, що ця вимога має бути відхилена.
C. Пеня
141. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1.Оголошує неприйнятними скарги за статтею 3 Конвенції на стверджуване жорстоке поводження із заявником під час тримання під вартою у відділі міліції та непроведення ефективного розслідування на національному рівні.
2.Оголошує прийнятними решту скарг заявника за статтею 3 Конвенції, а також його скаргу за пунктом 1 та підпунктом "с" пункту 3 статті 6 Конвенції на відсутність доступу до захисника 28 січня 2005 року.
3.Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з неналежними умовами тримання заявника під вартою у Дніпропетровському СІЗО.
4.Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з триманням заявника у металевій клітці під час судових засідань у Верховному Суді України.
5.Постановляє, що було порушено пункт 1 та підпункт "с" пункту 3 статті 6 Конвенції у зв’язку з відсутністю у заявника доступу до захисника 28 січня 2005 року.
6.Постановляє, що немає необхідності розглядати питання прийнятності та суті решти скарг заявника за статтею 6 Конвенції.
7.Постановляє, що Україна не дотрималася своїх зобов’язань за статтею 34 Конвенції у зв’язку з відмовою органів влади надати заявнику копії документів для його заяви до Суду.
8.Постановляє, що Україна дотрималася своїх зобов’язань за статтею 34 Конвенції щодо надсилання адресованих Суду листів заявника.
9.Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 8 000 (вісім тисяч) євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись; ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
10.Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 11 квітня 2019 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.
| Заступник Секретаря | Мілан БЛАШКО |
| Голова | Андре ПОТОЦЬКИЙ |
