ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ята секція
РІШЕННЯ
Справа "Осовська та інші проти України"
(Заява № 2075/13 та 4 інші заяви - див. перелік у додатку)
| СТРАСБУРГ 28 червня 2018 року |
Автентичний переклад
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Осовська та інші проти України"
Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Ерік Мьосе (<…>), Голова,
Сіофра О’Лірі (<…>),
Лятіф Гусейнов (<…>), судді,
та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 05 червня 2018 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було розпочато за п’ятьма заявами (№ 2075/13, № 19306/13, № 28131/13, № 21478/14 та № 56107/14), поданими проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) п’ятьма громадянками України (далі - заявниці), особисті дані яких та дати, у які вони подали свої заяви, наведені у Додатку І.
2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження - п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.
3. Заявниці стверджували, що відновленням процесуальних строків на апеляційне оскарження без належного обґрунтування та скасуванням остаточних рішень у їхніх справах національні суди порушили принцип юридичної визначеності.
4. 07 грудня 2016 року про зазначену скаргу було повідомлено Уряд.
ФАКТИ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. У дати, зазначені у Додатку І, у справах заявниць були винесені постанови судів першої інстанції, якими зобов’язано провести перерахунок їхніх пенсій за вищою ставкою. У деяких справах Державна виконавча служба України розпочала виконання рішень.
6. Відповідачі, управління Пенсійного фонду, подали свої апеляційні скарги після закінчення строку, встановленого законом, і клопотали, не наводячи вагомих підстав (див. пункти 9-12 та 29-31), про поновлення строку на апеляційне оскарження. Апеляційні адміністративні суди поновили строк (у деяких заявах після значного періоду часу), скасували постанови судів першої інстанції, а у задоволенні позовних вимог заявниць відмовили або закрили провадження.
7. Інша відповідна інформація про справи заявниць наведена у Додатку І.
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
Кодекс адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року
8. Відповідні витяги Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній на момент подій, передбачають таке.
9.Частина шоста статті 108 передбачає, що у разі повернення позовної заяви позивач не позбавляється права повторного звернення з цією позовною заявою в порядку, встановленому законом.
10.Стаття 183-2 Кодексу передбачає, inter alia, що позовні заяви про соціальні виплати можуть розглядатись в порядку скороченого провадження без виклику сторін. Наступного дня після прийняття судом першої інстанції постанови, її копії мають бути надіслані сторонам рекомендованим листом. Постанова може бути оскаржена до апеляційного суду. Постанова апеляційного суду є остаточною.
11.Стаття 189 передбачала, що правила, встановлені статтею 108, мають також застосовуватись до апеляційної скарги, яка не відповідає процесуальним вимогам.
12.Частина четверта статті 189 у редакції від 15 січня 2012 року передбачає, що апеляційна скарга залишається без руху, якщо її подано після закінчення [10-денного] строку, встановленого статтею 186, а позивач не клопотав про поновлення цього строку або навів підстави, які були визнані неналежними. Вона встановлює тридцятиденний строк з моменту отримання зазначеної ухвали, протягом якого може бути подана заява про поновлення строку або вказані у заяві інші підстави. Суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо заява про поновлення строку не була подана, або якщо інші підстави були визнані неповажними. Незалежно від причин пропуску процесуального строку суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо орган державної влади або суб’єкт владних повноважень подали апеляційну скаргу більше ніж через рік з моменту оголошення оскаржуваного рішення.
13.Стаття 191 Кодексу передбачає, що інші сторони, крім позивача, мають право подати заперечення на апеляційну скаргу протягом строку, встановленого суддею апеляційного адміністративного суду в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
14. Інші положення відповідного національного законодавства викладені в рішенні у справі "Устименко проти України" (Ustimenko v. Ukraine) (заява № 32053/13, пункти 27-35, від 29 жовтня 2015 року).
ПРАВО
I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ
15. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає, що з метою належного відправлення правосуддя заяви слід об’єднати відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду .
16. Посилаючись на статтю 6 Конвенції, заявниці скаржились, що поновлення строку на апеляційне оскарження та скасування остаточних постанов у їхніх справах порушило принцип юридичної визначеності. Пані Г. Тарданська (заява № 28131/13) також скаржилась на те, що постанова апеляційного суду в її справі порушила її право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
17. Відповідні частини пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції передбачають таке:
Стаття 6 (право на справедливий суд)
"Кожен має право на справедливий … розгляд його справи … судом, …, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру …".
"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права...".
A. Прийнятність
1. Доводи сторін
18. Уряд стверджував, що у заявах пані Т. Стороженко (заява № 21478/14) та пані В. Кашук (заява № 56107/14) заявниці не скористались своїм правом подати заперечення на апеляційні скарги державних органів відповідачів (див. пункт 13 з наведеним відповідним національним законодавством) та заявити про те, що відповідні апеляційні скарги були подані з пропущенням строків.
19. Заявниці не надали коментарів щодо наведеного заперечення.
2. Оцінка Суду
20. Суд зазначає, що пані Т. Стороженко (заява № 21478/14) подала касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, стверджуючи про порушення принципу юридичної визначеності через необґрунтоване поновлення апеляційним судом строку на оскарження. Проте Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження у зв’язку з тим, що заявниця не довела існування обґрунтованих підстав, які б виправдали перегляд її справи. З цього випливає, що у справі заявниці суд вищої інстанції не присудив жодного відшкодування за цією скаргою. Відповідно Суд не вбачає необхідності з’ясовувати, чи подавала заявниця аналогічні скарги до апеляційного суду.
21. Щодо заяви пані В. Кашук (заява № 56107/14) процесуальним рішенням від 27 травня 2014 року до розгляду була прийнята апеляційна заява, за якою провадження було відновлено, та яка призвела до стверджуваного порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (див., mutatis mutandis, ухвалу щодо прийнятності у справі "Фонд "Мревлі" проти Грузії" (The Mrevli Foundation v. Georgia), заява № 25491/04, від 05 травня 2009 року). Ця ухвала не підлягала оскарженню в касаційному порядку. Суд зазначає, що положення національного законодавства, на яке посилався Уряд, стосується процесуального права vis-a-vis іншої сторони, а саме права подати заперечення на апеляційну скаргу. Формулювання цього положення не передбачає, що заявниця мала право прокоментувати або подати заперечення на судове рішення, яке, як було зазначено більше того, не підлягало оскарженню в касаційному порядку. Крім того Уряд не навів жодного прикладу з національної судової практики, в якій заява про необґрунтоване продовження строку на апеляційне оскарження була успішно задоволена у ситуації, аналогічній ситуації заявниці. Отже, Суд відхиляє попереднє заперечення Уряду щодо невичерпання.
22. Суд зазначає, що наведені скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.
B. Суть
23. Заявниці підтримали свої скарги.
24. Уряд стверджував, що відкриваючи апеляційні провадження, національні суди діяли відповідно до національного законодавства. Зокрема Уряд посилався на частину шосту статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України , яка у поєднанні зі статтею 189 не позбавляла особу права повторного подання апеляційної заяви (див. пункти 9 та 11). Він також стверджував, що апеляційні суди мали намір виправити судові помилки та недоліки правосуддя, вчинені у цій групі справ судами нижчих інстанцій.
25. Суд зазначає, що у справах заявниць постанови судів першої інстанції, якими було підтверджено їхнє право на збільшення пенсій, набрали законної сили та підлягли обов’язковому виконанню, а в деяких справах вже було відкрите виконавче провадження. Ці постанови були скасовані в апеляційному порядку, у деяких справах після спливу значного періоду часу, внаслідок чого пенсії заявниць були зменшені.
26. Суд повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (див. рішення у справі "Брумареску проти Румунії" [ВП] (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, пункт 61, ЄСПЛ 1999-VII). Юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов’язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення. Повноваження судів вищих інстанцій щодо перегляду мають здійснюватись для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен розглядатись як прихований засіб оскарження, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для повторного розгляду. Відступ від цього принципу може бути виправданим лише коли він обумовлений особливими та непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пункт 52, ЄСПЛ 2003-IX).
27. Суд уже погоджувався, що хоча, перш за все, саме до повноважень національних судів належить вирішувати питання про будь-яке поновлення строку на апеляційне оскарження, такі повноваження не є необмеженими. Національні суди зобов’язані навести підстави. У кожній справі суди мають перевірити, чи можуть підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження виправдати втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує свободу розсуду судів щодо часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справах "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, пункт 41, від 03 квітня 2008 року, та "Устименко проти України" (Ustimenko v. Ukraine), заява № 32053/13, пункт 47, від 29 жовтня 2015 року).
28. Повертаючись до цих заяв, Суд зазначає, що національні суди або посилались на "поважні підстави" (заява № 2075/13) в обґрунтування поновлення строку, без надання будь-якого пояснення чи оцінки цих підстав, або обмежувались встановленням того, що апеляційні скарги були подані з дотриманням процесуальних формальностей, без наведення будь-яких підстав.
29. У більшості заяв підставою, за її наявності, на яку посилались відповідачі, управління Пенсійного фонду, у своїх заявах про поновлення строку було пізнє вручення постанови суду першої інстанції. Однак у матеріалах справ немає доказів (таких як супровідні листи, поштові записи тощо) цих тверджень, що особливо дивно для справ, у яких апеляційні скарги були подані зі значною затримкою (більше 3 років у заяві пані В. Кашук (№ 56107/14) та 2 років і 5 місяців у заяві пані Т. Стороженко (№ 21478/14)). Також немає жодних ознак того, що такі докази були надані національним судам.
30. Більше того, у заяві пані Г. Тарданської (№ 28131/13) було розпочате виконання постанови і відповідальні органи влади виконали відповідну вказівку здійснити перерахунок пенсії, що свідчить про те, що їм було відомо, що провадження у справі закінчилося і постанова набрала законної сили.
31. Насамкінець Суд не може не звернути увагу на те, що у деяких заявах (заяви пані Т. Осовської (№ 2075/13) та пані Г. Тарданської (№ 28131/13)) апеляційні скарги були подані повторно після повернення органам влади - відповідачам перших апеляційних скарг у зв’язку з невстановленням переконливих підстав для поновлення строків.
32. З огляду на зазначене Суд доходить висновку, що національні суди не навели підстав, які б продемонстрували існування особливих обставин непереборної сили, які б виправдовували повторне відкриття проваджень у справах заявниць (див. згадане рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), пункт 52).
34. Посилаючись на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції пані Г. Тарданська (№ 28131/13) скаржилась на те, що постанова апеляційного суду в її справі порушила її право на мирне володіння майном.
35. Уряд визнав, що сума, присуджена постановою суду першої інстанції у справі заявниці, становила "майно", але стверджував, що воно припинило своє існування з того моменту, коли постанова була скасована в апеляційному порядку.
36. Суд повторює, що борг, встановлений остаточним судовим рішенням, яке може бути виконаним, становить "майно" для цілей статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див., серед інших джерел, рішення у справі "Грецькі нафтопереробні заводи "Стрен" та Стратіс Андреадіс проти Греції" (Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece), від 09 грудня 1994 року, пункт 59, Серія А № 301-В). Скасування такого рішення після набрання ним законної сили становитиме втручання у право власника на мирне володіння цією власністю (див. згадані рішення у справах "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania), пункт 74, та "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), пункт 61).
37. Суд зазначає, що в результаті відновлення проваджень щомісячна пенсія заявниці була встановлена у меншому розмірі. З огляду на свої висновки, пов’язані зі скаргою за пунктом 1 статті 6 Конвенції, Суд вважає, що скасування остаточної постанови у спосіб, який був несумісним із принципом юридичної визначеності, позбавило заявницю впевненості в обов’язковому судовому рішенні та поклало на неї надмірний тягар (див. згадане рішення у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), пункти 46, 47).
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".
A. Шкода
1. Матеріальна шкода
40. Пані Т. Стороженко (заява № 21478/14) вимагала 3000 євро в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, без зазначення конкретної суми, яка вимагалась за кожним пунктом. Її розрахунок відшкодування, яке вимагалось, ґрунтувався на різниці між розміром пенсії, яку б вона продовжувала отримувати, якби постанова не була скасована, та пенсією, яку вона фактично отримувала після скасування постанови.
41. З огляду на суми, які присуджувались в якості відшкодування матеріальної шкоди у справах щодо скасування остаточних рішень, Суд уже проводив різницю між справами, в яких рішення, ухвалені на користь заявників, були виконані до їхнього скасування, і тими, в яких національні суди присудили кошти, але які не були виконані. Відшкодування матеріальної шкоди не присуджувалось тим заявникам, рішення, винесені на користь яких про присудження щомісячних пільг, були виконані до їх скасування (див. рішення у справах "Стрельцов та інші "Новочеркаські військові пенсіонери" проти Росії" (Streltsov and other "Novocherkassk military pensioners" cases v. Russia), заява № 8549/06 та 86 інших заяв, пункт 85, від 29 липня 2010 року, та "Пугач та інші проти Росії" (Pugach and Others v. Russia), заява № 31799/08 та 7 інших заяв, пункти 37, 38, від 04 листопада 2010 року). Суд зазначає, що у заяві № 21478/14 постанова, винесена на користь заявниці, була виконана до її скасування в апеляційному порядку. Суд також встановлював, що він не може ані поновити силу національних рішень, ані взяти на себе роль національних органів влади присуджувати соціальні виплати на майбутнє (див. згадане рішення у справі "Пугач та інші проти Росії" (Pugach and Others v. Russia), пункт 37). Відповідно до підходу, встановленого у згаданих рішеннях у справах "Стрельцов та інші "Новочеркаські військові пенсіонери" проти Росії" (Streltsov and other "Novocherkassk military pensioners" cases v. Russia) та "Пугач та інші проти Росії" (Pugach and Others v. Russia), Суд відхиляє вимоги пані Т. Стороженко щодо відшкодування матеріальної шкоди.
42. Інші заявниці не подавали вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди. Відповідно у цій справі Суд не присуджує нічого за цим пунктом.
2. Моральна шкода
43. Більшість заявниць вимагали різні суми в якості відшкодування моральної шкоди. Уряд стверджував, що ці вимоги були необґрунтованими. Суд вважає, що заявниці мали зазнати моральної шкоди, для відшкодування якої не достатньо встановлення порушення Конвенції. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує 500 євро в якості відшкодування моральної шкоди тим заявницям, які подали вимоги за цим пунктом, як зазначено у Додатку ІІ.
B. Судові та інші витрати
44. Деякі заявниці також вимагали компенсації судових та інших витрат, яких вони зазнали під час провадження у національних судах та/або у Суді.
45. Уряд стверджував, що суми, які вимагались, були надмірними та необґрунтованими.
46. Суд повторює, що відповідно до його практики заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. З огляду на наявні в нього документи та наведені критерії Суд вважає за належне присудити пані Т. Стороженко (заява № 21478/14) 40 євро в якості компенсації поштових витрат, понесених нею під час проваджень у національних судах та провадження у Суді.
C. Пеня
47. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1.Вирішує об’єднати заяви.
2.Оголошує прийнятними скарги про відновлення проваджень і скасування постанов, які набрали законної сили та підлягали виконанню.
3.Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо всіх заявниць у зв’язку з порушенням принципу юридичної визначеності.
4.Постановляє, що було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо заявниці у заяві № 28131/13.
5.Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявницям суми, наведені у Додатку ІІ, та додатково будь-який податок, що може їм нараховуватись; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
6.Відхиляє решту вимог заявниць щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 28 червня 2018 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.
| Заступник Секретаря | Мілан БЛАШКО |
| Голова | Ерік МЬОСЕ |
Додаток I
Додаток II