146. 7 лютого 2007 року помічник прокурора м. Шепетівки виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо адміністрації колонії та представників інших органів, причетних до подій 22 січня 2007 року в Ізяславській колонії. Як зазначалося в постанові, підставою для перевірки стала інформація, розповсюджена засобами масової інформації (зокрема, програмою, що вийшла 29 січня 2007 року на телеканалі "1+1", та публікацією у газеті "Сегодня" - див. пп. 109-111 та 128) про масове побиття засуджених в Ізяславській колонії під час проведення 22 січня 2007 року загального обшуку та заходів з безпеки. Прокурор дійшов висновку, що фізичну силу було застосовано тільки до восьми засуджених (включаючи четвертого та восьмого заявників) у відповідь на опір, що вони чинили. На підставі пояснень, наданих працівниками адміністрації колонії, службовцями підрозділів особливого призначення та груп швидкого реагування, а також самими засудженими, твердження про масове побиття були визнані необґрунтованими.
147. Згідно тверджень заявників, вони не були повідомлені про цю постанову.
148. Листом від 13 березня 2007 року ГПУ проінформувала ХПГ (див. п. 127), що було проведене ретельне розслідування та порушень виявлено не було. Як зазначалося у листі, залучення підрозділів особливого призначення та груп швидкого реагування було зумовлене ускладненою ситуацією з безпекою в Ізяславській колонії, засудженими негативної спрямованості, які підбурювали інших засуджених до відмови від прийому їжі, актами непокори, зухвалою поведінкою та опором спробам адміністрації вилучити заборонені предмети. У результаті загального обшуку було виявлено та вилучено шістдесят чотири заборонених предмети. Фізичну силу було застосовано тільки до восьми засуджених, а її застосування було правомірним. У зв’язку з переповненням Ізяславської колонії деяких засуджених було переведено до інших установ виконання покарань через Хмельницький та Рівненський СІЗО.
149. 10 квітня 2007 року ДДУПВП у відповідь на скарги матері другого заявника про стверджуване жорстоке поводження з ним та його переведення до іншої колонії надіслав їй листа, в якому зазначав, що ці скарги були визнані необґрунтованими. У листі також зазначалося, що другий заявник зарекомендував себе з негативної сторони та підбурював інших засуджених до участі у голодуванні. Заявник сам заперечив існування будь-яких скарг. Щодо його переведення до іншої колонії, то воно було здійснене відповідно до закону.
150. 12 квітня 2007 року ХПГ звернулась до омбудсмена з проханням надати їй інформацію про відвідання її представниками Ізяславської колонії у січні 2007 року.
151. 17 квітня 2007 року мати другого заявника звернулась до начальника Ізяславської колонії зі скаргою, що речі її сина були залишені у тій колонії після його переведення. Як вона дізналася, його сусіди по камері запакували їх, але ці речі ймовірно були експропрійовані працівниками колонії. Вона надала докладний перелік відсутніх речей.
152. 27 квітня 2007 року начальник Ізяславської колонії відповів, що другий заявник був переведений до іншої колонії за власною заявою та що всі його речі були зібрані та надіслані йому. Твердження, що його майно було вилучено працівниками колонії, було відхилене у зв’язку з необґрунтованістю.
153. 27 квітня 2007 року секретаріат омбудсмена відповів ХПГ, що він не зобов’язаний звітувати про розслідування, що триває.
154. Згідно з повідомленням, складеним у невстановлену дату ДДУПВП, починаючи з 3 січня 2007 року управлінням ДДУПВП в Хмельницькій області були зареєстровані скарги родичів другого, третього, четвертого, п’ятого та шостого заявників щодо втрати засудженими особистих речей в Ізяславській колонії. Інші скарги не надходили.
155. Згідно повідомлення адміністративно-господарського підрозділу Ізяславської колонії, складеного у невстановлену дату, станом на 22 січня 2007 року на складі колонії не було речей, що належали першому, третьому, п’ятому, сьомому, восьмому, дев’ятому, дванадцятому, тринадцятому, шістнадцятому, сімнадцятому та вісімнадцятому заявникам.
156. 30 квітня, 4 та 11 травня 2007 року управління ДДУПВП у Хмельницькій області повідомило про завершення перевірок за скаргами шостого, другого та третього заявників, відповідно (поданими у невстановлені дати) у зв’язку з подіями 22 січня 2007 року. Ці повідомлення містили посилання на постанову прокурора від 7 лютого 2007 року (див. п. 146) та були затверджені посадовими особами ДДУПВП, які безпосередньо приймали участь в організації та виконанні згаданих заходів (див. п. 17).
157. 4 травня 2007 року прокуратура Рівненської області у відповідь на скаргу матері дев’ятого заявника повідомила, що її син разом із двадцятьма іншими засудженими був переведений до Рівненського СІЗО, зазначивши, що це трапилось внаслідок його опору законним вимогам працівників адміністрації та масовою відмовою від вживання їжі. Прокуратурою було також зазначено, що дев’ятий заявник сам відмовився від пояснень, пославшись на статтю 63 Конституції . Він та інші новоприбулі в СІЗО були оглянуті лікарем, та тілесних ушкоджень або скарг на стан здоров’я зафіксовано не було.
158. 7 травня 2007 року матері другого та третього заявників знову звернулись до ГПУ зі скаргами на стверджуване побиття їхніх синів та втрату їхніх особистих речей. Вони також зазначили, що їхні попередні скарги були перенаправлені до ДДУПВП та відхилені посадовими особами, які мали безпосереднє відношення до подій, щодо яких були подані скарги.
159. 17 травня 2007 року управління ДДУПВП у Хмельницькій області надало відповідь про завершення перевірки за зверненням матері четвертого заявника щодо стверджуваної втрати його особистих речей та грошей. В ньому зазначалося, що четвертий заявник після його переведення в іншу колонію отримав всі особисті речі та що він сам зняв гроші, що були на його особистому рахунку (200 гривень - еквівалент приблизно 30 євро). Відповідно звернення було відхилено у зв’язку з необґрунтованістю. Лист був підписаний однією з посадових осіб управління, яка брала участь в організації обшуку в Ізяславській колонії (див. п. 17).
160. 22 травня 2007 року прокуратурою Хмельницької області було надіслано листа шостому заявнику з результатами перевірки його тверджень щодо втрати або знищення його особистих речей. Перевіркою було встановлено, що всі його особисті речі були переслані до Рівненського СІЗО після його переведення до тієї установи.
161. 30 травня 2007 року управління ДДУПВП у Хмельницькій області повідомило про завершення перевірки за зверненням матері четвертого заявника про стверджуване жорстоке поводження з ним під час загального обшуку. З посиланням на постанову прокурора від 7 лютого 2007 року (див. п. 146) перевіркою було встановлено, що застосування фізичної сили до четвертого заявника було правомірним. Щодо її скарги на умови тримання в Ізяславській колонії, то, як було встановлено, ці умови відповідали вимогам законодавства. Акт перевірки був затверджений посадовою особою ДДУПВП, яка відповідала за організацію загального обшуку 22 січня 2007 року (див. п. 17).
162. 31 травня 2007 року прокуратурою Хмельницької області також були надіслані листи матерям третього, четвертого та дев’ятого заявників, в яких повідомлялося, що їхні звернення були розглянуті, перевірені та відхилені у зв’язку з необґрунтованістю.
163. 5 липня 2007 року шостий заявник завдав собі тілесних ушкоджень металевим гачком на знак протесту проти стверджуваної неналежної перевірки подій 22 січня 2007 року в Ізяславській колонії.
164. 6 липня 2007 року ГПУ надіслала листи матерям другого та восьмого заявників, в яких повідомила, посилаючись на постанову від 7 лютого 2007 року, що твердження про жорстоке поводження з їхніми синами були визнані необґрунтованими. Щодо умов їхнього тримання під вартою, то прокуратура вже втрутилась, та адміністрація колонії вжила заходів для покращення ситуації.
165. 10 липня 2007 року прокурором Львівської області (що долучився до справи після переведення шостого заявника до установи виконання покарань у Львівській області) було допитано шостого заявника у зв’язку із завданням ним собі тілесних ушкоджень 5 липня 2007 року та щодо стверджуваного побиття його 22 січня 2007 року.
166. 11 липня 2007 року прокурор також допитав п’ятого заявника в рамках розслідування за фактом завдання шостим заявником собі тілесних ушкоджень та стверджуваного жорстокого поводження із засудженими в Ізяславській колонії. П’ятий заявник зазначив, що 22 січня 2007 року його було побито кийками.
167. 18 липня 2007 року управління ДДУПВП в Хмельницькій області повідомило про завершення розгляду звернень п’ятого заявника щодо жорстокого поводження з ним та іншими засудженими. Ці твердження були відхилені у зв’язку з необґрунтованістю з посиланням на постанову прокурора від 7 лютого 2007 року. Аналогічний висновок було зроблено стосовно скарги п’ятого заявника щодо стверджуваної втрати його особистих речей після його переведення з Ізяславської колонії. Акт перевірки був підписаний однією з посадових осіб, що мали відношення до загального обшуку, про який йшлося (див. п. 17).
168. 30 липня 2007 року шостий заявник під час його допиту прокурором м. Шепетівки заявив, що він та кілька інших засуджених, включаючи, зокрема, першого та п’ятого заявників, були побиті під час загального обшуку 22 січня 2007 року.
169. 31 липня 2007 року п’ятий заявник знову надав працівникам прокуратури свідчення про побиття засуджених, включаючи і його, що відбувалося під час та після загального обшуку 22 січня 2007 року.
170. У серпні 2007 року прокурор м. Шепетівки також допитав про події 22 січня 2007 року працівників адміністрації Ізяславської колонії та деяких засуджених, та всі вони заперечили факт будь-якого жорстокого поводження.
171. 29 серпня 2007 року прокурор м. Шепетівки виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників Ізяславської колонії, підрозділу спеціального призначення управління ДДУПВП у Житомирській області та службовців груп швидкого реагування з Замкової виправної колонії, Шепетівської виправної колонії та Хмельницького СІЗО у зв’язку з відсутністю в їхніх діях складу злочину. Постанову було винесено після перевірки скарг шостого заявника щодо подій 22 січня 2007 року. Прокурор зазначив, що 19 січня 2007 року шостого заявника було поміщено до одиночної камери на строк три місяці "за чинення опору адміністрації та підбурювання засуджених до вчинення інших протиправних дій". Під час загального обшуку до нього не застосовувалась фізична сила, що підтверджувалося письмовими поясненнями засуджених та працівників, які брали участь у подіях. Крім того, 7 лютого 2007 року органи прокуратури вже винесли постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо цього питання.
172. 3 вересня 2007 року прокурор Хмельницької області скасував постанову від 29 серпня 2007 року як передчасну та таку, що не ґрунтувалась на всебічній перевірці. Прокурор зазначив, зокрема, що були допитані не всі засуджені, які мали відношення до подій. Крім того, аналогічне твердження п’ятого заявника перевірено не було.
173. 10 вересня 2007 року прокурор м. Шепетівки знову виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників адміністрації та особового складу підрозділів спеціального призначення, що брали участь в операції в Ізяславській колонії.
174. 26 січня 2008 року десятий заявник подав до ГПУ скаргу про масове побиття засуджених Ізяславської колонії бійцями підрозділу спеціального призначення в масках 22 січня 2007 року та про поспішне переведення засуджених до кількох СІЗО без особистих речей. Він стверджував, що всі його попередні твердження були надані під тиском та мають бути відхилені. Десятий заявник також зазначив, що після переведення його до Первомайської виправної колонії № 117 його було поміщено, за його твердженнями, без будь-якої причини до одиночної камери на строк три місяці.
175. 14 травня 2008 року прокурор Хмельницької області, якому було передано вищезазначену скаргу, відповів десятому заявнику, що його твердження вже були відхилені постановою прокурора від 7 лютого 2007 року у зв’язку з необґрунтованістю (див. п. 146). Десятий заявник мав право оскаржити цю постанову, якщо він цього забажає.
176. 16 липня 2008 року захисник шостого заявника (п. Бущенко, який також представляв заявників під час провадження у Суді) оскаржив постанову про відмову у порушенні кримінальної справи від 7 лютого 2007 року до Шепетівського міськрайонного суду (далі - Шепетівський суд). Він стверджував, що шостий заявник був серед засуджених, яких було побито в Ізяславській колонії 22 січня 2007 року. Згідно з його твердженнями, шостий заявник отримав копію постанови від 7 лютого 2007 року лише 11 липня 2008 року. Захисник стверджував, що прокурор м. Шепетівки не міг вважатися незалежним та безстороннім, оскільки згідно пункту 58 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань , затверджених Наказом № 275 від 25 грудня 2003 року (див. п. 200), його мали повідомити про обшук 22 січня 2007 року та він мав здійснювати нагляд за його виконанням. Заявник також стверджував, що перевірка була поверховою. Він зауважив, зокрема, що перший, третій, четвертий, десятий, шістнадцятий та вісімнадцятий заявники також подавали до різних органів влади скарги на стверджуване масове побиття 22 січня 2007 року, але їхні скарги, як і скарги шостого заявника, не були належним чином розглянуті. Він також стверджував, що оскаржувана постанова від 7 лютого 2007 року ґрунтувалась на показах засуджених, від яких вони згодом відмовились як від таких, що були отримані під тиском (як, наприклад, покази десятого заявника). Органи прокуратури не забезпечили безпеку зазначених засуджених, яких продовжували залякувати та жорстоко поводитися з ними після подій 22 січня 2007 року. Він зазначив, що четвертий заявник був настільки наляканий, що заперечив будь-яке застосування фізичної сили до нього, незважаючи на те, що медична довідка з матеріалів справи свідчила про протилежне. Перевіркою не були охоплені твердження про жорстоке поводження усіх зазначених засуджених, включаючи першого, третього, четвертого, десятого, шістнадцятого та вісімнадцятого заявників, які подавали подібні скарги.
177. 24 липня 2008 року Шепетівський суд постановив залишити скаргу без розгляду, оскільки вона була викладена російською мовою та, як виявилося, ряд документів, на які робилися посилання, не були додані до скарги.
178. 29 серпня 2008 року Апеляційний суд Хмельницької області (далі - апеляційний суд) скасував постанову від 24 липня 2008 року, оскільки її було винесено з перевищенням повноважень суду, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України.
179. 30 грудня 2008 року Шепетівський суд залишив без задоволення скаргу, подану захисником шостого заявника та залишив оскаржувану постанову від 7 лютого 2007 року без змін. Суд відхилив твердження захисника, що органи прокуратури не забезпечили безпеку засуджених, які з самого початку були залякані та знеохочені подавати будь-які скарги, але згодом подали скарги до різних органів влади. Зокрема, були зроблені посилання на першого, третього, четвертого, шостого, десятого, шістнадцятого та вісімнадцятого заявників. Суд дійшов висновку, що твердження були належним чином перевірені та що вони були правомірно відхилені у зв’язку з необґрунтованістю. Суд також послався на постанову прокурора м. Шепетівки від 29 серпня 2007 року (див. п. 171).
180. 16 березня 2009 року апеляційний суд залишив цю постанову без змін.
181. 22 грудня 2009 року Верховний Суд України скасував ухвалу від 16 березня 2009 року на тій підставі, що її було винесено після розгляду справи за відсутності захисника шостого заявника.
182. 24 березня 2010 року апеляційний суд скасував постанову від 30 грудня 2008 року у зв’язку з неналежною мотивацією та повернув справу на новий розгляд до Шепетівського суду.
183. 14 жовтня 2010 року Шепетівський суд залишив без задоволення скаргу захисника шостого заявника у зв’язку з необґрунтованістю. Суд зазначив, що твердження про жорстоке поводження не підтверджувалися доказами та що, у будь-якому разі, з цього приводу було проведено ретельну перевірку.
184. Захисник шостого заявника оскаржив постанову суду. Він стверджував, зокрема, що під час перевірки були допитані не всі потерпілі від стверджуваного жорстокого поводження. Крім того, суд першої інстанції вибірково посилався на свідчення засуджених, заперечуючих будь-яке жорстоке поводження, ігноруючи при цьому численні показання свідків, які підтримували це твердження. Отже, твердження шостого заявника підтримувались докладними описами подій першим, третім, четвертим, шістнадцятим та вісімнадцятим заявниками, чиї письмові пояснення були в матеріалах справи, але не були розглянуті судом. Твердження, що засуджені були залякані, взагалі не розглядалося. Не робилося спроб з’ясувати, чи засуджені, які згідно офіційних відомостей отримали тілесні ушкодження, дійсно чинили опір представникам влади, як зазначалося у тих рапортах. Згідно актів обшуку, в цих осіб не було виявлено заборонених предметів. Тобто для них не було ніяких явних причин чинити будь-який опір. Крім того, хоча визнавалося, що деякі засуджені отримали тілесні ушкодження, інформація в офіційних рапортах про застосування фізичної сили не узгоджувалась з характером тілесних ушкоджень, про які йшлося. Так, наприклад, згідно рапортів щодо четвертого та вісімнадцятого заявників, до них застосовувались фізична сила та наручники. У той самий час, в актах медичних обстежень зазначалося, що четвертий заявник мав крововиливи правої та лівої сідничних ділянок та на стегні; вісімнадцятий заявник мав крововилив лівої сідничної ділянки та в ділянці лівої лопатки. Характер застосованої фізичної сили жодного разу проаналізовано не було. Насамкінець захисник стверджував, що суд проігнорував той факт, що органи прокуратури покладалися виключно на документи, складені адміністрацією колонії.
185. 15 грудня 2010 року апеляційний суд скасував постанову від 14 жовтня 2010 року та повернув справу до суду першої інстанції на новий розгляд. Суд зазначив, що згідно протоколу судового засідання Шепетівський суд оголосив своє рішення 13 жовтня, але за невідомих причин воно було датоване 14 жовтням 2010 року. Крім того, постанова від 7 лютого 2007 року безпосередньо не стосувалась інтересів шостого заявника, чию скаргу пізніше було розглянуто органами прокуратури та відхилено 29 серпня 2007 року. Останню постанову взагалі не було належним чином розглянуто судом. Апеляційний суд також вказав на деякі порушення та невідповідності у матеріалах справи. Суд також постановив, що суд першої інстанції діяв у порушення законодавства, розглянувши справу за відсутності шостого заявника або його захисника. Отже, згідно положень кримінально-процесуального законодавства вимагався новий розгляд справи.
186. 29 березня 2011 року Шепетівський суд знову залишив без задоволення скаргу шостого заявника. Суд зазначив, що оскаржувана постанова від 7 лютого 2007 року безпосередньо не стосувалась його інтересів та що його скаргу було окремо перевірено органами прокуратури. За результатами перевірки 10 вересня 2007 року прокурором м. Шепетівки було відмовлено у порушенні кримінальної справи з цього приводу (див. п. 173). Копію зазначеної постанови було надіслано начальнику Держівської виправної колонії, до якої тим часом був переведений шостий заявник. Однак, шостий заявник не оскаржив постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.
187. Шостий заявник оскаржив постанову суду. Він стверджував, що був у числі потерпілих від масового побиття в Ізяславській колонії 22 січня 2007 року. Відповідно він вважав, що постанова прокурора від 7 лютого 2007 року безпосередньо стосувалась його інтересів. Щодо постанови від 10 вересня 2007 року, на яку посилався суд першої інстанції, то ані шостого заявника, ані його захисника не було про неї повідомлено, та вони дізналися про її існування тільки під час нещодавнього провадження.
188. 25 травня 2011 року апеляційний суд частково задовольнив скаргу шостого заявника та скасував постанову від 29 березня 2011 року. У той самий час, суд зупинив провадження у справі на тій підставі, що 10 вересня 2007 року органом прокуратури було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, що не була оскаржена шостим заявником. Суд зазначив, що копія вищезазначеної постанови була надіслана начальнику Держівської виправної колонії.
189. 8 червня 2011 року шостий заявник звернувся до Шепетівського суду зі скаргою на постанову від 10 вересня 2007 року.
190. 8 липня 2011 року Шепетівський суд скасував оскаржувану постанову, задовольнивши скаргу та призначив додаткову перевірку.
191. 2 серпня 2011 року прокурор Шепетівської міжрайонної прокуратури знову виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників адміністрації Ізяславської колонії та службовців підрозділів спеціального призначення та груп швидкого реагування у зв’язку з відсутністю складу злочину в їхніх діях. Шостий заявник також подав скаргу на цю постанову до Шепетівського суду.
192. 20 вересня 2011 року інший працівник Шепетівської міжрайонної прокуратури скасував постанову від 2 серпня 2011 року як таку, що ґрунтувалась на неповній перевірці.
193. 22 вересня 2011 року Шепетівський суд зупинив розгляд скарги шостого заявника, оскільки оскаржувана постанова від 2 серпня 2011 року на той час вже була скасована.
194. 20 грудня 2011 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних i кримінальних справ скасував рішення апеляційного суду від 25 травня 2011 року (див. п. 188) та повернув справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Судом було піддано критиці аргументацію апеляційного суду, оскільки вона була надто загальною та не ґрунтувалась на належних правових підставах.
195. Сторони не надали Суду будь-яких відомостей щодо подальшого ходу провадження.
II. ВІДПОВІДНІ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАКТИКА
196. Відповідні положення передбачають таке:
Стаття 3
"Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. …".
Стаття 28
"Кожен має право на повагу до його гідності.
Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. …".
Стаття 63
"Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе… .
… Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.".
B. Кримінально-виконавчий кодекс України 2003 року
197. В статті 18 надається перелік усіх видів діючих виправних колоній. Засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки.
198.Статтею 106 закладаються підстави застосування у виправних колоніях заходів фізичного впливу. Працівники колонії мають право на застосування фізичної сили з метою припинення фізичного опору, насильства, буйства та у разі, якщо не виконуються законні вимоги адміністрації колонії, а також з метою запобігання заподіянню засудженими шкоди оточенню або самим собі. Застосуванню заходів фізичного впливу має передувати попередження застосування заходів фізичного впливу, якщо дозволяють обставини. Якщо застосування заходів фізичного впливу уникнути неможливо, вони не повинні перевищувати міру, необхідну для виконання покладених на адміністрацію колонії обов’язків, і мають зводитися до завдання найменшої шкоди здоров’ю правопорушників. У разі необхідності має надаватися негайна медична допомога. Про застосування фізичної сили негайно доповідається в рапорті начальникові колонії.
199. Відповідні положення щодо зобов’язання розслідування злочинів наведені в рішенні у справі "Давидов та інші проти України" (Davydov та Others v. Ukraine), заяви №№ 17674/02 та 39081/02, п. 112, від 1 липня 2010 року.
D. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені Наказом № 275 Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25 грудня 2003 року
200.Пунктом 58 Правил внутрішнього розпорядку передбачається можливість залучення до обшуків та заходів безпеки персоналу підрозділів спеціального призначення кримінально-виконавчої служби та персоналу інших установ виконання покарань. Для цього вимагається сповіщення прокурора, який здійснює нагляд за додержанням законності при виконанні судових рішень.
201. Відповідна частина розділу XII "Підстави застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї" передбачає таке:
59. Застосування фізичної сили і спеціальних засобів
"Персонал кримінально-виконавчої служби має право застосовувати заходи фізичного впливу, у тому числі прийоми рукопашного бою для припинення правопорушень з боку засуджених, подолання протидії законним вимогам адміністрації установ виконання покарань, якщо інші способи не забезпечили виконання покладених на них обов’язків.
Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування визначаються з урахуванням обстановки, що склалася, характеру правопорушення та особи правопорушника.
Застосуванню сили, спеціальних засобів повинно передувати попередження про намір їх використання, якщо дозволяють обставини, та за винятком необхідності відбиття раптового нападу на персонал кримінально-виконавчої служби або звільнення заручників. Попередження може бути здійснено голосом, при значній відстані або зверненні до великої групи людей - через гучномовні установки, підсилювачі мови, і в кожному випадку бажано рідною мовою осіб, проти яких ці засоби будуть застосовуватися.
Кожний випадок застосування наручників, гамівної сорочки, спеціальних засобів і вогнепальної зброї в обов’язковому порядку фіксується у журналі рапортів приймання-здавання чергувань ЧПНУ.".
60. Порядок і підстави застосування наручників
"Наручники до засуджених застосовуються за розпорядженням начальника установи, його заступників, ЧПНУ та їх заступників.
Наручники до засуджених застосовуються у разі:
а) учинення фізичного опору особовому складу чергової зміни, варти, адміністрації установи або проявів буйства;
б) відмови слідувати до ДІЗО, ПКТ, ОК або карцеру;
в) спроби самогубства, членоушкодження або нападу на засуджених чи інших осіб;
г) конвоювання після затримання засудженого, який скоїв втечу.
Наручники застосовуються до засуджених у положенні "руки за спиною".
Кожні дві години здійснюється перевірка стану здоров’я засуджених, до яких застосовані наручники.
Наручники знімаються за наказом осіб, які дали розпорядження на їх застосування, або наказом начальника, вищого за посадою.
Про застосування наручників складається акт.
Особи, які припустилися необґрунтованого застосування наручників, несуть за це відповідальність.".
61. Порядок і підстави застосування сльозоточивих речовин, гумових кийків та фізичної сили
"Особовий склад установи має право самостійно застосовувати сльозоточиві речовини, гумові кийки та фізичну силу у разі:
а) захисту персоналу установи та самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров’ю;
б) припинення масових заворушень і групової непокори з боку засуджених;
в) відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди і транспортні засоби установи або звільнення їх у разі захоплення;
г) затримання або доставлення засуджених, які вчинили грубі порушення режиму тримання, до ДІЗО, ПКТ, ОК або карцеру, якщо зазначені особи чинять опір особовому складу чергової зміни або якщо є підстави вважати, що вони можуть завдати шкоди оточуючим або собі;
ґ) припинення опору особовому складу чергової зміни, варті, адміністрації установи;
д) затримання засуджених, які скоїли втечу з місць позбавлення волі;
є) звільнення заручників.
Про застосування сльозоточивих речовин, гумових кийків та фізичної сили персонал складає рапорт, який розглядається начальником установи або особою, яка виконує його обов’язки, реєструється у спеціальному журналі та додається до особової справи засудженого. …
Забороняється нанесення ударів гумовим кийком по голові, шиї, ключичній ділянці, животу та статевих органах, а пластиковим кийком типу "тонфа" - по голові, шиї, сонячному сплетенні, ключичній ділянці, низу живота, статевих органах, нирках, копчику, крім випадків реальної загрози життю та здоров’ю персоналу установи та засуджених.
Перевищення повноважень із застосування цих засобів тягне за собою відповідальність, установлену законодавством".
E. Інструкція з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання у кримінально-виконавчих установах, затверджена Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 205 від 22 жовтня 2004 року (документ з обмеженим доступом, наданий Урядом на прохання Суду)
202. Відповідно до пункту 27.4 Інструкції фізична сила, спецзасоби, гамівна сорочка або зброя можуть застосовуватися до засуджених згідно положень Кримінально-виконавчого кодексу України, Закону України "Про міліцію" та Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань у разі фізичного опору, злісного невиконання законних вимог адміністрації колонії, буйства, участі у заворушеннях, взяття заручників, а також інших насильницьких дій, або з метою запобігання заподіянню засудженими шкоди оточенню або самим собі. Про застосування фізичної сили складається рапорт.
203. Інструкцією також встановлюється порядок обшуку засуджених, огляду житлової та виробничої зони установ виконання покарань.
204. Згідно пункту 35 Інструкції, обшуки засуджених та огляди приміщень повинні проводитись на підставі плану, затвердженого начальником колонії. Обшук має здійснюватися персоналом установи, підрозділами спеціального призначення ДДУПВП та додатково залученим персоналом з інших установ виконання покарань.
205. Обшуки та огляди мають здійснюватися з використанням технічного устаткування та, за потреби, до них мають залучатися спеціально треновані собаки. Під час обшуку або огляду забороняється псувати одяг, власність, обладнання установи та інші предмети (пункт 36).
206. Особистий обшук засуджених може бути "повним" (тобто з повним роздяганням) або "частковим" (без роздягання). Особистий обшук здійснюється особою тієї ж статі, що й засуджений. Особовий склад, що здійснює обшук, має бути обережним, ретельним та має діяти належним чином. Особовий склад також має дотримуватись заходів безпеки та не дозволяти будь-якого нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження з обшукуваним засудженим (пункт 37).
207. Згідно пункту 38 Інструкції, повний обшук засудженого має здійснюватися при його/її прибутті до колонії або вибутті з неї, при поміщенні до дисциплінарного ізолятора або карцеру, при переведенні до одиночної камери або ДПК та при звільненні звідти. Такий обшук також має проводитися після затримання засудженого після спроби втечі або іншого правопорушення, перед довгостроковим побаченням з третьою стороною за межами установи та після нього, а також інших необхідних випадках. Засуджених, яких піддають повному обшуку, просять здати заборонені предмети, а потім - зняти капелюх, одяг, взуття та нижню білизну. Після виконання цих вимог, згідно стандартної процедури оглядаються окремі частини тіла засудженого, його одяг та взуття. Повний обшук має проводитися у спеціальних приміщеннях або кімнатах поруч з КПП колонії або в інших окремих приміщеннях. Частковий обшук має проводитися при виведенні засуджених до виробничої зони та при поверненні з неї, або в інших призначених для цього місцях.
208. Згідно пункту 40, засуджений, який порушує режим тримання та вчиняє правопорушення, повинен підняти руки над головою та розсунути ноги. Особа, яка здійснює обшук, має залишатися за його спиною. За певних обставин, якщо існує ймовірність, що засуджений має зброю, його просять опертися на стіну обличчям до неї та розсунути ноги. З міркувань безпеки обшук має проводитися щонайменше двома працівниками установи.
209. Пункт 41 Інструкції передбачає здійснення обшуку приміщень та огляду житлової зони, коли вони пусті, згідно графіка, передбаченого у календарі обшуків. Кожна секція обшукується згідно вимог, але щонайменше один раз в місяць. Нагляд за обшуками здійснюється першим заступником начальника установи або за його інструкціями - начальником відділу нагляду і безпеки.
210. Згідно пункту 43 Інструкції, загальний обшук здійснюється на підставі рішення начальника колонії та за його керівництвом, а також під наглядом територіального управління ДДУПВП щонайменше раз на місяць або у відповідь на ускладнення оперативної ситуації. Під час загального обшуку обшукуються усі засудженні, житлова та виробнича зони, оглядаються усі приміщення та об’єкти в їхніх межах. Обшук здійснюється згідно плану, спільно складеного першим заступником начальника установи та начальником відділу нагляду і безпеки. Якщо залучаються додаткові сили та ресурси, план має бути затверджений головою відповідного обласного управління ДДУПВП та про це має бути сповіщений прокурор з нагляду за виконанням судових рішень в кримінальних справах.
211. Як зазначається у пункті 50, під час загального обшуку засуджених повинні зібрати у спеціально відведеному для цього приміщенні та провести їхній особистий обшук. Також повинен проводитися звичайний обшук житлової зони за участю начальника відділу соціально-виховної та психологічної роботи. Також повинні бути оглянуті меблі та предмети, що містяться у цій зоні, спальні місця, включаючи білизну, подушки та матраци, а також різні особисті речі. На предмет таємних схованок та лазів також мають бути оглянуті стіни, підлога, вікна та стеля. Повинні бути обшукані усі підсобні приміщення житлової зони з обов’язковими заміною та оглядом усіх предметів, що знаходяться там. Повинні вилучатися непотрібний одяг та інші речі, що не повинні там знаходитися, та зберігатися у приміщеннях, спеціально призначених для цієї мети.
212. Також повинні оглядатися житлові та адміністративні будівлі, їхні внутрішні приміщення та зовнішні споруди, підвали та горища, різні комунікаційні канали, перегородки, туалети, спортивні майданчики, підземні тунелі та інші місця, де можуть знаходитися потайні сховища (див. також пункт 50).
213. Кожна камера дисциплінарного ізолятора або одиночна камера повинні ретельно оглядатися. Усі стіни, стелі та підлоги мають бути простукані на предмет пошуку потайних сховищ та проходів. Також повинні оглядатися ґрати, при цьому особливу увагу слід приділяти надпилам, подряпинам та іншим ознакам пошкоджень. Також перевіряються функціональний стан дверей, болтів, замків та надійність кріплення ліжок, столів та інших меблів. Повинен бути проведений повний особистий обшук осіб, що тримаються у цих камерах, а також оглянутий їхній одяг (див. також пункт 50).
214. Начальники обшукових груп повинні звітувати посадовій особі, яка здійснює нагляд за обшуком; також повинні складатися протоколи із зазначенням підстав обшуку, які підписуються посадовою особою, що здійснює нагляд, та начальниками обшукових груп. Такі протоколи передаються до відділу нагляду і безпеки (пункт 50.1).
215. Згідно пункту 50.2, представники територіального управління ДДУПВП разом з керівництвом колонії роблять обхід житлової та виробничої зон та опитують засуджених на предмет будь-яких скарг і заяв. Результати такого обходу відображаються у загальному акті про обшук.
216. Адміністрація колонії повинна вжити заходів для встановлення власників будь-яких заборонених предметів, виявлених в результаті обшуку, і торговців ними та відповідним чином покарати їх. Щодо вилучених предметів мають бути здійснені офіційні перевірки (пункт 50.3).
F. Положення про підрозділ спеціального призначення , затверджене Наказом № 167 Державного департаменту України з питань виконання покарань від 10 жовтня 2005 року (чинне до 14 січня 2008 року)
217. Цим Положенням було замінене попереднє Положення, затверджене Наказом № 163 від 8 вересня 2003 року "Про утворення підрозділів особливого призначення кримінально-виконавчої системи, затвердження штатів та Положення про ці підрозділи" (без загального доступу).
218.Пункт 1.1 Положення від 2005 року давав визначення підрозділу спеціального призначення:
"Підрозділ спеціального призначення … є воєнізованим формуванням, який створюється при територіальному органі управління Державного департаменту України з питань виконання покарань."
219.Розділ 2 визначав такі завдання підрозділу спеціального призначення:
"2.1. Запобігання та припинення злочинів терористичної спрямованості на об’єктах кримінально-виконавчої системи.
2.2. Запобігання і припинення дій, що дезорганізують роботу установ виконання покарань і слідчих ізоляторів.".
220. Розділ 3 наводив перелік, серед іншого, таких функцій підрозділу спеціального призначення:
"3.4. Забезпечення підтримання правопорядку при введенні режиму особливих умов в установах виконання покарань … у випадках … проявів групової непокори засуджених …, або в разі виникнення реальної загрози збройного нападу на об’єкти кримінально-виконавчої системи, припинення групових протиправних дій засуджених …, та ліквідації їх наслідків.
3.5. Проведення оглядів і обшуків засуджених …, їх речей, … транспортних засобів, які знаходяться на територіях установ кримінально-виконавчої системи, …, а також вилучати заборонені речі і документи.
Особистий обшук проводиться особами однієї статі із особою, яка піддається обшуку.".
221. Відповідна частина положень, якими регулювалась організація діяльності підрозділу спеціального призначення (Розділ 4), передбачала таке:
"4.4. Особовий склад підрозділу виконує службові обов’язки в повсякденній формі одягу або в спеціальному обмундируванні із знаками розрізнення та символікою. …
4.6. Особовий склад підрозділу під час виконання покладених на нього завдань має право в порядку і випадках, передбачених Кримінально-виконавчим кодексом України, Законом України "Про міліцію" та іншими законами України, застосовувати заходи фізичного впливу, а також зберігати, носити спеціальні засоби і зброю, використовувати і застосовувати їх самостійно або в складі підрозділу. …
4.8. Дії особового складу підрозділу під час проведення спеціальних заходів повинні ґрунтуватися на неухильному виконанні законів України, додержання норм професійної етики, гуманного ставлення до громадян, засуджених і осіб, узятих під варту.".
222. 26 грудня 2007 року Міністерство юстиції України скасувало Наказ від 2005 року, дія якого припинялась з 14 січня 2008 року, посилаючись на висновок Міністерства юстиції України № 15/88, який у свою чергу посилався на висновок Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Міністерства юстиції України від 21 листопада 2007 року (відсутній в матеріалах справи, надісланих до Суду), згідно з яким це Положення не відповідало Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Суду.
G. Витяги з Щорічної доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини ("омбудсмена") про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні у 2006 та 2007 роках (представленої в Парламенті 24 червня 2009 року)
223. У відповідних витягах наводяться такі відомості (виділені частини як в оригіналі):
"Уповноваженим була здійснена контрольна перевірка стану справ у Ізяславській виправній колонії (№ 31), де в січні 2007 р. сталася надзвичайна подія у вигляді масової відмови від прийняття їжі засудженими. У такий спосіб вони протестували проти приниження їхньої людської гідності та образ з боку керівництва установи. Провадженням Уповноваженого з виїздом на місце були виявлені численні порушення прав засуджених. Зокрема, своє право на працю мав можливість реалізувати тільки кожен шостий засуджений, переважна більшість засуджених не мали жодної копійки на особових рахунках, через перенаповнення приміщень гуртожитків не створено нормальних умов проживання. Заохочення можна було отримати тільки за наявності як мінімум трьох отоварювань у крамниці на гроші, зароблені в установі. Водночас засуджений міг бути суворо покараним у разі незняття ним, незалежно від погодних умов та пори року, головного убору під час зустрічі з персоналом. Усе це надзвичайно вразило перевіряючих. Порушені питання перебувають на контролі Уповноваженого.
Водночас Уповноважений, порівнюючи з попереднім відвідуванням колонії, констатує, що завдяки вжитим заходам поліпшилися комунально-побутові умови, зокрема відремонтована лазня, додатково встановлено три міжміських таксофони, розширився асортимент товарів першої потреби і продуктів харчування у крамниці, приведені в належний санітарний стан жилі приміщення гуртожитків засуджених тощо. …
Цілеспрямовано здійснюючи постійний моніторинг дотримання прав засуджених і взятих під варту осіб, Уповноважений дійшла висновку і вимагає кардинального перегляду практики використання в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах підрозділів спеціального призначення.
Основне призначення цих підрозділів - здійснення заходів щодо запобігання та припинення злочинів терористичної спрямованості на об’єктах кримінально-виконавчої служби, запобігання і припинення дій, що дезорганізують роботу виправних установ та проведення з цією метою на їх базі спеціальних навчань. Проте виникає проблема неухильного дотримання прав людини, адже йдеться про адекватне застосування при цьому як спеціальних засобів і зброї, так і заходів фізичного впливу.
Як свідчать непоодинокі звернення засуджених та їхніх близьких на адресу Уповноваженого, а також відкриті з цього приводу провадження, далеко не завжди під час їх проведення дотримуються права людини, відсутня будь-яка офіційна інформація про завдання та реальну практичну діяльність цих підрозділів. Тому під час представлення Щорічної доповіді про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні у липні 2005 р. Уповноважений наголосила, що практика використання підрозділів спецпризначення є фактично системним застосуванням тортур.
Наразі ситуація дещо змінилася, проте не докорінно, як це визначено відповідними законодавчими та іншими нормативно-правовими актами. Так, попри неодноразові зауваження Уповноваженого щодо недопущення жорстокого поводження з ув’язненими, подібні негативні явища мали місце в Ізяславській виправній колонії (№ 31) … та деяких інших. Відповідальність за це несе керівництво Державного департаменту України з питань виконання покарань... .
Форми діяльності антитерористичних підрозділів в установах виконання покарань викликали занепокоєння також у Комітеті ООН проти катувань… . Зокрема, це стосується використання цими підрозділами масок, що розцінюється як залякування і погане ставлення до засуджених.
Треба відмітити, що положення про ці підрозділи наприкінці 2007 р. знято Міністерством юстиції України з державної реєстрації як таке, що не відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.".
H. Письмовий меморандум Української Гельсінської спілки з прав людини (неурядова організація) до наради ОБСЄ з розгляду виконання зобов’язань у сфері людського виміру щодо свободи від катувань та жорстокого поводження (HDIM.NGO/327/07, вересень 2007 року)
224. У відповідному витягу наводяться такі відомості:
"14 січня 2007 року всі засуджені Ізяславської колонії № 31 (більше 1200 чоловіків, вперше позбавлених волі, переважно молоді хлопці від 18 до 22 років) оголосили голодування на знак протесту проти побиття і принизливого поводження з боку персоналу, свавільного накладення дисциплінарних стягнень (кожен засуджений, що написав письмові свідчення, наводив яскраві приклади), порушення умов праці (тільки невеликій частині працюючих, не більше 10 %, нараховували зарплатню, решта не отримували нічого), поганих побутових умов і медичного обслуговування (один телефон на всіх, і право на дзвінок ще треба заслужити, прострочені продукти і ліки - були навіть консерви в скляних банках 1979 року випуску), і повної неможливості надіслати скаргу на дії адміністрації. Однією з вимог ув’язнених було відсторонення від посади керівництва колонії.
У той же день в колонію приїхала комісія Державного департаменту з питань виконання покарань на чолі з першим заступником голови Департаменту… . Генерал вислухав претензії засуджених і пообіцяв виправити ситуацію. Вже ввечері засуджені вийшли на вечерю.
Департамент події в колонії № 31 пояснює інакше. Молодий керівник установи … не зміг владнати проблеми колонії, а "неформальне керівництво колонії" знахабніло і бажало само вирішувати, хто буде керувати установою і які тут мають бути правила поведінки. Тому вони і організували цю акцію. Ніяке це не голодування, оскільки жоден засуджений не написав особисту заяву про відмову приймати їжу. Засуджені отримали дуже добрі посилки з дому під Новий рік, і могли собі дозволити такий тиск на адміністрацію. Така поведінка засуджених загрозлива для порядку в колонії, і організаторів цієї акції треба покарати.
Покарання не забарилося.
22 січня 2007 року в колонію був уведений антитерорістичний спеціальний підрозділ у масках і в бойовому спорядженні. Вони жорстоко побили більше 40 в’язнів і вивезли їх, напіводягнених, багато хто навіть без капців (усі їхні речі лишилися в колонії), побитих, скривавлених - поламані носи, ребра, кістки, вибиті зуби - до Рівненського та Хмельницького СІЗО, де їх ще жорстокіше били оперативники-режимники СІЗО. Там у в’язнів катуваннями вибили підписи під паперами, що вони не мають претензій до адміністрації колонії № 31, СІЗО, конвою, і заяву заднім числом - з датою 21 січня - з проханням перевести в іншу колонію для подальшого відбуття покарання. Засуджені свідчать, що вони ще довго мочилися кров’ю і більше місяця не могли рухати кистями рук внаслідок застосування наручників.
Як не намагалися працівники Департаменту втаємничити інформацію, публічно стверджуючи, що не було ані голодовки, ані спецназу, ані побиття, - ЗМІ повідомляли про ці події і 14, і 22 січня, і пізніше. Батьки засуджених звернулися до правозахисних організацій, до журналістів 5-го каналу, "Студії 1+1" та інших ЗМІ. Правозахисники і батьки написали заяви в різні інстанції з вимогою порушити кримінальну справу у зв’язку з незаконними діями Департаменту.
Департамент з питань виконання покарань так і не визнав, що засуджених били і що пропали їхні речі. Секретаріат парламентського Уповноваженого з прав людини переслав скарги батьків і засуджених до органів прокуратури і до того ж Департаменту (!), хоча працівники Секретаріату особисто були у колонії № 31. Усі органи прокуратури різного рівня відмовили в порушенні кримінальної справи і стверджували, що дії працівників Департаменту були правомірними. Щодо втрати речей прокуратура Хмельницької області стверджувала, що речі перевезені разом з засудженими, кошти на їхніх особових рахунках були передані і використані на потреби Ізяславської ВК № 31 за письмовими заявами самих засуджених. Генеральна прокуратура на відміну від Департаменту визнала, що 22 січня до засуджених застосовувалися заходи фізичного впливу - внаслідок опору засуджених обшуку. А оскільки жоден із засуджених не скаржився на незаконні дії, то порушувати справу не було підстав.
Події 22 січня стали предметом уваги Комітету ООН проти катувань, який 8-9 травня на своїй 38-й сесії розглядав 5-ту періодичну доповідь уряду України. На питання експертів Комітету, що трапилось в Ізяславі, урядова делегація відповіла, що підрозділ спеціального призначення був уведений для придушення бунту. Тим не менше, в своїх "Висновках і рекомендаціях" 18 травня Комітет прямо вказав, що "держава-учасник повинна забезпечити, щоб антитерористичний підрозділ не використовувався усередині в’язниць і тим самим запобігти поганому поводженню з ув’язненими і їхньому залякуванню".
Голова Департаменту … часто повторює, що Департамент - це правоохоронний орган, який знаходиться на передньому краю боротьби із злочинністю. Але в усьому світі система виконання покарань є цивільною службою. І в Україні ця система потребує докорінного реформування. Необхідно справді створити такі умови утримання, які б забезпечили повагу до гідності засуджених, мінімізувати негативні наслідки ув’язнення та ліквідувати величезну різницю між життям в установі виконання покарань і на волі, підтримувати та посилювати ті зв’язки з рідними та зовнішнім світом, що якнайкраще слугують інтересам в’язнів та їх родин.
На нашу думку, був скоєний жахливий злочин. Але він поки що залишився непокараним, оскільки фактично відсутня система розслідування скарг на катування. Адже прокуратура, з одного боку, погоджується порушити кримінальну справу тільки за наявності заяв жертв катувань, а з другого - не докладає жодних зусиль для забезпечення їхньої безпеки. А вони знаходяться під повним контролем своїх катів, які просто не залишають можливості для скарг. Отже, необхідні інші механізми запобігання катуванням та розслідування цих злочинів.".
III. ВІДПОВІДНІ МІЖНАРОДНІ МАТЕРІАЛИ
225. Відповідні положення Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, підписаної 10 грудня 1984 року, передбачають таке:
Стаття 1
"1. Для цілей цієї Конвенції термін "катування" означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди....
...".
Стаття 16
"1. Кожна держава-сторона зобов’язується запобігати на будь-якій території, що перебуває під її юрисдикцією, іншим актам жорстокого, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження й покарання, що не підпадають під визначення катування, викладеного у статті 1, коли такі акти здійснюються державними чи посадовими особами або іншими особами, що виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи з їх мовчазної згоди. …
...".
226. У своїх "Висновках та рекомендаціях щодо України", оприлюднених 3 серпня 2007 року, Комітет ООН проти катувань (CAT/C/UKR/CO/5) висловив своє занепокоєння з приводу подій, що мали місце у січні 2007 року в Ізяславській колонії:
"13. ... Комітет ... стурбований відомими фактами використання антитерористичного підрозділу в масках усередині в’язниць (наприклад, в Ізяславській виправній колонії у січні 2007 року), що зводиться до залякування ув’язнених та поганого поводження з ними.".
