Справа «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04)

Це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Марк Віллігер (<…>), Голова,

Ангеліка Нуссбергер (<…>),

Боштьян М. Зупанчіч (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Андре Потоцький (<…>),

Поль Лемменс (<…>),

Алеш Пейхал (<…>), судді,

та Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 17 грудня 2013 року

постановляє таке рішення, що було прийняте в той день.

1. Цю справу було порушено за заявою (№ 19336/04), яку 27 травня 2004 року подало до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ірландське підприємство "East/West Alliance Ltd.", що знаходиться у м. Дубліні, із представництвом в Україні (далі - підприємство-заявник).

2. Підприємство-заявник представляли Міжнародна юридична компанія "Консалтинг", розташована у м. Києві, та, починаючи з 8 жовтня 2013 року, п. Грегорі Туан діт Дюдон (Gregory Thuan dit Dieudonne) - юрист, який практикує у м. Стразбурзі-1. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, яким на останніх етапах провадження був п. Назар Кульчицький.

3. Підприємство-заявник стверджувало про порушення статті 1 Першого протоколу, а також пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв’язку із численними та різноманітними втручаннями органів влади у його право власності на чотирнадцять літаків, що, як стверджувалося, призвело до позбавлення підприємства-заявника цього майна.

4. 31 березня 2010 року про скаргу було повідомлено Уряд.

5. 27 квітня 2012 року відповідно до підпункту "с" пункту 2 статті 54 Регламенту Суду Голова секції вирішив запросити сторони надати подальші письмові зауваження щодо прийнятності та суті заяви.

6. Уряд Ірландії після повідомлення про його право взяти участь у провадженні (пункт 1 статті 36 Конвенції та правило 44 Регламенту Суду) зазначив, що він не бажає скористатися цим правом.

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. На час подій підприємство-заявник, разом із ЗАТ "Авіакомпанія "АТІ" (компанія з повітряних вантажних перевезень), ЗАТ "АП "Урарп" (авіаремонтне підприємство) і деякими іншими підприємствами, пов’язаними з авіабізнесом, належало консорціуму "Титан".

8. У різний час із серпня 1997 року до березня 2002 року, коли його обрали до національного парламенту, Президентом представництва підприємства-заявника в Україні, авіакомпанії "АТІ" та консорціуму "Титан" був деякий пан Л.

А. Факти щодо літаків Ан-28

1. Придбання та підприємницька діяльність підприємства-заявника

9. Згідно з договором купівлі-продажу від 30 липня 1999 року та додаткової угоди до договору від 28 грудня 1999 року підприємство-заявник придбало у російської авіаційної компанії С. вісім літаків Антонов-28 (далі - Ан-28). Літаки були виготовлені у 1988-1990 роках, і кількість їхніх льотних годин коливалась від 1455 до 2821 годин.

10. 9 та 19 січня 2000 року підприємство-заявник передало ці літаки авіакомпанії "АТІ" у лізинг на десять років. У договорі зазначалося, що протягом усього цього строку літаки лишатимуться власністю підприємства-заявника. Право власності потім могло бути передано авіакомпанії "АТІ" за умови, що вона сплатить усі лізингові платежі.

11. 22 та 28 березня 2000 року Міністерство транспорту України зареєструвало літаки. У реєстраційних посвідченнях підприємство-заявник зазначалося їхнім власником.

12. У листопаді 2000 року один з літаків у комерційних цілях був переміщений до Молдови.

13. 7 березня 2001 року ще один літак був проданий підприємству К.

14. Решта шість літаків стояли на аеродромі у м. Узин Київської області (м. Біла Церква).

15. 6 липня 2001 року підприємство-заявник та авіакомпанія "АТІ" розірвали угоду про лізинг, оскільки орендар більше не міг виконувати її умови.

16. 20 серпня 2001 року підприємство-заявник уклало договір про десятирічний лізинг шести літаків з іншою компанією "R.S.T.", що мав набрати чинності 1 жовтня 2001 року. Проте цей договір чинності так і не набрав.

2. Кримінальне провадження щодо посадових осіб авіаремонтного підприємства "Урарп" та авіакомпанії "АТІ"

17. У період з 23 до 25 січня 2001 року податкова міліція проводила обшук у приміщенні консорціуму "Титан" у м. Києві, включаючи офіс підприємства-заявника, очевидно у контексті кримінального розслідування щодо підприємства "Урарп" у зв’язку з підозрою в ухиленні від сплати податків. У результаті міліцією було вилучено "велику кількість папок" (цитата з постанови прокуратури м. Києва від 20 вересня 2002 року - див. пункт 27). Вилучена документація включала в себе оригінал договору про продаж шести літаків Ан-28, що знаходились на аеродромі у м. Узин. У матеріалах справи немає протоколу обшуку та виїмки.

18. 23 березня 2001 року податкова міліція порушила кримінальну справу щодо посадових осіб авіакомпанії "АТІ" за підозрою в ухиленні від сплати податків.

19. 29 березня 2001 року справу було закрито, оскільки вона була відкрита передчасно. Проте тією самою постановою податкова міліція порушила кримінальну справу щодо посадових осіб авіакомпанії "АТІ" за підозрою у підробці документів.

20. 30 березня 2001 року податкова міліція провела огляд місця події на аеродромі у м. Узин, у результаті якого вона виявила та вилучила шість літаків Ан-28. Вилучення було зафіксовано у протоколі огляду місця події (аналогічна процедура відбулася в аеропорту м. Черкаси щодо восьми літаків Л-410, що також належали підприємству-заявнику - див. пункт 104). Оскільки охорона не могла надати документацію на ці літаки, стверджуючи, що вона знаходилася в офісі підприємства-заявника у м. Києві, міліція дійшла висновку, що "приналежності літаків до будь-якої організації не встановлено".

21. Підприємство-заявник оскаржило до органів прокуратури вищезазначене вилучення (а також вилучення літаків Л-410 - див. пункт 105).

22. 10 січня 2002 року податкова міліція повторно відкрила кримінальну справу щодо посадових осіб авіакомпанії "АТІ" за підозрою в ухиленні від сплати податків.

23. 21 березня 2002 року прокуратура м. Києва у відповідь на скаргу підприємства-заявника про стверджувану незаконність вилучення 30 березня 2001 року літаків надіслала лист про те, що вона не могла приймати рішення щодо вилучення Ан-28, так як 10 вересня 2001 року Господарський суд м. Києва також наклав на них арешт у рамках провадження, що проводилося податковими органами (див. пункт 35). Що стосується літаків Л-410, їхній арешт був визнаний незаконним, оскільки він не був обґрунтований адекватним процесуальним документом (див. пункт 106).

24. У невизначену дату було порушено кримінальну справу щодо віце-президента компанії "АТІ", якого обвинувачували у зловживанні посадовими повноваженнями, підробці документів, ухиленні від сплати податків та відмиванні грошей. Очевидно цією кримінальною справою замінили ті, що були порушені раніше щодо посадовців компанії "АТІ" (див. пункти 18 та 22). Віце-президента авіакомпанії "АТІ" підозрювали у підробленні контрактів від 9 та 19 січня 2000 року (див. пункт 10) про нібито неіснуючий лізинг літаків з метою ухилення від сплати податків.

25. 17 квітня 2002 року слідчий податкової міліції провів ще один огляд літаків на аеродромі у м. Узин.

26. У ту саму дату слідчий класифікував літаки як речові докази у кримінальній справі щодо віце-президента авіакомпанії "АТІ" з посиланням на статті 78 та 79 Кримінально-процесуального кодексу України (див. пункт 138).

27. 20 вересня 2002 року прокуратура м. Києва відмовила у порушенні кримінальної справи щодо податкової міліції у зв’язку, серед іншого (inter alia), з обшуком офісу підприємства-заявника з 23 по 25 січня 2001 року та виїмкою документації, пов’язаної з літаками. Це була четверта постанова про відмову у порушенні кримінальної справи у зв’язку з цим. Три попередні постанови були скасовані на підставі недостатності доказів. У зв’язку з цим підприємство-заявник також безуспішно намагалося подати цивільний позов.

28. 3 лютого 2003 року Печерський районний суд м. Києва (далі - Печерський суд) визнав віце-президента авіакомпанії "АТІ" винним у службовій недбалості та виправдав його за іншими обвинуваченнями (включаючи підроблення договорів про лізинг від 9 та 19 січня 2001 року). Тим же вироком суд розпорядився повернути шість літаків Ан-28, які використовувалися як речові докази у справі, "їхньому власнику". 8 травня 2003 року апеляційний суд м. Києва залишив цей вирок без змін.

29. 26 травня 2003 року Печерський суд надіслав державному підприємству, відповідальному за управління аеродромом у м. Узин, листа, зазначивши, що на підставі вироку від 3 лютого 2003 року відповідні літаки мають бути повернуті їхньому власникові.

30. 30 травня 2003 року начальник аеродрому передав цю вказівку Державній податковій інспекції у Білоцерківському районі (далі - Білоцерківська ОДПІ або податкова інспекція), яка доручила йому зберігання літаків. Начальник аеродрому також зазначив, що податкова інспекція заборгувала державному підприємству 46295 грн за зберігання.

31. 2 червня 2003 року податкова інспекція відповіла, що у той час, 16 вересня 2002 року, літаки були оголошені безхазяйним майном (див. пункт 41) і що немає законних підстав для припинення їхнього продажу у дохід держави (також див. пункти 61-65). Що стосується ймовірної заборгованості, то податкова інспекція стверджувала, що літаки, які тепер є власністю держави, зберігалися на державному аеродромі та охоронялися податковою міліцією (див. пункти 73-74). Відповідно вважала вимогу відшкодування витрат на зберігання безпідставною.

32. 7 лютого 2005 року Печерський суд уточнив, що відповідно до вироку від 3 лютого 2003 року шість літаків Ан-28 мають бути повернуті підприємству-заявнику, яке є їхнім власником.

33. 28 лютого 2005 року на підставі постанови від 7 лютого 2005 року суд видав виконавчий лист.

3. Провадження, розпочаті податковою інспекцією з метою визнання недійсними договорів лізингу літаків

34. 20 серпня 2001 року Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва подала до Господарського суду м. Києва позов до підприємства-заявника та авіакомпанії "АТІ", вимагаючи визнати недійсними договори про лізинг від 9 та 19 січня 2000 року (див. пункт 10). Позивач стверджував, що підприємство-заявник насправді надало літаки авіакомпанії "АТІ" безкоштовно, тоді як потім відповідні договори про лізинг були підроблені, щоб приховати цей факт з метою звільнення авіакомпанії "АТІ" від сплати будь-яких податків на прибуток. Окрім визнання недійсними договорів про лізинг, податкова адміністрація вимагала конфіскації восьми літаків, а кошти, отримані від продажу, направити в дохід державного бюджету. Вона також подала клопотання про те, щоб на літаки в якості тимчасового заходу для забезпечення позову був накладений арешт.

35. 10 вересня 2001 року суд розпочав розгляд справи. Він забезпечив позов, наклавши арешт на вісім літаків (включаючи ті, що були продані компанії К., і той, що був переміщений до Молдови).

36. 12 жовтня 2001 року компанія К. звернулася до суду із проханням про зняття арешту з літака, який вона придбала. Це клопотання, як вбачається, було задоволено.

37. 27 червня 2003 року Господарський суд міста Києва відмовив у задоволенні позову податкової адміністрації через його необґрунтованість. Він зазначив, що безспірним є той факт, що авіакомпанія "АТІ" не виконала умов договору про лізинг, і, отже, підприємство-заявник залишається власником літаків. Суд також скасував ухвалу про накладення арешту від 10 вересня 2001 року (див. пункт 35).

38. 29 вересня 2003 року Київський апеляційний господарський суд залишив це рішення без змін. Він стверджував, що право власності підприємства-заявника на літаки було документально підтверджено, тоді як твердження про те, що деякі з документів були підроблені, вироком від 3 лютого 2003 року визнано необґрунтованим (див. пункт 28).

4. Рішення органів влади про визнання шести літаків безхазяйним майном

39. 10 липня 2002 року слідчий Білоцерківської ОДПІ склав протокол про "тимчасове затримання активів платників податків" щодо шести літаків Ан-28, які стоять на аеродромі у м. Узин, з метою "погашення зобов’язань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". У протоколі зазначались реєстраційні номери літаків та посилання, на пункт 3.2 статті 9 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (див. пункт 140). Він був підписаний посадовою особою податкової міліції, начальником аеродрому у м. Узин та двома понятими.

40. 11 липня 2002 року заступник керівника ДПІ в Білоцерківському районі видав рішення "про застосування адміністративного арешту активів платника податків" щодо відповідних літаків. У рішенні повторювалося, що захід був вжитий з метою "погашення зобов’язань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". У рядку "повна назва платника податків" (до активів якого застосовується адміністративний арешт) зазначалося, що власник літаків не встановлений.

41. 16 вересня 2002 року Білоцерківська районна державна адміністрація Київської області (далі - Білоцерківська РДА) видала розпорядження, яким вона оголосила шість літаків безхазяйним майном та надала повноваження податковій міліції виставити їх на продаж. У результаті з березня по червень 2003 року літаки були продані третім особам (див. пункти 61-65).

42. 15 травня 2003 року підприємство-заявник подало до Господарського суду Київської області позов до Білоцерківської РДА, оскаржуючи розпорядження від 16 вересня 2002 року. Підприємство-заявник стверджувало, що було законним власником літаків, що відповідач був належним чином поінформований про цей факт, і оскаржуване розпорядження призвело до незаконного вилучення майна підприємства-заявника.

43. 3 червня 2003 року з метою забезпечення позову підприємства-заявника суд заборонив будь-які операції з літаками.

44. Отже, 4 червня 2003 року шість літаків були опечатані державним виконавцем. Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України з розслідування причин кризового стану в авіації України (далі - парламентська слідча комісія), яка тим часом була створена під головуванням народного депутата України пана Л. (див. пункт 8), і до якої скаржилося підприємство-заявник, також опечатала літаки.

45. Білоцерківська РДА оскаржила рішення 3 червня 2003 року про накладення арешту на літаки, стверджуючи, що позовні вимоги підприємства-заявника мали нематеріальний характер, що обмежувався визнанням документа недійсним.

46. 8 липня 2003 року Київський апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні цієї скарги. Він визнав доводи скаржника необґрунтованими, тому що предмет спору був двояким: по-перше, оскаржуване рішення оголошувало літаки безхазяйним майном, а по-друге, воно надало повноваження податковим органам виставити літаки на продаж. Відповідно незабезпечення позову могло нести загрозу для виконання будь-яких судових рішень щодо цього спору у майбутньому.

47. 11 листопада 2003 року Вищий господарський суд України за касаційною скаргою, поданою Білоцерківською РДА, скасував ухвалу від 3 червня та постанову від 8 липня 2003 року. Суд зазначив, що станом на 3 червня 2003 року літаки перебували під арештом для забезпечення позову в іншому провадженні за ухвалою від 10 вересня 2001 року, яка не була скасована до 27 червня 2003 року (див. пункти 35 та 37). Оскільки процесуальне право не передбачає "подвійного застосування" заходів щодо забезпечення позовів, ухвала Господарського суду Київської області від 3 червня 2003 року не мала законних підстав.

48. 25 грудня 2003 року Господарський суд Київської області виніс рішення на користь підприємства-заявника та визнав недійсним розпорядження Білоцерківської РДА від 16 вересня 2002 року (див. пункт 41). Суд вказав, що права власника підприємства-заявника підтверджуються реєстраційними посвідченнями повітряних суден від 28 березня 2000 року (див. пункт 11).

49. 9 квітня 2004 року Київський апеляційний господарський суд залишив це рішення без змін. Він також виніс окрему ухвалу, в якій посилався, серед іншого (inter alia), на документальні докази у матеріалах справи, які доводили, що Білоцерківська РДА здійснювала продаж літаків на тій підставі, що вони були безхазяйним майном (див. пункти 41 та 61-65) після отримання документів від підприємства-заявника, які підтверджували право власності останнього на ці літаки. Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач порушив право власності підприємства-заявника, оголосивши літаки безхазяйним майном. Він також дав розпорядження Київській обласній державній адміністрації, Державній податковій адміністрації України в Київській області, Білоцерківській ОДПІ "вжити заходів належного реагування щодо посадових осіб, винних у порушенні порядку виявлення та визнання безхазяйним майна, що належить [підприємству-заявнику]".

50. 20 липня 2004 року Вищий господарський суд України залишив рішення судів нижчих інстанцій від 25 грудня 2003 року та 9 квітня 2004 року без змін.

51. 9 грудня 2004 року Генеральна прокуратура України (далі - ГПУ) порушила кримінальну справу за фактом перевищення службових повноважень посадовими особами податкових та інших державних органів, що "спричинило тяжкі наслідки". Прокуратура зазначила, що оголосивши літаки підприємства-заявника безхазяйним майном та виставивши їх на продаж, а також незаконно вилучивши його літаки Л-410 (також див. пункти 104 та 106), органи влади завдали підприємству-заявнику "прямих матеріальних збитків на суму більше 1,0 млн грн". 15 грудня 2004 року Головне управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури ГПУ скасувало постанову від 9 грудня 2004 року як завчасну. Проте це рішення також потім було скасовано (постановою заступника Генерального прокурора від 14 квітня 2005 року). Інформація щодо будь-яких подальших подій у перебігу слідства відсутня.

52. 21 грудня 2004 року Верховний Суд України скасував рішення Господарського суду Київської області від 25 грудня 2003 року та пов’язані з цим ухвали судів вищих інстанцій (див. пункти 48 та 50) і повернув справу до суду першої інстанції на новий розгляд. Він вважав, що суди зробили завчасні висновки про те, що підприємство-заявник було власником літаків. Новий розгляд справи мав з’ясувати за допомогою судово-почеркознавчої експертизи, чи були договори про продаж від 30 липня та 28 грудня 1999 року (див. пункт 9) дійсними та чи відповідали законодавству Російської Федерації, як в них зазначено.

53. 25 вересня 2006 року Господарський суд Київської області після нового розгляду справи знову задовольнив позов підприємства-заявника та скасував як незаконне розпорядження Білоцерківської РДА від 16 вересня 2002 року (див. пункт 41). Відповідно до вказівок Верховного Суду України він провів судово-почеркознавчу експертизу договору купівлі-продажу від 30 липня 1999 року та додаткової угоди від 28 грудня 1999 року і визнав підписи на них автентичними. Суд також постановив, що правочин, вказаний у договорах, було здійснено відповідно до законодавства Російської Федерації. Суд підкреслив, що літаки були оголошені безхазяйним майном, попри той факт, що у матеріалах справи були копії документів про їхню реєстрацію Міністерством транспорту України від 28 березня 2000 року (див. пункт 11). Більше того, російська компанія С. письмово підтвердила суду, що вона продала відповідні літаки підприємству-заявнику. Відповідно суд дійшов висновку, що не було підстав не вважати договір купівлі-продажу від 30 липня 1999 року належним доказом права власності підприємства-заявника на літаки. Суд також встановив, що Білоцерківська РДА порушила порядок виявлення та оголошення майна безхазяйним.

54. Білоцерківська РДА, Білоцерківська ОДПІ та прокуратура Київської області оскаржили це рішення.

55. Державна податкова адміністрація у м. Києві також направила до Інтерполу запит, чи законно було зареєстроване та здійснювало свою діяльність підприємство-заявник.

56. 16 січня 2007 року Київський міжобласний апеляційний господарський суд зупинив провадження у справі до отримання відповіді на запит від Національного центрального бюро Інтерполу в Ірландії.

57. 27 лютого 2007 року Національне центральне бюро Інтерполу в Україні повідомило підприємство-заявника про відповідь їхніх ірландських колег, якою підтверджувалася відсутність кримінальних правопорушень з його (підприємства-заявника) боку, а також будь-яких проблем із поліцією Ірландії.

58. 7 червня 2007 року та 14 жовтня 2008 року Київський міжобласний апеляційний господарський суд та Вищий адміністративний суд України відповідно залишили рішення Господарського суду Київської області від 25 вересня 2006 року без змін (див. пункт 53; очевидно, на певному етапі підсудність справи була змінена з господарської на адміністративну).

59. 10 листопада 2008 року підприємство-заявник звернулося до Білоцерківської ОДПІ з вимогою повернути йому шість літаків, посилаючись на ці судові рішення.

60. 10 грудня 2008 року податкова інспекція відповіла, що повернути літаки підприємству-заявнику неможливо, тому що тим часом їх продали на відкритому аукціоні (див. пункти 63-65).

5. Продаж літаків третім особам

61. У липні 2002 року, після арешту літаків (див. пункти 39-40), ДПІ у Білоцерківському районі Київської області доручила компанії "Укрімпекс-2000" зберігати та реалізовувати їх.

62. Підприємство-заявник безуспішно вимагало від Білоцерківської РДА запобігти продажу.

63. 17 березня 2003 року компанія "Укрімпекс-2000" продала один літак приватній компаній.

64. 24 квітня 2003 року ще чотири літаки були продані іншій приватній компанії.

65. 4 червня 2003 року шостий літак був проданий Державному підприємству обслуговування повітряного руху України.

66. 12 грудня 2003 року Господарський суд Київської області відкрив провадження за позовом підприємства-заявника щодо оскарження усіх цих договорів купівлі-продажу та наклав арешт на літаки з метою забезпечення позову.

67. Тим часом Державне підприємство обслуговування повітряного руху України зі свого боку також оскаржило до Біржового арбітражу (на правах третейського суду) контракт від 4 червня 2003 року. Покупець не міг вступити у володіння відповідними літаками та дізнатися, що реалізація була здійснена, незважаючи на судові рішення про арешт літаків від 10 вересня 2001 року та 3 червня 2003 року.

68. 19 лютого 2004 року Біржовий арбітраж, задовольняючи позов покупця, оголосив продаж 4 червня 2003 року (здійснений у формі біржової операції) недійсним.

69. 19 травня 2005 року Господарський суд Київської області припинив провадження, у рамках якого підприємство-заявник вимагало визнання недійсним договору купівлі-продажу від 4 червня 2003 року, посилаючись на це рішення.

70. 6 липня 2005 року суд також скасував ухвалу про накладення арешту від 12 грудня 2003 року на тій підставі, що вона перешкоджала технічному обслуговуванню літаків (рішення не посилалося на жодні клопотання про скасування ухвали).

71. 25 серпня 2009 року Господарський суд Київської області, задовольнивши позов підприємства-заявника, визнав біржові контракти від 17 березня та 24 квітня 2003 року недійсними.

72. 17 грудня 2009 року та 25 лютого 2010 року Господарський суд Київської області та Вищий господарський суд України відповідно залишили це рішення без змін.

6. Охорона літаків податковими органами

73. 12 липня 2002 року Державна податкова адміністрація України дала вказівку Державній податковій адміністрації у Київській області забезпечити охорону шести літаків Ан-28.

74. Очевидно, літаки все ще стояли на аеродромі у м. Узин після їх продажу третім особам (див. пункти 14, 39 та 63-65).

75. Як стверджує підприємство-заявник, 4 липня 2003 року воно уклало зі Службою державної охорони договір про охорону літаків. Цей договір був чинним до серпня 2007 року, і підприємство-заявник загалом сплатило за надані послуги 351522 грн (що за його підрахунками на той час дорівнювало 67865 дол. США). Як стверджує Уряд, цей договір на практиці не діяв з огляду на те, що літаки перебували під охороною державних органів (див. пункт 243).

76. У 2004 році підприємство-заявник з’ясувало, що деякі літаки були пошкоджені, або з них було демонтовано певне обладнання, і тому звернулось із заявою до міліції.

77. 23 липня 2004 року слідчий Білоцерківського міського відділу ГУМВС України в Київській області у присутності представника підприємства-заявника оглянув шість літаків. У результаті огляду було виявлено, що деякі з них були пошкоджені та/або певне обладнання в них було демонтовано. На одному літаку ручка дверцят була зламана, а дверцята пошкоджені, на інших літаках були відсутні колісні арки, навігаційне обладнання, двигуни, прилади аварійного радіозв’язку, сидіння пілотів та проблискові сигнальні вогні. У той же час деякі із печаток державної виконавчої служби та парламентської слідчої комісії (див. пункт 44) були зламані або відсутні, тоді як на літаках були нові та неушкоджені печатки Державної податкової адміністрації в Київській області.

78. 26 липня 2004 року підприємство-заявник поскаржилося до ГПУ на крадіжку та пошкодження літаків, наголошуючи на тому, що це трапилося тоді, коли літаки перебували під охороною Білоцерківської ОДПІ. Підприємство вимагало порушити кримінальну справу щодо останньої. Воно також стверджувало, що літаки прибули на аеродром у робочому стані, посилаючись на факт, що вони усі прилетіли туди незалежно, а не були доставлені у вантажних відсіках інших літаків.

79. 5 серпня 2004 року прокуратура відмовила у порушенні кримінальної справи щодо посадових осіб Білоцерківської ОДПІ у зв’язку з крадіжкою, не встановивши в їхніх діях складу злочину.

80. 14 вересня 2004 року прокуратура порушила кримінальну справу за фактом крадіжки, не вказуючи жодних конкретних осіб.

81. 28 березня 2005 року слідчий закрив справу, визнавши неможливим встановлення правопорушника(ів).

82. 2 жовтня 2007 року підприємство-заявник подало адміністративний позов до податкової інспекції у зв’язку зі стверджуваною незаконністю озброєної охорони літаків та вимагало припинити здійснення такої охорони.

83. 19 листопада 2007 року Київський окружний адміністративний суд відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі. Він зазначив, що відповідний спір вже був вирішений рішенням Господарського суду Київської області 25 вересня 2006 року, який було залишено без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 7 червня 2007 року (див. пункти 53 та 58).

84. 17 лютого 2009 року підприємство-заявник подало ще один адміністративний позов до Білоцерківської РДА та Білоцерківської ОДПІ, вимагаючи повернути шість літаків Ан-28. Підприємство-заявник звинувачувало ці органи у злочинній бездіяльності, проявом якої було неповернення літаків підприємству-заявнику як їхньому законному власнику. Воно також зазначало, що розпорядження від 16 вересня 2002 року було скасоване Господарським судом Київської області 25 вересня 2006 року, рішення якого було залишене без змін судами вищих інстанцій. Проте майно так і не повернули підприємству-заявнику.

85. 14 квітня 2009 року Київський окружний адміністративний суд закрив справу на тій підставі, що вона підпадає радше під кримінальну, а не адміністративну підсудність. Суд зазначав, що було встановлено, що позов підприємства-заявника стосувався стверджуваного невиконання вироку у кримінальній справі (очевидно маючи на увазі вирок Печерського районного суду м. Києва від 3 лютого 2003 року, уточнений 7 лютого 2005 року - див. пункти 28 та 32).

86. 9 жовтня 2009 року підприємство-заявник надіслало листа податковим органам про те, що воно було єдиним законним власником шести літаків, оскільки розпорядження про оголошення їх безхазяйним майном було скасовано судами. Тому підприємство-заявник наполягало на тому, щоб зняти охорону літаків, а літаки повернути йому.

87. 23 жовтня 2009 року Білоцерківська ОДПІ відповіла, що рішення про припинення охорони не приймалося.

88. 6 листопада 2009 року Державна податкова адміністрація в Київській області також відповіла підприємству-заявнику, що причин припиняти охорону літаків немає з огляду на те, що з цього приводу триває судове провадження (не вказуючи, на яке саме провадження вона посилалася).

89. 16 лютого 2010 року підприємство-заявник ще раз звернулося з вимогою, щоб Державна податкова адміністрація скасувала вказівку від 12 липня 2002 року щодо охорони літаків.

90. 3 березня 2010 року заступник Голови Державної податкової адміністрації передав це клопотання до Державної податкової адміністрації в Київській області.

91. 15 березня 2010 року остання залишила клопотання підприємства-заявника без задоволення. Вона зазначала, що суди насправді визнали недійсними як рішення про оголошення літаків безхазяйним майном, так і договори їхньої подальшої купівлі-продажу. Проте жодного рішення про зняття охорони не приймалося.

7. Кримінальні справи щодо "Укрімпекс-2000" (підприємства, що здійснювало продаж літаків)

92. 6 жовтня 2010 року слідчий Білоцерківського районного відділу ГУ МВС України в Київській області оголосив шість літаків Ан-28 речовими доказами у рамках кримінальної справи щодо "Укрімпекс-2000" за підозрою у привласненні майна шляхом зловживання службовим становищем, порушеної у лютому 2006 року (посадові особи підозрювалися у неперерахуванні до державного бюджету усіх коштів, отриманих від продажу літаків - див. пункти 61 та 63-65). Слідчий зазначив, що літаки перебували під постійною охороною Білоцерківської ОДПІ (див. пункти 73 та 87-91).

93. 26 листопада 2010 року підприємство-заявник оскаржило зазначену постанову до Головного Управління МВС України в Київській області. Воно зазначало, що для вилучення літаків в якості речових доказів у кримінальній справі, яку було порушено чотирма роками раніше, не було підстав. Підприємство-заявник вказало на те, що поки літаки перебували під охороною податкових органів, їхній технічний стан значно погіршився і вони стали непридатними для використання. Тому підприємство-заявник вважало, що податкові органи, можливо, намагаються перекласти відповідальність за таке погіршення на правоохоронні органи.

94. 25 грудня 2010 року прокуратура м. Білої Церкви, до якої очевидно було передано скаргу підприємства-заявника, відповіла, що немає підстав для її втручання.

8. Перевірка літаків спеціалістами ДП "Антонов"

95. 17 червня 2011 року слідчий Білоцерківського районного відділу ГУ МВС України в Київській області (очевидно той слідчий, який розслідував кримінальну справу за підозрою у привласненні майна шляхом зловживання службовим становищем компанією "Укрімпекс-2000", у рамках якої літаки були оголошені речовими доказами - див. пункт 92) постановив, що літаки мають бути повернуті підприємству-заявнику.

96. 9 серпня 2011 року підприємство-заявник уклало договір з ДП "Антонов", ексклюзивним розробником та виробником літаків Ан-28, про проведення експертної оцінки літаків.

97. З 3 по 8 жовтня 2011 року експертна комісія ДП "Антонов" перевіряла літаки у присутності представника підприємства-заявника. Комісія дійшла висновку, що об’єкти, надані їй для перевірки, складалися з окремих агрегатів та компонентів і не могли вважатися літаками. Вони також не могли вважатися складовими частинами саме тих літаків, що належали підприємству-заявнику. Більше того, документація щодо літаків була відсутня.

В. Факти щодо літаків Л-410

1. Придбання та підприємницька діяльність підприємства-заявника

98. 25 липня 2000 року підприємство-заявник придбало на відкритому аукціоні шість літаків Л-410.

99. 15 серпня 2000 року воно отримало нотаріально посвідчені документи про те, що ці літаки є його власністю.

100. 19 вересня 2000 року воно придбало на товарній біржі ще два літаки того ж типу.

101. Згідно з договорами лізингу між підприємством-заявником та авіакомпанією "АТІ" від 18 серпня та 1 жовтня 2000 року після ремонту та технічного переоснащення, проведеного підприємством-заявником, вісім літаків Л-410 мали бути передані останній у лізинг. Такі ремонт та переоснащення мали завершитися до 1 травня 2001 року.

102. Літаки стояли в аеропорту м. Черкаси.

2. Вилучення літаків податковими органами та пов’язані з цим події

103. Під час обшуку, що проводився в офісі підприємства-заявника в Києві з 23 по 25 січня 2001 року (див. пункт 17), податкова міліція вилучила оригінали документів на літаки Л-410. У матеріалах справи немає протоколу обшуку та виїмки.

104. 30 березня 2001 року податкова міліція вилучила літаки з метою "приєднання до кримінальної справи" [щодо посадових осіб авіакомпанії "АТІ"] та "погашення податкової заборгованості". Вилучення було зафіксовано у "протоколі огляду місця події" (аналогічного огляду, проведеного того ж дня на аеродромі у м. Узин - див. пункт 20).

105. 21 лютого 2002 року підприємство-заявник оскаржило вилучення літаків до прокуратури м. Києва.

106. 21 березня 2002 року прокуратура відповіла, що дійсно, вилучення літаків Л-410 не ґрунтувалось на жодному процесуальному документі, і тому вона направила податковій міліції лист з вимогою "прийняти відповідне рішення щодо вказаних літаків".

107. 22 квітня 2002 року Державна податкова адміністрація у м. Києві надала вказівку підприємству-заявнику для прийняття рішення надати фінансову документацію щодо літаків.

108. 26 квітня 2002 року слідчий управління податкової міліції Державної податкової адміністрації оголосив вісім літаків Л-410 речовими доказами у кримінальній справі щодо посадових осіб авіакомпанії "АТІ" (також див. пункт 26).

109. У серпні 2002 року кримінальна справа була передана до ГПУ.

110. 2 січня 2003 року було порушено кримінальну справу щодо пана Л. як колишнього президента компанії "АТІ" (див. пункт 8). Очевидно потім літаки кваліфікували як речові докази у цій кримінальній справі. 26 травня 2003 року ГПУ закрила кримінальну справу щодо пана Л., оскільки не було достатніх доказів його винуватості. У постанові зазначалося, що вісім літаків Л-410, які класифікувалися як речові докази у справі, необхідно повернути компанії "АТІ". 4 серпня 2004 року прокуратура внесла зміни до своєї постанови і вказала, що літаки необхідно повернути підприємству-заявнику.

111. Підприємство-заявник безуспішно намагалося ініціювати провадження в судах в межах господарського або цивільного права у зв’язку з вилученням літаків та їхньою класифікацією як доказів у кримінальній справі. 18 жовтня та 1 листопада 2004 року господарський суд м. Києва та Шевченківський районний суд м. Києва відповідно відмовили у прийнятті до розгляду позовів підприємства-заявника як таких, що не належать до їхньої юрисдикції.

112. 15 листопада 2004 року Головне управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури ГПУ скасувало постанову від 26 квітня 2002 року (див. пункт 108).

113. 19 листопада 2004 року воно повідомило Державну податкову адміністрацію у м. Києві про це рішення та надало вказівку повернути літаки підприємству-заявнику як їхньому законному власнику. Аналогічний лист був надісланий керівництву аеропорту м. Черкаси.

114. 3 грудня 2004 року директор аеропорту м. Черкаси повідомив підприємство-заявника про те, що літаки можливо передати йому лише у присутності представників Державної податкової адміністрації м. Києва, що їх вилучила.

3. Позови підприємства-заявника до податкових органів

115. 8 лютого 2006 року підприємство-заявник подало до Господарського суду міста Києва позов до Державної податкової адміністрації у м. Києві, вимагаючи повернути вісім літаків Л-410.

116. 24 травня 2006 року суд задовольнив позов та зобов’язав відповідача повернути літаки підприємству-заявнику. Суд зазначив, що податкова міліція проігнорувала недвозначну вказівку прокуратури повернути літаки підприємству-заявнику. У постанові зазначалося таке:

"Як підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем, літаки Л-410, у кількості 8 штук ... є власністю позивача.... невиконання ДПА у м. Києві вказівки Генеральної прокуратури України щодо повернення літаків позивачу незаконно позбавляє останнього його права володіти та користуватися своєю власністю".

117. 24 жовтня 2006 року Київський апеляційний господарський суд за скаргою Державної податкової адміністрації у м. Києві скасував цю постанову та закрив провадження. Суд встановив, що відповідач більше не несе відповідальності за літаки після того, як кримінальну справу, у рамках якої вони були оголошені речовим доказом, у вересні 2002 року було передано до ГПУ (див. пункт 109). Крім того, суд вважав, що доля літаків вже була вирішена у контексті кримінальної справи постановами прокуратур від 26 травня 2003 року, 4 серпня та 19 листопада 2004 року, на підставі яких літаки підлягали поверненню підприємству-заявнику (див. пункти 110 та 113). Тому суд дійшов висновку, що починаючи з 4 серпня 2004 року для підприємства-заявника не було жодних перешкод, в тому числі і перешкод з боку відповідача, для доступу підприємства-заявника до літаків Л-410.

118. 1 квітня 2008 року Вищий адміністративний суд України за касаційною скаргою підприємства-заявника виніс остаточну ухвалу, якою скасував ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2006 року та залишив рішення Господарського суду м. Києва від 24 травня 2006 року без змін.

4. Виконавчі провадження за рішенням господарського суду м. Києва від 24 травня 2006 року

119. 11 червня 2008 року господарський суд м. Києва видав виконавчий лист, згідно з яким вісім літаків Л-410 підлягали поверненню підприємству-заявнику.

120. 18 червня 2008 року державна виконавча служба відкрила виконавче провадження та направила Державній податковій адміністрації в м. Києві вимогу забезпечити явку свого представника до аеропорту м. Черкаси для огляду літаків, перевірки їхньої цілісності та здійснення передачі.

121. З липня до грудня 2008 року державний виконавець неодноразово доповідав про невиконання рішення, оскільки представник податкових органів не з’являвся, або адміністрація аеропорту не дозволяла державному виконавцю заходити на територію аеропорту.

122. З 5 грудня 2008 року по 6 травня 2010 року виконавче провадження було зупинено до закінчення розгляду клопотань, поданих до господарського суду м. Києва як Державною виконавчою службою, так і податковими органами, щодо роз’яснення його рішення від 24 травня 2006 року (в результаті ці клопотання були відхилені).

123. З травня по грудень 2010 року Державна виконавча служба України склала принаймні ще три акти про неможливість з її боку виконати відповідне рішення з тих самих причин, що і раніше (див. пункт 121).

124. Тим часом у вересні 2010 року підприємство-заявник випадково дізналося про рішення Черкаської міської державної адміністрації від 24 липня 2008 року, яким комунальному підприємству "Аеропорт Черкаси" надавався дозвіл на продаж на відкритому аукціоні восьми літаків Л-410 (з тими ж серійними номерами, що й літаки, які належать підприємству-заявнику). Прибутки від аукціону мали бути використані на потреби аеропорту м. Черкаси. П’ять літаків були продані третім особам.

125. Зрештою 10 грудня 2010 року адміністрація аеропорту м. Черкаси дозволила державному виконавцю зайти на територію аеропорту. Замість восьми літаків Л-410, що їх мали повернути підприємству-заявнику, державний виконавець виявив лише три (точніше, їхні складові частини).

126. 23 грудня 2010 року державний виконавець повідомив, що він не може передати літаки підприємству-заявнику, тому що: по-перше, залишилося лише три з них; по-друге, літаки були зачинені і не було ключів, щоб їх відчинити, що ускладнювало оцінювання їхнього технічного стану; по-третє, не було документації на літаки.

127. Того ж дня експертна комісія авіаремонтного підприємства Т., з яким підприємство-заявник уклало договір, оглянула літаки, виявлені в аеропорту м. Черкаси, та повідомила таке: замість восьми цілих літаків Л-410, як зазначено у виконавчому листі, там були окремі складові частини та агрегати трьох літаків; документації на ці агрегати не було; на металічній поверхні літаків були осередки корозії, на вікнах - тріщини; а їхні двигуни та повітряні гвинти були відсутні. Було зроблено висновок про те, що літаки не зберігалися відповідно до умов зберігання і що насправді виявлені агрегати більше не можна вважати літаками. Насамкінець, відсутність будь-якої документації робить неможливою ідентифікацію виявлених агрегатів як таких, що належать і мають бути повернені підприємству-заявнику.

128. 24 грудня 2010 року Державна виконавча служба України, посилаючись на акт огляду експертної комісії, звернулася до господарського суду м. Києва із запитом щодо того, як здійснювати виконання.

129. 3 березня 2011 року підприємство Т. повідомило підприємство-заявника про те, що у 2008 та 2009 роках воно проводило капітальний ремонт повітряних гвинтів шести літаків, серійні номери яких були такими самими, що й серійні номери літаків Л-410, що належать підприємству-заявнику. Підприємство-замовник назвалося власником відповідних літаків.

130. 15 червня 2011 року Державна виконавча служба України винесла постанову про "розшук майна боржника" щодо восьми літаків Л-410, що мають бути повернені підприємству-заявнику.

131. 20 червня 2011 року вищезазначена постанова була передана до Державної авіаційної служби.

132. 16 та 18 серпня 2011 року Державна виконавча служба повторила свій запит до податкових органів, в якому вимагала з’явитись у певний час до аеропорту м. Черкаси.

133. 19 серпня 2011 року Державна податкова адміністрація м. Києва відповіла, що після перевірки у 2007 році вісім літаків Л-410 були оголошені майном комунального підприємства "Черкаський аеропорт", і право власності на них передали місту. Відомим фактом було те, що державна виконавча служба виявила в аеропорту лише три літаки і тому оголосила розшук решти п’яти літаків. Відповідно державна виконавча служба знала про те, що у боржника не було майна, вказаного у виконавчому листі.

134. 26 серпня 2011 року Державна виконавча служба України звернулася до підприємства-заявника з питанням, чи готове воно прийняти три літаки у тому стані, в якому їх виявили в аеропорті м. Черкаси (що не покращився з 23 грудня 2010 року - див. пункти 126-127). Що стосується решти п’яти літаків, то виявилось, що їх продали третім особам у 2008 році на підставі рішення Черкаської державної міської адміністрації. Більш того, Державна авіаційна служба повідомила Державну виконавчу службу України, що 13 серпня 2008 року вісім літаків Л-410 були вилучені з державного реєстру цивільних повітряних суден України, і їхнє місцезнаходження невідоме.

135. 30 серпня 2011 року група технічних експертів знову оглянула складові частини трьох літаків в аеропорту м. Черкаси та підтвердила свій висновок від 23 грудня 2010 року про те, що ці одиниці не могли вважатися літаками.

136. У той самий день Державна виконавча служба України склала акт про неможливість повернення підприємству-заявнику навіть трьох літаків.

137. 30 серпня 2011 року Державна виконавча служба України закрила виконавче провадження, дійшовши висновку, що рішення неможливо виконати, тому що боржник не має відповідного майна, і розшук такого майна виявився безрезультатним.

II. ВІДПОВІДНІ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА СУДОВА ПРАКТИКА НА ЧАС ПОДІЙ

138. Відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року передбачають таке:

"Стаття 78. Речові докази

Речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об’єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом’якшення відповідальності.

Стаття 79. Зберігання речових доказів

Речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду. Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації. ...

В окремих випадках речові докази можуть бути ... повернуті їх володільцям, якщо це можливо без шкоди для успішного провадження в справі.

Стаття 178. Підстави для проведення виїмки

Виїмка проводиться в тих випадках, коли слідчий має точні дані, що предмети чи документи, які мають значення для справи, знаходяться в певної особи чи в певному місці.

Виїмка проводиться за постановою слідчого. ...

Стаття 181. Особи, в присутності яких провадяться обшук і виїмка

Обшук і виїмка провадяться в присутності двох понятих і особи, яка займає дане приміщення ...

Обшук і виїмка в приміщеннях, що їх займають підприємства, установи і організації, провадяться в присутності їх представників. ...

Обшукуваним, понятим і відповідним представникам повинно бути роз’яснено їх право бути присутніми при всіх діях слідчого і робити заяви з приводу цих дій; ці заяви підлягають занесенню до протоколу.

Стаття 186. Вилучення предметів і документів

При обшуку або виїмці можуть бути вилучені лише предмети і документи, які мають значення для справи, а також цінності і майно обвинуваченого або підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна. ...

Всі документи і предмети, які підлягають вилученню, слідчий повинен пред’явити понятим та іншим присутнім особам і перелічити в протоколі обшуку або виїмки чи в доданому до нього опису з зазначенням їх назви, кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені, та індивідуальних ознак. У необхідних випадках вилучені предмети і документи повинні бути на місці обшуку або виїмки упаковані і опечатані. ...

Стаття 188. Протокол обшуку і виїмки

Про проведення обшуку або виїмки слідчий складає протокол удвох примірниках ... В протоколі зазначаються: підстави для обшуку або виїмки; приміщення чи інше місце, в якому було проведено обшук або виїмку;... дії слідчого і результати обшуку або виїмки.

В протокол обшуку або виїмки заносяться всі заяви і зауваження присутніх під час обшуку або виїмки осіб, зроблені з приводу тих чи інших дій слідчого. Обидва примірники протоколу ... підписують ... особи, що були присутні.

Стаття 190. Проведення огляду

З метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з’ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи, слідчий проводить огляд місцевості, приміщення, предметів та документів.

Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до порушення кримінальної справи. В цих випадках, при наявності для того підстав, кримінальна Справа порушується негайно після огляду місця події".

139. Господарський процесуальний кодекс України 1991 року передбачав таке:

"Стаття 66. Підстави забезпечення позову

Господарський суд за заявою сторони, ... [яка подала] позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Стаття 67. Заходи до забезпечення позову

Позов забезпечується:

накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;

забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; ...

Ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено".

140. Відповідні положення Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (прийнятого у 2000 році і скасованого з набранням чинності Податковим кодексом України 2 грудня 2010 року) передбачають таке:

"Стаття 9. Адміністративний арешт активів

9.3.1. За поданням відповідного підрозділу податкової міліції керівник податкового органу (його заступник) може прийняти рішення про застосування арешту активів платника податків, яке надсилається:

... б) платнику податків з вимогою тимчасової заборони відчуження його активів;

в) іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебувають активи такого платника податків з вимогою тимчасової заборони їх відчуження.