ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція
Р І Ш Е Н Н Я
Справа "Шапкіна проти України" (Заява N 20028/04)
| Страсбург, 13 листопада 2008 року |
Переклад офіційний
Рішення у справі набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Шапкіна проти України"
Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
п. Райт Маруст (Rait Maruste), Голова,
п. Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),
п. Володимир Буткевич (Volodymyr Butkevych),
пані Ренате Ягер (Renate Jaeger),
пані Ізабель Берро-Лефевр (Isabell Berro-Lefevre),
пані Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),
пані Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,
та пані Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,
після обговорення за зачиненими дверима 14 жовтня 2008 року, ухвалили таке рішення, що було прийнято того ж дня:
ПРОЦЕДУРА
1. Справа порушена за заявою (N 20028/04), поданою до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою Казахстану Валентиною Григорівною Шапкіною (далі - заявниця) 20 травня 2004 року.
2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.
3. 13 листопада 2007 року Суд оголосив заяву частково неприйнятною та вирішив направити скаргу за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо невиконання рішення, винесеного на користь заявниці за її позовом до державної виконавчої служби. Суд відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції вирішив розглядати решту заяви щодо суті та прийнятності одночасно.
ЩОДО ФАКТІВ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Заявниця, Валентина Григорівна Шапкіна, є громадянкою Казахстану, народилась у 1937 році та проживає у м. Бердянську, Україна.
5. 7 серпня 1998 року Бердянський міський суд визнав пані К. та пані Л. винними у шахрайстві та присудив заявниці 19 357 грн (1) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої цими особами заявниці.
---------------
(1) Приблизно 8133,74 євро.
6. Оскільки відділ державної виконавчої служби Бердянського міського управління юстиції Запорізької області не виконав рішення від 7 серпня 1998 року, заявниця звернулась до Бердянського міського суду із відповідним позовом. Заявниця вимагала відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої їй тривалим невиконанням рішення.
7. 19 грудня 2002 року суд частково задовольнив позов заявниці. Згідно з цим рішенням суд зобов'язав відділ державної виконавчої служби Бердянського міського управління юстиції Запорізької області сплатити заявниці 5635,90 грн (1) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої в результаті того, що державні виконавці не вживали всіх необхідних заходів для виконання упродовж належного періоду.
---------------
(1) Приблизно 1064,18 євро.
8. Не погодившись із присудженою їй сумою, заявниця подала апеляційну скаргу на вищевказане рішення. 24 листопада 2003 року апеляційний суд Запорізької області залишив без змін рішення суду першої інстанції. Тієї ж дати рішення від 19 грудня 2002 року набрало законної сили.
9. 19 січня 2004 року заявниця передала до відділу державної виконавчої служби Бердянського міського управління юстиції Запорізької області виконавчий лист на виконання рішення від 19 грудня 2002 року. 27 лютого 2004 року виконавчий лист було направлено для виконання до відділу державної виконавчої служби Приморського районного управління юстиції (далі - відділ державної виконавчої служби).
10. 5 квітня 2004 року відділ державної виконавчої служби відкрив виконавче провадження з виконання рішення від 19 грудня 2002 року.
11. 1 листопада 2005 року відділ державної виконавчої служби зупинив виконавче провадження через відсутність у відділу державної виконавчої служби Бердянського міського управління юстиції Запорізької області майна, на яке можна звернути стягнення.
12. Рішення від 19 грудня 2002 року залишається невиконаним.
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
13. Відповідне національне законодавство викладено у рішенні "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, пп. 16-18, рішення від 27 липня 2004 року).
ЩОДО ПРАВА
I. МЕЖІ СПРАВИ
14. У своїй відповіді на зауваження Уряду заявниця скаржилась за статтею 13 Конвенції, посилаючись на ті самі факти.
15. На думку Суду, нова скарга не є уточненням первинної скарги заявниці до Суду, яку було направлено Уряду-відповідачу. Таким чином, Суд вважає недоцільним розглядати її зараз (див. "Новицький проти України" (Novitskiy v. Ukraine), N 20324/03, рішення від 16 жовтня 2007 року; "Пиряник проти України" (Piryanik v. Ukraine), N 75788/01, п. 20, рішення від 19 квітня 2005 року).
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ
16. Заявниця скаржилась на невиконання рішення суду від 19 грудня 2002 року. Вона посилалась на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, що передбачає наступне:
Стаття 1 Першого протоколу
"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."
17. Уряд оскаржив цей аргумент.
A. Щодо прийнятності
18. Уряд надав заперечення щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту, подібні до тих, які Суд вже відхиляв в інших справах щодо невиконання рішень суду (див. "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, п. 28, рішення від 27 липня 2004 року). Суд відхиляє ці заперечення з тих самих причин.
19. Суд доходить висновку, що скарга заявниці порушує питання факту та права відповідно до Конвенції, вирішення яких вимагає розгляду по суті. Суд не вбачає підстав для визнання скарги неприйнятною. Відповідно Суд визнає її прийнятною.
B. Щодо суті
20. Уряд стверджував, що порушення статті 1 Першого протоколу не було.
21. Заявниця висловила заперечення.
22. Суд зазначає, що рішення від 19 грудня 2002 року, яке набрало законної сили у листопаді 2003 року, залишається невиконаним більше ніж 4 роки та 9 місяців.
23. Суд нагадує, що він вже встановлював порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у справах, в яких порушувались подібні питання (див., наприклад, "Зубко та інші проти України" (Zubko and Others v. Ukraine), NN 3955/04, 5622/04, 8538/04 та 11418/04, пп. 65-70, рішення від 26 квітня 2006 року).
24. Розглянувши всі наявні матеріали, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, що здатний переконати його дійти іншого висновку у цій справі. Таким чином, у цій справі було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
26. Заявниця вимагала 5000 доларів США відшкодування матеріальної шкоди, завданої їй в результаті невиконання рішення від 7 серпня 1998 року. Заявниця не висунула вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди, завданої їй в результаті невиконання рішення від 19 грудня 2002 року. Вона вимагала 10 000 євро відшкодування моральної шкоди.
27. Уряд зауважив, що предметом розгляду Суду було невиконання рішення від 19 грудня 2002 року, тому вимога заявниці щодо відшкодування матеріальної шкоди має бути відхилена.
Також Уряд стверджував, що вимога заявниці щодо відшкодування моральної шкоди є необґрунтованою та надмірною.
28. Суд зауважує, що заявниця не надала будь-яких вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди, завданої їй в результаті невиконання рішення від 19 грудня 2002 року. Тому Суд нічого не присуджує.
Стосовно вимоги заявниці щодо відшкодування моральної шкоди Суд, здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, як цього вимагає стаття 41 Конвенції, вважає за доцільне присудити заявниці загалом 1400 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові витрати
29. Заявниця вимагала 3000 гривень (1) відшкодування судових витрат.
30. Уряд погодився сплатити заявниці 170,52 грн (2).
---------------
(1) Приблизно 400 євро.
(2) Приблизно 25 євро.
31. Відповідно до прецедентної практики Суду заявниця має право на відшкодування витрат у разі, якщо встановлено, що вони були необхідні, фактично понесені та є розумними за розміром.
32. У даній справі, беручи до уваги наявну інформацію та вищевказані критерії, Суд вважає за доцільне присудити заявниці 30 євро відшкодування судових витрат.
C. Пеня
33. Суд вирішує, що пеня, яка нараховуватиметься у разі несвоєчасної сплати, має дорівнювати граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує решту заяви прийнятною.
3. Постановляє, що:
(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявниці:
(i) 1400 (одну тисячу чотириста) євро плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з цієї суми;
(ii) 30 (тридцять) євро плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з цієї суми;
(b) після спливу вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.
4. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 13 листопада 2008 року відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Реґламенту Суду.
| Секретар Голова | Клаудія ВЕСТЕРДІК (C.Westerdik) Райт МАРУСТ (R.Maruste) |