ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція
Р І Ш Е Н Н Я
Справа "Ришкевич проти України" (Заява N 35312/02)
| Страсбург, 12 червня 2008 року |
Переклад офіційний
Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Ришкевич проти України"
Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,
п. Р.Маруст (R.Maruste),
п. В.Буткевич (V.Butkevych),
пані Р.Ягер (R.Jaeger),
пані І.Берро-Лефевр (I.Berro-Lefevre),
пані М.Лазарова-Трайковська (M.Lazarova-Trajkovska),
пані 3.Калайджієва (Z.Kalaydjieva), судді,
та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,
після обговорення за зачиненими дверима 20 травня 2008 року,
виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:
ПРОЦЕДУРА
1. Справа порушена проти України за заявою (N 35312/02), поданою до Суду 2 серпня 2002 року громадянином України п. Олександром Яновичем Ришкевичем (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.
3. 13 грудня 2005 року Суд визнав заяву частково неприйнятною та вирішив направити на комунікацію Уряду скаргу щодо тривалості провадження. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.
ЩОДО ФАКТІВ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Заявник народився у 1956 році та проживає у с. Ліственне Автономної Республіки Крим.
5. 16 серпня 1995 року було порушено кримінальну справу за підозрою заявника у тому, що його недбалість призвела до дорожньо-транспортної пригоди, яка мала наслідком смерть людини.
6. 13 листопада 1995 року до заявника було застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
7. 22 листопада 1995 року заявника було віддано до суду.
8. 14 травня 1996 року Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим встановив, що під час попереднього розслідування право заявника на захист дотримано не було, та направив справу на додаткове розслідування.
9. 12 травня 1997 року заявника було віддано до суду.
10. 22 серпня 1997 року суддею було обрано для заявника запобіжний захід у вигляді взяття під варту.
11. 2 жовтня 1997 року заявника було заарештовано та взято під варту. Заявник вимагав свого звільнення, відводу судді, який розглядав справу, та передачі справи до іншого суду.
12. 25 листопада 1997 року за клопотанням заявника справу було направлено до Нижньогірського районного суду Автономної Республіки Крим.
13. 20 січня 1998 року Нижньогірський районний суд направив справу на додаткове розслідування та змінив заявнику міру запобіжного заходу на підписку про невиїзд.
14. 11 лютого 1998 року Верховний Суд Автономної Республіки Крим задовольнив протест прокурора на вищенаведене рішення та направив справу до Нижньогірського районного суду на новий розгляд.
15. 18 травня 1999 року Нижньогірський районний суд виправдав заявника. Суд встановив, що висновки експерта, надані прокуратурою, були недостатніми для доведення вини заявника. Цього ж дня суд виніс окрему ухвалу, в якій зазначалось, що протокол про дорожньо-транспортну пригоду від 13 серпня 1995 року, поданий до суду, був сфальсифікованим.
16. 22 червня 1999 року Верховний Суд АРК скасував вирок і окрему ухвалу від 18 травня 1999 року та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
17. У липні 1999 року заявник подав клопотання щодо призупинення провадження в зв'язку з тим, що він звернувся до відповідних органів з проханням скасувати ухвалу від 22 червня 1999 року в порядку нагляду. Провадження було зупинено. У вересні 1999 року заява заявника щодо внесення протесту в порядку нагляду була відхилена.
18. У липні 1999 року судовий розгляд було відновлено.
19. З листопада 2000 року Нижньогірський районний суд направив справу на додаткове розслідування.
20. 15 лютого 2001 року Верховний Суд АРК скасував це рішення та направив справу до Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим для розгляду по суті.
21. 26 березня 2001 року Кіровський районний суд визнав заявника винним у інкримінованих злочинах та засудив до шести років позбавлення волі. Однак відповідно до Закону України "Про амністію" від 1998 року його було звільнено від відбування покарання. Суд також скасував заявнику запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
22. 12 липня 2001 року Верховний Суд АРК відхилив апеляційну скаргу заявника.
23. 21 лютого 2002 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявника.
ЩОДО ПРАВА
24. Заявник скаржився на те, що тривалість провадження була несумісною з вимогою "розумного строку", як того вимагає п. 1 статті 6 Конвенції, у відповідній частині якого зазначається наступне:
"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом,... який... встановить обґрунтованість... кримінального обвинувачення".
25. Уряд заперечив таке твердження.
26. Суд зауважує, що кримінальне провадження, яке розглядається, було розпочато в серпні 1995 року. У той же час період, який має братися до уваги, розпочинається з 11 вересня 1997 року, коли набуло чинності визнання Україною права на індивідуальне звернення. Однак, оцінюючи розумність строку, який мав місце після цієї дати, до уваги має братися стан провадження на той час.
27. Період, який розглядається, закінчився 21 лютого 2002 року. Таким чином, провадження тривало в судах трьох інстанцій протягом чотирьох років і п'яти місяців.
A. Щодо прийнятності
28. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою в сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що ця скарга не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Таким чином, вона має бути оголошена прийнятною.
B. Щодо суті
29. Суд нагадує, що розумність тривалості провадження має оцінюватись у світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складності справи, поведінки заявника та відповідних органів влади (див., серед багатьох інших, "Пелісьєр та Сассі проти Франції" (Pelissier and Sassi v. France) [GC], заява N 25444/94, п. 67, ECHR 1999-II). Він також нагадує, що обвинувачений у кримінальному провадженні повинен мати право на розгляд його справи з особливою сумлінністю (див. рішення у справі "Нахмановіч проти Росії" (Nakhmanovich v. Russia), заява N 55669/00, п. 89, від 2 березня 2006 р.).
30. Повертаючись до фактів цієї справи, Суд вирішує, що провадження значно вплинуло на заявника. Суд нагадує, зокрема, що заявнику загрожувало довготривале покарання у вигляді позбавлення волі (у разі засудження), запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд залишався дійсним для заявника протягом чотирьох років, а також заявник декілька місяців перебував під вартою. Беручи до уваги поведінку заявника, Суд встановлює, що він не спричинив значних затримок у провадженні.
31. Беручи до уваги сутність кримінального обвинувачення, справа, яка розглядалась національними органами, не мала ознак особливої складності. Затримка у вирішенні справи в більшій мірі була зумовлена численними направленнями справи на розгляд різним судам та її поверненням на додаткові розслідування, а також направленням на новий судовий розгляд. На додаток, Суд зазначає про дванадцятимісячну перерву в призначенні судових засідань з липня 1999 року до липня 2000 року, яка жодним чином не була обґрунтована Урядом.
32. Суд вже встановлював порушення п. 1 статті 6 Конвенції у справах, в яких порушувались такі ж питання, як у цій справі (див. рішення у справі "Антоненков та інші проти України" (Antonenkov and Others v. Ukraine), N 14183/02, п. 45, від 22 листопада 2005 р.; рішення у справі "Юртаєв проти України" (Yurtayev v. Ukraine), заява N 11336/02, п. 37, від 31 січня 2006 року, пп. 37-38; рішення у справі "Беньямінсон проти України" (Benyaminson v. Ukraine), N 31585/02, п. 106, від 26 липня 2007 р.).
33. Дослідивши всі надані матеріали справи, Суд вирішує, що Уряд не надав жодних фактів чи аргументів, які б переконали Суд дійти іншого висновку в цій справі. Беручи до уваги свою прецедентну практику з цього питання, Суд вирішує, що в цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".
34. Таким чином, у цій справі було порушення п. 1 статті 6.
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
36. Спочатку заявник вимагав 80 000 євро справедливої сатисфакції. Згодом він змінив свою вимогу та просив Суд встановити суму завданої шкоди на засадах справедливості та беручи до уваги той факт, що кримінальне провадження не давало можливості заявнику заробляти кошти на життя. Заявник не надав документів, які б підтверджували останнє твердження.
37. Уряд зазначив, що скарга заявника була повністю необґрунтованою.
38. Суд не знаходить будь-якого причинного зв'язку між встановленим порушенням та стверджуваною матеріальною шкодою. Таким чином, Суд не присуджує відшкодування матеріальної шкоди. З іншого боку, Суд вирішує, що заявник мав зазнати моральної шкоди. Вирішуючи на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 800 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові витрати
39. Заявник також вимагав 3000 євро відшкодування судових витрат. На підтвердження цієї вимоги заявник не надав жодних документів.
40. Уряд відхилив цю вимогу.
41. Відповідно до практики Суду заявник має право на відшкодування судових витрат тільки в тому разі, якщо буде доведено, що вони були фактично понесені та необхідні, а також розумні за розміром. У цій справі Суд, виходячи з наявних у нього матеріалів та зазначених вище критеріїв, не присуджує грошового відшкодування.
C. Пеня
42. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує решту заяви прийнятною;
3. Постановляє, що:
(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявнику 800 (вісімсот) євро відшкодування моральної шкоди з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначеної суми. Ця сума має бути конвертована в національну валюту України за курсом на день здійснення платежу;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;
4. Відхиляє інші вимоги заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 12 червня 2008 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.
| Секретар Голова | К.ВЕСТЕРДІК (С.Westerdiek) П.ЛОРЕНЦЕН (P.Lorenzen) |
