Справа "Лукянченко проти України" (Заява N 17327/02)

Це рішення стане остаточним за обставин, викладених в пункті 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Лук'янченко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (Mrs S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),

пані Р.Ягер (Mrs R.Jaeger),

пані І.Берро-Лефевр (Mrs I.Berro-Lefevre),

пані М.Лазарова Трайковська (Mrs M.Lazarova Trajkovska), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 22 квітня 2008 року, виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справу порушено за заявою (N 17327/02), поданою проти України до Суду 21 березня 2002 року громадянином України п. Олександром Веніаминовичем Лук'янченком (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим та заступником Міністра юстиції України пані Валерією Лутковською.

3. 27 березня 2007 року Суд визнав заяву заявника частково неприйнятною і вирішив направити Уряду скарги заявника на невиконання остаточного рішення суду, винесеного на його користь, а також на тривалість цивільного провадження в його справі. Суд відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1960 році і проживає у м. Хмельницькому.

5. 5 лютого 1999 року заявник подав до Хмельницького міського суду заяву про виплату державою відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства в ході кримінального провадження, яке закінчилось у 1998 році.

6. Після декількох розглядів заяви заявника Хмельницький міський суд присудив йому 3000 грн.

7. 16 жовтня 2001 року апеляційний суд Хмельницької області зменшив суму відшкодування до 140 грн. Резолютивна частина ухвали містила положення про те, що вона набирає законної сили негайно і що виплата має бути здійснена після подання заявником вказаної ухвали до місцевого відділу Державного казначейства України.

8. 1 лютого 2002 року Верховний Суд України відмовив у прийнятті касаційної скарги заявника на ухвалу суду від 16 жовтня 2001 року. Пізніше заявник безуспішно звертався з заявами про перегляд справи та присудження йому більшої суми відшкодування.

9. 9 листопада 2001 року Хмельницький міський суд видав заявнику виконавчий лист на виконання рішення від 19 липня 2001 року зі змінами відповідно до ухвали від 16 жовтня 2001 року.

10. 27 лютого 2002 року заявник подав виконавчий лист до відділення державного казначейства у м. Хмельницькому (далі - відділення).

11. 19 березня 2002 року відділення повернуло заявнику виконавчий лист без виконання, пояснюючи, що виплата відшкодування заявнику має бути здійснена Національним банком України на підставі припису державної виконавчої служби.

12. У червні 2002 року заявник звернувся до Хмельницького міського суду із скаргою на бездіяльність відділення щодо виконання рішення суду, винесеного на користь заявника. Заявник стверджував, що відділення не повертало йому виконавчий лист і тому він не міг подати його до державної виконавчої служби. 4 вересня 2002 року суд відмовив у задоволенні скарги заявника як необґрунтованої. 26 листопада 2002 року апеляційний суд Хмельницької області відмовив у задоволенні апеляційної скарги заявника. 25 березня 2004 року Верховний Суд України відмовив заявнику у прийнятті касаційної скарги.

13. Тим часом 16 серпня 2002 року Хмельницький міський суд направив з власної ініціативи виконавчий лист на виконання ухвали, винесеної на користь заявника, до відділу державної виконавчої служби Печерського району м. Києва (далі - відділ ДВС).

14. 28 серпня 2002 року відділ ДВС відкрив виконавче провадження і висунув вимогу до Національного банку України про виплату 140 грн. У вимозі було невірно вказано ім'я стягувача, замість "Лук'янченко" - "Лук'янчук". 3 вересня 2002 року Національний банк України перерахував кошти на депозитний рахунок відділу ДВС на користь п. Лук'янчука, про що у книзі обліку депозитних сум відділу ДВС було зроблено відповідний запис про п. Лук'янчука як стягувача.

15. 16 вересня 2005 року заявник звернувся до Хмельницького міського суду із заявою про видачу йому дубліката виконавчого листа, оскільки відділення не повернуло йому невиконаний виконавчий лист і він не міг встановити місцезнаходження виконавчого листа і не міг вимагати виплати присудженої йому суми.

16. 17 жовтня 2005 року Хмельницький міський суд звернувся із запитом до відділу ДВС про хід виконавчого провадження. 12 січня 2001 року Хмельницький міський суд надіслав нагадування з вимогою невідкладно надати відповідь. 26 січня 2006 року відділ ДВС повідомив Хмельницький міський суд про те, що після сплину встановленого законом трирічного строку для зберігання грошових сум, які не витребувалися з депозитного рахунку, у вересні 2005 року кошти, присуджені заявнику, були зараховані до Державного бюджету України та 29 грудня 2005 року було винесено постанову про повернення виконавчого листа заявнику. У тому ж листі відділ ДВС повідомив, що відповідно до положень чинного законодавства Національний банк України був зобов'язаний зберігати виконавчий лист.

17. 28 березня 2006 року Хмельницький міський суд відмовив заявнику у видачі дубліката виконавчого листа та, посилаючись на лист відділу ДВС, вказав, що оригінал виконавчого листа не було загублено і що він знаходився у Національному банку України. 11 травня 2006 року апеляційний суд Хмельницької області залишив без змін ухвалу Хмельницького міського суду.

18. 17 травня 2006 року Національний банк України повідомив заявника про те, що до нього не надходив виконавчий лист на виконання рішення суду, винесеного на користь заявника.

19. До цього часу ухвала суду, винесена на користь заявника, залишається невиконаною.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року

20. Відповідні положення Закону України "Про виконавче провадження" передбачають:

"Стаття 24. Прийняття виконавчого документа до виконання

...Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження...

(...)

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ...

Стаття 44-1. Порядок виплати стягнених грошових сум Грошові суми, стягнені з боржника, зараховуються державним виконавцем на депозитний рахунок відповідного органу державної виконавчої служби. (...) Якщо стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем протягом трьох років з дня їх зарахування на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, ці суми зараховуються до Державного бюджету України у порядку, встановленому Державним казначейством України".

B. Наказ Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року "Про затвердження Інструкції про проведення виконавчих дій"

21. Відповідні положення цього наказу передбачають наступне:

"11.2.16. Кошти, які внесені на депозитний рахунок державної виконавчої служби, зберігаються::

... депозитні суми, які підлягають передачі громадянам,- на протязі трьох років;

"11.2.18. Строк зберігання цих сум обчислюється з дня надіслання стягувачу повідомлення про потребу отримання належних йому коштів".

I. МЕЖІ СПРАВИ

22. Після того, як Суд виніс ухвалу щодо прийнятності, заявник надав пояснення щодо суті справи, у яких він посилався загалом на всі свої первісні скарги.

23. Суд нагадує, що у своїй ухвалі щодо часткової прийнятності від 27 березня 2001 року він відклав розгляд скарг заявника за п. 1 статті 6 Конвенції щодо невиконання ухвали суду та тривалості провадження щодо відшкодування. Решта скарг була визнана неприйнятною. Відтак розгляд справи Судом обмежений скаргами, розгляд яких було відкладено (див. рішення у справі "Агротехсервіс проти України" (Agrotehservis v. Ukraine), N 62608/00, п. 37, від 5 липня 2005 року).

II. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

24. Заявник скаржився на те, що невиконання державними органами ухвали, винесеної на його користь, позбавило його доступу до суду та що загальна тривалість провадження щодо відшкодування, включаючи виконавче провадження, була несумісною з п. 1 статті 6 Конвенції. У вищезгаданому положенні Конвенції у відповідній частині передбачено:

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом,... який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

25. Уряд не надав зауважень щодо прийнятності скарг заявника.

26. Суд зазначає, що скарги заявника не є очевидно необґрунтованими у сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Відповідно визнає їх прийнятними.

III. ЩОДО СУТІ

A. Невиконання рішення суду

27. Уряд заперечував наявність порушення п. 1 статті 6 Конвенції, стверджуючи, що невиконання рішення мало місце з вини заявника, оскільки він не звернувся з відповідною заявою до державної виконавчої служби з вимогою про виплату.

28. Заявник заперечив це твердження, стверджуючи, що відповідні органи влади перешкоджали йому вчасно звернутися із заявою про виплату відшкодування, оскільки органи невірно вели записи у книзі обліку депозитних сум, чітко не повідомили його про хід виконавчого провадження та постійно надавали йому суперечливу інформацію.

29. Суд нагадує, що виконання рішення, винесеного судом, є невід'ємною частиною судового розгляду у значенні статті 6 Конвенції (див. рішення у справах "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, Reports 1997-II, p. 510, п. 40; "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, п. 42, від 27 липня 2004 року). Це створює для держави обов'язок створити систему виконання рішень, яка була б ефективна як в теорії, так і на практиці і гарантувала виконання без неналежних затримок (рішення у справі "Фуклев проти України" (Fuklev v. Ukraine), N 71186/01, п. 84, від 7 червня 2005 року). Хоча Високі Договірні Сторони користуються широкими межами оцінювання при встановленні правил діловодства у сфері відправлення правосуддя, такі правила покликані забезпечити чітке ведення діловодства та швидкий доступ сторін до інформації про хід провадження, в яких вони є стороною (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Сухорубченко проти Російської Федерації" (Sukhorubchenko v. Russia), N 69315/01, пп. 45 та 53, від 10 лютого 2005 року).

30. З огляду на обставини справи Суд вказує на те, що ухвала суду, винесена на користь заявника, набрала законної сили 16 жовтня 2001 року і до цього часу залишається невиконаною. Таким чином, тривалість невиконання становить більш ніж шість з половиною років.

31. Навіть беручи до уваги твердження Уряду про те, що кошти були доступні до виплати заявнику у вересні 2002 року, Суд зазначає, що з моменту набрання ухвалою законної сили до вищезазначеної дати пройшло одинадцять місяців. Суд також зазначає що Уряд не надав доказів того, що заявника було вчасно повідомлено про можливість отримання коштів або навіть про відкриття виконавчого провадження від його імені, як це передбачено чинним законодавством (див. пп. 20-21 вище). Навпаки, беручи до уваги той факт, що прізвище заявника було невірно вказано у книзі обліку депозитних сум державної виконавчої служби, а також що заявник декілька разів безрезультатно намагався встановити місцезнаходження виконавчого листа та отримував суперечливі відповіді державних органів (див. пп. 7, 11-19 вище), Суд визнає достовірними його твердження стосовно відсутності належного ведення діловодства та доступу до інформації про хід виконання ухвали. З огляду на вищевказане Суд вважає, що заявника фактично було позбавлено можливості вимагати присуджені йому кошти.

32. Уряд не забезпечив право заявника на доступ до суду в даній справі. Таким чином, у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

B. Тривалість провадження

33. Що стосується скарги заявника на надмірну тривалість провадження щодо виплати компенсації, включаючи виконавче провадження, Суд зазначає, що, незважаючи на певні затримки під час судового розгляду, що мали місце, зокрема, через неодноразові повернення справи на новий розгляд, найзначніші затримки мали місце під час виконавчого провадження. Суд вже врахував цей аспект під час розгляду питання про порушення права на доступ до суду.

34. Суд, з огляду на попередні висновки з цього приводу, визнає, що немає необхідності розглядати окремо питання щодо тривалості провадження у цій справі.

IV. ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

35. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода

36. Заявник вимагав 1 000 000 грн відшкодування матеріальної і моральної шкоди, включаючи досі належну йому заборгованість за ухвалою суду, спричинених порушенням його прав, гарантованих Конвенцією.

37. Уряд не погодився з цими вимогами.

38. Суд не вбачає жодного причинного зв'язку між встановленими порушеннями і стверджуваною матеріальною шкодою. У той же час Суд нагадує, що винесення рішення, яким констатовано порушення, створює для держави-відповідача обов'язок покласти край зазначеному порушенню та усунути наслідки цього порушення у спосіб який би дозволив відновити настільки, наскільки це можливо, становище, що передувало порушенню (рішення у справі "Метаксас проти Греції" (Metaxas v. Greece), N 8415/02, п. 35, 27 травня 2004 року, та "Іатрідіс проти Греції" (latridis v. Greece) (справедлива сатисфакція) [GC], N 31107/96, п. 32, ЕСПЛ 2000-XI). Таким чином, Суд вважає, що обов'язок держави виконати рішення суду, винесене на користь заявника, є безсумнівним. Також Суд вважає, що заявник мав зазнати моральної шкоди у зв'язку з тривалою неможливістю отримати відшкодування за незаконні дії органів досудового слідства. Суд на засадах справедливості та відповідно до статті 41 Конвенції присуджує заявнику 2000 євро відшкодування моральної шкоди.

B. Судові витрати

39. Заявник вимагав 5000 гривень відшкодування судових витрат.

40. Уряд зазначив, що заявник не надав підтверджуючі документи та що вимога була необґрунтована.

41. Відповідно до практики Суду заявник не може отримати відшкодування витрат, якщо не доведено, що вони були дійсно понесені, були необхідними та розумними щодо розміру. В даній справі з огляду на те, що заявник не надав підтверджуючі документи у встановлений для цього термін, Суд відхиляє вимогу стосовно відшкодування судових витрат.

C. Пеня

42. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсотки.

1. Оголошує решту заяви прийнятною;

2. Постановляє, що у цій справі було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції;

3. Постановляє, що:

(a) що протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції Держава-відповідач повинна виплатити заявнику кошти, які досі належать йому до виплати відповідно до ухвали від 19 липня 2001 року, зі змінами, що були внесені ухвалою від 16 жовтня 2001 року, а також 2000 (дві тисячі) євро відшкодування моральної шкоди. Ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу, плюс будь-який податок, який може бути стягнуто із зазначеної суми;

(b) зі спливом вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти;

4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 15 травня 2008 року відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Реґламенту Суду.