Справа "Блануца проти України" (Заява N 35274/03)

Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Блануца проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (Mrs M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),

п. Дж.Борего Борего (Mr J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (Mrs R.Jaeger),

п. М.Віллігер (Mrs M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 28 серпня 2007 року,

виносить таке рішення, прийняте в той день:

1. Справу порушено за заявою (N 35274/03), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Олександром Семеновичем Блануцою (далі - заявник) 3 жовтня 2003 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Юрієм Зайцевим.

3. 11 травня 2006 року Суд вирішив направити Уряду скарги щодо невиконання рішення, винесеного на користь заявника. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви разом.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1937 році та мешкає в м. Миколаїв.

1. Невиконання рішення, винесеного на користь заявника

5. Заявник є колишнім працівником державного підприємства "Машпроект" (далі - МП). В червні 1999 року адміністрація МП відмовила заявнику у видачі довідки про посаду та середньомісячний заробіток, яку він просив для перерахунку розміру його пенсії.

6. 14 грудня 1999 року Ленінський районний суд м. Миколаєва (далі - районний суд) зобов'язав МП видати заявнику таку довідку. Зокрема, суд зобов'язав МП зазначити, що станом на 30 березня 1978 року заявник очолював проектне бюро МП. Це рішення набрало законної сили 19 січня 2000 року.

7. 24 лютого 2000 року Ленінським відділом державної виконавчої служби м. Миколаєва (далі - ДВС) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 29 березня 2000 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

8. 2 серпня 2000 року районний суд зобов'язав ДВС відновити виконавче провадження.

9. 23 серпня 2002 року ДВС винесла постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки керівник МП надіслав заявнику листа.

10. У вересні 2002 року заявник звернувся до суду зі скаргою на зазначену постанову.

11. 18 січня 2005 року районний суд скасував постанову ДВС від 23 серпня 2002 року та зобов'язав відновити виконавче провадження.

12. 30 травня 2005 року було винесено постанову про відновлення виконавчого провадження.

13. 18 листопада 2005 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки 17 листопада МП надало заявнику зазначену довідку.

14. 13 листопада 2006 року начальник Ленінського відділу ДВС скасував постанову від 18 листопада 2005 року через те, що довідка, надана заявнику, не відповідає вимогам, викладеним в рішенні від 14 грудня 1999 року.

15. Рішення від 14 грудня 1999 року залишається невиконаним.

2. Інші позови до МП, подані заявником

16. В січні 2002 року заявник звернувся до суду зі скаргою на дії керівника МП та вимагав поновлення на роботі.

17. 8 лютого 2002 року районний суд залишив скаргу заявника без розгляду, оскільки це питання підлягає розгляду в позовному порядку.

18. 3 квітня 2002 року апеляційний суд Миколаївської області (далі - апеляційний суд) скасував ухвалу районного суду та повернув справу на новий розгляд.

19. 17 лютого 2003 року районний суд залишив скаргу заявника без розгляду та пояснив заявнику, що йому слід звертатись до суду в позовному порядку.

20. 23 квітня 2003 року та 5 липня 2004 року апеляційний суд та Верховний Суд відповідно залишили ухвалу суду від 17.02.2003 без змін.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

21. Відповідне національне законодавство викладено в рішенні "Ромашов проти України" ("Romashov v. Ukraine", N 67534/01, пп. 16-18, рішення від 27 липня 2004 року).

I. СУТЬ СПРАВИ

22. Суд зазначає, що після комунікації справи Уряду-відповідачу заявник подав нові скарги стосовно інших проваджень, ініційованих ним проти співробітників МП.

23. На думку Суду, нові скарги не є доповненням первинних скарг заявника, які вже прокоментували сторони. Отже, Суд вважає недоцільним розглядати ці питання окремо (див. "Пиряник проти України" ("Piryanik v. Ukraine", N 75788/01, п. 20, рішення від 19 квітня 2005 року).

II. ОСКАРЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6

24. Заявник скаржився на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції в зв'язку з тривалим невиконанням рішення суду від 14 грудня 1999 року, винесеного на його користь. Положення зазначеної статті у відповідній частині передбачає наступне:

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

А. Прийнятність

25. Суд вважає, що скарга не є явно необґрунтованою в контексті пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд не вбачає жодних інших підстав для визнання скарги неприйнятною. Тому Суд визнає її прийнятною.

Б. Суть

26. В своїх зауваженнях Уряд зазначив, що ДВС вжила всіх необхідних заходів, спрямованих на виконання згаданого рішення, та зазначив, що порушення прав заявника, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції, не було.

27. Заявник не погодився із цим аргументом.

28. Суд зазначає, що рішення, винесене на користь заявника, не виконується протягом 7 років та 8 місяців.

29. Суд зазначає, що в листопаді 2005 року, тобто через 5 років та 11 місяців після винесення рішення суду від 14 грудня 1999 року, адміністрація МП видала заявнику довідку. Проте, встановивши, що ця довідка не відповідає вимогам вказаного рішення, начальник ДВС відновив виконавче провадження. Суд також зазначає, що заходи, вжиті ДВС під час виконавчого провадження та на які посилається Уряд, виявились неефективними.

30. Суд нагадує, що він неодноразово встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції в багатьох подібних справах (див. вищезазначене рішення у справі "Ромашов проти України" ("Romashov v. Ukraine", пп. 42-46) та рішення у справі "Войтенко проти України" ("Voytenko v. Ukraine", N 18966/02, пп. 53-55, рішення від 29 червня 2004 року).

31. Проаналізувавши всю надану інформацію, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, що здатний переконати його дійти іншого висновку в даній справі.

32. Отже, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

III. ІНШІ ОСКАРЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

33. Заявник також скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо несправедливості результату провадження, ініційованого ним в січні 2002 року. Посилаючись на статтю 14 Конвенції, заявник також скаржиться на те, що він став об'єктом дискримінації.

34. Проте Суд, у світлі всіх наявних матеріалів у справі, визнає, що вони не виявляють будь-яких ознак порушення прав та свобод, встановлених Конвенцією та протоколами до неї.

35. Таким чином, відповідні частини заяви мають бути визнані неприйнятними як явно необґрунтовані відповідно до пунктів 1, 3 та 4 статті 35 Конвенції.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

36. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Збитки

37. Заявник вимагав 87 000 євро відшкодування матеріальної та 80 000 євро відшкодування нематеріальної шкоди.

38. Уряд зазначив, що вимоги заявника є надмірними та необґрунтованими.

39. Суд не встановив жодного причинного зв'язку між встановленим порушенням та матеріальною шкодою, яка вимагається. В той же час Суд нагадує, що винесення рішення, яким констатовано порушення, створює для держави-відповідача обов'язок покласти край зазначеному порушенню та усунути наслідки цього порушення у спосіб, який би дозволив відновити настільки, наскільки це можливо, становище, що передувало порушенню (див. "Метакса проти Греції" (Metaxas v. Greece), N 8415/02, п. 35, рішення від 27 травня 2004 року, та "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece) (рішення щодо справедливої сатисфакції) (GC), N 31107/96, п. 32, ECHR 2000-XI). Таким чином, Суд доходить висновку, що невиконаний обов'язок держави виконати рішення, винесене на користь заявника, є безумовним.

40. Щодо решти вимог заявника, Суд, на засадах справедливості та відповідно до статті 41 Конвенції, присуджує заявнику 2000 (дві тисячі) євро відшкодування моральної шкоди.

Б. Судові витрати

41. Заявник не вимагав жодного відшкодування таких витрат. Отже, Суд нічого не присуджує.

В. Пеня

42. Суд вважає належним призначити пеню, виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, плюс три відсотки.

1. Визнає прийнятною скаргу заявника в частині невиконання рішення, винесеного на його користь, а решту скарг, викладених у заяві, неприйнятними;

2. Постановляє, що мало місце порушення п. 1 статті 6 Конвенції;

3. Постановляє, що:

(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виконати рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 1999 року, винесеного на користь заявника, та виплатити йому 2000 (дві тисячі) євро відшкодування моральної шкоди. Зазначена сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з заявника;

(б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;

4. Відхиляє решту скарг заявника щодо справедливості сатисфакції.

Вчинено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 20 вересня 2007 року відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Реґламенту Суду.