Справа "Іващенко проти України" (Заява N 22215/04)

Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Іващенко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п.Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 20 листопада 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справу було порушено проти України за заявою (N 22215/04), поданою до Суду громадянином України п. Євгеном Івановичем Іващенком (далі - заявник) 11 червня 2004 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявник був представлений п. В.Бичковським. Уряд України був представлений Урядовим Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 5 грудня 2005 року Суд вирішив направити заяву на комунікацію Уряду. Відповідно до пункту З статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1951 році і проживає у місті Красний Луч Луганської області.

5. Рішеннями від 17 жовтня 2001 року та 27 березня 2002 року Краснолуцький міський суд присудив стягнути з ДП "Новопавлівська державна шахта" 5120,50 грн (1) заборгованості з заробітної плати та відвантажити йому 11 800 кг вугілля, відповідно.

(1) Близько 1056 євро.

6. 26 листопада 2001 року та 17 травня 2002 року Краснолуцькою міською державною виконавчою службою було відкрито виконавчі провадження щодо рішень суду, винесених 17 жовтня 2001 року та 27 березня 2002 року відповідно.

7. Рішення від 17 жовтня 2001 року було виконано частково, і заявнику було виплачено 3721,7 грн (2), залишок боргу за невиконаним рішенням склав 1398,8 грн (3). Рішення від 27 березня 2002 року залишається невиконаним.

(2) Близько 768 євро.

(3) Близько 288 євро.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

8. Відповідне національне законодавство було викладене в рішенні у справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, пункти 16-18, рішення від 27 липня 2004 року).

9. Заявник скаржився на невиконання органами державної влади рішень Краснолуцького міського суду від 17 жовтня 2001 року та 27 березня 2002 року у повному обсязі та у належний час. Він стверджував, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, у яких зазначено:

Пункті статті 6 Конвенції

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

10. Суд зазначає, що Уряд не надав жодних зауважень щодо прийнятності заяви.

11. Суд вважає, що заява піднімає питання факту та права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає вивчення справи щодо суті. Суд не вбачає підстав для оголошення цієї скарги неприйнятною.

II. ЩОДО СУТІ

12. У своїх зауваженнях Уряд надав доводи, подібні до тих, що були у справах "Ромашов проти України" та "Войтенко проти України", стверджуючи, що не було порушено ні пункт 1 статті 6 Конвенції, ні статтю 1 Першого протоколу (див. згадану вище справу "Ромашов проти України", пункт 37, та рішення у справі "Войтенко проти України", N 18966/02, від 29 червня 2004 року, пункт 37).

13. Заявник не погодився.

14. Суд зазначає, що рішення Краснолуцького міського суду від 17 жовтня 2001 року та 27 березня 2002 року залишаються невиконаними протягом близько чотирьох років та одинадцяти місяців та чотирьох років та семи місяців, відповідно.

15. Суд нагадує, що він вже визнавав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу у справах, що піднімають подібні питання (див., наприклад, згадані вище рішення "Ромашов проти України", пункти 42-46, та "Войтенко проти України", пункти 53-55).

16. Дослідивши всі надані у його розпорядження матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодних фактів чи переконливих доказів, що могли б переконати Суд дійти іншого висновку у цій справі. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

17. Стаття 41 Конвенції зазначає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

18. Заявник вимагав 12 712,87 грн (1) компенсації матеріальної шкоди, що включало суму невиплаченого боргу за судовим рішенням від 17 жовтня 2001 року та суми, стосовно яких, за твердженням заявника, він мав право через невиплату цього боргу. З того ж приводу він вимагав, щоб його забезпечили 118 002 кг вугілля. Більше того, заявник вимагав 12 712,87 грн (1) компенсації нематеріальної шкоди.

(1) Близько 2109 євро.

19. Уряд стверджував, що заявник не обґрунтував свої вимоги.

20. Оскільки заявник вимагав суми грошей та вугілля, що належали йому за судовими рішеннями, що розглядаються, Суд вважає, що Уряд повинен виплатити заявнику залишок боргу, що належить йому за судовими рішеннями, від 17 жовтня 2001 року та 27 березня 2002 року.

21. Стосовно вимог заявника щодо компенсації нематеріальної шкоди, Суд, здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, як цього вимагає стаття 41 Конвенції, присуджує заявнику 2100 євро за цим пунктом.

Б. Судові витрати

22. Заявник не подав жодних вимог за цим пунктом. Тому Суд нічого йому не присуджує.

В. Пеня

23. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.

1. Оголошує заяву прийнятною;

2. Вирішує, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції;

3. Вирішує, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції;

4. Вирішує, що:

(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити заявнику борг, який йому належить за рішеннями суду від 17 жовтня 2001 року, та 2100 євро (дві тисячі сто євро) компенсації нематеріальної шкоди з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявника; зазначені суми повинні бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Держава-відповідач також має виконати рішення Краснолуцького міського суду від 27 березня 2002 року;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 14 грудня 2006 року згідно з пунктами 2 і З правила 77 Реґламенту Суду.