Справа "Риженков та Зайцев проти України" (Заяви NN 1805/03 та 6717/03)

Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Риженков та Зайцев проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. А.Б.Бака (A.B.Baka), Голова,

п. І.Кабрал Баррето (Mr I.Cabral Barreto),

п. В.Буткевич (Mr. V.Butkevych),

п. М.Угрехелідзе (Mr M.Ugrekhelidze),

пані А.Мулароні (Mrs A.Mularoni),

пані Е.Фура-Сандстрьом (Mrs E.Fura-Sandstrom), судді,

та пані С.Доллє (Mrs S.Dolle), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 3 листопада 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийняте у той день:

1. Справа складається з двох заяв (N 1805/03 та 6717/03), які були відповідно подані до Суду 21 листопада 2002 року та 23 січня 2003 року згідно з статтею 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) проти України її двома громадянами: паном Миколою Єгоровичем Риженковим - перший заявник (N 1805/03), та паном Іваном Миколайовичем Зайцевим - другий заявник (6717/03).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - пані Валерією Лутковською, яку змінила пані Зоряна Бортновська.

3. 24 жовтня 2003 року Суд вирішив направити заяви на комунікацію Уряду. Суд відповідно до п. 3 ст. 29 Конвенції вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви разом.

4. Перший заявник народився в 1959 році. Другий заявник народився у 1947 році. Вони обоє проживають в Харкові.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ЗАЯВИ N 1805/03

5. 4 жовтня 2000 року Московський районний суд м. Харкова присудив стягнути з Харківського підприємства "Серп і Молот", в якому частка держави складає 90% (далі - ХПСМ) на користь першого заявника заборгованість по заробітній платі, компенсацію за затримку її виплати (за період з березня 1998 року до 1 серпня 2000 року) та моральну шкоду на загальну суму 23 963,78 грн (1).

(1) 3737,53 євро.

6. 16 жовтня 2000 року Московський районний відділ державної виконавчої служби відкрив виконавче провадження.

7. 5 листопада 2002 року господарський суд Харківської області порушив процедуру банкрутства щодо ХПСМ, у зв'язку з чим державний виконавець призупинив виконавче провадження. Відповідно до плану санації підприємства заявник отримав в якості компенсації 100 грн.

8. 7 березня 2003 року Харківське обласне управління юстиції повідомило заявника, що виконання рішення триває у зв'язку з процедурою банкрутства боржника.

9. 31 грудня 2003 року заявник частково отримав заборгованість відповідно до рішення у сумі 100 грн (2).

(2) 15,35 євро.

10. 29 січня 2004 року заявник отримав від ХПСМ іншу частину заборгованості у розмірі 7529,05 грн (3).

(3) 1160,61 євро.

11. 8 листопада 2004 року заявник повідомив Суду, що 6 жовтня 2004 року він отримав остаточну частину боргу (16 434,73 грн (4)). Виконавче провадження в той же день було закінчене. Виплати були здійснені з коштів, які були перераховані на рахунок ХПСМ відповідно до плану санації, затвердженого губернатором Харківської області 10 березня 2004 року.

(4) 2576,94 євро.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ЗАЯВИ N 6717/03

12. 4 жовтня 2000 року Московський районний суд м. Харкова присудив стягнути з ХПСМ на користь другого заявника заборгованість з компенсації за затримку виплати заробітної плати (за період з березня 1998 року до 1 серпня 2000 року) та моральну шкоду на загальну суму 21 170,19 грн (5).

(5) 3301,82 євро.

13. 16 жовтня 2000 року Московський районний відділ державної виконавчої служби відкрив виконавче провадження.

14. 5 листопада 2002 року господарський суд Харківської області порушив процедуру банкрутства щодо ХПСМ, у зв'язку з чим державний виконавець призупинив виконавче провадження.

15. 31 грудня 2003 року заявник частково отримав заборгованість відповідно до рішення у сумі 88 грн (6).

(6) 13,51 євро.

16. 29 січня 2004 року заявник отримав від ХПСМ іншу частину заборгованості у розмірі 6755,73 грн (7).

(7) 1041,4 євро.

17. 5 листопада 2004 року заявник повідомив Суду, що 6 жовтня 2004 року він отримав остаточну частину боргу (14 414,46 грн (8)). Виконавче провадження в той же день було закінчене. Виплати були здійснені з коштів, які були перераховані на рахунок ХПСМ відповідно до плану санації, затвердженого губернатором Харківської області 10 березня 2004 року.

(8) 2260,16 євро.

III. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

18. Відповідне національне законодавство викладено в рішенні від 27 липня 2004 року у справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, пп. 16-19).

I. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6, СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

19. Заявники скаржилися, що державні органи відмовилися виконати два окремих рішення Московського районного суду м. Харкова, які були винесені на їх користь 4 жовтня 2000 року. Вони стверджували, що тривалість виконавчого провадження була нерозумною, посилаючись при цьому на п. 1 статті 6, статтю 13 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу, які закріплюють наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку... судом... який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 13 "Кожен, чи права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

А. Щодо прийнятності

20. Уряд надав заперечення, схожі до тих, які були Судом відхилені у справі "Ромашов проти України" (див. рішення у справі Ромашова, пп. 28-33). Зокрема Уряд стверджував, що заявник не був жертвою порушення, оскільки рішення було виконане, і що він не вичерпав національні засоби захисту.

21. Суд вважає, що заявники можуть законно скаржитися, що вони є жертвами порушень п. 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу у зв'язку з надмірною затримкою виконання рішень від 4 жовтня 2000 року та відмовою національних органів надати їм за це компенсацію. Заяви, таким чином, повинні бути визнані прийнятними.

Б. Щодо суті

22. Уряд надав зауваження, схожі до тих, які були Судом відхилені у справі "Ромашов проти України", стверджуючи при цьому, що не було порушень Конвенції чи протоколів (див. згадане вище рішення у справі Ромашова, пп. 28-33, 37). Зокрема Уряд вказав, що було вжито всіх необхідних заходів відповідно до національного законодавства для виконання рішень, винесених на користь заявників, які не могли бути виконані негайно через скрутне фінансове становище ХПСМ.

23. Заявники не погодилися.

24. Суд зазначає, що рішення від 4 жовтня 2000 року залишалися невиконаними повністю чи частково до 6 жовтня 2004 року, і що тільки в грудні 2003 року, коли справу було направлено Уряду для комунікації, виконавче провадження було поновлено з ефективністю. Таким чином, виплата заборгованості заявникам зайняла чотири роки.

25. Суд вже часто констатував порушення п. 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу у справах, які піднімали схожі питання (див. "Войтенко проти України", N 18966/02, п. 43, від 29 червня 2004 року, та вже вищезгадану справу "Ромашов проти України", п. 43, від 27 липня 2004 року).

26. Вивчивши надані матеріали, Суд зазначає, що Уряд не подав жодного факту чи переконливого аргументу, які були б здатні переконати Суд прийти до іншого висновку у цій справі. Суд встановлює, що, не роблячи нічого так довго для виконання рішень від 4 жовтня 2000 року, винесених на користь заявників, українські державні органи завдали останнім шкоду.

Більше того, вони не мали ефективного національного засобу для отримання компенсації за такі затримки.

27. Тому відповідно було порушення п. 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

28. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода та судові витрати

29. Перший заявник просив відшкодувати моральну шкоду в сумі 150 000 грн (1). Далі він просив 36 090,93 грн (2) для компенсації матеріальної шкоди, включаючи і неотриманий прибуток, витрати на лікування шлункових хвороб, на які він страждає. Заявник вимагав 1000 грн (3) для відшкодування витрат на переклад документів, направлених до Суду і отриманих звідти.

(1) 2442,8 євро.

(2) 5991,09 євро.

(3) 162,95 євро.

30. Другий заявник просив відшкодувати моральну шкоду в сумі 100 000 грн (4). Далі він просив 27 207,66 грн (5) для компенсації матеріальної шкоди, включаючи і неотриманий прибуток, витрати на лікування шлункових хвороб, на які він також страждає.

(4) 16 295,2 євро.

(5) 4433,55 євро.

31. Уряд пропонував відхилити скарги заявників щодо справедливої сатисфакції з огляду на їх необґрунтованість.

32. Здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості відповідно до статті 41 Конвенції, Суд вважає можливим присудити кожному заявнику загальну суму в розмірі 1920 євро для відшкодування матеріальної, моральної шкоди і судових витрат.

B. Пеня

33. Суд вважає за розумне, що пеня, яка нараховуватиметься у разі несвоєчасної сплати, повинна дорівнювати граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти.

1. Оголошує заяву прийнятною;

2. Встановлює, що у цій справі було порушення п. 1 статті 6 Конвенції;

3. Встановлює, що у цій справі було порушення статті 13 Конвенції;

4. Встановлює, що у цій справі було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції;

5. Встановлює, що:

(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити кожному заявнику 1920 (тисяча дев'ятсот двадцять) євро як компенсацію за матеріальну та моральну шкоду і судові витрати, які мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу, та будь-який податок, який може підлягати сплаті із зазначених сум;

(b) після сплину вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на названі суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти;

6. Відхиляє інші вимоги заявників щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 13 грудня 2005 року відповідно до пп. 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.