Справа "Коваль проти України" (Заява N 65550/01)

Це рішення стане остаточним за обставин, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Коваль проти України"

Європейський суд з прав людини (перша секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. К.Л.Розакіс (Mr C.L.Rozakis), Голова,

п. Л.Лукайдес (Mr L.Loucaides),

пані Ф.Тюлкенс (Mrs F.Tulkens),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

пані Н.Важич (Mrs N.Vajic),

п. А.Ковлер (Mr A.Kovler),

пані Е.Штайнер (Mrs E.Steiner), судді,

та пані С.Нільсен (Mrs S.Nielsen), заступник Секретаря секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 28 вересня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена за заявою (N 65550/01), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Василем Гавриловичем Ковалем (далі - заявник) 12 жовтня 2000 року.

2. Заявника представляли п. С.Дуніковський і п. А.Вакуленко, адвокати, що практикують у Нантері та в Україні відповідно. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими, пані З.Бортновською та пані В.Лутковською, заступником Міністра юстиції.

3. Заявник стверджував, що умови його ув'язнення, відсутність належного лікування та медичної допомоги у період з 30 листопада 1998 року по 8 червня 2000 року були такими, що принижували гідність та суперечили положенням статті 3 Конвенції. Він також стверджував, що у нього не було ефективних засобів юридичного захисту щодо його скарги відповідно до статті 3, що суперечить статті 13 Конвенції. Більше того, він стверджував, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції, оскільки провадження у справі щодо звернення застави в доход держави, сплаченої дружиною заявника за його звільнення, було несправедливим.

4. Заяву було передано до другої секції Суду (пункт 1 правила 52 Регламенту Суду). Зі складу секції відповідно до пункту 1 правила 26 Реґламенту Суду було створено палату, яка розглядала справу (пункт 1 статті 27 Конвенції.

5. Рішенням від 30 березня 2004 року Суд визнав заяву частково прийнятною.

6. Заявник і Уряд надали свої зауваження щодо суті справи (пункт 1 правила 59. Після консультацій зі сторонами палата вирішила, що немає необхідності в організації слухання щодо суті справи (пункт 3 правила 59 in fine). Сторони надали відповіді у письмовій формі на зауваження один одного.

7. 1 листопада 2004 року Суд змінив склад своїх секцій (пункт 1 правила 25. Справу було передано до новоствореної першої секції (пункт 1 правила 52).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Заявник народився 28 квітня 1951 року і на цей час проживає у м. Києві.

А. Відповідний період перебування заявника під вартою

9. 29 листопада 1997 року Генеральна прокуратура (далі - ГП) затримала заявника за підозрою у вчиненні посадового підлогу.

10. 30 листопада 1997 року начальник управління ГП (далі - начальник управління) виніс постанову про взяття заявника під варту, оскільки існував ризик того, що він може ухилитися від правосуддя та перешкодити розслідуванню справи.

11. 2 грудня 1997 року начальник відділу видав постанову про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття заявника під варту та направлення його до слідчого ізолятора УМВС у Житомирській області (далі - СІЗО).

12. 29 червня 1998 року ГП винесла постанову про звільнення заявника під заставу, оскільки було неможливо забезпечити йому належний медичний догляд під вартою. Заявника було звільнено.

13. 20 жовтня 1998 року ГП, знайшовши нові докази, що підтверджували участь заявника у незаконних операціях з валютою та зловживання владою, порушила кримінальну справу.

14. Того ж дня ГП санкціонувала взяття заявника під варту на підставі того, що він перешкоджав розслідуванню його кримінальної діяльності. Заявнику було висунуто нові звинувачення у вчиненні інших тяжких злочинів. ГП санкціонувала переведення заявника до слідчого ізолятора Служби безпеки України (далі - СІЗО СБУ). Того ж дня заявника було поміщено до СІЗО.

15. 27 листопада 1998 року Печерський районний суд м. Києва скасував постанову ГП від 20 жовтня 1998 року та змінив запобіжний захід щодо заявника на підписку про невиїзд заявника. Заявника було звільнено.

16. 30 листопада 1998 року заступник Генерального прокурора в порядку нагляду вніс протест на ухвалу Печерського районного суду, вимагаючи її скасування, оскільки остання не відповідала фактичним обставинам справи та суперечила відповідному законодавству.

17. Київський міський суд задовольнив протест заступника Генерального прокурора та 30 листопада 1998 року скасував ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 27 листопада 1998 року. Того ж дня ГП винесла постанову про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття заявника під варту. Заявника було негайно затримано та доставлено до СІЗО СБУ.

18. З серпня 1999 року Київський міський суд вирішив не звільняти заявника з-під варти та перевести його з СІЗО СБУ до слідчого ізолятора Київської області N 13 (далі - СІЗО N 13) у зв'язку з тим, що заявник потребував спеціальної медичної допомоги, яку не можна було забезпечити у СІЗО СБУ. Заявника утримували у СІЗО N 13 з З серпня 1999 року по 6 червня 2000 року.

19. 6 червня 2000 року заявника перевели до Менської виправної колонії. Безперечним є той факт, що заявник почав відбувати своє покарання 8 червня 2000 року, тобто з дня його прибуття до Менської виправної колонії, де він почав стаціонарно лікуватись у медчастині.

Б. Рішення щодо стягнення застави в доход держави та його перегляд

1. Перше рішення щодо стягнення застави в доход держави

20. 23 і 26 червня 1998 року дружина заявника, пані Лариса М. Коваль, внесла суму у розмір 500 000 гривень на депозит ГП як заставу для подальшого звільнення заявника (1).

(1) Заявник стверджував, що на час внесення кошти у розмірі 500 000 гривень становили приблизно 250 000 доларів США (приблизно 196 900 євро).

21. 29 червня 1998 року заступник начальника управління ГП з розслідування особливо важливих справ виніс постанову про звільнення заявника під заставу, оскільки під час тримання заявника під вартою було неможливо надати йому необхідне лікування. Ця постанова була погоджена заступником Генерального прокурора. У зв'язку з цим рішенням заявнику було заборонено виїжджати за територію України. Того ж дня пані Коваль підписала заяву, в якій вона підтверджувала що її було проінформовано про умови застави та можливість конфіскації суми. Заявник підписав такий самий документ.

22. 9 вересня 1998 року заявник, як стверджувалось, випадково зустрів одного зі свідків, п. О.Богомолова, на Центральному залізничному вокзалі м. Києва. Під час зустрічі він очевидне попросив п. О.Богомолова сказати слідчим органам, що платня за квартиру, яку він надав заявнику, була проведена не в іноземній валюті, а в українських гривнях.

23. 12 жовтня 1998 року слідчий ГП отримав від п. О.Богомолова інформацію, що заявник зустрів його 9 вересня 1998 року і намагався вплинути на його свідчення. Це було пізніше підтверджено дружиною свідка (пані Тищенко), яка повідомила слідчим органам, що заявник погрожував порушити кримінальне провадження проти неї і п. О.Богомолова за незаконні операції з валютою. Слідчий здійснив аудіозапис допиту та зробив стенографічний запис допиту та свідчень пані Тищенко.

24. 20 жовтня 1998 року ГП розпочала кримінальне розслідування стверджуваних незаконних операцій з валютою та зловживання владою. Того ж дня заступник Генерального прокурора санкціонував взяття заявника під варту у зв'язку з тим, що він перешкоджав розслідуванню злочинів, порушив зобов'язання, взяті під час звільнення з-під варти, і був обвинувачений у тяжких злочинах. Він також стверджував, що заявнику було пред'явлено нові обвинувачення в інших тяжких злочинах.

25. 4 листопада 1998 року адвокати заявника оскаржили до Печерського районного суду постанову про взяття заявника під варту, стверджуючи, що вона була незаконною, та посилаючись на істотне погіршення стану його здоров'я. Вони стверджували, що висновки попереднього медичного огляду були підтверджені 2 листопада 1998 року.

26. 27 листопада 1998 року за скаргою заявника Печерський районний суд скасував постанову ГП від 20 жовтня 1998 року. Того ж дня ГП змінила запобіжний захід на підписку про невиїзд. Зокрема, суд постановив:

"...20 жовтня 1998 року відносно Коваля В.Г. була порушена кримінальна справа за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 165 та ч. 2 ст. 80 Кримінального кодексу України, і в цей же день він був притягнутий як обвинувачений у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 80, ч. 2 ст. 165 та ч. 1 ст. 172 Кримінального кодексу України, та допитаний як обвинувачений за вказаними статтями.

20 жовтня слідчим була прийнята постанова про взяття під варту п. В.Г.Коваля.

Як вбачається з рішення слідчого, підставами для взяття під варту п. В.Г.Коваля послужило те, що він обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, і міру запобіжного заходу йому обрано з урахуванням небезпечності цих злочинів, а також те, що, перебуваючи на волі, він перешкоджав встановленню істини у справі, грубо порушуючи взяті на себе зобов'язання щодо належної поведінки.

...Представник Генеральної прокуратури, на думку суду, не надав переконливих доказів того, що п. В.Г.Коваль ухилявся від вимог з'явитися до слідчих органів або робив спроби вплинути на хід слідства. У матеріалах справи відсутні докази вищезазначених фактів...

Посилання Генеральної прокуратури на те, що п. В.Г.Коваль пропонував свідкам пані Л.Д.Тищенко і п. О.І.Богомолову змінити показання в тій частині, що вони проводили розрахунок з ним при продажі квартири в іноземній валюті, не можуть бути розцінені судом як такі, що мали вплив на хід слідства, оскільки В.Г.Коваль зустрівся із вказаними особами випадково і не наполягав на зміні свідчень вказаних свідків. Його рекомендації говорити слідчому про розрахунок в національній валюті, як це випливає із протоколів допиту вказаних осіб, мали консультативний характер.

Суд не отримав інших доказів того, що п. В.Г.Коваль впливав на хід слідства чи перешкоджав встановленню істини по справі або порушував інші взяті на себе зобов'язання щодо належної поведінки...

Також Суд вважає, що стан здоров'я п. Коваля не було взято до уваги, коли було прийнято рішення про застосування запобіжного заходу...

...на підставі вищевикладеного та керуючись статтею 326-4 Кримінально-процесуального кодексу України, суд ПОСТАНОВЛЯЄ

...скасувати постанову про взяття під варту, яка видана заступником Генерального прокурора України 30 жовтня 1998 року..."

27. 30 листопада 1998 року заступник Генерального прокурора вніс протест про перегляд ухвали Печерського районного суду в порядку нагляду, вимагаючи скасувати її, оскільки вона не відповідала фактичним обставинам справи та суперечила законодавству.

28. Того ж дня президія Київського міського суду задовольнила протест заступника Генерального прокурора та скасувала постанову. Того ж дня ГП винесла постанову про взяття заявника під варту. У зв'язку з цим заявника було негайно затримано і доправлено до СІЗО СБУ. Зокрема, Київський міський суд постановив:

"...з протоколу допиту свідка О.І.Богомолова видно, що в період, коли відносно п. Коваля діяла міра запобіжного заходу у вигляді застави (вересень 1998 року), п. Коваль зустрічався з п. Богомоловим і просив його змінити свідчення щодо валюти, якою він розрахувався за придбану ним квартиру, що могло вплинути на встановлення в діях п. Коваля складу злочину, передбаченого у ч. 2 ст. 80 Кримінального кодексу України.

Зважаючи на наведене, спробу п. Коваля вплинути на хід слідства та у зв'язку з звинуваченням його у скоєнні тяжких злочинів, 20 жовтня 1998 року п. Ковалю була змінена міра запобіжного заходу із застави на взяття під варту.

[Суд відповідно] ПОСТАНОВЛЯЄ...

Скасувати постанову судді Печерського районного суду від 27 листопада 1998 року про скасування санкції заступника Генерального прокурора України на взяття п. В.Г.Коваля під варту".

29. Подальші скарги заявника, подані до Голови Верховного Суду України, в яких він просив внести протест у порядку нагляду на ухвалу Київського міського суду, були відхилені 13 січня 1999 року як вочевидь необґрунтовані.

30. 19 січня 1999 року слідчий ГП відмовився порушити кримінальну справу проти заявника з факту примушування свідків до дачі неправдивих свідчень, оскільки його дії не містили coprus delicti, що передбачено статтею 180 Кримінального кодексу. Аудіозапис свідчень п. Богомолова знищено 3 березня 1999 року на підставі того, що в ньому більше не було необхідності, оскільки кримінальну справу відносно п. Богомолова було закрито. Це рішення ґрунтувалося на статтях 81 і 131 Кримінально-процесуального кодексу.

31. 27 травня, 1 червня і 4 червня 1999 року заявник, його дружина і адвокати звертались до Київського міського суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу відносно заявника на підписку про невиїзд, а також про призначення медичної експертизи. Клопотання були відхилені. Слухання відбулися 14 червня, 15, 20, 27 і 29 липня і 3 серпня 1999 року.

2. Щодо розгляду обвинувачень, пред'явлених заявнику

32. 27 грудня 1999 року Київський міський суд засудив заявника до п'яти років і шести місяців позбавлення волі з конфіскацією особистого майна. Суд також позбавив заявника права обіймати посади в органах державної влади строком на три роки та рангу Надзвичайного і Повноважного Посланника другого класу у зв'язку з його засудженням за незаконні операції з валютою (стаття 80-2 Кримінального кодексу України від 1960 року (1), далі - ККУ), зловживання владою (частина 1 статті 165 ККУ) і посадовий підлог (стаття 172 ККУ). У ході провадження заявник клопотав про дозвіл допитати певних свідків, які, як він стверджував, могли довести його невинуватість. Це клопотання було відхилене Київським міським судом, який обґрунтовував свої висновки щодо вини заявника іншими доказами.

(1) Новий Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року вступив у силу 1 вересня 2001 року.

33. Київський міський суд також постановив звернути заставу заявника у розмірі 500 000 грн (2) в доход держави. Зокрема, суд постановив:

(2) Заявник стверджував, що 500 000 грн становлять USD 250 000.

"...під час допиту в якості обвинуваченого О.І.Богомолов пояснив, що він змінив свідчення після розмови з п. В.Г.Ковалем, який порадив сказати, якщо він не хоче бути притягнутим до кримінальної відповідальності, що угода була укладена в гривнях, а не доларах США.

...Свідок пані Тищенко пояснила, що п. О.І.Богомолов змінив свої свідчення після зустрічі з п. В.Г.Ковалем, який сказав, що його адвокати будуть клопотати про порушення відносно п. О.І.Богомолова кримінальної справи відповідно до частини 2 статті 80 Кримінального кодексу.

...Як вбачається з матеріалів справи, 29 червня 1998 року відносно п. В.Г.Коваля було обрано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 500 000 грн.

Вказана сума була внесена ... пані Л.М.Коваль на рахунок Генеральної прокуратури України.

Пану В.Г.Ковалю було роз'яснено його обов'язки та наслідки їх невиконання, а заставодавця - пані Л.М.Коваль було поінформовано про злочини, у вчиненні яких обвинувачується п. В.Г.Коваль, а також те, що в разі невиконання ним своїх обов'язків застава буде звернута в доход держави. Одним з обов'язків п. В.Г.Коваля була його належна поведінка.

Постановою від 20 жовтня 1998 року запобіжний захід відносно В.Г.Коваля у вигляді застави було змінено на взяття під варту. Причиною цього було грубе порушення ним зобов'язань щодо належної поведінки, а саме те, що він примушував свідків до дачі неправдивих свідчень щодо скоєних ним злочинів та перешкоджав встановленню істини у справі.

Відповідно до статті 154-1 Кримінально-процесуального кодексу, якщо підозрюваний, обвинувачений та/або підсудний порушує взяті на себе зобов'язання, застава звертається в доход держави.

Той факт, що п. В.Г.Коваль порушив взяті на себе зобов'язання щодо належної поведінки, примушуючи свідка п. О.І.Богомолова до дачі неправдивих показань, підтверджується наведеними вище свідченнями п. О.І.Богомолова та пані Л.Д.Тищенко, як це постановила президія Київського міського суду у постанові від 30 листопада 1998 року.

За таких обставин суд вважає необхідним звернути заставу, внесену пані Л.М.Коваль у розмірі 500 000 грн, в доход держави.

На підставі викладеного і відповідно до статей 323 і 324 Кримінально-процесуального кодексу суд

ПОСТАНОВЛЯЄ:

...звернути в доход держави суму застави у розмірі 500 000 грн, яка знаходиться на депозитному рахунку Генеральної прокуратури України".

34. 4 січня 2000 року заявник звернувся до Верховного Суду з вимогою скасувати рішення Київського міського суду від 27 грудня 1999 року і закінчити провадження у справі. Він і його адвокати стверджували, що Київський міський суд несправедливо оцінив докази у справі, обґрунтовуючи свої висновки доказами, які не доводили його вини, і не встановив об'єктивну істину у справі.

35. 27 квітня 2000 року Верховний Суд частково задовольнив скаргу заявника і змінив рішення від 27 грудня 1999 року. Зокрема, він перекваліфікував дії заявника щодо незаконних операцій з валютою і засудив його до п'яти років і шести місяців позбавлення волі за допомогу і спонукання до незаконних операцій з валютою. Він також постановив, що заявник повинен вважатися таким, що був засуджений за скоєння посадового підлогу відповідно до Кримінального кодексу від 12 січня 1983 року. Вердикт в іншій частині суд залишив без змін. Верховний Суд, зокрема, постановив:

"...Як вбачається з матеріалів справи, 29 червня 1998 року п. Коваля було звільнено під заставу у розмірі 500 000 грн.

Вказана сума була внесена дружиною п. Коваля на рахунок Генеральної прокуратури України.

Пану В.Г.Ковалю було роз'яснено його обов'язки та наслідки їх невиконання, а заставодавця - пані Л.М.Коваль було поінформовано щодо злочинів, у вчиненні яких обвинувачується п. В.Г.Коваль, а також те, що в разі невиконання ним своїх обов'язків застава буде звернута в доход держави. Одним з обов'язків п. В.Г.Коваля була його належна поведінка.

Постановою від 20 жовтня 1998 року слідчий Генеральної прокуратури змінив запобіжний захід у вигляді застави на взяття під варту. Однією з причин цього було грубе порушення ним зобов'язань щодо належної поведінки, а саме те, що він схиляв свідків до дачі неправдивих свідчень, таким чином, перешкоджаючи встановленню істини у справі.

Відповідно до статті 154-1 Кримінально-процесуального кодексу, якщо підозрюваний, обвинувачений та/або підсудний порушує взяті на себе зобов'язання, застава звертається в доход держави.

Та обставина, що п. В.Г.Коваль порушував взяті на себе зобов'язання щодо належної поведінки, схиляючи свідка п. О.І.Богомолова до неправдивих свідчень, підтверджується показами п. О.І.Богомолова та пані Л.Д.Тищенко, як це постановила президія Київського міського суду 30 листопада 1998 року.

Відповідно слідчі органи на законних підставах змінили відносно заявника запобіжний захід на взяття під варту.

Твердження у скаргах про незаконність цієї постанови, а також на її необґрунтованість є безпідставне, оскільки з матеріалів справи вбачається, що п. Коваль намагався схилити свідків до дачі неправдивих свідчень.

Посилання у скаргах на те, що постановою слідчого в порушенні кримінальної справи за статтею 180 Кримінального кодексу України відносно п. Коваля відмовлено на підставі частини 2 статті 6 і статті 130 Кримінально-процесуального кодексу, є необґрунтованими через те, що відмова в порушенні цієї кримінальної справи ґрунтувалась на твердженнях про намагання схилити свідків п. Богомолова і пані Тищенко до дачі неправдивих свідчень. Водночас в постанові, яка розглядається, зазначено, що п. Коваль намагався схилити вказаних свідків до дачі неправдивих свідчень.

Посилання у скарзі на те, що в судовому засіданні не була допитана заставодавець - пані Л.М.Коваль, що порушує вимогу закону, є безпідставним, оскільки відповідно до частини 6 статті 154-1 Кримінально-процесуального кодексу України неявка заставодавця в судове засідання без поважних причин не перешкоджає розгляду питання про звернення застави в доход держави.

Як вбачається із матеріалів справи, ні обвинувачений, ні його адвокати не заявляли клопотань про допит заставодавця, пані Л.М.Коваль, в судовому засіданні.

За таких обставин вважати, що немає підстав вважати, що мало місце порушення закону при вирішенні питання звернення застави в доход держави.

На підставі викладеного суд УХВАЛЮЄ:

Вважати п. Коваля засудженим за злочини, передбачені ч. 6 статті 19, ч. 2 статті 80, ч. 1 і 2 статті 165, ч. 1 статті 172 і статті 172 Кримінального кодексу від 12 січня 1983 року, до п'яти років і шести місяців позбавлення волі... з конфіскацією всього належного йому майна, з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в органах державної влади та управління, строком на три роки, і рангу Надзвичайного і Повноважного Посланника другого класу".

3. Клопотання заявника про внесення протесту в порядку нагляду на рішення про звернення застави в доход держави

36. 6 і 18 липня 2000 року заявник і його адвокати подали клопотання до Голови Верховного Суду, вимагаючи порушення провадження у справі в порядку нагляду і скасування вищезазначених рішень. 6 грудня 2000 року заступник Голови Верховного Суду відхилив ці скарги як необґрунтовані.

37. Заявник і його адвокати оскаржили вищевказане рішення до Голови Верховного Суду. На підставі цієї скарги 5 лютого 2001 року заступник Голови Верховного Суду вніс протест до Пленуму Верховного Суду, в якому просив скасувати рішення, перекваліфікувати злочин і направити справу в частині звернення застави в доход держави на новий розгляд.

38. 6 квітня 2001 року Пленум Верховного Суду, засідаючи у складі 85 суддів, частково задовольнив заяву заступника Голови. Він постановив змінити рішення Київського міського суду від 27 грудня 1999 року і рішення Верховного Суду від 27 квітня 2000 року. Він також постановив перекваліфікувати один із злочинів, вчинених заявником: зі зловживання владою з тяжкими наслідками на зловживання владою без тяжких наслідків. Він засудив заявника до чотирьох років позбавлення волі і заборонив йому обіймати посади в органах державної влади строком на два роки. Він постановив виключити з рішення покарання у вигляді позбавлення рангу Надзвичайного і Повноважного Посланника другого класу. Суд залишив без змін рішення про звернення застави в доход держави, вважаючи, що скарги заявника є необґрунтованими, і не вбачаючи порушень кримінально-процесуального законодавства у цій справі.

В. Лікування заявника та медична допомога

1. Стан здоров'я заявника до ув'язнення 30 листопада 1998 року

39. Заявника було обстежено 11 березня 1998 року у бюро судово-медичної експертизи Регіонального управління охорони здоров'я Житомирської області (далі - Житомирське бюро судово-медичної експертизи). Відповідно до експертного висновку про стан здоров'я заявника між 18 лютого і 3 березня 1998 року він хворів на міокардичний кардіосклероз першого ступеня, поширений спинний остеохондроз, хронічний дуоденіт, хронічний паренхіматозний простатит, внутрішньо-зовнішній геморой та залишкові явища малого інсульту в басейні правої середньомозкової артерії з лівосторонньою пірамідальною недостатністю на фоні вегето-судинної дистонії. Відповідно до висновку заявник міг триматися під вартою у Житомирському СІЗО і брати участь у розслідуванні. У необхідних випадках йому може бути надана невідкладна медична допомога.

40. 19 травня 1998 року Київське міське бюро судово-медичної експертизи (далі - Київське судово-медичне бюро) провело друге обстеження заявника. У результаті обстеження було виявлено, що заявник страждає на гіпертонію другого ступеня, залишкові явища інсульту, доброякісну пухлину потиличної частини голови і на поширений спинний остеохондроз.

41. 24 і 27 жовтня 1998 року заявник був обстежений лікарем СІЗО СБУ. Санчастина СІЗО СБУ провела аналіз його крові.

42. 11, 19 і 22 листопада 1998 року та 12 і 19 листопада 1998 року заявник був обстежений лікарями служби швидкої медичної допомоги і лікарями СІЗО СБУ відповідно, оскільки він скаржився на серцевий біль. Лікарі служби швидкої медичної допомоги підтвердили, що заявник страждав на гіпертонічну хворобу другого ступеня, міокардичний кардіосклероз першого ступеня та ішемічну хворобу серця.

2. Медичне обстеження і лікування заявника з 30 листопада 1998 року по 8 червня 2000 року

43. 30 листопада 1998 року заявник був госпіталізований з сильною гіпертонією.

44. З грудня 1998 року по червень 1999 року заявник безрезультатно подавав клопотання до ГП, Верховного Суду і СІЗО СБУ про звільнення з-під варти у зв'язку з поганим станом здоров'я.

45. Уряд не надав доказів про лікування заявника або надання йому медичної допомоги з 22 листопада 1998 року по 13 березня 1999 року. Між 10 жовтня 1998 року і 19 липня 1999 року заявника десять разів відвідували лікарі СІЗО СБУ. Двічі його відвідував стоматолог і хірург. 5 і 12 березня 1998 року заявник відмовився від ознайомлення з обвинуваченням, висунутим проти нього, і матеріалами справи в зв'язку з поганим станом здоров'я. 13 (двічі), 15, 17 і 18 березня, 5 і 22 квітня, 27 травня, 1, 2, 4, 5, 9 і 16 червня та 8, 9, 11, 13, 16 (двічі) і 18 липня 1999 року заявник був обстежений лікарями служби швидкої медичної допомоги і СІЗО СБУ.

3. Третя судово-медична експертиза стану здоров'я заявника

46. 27 травня, 1 та 4 червня 1999 року заявник, його дружина і адвокати звертались до Київського міського суду з клопотанням про медичне обстеження заявника. Слухання відбулися 14 червня, 15, 20, 27 і 29 липня та 3 серпня 1999 року.

47. Під час розгляду кримінальних обвинувачень проти заявника 14 червня 1999 року Київський міський суд прийняв рішення про його медичне обстеження.

48. Між 30 червня і 1 липня 1999 року стан здоров'я заявника було перевірено у СІЗО СБУ та в амбулаторному відділенні Київської центральної лікарні.

49. 7 липня 1999 року суд зобов'язав СІЗО СБУ надати інформацію про те, чи можливо було надати заявнику необхідне стаціонарне лікування хвороб, на які він страждає.

50. 14 липня 1999 року заступник Голови Служби безпеки України надав відповідь, що таке лікування надати неможливо. Зокрема, він вказав, що медичний склад СІЗО СБУ включає тільки терапевта і фельдшера, які надають медичну допомогу у невідкладних випадках.

51. З 16 червня по 2 липня 1999 року медична експертиза, проведена комісією Київського бюро судово-медичної експертизи у складі шести лікарів, на підставі рішення Київського міського суду від 14 червня 1999 року, дійшла висновку, що заявник не страждає на жодну небезпечну для життя хворобу і йому потрібно надати стаціонарне лікування, якщо виявиться, що його неможливо належно лікувати під час його перебування під вартою. Зокрема, медична експертиза виявила, що заявник страждає на гіпертонічну хворобу другого ступеня, дисциркуляторну енцефалопатію другого ступеня, залишкові явища малої церебральної кровотечі, астено-вегетативний синдром, виразкову хворобу дванадцятипалої кишки, гастрит, ерозивний бульбит, гіпокінетичну дискінезію товстої кишки, спастичний коліт, зовнішньо-внутрішній геморой, фіброліпому десятого міжреб'я зліва, себорейний дерматит та ангіопатію сітчатки із зниженням гостроти зору.

52. 22 липня 1999 року начальник СІЗО N 13 повідомив Київський міський суд, що заявнику не може бути надане необхідне лікування у медчастині СІЗО у зв'язку з нестачею необхідного медичного персоналу і обладнання.

53. 3 серпня 1999 року Київський міський суд після вивчення результатів медичної експертизи, проведеної між 16 червня і 2 липня 1999 року, і доказів, наданих до того сторонами, прийняв рішення про переведення заявника з СІЗО СБУ до СІЗО N 13 у зв'язку з необхідністю надання йому медичної допомоги. Під час судового засідання сторона обвинувачення подала інший документ, виданий СІЗО N 13 та підписаний заступником начальника 29 липня 1999 року, у якому вказується, що заявнику може бути надане необхідне лікування і що для цієї мети можна залучати інших лікарів, крім тих, що працюють у СІЗО. Суд також взяв до уваги подібну відповідь директора Державного департаменту з питань виконання покарань від 2 серпня 1999 року. Суд також зобов'язав СІЗО N 13 інформувати його про стан здоров'я заявника і про його здатність брати участь у засіданнях. В окремій постанові суд відмовив у клопотанні про зміну запобіжного заходу.

54. З 8 червня 2000 року, коли заявника було переведено до Менської установи для відбування покарання, він отримав стаціонарне лікування у медичній частині установи.

4. Умови тримання заявника під вартою

55. Заявник стверджував, що камери СІЗО N 13 були повні паразитів. Відкритий туалет був розташований недалеко від стола на підвищенні, напроти дверей камери розміром в 12 квадратних метрів, у якій перебували вісім в'язнів. У камері не було особистого простору і всі палили. Умови у медчастині, де перебував заявник з 3 серпня 1999 року по 6 червня 2000 року, були практично такими ж, як у решті камер. Камери були переповнені - 10-12 осіб на 14 квадратних метрів. Хворі в'язні, переведені з інших установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, деякі з яких страждали на туберкульоз та венеричні захворювання, трималися з іншими ув'язненими у тих самих приміщеннях, створюючи, таким чином, небезпеку зараження.

56. Щодо умов ув'язнення у СІЗО СБУ заявник стверджував, що вони були набагато кращими, але камера була обладнана таким чином, що в'язень весь час почувається приниженим. Туалет був розташований посередині камери на піднятому бетонному постаменті, абсолютно відкритий. Його було видно не тільки іншим ув'язненим, але й охоронцям. Майже половину охорони становили жінки. У камері не було води. Холодну воду подавали тільки на прохання ув'язненого на короткий проміжок часу.

57. Заявник стверджував, посилаючись на звіт Рахункової палати за 1999 рік "Про результати перевірки бюджетних асигнувань на утримання Державного департаменту з питань виконання покарань", що умови ув'язнення були на низькому рівні, тому що із Державного бюджету було виділено тільки 2,9 млн.грн на пенітенціарну систему, що у середньому означає 13 грн (1) на одного ув'язненого на рік, або 1 грн. на місяць. У 2000 році ця сума зменшилася до 11 грн (2) на рік, тобто 0,9 грн. на місяць. У 1999 році у Державному бюджеті було передбачено тільки 25,4% необхідної суми на потреби у харчуванні ув'язнених, а у 2000 році ця сума зменшилася до 14,5%, тобто 0,38 грн (3) на день для харчування однієї особи. Заявник стверджував, що під час його ув'язнення Київський регіональний слідчий ізолятор N 1 (СІЗО N 13) отримував тільки 0,08 грн (4) на день на одного ув'язненого з Державного бюджету, і відповідно не було можливості під час ув'язнення лікувати заявника від такої хвороби, як виразка.

(1) Приблизно EUR 2.

(2) Приблизно EUR 0,15.

(3) Приблизно EUR 0,06.

(4) Приблизно EUR 0,01.

58. Уряд заперечив твердження заявника щодо умов утримання під вартою, однак не надав жодних фактів на підтримку своїх коментарів щодо умов тримання у СІЗО СБУ та СІЗО N 13.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАКТИКА

А. Кримінальний кодекс України 1960 року (чинний на той час)

59. Відповідні положення Кримінального кодексу передбачали наступне:

Стаття 180. Перешкоджання явці свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від дачі показань чи висновку, підкуп цих осіб або погроза помстою за раніше дані показання чи висновок

"Перешкоджання явці свідка... до суду, органів попереднього слідства чи дізнання, примушування їх до відмови від дачі показань чи висновку, до дачі завідомо неправдивих показань чи висновку шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням майна цих осіб чи їхніх близьких родичів або розголошення відомостей, що їх ганьблять, підкуп свідка. ... з тією ж метою, а так само погроза вчинити зазначені дії з помсти за раніше дані показання чи висновок - карається позбавленням волі на строк до чотирьох років або виправними роботами на строк до двох років".

Б. Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року

60. Відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу передбачають наступне:

Стаття 148. Мета і підстави застосовування запобіжних заходів

"Запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.

Запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.

Якщо немає достатніх підстав для застосування запобіжного заходу, від підозрюваного, обвинуваченого або підсудного відбирається письмове зобов'язання про явку на виклик особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора або суду, а також про те, що він повідомить про зміну свого місцеперебування.

При застосуванні запобіжного заходу до підозрюваного обвинувачення йому має бути пред'явлене не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлене, запобіжний захід скасовується".

Стаття 149. Запобіжні заходи

"Запобіжними заходами є:

1) підписка про невиїзд;

2) особиста порука;

3) порука громадської організації або трудового колективу;

3-1) застава;

4) взяття під варту;

5) нагляд командування військової частини.

Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підозрюваного, яке застосовується з підстав і в порядку, передбачених статтями 106, 115, 165-2 цього Кодексу".

Стаття 150. Обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу

"При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім обставин, зазначених у статті 148 цього Кодексу, враховуються тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що її характеризують".

Стаття 154-1. Застава

"Застава полягає у внесенні на депозит органу досудового розслідування або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими фізичними чи юридичними особами грошей чи передачі їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої застосовано запобіжний захід.

Розмір застави встановлюється з урахуванням обставин справи органом, який застосував запобіжний захід. Він не може бути меншим: щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років, - однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; щодо особи, обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого злочину чи раніше судимої особи, - п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; щодо інших осіб - п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У всіх випадках розмір застави не може бути меншим розміру цивільного позову, обґрунтованого достатніми доказами.

При внесенні застави підозрюваному, обвинуваченому, підсудному роз'яснюються його обов'язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю - у вчиненні якого злочину підозрюється чи обвинувачується особа, щодо якої застосовується запобіжний захід, і що в разі невиконання нею своїх обов'язків застава буде звернена в доход держави.

Міра запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка знаходиться під вартою, до направлення справи до суду може бути обрана лише з дозволу прокурора, який давав санкцію на арешт, а після надходження справи до суду - судом.

Заставодавець може відмовитись від взятих на себе зобов'язань до виникнення підстав для звернення застави в доход держави. У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до органу розслідування чи суду для заміни йому запобіжного заходу на інший. Застава повертається лише після обрання нового запобіжного заходу.

Якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний порушує взяті на себе зобов'язання, застава звертається в доход держави. Питання про звернення застави в доход держави вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи або в іншому судовому засіданні. В судове засідання викликається заставодавець для дачі пояснень. Неявка без поважних причин заставодавця в судове засідання не перешкоджає розгляду питання про звернення застави в доход держави.

Питання про повернення застави заставодавцю вирішується судом при розгляді справи. Застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень".

.

Стаття 165-1. Постанова (ухвала) про застосування, скасування чи зміну запобіжного заходу

"Про застосування, скасування чи зміну запобіжного заходу орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу".

Стаття 165-2. Порядок обрання запобіжного заходу

"На стадії досудового розслідування справи запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, обирає орган дізнання, слідчий, прокурор.

Якщо орган дізнання, слідчий вважає, що є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він вносить за згодою прокурора подання до суду. Таке ж подання вправі внести прокурор. При вирішенні цього питання прокурор зобов'язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевірити законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення.

Подання має бути розглянуто протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання підозрюваного чи обвинуваченого.

Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою. Затримання в цьому випадку не може продовжуватися більше сімдесяти двох годин; а в разі коли особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд, - не більше сорока восьми годин з моменту доставки затриманого в цей населений пункт.

Після одержання подання суддя вивчає матеріали кримінальної справи, представлені органами дізнання, слідчим, прокурором, допитує підозрюваного чи обвинуваченого, а при необхідності бере пояснення в особи, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, і виносить постанову:

1) про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання немає підстав;

2) про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Відмовивши в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд вправі обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді.

Якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно додатково вивчити дані про особу затриманого чи з'ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, то суддя вправі продовжити затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого - до п'ятнадцяти діб, про що виноситься постанова. У разі, коли така необхідність виникне при вирішенні цього питання щодо особи, яка не затримувалася, суддя вправі відкласти його розгляд на строк до десяти діб і вжити заходів, спроможних забезпечити на цей період її належну поведінку, або своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей строк".

В. Постанова N 6 Пленуму Верховного Суду від 26 березня 1999 року "Про практику застосування застави як превентивного заходу"

61. Відповідні витяги з Постанови Пленуму Верховного Суду:

"... 2. За змістом ст. 154-1 КПК застосування чи незастосування застави повністю залежить від розсуду особи чи органу, в провадженні яких перебуває справа. Суд повинен вирішувати це питання (з наведенням відповідних мотивів) [сторін] у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру та ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу, яка притягується до відповідальності, й інших обставин справи; і обирати цей запобіжний захід замість тримання під вартою лише тоді, коли є всі підстави вважати, що він може забезпечити належну поведінку підсудного та виконання ним процесуальних обов'язків, а також виконання вироку...

9. ... Визначаючи в кожному окремому випадку розмір застави, суди повинні враховувати обставини справи і особу обвинуваченого (підозрюваного) (зокрема його або її сімейний і матеріальний стан).

12. Згідно з ч. 6 ст. 154-1 КПК порушення підозрюваним, обвинуваченим, підсудним взятих на себе зобов'язань тягне звернення застави в доход держави. Це питання [звернення] може бути вирішено як у судовому засіданні при розгляді справи щодо підсудного (вироком, а до його постановлення - постановою чи ухвалою), так і в іншому судовому засіданні".

Г. Звіти з міжнародного права щодо умов тримання в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах України

62. Відповідні витяги зі звітів викладені у рішенні "Невмержицький проти України" (заява N 54825/00, пп. 60-61 і 66, ЄСПЛ 2005-II).

I. ПОПЕРЕДНІЙ РОЗГЛЯД СПРАВИ

63. Після ухвали Суду щодо прийнятності заявник надав свої зауваження щодо суті справи, у яких він знову стверджував, що розгляд його справи був несправедливим і що було порушено принцип презумпції невинуватості, та скаржився на умови тримання під вартою протягом всього періоду з моменту винесення першого рішення про його затримання як підозрюваного та до моменту його звільнення від відбування покарання.

64. Суд зазначає, що у своїй останній ухвалі щодо прийнятності від 6 квітня 2004 року він визнав прийнятними скарги заявника на умови ув'язнення і відсутність належного лікування та медичної допомоги з 30 листопада 1998 року до 8 червня 2000 року (стаття 3 Конвенції, його скарги на нестачу ефективних засобів юридичного захисту щодо скарги відповідно до статті 3 (статей 3 і 13 Конвенції) та скарги на звернення застави в доход держави (пункт 1 статті 6 Конвенції). Таким чином, розгляд справи обмежується скаргами, які вже визнані прийнятними (див. "Сокур проти України", заява N 29439/02, п. 25, рішення від 26 квітня 2005 року).

II. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

65. Заявник скаржився на неналежне поводження з ним під час перебування під вартою. Зокрема, він скаржився на те, що державні органи не забезпечили йому належного та необхідного лікування і медичної допомоги протягом періоду з 30 листопада 1998 року по 8 червня 2000 року. Він стверджував, що неналежні умови тримання його під вартою спричинили тяжкі страждання і погіршення стану здоров'я. У зв'язку з цим він послався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає наступне:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

А. Зауваження сторін щодо умов тримання під вартою

1. Зауваження заявника

66. Заявник стверджував, що під час перебування під вартою поводження з ним було жахливим і мало цілеспрямований характер з метою зламати його моральний опір і примусити свідчити проти третіх осіб та зізнатися у злочинах, які він не вчиняв. Він також стверджував, що жорстокий спосіб, в який були здійснені деякі слідчі дії по відношенню до нього, та сукупний вплив поганого поводження на його фізичну та моральну цілісність доводять, що мало місце дуже серйозне порушення статті 3 Конвенції. Заявник стверджував, що взяття його під варту 30 листопада 1998 року суперечить положенням, викладеним у статті 3 Конвенції, оскільки його стан здоров'я і хвороби, на які він страждав, свідчать про те, що органи обвинувачення свідомо порушували Конвенцію.

67. Заявник знову наголосив на тому, що умови його ув'язнення в обох установах були такими, що принижують гідність. Він посилався на той факт, що камери СІЗО N 13 були повні паразитів. Відкритий туалет був розташований недалеко від стола на підвищенні навпроти дверей камери розміром в 12 квадратних метрів, у якій перебувало вісім в'язнів. У камері не було особистого простору і всі палили. Умови у медчастині, де заявник знаходився з 3 серпня 1999 року по 6 червня 2000 року, були практично такими ж, як і в решті камер. Камери були переповнені: 10-12 осіб на 14 квадратних метрів. Хворі в'язні, переведені з інших установ виконання покарань або слідчих ізоляторів, деякі з яких страждали на туберкульоз та венеричні захворювання, перебували з іншими в'язнями у тих самих приміщеннях, створюючи таким чином небезпеку зараження.

68. Щодо умов ув'язнення у СІЗО СБУ заявник стверджував, що вони були набагато кращими, але камера обладнана таким чином, що в'язень весь час почувається приниженим. Туалет був розташований посередині камери на піднятому бетонному постаменті, абсолютно відкритий. Його було видно не тільки іншим ув'язненим, але й охоронцям. Майже половину охоронців складали жінки. У камері не було води. Холодну воду подавали тільки на прохання ув'язненого на короткий проміжок часу.

69. Заявник стверджував, посилаючись на звіт Рахункової палати за 1999 рік "Про результати перевірки бюджетних асигнувань на утримання Державного департаменту з питань виконання покарань", що умови тримання під вартою були неналежними, тому що із Державного бюджету було виділено тільки 2,9 млн.грн на пенітенціарну систему, що у середньому означає 13 грн (1) на одного ув'язненого на рік, або 1 грн на місяць. У 2000 році ця сума зменшилася до 11 грн (2) на рік, тобто 0,9 грн на місяць. У 1999 році у Державному бюджеті було передбачено тільки 25,4% необхідної суми для потреб харчування ув'язнених, а у 2000 році ця сума зменшилася до 14,5%, тобто 0,38 грн (3) на день для харчування однієї особи. Заявник стверджував, що під час його тримання під вартою Київський регіональний слідчий ізолятор N 1 (СІЗО N 13) отримував тільки 0,08 грн (4) на день на одного затриманого з Державного бюджету, і відповідно не було можливості під час тримання під вартою лікувати заявника від такої хвороби, як виразка. Заявник також наголосив, що за шість місяців затримання він був підданий близько сімдесяти принизливим обшукам.