Справа "Серікова проти України" (Заява N 43108/04)

Це рішення стане остаточним відповідно до умов, визначених п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Серікова проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.JAEGER),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 13 листопада 2006 року,

виносить таке рішення, яке було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 43108/04), поданою проти України до Європейського суду з прав людини (далі - Суд) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою України пані Ганною Архипівною Серіковою (далі - заявниця) 2 березня 2004 року.

2. У Суді заявницю представляв пан В.Бичковський з міста Міусинська. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим, та пані Іриною Шевчук - керівником Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

3. 8 листопада 2005 року Суд прийняв рішення направити скарги за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо невиконання рішень, винесених на користь заявниці, на комунікацію Уряду. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилась у 1943 році та проживає у місті Вахрушево Луганської області.

5. 5 червня 2000 року та 5 червня 2001 року Краснолуцький міський суд Луганської області присудив стягнути на користь заявниці заборгованість із заробітної плати та інших виплат з її колишнього працедавця - Управління з тушіння, профілактики териконів та рекультивації земель ДХК "Донбасантрацит" (далі - Управління) у сумі 1278,79 грн (1) та 375,06 грн (2) відповідно. Ці рішення набрали законної сили, і виконавчі листі були передані на виконання до відділу державної виконавчої служби Краснолуцького міського управління юстиції (далі - виконавча служба).

(1) 243,08 євро.

(2) 82,27 євро.

6. У той час відповідно до тверджень Уряду з 12 серпня 1998 року активи Управління знаходились у податковій заставі, що блокувало можливість їх продажу. Крім того, відповідно до роз'яснень виконавчої служби від 11 лютого 2005 року виконанню завадила реорганізація Державної холдингової компанії "Донбасантрацит" у державне підприємство "Донбасантрацит" та необхідність призначити правонаступника Управління для цілей виконавчого провадження.

7. 14 жовтня 2004 року заявниця отримала заборгованість, належну їй за рішенням суду від 5 червня 2000 року та 14 жовтня 2005 року - за рішенням суду від 5 червня 2001 року.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

8. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні "Ромашов проти України" (N 67534/01, пункти 16-18, рішення від 27 липня 2004 року).

9. Заявниця скаржилася на неспроможність державних органів вчасно виконати рішення від 5 червня 2000 року та 5 червня 2001 року. При цьому вона посилалась на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, в яких зазначено:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (...)".

Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

I. ПРИЙНЯТНІСТЬ

10. Уряд подав зауваження, які заявниця заперечила, стосовно статусу жертви, подібні до тих, які Суд уже відхилив у низці справ, що стосувались невиконання судових рішень, винесених проти державних підприємств (див., наприклад, серед багатьох інших, справу "Ромашов проти України", згадану вище, пункти 25-27). Суд не вбачає причин для винесення іншого висновку в цій справі і тому відхиляє ці зауваження.

11. Суд дійшов висновку, що скарги заявниці за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції стосовно тривалого виконання рішень від 5 червня 2000 року та 5 червня 2001 року піднімають питання факту та права, визначення яких потребує вивчення справи по суті. Він не знаходить підстав вважати скарги неприйнятними. Тому Суд має оголосити їх прийнятними.

II. ЩОДО СУТІ

12. У своїх зауваженнях щодо суті скарг заявниці Уряд стверджував, що не було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу.

13. Заявниця не погодилась.

14. Суд зазначає, що обидва рішення, винесені на користь заявниці, не виконувались протягом чотирьох років та чотирьох місяців.

15. Суд нагадує, що він уже встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у низці подібних справ (див., наприклад, справу "Ромашов проти України", згадану вище, пункти 42-46, та справу "Шаренок проти України", N 35087/02, пункти 34-38, рішення від 22 лютого 2005 року).

16. Дослідивши всі подані матеріали, Суд вважає, що Уряд не висунув жодного факту або аргументу, що може переконати його дійти іншого висновку у цій справі.

17. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

18. Стаття 41 Конвенції зазначає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода, судові витрати

19. Заявниця вимагала виплатити їй заборгованість за судовими рішеннями та 5863,85 грн (920 євро) справедливої сатисфакції.

20. Уряд зазначив, що рішення, винесен: на користь заявниці, були виконані у повному обсязі. Більше того, Уряд не висловив заперечень стосовно виплати згаданої виїде суми у випадку визнання Судом порушення.

21. Суд нагадує, що рішення, винесені на користь заявниці, були виконані у повному обсязі (див. пункт 7), і тому він відхиляє вимогу заявниці щодо присудження їй невиплаченої заборгованості за рішеннями. Врахувавши обставини справи та зауваження сторін, Суд присуджує заявниці 920 євро справедливої сатисфакції.

В. Пеня

22. Суд вважає, що пеня має нараховуватися за граничною позичковою ставкою Європейського центрального банку (the marginal lending rate of the European Central Bank), до якої мають бути додані три відсотки.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною;

2. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

3. Постановляє, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції;

4. Постановляє, що:

(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до положень пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявниці 920 євро (дев'ятсот двадцять євро) справедливої сатисфакції, яка повинна бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, з урахуванням будь-якого податку, який може підлягати стягненню із зазначеної суми;

(b) у випадку невиплати чи несвоєчасної виплати державою-відповідачем належної заявниці суми на неї нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсотки, з часу, коли закінчиться вищезгаданий тримісячний строк, і до моменту повного розрахунку;

5. Відхиляє решту вимог заявниці стосовно справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою та повідомлено в письмовій формі 7 грудня 2006 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.