Справа "Андрусенко та інші проти України" (Заява N 41073/02)

Це рішення стане остаточним за обставин, що викладені у пункті 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакторській правці.

У справі "Андрусенко та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою у складі:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

пані Р.Єгер (R.Jaeger), судді,

а також пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 3 липня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справу розпочато за заявою (N 41073/02), поданою до Суду проти України шістьома громадянами України: паном Андрусенком Леонідом Івановичем, паном Бондаренком Валерієм Володимировичем, паном Миснянком Іваном Петровичем, паном Горячих Олександром Миколайовичем, паном Лєонтьєвим Володимиром Григоровичем і паном Мігуновим Іваном Єгоровичем (далі - заявники) 16 жовтня 2002 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляли його Уповноважені - пані З.Бортновська і п. Ю.Зайцев.

3. 24 жовтня 2003 року Суд вирішив направити заяву на комунікацію Урядові. Суд відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності одночасно.

4. 1 квітня 2006 року Суд змінив склад секцій (пункт 5 правила 25. Дану справу було передано на розгляд новоствореної п'ятої секції (пункт 1 правила 52).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Пан Андрусенко Леонід Іванович, 1953 року народження, проживає в селищі Констянтинівка Донецької області, Україна. Пан Бондаренко Валерій Володимирович, 1956 року народження, проживає в місті Красногорівка Донецької області, Україна. Пан Миснянко Іван Петрович, 1961 року народження, проживає в місті Вугледар Донецької області, Україна. Пан Горячих Олександр Миколайович, 1958 року народження, проживає в місті Вугледар Донецької області, Україна. Пан Лєонтьєв Володимир Григорович, 1940 року народження, проживає в місті Вугледар Донецької області, Україна. Пан Мігунов Іван Єгорович, 1956 року народження, проживає в місті Вугледар Донецької області, Україна.

6. У 1997 році пана Андрусенка було звільнено з шахти "Південнодонбаська N З" (ПДШ N 3), що знаходилась у державній власності. У лютому 1998 року він подав позов до Вугледарського міського суду про своє поновлення на роботі. 10 вересня 1998 року суд відмовив у задоволенні цього позову. 19 жовтня 1998 року Донецький обласний суд скасував це рішення і направив справу на новий розгляд. 28 грудня 1998 року Вугледарський міський суд поновив пана Андрусенка на роботі і зобов'язав ПДШ N 3 виплатити йому відшкодування заборгованості із заробітної плати. 22 лютого 1999 року Донецький обласний суд скасував це рішення і направив справу на новий розгляд. За заявою пана Андрусенка, який звернувся з клопотанням щодо зміни підсудності, справу було передано до Петровського районного суду міста Донецька для розгляду щодо суті. 12 липня 2000 року Петровський районний суд ухвалив рішення, яким частково задовольнив вимоги пана Андрусенка. 28 вересня 2000 року Донецький обласний суд скасував це рішення і направив справу на новий розгляд. Пан Андрусенко подав клопотання до Донецького обласного суду щодо розгляду його позову щодо суті, без направлення справи на новий розгляд. 5 грудня 2000 року Донецький обласний суд ухвалив рішення, яким частково задовольнив вимоги пана Андрусенка, і зобов'язав ПДШ N 3 виплатити йому 17 699,68 грн (1) на відшкодування заборгованості із заробітної плати та інших платежів. 28 лютого 2001 року Верховний Суд України залишив це рішення без змін. Своїм листом від 15 грудня 2004 року пан Андрусенко повідомив Суд, що рішення, винесене на його користь, було виконано в червні 2004 року.

(1) 3660,06 ЄВРО на той час.

7. 13 листопада 2001 року Маріїнський районний суд зобов'язав ПДШ N 3 видати пану Андрусенку 24 тонни вугілля. Він також зобов'язав ПДШ N 3 виплатити пану Андрусенку 607,72 грн (2) як компенсацію. Листом від 15 грудня 2004 року пан Андрусенко повідомив Суд, що в грошовій частині рішення суду було виконано до січня 2003 року. Проте 24 тонни вугілля, присуджені йому рішенням від 13 листопада 2001 року, так і не були стягнуті на його користь.

(2) 126,91 ЄВРО на той час.

8. 18 січня 2002 року Маріїнський районний суд зобов'язав ПДШ N 3 виплатити пану Андрусенку 244,39 грн (3) відшкодування заборгованості із заробітної плати та моральної шкоди. Іншим рішенням, винесеним того ж дня, пану Андрусенку було присуджено 56 грн (4) заборгованості із заробітної плати. Своїм листом від 15 грудня 2004 року пан Андрусенко повідомив Суд, що рішення було виконано до січня 2003 року.

(3) 52,25 ЄВРО на той час.

(4) 11,97 ЄВРО на той час.

9. 29 жовтня 1999 року та 15 листопада 2000 року Маріїнський районний суд Донецької області присудив стягнути на користь пана Бондаренка з його працедавця - державного підприємства "Красногорівський вогнетривкий завод" (КВЗ) заборгованість із заробітної плати у розмірі 8542,85 грн (1) та 3785,74 грн (2) відповідно. 8 червня 2000 року господарський суд Донецької області розпочав процедуру санації КВЗ, і виконання рішення було призупинено. 29 травня 2003 року пан Бондаренко відкликав свої виконавчі листи, і виконавчі провадження були закінчені. Рішення, винесені на користь заявника, залишились невиконаними.

(1) 1805,49 ЄВРО на той час.

(2) 811,64 ЄВРО на той час.

10. 17 та 22 грудня 1998 року, а також 10 квітня 2001 року Вугледарський міський суд присудив стягнути на користь пана Миснянка з його працедавця - ПДШ N 3 одноразову допомогу у зв'язку з професійним захворюванням та заборгованість із заробітної плати у розмірі 27 457 грн (3), 1605 грн (4) і 20 974,69 грн (5) відповідно. Листом від 20 грудня 2004 року пан Миснянко повідомив Суд, що рішення, винесені на його користь, виконувались частковими платежами, останні суми було виплачено в серпні та грудні 2002 року, а також у травні 2004 року відповідно.

(3) 6082,52 ЄВРО на той час.

(4) 369,87 ЄВРО на той час.

(5) 4317,63 ЄВРО на той час.

11. 29 вересня 2000 року Вугледарський міський суд присудив стягнути на користь пана Горячих з його колишнього працедавця - ПДШ N 3 одноразову суму в розмірі 29 352,24 грн (6), а також до 13 вересня 2001 року щомісячно стягувати на користь пана Горячих з його колишнього працедавця - ПДШ N 3 420,94 грн (7) компенсації у зв'язку з трудовим каліцтвом. Листом від 20 грудня 2004 року пан Горячих повідомив Суд, що рішення, винесене на його користь, було виконано в травні 2004 року.

(6) 6309,90 ЄВРО на той час.

(7) 90,45 ЄВРО на той час.

12. 2 листопада 1998 року Вугледарський міський суд присудив стягнути на користь пана Лєонтьєва з його колишнього працедавця - державного підприємства шахти "Південнодонбаська N 1" (ПДШ N 1) компенсацію у зв'язку з трудовим каліцтвом у розмірі 38 620,60 грн (8). 25 січня 1999 року Вугледарський міський суд присудив стягнути на користь пана Лєонтьєва з ПДШ N 1 компенсацію моральної шкоди у розмірі 2140 грн (9). 30 серпня 1999 року Вугледарський міський суд присудив стягнути на користь пана Лєонтьєва компенсацію у зв'язку з трудовим каліцтвом у розмірі 6864,20 грн (10). Суд також присудив пану Лєонтьєву одноразову допомогу у зв'язку з виходом на пенсію в розмірі 1575 грн (11). Листом від 20 грудня 2004 року пан Лєонтьєв повідомив Суд, що рішення, винесені на його користь, були виконані до квітня - червня 2001 року та до січня 2003 року відповідно.

(8) 8336,58 ЄВРО на той час.

(9) 459,39 ЄВРО на той час.

(10) 1499,33 ЄВРО на той час.

(11) 344,02 ЄВРО на той час.

13. 3 грудня 1998 року Вугледарський міський суд присудив стягнути на користь пана Мігунова з ПДШ N 1 компенсацію у зв'язку з трудовим каліцтвом у розмірі 33 625,42 грн (12). 5 грудня 2000 року Вугледарський міський суд присудив стягнути на користь пана Мігунова з ПДШ N 1 додаткову компенсацію за затримку виплату розмірі 2269,80 грн (13). 15 листопада 2002 року Вугледарський міський суд присудив стягнути на користь пана Мігунова з ПДШ N 1 компенсацію за затримку виплати зарплати у розмірі 25 706,26 грн (14). Листом від 25 грудня 2004 року пан Мігунов повідомив Суд, що рішення, винесені на його користь, були виконані до лютого - травня 2004 року.

(12) 7258,33 ЄВРО на той час.

(13) 460,93 ЄВРО на той час.

(14) 8336,58 ЄВРО на той час.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

14. Відповідне національне законодавство наведено у рішенні у справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, пп. 16-19, 29 червня 2004 року).

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

А. Невиконання рішень

15. Заявники скаржилися на неспроможність державних органів своєчасно виконати рішення, винесені на їх користь. Заявники посилались на п. 1 статті 6 Конвенції, який передбачає наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (...)".

16. Уряд висунув заперечення щодо статусу жертви заявників та щодо вичерпання національних засобів захисту, аналогічні до тих, що вже були відхилені Судом у справі "Ромашов проти України" (вищезгадана справа, пп. 23-33). Суд вирішує, що таке заперечення слід відхилити з тих самих причин.

1. Невиконання рішень від 18 січня 2002 року, винесених на користь п. Андрусенка

17. Суд зауважив, що тривалість виконання судових рішень від 18 січня 2002 року (див. п. 8), винесених на користь пана Андрусенка, становить близько одного року. Далі Суд зазначає, що такий строк не є надмірним для того, щоб порушувати небезпідставну скаргу відповідно до положень Конвенції. Крім того, судячи з усього, борги, визначені рішеннями, не стосувалися основних засобів існування заявника, а також не існувало інших особливих і невідкладних обставин, які б давали підстави вважати, що затримки у виконанні судових рішень були безпідставними. Таким чином, ця скарга є очевидно необґрунтованою відповідно до пункту 3 статті 35 Конвенції і повинна бути відхилена відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції.

2. Невиконання інших рішень

18. Суд дійшов висновку, що решта скарг заявників відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції щодо затримки виконання судових рішень, винесених на їх користь, порушують серйозні питання факту і права відповідно до Конвенції, вирішення яких вимагає розгляду щодо суті. Суд не знайшов підстав оголосити ці скарги неприйнятними до розгляду.

Б. Інші скарги

19. Пан Андрусенко скаржився відповідно до згаданого вище пункту 1 статті 6 Конвенції на несправедливий судовий розгляд та тривалість розгляду його трудового спору щодо його звільнення (див. п. 6).

20. Суд зазначив, що його функції не поширюються на розгляд ймовірних помилок у фактах і праві, допущених національними судовими органами, оскільки ніякої несправедливості не виявлено, то ухвалені рішення не можуть вважатись свавільними. У ході судового розгляду заявник мав можливість представити всі необхідні аргументи на захист своїх інтересів, а судові органи приділили їм належну увагу. Суд зазначив, що судове провадження у справі щодо трудового спору пана Андрусенка тривало три роки, і за обставин цієї справи такий період не перевищує "розумний строк", як це вимагається пунктом 1 статті 6 Конвенції. Зокрема, не простежується помітного періоду бездіяльності, який можна було б поставити в провину національним судам. Таким чином, ця частина заяви є очевидно необґрунтованою і повинна бути відхилена відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.

II. СУТЬ

21. У своїх зауваженнях Уряд стверджував, що у цій справі не було порушення п. 1 статті 6 Конвенції (як у вищезгаданій справі "Ромашов проти України", п. 37). Уряд зазначав, що тривалість виконавчих проваджень у справах заявників була розумною та, зокрема, була зумовлена критичною фінансовою ситуацією, що склалася на підприємствах-боржниках та в українській економіці в цілому. Уряд далі заявив, що виконавча служба вживала всіх необхідних заходів і не може бути відповідальною за затримку. Наприкінці Уряд стверджував, що, оскільки 29 травня 2003 року пан Бондаренко відкликав свої виконавчі листи, то Уряд не несе відповідальності за невиконання рішень після цієї дати.

22. Заявники не погодилися.

23. Суд зазначив, що рішення, винесені на користь заявників, залишались невиконаними впродовж тривалого періоду часу. Зокрема, строк погашення заборгованості у справах заявників склав від двох до більш ніж п'яти років.

24. Суд далі стверджував, що, незважаючи на той факт, що 29 травня 2003 року пан Бондаренко відкликав свої виконавчі листи, органи влади, не спромігшись протягом трьох років і семи місяців, а також більше двох років і шести місяців вжити необхідних заходів для забезпечення виконання рішень від 29 жовтня 1999 року та 15 листопада 2000 року, позбавили положення п. 1 статті 6 Конвенції усього корисного ефекту. Суд далі зауважив, що Уряд не надав жодного переконливого виправдання за ці затримки.

25. Суд нагадує, що вже було встановлено порушення п. 1 статті 6 Конвенції в справах, що порушували аналогічні питання (див., наприклад, вищезгадану справу "Ромашов проти України", пп. 39-46).

26. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не представив жодних фактів або переконливих аргументів, що надали б можливість Суду дійти іншого висновку в цій справі. Таким чином, у цій справі було порушення п. 1 статті 6 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

27. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

28. Всі заявники вимагали відшкодування моральної шкоди в розмірі 30 000 грн (приблизно 5000 ЄВРО), за винятком пана Андрусенка, який вимагав відшкодування в розмірі 40 000 грн (приблизно 7000 ЄВРО).

29. Уряд зауважив, що заявники не обґрунтували свої вимоги.

30. Суд вважає, що Уряд повинен виконати рішення від 13 листопада 2001 року, винесене на користь пана Андрусенка в негрошовій частині, а також виплатити пану Бондаренку непогашену заборгованість, присуджену йому національним судом.

31. Об'єктивно оцінюючи ситуацію, як цього вимагає стаття 41 Конвенції, Суд, з огляду на тривалість періодів невиконання у кожній справі, присуджує:

- пану Леоніду Андрусенку - 1800 ЄВРО;

- пану Валерію Бондаренку - 1300 ЄВРО;

- пану Івану Миснянку - 1600 ЄВРО;

- пану Олександру Горячих - 1300 ЄВРО;

- пану Володимиру Лєонтьєву - 1300 ЄВРО;

- пану Івану Мігунову - 1800 ЄВРО.

Б. Судові витрати

32. Заявники не подали жодних вимог з цього приводу. Таким чином, Суд нічого не присуджує.

В. Пеня

33. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої мають бути додані три відсотки.

1. Оголошує скаргу щодо порушення п. 1 статті 6 Конвенції щодо тривалого невиконання судового рішення від 18 січня 2002 року, винесеного на користь пана Андрусенка, неприйнятною;

2. Оголошує решту скарг щодо порушення п. 1 статті 6 Конвенції щодо тривалого невиконання судових рішень, винесених на користь заявників, прийнятними, а решту скарг неприйнятними;

3. Вирішує, що у цій справі було порушення п. 1 статті 6 Конвенції;

4. Вирішує, що:

(а) держава-відповідач має виконати негрошову частину рішення від 13 листопада 2001 року, винесеного на користь пана Андрусенка, що залишилась невиконаною, а також протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявникам такі суми:

- пану Леоніду Андрусенку - 1800 (одна тисяча вісімсот) ЄВРО компенсації моральної шкоди;

- пану Валерію Бондаренку - 1300 (одна тисяча триста) ЄВРО компенсації моральної шкоди, а також непогашену заборгованість за рішенням суду;

- пану Івану Миснянку - 1600 (одна тисяча шістсот) ЄВРО компенсації моральної шкоди;

- пану Олександру Горячих - 1300 (одна тисяча триста) ЄВРО компенсації моральної шкоди;

- пану Володимиру Лєонтьєву - 1300 (одна тисяча триста) ЄВРО компенсації моральної шкоди;

- пану Івану Мігунову - 1800 (одна тисяча вісімсот) ЄВРО компенсації моральної шкоди.

(б) зазначені суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача на дату розрахунку, а також суму будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявників;

(в) після закінчення вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на вказані суми нараховуватиметься відсоток у розмірі граничної позичкової ставки (marginal lending rate) Європейського центрального банку, що діятиме протягом періоду несплати, плюс три відсотки (simple interest);

5. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою та повідомлено в письмовій формі 10 серпня 2006 року відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Реґламенту Суду.