Справа "Суховецький проти України" (Заява N 13716/02)

Це рішення стає остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Суховецький проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста (J.-P.Costa), Голова,

п. І.Кабрал Баррето (I.Cabral Barreto),

п. Р.Тюрмен (R.Turmen),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані А.Мулароні (A.Mularoni),

пані Д.Йочєнє (D.Jociene) судді,

та п. С.Найсміт (S.Naismith), заступник Секретаря секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 1 лютого 2005 року та 7 березня 2006 року,

виносить таке рішення, яке було прийняте в останню із зазначених дат:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 13716/02), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) громадянином України паном Суховецьким Анатолієм Юсуповичем (заявник) 5 березня 2002 року.

2. Уряд України (Уряд) був представлений його Уповноваженим - пані Зоряною Бортновською.

3. Заявник стверджував, що вимога сплатити суму виборчої застави, в світлі обставин цієї справи, порушує статтю 3 Першого протоколу до Конвенції, взяту окремо та в поєднанні із статтею 14 Конвенції.

4. Заяву було направлено на розгляд до другої секції Суду (п. 1 правила 52 Регламенту Суду. Відповідно до п. 1 правила 26 в межах секції була створена палата для розгляду цієї справи (п. 1 статті 27 Конвенції.

5. Своїм рішенням від 1 лютого 2005 року Суд визнав заяву частково прийнятною.

6. Заявник та Уряд надали свої зауваження щодо суті (п. 1 правила 59).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Заявник народився в 1939 році і проживає в селі Агрономічне Вінницької області.

8. 30 січня 2002 року виборча комісія виборчого округу N 11 відмовила у реєстрації заявника як кандидата в народні депутати України на парламентських виборах через несплату виборчої застави в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1) (1041 грн) (2). 8 лютого 2002 року Центральна виборча комісія своєю постановою залишила заяву заявника без задоволення, зазначаючи, між іншим, що заявник подав до місцевої виборчої комісії усі потрібні документи, але не надав документів про сплату виборчої застави, яка вимагається відповідно до Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 18 жовтня 2001 року.

9. Заявник оскаржив це рішення до Верховного Суду України, стверджуючи, що він не мав можливості сплатити заставу, оскільки його річний дохід (близько 960 грн (1)) був меншим, ніж сума застави, яку потрібно було сплатити.

10. Згідно з рішенням від 15 лютого 2002 року Верховний Суд України відхилив скаргу заявника. Зокрема, суд визначив, що заявник мав вільну можливість брати участь у виборах як кандидат в народні депутати України за умови сплати виборчої застави. Суд також послався на рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2002 року, згідно з яким положення щодо вимоги виборчої застави було визнано таким, що відповідає Конституції України.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАКТИКА

1. Конституція України

11. У відповідних статтях Конституції йдеться про таке:

Стаття 24

"Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками...

політичних... та інших переконань..., майнового стану..."

Стаття 76

"...Народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років..."

2. Закон України "Про вибори народних депутатів України" від 18 жовтня 2001 року

12. Стаття 8 пункт 1 Закону фактично встановлює, що депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

13. Відповідно до статті 38 пункту 2 Закону громадянин України, який має право бути обраним депутатом, може самовисунутися кандидатом у депутати у відповідному одномандатному окрузі шляхом подання заяви до окружної виборчої комісії про бажання балотуватися у цьому окрузі (заяви про самовисунення).

14. Згідно з пунктами 1, 2 статті 43 партія (блок) чи кандидат у депутати, якого висунуто в одномандатному окрузі, повинні внести грошову заставу в розмірі п'ятнадцяти тисяч (2) і 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян відповідно. Грошова застава повертається у випадку, якщо кандидати в депутати чи партії обрані на виборах до Верховної Ради України (тобто, якщо партія набрала хоча б 4% голосів виборців), а якщо кандидата в депутати від одномандатного округу чи партію не вибрали до Парламенту, то грошова застава перераховується до Державного бюджету України.

15. Стаття 51 проголошує, що за рахунок коштів Державного бюджету України проводиться фінансування витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виборів. Таке фінансування здійснюється з дотриманням принципу рівних умов для усіх кандидатів.

16. Відповідно до статті 52 окружна виборча комісія за рахунок коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів депутатів, забезпечує виготовлення погоджених із кандидатами у депутати, зареєстрованими в одномандатних округах, інформаційних плакатів із розрахунку по дві тисячі примірників на кожного кандидата у депутати.

17. У статті 54 йдеться про те, що державними та комунальними телерадіоорганізаціями кожному кандидату у депутати, зареєстрованому в одномандатному окрузі, надається ефірний час для проведення передвиборної агітації, що становить 10 хвилин. Ефірний час для проведення передвиборної агітації за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів.

18. 1 жовтня 2005 року Верховна Рада України внесла зміни до згаданого Закону, згідно з якими вибори депутатів здійснюються за змішаною пропорційно-мажоритарною системою за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій.

3. Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2002 року

19. Провадження в Конституційному Суді України було порушено за конституційним поданням 63 народних депутатів Верховної Ради України, які оспорювали статтю 43 Закону України "Про вибори народних депутатів України", посилаючись на те, що стаття встановлює майнове обмеження і тим самим дискримінує менш заможних громадян, а тому суперечить статті 24 Конституції України. Голова Верховної Ради і Президент України надали свої зауваження у цьому зв'язку. Голова Верховної Ради підтримав оскаржуване положення взагалі, але висловив свою стурбованість щодо суми, необхідної для застави. Президент зазначив, що під час парламентських дебатів він наклав вето на законопроект, оскільки запропонована в ньому сума застави була непомірно великою. Після того як сума застави була значно знижена, на думку Президента, вона перестала порушувати права та свободи людини.

20. Конституційний Суд України вирішив, що виборча застава не є прямим чи непрямим обмеженням права виставляти свою кандидатуру на вибори, оскільки не є визначальною для права громадян обирати і бути обраними. Застава - це не що інше ніж попередня умова для здійснення реєстрації кандидата виборчою комісією. Усі кандидати в народні депутати зобов'язані сплатити однакову суму, незалежно від їхнього фінансового становища, тому умова сплати виборчої застави не може розглядатися як дискримінація за майновим станом. Виборча застава призначена, по-перше, сприяти підтриманню відповідального ставлення з боку потенційних кандидатів в народні депутати по відношенню до виборів, а по-друге, попереджувати зловживання виборчими правами. Більше того, вона є своєрідною перешкодою для непомірного чи необґрунтованого використання коштів Державного бюджету, призначених для покриття витрат, пов'язаних з виборами.

21. Конституційний Суд також зазначає, що встановлення фактичної суми застави належить до дискреційних повноважень органів влади і, таким чином, знаходиться поза межами його юрисдикції.

4. Виборчий округ N 11

22. Виборча комісія одномандатного округу N 11 зареєструвала 20 кандидатів в народні депутати України на парламентських виборах 2002 року (двоє з яких пізніше відкликали свої кандидатури), 12 з них були самовисуванцями, включаючи двох професорів і лікаря, який працював у державній лікарні.

III. ВІДПОВІДНЕ ПОРІВНЯЛЬНЕ ТА МІЖНАРОДНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

А. Виборча застава у національному законодавстві країн Європи

23. Виборче право принаймні чотирнадцяти держав - членів Ради Європи вимагає від кандидатів сплачувати виборчу заставу, хоча в деяких із них ця умова застосовується до виборчих списків, а не до окремих кандидатів. Деякі інші демократичні держави за межами Європи також застосовують цю вимогу (див. пункти 29-32 нижче).

24. Сума, що підлягає сплаті, розраховується по-різному, наприклад, множенням певних визначених законом сум (мінімальна заробітна плата у Вірменії або середня заробітна плата в Литві) або фіксована сума (як у Болгарії). Фактична сума сплати для незалежних кандидатів може становити від 92 ЄВРО (Мальта) до 2600 ЄВРО (Болгарія).

25. Хоча зареєстровані кандидати зазвичай користуються різними формами підтримки з боку державних фондів (безплатний ефірний час, поштові послуги, приміщення для проведення зборів тощо), проте це не є загальноприйнятою практикою.

26. Застава, як правило, повертається, якщо кандидат на виборах отримує певний відсоток голосів виборців. Лише законодавством України, Туреччини і Литви передбачається, що застава втрачається, якщо кандидат фактично не набирає достатньої кількості голосів для того, щоб зайняти крісло в парламенті.

В. Відповідна порівняльна національна практика

1. Ірландія

27. У справі Redmond (Redmond v. Minister for the Environment [2001] IЕНС 128) позивач оспорював у Вищому суді Ірландії, що, будучи безробітним і не маючи фактично ніяких фінансових коштів, він не був спроможний сплатити заставу, необхідну для участі у національних парламентських виборах і Європейських виборах (300 і 1000 ірландських фунтів відповідно).

У своєму рішенні ( в параграфі 80) Herbert J. наводить вісім факторів, які виправдовують застосування системи виборчої застави або іншого рівнозначного механізму:

"1. Надзвичайно... велика кількість громадян, які висувають свою кандидатуру на вибори до членства в Dail Eireann (Ірландському парламенті) підірвала б демократичну природу держави.

2. Наявність великої кількості імен у виборчому бюлетені могла б заплутати виборців.

3. Виборці надали б перевагу прийняттю рішення, не ознайомившись до кінця зі списком кандидатів, а це, в свою чергу, завадило б функціонуванню демократії.

4. Чим більше кандидатів, які не пройдуть в парламент, візьмуть участь у виборах, тим важче буде досягти пропорційного представництва, отже, значне збільшення кількості кандидатів послужить підриву пропорційного представництва виборів за автономною системою голосування з правом передачі голосів, як це зазначено в статті 16 розділу 2 підрозділу (5) Конституції.

5. Чим більша кількість кандидатів, які не пройдуть в парламент, тим важче виборцям передбачити результат виборів і, таким чином, втрачається або послаблюється їх здатність належним чином розпоряджатися власним голосом.

6. Зі збільшенням кількості кандидатів збільшується час для підрахунку голосів, що, в свою чергу, породжує більшу кількість вимог щодо перегляду результатів та відповідно додатковий час, необхідний для цього.

7. За великої кількості кандидатів, що намагатимуться переконати електорат протягом 30-денного максимального періоду, дозволеного статтею 16 розділу 3 підрозділу (2) Конституції, виборчі кампанії матимуть підривний характер, а виборці заплутаються або ж стануть байдужими.

8. Процес висунення кандидатури на виборах, реєстрування висунутої кандидатури та винесення рішення щодо законності висунення кандидатури став би надмірним, якби на вибори балотувалась велика кількість кандидатів.

28. Суддя надалі зауважив, що система застав є дискримінаційною стосовно осіб з низьким рівнем доходів і зазіхає, таким чином, на їхню людську гідність. Взявши до уваги вищенаведені обґрунтування, він все ж таки дійшов висновку, що не було фактичного доказу того, що скасування заставної системи спричинить серйозні негативні наслідки, швидше це було просто припущення. У висновках він зазначив, що, за відсутності альтернативи виборчому бюлетеню, система застави є несправедливою, невиправданою та свавільною.

29. Наступного року система виборчої застави була замінена системою висунення кандидатури та збору підписів.

2. Канада

30. У справі Figueroa v. Canada (Attorney-General) позивач, лідер Комуністичної партії Канади, опротестовує різноманітні аспекти канадського виборчого законодавства через те, що вони нібито направлені на дискримінацію малих, не представлених партій, таких як його партія.

31. В суді Онтаріо Molloy J. визнав недійсною наявну норму про виборчу заставу, згідно з якою 1000 канадських доларів, які кандидати сплачують як виборчу заставу, повертається в повному обсязі лише тим, хто набрав більше ніж 10% голосів виборців. Тим, хто набрав менше, повертається лише 500 канадських доларів. Суддя вважав, що це є порушенням розділу З Хартії про права і свободи (активні і пасивні виборчі права), і рекомендував повертати виборчу заставу незалежно від кількості набраних кандидатом голосів.

32. В апеляційному суді Онтаріо Doherti J.A. не визнав формули справедливості зі строго рівним ставленням у сфері виборчого законодавства, яка була надана нижчим судом. Він постановив, що основною метою розділу 3 Хартії було гарантувати здійснення права на ефективне представництво, а не лише забезпечити абсолютну рівність. Рівне ставлення - це важлива передумова, але не єдина.

3. Маврикій

33. У Третьому періодичному звіті Маврикію (1) маврикійська делегація зазначила:

"З посиланням на нещодавню справу, в якій політична організація оскаржувала суму, на яку піднявся розмір виборчої застави, Верховний Суд виніс рішення, що зазначений розмір збільшення суми застави є перепоною для участі громадян у виборах і є, таким чином, неконституційним. Від початку Уряд вніс зміни до закону з метою запобігання висуненню громадянами своєї кандидатури на вибори з малозначущих причин та використанню великого обсягу ефірного часу в обмін на дуже незначну заставу. Внаслідок винесення рішення Верховним Судом виборча застава була знижена до попередньої суми, яка становить 250 рупій".

4. Сполучене Королівство

34. На даний момент в Сполученому Королівстві ведуться політичні дебати щодо доцільності існування виборчої застави.

35. Виборча застава вперше була введена Законом про народне представництво (Representation of People Act) у 1918 році в розмірі 150 фунтів стерлінгів. Підставою для повернення застави було набрання кандидатом однієї восьмої голосів виборців. У Законі про народне представництво 1985 року умову для повернення застави скоротили до 5%, але підвищили суму застави до 500 фунтів стерлінгів.

36. У 2003 році виборча комісія, занепокоєна через зростаючий політичний абсентеїзм у Сполученому Королівстві, опублікувала офіційний звіт під назвою "Голосування для змін", в якому, серед іншого, відстоювалось скасування заставної системи. Комісія зазначала, що така вимога ставить у невигідне становище невеликі партії і кандидатів-самовисуванців (для прикладу, Партія зелених втратила усі свої застави на парламентських виборах 1992 і 1997 років).

37. Уряд не підтримав цієї пропозиції, вважаючи, що скасування виборчої застави дозволить будь-кому виставляти свою кандидатуру на виборах і отримати доступ, наприклад, до безплатного випуску листівок, без яких-небудь гарантій або попереджувальних заходів. Це може призвести до різкого збільшення кількості кандидатів, спричиняючи виникнення адміністративної плутанини та необґрунтоване виставлення кандидатур (1). Замість цього Уряд запропонував спростити систему застав (залишається та ж сама сума в 500 фунтів стерлінгів для парламентських виборів) і ввести двохвідсотковий прохідний бар'єр для повернення застави. У 2005 році на розгляд Парламенту був представлений законопроект, що містить такі зміни (SN/SG/3779).

С. Відповідні міжнародні документи

1. Європейська комісія "За демократію через право" (Венеціанська комісія Ради Європи)

38. У Зводі правил належної практики виборів (Code of Good Practice in Electoral Matters) (2) зазначається:

"Принцип I.1. с.

"Якщо застава є обов'язковою, то вона повертається, якщо кандидат або партія набрали певну кількість голосів; сума застави і встановлена для її повернення кількість голосів не мають бути надмірними".

39. Венеціанська комісія провела експертну оцінку виборчого законодавства багатьох країн - членів Ради Європи. Виборча застава була одним з тих питань, які цікавили Комісію під час оцінки проекту змін до виборчого кодексу Вірменії. У проекті спільної думки Венеціанської комісії і Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ (далі OSCE/ODIHR) (3) зазначено таке:

"20. Проект поправок скасовує вимогу збору підписів на підтримку висунення кандидата та збільшує суму виборчої застави. Це є прийнятним у принципі. Однак проект (поправки до статей 71(1), 101(1)(1) та 108(2)) значним чином підняв би суму виборчих застав (у випадку президентських виборів від 5000 до 8000 [разів мінімальної заробітної плати]; у випадку пропорційних виборів від 2500 до 4000 разів, у випадку мажоритарних виборів від 100 до 150 разів мінімальної заробітної плати). Рекомендовано перегляд цих підвищених сум застави, оскільки не є очевидним, що існуючі суми застави недостатні для стримування легковажних кандидатів. Відповідно до міжнародних та європейських стандартів надмірно висока сума виборчої застави є проблемою. Усталеним принципом є те, що незаконна дискримінація включає дискримінацію особи на підставі її соціального або майнового статусу. Відповідно сума виборчої застави повинна визначатися дуже обережно, щоб не спричинити перепон для висунення кандидатури серйозного кандидата, який на даний момент знаходиться в несприятливому економічному становищі".

40. Проте, після того як вірменська влада виконала рекомендації Комісії, питання виборчих застав перестало бути у центрі уваги міжнародних експертів. Заключний звіт щодо поправок до Виборчого кодексу Республіки Вірменія (1) містить такі положення:

"14. Поправки скасовують вимогу збору підписів на підтримку висунення кандидатури певного кандидата. Це є прийнятним в принципі. На відміну від різноманітних попередніх проектів, питання застави у Кодексі, з внесеними поправками, не порушується (статті 71(1), 101 (1)(1) та 108(2)), застава залишилась такою самою, як і під час попередніх виборів, тобто для президентських виборів на рівні 5000; у випадку пропорційних виборів на рівні 2500, а у випадку мажоритарних виборів на рівні 100 разів мінімальної заробітної плати. Це відповідає попереднім рекомендаціям Венеціанської комісії та OSCE/ODIHR. Оскільки відсутні ознаки наявності великої кількості потенційних легковажних кандидатів, то такі розміри сум депозитів видаються обґрунтованими.

2. Комітет з прав людини

41. У Загальних коментарях (N 25(57)), прийнятих Комітетом з прав людини відповідно до статті 40 (4) Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 12 липня 1996 року, Комітет коротко розглянув питання щодо виборчих зборів чи застав таким чином:

"16... Умови, що стосуються строків висунення кандидатур, зборів та застав, повинні бути обґрунтованими та недискримінаційними".

42. У своїх Коментарях щодо Сполучених Штатів Америки Комітет прокоментував більш широке (проте, яке має відношення) питання щодо значних фінансових інвестицій, що вимагаються від кандидатів, які висувають свої кандидатури на виборах в Сполучених Штатах:

"24. Комітет вітає значні зусилля, до яких докладаються з метою забезпечення кожному права голосу, але він стурбований через значні фінансові кошти, що несприятливо впливають на право особи висувати свою кандидатуру на вибори".

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

43. Заявник стверджував, що його було позбавлено його виборчого права, посилаючись на статтю 3 Першого протоколу, в якій йдеться про таке:

Стаття 3 Першого протоколу "Високі Договірні Сторони зобов'язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю шляхом таємного голосування в умовах, які забезпечують вільне вираження думки народу у виборі законодавчого органу".

А. Доводи сторін

1. Уряд

44. Уряд заявляв, що відповідно до статті 3 Першого протоколу виборче право не є абсолютним і що Договірним Державам надаються широкі повноваження щодо визначення умов, за яких виборче право може бути реалізоване.

45. Уряд стверджував, що виборча застава переслідує подвійну мету, по-перше, сприяти відповідальному ставленню осіб, котрі балотуються на виборах, а по-друге, сприяє тому, що в виборах беруть участь лише кандидати з серйозними намірами, перешкоджаючи тим самим необґрунтованому витрачанню державних коштів. Стосовно останнього, Уряд посилався на заходи щодо обслуговування виборчої кампанії, надані зареєстрованим кандидатам за державні кошти (випуск виборчих листівок, безплатний ефірний час на місцевих ЗМІ, що здійснюють трансляцію, тощо).

46. Уряд також наголошував, що усі кандидати повинні сплатити однакову суму застави, незалежно від їхнього фінансового становища. Більше того, схожі положення існують у виборчому законодавстві інших договірних сторін.

47. Сума застави не може вважатися непомірною, оскільки середній річний дохід в Україні становив у 2001 році 2445,9 грн, а в 2002 році - 2938 грн (2) (метод розрахунку враховує неповнолітніх дітей, а отже, дохід осіб, що мають право бути обраним, тобто осіб, старших 21 року, звичайно ж був вищий).

48. Що ж стосується ситуації заявника, то він мав можливість взяти позику в банку чи заставити квартиру, власником якої він є, для того щоб отримати необхідну суму, якщо він вірив у свої шанси бути обраним на виборах.

2. Заявник

49. Заявник заявив, що будь-яке обмеження права, визначеного в статті 3 Першого протоколу, перешкоджає проведенню вільних виборів. Він стверджує, що сума застави, яка існувала на той час, позбавляла 80% населення України, яке живе за межею бідності, можливості висувати свою кандидатуру на виборах. (Однак заявник не подав суду жодних статистичних чи інших даних на підтвердження цього твердження). Отже, на думку заявника, цей захід не відповідав меті, що переслідувалась. Зокрема, в його ситуації через низький дохід він не мав можливості знайти кошти для сплати застави, що виключило його шанси зареєструватися на виборах в якості кандидата в народні депутати.

В. Оцінка Суду

1. Загальні принципи

50. Суд знову повторює, що право обирати і бути обраним відображене у статті 3 Першого протоколу. Проте право, визначене у статті 3 Першого протоколу, не є абсолютним. Існує простір для ймовірних обмежень, і Договірні Сторони мають широкі межі повноважень у цій сфері. (Mathieu-Mohin and Clerfayt v. Belgium, judgment of 2 March 1987, Series A no. 113, p. 23 параграф 52, and Py v. Franсe, no. 66289/01, параграф 46, ECHR 2005...(extractі).

51. Держави-члени мають широку самостійність при встановленні конституційних норм щодо статусу депутатів парламенту. Зокрема, Суд погодився, що стосовно права на висунення своєї кандидатури на вибори до Парламенту можуть застосовуватись жорсткіші умови, на відміну від права голосувати ( "Мельниченко проти України", по. 17707/02, параграф 57. ECHR 2004-X). Хоча вони й мають спільне походження, з огляду на необхідність гарантувати як незалежність обраних представників, так і свободу виборців, ці вимоги відрізняються відповідно до історичних та політичних факторів, особливих для кожної держави. Різноманітність ситуацій, передбачених в конституційному та виборчому законодавствах держав - членів Ради Європи, вказує на широкий спектр можливих підходів у цій сфері. З огляду на цілі, зазначені в статті 3, будь-яке виборче законодавство повинно оцінюватись у світлі політичного розвитку конкретної держави, оскільки риси, що були б неприйнятними в контексті однієї системи, можуть бути виправданими у контексті іншої.

52. Однак саме Суд має визначати в кінцевому випадку, чи було дотримано положень статті 3 Першого протоколу; він повинен переконатися, що умови не звужують зазначені права до такої міри, що обмежують їх суть та позбавляють їх ефективності; вони повинні переслідувати законну мету; засоби, які використовуються, повинні бути співрозмірними меті (Labita v. Italy [GC], no 26772/95, параграф 201, ECHR 2000-IV). Будь-який відхід від принципу загального виборчого права несе в собі ризик підриву демократичності законодавчої гілки влади, обраної таким чином, та законів, які вона приймає. Винятки з будь-яких груп чи категорій населення повинні бути відповідним чином сумісними із цілями, закладеними в статті 3 Першого протоколу (Hirst v. the United Kingdom (no. 2) [GC], no. 74025/01, параграф 60, ECHR 2005-...).

2. Виборчі застави

53. Ця справа стосується виборчої застави, що сплачується особою, яка висловлює бажання висунути свою кандидатуру на парламентських виборах.

54. У трьох справах питання умови застави розглядалось колишньою Комісією з прав людини. В першій справі Tete v. France (no. 11123/84, decision of 9 December 1987, D. R. 54, рр. 52-61) вона розглянула скаргу активістів Партії зелених щодо того, що їх виборчий список було піддано дискримінації під час виборів до Європейського парламенту через положення французького законодавства, що встановлює 5% прохідний бар'єр для повернення застав розміром в 100 000 французьких франків. Комісія відхилила цю скаргу як очевидно необґрунтовану. Вона постановила, що захід переслідував законну мету підтримки розвитку достатньо репрезентативних політичних рухів, пам'ятаючи про широкі повноваження держави, та не був необґрунтованим або диспропорційним. У більш нещодавньому рішенні від 18 жовтня 1995 р. (Andre v. France, nо. 27759/95) Комісія, посилаючись на своє рішення у справі Tete, відхилила заяву, в якій намагалися оспорити умову внесення застави через те, що кандидати зі списку осіб, що знаходяться у скрутному економічному становищі (безробітні, особи, що не мають постійного місця проживання, та інваліди), не могли сплатити необхідну суму.

55. З тих самих причин Комісія відхилила скаргу щодо виборчої застави, яка вимагається під час французьких внутрішніх виборів до законодавчого органу країни (Desmeules v. France, nо. 12897/87, decision N 3 Desember 1990). Комісія, між іншим, зазначила, що оспорюване положення було також відображене в інших європейських законодавствах та що не було встановлено або хоча б стверджено, що застава у розмірі 8000 французьких франків становила непомірний тягар для списку кандидатів, очолюваного заявником.

56. Однак Суд ніколи не висловлював своєї думки з цього конкретного приводу.

3. Щодо цієї справи

57. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд нагадує, що заявникові відмовили у реєстрації як кандидата в народні депутати під час парламентських виборів 2002 року лише через несплату ним виборчої застави у розмірі 1041 гривні. Заявник стверджував, що був неспроможний виконати цю вимогу, оскільки його річний дохід складав близько 960 гривень.

58. Уряд не оспорив це твердження. Таким чином, Суд вважає встановленим той факт, що заявник не міг зібрати необхідну суму з власного доходу.

59. Суд зазначає, що сторони не оспорювали питання застосування статті 3 Першого протоколу чи той факт, що оскаржуваний заявником захід становив втручання у його виборчі права.

60. Таким чином, Суд визначатиме, чи переслідував оскаржуваний захід законну мету у співрозмірний спосіб, з огляду на принципи, встановлені вище.

а. Законна мета

61. Суд зазначає, що вимога виборчої застави для кандидатів на виборах існує не лише в Україні. Виборче право цілого ряду держав-членів містить таку вимогу, щоб завадити легковажним кандидатам виставляти на вибори свою кандидатуру. Більше того, Венеціанська комісія розцінила цю мету як законну, а вимогу застави як, в принципі, прийнятний інструмент для її досягнення (див. пункти 37-39 вище). Також не слід залишати поза увагою участь держави у видатках кампанії, спрямованих на підтримання рівності між кандидатами.

62. Суд нагадує, що стаття 3 Першого протоколу, на відміну від багатьох інших положень Конвенції, не визначає або не обмежує мету, яку повинен переслідувати захід. Отже, сумісним з цією статтею може бути широкий ряд цілей (Podkolzina, зазначене вище, параграф 34). Таким чином, взявши до уваги відповідні широкі повноваження держави-відповідача у цій сфері, Суд доходить висновку, що оскаржуваний захід переслідував законну мету гарантії права на ефективне, добре налагоджене представництво, підвищуючи відповідальність тих, хто висуває свою кандидатуру на вибори, та обмежуючи вибори серйозними кандидатами, одночасно уникаючи необґрунтованого витрачання державних коштів.

b. Пропорційність

63. Суд повторює, що справа стосується способу, у який право заявника висувати свою кандидатуру на участь у виборах було обмежено зобов'язанням сплатити виборчу заставу, яка не повертається тим кандидатам, яких не було обрано. Суд зазначає, що застосування застави було загальним заходом, що не був спеціально застосований щодо заявника у цій справі, хоча він мав очевидні наслідки для нього та інших осіб у подібній ситуації.

64. Суд розглядав справи, що стосуються інших загальних заходів, які порушують виборчі права. Він встановив порушення статті 3 Першого протоколу у випадках загальної відмови певним категоріям виборців виражати свою думку під час виборів членів парламенту та через відмову або небажання органів влади розслідувати або ж, у випадку необхідності, виправляти ситуацію. Так, у справах Metthews та Aziz заявники (як мешканець Гібралтару та член Турецько-кіпріотської громади, що проживає на контрольованій урядом території Кіпру, відповідно) були позбавлені права голосувати на виборах до Європейського парламенту або до Кіпрської палати представників через існування законодавчих прогалин (Matthews v. United Kingdom [GS], nо. 24833/94, параграф 64, ECHR 1999-1, and Aziz v. Cyprus nо. 69949/01, параграф 29, ЕСНR 2004-...). У справі Hirst порушення було спричинено загальною забороною виборчого права ув'язнених осіб, що відбувають покарання (Hirst, згадане вище, параграфи 79-82).

65. На відміну від вищезгаданих справ, оскаржуваний захід був предметом значної уваги парламентарів. В українському парламенті проводились серйозні дебати з приводу виборчої застави до того, як цей закон було прийнято. Встановлюючи суму застави, парламент прагнув, серед іншого, врівноважити конкуруючі інтереси стримування легковажних кандидатів та інтереси загального виборчого права. Більше того, факт, що звернення до Конституційного Суду було підписано 63 членами парламенту та й сам спікер виражали певні зауваження, вказують на важливість дебатів та їх спірну природу (пункт 18 вище).

66. Суд зауважує, що захід був також предметом судового розгляду: він був оскаржений в Конституційному Суді на тих самих підставах, що були викладені в заяві заявника до Суду. Конституційний Суд розглянув підстави для внесення застави, метою якої було підсилення відповідального ставлення з боку потенційних кандидатів на участь у виборах, а також запобігання зловживанню виборчими правами. Він постановив, що це обмеження не є неконституційним чи дискримінаційним, оскільки воно не є вирішальним щодо права громадян брати участь у виборах або висувати свою кандидатуру на виборах, а служить попередньою умовою для реєстрації кандидатів і однаково застосовується до всіх осіб, які прагнуть бути зареєстрованими. Більше того, окремо від виборчих питань існують інші конституційно дійсні причини, як, наприклад, необхідність запобігати надмірному та необґрунтованому витрачанню коштів державного бюджету, що виправдовують застосування заходу, що розглядається.

67. Суд відзначає, що політика поза оскаржуваним заходом вимагає від держави встановлення делікатного балансу між конфліктуючими інтересами: з одного боку, утримання від участі у виборах легковажних кандидатів, незалежно від соціального положення, а з іншого - можливість реєстрації серйозних кандидатів, включаючи тих, хто може знаходитись у скрутному економічному становищі. Суд задоволений тим, що система виборчої застави, прийнята на той час українськими політичними установами, становила прийнятний компроміс між цими конфліктуючими інтересами, а введення її в дію залишалось предметом ретельного розгляду національними законодавчою та судовою гілками влади в світлі сучасних умов (порівняйте та співставте справу Hirst, наведену вище, пункти 79 та 80).

68. Суд нагадує також про субсидіарну роль Конвенції. Національні органи влади, в принципі, краще здатні оцінити місцеві потреби та умови, ніж міжнародний суд. В питаннях загальної політики, стосовно яких думки в демократичному суспільстві можуть значним чином різнитися, особлива вага повинна надаватися розробникам внутрішньої політики (Hatton and Others v. United Kingdom [GC], nо. 36022/97, параграф, ЕСНR 2003-VIII). Більше того, як уже було зазначено вище, у сфері виборчого законодавства, Суд з багатьох приводів зазначав, що держави користуються широкими межами повноважень. Відповідно навіть система, де встановлюється порівняно високий бар'єр, наприклад, стосовно кількості підписів, необхідних для того, щоб висунути свою кандидатуру на виборах, або ж мінімальний відсоток голосів по всій країні для отримання місця у законодавчому органі, може вважатися такою, що відповідає статті 3 Першого протоколу (cf. Federacion Nacionalista Canaria v. Spain (dec.), nо. 56618/00, ЕСНR 2001-VI).

69. Однак ці широкі повноваження існують поруч з європейським наглядом. Таким чином, Суд повинен упевнитись, чи було перевищено межі повноважень, наданих Україні, тобто чи звузило введення виборчої застави виборчі права заявника до такої міри, що обмежило їх суть та позбавило їх ефективності.

70. Стосовно цього слід зазначити, що в європейському правовому полі сума застави, закріплена в українському законодавстві, є однією з найнижчих. Що ж стосується співвідношення між розміром застави та доходом громадян, то Суд зазначає, що при оцінці Виборчого кодексу Вірменії (країни, економічна ситуація в якій є схожою з українською), Венеціанська комісія у своїй доповіді від 22 жовтня 2005 визнала обґрунтованою значно вищу суму застави, закріплену у вірменському законодавстві (див. пункт 38 вище).

71. Суд вважає необхідним зазначити, що з 20 кандидатів, зареєстрованих по виборчому округу заявника, 12 були самовисуванцями (пункт 21 вище), включаючи двох професорів та лікаря (в Україні це професії з традиційно низькими заробітними платами), чия спроможність зібрати необхідну суму, виходячи тільки з власних доходів, видається сумнівною. Більше того, підвищення витрат кандидатів на вибори є спільною рисою для сучасних демократій (пункт 41 вище). Таким чином, навіть відносно заможні кандидати в Україні та й будь-де в Європі зазвичай змушені шукати зовнішні джерела для фінансування успішної виборчої кампанії.

72. Суд зазначає, що втрата застави у випадку програшу виборів - це відносно рідкісна норма в європейських виборчих системах. Однак, враховуючи відносно низький розмір суми, що вимагається, рекламні послуги, що надаються державою (пункт 15-17 вище), та інші обтяжуючі видатки на організації виборів, які застави можуть полегшити, Суд не вважає цей захід свавільним або таким, що виходить за межі широких повноважень держави.

73. Тому Суд доходить висновку, що збір, сплата якого вимагалась від заявника, не може вважатися непомірним або таким, що складає непереборний адміністративний або фінансовий бар'єр для певних кандидатів, які хочуть приєднатися до виборчих перегонів, і тим більше він не може становити перепону для появи достатньо представницьких політичних течій або ж втручання у принцип плюралізму.

74. Відповідно у цій справі не мало місце порушення статті 3 Першого протоколу до Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 14 КОНВЕНЦІЇ

75. Заявник скаржиться на дискримінацію, яка суперечить статті 14 Конвенції, в якій зазначається:

"Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою".

76. Однак Суд зазначає, що заявник посилається на ті самі аргументи, які він навів стосовно своєї скарги за статтею 3 Першого протоколу, взятої окремо. У світлі своїх міркувань та висновків, наведених вище (пункти 62-74), Суд не вважає за необхідне проводити окремий розгляд скарги на дискримінацію.

1. Постановляє, що не мало місця порушення статті 3 Першого протоколу до Конвенції;

2. Постановляє, що немає потреби в окремому розгляді скарги заявника за статтею 14 Конвенції, оскільки його було проведено разом зі статтею 3 Першого протоколу.

Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 28 березня 2006 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.