Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року

завершення переходу на підготовку фахівців за ступеневою системою освіти згідно з новим переліком напрямів та спеціальностей;

забезпечення сучасної фундаментальної наукової, загальнокультурної та практичної підготовки фахівців;

упорядкування мережі вищих навчальних закладів та закладів післядипломної освіти з урахуванням соціально-економічного розвитку та потреб держави в конкурентоспроможних фахівцях відповідної кваліфікації;

забезпечення перепідготовки фахівців за спеціалізаціями, необхідними для роботи в нових господарських утвореннях та для розвитку малого підприємництва;

запровадження механізмів пільгового кредитування студентів вищих навчальних закладів на період їх навчання, створення державного фонду сприяння здібній молоді у здобутті вищої освіти за кордоном.

З переходом розвинутих країн до етапу інформаційного суспільства зростає роль науки. Конкурентоспроможність держави визначається, зокрема, наукоємністю її продукції. Стан науки, що є одним з показників забезпечення національної безпеки держави, нині є незадовільним. Україна значно відстає від розвинутих країн за кількістю впроваджених розробок, проданих ліцензій тощо. Цей розрив постійно збільшується у зв'язку з кризовим станом науково-технічної сфери. Вчені мають забезпечити вітчизняне виробництво прогресивними науково-технічними розробками.

Основними напрямами державної політики у сфері науки мають бути:

визначення потреб держави у сфері науки, проведення відповідних прогнозних оцінок з метою забезпечення її пріоритетного розвитку;

підтримання перспективних напрямів розвитку науки і техніки, державних наукових і науково-технічних програм та концентрація ресурсів для їх реалізації;

вирішення питань формування наукових кадрів, створення системи критеріїв оцінки діяльності наукових працівників, стимулювання підвищення кваліфікації науковців, удосконалення системи оплати праці та пенсійного забезпечення наукових працівників;

підвищення статусу науки в суспільстві, формування в масовій свідомості позитивного сприйняття наукових досягнень (довіра до наукових результатів, подолання антиінтелектуальних настроїв серед населення, престиж науково-технічної діяльності);

надання підтримки фундаментальній науці, збереження наукових шкіл світового рівня;

підвищення правового захисту науковців та інженерів, а також продукту інтелектуальної праці шляхом створення необхідної правової бази та механізму її впровадження.

Необхідність підвищення рівня здоров'я населення, збереження генофонду українського народу зумовлюють реформування системи охорони здоров'я. Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року в цій частині спрямовуватимуться на забезпечення доступності медичної та медико-санітарної допомоги для всього населення країни, ефективне використання фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, поліпшення якості медичного обслуговування, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення шляхом:

максимального збереження державної системи охорони здоров'я, впровадження механізмів регулювання і функціонування галузі в ринкових умовах, фінансування лікувальних закладів відповідно до обсягу та якості послуг, що надаються;

реалізації державних профілактичних програм з метою створення безпечних умов життя, навчання, праці та відпочинку, поширення серед населення інформації з питань здорового способу життя;

поетапного збільшення державних асигнувань, їх ефективного використання;

пріоритетного розвитку первинної медико-санітарної допомоги, створення єдиного простору медичних послуг, формування керованого розвитку платних медичних послуг;

зниження рівня захворюваності населення на артеріальну гіпертензію, ішемічну хворобу серця, судинне ураження мозку, зниження рівня смертності від ускладнень артеріальної гіпертензії, а також збільшення тривалості та підвищення якості життя хворих на серцево-судинні захворювання;

зниження рівня захворюваності на цукровий діабет, зменшення кількості ускладнень внаслідок цієї хвороби, збільшення тривалості та підвищення якості життя хворих на цукровий діабет;

зниження рівня захворюваності на туберкульоз, підвищення ефективності діагностики і лікування туберкульозу та ускладнень внаслідок цієї хвороби;

збереження і підтримання здоров'я людей похилого віку, зниження рівня інвалідизації, забезпечення гарантованого рівня надання безоплатної кваліфікованої медичної допомоги, посилення профілактичної спрямованості медичного обслуговування, забезпечення формування мережі медичних і соціально-побутових закладів з урахуванням потреб людей похилого віку;

підвищення ефективності надання населенню медичної допомоги у разі виникнення екстремальних ситуацій (стихійне лихо, катастрофа, аварія, масові отруєння тощо);

реалізації заходів щодо попередження і ліквідації медико-санітарних наслідків екстремальних ситуацій, у тому числі Чорнобильської катастрофи, забезпечення постійної готовності, вдосконалення діяльності та матеріально-технічного забезпечення державної служби медицини катастроф, швидкої і невідкладної допомоги та служби крові;

запобігання поширенню наркоманії та СНІДу, зниження рівня зараження ВІЛ-інфекцією і захворюваності на СНІД та їх негативного впливу на соціально-економічне становище в державі;

розвитку мережі центрів медико-соціальної реабілітації дітей, зниження рівня захворюваності дітей;

створення мережі центрів планування сім'ї та центрів медико-генетичного консультування, вдосконалення інформаційного забезпечення потреб населення з питань планування сім'ї;

забезпечення контролю за вродженою та спадковою патологією, запобігання відхиленням у розвитку;

зниження рівня материнської та дитячої смертності, ускладнень вагітності та пологів; зменшення кількості абортів.

Останнім часом в галузі культури наростають негативні тенденції, зумовлені, передусім, подальшим скороченням обсягів фінансування з державного та місцевих бюджетів, недостатнім нормативно-правовим регулюванням функціонування галузі.

З метою подолання цих тенденцій необхідно зосередити зусилля на:

здійсненні заходів щодо відродження, збереження та розвитку мережі закладів соціально-культурного призначення для забезпечення населення відповідними послугами за місцем проживання на рівні, не нижчому від мінімальних соціальних потреб, особливо у сільській місцевості;

забезпеченні гарантії свободи творчості, доступу громадян і особливо молоді до культурних надбань;

сприянні розвитку культур і традицій усіх етносів України;

вихованні бережного ставлення до національної культурної спадщини як основи національної культури.

Пріоритетними напрямами в галузі культури мають бути:

збереження в регіонах мережі об'єктів культури, зокрема бібліотек, клубних закладів, шкіл естетичного виховання тощо, підвищення рівня забезпечення культурно-освітніх закладів технічними засобами та обладнанням;

здійснення структурної перебудови галузі кінематографії з урахуванням умов ринкової економіки, сприяння становленню недержавної ринкової інфраструктури української кінематографії, створення сучасної кіноіндустрії;

посилення державної підтримки національних творчих спілок, удосконалення взаємодії з ними органів виконавчої влади;

впровадження новітніх технологій реставрації та консервації бібліотечних і музейних фондів, переведення друкованих творів на електронні носії інформації, створення єдиної інформаційної системи бібліотечних фондів;

зміцнення матеріально-технічної бази музеїв, заповідників, бібліотек, архівів і забезпечення виконання комплексних програм збереження пам'яток історії та культури.

У сучасних умовах виникла гостра потреба у зміні пріоритетних напрямів розвитку фізичного виховання, фізичної культури і спорту.

Основними пріоритетними напрямами державної політики у сфері фізичної культури і спорту мають бути:

розвиток фізкультурно-спортивного руху з урахуванням змін у всіх сферах суспільного життя країни;

створення умов для задоволення потреб кожного громадянина України, насамперед молоді, у зміцненні здоров'я, у фізичному та духовному розвитку;

досягнення максимальних результатів у міжнародних спортивних змаганнях;

створення належних умов для поліпшення фізкультурно-оздоровчої, реабілітаційної та спортивно-масової роботи серед інвалідів;

розроблення і здійснення комплексу фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів з урахуванням традицій, інтересів, специфіки аграрного виробництва, а також дефіциту вільного часу працівників села, екологічної ситуації.

У галузі розвитку туризму передбачається здійснення:

державного стимулювання внутрішнього та іноземного (в'їзного) туризму як одного з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки;

розширення мережі об'єктів туристичної інфраструктури і формування конкурентоспроможного на світовому ринку вітчизняного туристичного продукту на основі ефективного використання національного природного та історико-культурного потенціалу.

Для цього буде розроблено Державну програму розвитку туризму на період до 2004 року та Програму державної підтримки реклами вітчизняного туристичного продукту.

Суттєвою ознакою демократичного суспільства є забезпечення прав на свободу світогляду і віросповідання, релігійну діяльність, рівність релігійних організацій, що діють у рамках закону. Державна політика щодо релігії та церкви є складовою зміцнення міжнародного авторитету України, налагодження контактів між народами і країнами.

Пріоритетним напрямом державної політики у сфері релігійного життя має стати поєднання інтересів держави, суспільства і церкви у процесі утвердження моралі та духовного розвитку. Держава сприятиме церкві у відновленні притаманних їй форм суспільно значущої діяльності.

Правове регулювання діяльності релігійних організацій в Україні спрямовуватиметься на ліквідацію наслідків тоталітарного режиму в цій сфері, які призвели до міжконфесійних і міжцерковних конфліктів.

Послідовно забезпечуючи рівність релігійних організацій, держава зосереджуватиме свої зусилля на деполітизації релігійного середовища, недопущенні спроб перетворення релігійного чинника на знаряддя етнічного чи територіального сепаратизму, обмежуватиме діяльність тих релігійних утворень, що несуть загрозу здоров'ю людей, порушують громадський порядок.

Основна мета етнонаціональної політики полягає у додержанні конституційних прав і свобод та рівності громадян України усіх національностей перед законом, участі їх в усіх сферах життя суспільства, оптимальному врахуванні інтересів у створенні сприятливих умов для розвитку кожної національності через формування взаємин на засадах толерантності, довіри й поваги.

Пріоритетними напрямами етнонаціональної політики мають бути:

нормативно-законодавче, організаційне, фінансове та інше забезпечення умов вільного розвитку народів України;

організація повернення та облаштування осіб, депортованих за національною ознакою, сприяння їх інтеграції в українське суспільство;

розширення співпраці з українською діаспорою, сприяння у збереженні та розвитку нею національної культури, мови, традицій.

Мовна політика визначається засадами Конституції і національними інтересами України як суверенної держави, основна мета якої полягає у розвитку української мови та утвердженні її державності, у задоволенні мовних потреб національних меншин.

Пріоритетними напрямами мовної політики є:

забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя;

вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України;

сприяння вивченню мов міжнародного спілкування.

Держава здійснюватиме організаційне, адміністративне і фінансове забезпечення реалізації етнонаціональної та мовної політики шляхом розроблення, затвердження та виконання загальнодержавних, регіональних і спеціальних програм.

Соціальні умови життя населення в різних регіонах України досить розрізняються. Спостерігається значна диференціація в доходах, рівні безробіття, розмірах споживання, рівні захворюваності тощо. У міру децентралізації державної економічної та соціальної політики роль регіонів у вирішенні цих питань посилюватиметься.

Основними напрямами державної регіональної соціальної політики мають бути:

запровадження механізмів стимулювання соціального та економічного розвитку депресивних регіонів;

передача регіонам значної частини управлінських функцій щодо розв'язання проблем соціальної політики, економічного та науково-технічного розвитку, а також розвитку духовної сфери;

запровадження єдиних мінімальних соціальних стандартів соціального захисту населення незалежно від економічних можливостей регіонів;

удосконалення формування стратегії регіональної соціальної політики за результатами соціального моніторингу, соціальних прогнозів і соціальних програм;

удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази територіального управління соціальним розвитком регіонів;

забезпечення вирівнювання соціальних рівнів регіонів шляхом поєднання регіональних програм та цільових державних програм підтримки конкретних регіонів;

забезпечення ефективного розвитку продуктивних сил на регіональному рівні;

сприяння формуванню адекватної та ефективної структури соціального управління на регіональному рівні.

З посиленням відповідальності регіонів за стан соціального розвитку вдосконалюватиметься регіональна соціальна політика. Основні напрями і завдання цієї політики повинні враховувати необхідність:

створення умов життєзабезпечення і життєдіяльності для соціального відтворення населення і трудового потенціалу регіону;

забезпечення зайнятості та ефективного використання трудового потенціалу регіону, формування та реалізації у кожному регіоні комплексних трирічних програм досягнення продуктивної зайнятості населення;

розвитку соціальної інфраструктури регіону, яка забезпечувала б задоволення потреб населення;

удосконалення системи соціального захисту вразливих верств населення;

розроблення регіональних соціальних програм на підставі стратегічного планування соціального розвитку регіонів;

удосконалення фінансового забезпечення здійснення регіональних соціальних заходів (стимулювання інвестиційної діяльності, формування регіонального соціального бюджету, підтримка підприємництва тощо);

формування регіональної інформаційної системи регіонального соціального управління.

Здійснення основних напрямів державної соціальної політики потребує розроблення механізму фінансового, правового, інформаційного забезпечення.

Джерелами фінансування програм соціальної політики можуть бути кошти державного і місцевих бюджетів, які мають спрямовуватися переважно на підтримку непрацездатного населення. Соціальні гарантії для економічно активного (працездатного) населення повинні забезпечуватися за рахунок коштів підприємств, установ, організацій та їх об'єднань. Додатковим джерелом ресурсів у соціальній сфері можуть бути іноземні цільові позики та кредити для виконання конкретних соціальних програм.

Основними напрямами здійснення соціальної політики у цій сфері мають бути:

забезпечення соціального спрямування видатків державного бюджету;

раціоналізація структури витрат бюджетів усіх рівнів із спрямуванням бюджетних коштів на реалізацію заходів щодо пріоритетного соціального розвитку; визначення принципів фінансування державних соціальних програм з урахуванням особливостей національних пріоритетів у регіональних соціальних програмах і забезпечення механізму їх реалізації;

формування пріоритетів і механізмів акумулювання та витрачання валютних коштів на розвиток соціальної сфери;

створення умов для розширення будівництва житла за рахунок залучення коштів населення і пільгового кредитування;

підвищення питомої ваги платних послуг у соціальній сфері із забезпеченням мінімальних гарантій безоплатного медичного та побутового обслуговування, здобуття освіти тощо;

розроблення дійового державного механізму залучення фінансових коштів для створення нових перспективних виробництв у районах масового закриття і ліквідації підприємств.

Правовому забезпеченню здійснення соціальної політики сприятиме:

розроблення і прийняття Соціального кодексу;

розроблення державних соціальних стандартів;

підвищення ефективності функціонування судової і виконавчої влади в частині забезпечення реалізації прав та гарантій у соціальній і трудовій сферах;

впровадження механізму проведення експертизи законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань договірного регулювання трудових відносин та їх відповідності потребам держави і вимогам інтеграції у міжнародні системи соціального розвитку;

подальше вдосконалення процесу соціального управління, зокрема, впровадження чіткого компенсаційного механізму в разі невиконання законодавчих гарантій.

Найважливішою складовою механізму здійснення соціальної політики є інформаційне забезпечення. Основними напрямами інформаційного забезпечення соціальної політики мають бути:

подальше вдосконалення соціальної та економічної статистичної звітності відповідно до вимог ефективного соціального управління;

проведення моніторингу Основних напрямів соціальної політики на період до 2004 року.