Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року

З метою створення умов для формування і реалізації соціальної політики на основі визначеної стратегії економічного розвитку та фінансової стабілізації, забезпечення права кожного громадянина на достатній життєвий рівень

1. Схвалити подані Кабінетом Міністрів України Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року (додаються).

2. Кабінету Міністрів України щороку, до розроблення проекту Державного бюджету України на наступний рік, затверджувати заходи, спрямовані на реалізацію Основних напрямів соціальної політики на період до 2004 року, з метою забезпечення їх реальними джерелами фінансування.

Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року розроблено з метою створення умов для формування і реалізації соціальної політики на основі визначеної стратегії економічного розвитку та фінансової стабілізації, забезпечення права кожного громадянина на достатній життєвий рівень.

Пріоритетами соціальної політики є створення умов для забезпечення достатнього життєвого рівня населення, розвитку трудового потенціалу, народонаселення, формування середнього класу, недопущення надмірної диференціації населення за рівнем доходів, проведення пенсійної реформи, надання адресної підтримки незахищеним верствам населення, всебічного розвитку освіти, культури, поліпшення охорони здоров'я населення.

Демографічна ситуація в Україні залишається складною. Основною тенденцією демографічного розвитку є стійке зменшення чисельності населення і його природного приросту, а також старіння населення. Отже, чисельність громадян похилого віку в Україні зростатиме.

Державна політика у цій сфері спрямовуватиметься, насамперед, на реалізацію Концепції державної сімейної політики та відповідних нормативних документів, програм профілактики та лікування окремих захворювань та інших програм.

Для подолання негативної тенденції зменшення чисельності населення і його природного приросту необхідно здійснити комплекс заходів щодо забезпечення розширеного відтворення населення, зокрема:

стимулювання народжуваності дітей, забезпечення підтримки сімей з дітьми;

посилення соціального захисту материнства і дитинства, сприяння формуванню і розвитку сім'ї;

створення сприятливих умов для поєднання жінками професійної зайнятості з материнством;

поліпшення умов праці жінок шляхом вивільнення їх з виробництв з важкими і шкідливими умовами праці, надання можливості для роботи за гнучким графіком;

поліпшення стану здоров'я і зниження рівня смертності в усіх вікових групах населення, особливо дитячої та в працездатному віці, підвищення тривалості життя;

запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування;

удосконалення системи соціального захисту найбільш вразливих верств населення.

Розв'язання проблем у цій сфері повинно базуватися на законодавчому забезпеченні створення сприятливих умов для розвитку сім'ї, ефективного виконання нею репродуктивної, виховної, економічної, соціальної функцій, дотримання на практиці конституційного принципу рівності прав жінки і чоловіка, здійснення цілеспрямованої політики щодо працевлаштування молоді, профілактики дитячої та молодіжної злочинності, наркоманії, алкоголізму, дитячої бездоглядності та жебракування, запобігання соціальному сирітству.

Пріоритетними напрямами у цій сфері мають стати:

створення правових, економічних, культурних, соціальних умов для зміцнення і функціонування сім'ї, авторитету та стійкості шлюбу;

підвищення ролі батьків та їх відповідальності за життєзабезпечення і виховання дітей;

надання адресної комплексної підтримки малозабезпеченим сім'ям;

удосконалення механізму надання молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам цільових довгострокових кредитів на будівництво (реконструкцію) житла;

забезпечення жінкам реального доступу до всіх видів діяльності, рівності прав та можливостей жінок і чоловіків на ринку праці;

проведення профілактичних, епідеміологічних та медичних досліджень з охорони здоров'я дітей, жінок та дівчат;

розроблення і впровадження сучасних медичних технологій збереження й охорони здоров'я жінок та нових методів підтримання здорового способу життя, забезпечення народження здорових дітей, виховання фізично здорових і духовно багатих громадян;

підвищення правової обізнаності сім'ї, жінок, дітей та молоді стосовно їх власних прав;

здійснення соціального партнерства сім'ї та держави на основі розподілу відповідальності між батьками, дітьми, іншими членами сім'ї і державними органами, сприяння захисту сім'ї від злиднів та обмежень, пов'язаних з вимушеною міграцією, надзвичайними ситуаціями техногенного і природного характеру;

попередження насильства стосовно дівчат і жінок;

попередження безробіття серед жінок та молоді шляхом створення нових робочих місць;

створення гнучкого механізму роботи з дітьми, що включає розроблення комплексу відповідних законодавчих та інших нормативних актів, проведення наукових досліджень, розроблення і реалізацію програм організації соціальної роботи та соціального захисту дітей на базі діючої мережі спеціалізованих закладів соціального спрямування;

збереження і приведення мережі дитячих позашкільних та оздоровчих закладів у відповідність з потребами населення, проведення на їх базі виховної, культурної, оздоровчої роботи з дітьми та молоддю;

надання державної підтримки жіночим, молодіжним і дитячим громадським організаціям та благодійним фондам, які проводять соціальну роботу.

З урахуванням регіональної потреби на місцях функціонуватимуть будинки сімейного типу, притулки для неповнолітніх; на базі діючих спеціальних соціальних установ триватиме реалізація програм "Родинний дім" та "Молодіжний центр праці", здійснюватиметься надання психологічних консультацій молоді, дівчатам та жінкам, які стали жертвами насильства; створюватимуться громадські інформаційно-реабілітаційні центри для жінок-інвалідів, жіночі центри соціо-бізнес-інкубаторів з метою сприяння жінкам у розвитку малого бізнесу.

Забезпечення населення житлом є однією з найважливіших соціально-економічних проблем у державі. На даний час близько 17 млн. чоловік потребує поліпшення житлових умов. Наявний державний та комунальний фонд перебуває у такому технічному стані, який зумовлює необхідність проведення значних обсягів робіт з його ремонту та реконструкції. Нині в Україні налічується 12,7 тис. одиниць незавершених будівництвом житлових будинків. Особливої актуальності набуває проблема забезпечення житлом малозахищених верств населення.

У зв'язку з цим основними завданнями у сфері забезпечення житлом населення України до 2004 року мають бути:

удосконалення нормативно-правової бази з метою врегулювання правовідносин у житловій сфері;

удосконалення фінансово-кредитного механізму реалізації житлової реформи з активним залученням у будівництво та на утримання житлового фонду поряд з державними коштів населення та інших інвесторів, у тому числі іноземних;

сприяння розвитку різноманітних форм інвестування житлового будівництва;

зменшення витрат населення на житлове будівництво шляхом подальшого розвитку конкуренції у сфері житлового будівництва та утримання житлового фонду;

створення належних умов для подальшої приватизації об'єктів державного та комунального житлового фонду, утворення об'єднань (товариств) співвласників багатоквартирних будинків.

Пріоритетними напрямами у забезпеченні населення України житлом до 2004 року мають стати:

надання за рахунок державного та комунального житлового фонду на умовах оренди соціального житла громадянам, які потребують соціального захисту з боку держави;

створення відповідних умов для придбання і спорудження житла молодими сім'ями, одинокими громадянами, сільськими жителями, військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, установ кримінально-виконавчої системи тощо.

Перехід України до нових суспільно-економічних відносин зумовив необхідність реформування ринку праці. Процес сучасного формування та розвитку ринку праці відбувається в умовах адаптації його до економічної ситуації в Україні. Основною при цьому залишається проблема зростання пропонування за умови скорочення попиту.

Відбуваються докорінні зрушення у використанні трудових ресурсів та розподілі їх за сферами застосування праці, формами власності. Внаслідок неповної зайнятості, збільшення тривалості безробіття посилюються процеси декваліфікації. Приватизація, реструктуризація, запровадження механізму банкрутства підприємств призводять до зростання кількості вивільнюваних працівників. Скорочується чисельність працюючих за наймом, зростає безробіття. У зв'язку з цим відбувається інтенсивний перерозподіл трудових ресурсів з легального сектора економіки в "тіньовий". Розширення зайнятості в "тіньовому" секторі економіки супроводжується інтенсифікацією праці при низькій заробітній платі, порушенням норм законодавства про працю.

Основними напрямами розв'язання проблеми зайнятості мають бути:

оцінка загальної потреби в робочих місцях та формування ринку професій;

визначення регіональних і галузевих пріоритетів у створенні нових, додаткових та збереженні наявних високопродуктивних робочих місць;

підвищення ефективності використання трудового потенціалу підприємств шляхом оптимізації чисельності працюючих та легалізації "прихованого безробіття";

передбачення у програмах реструктуризації галузей та окремих підприємств першочергових заходів щодо сприяння зайнятості населення в регіонах, де спостерігається напруження на ринку праці, а також у містах та районах з моноекономічною структурою виробництва, що мають високий рівень безробіття;

посилення мотивації до продуктивної праці та підвищення трудової активності населення;

створення робочих місць на базі широкого розвитку малого і середнього бізнесу, самозайнятості, сімейного бізнесу, активізації інвестиційних процесів в економіці;

запровадження механізму стимулювання створення робочих місць для окремих соціально-демографічних груп (молоді, жінок, інвалідів, військовослужбовців, звільнених з військової служби тощо);

здійснення заходів щодо перерозподілу зайнятого населення між державним і недержавним секторами економіки у зв'язку із зміною форм власності підприємств та запровадження механізму банкрутства;

підвищення територіальної мобільності населення з метою перерозподілу робочої сили між трудонедостатніми та трудонадлишковими регіонами;

зниження рівня і тривалості безробіття шляхом реалізації заходів активної політики зайнятості;

подальший розвиток системи безперервного професійного навчання з урахуванням потреб ринку праці;

реформування системи соціального захисту безробітних.

Заходи у сфері зайнятості населення здійснюватимуться шляхом реалізації Програми структурної перебудови економіки, Генеральної схеми створення нових робочих місць, п'ятирічних галузевих програм ефективної зайнятості, щорічних регіональних програм зайнятості населення та регулювання ринку праці, а також інвестиційних, приватизаційних та програм реструктуризації підприємств, інших програм, що розроблятимуться для територій з високим рівнем безробіття.

Регулювання міграційних процесів забезпечуватиметься виходячи з національних інтересів України, захисту національного ринку праці та інтересів громадян України, які працюють за її межами, та необхідності розвитку міжнародного співробітництва у цій сфері.

Пріоритетними напрямами регулювання міграційних процесів України визначено:

сприяння процесу репатріації в Україну вихідців з України та їхніх нащадків (дітей, онуків);

повернення на історичну батьківщину осіб, депортованих з території України за національною ознакою;

захист соціально-економічних інтересів і прав українських працівників-мігрантів;

збереження трудового та інтелектуального потенціалу держави;

створення правових і соціально-економічних засад регулювання зовнішньої трудової міграції громадян України;

надання права на притулок в Україні та забезпечення захисту біженців відповідно до національного законодавства.

Послідовне і комплексне здійснення міграційної політики потребує завершення формування законодавства з питань міграції та вдосконалення системи органів виконавчої влади, які здійснюють управління міграційними процесами.

Захист громадянських, майнових та соціальних прав осіб, які повертаються в Україну, а також їхніх нащадків забезпечуватиметься шляхом укладання міжнародних договорів.

Одним з найважливіших напрямів державної соціальної політики має стати політика збільшення грошових доходів населення, яка охоплюватиме всі верстви як працюючого, так і непрацюючого населення. Ставиться за мету забезпечити до 2004 року зростання реальних доходів населення у 1,3 - 1,4 раза.

Політика збільшення грошових доходів населення здійснюватиметься відповідно до Основних напрямів політики щодо грошових доходів населення України, схвалених Указом Президента України від 7 серпня 1999 року N 969.

Пріоритетними напрямами політики щодо посилення державного впливу на зростання грошових доходів і платоспроможності населення мають бути:

удосконалення податкового законодавства з метою зменшення податкового навантаження як на фонд оплати праці, так і на доходи громадян;

уповільнення процесів розшарування населення за рівнем доходів і майновим станом шляхом податкового регулювання грошових доходів, створення передумов для формування та закріплення широкого прошарку середнього класу громадян;

стимулювання населення до набуття приватної власності, у тому числі на землю, отримання від цього доходів;

сприяння створенню нових робочих місць на базі широкого розвитку малого і середнього бізнесу, самозайнятості, активізації інвестиційних процесів в економіці, реформування земельних та майнових відносин;

забезпечення реалізації державних гарантій щодо індексації заробітної плати для підтримання її стабільного реального рівня;

запровадження заходів щодо підвищення довіри населення до банківської системи шляхом прийняття закону про фонд гарантування вкладів фізичних осіб та запровадження дійового механізму страхування вкладів фізичних осіб у комерційних банках України;

прийняття та реалізація програми боротьби з бідністю, а також програми компенсації знецінених грошових вкладів громадян;

запровадження дійових механізмів погашення заборгованості з виплати заробітної плати, посилення відповідальності керівників і власників підприємств за порушення законодавства про працю.

Основними напрямами державної політики у сфері оплати праці мають бути:

забезпечення випереджаючого зростання вартості робочої сили порівняно з іншими складовими доходів населення;

розроблення нового соціального стандарту - регульованої державою мінімальної погодинної заробітної плати (обов'язкової для всіх секторів економіки) з поступовим запровадженням погодинної оплати праці;

посилення державного впливу на нормування праці;

застосування сучасних мотиваційних і стимулюючих механізмів високопродуктивної праці, зокрема таких, як участь працюючих у розподілі прибутків, акціонуванні підприємств, визначенні розмірів заробітної плати через оцінку особистого внеску та ділових якостей працівника;

упорядкування умов оплати праці працівників бюджетної сфери з метою посилення мотивації до праці та забезпечення об'єктивної оцінки праці працівників різних категорій;

забезпечення постійного зростання частки оплати праці в структурі валового внутрішнього продукту;

створення механізму регулювання фондів оплати праці залежно від результатів виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємств.

З метою забезпечення кожному громадянину України права на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці необхідно:

посилити державний нагляд за створенням безпечних умов праці на виробництві на основі реалізації концепції загальної безпеки, що грунтується на принципах "допустимого ризику";

створити передумови для вжиття роботодавцями всіх необхідних заходів щодо вивчення, усунення та попередження виникнення ризиків для робітників;

заохочувати працюючих на виробництві до створення безпечних робочих місць та умов праці;

надавати необхідну інформацію роботодавцям і працюючим для ефективного використання норм законодавчих та нормативних актів;

удосконалити роботу органів державного управління охороною праці, відповідальних за реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

забезпечити формування та реалізацію системи державного і договірного планування заходів з охорони праці на всіх рівнях управління (держава, регіон, галузь, підприємство);

продовжити роботу з підготовки до ратифікації конвенцій Міжнародної організації праці та гармонізації національного законодавства з директивами Європейського Союзу.

Основною метою державної соціальної політики в галузі охорони праці є суттєве зниження рівня виробничого травматизму та професійних захворювань, для чого необхідно здійснити такі заходи:

підготувати проекти законів про безпечність промислової продукції, про внесення змін до Закону України "Про охорону праці", про державний нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю та охорону праці;

розробити і забезпечити виконання Національної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2001-2005 роки, Державної програми навчання та підвищення рівня знань працівників, населення України з питань охорони праці на 2001-2005 роки, Програми розвитку виробництва і забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту на 2001-2005 роки, Комплексної програми запобігання дорожньо-транспортному, побутовому і дитячому травматизму, іншим нещасним випадкам невиробничого характеру на 2001-2005 роки;

підготувати проект постанови Кабінету Міністрів України про Типове положення про систему управління охороною праці на галузевому, регіональному та виробничому рівнях;

опрацювати і реалізувати довгострокову програму перегляду національного законодавства про охорону праці з урахуванням вимог конвенцій Міжнародної організації праці та директив Європейського Союзу;

удосконалити мережу центрів з експертизи і діагностування продукції та підвищити рівень професійної підготовки експертів і державних інспекторів охорони праці.

В умовах реформування економіки потребують подальшого вдосконалення соціально-трудові відносини в частині захисту прав працюючих на безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а це, в свою чергу, зумовлює необхідність оновлення законодавства про працю.

Для більш повного забезпечення прав і свобод кожного громадянина необхідно:

законодавчо визначити додаткові гарантії соціального захисту працюючих на об'єктах, що приватизуються або здійснюють реструктуризацію;

законодавчо закріпити норми конвенцій і рекомендацій Міжнародної організації праці щодо Державної інспекції праці;

прийняти законодавчий акт про державний нагляд і контроль за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про працю та охорону праці, де має бути закладено правову основу діяльності органів, на які покладаються функції державного нагляду;

забезпечити відповідність національного законодавства нормам міжнародного права, в тому числі ратифікованих Україною конвенцій Міжнародної організації праці;

запровадити державну статистичну звітність щодо порушень законодавства про працю.

Необхідною передумовою забезпечення сталого економічного розвитку держави, утвердження в суспільстві соціальної злагоди, громадянського миру і демократії є вдосконалення соціально-трудових відносин на всіх рівнях управління, запровадження нових підходів до підвищення дієвості соціального партнерства, розвитку співробітництва та взаємодії представницьких органів сторін соціально-трудових відносин.

Для досягнення цієї мети необхідно здійснити заходи щодо:

удосконалення нормативно-правової бази у сфері соціально-трудових відносин та соціального партнерства;

підвищення ролі держави як гаранта соціального партнерства та створення сприятливих умов для його розвитку;

посилення державного нагляду і контролю за додержанням соціально-економічних прав найманих працівників;

збалансування інтересів різних соціальних верств, категорій, груп населення, врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин у сфері праці і зайнятості шляхом удосконалення механізмів проведення колективних переговорів, консультацій, укладення угод відповідних рівнів, колективних договорів на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності;

завершення формування структури органів соціального партнерства на галузевому та регіональному рівнях, забезпечення активної участі представницьких органів працівників і роботодавців у формуванні та реалізації соціально-економічної політики;

проведення активної примирної політики, запобігання виникненню колективних трудових спорів (конфліктів) між соціальними партнерами, їх прогнозування; сприяння врегулюванню спірних питань шляхом посередництва і переговорів, прийняття компромісних рішень, організації примирних та арбітражних процедур, підвищення ролі примирних органів;

удосконалення системи підготовки та підвищення кваліфікації фахівців з питань соціально-трудових відносин, формування інституту незалежних посередників, трудових арбітрів.

Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, прийнятими Верховною Радою України у січні 1998 року, передбачено запровадження п'яти окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (пенсійного, медичного, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням, на випадок безробіття, а також від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності).

Першочерговим завданням у сфері соціального страхування є прийняття законів України з конкретних видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, створення сучасної нормативно-правової бази, яка б визначила їх правові, економічні та організаційні засади, та відповідної системи управління соціальним страхуванням.

Основними напрямами у створенні системи загальнообов'язкового державного соціального страхування мають бути:

запровадження системи управління коштами загальнообов'язкового державного соціального страхування на основі поєднання інтересів застрахованих громадян, роботодавців та держави;

забезпечення у подальшому перерозподілу відповідальності за формування коштів на соціальне страхування між державою, роботодавцем та застрахованими громадянами;

забезпечення формування та використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування на принципах солідарності;

цільове використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

забезпечення рівних умов надання матеріального забезпечення та соціальних послуг незалежно від форми оплати праці, форми власності та господарювання;

здійснення організаційних заходів щодо запровадження персоніфікованого обліку страхових внесків;

розмежування джерел фінансування за різними соціальними програмами та страховими фондами;

державне гарантування реалізації застрахованими громадянами своїх прав.

Безвідкладно здійснюватиметься комплекс заходів, пов'язаних з проведенням пенсійної реформи, головна мета якої - підвищення державних гарантій у досягненні більш високих соціальних стандартів у пенсійному забезпеченні громадян.

Відповідно до Основних напрямів реформування пенсійного забезпечення в Україні, схвалених Указом Президента України від 13 квітня 1998 року N 291, основним змістом подальшої роботи щодо реформування пенсійного забезпечення буде запровадження трирівневої системи пенсійного забезпечення.

Перший рівень - солідарна система пенсійних виплат (пенсії з поточних надходжень), яка буде обов'язковою і передбачатиме поетапну оптимізацію співвідношення між середньою пенсією і середньою заробітною платою з урахуванням тривалості страхового стажу, величини заробітної плати та демографічних показників. Удосконалюватиметься механізм коригування заробітку при обчисленні пенсій. Здійснюватиметься підвищення розміру трудових пенсій, що забезпечуватиме (якщо вони є основним джерелом існування) рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму. Законодавство про виплату пенсій за солідарною системою постійно вдосконалюватиметься з метою поступового переходу до системи страхування.

Для цього буде законодавчо врегульовано порядок визначення середньомісячного заробітку для обчислення пенсій, який вираховуватиметься на підставі даних персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, встановлення диференційованих розмірів зборів з фізичних осіб залежно від категорії працівників, яким призначаються підвищені розміри пенсії, та відшкодування Пенсійному фонду України витрат на фінансування пенсій, призначених на пільгових умовах.

Забезпечуватиметься раціональне використання коштів Пенсійного фонду України, в тому числі зменшення видатків на оплату послуг, пов'язаних з доставкою пенсій, шляхом запровадження більш ефективних форм виплати пенсій і зменшення тарифу за їх доставку.

З метою подальшого забезпечення диференціації розмірів пенсій залежно від трудового внеску та легалізації доходів працюючих протягом 2000 року завершиться впровадження автоматизованого персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Передбачається здійснення систематичного інформування фізичних осіб - платників збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування про дані, що містяться в їхніх облікових персональних картках. У міру запровадження цього обліку здійснюватиметься передача функцій з призначення пенсій органам Пенсійного фонду України. Управління пенсійною системою здійснюватиметься на основі партнерських відносин.

Пенсійний фонд України буде звільнено від не властивих йому виплат (виплати підвищень пенсій ветеранам війни, особам, які проживають у гірських населених пунктах, реабілітованим громадянам, допомога на дітей та державної допомоги деяким категоріям пенсіонерів, пенсій державним службовцям, соціальних пенсій, виплати допомоги по догляду за одинокими інвалідами, допомоги малозабезпеченим пенсіонерам та допомоги пенсіонерам (надбавки на дітей), пенсій народним депутатам, працівникам прокуратури, суддям та донорам). Буде запроваджено виплату пенсій по інвалідності від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань та у зв'язку з втратою годувальника із зазначених причин за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, передбачається завершити до 2002 року.

Другий рівень - система накопичувальних індивідуальних пенсійних рахунків у рамках загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, запровадження якої розпочнеться в період піднесення економіки. Ця система передбачає акумулювання персоніфікованої частини внесків громадян на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках та подальше інвестування цих коштів з метою одержання інвестиційного доходу. Активи індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунків визначатимуть розмір додаткової пенсії, яка виплачуватиметься по досягненні громадянином пенсійного віку разом з пенсією, що фінансуватиметься з поточних надходжень до солідарної системи. Кошти на індивідуальному накопичувальному пенсійному рахунку будуть власністю застрахованої особи і передаватимуться спадкоємцям у встановленому законодавством порядку. Активи індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунків стануть ефективним механізмом залучення внутрішніх інвестиційних ресурсів у національну економіку, сприятимуть підвищенню рівня оплати праці, а це, в свою чергу, - збільшенню виплат з поточних надходжень до солідарної системи.

Порядок функціонування першого та другого рівнів системи пенсійного забезпечення, а також механізм переходу до обов'язкової накопичувальної системи буде визначено в законі про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Третій рівень - система недержавного пенсійного страхування, яка забезпечуватиме виплату додаткової пенсії за рахунок добровільних пенсійних внесків громадян. Основою цієї системи стануть недержавні пенсійні фонди, в тому числі створені за професійними ознаками. Здійснюватиметься пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про недержавні пенсійні фонди". Посилюватиметься заінтересованість громадян у довгострокових заощадженнях у недержавних пенсійних фондах. Стимулюватиметься формування професійних пенсійних фондів насамперед у галузях і на виробництвах з високим рівнем ризику втрати працездатності.

Державний нагляд і контроль за недержавним пенсійним страхуванням має максимально забезпечити його прозорість, впевненість громадян у надійності страхування і грунтуватися на законодавчих обмеженнях інвестиційної діяльності недержавних пенсійних фондів та визначеній структурі пенсійних активів.

Здійснюватиметься інформування населення про необхідність і шляхи реформування пенсійної системи, залучення до процесу реформування соціальних партнерів, об'єднань громадян, органів місцевого самоврядування.

Створюватиметься інститут актуарних розрахунків під наглядом держави щодо фінансового забезпечення поточних і перспективних виплат.

Система соціальної допомоги, яка надається сьогодні в Україні, не забезпечує адекватної соціальної підтримки громадян у ринкових умовах у разі настання ризику.

Реформування цієї системи має здійснюватися на основі вироблення нових підходів і критеріїв до оцінки існуючих соціальних програм з метою їх раціоналізації та консолідації з урахуванням наявних бюджетних ресурсів. Для підтримання найбільш вразливих верств населення буде запроваджено систему гарантованого мінімального сукупного доходу сім'ї.

Для досягнення цієї мети необхідно:

поглибити адресність державної соціальної допомоги через упорядкування пільг та допомоги, що надаються різним категоріям населення;

удосконалити механізм надання субсидій на оплату житла, комунальних послуг, палива;

запровадити для окремих категорій громадян залежно від рівня їх доходів надання субсидій на послуги, пов'язані із забезпеченням життєдіяльності (користування транспортом, телефоном тощо);

реформувати нормативно-правову базу надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям та одиноким непрацездатним особам на основі урахування їх сукупного доходу;

створити систему контролю за ефективним і раціональним використанням коштів для надання державної соціальної допомоги;

впровадити єдину обліково-інформаційну систему одержувачів соціальної допомоги.

Реформування системи соціального обслуговування та надання допомоги малозабезпеченим верствам населення має спрямовуватися на розроблення нових механізмів реалізації чинних законодавчих актів з питань соціальної політики, послідовне здійснення заходів щодо розвитку та зміцнення системи соціального захисту населення, вдосконалення механізму фінансування надання соціальної допомоги, що забезпечить гарантований державою рівень соціального захисту малозабезпечених верств населення.

Пріоритетними напрямами в цій сфері мають бути:

удосконалення роботи органів соціального захисту населення;

розвиток мережі установ, які займатимуться організацією комплексного соціального обслуговування за місцем проживання громадян похилого віку та інвалідів.

Для цього необхідно:

підвищити якість соціального обслуговування громадян похилого віку, інвалідів у територіальних центрах соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян та в інтернатних установах, залучити до співробітництва з державними установами недержавні громадські організації, фонди для надання допомоги малозабезпеченим верствам населення;

запровадити для матеріально забезпечених верств населення, з урахуванням їх індивідуальних потреб, систему надання платних соціальних послуг у домашніх умовах та в інтернатних установах;

здійснити будівництво спеціальних житлових будинків для ветеранів війни та праці з комплексом служб соціально-побутового, медичного призначення;

удосконалити роботу підсобних селянських господарств при будинках-інтернатах системи соціального захисту населення з метою повного задоволення потреб цих установ в основних продуктах харчування власного виробництва та організувати роботу міні-цехів з переробки власної продукції;

забезпечити створення та комплексне функціонування центрів і будинків соціальної реабілітації та адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, та тих, які втратили соціально корисні зв'язки.

Система соціального захисту інвалідів, ветеранів війни та праці має бути спрямована на створення умов, які б забезпечували їм повноцінне життя, гарантували рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічному, політичному і соціальному житті держави.

Для цього здійснюватимуться заходи щодо:

передбачення вільного доступу інвалідів до об'єктів соціальної інфраструктури при проектуванні і будівництві населених пунктів, формуванні житлових масивів, розробленні проектних рішень на нове будівництво, реконструкції будівель та споруд, аеровокзалів, залізничних і річкових вокзалів, морських портів, комплексів і комунікацій, а також розробленні та виготовленні транспортних засобів;

забезпечення соціально-правової, трудової та медичної реабілітації інвалідів, професійного навчання і створення необхідної кількості робочих місць для їх працевлаштування. З цією метою буде розроблено Національну програму професійної реабілітації та зайнятості інвалідів в Україні на 2000-2005 роки, створено Державний центр професійної, медичної та соціальної реабілітації інвалідів у місті Києві;

прийняття нової редакції Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Закон має закласти основи нормативно-правової бази соціального захисту інвалідів, визначити основні принципи і напрями розвитку законодавчого процесу, організаційно-фінансові заходи тощо;

надання державної підтримки всеукраїнським організаціям інвалідів після прийняття закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування громадських об'єднань інвалідів та підприємств, де працюють інваліди;

реструктуризації і переоснащення протезно-ортопедичних підприємств з метою вдосконалення вітчизняного виробництва сучасних засобів реабілітації інвалідів та повного забезпечення потреби в них;

розвитку системи життєзабезпечення і соціального обслуговування інвалідів, ветеранів війни та праці шляхом розширення мережі реабілітаційних і територіальних центрів, надання передбачених законодавством пільг та гарантій, посилення ролі адресних пільг і допомоги.

За станом на 1 липня 1999 року чисельність населення, яке постраждало внаслідок Чорнобильської катастрофи, становило близько 3,4 млн. чоловік.

Очікується зростання чисельності інвалідів у зв'язку з погіршенням стану здоров'я постраждалого населення, збільшення кількості дітей, яких визнано потерпілими через підвищену дозу опромінення щитовидної залози.

Система соціального захисту постраждалих від Чорнобильської катастрофи осіб передбачає створення належних умов для їх життєзабезпечення. Запроваджуватиметься надійна система державних соціальних гарантій для всіх категорій постраждалих осіб та зміна технологій їх соціального захисту, для чого необхідно:

прийняти Концепцію радіаційного захисту населення у зв'язку з Чорнобильською катастрофою;

розробити та реалізувати Національну програму мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи на 2000 - 2005 роки та на період до 2010 року;

упорядкувати перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивно забруднених територій;

забезпечити створення єдиного Державного реєстру України осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

посилити соціальний захист постраждалих від Чорнобильської катастрофи осіб на рівні регіонів шляхом розроблення відповідних програм.

До 2005 року в Україні завершиться реформування військової сфери та органів внутрішніх справ і підпорядкованих їм військ, внаслідок чого відбудеться скорочення їх чисельності.

Для забезпечення надання звільненим у запас або відставку військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та установ кримінально-виконавчої системи (далі - вивільнені військовослужбовці) і членам їх сімей допомоги у питаннях професійної орієнтації, працевлаштування, проходження ними перепідготовки буде розроблено програму соціальної та професійної адаптації вивільнених військовослужбовців до 2004 року. Реалізація цієї програми дасть змогу максимально використати в інтересах держави інтелектуальний потенціал вивільнених військовослужбовців.

Для досягнення цієї мети передбачається:

продовжити розгортання і розвиток мережі центрів перекваліфікації та професійної підготовки як державного, так і недержавного підпорядкування з метою адаптації вивільнених військовослужбовців до умов цивільного життя;

створити умови для працевлаштування вивільнених військовослужбовців;

вжити заходів до забезпечення житлом вивільнених військовослужбовців, які його не мають, чи надання позачергово земельних ділянок та пільгових кредитів для житлового будівництва;

розгорнути формування системи комплексної психологічної і медичної реабілітації вивільнених військовослужбовців, колишніх працівників цих органів, які постраждали під час проходження служби.

Як свідчить практика реалізації заходів щодо захисту прав споживачів, у 85 - 90 відсотків суб'єктів господарювання у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг порушуються законодавчо визначені права громадян як споживачів. Споживчий ринок насичується неякісними, фальсифікованими та небезпечними для життя і здоров'я людей товарами, передусім продуктами харчування та алкогольними напоями. Не повною мірою реалізується право споживачів щодо надання їм необхідної, доступної і достовірної інформації про товари, роботи, послуги. Часто допускаються порушення правил торговельного обслуговування та порядку надання послуг.

З метою пом'якшення негативних тенденцій на споживчому ринку України і створення в державі сприятливого соціального клімату необхідно:

забезпечити здійснення постійного і ефективного державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів як центральними і місцевими органами виконавчої влади, так і суб'єктами підприємницької діяльності;

активізувати роботу щодо запобігання виготовленню та реалізації на споживчому ринку України неякісної, фальсифікованої та небезпечної для життя і здоров'я людей продукції (товарів) шляхом виявлення такої продукції у виробника, постачальника, у сфері торгівлі та громадського харчування, в тому числі організації її ширшого дослідження лабораторними методами, вжиття дійових заходів до вилучення неякісної продукції (товарів) з обігу, притягнення порушників до передбаченої законодавством відповідальності;

посилити контроль за додержанням вимог нормативно-правових актів, що регулюють відносини між громадянами як споживачами і суб'єктами господарювання, передусім у сфері житлово-комунального господарства, зв'язку та транспорту;

підвищити ефективність використання законодавчих важелів захисту прав споживачів у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг з виконанням узгоджених спільних дій державними органами контролю і нагляду, правоохоронними органами та місцевими органами виконавчої влади;

установити постійний контроль за додержанням суб'єктами господарювання вимог законодавства щодо забезпечення споживачів у сфері обслуговування населення необхідною, доступною і достовірною інформацією про товари (роботи, послуги);

забезпечити організацію виробництва і поширення соціальної рекламної інформації про шкоду тютюнокуріння та вживання алкоголю;

сприяти прискоренню вирішення питання про встановлення адміністративної відповідальності за обман споживачів, що завдає незначних збитків;

здійснити заходи щодо вдосконалення законодавства з питань захисту прав споживачів та поетапного його наближення до законодавства Європейського Союзу:

забезпечити проведення експертизи всіх проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо їх відповідності законодавству з питань захисту прав споживачів;

підвищити рівень інформаційно-просвітницької та правової роботи серед населення щодо роз'яснення норм і положень законодавства з питань захисту прав споживачів та забезпечити надання практичної допомоги споживачам у разі порушення їх прав;

сприяти розвитку та активізації діяльності громадських організацій споживачів.

Особлива увага приділятиметься розвитку гуманітарної сфери з метою розроблення та виконання комплексу заходів, спрямованих на забезпечення соціального благополуччя людини на всіх етапах її життєдіяльності.

У період до 2004 року здійснюватиметься реформування освіти, розроблятимуться та впроваджуватимуться державні стандарти освіти.

Пріоритетними напрямами в галузі освіти мають бути:

загальна середня освіта:

збереження і приведення мережі загальноосвітніх, дошкільних і позашкільних навчальних закладів у відповідність з потребами населення та держави;

поетапний перехід на 12-річну загальну середню освіту;

реалізація цільової програми комп'ютеризації шкіл;

перебудова змісту навчально-виховного процесу відповідно до змін у суспільному житті;

забезпечення всіх школярів у повному обсязі підручниками;

досягнення збалансованості мережі сільських загальноосвітніх навчальних закладів, налагодження безоплатного підвезення дітей до шкіл у сільській місцевості, що знаходяться за межами пішохідної доступності;

підвищення соціального статусу вчителя;

збільшення кількості вчителів, які пройшли підготовку за двома-трьома спеціальностями;

створення в обласних і районних центрах загальноосвітніх навчальних закладів для обдарованої учнівської молоді;

відновлення мережі і забезпечення функціонування загальноосвітніх навчальних закладів в установах кримінально-виконавчої системи;

професійно-технічна освіта:

трансформування наявної мережі професійно-технічних навчальних закладів із створенням відповідно до європейських стандартів ступеневої професійно-технічної освіти з метою задоволення потреб економіки у кваліфікованих технічних кадрах;

удосконалення мережі галузевих (відомчих) навчально-курсових комбінатів;

відновлення мережі і забезпечення функціонування мережі професійно-технічних навчальних закладів в установах кримінально-виконавчої системи;

приведення обсягів підготовки робітничих кадрів у відповідність з потребами ринку праці;

вища освіта: