Про основні засади і напрями становлення економіки України в кризовий період

Верховна Рада України

1. В цілому схвалити з врахуванням внесених пропозицій основні засади і напрями становлення економіки України в кризовий період.

2. Кабінету Міністрів України при практичному здійсненні економічної політики керуватися орієнтирами, визначеними Верховною Радою України.

Становлення України як незалежної, суверенної держави можливе лише за умови надійного функціонування економіки. Основою її має бути цілісна, ефективна економічна система. Сприяти створенню такої економічної системи покликані "Основні засади і напрями становлення економіки в кризовий період" ( далі-"Основні засади") як правова основа посилення керованості економікою України з боку держави.

Методологічні підходи, на яких грунтуються "Основні засади", передбачають системний і комплексний характер визначення державного регулювання економіки, з урахуванням його органічного поєднання з ринковими саморегуляторами та досвіду подолання кризи в післявоєнній історії розвинутих країн.

"Основні засади" виходять з об'єктивної оцінки причин, характеру та масштабів системної кризи в Україні і збереження стійкої тенденції її поглиблення. За два роки державній владі не вдалося ефективно використати високий науково-технічний рівень, багаті земельні ресурси та велику працездатність народу. Аналіз свідчить, що стан економіки створює загрозу суверенітету України. Здійснюється широкомасштабна деіндустріалізація економіки, особливо деградують виробництва з високими технологіями. Середньорічні темпи падіння виробництва становлять більше 13, а за перше півріччя цього року - майже 30 відсотків. У 1,5 рази знизилися показники виробництва 50 основних видів продукції, різко згорнулося будівництво.

Середньорічний спад сільськогосподарського виробництва перевищив 18 відсотків. За споживанням продуктів тваринництва Україна відкинута на 30 років назад, порівняно з розвинутими країнами лише 60 відсотків становить виробництво на душу населення м'яса, молока та яєць.

Причини кризи найперше зводяться до:

- відсутності чіткої політичної і соціально-економічної стратегії розвитку України;

- хаотичного руйнування планово-адміністративної системи управління без адекватного заміщення їх ринковими механізмами та інфраструктурою;

- розпаду союзного народногосподарського комплексу та несформованості механізму функціонування самостійної економіки України;

- спотвореного формування ринкової економіки шляхом механічного перенесення досвіду інших країн на національний грунт, непродуманої лібералізації цін і зовнішньоекономічної діяльності та приватизації, посилених невідповідністю правового забезпечення і відсутністю надійного державного регулювання;

- безкарного розпродажу і привласнення національного надбання; криміналізації господарської діяльності; зрощування держапарату з тіньовими структурами;

- відсутності господарського механізму функціонування змішаної економіки;

- безпідставного сподівання на те, що в умовах переходу до ринкової економіки держава відходить від економіки. Історія не знає прикладів успішного переходу від адміністративної економіки до ринкової без використання засобів державного впливу.

Вважаючи основною причиною економічної кризи усунення держави від управління економікою і необгрунтоване перебільшення ролі ринкового саморегулювання в економічній політиці владних структур України, "Основні засади" передбачають відповідні корекції дій влади для встановлення оптимального співвідношення державних та ринкових регуляторів економічної системи.

Головна і найближча мета державного управління економікою, що визначається "Основними засадами" - зупинення кризи, стабілізація соціально-економічного становища в Україні.

Стратегічною метою соціально-економічних перетворень в усіх сферах життя є виведення України на шлях побудови суспільства прогресивного розвитку при реальному підпорядкуванні держави інтересам громадян.

Загалом це означає:

- в економічній частині - створення високорозвинутої виробничої, фінансової і науково-технічної інфраструктури економіки України, забезпечення високотехнологічного енерго- та ресурсозберігаючого й екологічно безпечного розвитку всіх її галузей, їх конкурентоздатності на світовому ринку, рівноправне входження України в світове економічне співтовариство;

- у захисті держави - забезпечення достатньо високої військової могутності країни, здатності захистити і відстояти її територіальну цілісність і національні інтереси;

- у соціальній та духовній сфері - забезпечення модернізації високого науково-технічного і технологічного рівня виробництв, зміцнення позицій української науки в світі на основі підвищення загальноосвітнього рівня громадян, гарантування їм можливостей одержання відповідної освіти і кваліфікації, створення умов для всебічного розвитку всіх галузей культури, літератури, мистецтва, примноження притаманних народу України рис високої духовності.

Тільки зрозуміла та прийнята народом стратегія прогресивного розвитку України здатна консолідувати здорові сили суспільства на самовіддану працю та відновлення у громадян довір'я до держави.

Завоювання такого довір'я розпочинається від конкретності заходів для забезпечення збирання та збереження урожаю-94, вирішення питань паливно-енергетичного комплексу народного господарства, розблокування розрахунків між підприємствами та недопущення їх зупинення, забезпеченням підготовки до зими, стабілізації цін та інше.

Соціально-економічні перетворення здійснюватимуться у три етапи, значна частина завдань яких буде збігатися у часі.

Перший етап. Визначення державних пріоритетів та механізму їх забезпечення, поступовий перехід від хаотичних економічних відносин до регульованих ринкових. Завданням цього етапу буде зупинення спаду виробництва та початок його піднесення, стабілізації, реалізації ефективної програми зайнятості.

За період першого етапу (до кінця 1995 року) передбачається створення сприятливих економічних умов для ефективних галузей і виробництва та підприємств всіх форм власності, які визначають економічний потенціал держави. Водночас здійснюватиметься поступове згортання неперспективних виробництв в поєднанні з соціальним захистом працюючих. Наслідком повинно стати обмеження інфляції, відновлення стимулів до праці і зупинення спаду та початок поліпшення життєвого рівня народу, поява ознак конкуренції, стимулювання задоволення виробниками продукції та послуг потреб споживачів.

Другий етап. Стабілізація.

На другому етапі (до кінця 1997 року) досягається надійна стабілізація виробництва, починається поступове нарощування його обсягів. Наприкінці етапу виробництво промислової і сільськогосподарської продукції має досягти рівня кінця 80-х років при її більш досконалій структурі та істотно вищій якості.

На цей час треба створити необхідні промислові потужності для забезпечення пріоритетних напрямків розвитку економіки, особливо для сільського господарства і переробної промисловості, стимулювати зростання обсягів капітального будівнитцва і реконструкції підприємств, розгорнути широку програму житлового будівництва, розгортання соціальної та ринкової інфраструктури із створенням умов для залучення фінансів підприємств недержавних форм власностей.

Ознакою цього етапу буде підвищення життєвого рівня народу та оздоровлення демографічної ситуації.

Третій етап. Соціально-економічне зростання.

Ефективне здійснення завдань перших двох етапів має створити надійну базу для входження країни в наступний етап соціально-економічного розвитку. В загальному вигляді його головне завдання - завершення структурної перебудови, формування ефективної конкурентноспроможної національно-орієнтованої ринкової економіки, розробка та впровадження на головних напрямках науково-технічного прогресу технологій світового рівня, наближення життєвого рівня громадян України до рівня економічно розвинутих країн.

Впровадження основних засад державного регулювання економіки повинно враховувати певні соціальні, політичні та організаційні умови принципового значення.

Соціальні:

- соціальна захищеність населення;

- підтримка рівня життя не нижче прожиткового мінімуму;

- забезпечення конституційних соціальних гарантій.

Політичні:

- державна незалежність;

- міжнародне співробітництво і добросусідство;

- розвиток демократії і самоврядування;

- посилення правових засад життя суспільства;

- політична злагода у суспільстві.

Організаційно-економічні:

- забезпечення стійкості економічної системи, запобігання шоковим методам економічних перетворень;

- підтримка економічних і науково-технічних пріоритетів;

- зупинення падіння та забезпечення підвищення продуктивності суспільного виробництва.

Державне управління економікою повинно здійснюватись комплексно і охоплювати всі сфери суспільного виробництва: виробництво, розподільні відносини, сферу грошового обігу і кінцевого споживання.

Загрозлива глибина кризи вимагає усунення некерованості державою основними економічними процесами в країні.

Ефективність наступних перемін залежить від точності вибраних кроків на першому етапі. Саме на цих кроках і зосереджено зміст документу.

Основною формою реалізації структурних змін виступає політика державних пріоритетів на основі розроблених національних програм та їх державного стимулювання.

Метою політики державних пріоритетів є:

- підтримка прискореного розвитку галузей народного господарства та підприємств, які виготовляють конкурентноспроможну та пріоритетно важливу продукцію. (Треба зважити на те, що реальний стан економіки України в минулому і тепер, унікальний рівень її концентрації та інтеграції з сусідніми країнами при незавершеності технологічних циклів закономірно вимагає використання масштабних організаційно-економічних утворень (в т.ч. міжгалузевих), які функціонують на різних формах власності, на основі сучасної науково-технологічної політики);

- забезпечення збалансованого розвитку регіонів з урахуванням їх специфіки та орієнтації;

- подолання структурних деформацій, що поглибились останнім часом, збереження продуктивних сил України;

- створення ефективної виробничої кооперації підприємств і галузей в межах України, відновлення необхідних та встановлення нових господарських зв'язків в рамках СНД та з іншими країнами світу.

Політика структурної перебудови повинна бути послідовною і поступовою, з використанням "точкового" інвестування нової кооперації підприємств, орієнтуватися на замкнуті технологічні цикли в межах держави, створення національних та транснаціональних компаній з різними формами власності, кооперуванням підприємств сировинних та напівсировинних галузей з машинобудівними, в тому числі з участю іноземних інвесторів; диверсифікації галузей під цілі державних програм структурної перебудови, поступового згортання неперспективних виробництв.

Передбачається трансформування потужностей з одночасним створенням нормативної бази для перебудови машинобудівного комплексу під випуск компонентів загального застосування в промисловості, сільському господарстві і переробній промисловості, забезпечення зростання обсягів реконструкції підприємств, житлового будівництва, соціальної інфраструктури.

Зважаючи на наявний економічний і науково-технічний потенціал України, потреби її населення та завдання виходу на світовий ринок, слід визначити як пріоритетні галузі для першого етапу структурної перебудови: сільське господарство і переробна промисловість, паливно-енергетичний комплекс, наукоємні галузі промисловості, капітальне будівництво (в т.ч. житлове).

З урахуванням світової конкуренції і соціального спрямування товару масового попиту - продовольства, сільське господарство, незалежно від форм власності, прямує до спеціалізації і більшої індустріалізації за рахунок розвитку сфери агропромислового комплексу, збереження, переробки та збуту продукції, стимулюючи виробництво в малозатратних регіонах. З цією метою потрібно оптимізувати структуру агропромислового виробництва в Україні.

Важливість цього завдання обумовлюється і тим, що сільськогосподарське виробництво, сільські райони взагалі, спираючись на менталітет народу та традиції укладу життя родини, відтворюють джерела життєдіяльності суспільства і держави, поліпшують демографічну ситуацію.

Формування енергетичної політики України вбирає в себе заходи щодо енергозбереження та поширення використання відновлюваних джерел енергоресурсів.

Розвиток наукоємних галузей спирається на експертизу світових тенденцій, досягнень і можливостей України, визначення стратегії науково-технологічної політики держави. Окремого значення набуває розвиток галузі загального машинобудування, адаптованої до світових стандартів.

Здійснення приватизації повинно передбачати:

- формування багатоукладної економіки України з чітким розмежуванням державного і недержавного секторів економіки;

- законодавче визначення галузей і об'єктів державної власності, які складають фундамент економіки та економічної безпеки України і не підлягають приватизації;

- захист інтересів великих і середніх підприємств від руйнування їх як цілісних майнових комплексів; приватизацію підприємств і об'єктів соціальної інфраструктури із збереженням їх профілю та робочих місць;

- регулювання механізму пріоритетного права трудового колективу на вибір форми приватизації і забезпечення його реалізації та одночасного забезпечення принципу однакового доступу до власності всіх громадян України;

- визначення умов участі іноземного капіталу в процесах приватизації;

- методику оцінки об'єктів, що приватизуються, за їх ринковою вартстю та з урахуванням інфляційних процесів;

- обов'зковий державний контроль за здійсненням приватизації державного майна, законодавче визначення порядку одержання коштів від приватизації та напрямів їх використання;

- вирішення питань соціального захисту працюючих на об'єктах, що приватизуються;

- удосконалення методики оцінки та контролю за законністю процесів приватизації;

- можливість приватизації державного і комунального майна з гарантованим використанням всіх приватизаційних паперів працівників бюджетної сфери, пенсіонерів, молоді, а також з компенсацією державним майном проіндексованих вкладів громадян в ощадному банку (за їх згодою);

- ліквідацію можливостей для корупції та безконтрольної приватизації.

Реформування відносин власності на землю виходить із визначення землі як головного національного багатства народу України і спрямовується на створення сприятливих умов для розвитку різних форм господарювання на землі, раціонального використання та охорони земельних ресурсів, при державній підтримці сільськогосподарських товаровиробників.

Право приватної власності на землю надається шляхом приватизації земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства та садівництва, для індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, з правом купівлі-продажу зазначених ділянок. Право приватної власності на землю надається лише громадянам України. Іноземним юридичним і фізичним особам та особам без громадянства земля може надаватись лише у користування, в тому числі на умовах оренди.

Селянські (фермерські) господарства використовують землю для виробничих потреб на умовах довгострокової спадкової оренди чи продажу її державі.

Право власності громадян на житло забезпечується через приватизацію квартир державного житлового фонду та форсування кооперативного та індивідуального житлового будівництва.

Основними важелями державного регулювання економікою є:

- ціноутворення;

- фінансово-кредитна політика (податкова, кредитна, бюджетна, валютна);

- політика заробітної плати;

- інвестиційне регулювання;

- науково-технічна політика;

- зовнішньоекономічна діяльність.

Державна політика полягає у припиненні хаосу у ціноутворенні, здійсненні заходів щодо стримуванню зростання цін та їх стабілізації, та усунення деформації усієї цінової системи, з тим, щоб ціни стали стимулюючим регулятором виробництва, обліку та споживання товарів та послуг.

Політика ціноутворення повинна забезпечити підтримання міжгалузевого цінового паритету, особливо між сільським господарством та іншими галузями, тісний зв'язок цін і тарифів на найважливіші товари та послуги з рівнем мінімальної оплати праці і пенсій. Регулювання цін на товари широкого вжитку потрібно здійснювати через норму прибутку і розмір торгово-посередницьких націнок, маючи на увазі потребу скорочення зайвих посередницьких операцій.

Реформування системи оподаткування в Україні повинно бути спрямовано на стимулювання розвитку народного господарства (збільшення виробництва ВВП), формування повноцінного бюджету і вирішення соціальних проблем.

Об'єктами оподаткування повинні стати прибуток, земля, нерухоме майно і доходи громадян.

Ставки податків повинні бути обгрунтовані. Передбачається вдосконалити механізм щорічного декларування доходів всіма суб'єктами оподаткування, здійснювати жорсткий контроль та посилити відповідальність за повну сплату податків всіма юридичними та фізичними особами.

Кредитна політика має на меті створення сприятливих економічних умов ефективного використання кредитних ресурсів, прискорення структурної перебудови економіки, її соціальної орієнтації.

З цією метою передбачається:

- проіндексувати вклади населення відповідно до фактичних темпів інфляції, з наступним використанням їх як додаткових вкладів при приватизації майна або поверненням на інших умовах, які потрібно визначити законом;

- запровадити жорсткі економічні санкції за несвоєчасні розрахунки за поставлену продукцію, виконані роботи та послуги;

- відпрацювати механізм контролю Національним банком політики процентних ставок;

- підвищити економічну зацікавленість комерційних банків у кредитуванні пріоритетних галузей і виробництв шляхом зниження ставок платежів у бюджет з їх доходів від цього кредитування;

- створити спеціальні фонди в державному бюджеті для кредитування і фінансування пріоритетних галузей через державний контракт та державне замовлення, в першу чергу на сільськогосподарську продукцію і сировину;

- посилити державний контроль і відповідальність Національного банку та комерційних банків за цільове використанням кредитів.

У бюджетній політиці дії держави потрібно спрямувати на раціональне використання бюджетних коштів при стимулюванні скорочення дефіциту.

Основою збільшення доходної частини бюджету повинна стати ефективна система оподаткування та збору податків при одночасному суттєвому скороченні пільг щодо оподаткування, запровадження державних цінних паперів для покриття дефіциту бюджету тощо.

Зменшення витратної частини бюджету повинно здійснюватись за рахунок скорочення витрат на утримання апарату державного управління, переведення багатьох його структур на госпрозрахунок, ліквідації дотацій збитковим (не з вини держави) підприємствам та фінансування капітальних вкладень у неперспективне виробництво.

Потрібно уточнити та контролювати адресність використання коштів соціальних програм і відповідність бюджетних асигнувань соціальним нормативам.

Також потрібно ліквідувати дефіцит зовнішньої торгівлі та зменшити заборгованість держави шляхом стимулювання експорту та оптимізації імпорту.

Передбачається підвищити стійкість фінансової системи через чітке розмежування державного і місцевих бюджетів та бюджетів державних підприємств.

На першому етапі необхідно:

- встановлювати курс національної валюти до ВКВ і рубля виходячи з реальної купівельної спроможності валют;

- відрегулювати обіг іноземних валют на території України, забезпечивши обмін валют лише через банки та їх представників;

- запрвадити оподаткування валютної виручки чи її стопроцентний продаж;

- упорядкувати систему обліку і постійного контролю за обігом валюти, зміцнивши нормативно-законодавчу базу і стимулюючи цільове використання валюти, припинити надання підприємствам пільг щодо валютних відносин з бюджетом.

Передумовою здійснення грошової реформи є створення відповідного стабілізаційного фонду.

Державна політика у сфері праці і заробітної плати буде виходити з того, що:

- мінімальна тарифна ставка заробітної плати на підприємствах всіх форм власності не може бути нижчою від фізіологічного мінімуму;

- заробітна плата регулюється державою шляхом розробки рекомендованих диференційованих співвідношень тарифних ставок, посадових окладів та певних доплат з урахуванням умов та складності праці, які відносяться на собівартість продукції;

- преміювання і додаткові виплати на підприємствах всіх форм власності здійснюються з одержаного прибутку без обмежень після створення необхідних їм фондів виробництва;

- розробляється механізм щомісячної індексації заробітної плати і виплат відповідно до рівня інфляції, підготовка умов для переходу на щотижневу виплату заробітної плати;

- скасовується директивний характер тарифної системи, яка розглядається як орієнтир для міжгалузевої та міжкваліфікаційної диференціації оплати праці (крім бюджетної сфери).

Головною метою інвестиційної політики держави на першому етапі є спрямування ресурсів на розвиток і становлення виробництва, насамперед у пріоритетних галузях, випуск підприємствами конкурентноспроможної та необхідної споживачеві продукції.

Основними джерелами фінансування інвестиційних проектів повинні стати кошти держави, підприємств і населення.

З метою стимулювання інвестиційної діяльності має бути розроблений механізм заохочення змішаного фінансування інвестицій, включаючи іноземні, та їх захист від інфляції. Держава сприяє в першу чергу іноземним інвестиціям, спрямованим безпосередньо у виробництво, будівництво та сільське господарство.

На першому етапі держава повинна спрямовувати свої зусилля на подолання іноваційної інертності суб'єктів господарювання, для чого:

- значно посилити державну підтримку та вдосконалити економічний механізм управління науково-тіхнічним прогресом на всіх стадіях;

- передбачити створення цілісної системи стимулювання інноваційної активності суб'єктів господарської діяльності;

- фінансування науково-технічних програм здійснювати на конкурсній основі.

Потрібна інвентаризація всього наукового потенціалу України, відновлення наукових шкіл по головних напрямах науки і техніки.

З метою державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності необхідно:

- упорядкувати систему контролю за напрямками, своєчасністю надходження виручки та сплатою мита, податків та інших платежів на користь державі;

- забезпечити державний контроль за якістю ввезених продуктів і їх відповідністю міжнародним стандартам;

- забезпечити цілковите дотримання правил валютного регулювання всіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності;

- стимулювати експортну валютну політику та створення надійних механізмів захисту та формування внутрішнього ринку;

- обгрунтувати обсяги критичного імпорту, захистити власного товаровиробника від імпорту товарів, котрі можуть вироблятися в Україні.

Основним критерієм ефективності державного управління економікою має бути підвищення рівня життя народу України, стійке зростання споживання населенням товарів та надання їм послуг.

"Основні засади" передбачають визначення прожиткового мінімуму споживання населення, виходячи з мінімально необхідних потреб людини та можливостей їх задоволення на сучасному етапі.

Встановлений законодавчо мінімальний споживчий бюджет гарантується державою і переглядається в напрямку його збільшення відповідно до поліпшення економічної ситуації в країні.

Держава забезпечує законодавче регулювання захисту прав споживачів, сприяє залученню широких верств громадськості до здійснення громадського контролю за додержанням вимог законодавства щодо рівня цін, асортименту та якості товарів, за умовами їх реалізації тощо.

Державне стимулювання зростання масового попиту і споживання становить абсолютно необхідну передумову піднесення виробництва та успішного подолання кризи, закладання основ національної економіки України.

Правова політика у формуванні нового етапу державності України базується на принципах її економічної самостійності. Політично і юридично вони закріплені в Декларації про державний суверенітет України, яка проголосила, що народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України. Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян. Також проголошено, що ці та інші норми Декларації є основою для нової Конституції України.

Прийняття Верховною Радою України цього політико-правового акта схвалено народом на референдумі. Це вимагало від усіх суб'єктів вищих державних органів забезпечення формування стратегії правової політики та внесення відповідних змін і доповнень до Конституції України, прийняття законів саме в цьому напрямі розвитку економіки.

Всупереч цьому, замість внесення необхідних змін до Основного Закону України, в жовтні 1990 року прийнято закон про припинення дії дев'ятнадцяти статей Конституції (глави 2, 16, 17) щодо:

основ економічної системи України;

правового режиму форм власності;

конституційних гарантій громадян на джерела їх добробуту через суспільно-корисну працю;

планомірного економічного і соціального розвитку суспільства;

формування державного бюджету України.

Таке виключення з дії найважливіших конституційних засад внесло розлад в державне регулювання економікою. В той же час не було закладено правової бази для ринкового розвитку. Тому результати розвалу економіки не випадкові, вони мають суб'єктивне підгрунтя і вимагають вжиття законодавчою владою послідовних заходів для визначення правових основ стабілізації і розвитку економіки. Основною метою такої стратегії правової політики є:

- забезпечення державного регулювання економічних відносин в державному секторі;

- паралельне проведення правової реформи для формування змішаної економіки;

- створення правової бази регулювання діяльності різноманітних конкуруючих між собою суб'єктів господарювання з різними формами власності;

- послідовне правове забезпечення державного і ринкового регулювання економіки при її соціальній орієнтації.

Реалізація стратегії правової політики і проведення реформ спрямовані на ефективне використання дії об'єктивних економічних законів, оптимального співвідношення різних форм власності, правове забезпечення регулювання відносин на період стабілізації, а згодом і росту виробництва, для поетапного впровадження змішаної економіки. Для здійснення цих етапів передбачається:

- скасувати закон про припинення дії глав 2, 16, 17 Конституції України з відповідним внесенням до них змін і доповнень;

- чітко закріпити рівність всіх форм власності - державної, колективної, приватної;

- впорядкувати законодавство і забезпечити доступність нормативних актів;

- створити чітку і послідовну систему юридичних термінів і понять;

- вдосконалити прийняті і розробити проекти основоположних законів, необхідних для правового забезпечення і функціонування змішаної економіки;

- переглянути ринкове законодавство першого покоління, яке вносить розлад в ринок і не має перспективи;

- завершити організаційно-правове будівництво (продовження формування кодифікаційної системи, створення інституту законодавства) тощо;

- забезпечити поліпшення підготовки і перепідготовки юридичних кадрів для структур багатоукладної економіки;

- вдосконалити структуру та діяльність правозастосовних органів.

Серед правових методів забезпечення стабілізації і розвитку економіки України на першому етапі застосовуються такі з них:

- кодифікація економічного законодавства як одного з основних у правовому регулюванні економіки;

- ліквідація спадщини адміністративно-командної системи - нормативного матеріалу, яким є різного роду інструкції та інші підзаконні акти;

- застосування договорів в різних сферах економіки і сприяння суспільно-корисному підприємництву;

- вдосконалення структури законодавства і юридичної техніки;

- дотримання ієрархії нормативних актів.

Потрібно виходити з того, що передавати законодавчі функції будь-якому органу державної влади - протиправно, оскільки це є порушенням конституційних норм про поділ влади. (Наприклад, надання повноважень Президенту на прийняття указів з питань економіки чи "декретні" повноваження Уряду).

Ключовою проблемою є побудова моделі нової Конституції України. Недопустимими є ігнорування положень Декларації про державний суверенітет України, відхід від Концепції нової Конституції, прийнятої в червні 1992 року, а також скасування конституційного регулювання економіки з боку держави. Нова Конституція має зберегти норми, що стосуються:

- становлення народовладдя і його розвитку для захисту прав людей на безплатну освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення, створення економічних умов для добробуту громадян;

- юридичних гарантій захисту прав, свобод матеріальних і духовних інтересів громадян;

- доступності галузевого законодавства і забезпечення юридичних послуг в умовах ринкових відносин, використання позасудових методів вирішення спорів.

Надзвичайно важливим компонентом стратегії правової політики є вдосконалення системи юридичної освіти, науки і системи підвищення кваліфікації спеціалістів та їх перекваліфікації. Правова реформа в цих питаннях передбачає продуману етапність.

Передбачається гармонізація міжнародного правового співробітництва.

В цілому проблеми правових реформ мають вирішуватись в трьох основних напрямках:

а) створення і вдосконалення внутрідержавного законодавства;

б) формування права і законодавства України на принципі гармонізації їх з правовими системами країн СНД і особливо з Росією і Білорусією;

в) створення інтегрованих систем права і законодавства для взаємодії з європйським і світовим співтовариством.

Потребує вирішення й інша проблема - порівняльного аналізу основних напрямків світового розвитку і формування загальних систем законодавства та права (екологія, захист прав людини, використання природних ресурсів тощо), в цілому становлення правової системи України. Вона вбирає в себе судові реформи і якісні зміни в діяльності правоохоронних органів та системи органів державного управління.

Йдеться про максимальну узгодженість внутрішньонаціонального законодавства з угодами, конвенціями, міжнародними договорами, які визнані або ратифіковані Україною.

На особливу увагу заслуговує юридична координація дій органів державної влади і громадян України з міжнародними організаціями, урядами, фондами, юридичними фірмами, компаніями, фінансовими і банківськими установами та інше. Багато труднощів з цих питань виникає у сфері сільського господарства, правової охорони земель та інших природних об'єктів.

Інтеграція в європейську і світову економіку та проникнення у її правовий простір потребує вступу України в Міжпарламентський союз, вивчення і використання законодавства і права європейського співтовариства. Також необхідно відстежувати і узагальнювати зміни в законодавстві колишніх членів РЕВ.

Крім прийняття нової Конституції України і усунення протиріч в законодавстві, передбачається завершення роботи над кодексами України: цивільним, цивільним процесуальним, господарським, (торговельним), кримінальним і кримінально-процесуальним, адміністративним та іншими, а також законодавством з військових питань та з питань національної оборони України.

Із загальної кількості законів і законопроектів для правового забезпечення функціонування змішаної економіки особливу увагу слід зосередити на таких:

- про суб'єктів господарської діяльності та їх об'єднання;

- порядок роздержавлення власності;

- законодавстві про іноземні інвестиції;

- міжнародному приватному праві і законодавстві про приватизацію;

- законодавстві про правовий статус міст і населених пунктів;

- законодавстві про цінні папери і фондову біржу;

- про банківську діяльність;

- про інтелектуальну власність;

- про податкове стимулювання виробництва;

- про майнові фонди;

- законодавстві про транспорт;

- митному законодавстві.

Здійснення заходів, визначених цим документом, передбачає різке посилення відповідальності посадових осіб за порушення і довільне трактування законів, підвищення вимогливості до якості роботи і дисципліни державних службовців. Передбачається також справжня боротьба з організованою злочинністю, корупцією, тіньовою економікою, подолання дезорганізації в структурах державної влади, настроїв очікування чергових реорганізацій та кадрових перемін. Йдеться, однак, про певну чистку апарату, орієнтуючись на сучасні вимоги до нього, специфіку ситуації в економіці та управлінні нею.

Настав час для відновлення державного контролю за використанням, в першу чергу, державної власності, за ефективністю роботи підприємств і організацій, раціональністю приватизації, підпорядкуванням її критеріям економічної ефективності.

Посилення державної дисципліни і наведення порядку в усіх сферах суспільного життя не означає дріб'язкового контролю за діями Кабінету Міністрів. Він повинен мати законом визначену свободу дій, можливості для господарського чи управлінського маневру.

Верховна Рада разом з виконавчими структурами вищого рівня бере на себе відповідальність за здійснення стабілізації економіки і зобов'язана прискорити створення системи правових інструментів для адаптації норм цивільного і господарського права, податкової і бюджетної систем, державного регулювання і підтримки економічної діяльності, для правового забезпечення нормального економічного середовища, мотивації продуктивної праці всіх учасників процесу виробництва, розподілу і споживання.