Про затвердження Типового положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості

Номенклатуру статей позавиробничих (комерційних) витрат наведено в додатку N 11.

99. Якщо не вся випущена продукція реалізується в місяці її виробництва, для визначення повної собівартості випуску товарної продукції щомісяця складається розрахунок позавиробничих витрат, що включаються до собівартості випущеної товарної продукції. Цей розрахунок робиться виходячи з обсягу випуску товарної продукції і фактичного рівня цих витрат за звітний або попередній місяць для відвантаженої частини продукції.

100. Витрати в іноземній валюті, що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), перераховуються в національну грошову одиницю за курсом Національного банку України, що діяв на час проведення операцій.

101. Планування витрат виробництва (обігу) здійснюється під час розробки річних планів промислових підприємств. Річні плани розбиваються на квартали, а у разі потреби - і на місяці.

Витрати на виробництво продукції у вартісному вираженні формують ії собівартість. Цей показник є одним з найважливіших економічних показників господарської діяльності підприємства. У ньому дістають відображення зростання продуктивності праці, економія ресурсів, технічний прогрес.

Планова собівартість визначається техніко-економічними розрахунками величини витрат на виробництво всієї товарної продукції, продукції, що реалізується, та кожного виду виробів.

Метою розробки плану із собівартості продукції є визначення планових мінімальних, але таких, що забезпечують нормальний хід процесу виробництва, економічно обгрунтованих загальних витрат на виробництво.

102. Розробці плану із собівартості на підприємстві передує ретельний і всебічний аналіз його виробничо-господарської діяльності за попередній період. Особлива увага звертається на визначення величини і причин виникнення витрат, не обумовлених нормальною організацією виробничого процесу: наднормативних витрат сировини і матеріалів, палива, енергії; доплат робітникам за відхилення від нормальних умов праці і наднормові роботи; втрат від простою машин і агрегатів, аварій, браку; зміни витрат, спричинених нераціональними господарськими зв'язками щодо постачання сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів, порушенням технологічної і трудової дисципліни.

Аналіз собівартості проводиться одночасно з комплексним техніко-економічним аналізом роботи підприємства: вивченням рівня техніки й організації виробництва та праці, використанням виробничих потужностей і матеріальних ресурсів, структури та якості продукції.

На цій основі виявляються внутрішньовиробничі резерви і розроблюються організаційно-технічні заходи підвищення економічної ефективності виробництва.

103. У процесі планування вирішуються такі завдання:

розраховується вартість ресурсів, необхідних для виробництва продукції, і вишукуються можливості для виконання виробничої програми з найменшими витратами;

визначається загальна величина витрат на виробництво;

обчислюється собівартість виробництва кожного виду продукції, яка є критерієм нижнього рівня ціни, а також рентабельність виробів як одна з умов формування виробничої програми;

створюється основа для визначення внутрішньовиробничих економічних відносин: організації оренди, підряду, інших форм оплати і стимулювання праці.

Розрахунки витрат проводяться з урахуванням суспільних умов виробництва, що визначають умови праці, правила використання природних ресурсів, безпечного ведення робіт, охорони навколишнього природного середовища.

104. Зазначені вище завдання вирішуються за допомогою техніко-економічних розрахунків, проведених з використанням технічних норм, нормативів та інших параметрів виробничого процесу, що фіксуються технічною документацією, і з урахуванням економічних умов виробничої діяльності: оплати праці, цін на ресурси, нормативів платежів, що визначаються законами та іншими нормативними актами.

Вихідними даними для планування витрат є:

планові обсяги виробництва продукції в натуральному і вартісному виразах;

норми витрат матеріальних ресурсів для виробництва продукції і розрахунки потреби в ресурсах у натуральному виразі;

договори на постачання матеріальних ресурсів і продукції, що випускається, обслуговування виробництва і встановлення господарських зв'язків, у яких зазначені умови їх виконання та оплати;

норми затрат праці, розрахунки чисельності та професійного складу робітників, умови оплати їх праці, що визначаються колективними договорами і контрактами;

економічні нормативи: норми амортизаційних відрахувань, відрахувань на соціальні заходи, податків, зборів та інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством, тощо;

плани організаційно-технічних заходів щодо технічного переоснащення та удосконалення організації виробництва, економії матеріальних ресурсів, поліпшення використання праці, спрямовані на усунення зайвих витрат і втрат.

Проводячи розрахунки витрат, необхідно враховувати загальні умови і вимоги, зокрема:

оптимізацію структури й умов виробництва (розмір партії вироблюваної продукції, якісні показники, змінність, режим роботи устаткування тощо);

оптимізацію процесу виробництва, удосконалення його організації та управління, підвищення технічного рівня;

раціональний вибір матеріальних ресурсів, що використовуються (структури та якості сировини і матеріалів, умови постачання, транспортування, зберігання);

взаємозв'язок витрат з продукцією, що випускається;

вирахування витрат, що не включаються до розрахунку собівартості продукції і відшкодовуються з прибутку та інших джерел;

розподіл одноразово проведених витрат, що забезпечують виробництво протягом тривалого часу, за періодами пропорційно до обсягу продукції, що випускається в кожному періоді, або за іншими ознаками, що відповідають характеру витрат.

105. Залежно від мети планування, тривалості планованого періоду, етапів і стадій розробки планів, визначення номенклатури продукції, ступеня організаційно-технічної підготовки виробництва, повноти вихідної інформації та інших умов планова собівартість визначається виконанням укрупнених розрахунків зміни базового рівня витрат або кошторисно-нормативних розрахунків величини необхідних витрат.

106. Укрупнені розрахунки зміни базового рівня витрат проводяться на стадії складання проекту річних планів з метою визначення та вивчення динаміки витрат і прибутку, ефективності виробництва, перевірки узгодженості натуральних і вартісних показників плану.

Основний метод укрупненого планування собівартості - розрахунок зміни рівня витрат за факторами.

107. Кошторисно-нормативні розрахунки величини необхідних витрат потрібні для повнішого врахування конкретних умов діяльності підприємства і точнішого визначення величини необхідних витрат на виробництво, для раціональної організації внутрішньовиробничих економічних відносин і контролю за витратами.

Кошторисно-нормативні розрахунки витрат проводяться за їх складовими елементами, статтями витрат на підставі норм затрат праці й споживання ресурсів для кожного виробничого процесу з конкретної номенклатури продукції, що виробляється.

З метою повнішого виявлення можливостей зниження витрат і зростання прибутку, а також більш глибокого і всебічного аналізу фактичних витрат і причин їх відхилення від розрахункового рівня доцільно поєднати пофакторний і кошторисний методи планових розрахунків.

108. Результати планових розрахунків виражаються показниками абсолютної величини, відносного рівня і динаміки витрат, що обчислюються для одиниці або для загального обсягу випуску певного виду продукції, групи виробів, усієї валової, товарної продукції і продукції, що реалізується.

Абсолютна величина витрат на виробництво продукції визначається їх сумою на планований або звітний період.

Відносний рівень витрат являє собою відношення витрат до обсягу продукції, що обчислюється в розрахунку для одиниці продукції в прийнятому натуральному вимірі.

Показником відносного рівня витрат різнорідної продукції є витрати на один карбованець товарної продукції, розраховані діленням загальної суми витрат на обсяг продукції у вартісному виразі (в оптових цінах підприємств або прирівняних до них цінах).

Для характеристики собівартості різнорідної продукції в планах (звітах) промислових підприємств використовуються показники зниження собівартості порівнюваної товарної продукції і витрат на один карбованець товарної продукції (продукції, що реалізується).

109. До порівнюваної продукції належать усі види продукції, масово або серійно виготовлені в базовому році на підприємстві. При цьому часткові зміни конструкції, техніко-економічних параметрів, комплектування або сировини, що використовується для виготовлення продукції, якщо вони не спричинюють введення нової моделі (типу) виробу або нового стандарту (технічних умов), не є підставою для її віднесення до непорівнюваної продукції. У разі внесення великих змін до комплектування виробів, що приводять до істотного зниження (підвищення) їх собівартості, ці вироби можуть бути віднесені до непорівнюваної продукції.

Динаміка собівартості всієї порівнюваної і нової, вперше виробленої продукції відображає зміну показників витрат на один карбованець продукції в базовому і планованому періодах. Таке порівняння доцільно проводити за двома рівнями цін на продукцію і ресурси, що споживаються: а) цін на продукцію і ресурси, що фактично склалися в базовому році; б) цін на продукцію і ресурси, що передбачаються в планованому році. Перше відображає вплив виробничих факторів - зміни ефективності виробництва, а друге - зміни господарської кон'юнктури, комерційної діяльності, характеризує зміни всіх умов роботи підприємства.

Для обчислення зниження собівартості порівнюваної товарної продукції плановий обсяг виробництва кожного виду порівнюваної товарної продукції множиться на планову собівартість планованого року і середньорічну собівартість базового року. Різниця між першим і другим добутком, що являє собою економію від зниження собівартості порівнюваної продукції, віднесена до другого з них і виражена у відсотках, є величиною планового зниження собівартості порівнюваної товарної продукції. Так само визначається величина фактичного зниження (підвищення) собівартості порівнюваної товарної продукції.

110. Під час складання проектів річних планів планова собівартість продукції визначається шляхом розрахунку зміни базового рівня витрат за основними техніко-економічними факторами.

Під час формування річних і квартальних планів поряд з уточненим розрахунком зміни базового рівня витрат за факторами складається зведений кошторис витрат на виробництво з розрахунками до нього і планові калькуляції собівартості всіх видів продукції, що виробляється підприємством, а також робіт і послуг.

111. Кошторис витрат на виробництво і планові калькуляції складаються на основі встановлених для планованого періоду технічно обгрунтованих норм витрат матеріальних ресурсів, норм виробітку та обслуговування робочих місць, розрахунків трудомісткості виготовлення продукції і штатних нормативів, а також нормативів грошових витрат.

Під час складання плану із собівартості розробка кошторису витрат на виробництво для допоміжних цехів проводиться в першу чергу, оскільки вартість робіт і послуг допоміжних цехів відображається в собівартості продукції основних цехів і виробництв. Одночасно проводиться калькулювання собівартості робіт, послуг допоміжних цехів. Загальна сума витрат допоміжних цехів розподіляється за основними напрямами, за якими ці витрати включаються до собівартості продукції підприємства (витрати на переділ цехів основного виробництва, витрати на обслуговування виробництва й управління, транспортно-заготівельні та інші витрати). З цією метою складаються розрахунки розподілу продукції і послуг допоміжних цехів.

112. Планування витрат, пов'язаних із споживанням сировини і основних матеріалів, покупних виробів і напівфабрикатів, а також робіт і послуг виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій погоджується з планом запуску у виробництво і випуску товарної продукції з кожного виду виробів.

При цьому визначаються витрати на випуск валової продукції, виробництво товарної продукції, зміни залишків незавершеного виробництва. Залежно від часу, що минув з моменту запуску у виробництво до випуску виробу, під час визначення суми витрат за названими показниками враховуються такі умови:

а) вироби (партія виробів) запускаються у виробництво і здаються в готовому вигляді у тому ж планованому році. В цьому разі витрати на валову продукцію дорівнюють витратам на товарну продукцію, а зміни незавершеного виробництва дорівнюють нулю;

б) вироби (партія виробів) запускаються у виробництво в планованому році, але не випускаються. В цьому разі витрати на валову продукцію визначаються виходячи з обсягу робіт, що відповідають плановому просуванню виробу (партії виробів) за операціями технологічного процесу.

Ці витрати в цілому становлять приріст незавершеного виробництва, а витрати на товарну продукцію дорівнюватимуть нулю;

в) вироби (партія виробів) були запущені у виробництво в попередньому році, а в планованому - закінчується їх виготовлення. В цьому разі витрати на валову продукцію дорівнюватимуть витратам на обсяг робіт, що відповідає технологічному просуванню виробу (партії виробів) в планованому році і необхідний для остаточного його (їх) виготовлення.

Витрати на товарну продукцію планованого року дорівнюватимуть сумі фактичних витрат на вироби за попередній рік і планованих витрат на товарну продукцію в планованому році.

113. Якщо за технічними умовами проводяться спеціальні випробування виробів, до відповідних елементів витрат відноситься також вартість усіх матеріальних ресурсів, що використовуються в цих випробуваннях, а також робіт і послуг виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій.

114. План собівартості продукції розробляється в такій послідовності:

складаються кошториси витрат і калькулюється собівартість продукції та послуг допоміжних цехів;

складається баланс розподілу продукції і послуг допоміжного виробництва за калькуляційними напрямами і за внутрішньозаводськими підрозділами-споживачами;

складаються кошториси: витрат, пов'язаних з підготовкою та освоєнням виробництва продукції, пускових витрат, відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення та інших спеціальних витрат, загальновиробничих витрат за цехами основного виробництва з наступним узагальненням їх по підприємству, загальногосподарських і позавиробничих (комерційних) витрат;

калькулюється собівартість одиниці продукції за видами, розраховується собівартість усієї товарної продукції і продукції, що реалізується;

складається зведений кошторис витрат на виробництво.

Після закінчення всіх розрахунків плану собівартості продукції проводиться контрольна перевірка й ув'язка показників собівартості продукції з іншими розділами плану підприємства.

115. Витрати на виробництво і показники собівартості розраховуються для підприємства і його структурних підрозділів у розрізі статей витрат і сумарно за видами продукції (робіт, послуг). Планові розрахунки витрат, уточнені за періодами, у разі потреби застосовуються для контролю за ходом виробничих процесів, використанням трудових та виробничих ресурсів, для оцінки результатів роботи виробничих та інших структурних підрозділів і підприємства в цілому.

Показники і завдання плану собівартості до початку планованого періоду доводяться до цехів, служб, відділів, виробничих дільниць і охоплюють ті витрати, на які безпосередньо впливає робота колективу структурного підрозділу.

116. Собівартість продукції в річних та квартальних планах визначається на основі розрахунків техніко-економічних факторів (умов), спричинених розвитком виробництва, зміною структури продукції, інвестиціями в оновлення основних фондів, впровадженням нових технологій, змінами в організації виробництва та умовами матеріально-технічного забезпечення.

Під факторами розуміють технічні, економічні та інші причини у виробничо-господарській діяльності підприємства, наслідком яких є зміна абсолютної величини чи рівня витрат на виробництво одиниці продукції. За допомогою економічних розрахунків дається кількісна оцінка впливу різних факторів на зміну рівня витрат, що склався в базовому році, та величина витрат у планованому періоді.

117. Розрахунок собівартості за техніко-економічними факторами (умовами) здійснюється в такій послідовності:

а) розраховується собівартість товарної продукції планованого року виходячи з планового рівня витрат базового року. При цьому з обсягу товарної продукції планованого року у вартісному виразі віднімається та її частина, приріст якої не пов'язаний із збільшенням фізичного обсягу продукції або витрат на її виготовлення (приріст обсягу продукції, спричинений підвищенням середніх цін на продукцію, зростанням її випуску за рахунок поліпшення якості сировини, повнішим використанням комплексної сировини, одержанням продуктів з відходів без їх додаткової обробки). Базовим рівнем витрат є планові витрати року, що передує планованому;

б) розраховується зміна собівартості продукції (економія, перевитрати) в планованому році, зумовлена впливом техніко-економічних факторів. У розрахунках визначається вплив на величину і рівень витрат зміни виробничо-технічних та інших умов у планованому році порівняно з умовами, прийнятими в розрахунках базового року. Собівартість може визначатися в цілому або за структурою витрат - за статтями, елементами;

в) від собівартості товарної продукції, розрахованої за рівнем витрат базового року, віднімається загальна сума (за всіма факторами) та визначається собівартість товарної продукції в цінах базового року та умовах планованого року;

г) визначається рівень витрат на один карбованець товарної продукції в планованому році і його зміна до витрат базового року;

д) вплив зміни цін на ресурси, що використовуються, та на продукцію, що виготовляється, в планованому році порівняно з базовим роком розглядаються як окремі фактори.

Якщо ціна на продукцію, що виготовляється, змінюється, сума зміни цін додається або віднімається від вартості товарної продукції в цінах базового періоду.

Зазначені суми зміни цін на сировину, матеріали, паливо, енергію, тарифів на перевезення та послуги, зміни норм амортизаційних відрахувань, сум витрат на оплату праці, норм відрахувань на соціальні заходи та інших умов, що впливають на рівень і склад собівартості порівняно з базовим періодом, також відповідно додаються або віднімаються від собівартості базового року.

З урахуванням цих змін визначаються обсяг товарної продукції, її собівартість, а також рівень витрат на один карбованець товарної продукції за цінами та умовами планованого періоду.

Розрахунок зміни собівартості продукції за основними техніко-економічними факторами наведено в додатку N 14.

118. Під час проведення класифікації техніко-економічних факторів враховуються такі вимоги:

єдність принципу класифікації, що базується на умовах виробництва, що спричинили зміни витрат;

виділення істотних, повторюваних, закономірних зв'язків між умовами та витратами виробництва;

розмежування факторів за їх безпосереднім зв'язком з витратами та виключення можливості повторного обліку витрат за різними факторами;

поділ факторів, що обумовлюють зміни перемінних та постійних витрат, абсолютної величини та відносного рівня витрат.

З урахуванням зазначених вимог розроблено таку типову класифікацію факторів:

зміна обсягу виробництва;

зміна відносних розмірів амортизаційних відрахувань;

зміна структури (номенклатури та асортименту) продукції, в тому числі за рахунок конверсії;

зміна технічного рівня виробництва;

зміна організації виробництва та умов праці;

зміна природних умов та способів видобутку корисних копалин;

інші фактори.

На підприємствах перелік факторів може змінюватися і доповнюватися з урахуванням специфіки та умов виробництва.

Перелік факторів повинен бути досить повним, охоплювати всю сукупність умов, що спричинили зміни витрат, які формують собівартість продукції. Випадкові причини та фактори, що істотно не впливають на величину витрат, до переліку не вносяться.

119. Зміна обсягу виробництва спричиняє відносну зміну величини постійних витрат на одиницю (на один карбованець) продукції. Величина постійних витрат, що залишаються незмінними для певного виробництва (що містить зміни обсягу продукції протягом року), визначається в результаті докладного аналізу витрат. Частина витрат може змінюватися протягом року, але не пропорційно до зростання обсягу продукції. Такі витрати приводяться до умовно-постійних витрат, які визначаються за формулою:

де Суб - сума приведених умовно-постійних витрат базового року;

Сп - приріст витрат базового року, що змінюються не пропорційно до зростання обсягу продукції, пов'язаний із збільшенням обсягів виробництва;

Тр - темп зростання обсягу виробництва в базовому році, у відсотках.

Приріст витрат і обсягу виробництва визначається без нових виробництв, що впроваджуються протягом року.

Відносна економія умовно-постійних витрат визначається за формулою:

де Еуп - економія умовно-постійних витрат;

Т1 - темп приросту товарної продукції в планованому році порівняно з базовим роком, у процентах;

Суб - сума приведених умовно-постійних витрат базового року.

120. Зміна відносних розмірів амортизаційних відрахувань, пов'язаних як із змінами величини основних фондів, що використовуються, так й із зростанням (чи зниженням) обсягу виробництва. До розрахунку включаються діючі на початок року та заново введені основні фонди, крім тієї їх частини, що враховується в розрахунках введення нових потужностей та в розрахунках комплексного впливу нової техніки. Введення основних фондів визначається планами інвестицій та строками їх виконання. При цьому капітальні вкладення поділяються на спрямовані на розширення та на оновлення фондів.

Капітальні вкладення, спрямовані на оновлення фондів, визначають основну частину їх вибуття з експлуатації, до якої додається зайве устаткування, що підлягає реалізації або списанню. Розрахунок включає як абсолютні зміни сум амортизаційних відрахувань, так і відносні зміни їх величини на один карбованець продукції.

Цей розрахунок визначається за формулою:

де Еа - зміна суми амортизаційних відрахувань;

Ап і Аб - сума амортизаційних відрахувань у планованому і базовому роках;

Тп і Тб - обсяг товарної продукції у планованому і базовому роках;

К - коефіцієнт, який враховує величину амортизаційних відрахувань, що відносяться до собівартості продукції в базовому році.

121. Зміна структури (номенклатури та асортименту) продукції є одним з найважливіших факторів зміни рівня витрат у багатономенклатурному виробництві.

Під зміною структури продукції розуміють зміну питомої ваги окремих її видів у загальному обсязі виробництва, пов'язану з освоєнням нових та припиненням виробництва застарілих виробів, з неоднаковими темпами зростання випуску різних видів продукції, а також з конверсією військового виробництва. Розрахунок здійснюється для всіх виробів. Номенклатура виробів, за якою складаються планові калькуляції, відповідає номенклатурі плану виробництва.

Коли номенклатура виробів, що виготовляються, велика, однорідна продукція об'єднується в укрупнені позиції номенклатури. При цьому ціна і собівартість одиниці кожного виду продукції визначаються як середньозважені величини відповідних показників усіх типосорторозмірів виробів, включених в укрупнену позицію номенклатури.

Для базового та планового періодів ціни та собівартість окремих видів продукції приймаються незмінними.

Вплив конверсії військового виробництва на структурні зміни продукції розраховується за видами приймання.

Собівартість виробів визначається на основі калькуляції. При цьому із собівартості продукції виключаються витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції.

Вплив зміни структури продукції розраховується на підставі показників зміни витрат за такими статтями калькуляції: матеріальні витрати, витрати на оплату праці з відрахуваннями на державне соціальне страхування та обов'язкові страхові внески до Пенсійного фонду (соціальне страхування), витрати на утримання та експлуатацію устаткування, інші виробничі витрати, позавиробничі (комерційні) витрати.

Вплив структурних змін у складі продукції на собівартість визначається за формулою:

де Ес - відносне зменшення (збільшення) витрат внаслідок структурних змін у складі продукції, у відсотках;

Сб - витрати на один карбованець продукції кожного виду;

Тпі і Тбі - товарна продукція кожного виду відповідно в планованому та базовому роках;

і - кількість видів продукції, і=1,2,3,4,5,...... п.

122. Зміна технічного рівня виробництва виявляється в економії матеріальних та трудових витрат за напрямами:

впровадження нової та удосконалення технології, що застосовується, механізації та автоматизації виробничих процесів;

розширення масштабів застосування нової техніки;

застосування нових видів сировини і матеріалів та поліпшення їх використання;

зниження трудомісткості одиниці продукції;

підвищення якості та удосконалення конструкцій і технічних характеристик виробів.

123. У розрахунках плану собівартості враховується прямий ефект застосування нової техніки, що виявляється в зниженні технологічної трудо-, матеріало-, енергомісткості та інших змінних витрат на виробництво. Під економією від підвищення технічного рівня виробництва розуміють пряме абсолютне зниження витрат на одиницю продукції чи на планований обсяг робіт. При цьому в розрахунок не включаються:

відносна економія, що утворюється за рахунок збільшення обсягу виробництва (враховується в розрахунках скорочення умовно-постійних витрат);

економія від використання нової техніки на заново введених виробництвах та об'єктах, яка враховується за одним з напрямів зміни організації виробництва та умов праці;

економія від виробництва нових видів продукції, що враховується в розрахунках обсягу продукції у вартісному виразі та в розрахунках зміни структури продукції.

Розрахунок економії від підвищення технічного рівня виробництва базується на розрахунках економічної ефективності заходів, що здійснюються. Плани впровадження нової техніки містять деякі з цих заходів. Розрахунок проводиться виходячи з витрат на нову техніку (які передбачаються в кошторисах використання коштів, що знаходяться в розпорядженні підприємства, включаючи кредити банку на ці цілі) та середньої окупності витрат (в частині економії від зниження собівартості), що визначається розрахунком за минулий час.

Якщо на підприємстві розроблено конкретну програму технічного переоснащення з розрахунками витрат та економічного ефекту, цей ефект слід враховувати, окремо виділяючи відповідну частину витрат із загальних асигнувань на розвиток техніки. Річний економічний ефект враховується в розрахунках плану в частині, що одержана з моменту впровадження заходу до кінця року, виходячи або з обсягу робіт на цей період, або з частки річної економії, що припадає на календарний період часу від початку впровадження заходів до кінця року. Водночас у розрахунках за напрямом "Розширення масштабів застосування нової техніки" окремо обчислюється різниця між річною та врахованою в плані економією внаслідок впровадження заходів у базовому році та від розширення масштабів робіт за всіма іншими заходами, витрати на які були проведені раніше.

Сума економії від впровадження технічних заходів визначається за формулою:

де Епв - економія поточних витрат;

Сс - поточні витрати на річний обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) до впровадження технічних заходів;

Сн - поточні витрати на річний обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) після впровадження технічних заходів.

124. У розрахунках за напрямом "Застосування нових видів сировини і матеріалів та поліпшення їх використання" враховується економія, одержана в результаті здійснення заходів раціонального використання сировини та матеріалів, що не відображені в розрахунках за названими вище напрямами, в тому числі:

поліпшення використання природної сировини шляхом зменшення її втрат під час первинної обробки, а також повнішого добування корисних компонентів у процесі використання комплексної сировини;

поліпшення використання сировини у виробництві (поліпшення розкрою, зниження припусків на обробку, впровадження нових рецептур, компонентів тощо);

застосування замінників, економічніших профілів прокату металу тощо;

повніше використання відходів сировини та матеріалів у виробництві, вторинного тепла, впровадження безвідхідних технологій.

Вихідними даними для розрахунків за цим напрямом є норми витрат матеріальних ресурсів, що періодично переглядаються, та план заходів щодо ресурсозбереження.

Економія від зниження матеріальних витрат визначається за формулою:

де Ем - економія від зменшення матеріальних витрат;

Но і Н1 - норма витрат сировини, матеріалів, палива, енергії на одиницю продукції відповідно до і після впровадження заходів;

Цо і Ц1 - ціна натуральної одиниці сировини, матеріалів, палива, енергії відповідно до і після впровадження заходів;

К1 - кількість одиниць продукції, що випускається з початку впровадження заходів до кінця планованого року.

125. Зміна технічного рівня виробництва виявляється також в економії трудових затрат за рахунок зниження трудомісткості виробництва одиниці продукції. Економія заробітної плати з відрахуваннями на соціальне страхування в результаті зниження трудомісткості виробництва одиниці продукції визначається за формулою:

де Ез - економія заробітної плати з відрахуваннями на соціальне страхування;

То і Т1 - трудомісткість виробництва одиниці продукції в нормогодинах до і після впровадження заходів;

Чо і Ч1 - середньогодинна тарифна ставка робітника до і після впровадження заходів;

В - середній відсоток додаткової заробітної плати для даної категорії робітників;

Г - встановлені відсотки відрахувань на соціальне страхування;

К1 - кількість продукції, що виробляється з початку впровадження заходів до кінця планованого року.

126. Поліпшення якості та удосконалення конструкцій і технічних характеристик виробів визначається шляхом розрахунку змін прямих витрат на матеріали, оплату праці тощо на виробництво одиниці продукції до і після змін якості продукції та множенням одержаного результату на випуск продукції кращої якості в планованому періоді. Якщо в результаті заходів щодо підвищення якості змінюється стандарт чи технічні умови, продукт вважається новим і витрати на його виготовлення, як і підвищена ціна, враховуються у розрахунках зміни структури продукції.

Збільшення обсягу товарної продукції в результаті застосування надбавок до ціни за підвищену якість продукції визначається за формулою:

де dТп - збільшення обсягу товарної продукції;

Цо і Ц1 - ціна до і після поліпшення якості;

К1 - кількість одиниць продукції поліпшеної якості, яку передбачається виготовити в планованому році.

127. Зміна організації виробництва та умов праці виявляється в економії витрат за напрямами:

а) впровадження нових виробництв, цехів та агрегатів;

б) спеціалізація та кооперування виробництва;

в) зміни в організації та обслуговуванні виробництва і праці;

г) зміни в організації управління виробництвом;

д) зміни в умовах матеріально-технічного забезпечення;

є) усунення зайвих витрат та збитків.

128. У розрахунках зміни витрат у результаті впровадження в дію нових виробництв, цехів та агрегатів, що мають вищий технічний рівень та кращі техніко-економічні показники (ліквідації застарілих та малоефективних), різниця в витратах визначається за формулою:

де Ев - економія витрат у результаті впровадження нових виробництв,цехів, агрегатів;

С1 - витрати на один карбованець товарної продукції нових виробництв, цехів, агрегатів;

Со - середні витрати на один карбованець товарної продукції в базовому році;

Т1 - обсяг товарної продукції нових виробництв, цехів, агрегатів.

Вплив впровадження в дію нових виробництв, цехів, агрегатів розраховується за повним переліком витрат (постійних та змінних), що включаються до собівартості продукції. Одночасно враховується також можливе перебільшення середніх витрат у період освоєння проектних потужностей нових виробництв. Пов'язані з цим додаткові витрати визначаються кошторисом витрат, пов'язаних з підготовкою та освоєнням виробництва продукції, пускових витрат та розрахунком собівартості за цими витратами протягом строку його освоєння.

Вплив змін пускових витрат визначається множенням різниці між сумами списання цих витрат на одиницю продукції в планованому і базовому роках на обсяг виробництва цього виду продукції в планованому році.

129. Економічний ефект від спеціалізації та кооперування виробництва визначається в розрахунках за цим напрямом, коли виготовлення деталей, вузлів, агрегатів, комплектуючих виробів виділяється у відокремлені виробництва (подетальна спеціалізація) та коли стадії технологічного процесу виділяються у самостійні виробництва або цехи (технологічна спеціалізація), крім тих випадків, коли виробництво організується на заново введених потужностях, освоєння яких враховується як окремий фактор.

Вплив на собівартість продукції впровадження заходів спеціалізації та кооперування виробництва (передача виробництва окремих вузлів, деталей, лиття, штампування та інших напівфабрикатів на інші підприємства, кооперативи, малі підприємства, орендні колективи) визначається за формулою:

де Ес - сума економії собівартості продукції від впровадження заходів спеціалізації та кооперування виробництва;

С - виробнича собівартість, або витрати на комплектуючі вироби, напівфабрикати, що передаються для виробництва іншим підприємствам;

Ц - ціна, за якою комплектуючі вироби, напівфабрикати поставляються виробником;

К1 - кількість комплектуючих виробів, напівфабрикатів, що будуть одержані від спеціалізації та кооперації до кінця планованого періоду.

130. Вплив внутрішньозаводської спеціалізації на зміну собівартості продукції від організації спеціалізованих замкнених дільниць та цехів, поточних спеціалізованих ліній визначається за формулою:

де Есп - сума економії собівартості продукції від організації спеціалізованих замкнених дільниць та цехів, поточних спеціалізованих ліній;

Со і С1 - цехова собівартість продукції (виробів) до і після впровадження заходів;

К1 - кількість продукції (виробів), одержаної за спеціалізацією до кінця планованого періоду.

131. Зміни в організації та обслуговуванні виробництва й праці визначаються на основі розрахунків ефективності передбачуваних заходів: зміни режиму роботи підприємства та підвищення коефіцієнта змінності, впорядкування організаційно-технічних та підсобно-технологічних робіт, поліпшення інструментального господарства, роботи внутрішньозаводського транспорту, внутрішньоцехового матеріально-складського господарства і постачання виробництва матеріалами, паливом і енергією, поліпшення організації збуту продукції. Економія, одержана в результаті поліпшення організації та обслуговування виробництва, розраховується на основі планів наукової організації праці і визначається множенням кількості вивільнених робітників на їхню середню заробітну плату (з відрахуваннями на соціальне страхування). Під час вивільнення робітників, заробітна плата яким нараховується за тарифними ставками, економія заробітної плати визначається за формулою:

де Езв - економія заробітної плати з відрахуваннями на соціальне страхування;

Л - кількість вивільнених робітників;

Ф - середньомісячна заробітна плата цієї категорії робітників;

Г - встановлені відсотки відрахувань на соціальне страхування;

М - кількість місяців роботи від початку впровадження заходів до кінця року.

132. Зміни в організації управління виробництвом визначаються на основі розрахунків ефективності таких заходів, як укрупнення цехів, впровадження безцехової структури управління, автоматизованих систем управління, механізації та автоматизації інженерної праці, поєднання функцій та усунення зайвих.

133. Зміни в умовах матеріально-технічного забезпечення розраховуються на основі аналізу господарських зв'язків та спеціально розроблених заходів раціоналізації складського господарства. До таких заходів належать:

забезпечення ресурсами в необхідному асортименті та зменшення збитків внаслідок використання матеріалів, що не відповідають технологічним вимогам за розмірами, якістю та іншими властивостями, зменшення збитків під час транспортування та зберігання матеріалів;

зменшення витрат у результаті змін форм постачання, забезпечення його регулярності та надійності;

зменшення витрат шляхом раціоналізації господарських зв'язків та вибору оптимальних схем доставки сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, покупних напівфабрикатів, палива.

Сума економії від впровадження таких заходів обчислюється за формулою 5.

134. Усунення зайвих витрат та збитків, які не є необхідними в умовах нормальної організації виробничого процесу, є важливим фактором зниження собівартості продукції. Такі витрати і збитки виявляються за допомогою аналізу фактичних витрат на виробництво.

Економія від ліквідації непродуктивних витрат та збитків визначається як добуток сум цих витрат у базовому періоді на темп зростання обсягу товарної продукції в планованому періоді.

135. Вплив зміни природних умов і способів добування корисних копалин визначається в таких напрямах:

зміна вмісту корисної речовини в руді, що добувається;

поліпшення використання попутних компонентів у мінеральній сировині;

зміна коефіцієнта погашення гірничопідготовчих робіт, витрат на рекультивацію землі;

зміна способів добування й збагачення мінеральної сировини.

136. Економія від підвищення вмісту основної речовини в руді, що добувається, порівняно з базовим роком визначається за формулою:

де Еор - сума економії від підвищення вмісту основної речовини в руді;

С1 і Со - собівартість однієї тонни видобутку руди (у перерахунку на вміст основної речовини) у планованому і базовому роках;

К1 - кількість видобутку руди (у перерахунку на 100 процентів вмісту основної речовини) у планованому році.

137. Економія від поліпшення використання попутних компонентів у мінеральній сировині й виходу побічних продуктів визначається з урахуванням собівартості одиниці основного продукту, що змінюється із збільшенням або зменшенням вартості одержаних побічних продуктів.

Сума економії обчислюється за формулою:

де Евпк - сума економії від поліпшення використання попутних компонентів у мінеральній сировині;

С1 і Со - собівартість однієї тонни видобутку руди (у перерахунку на вміст основної речовини) у планованому і базовому роках;

Т1 - обсяг виробництва основного продукту у планованому році.

138. Розрахунок зміни витрат у зв'язку зі змінами коефіцієнта погашення витрат на гірничо-підготовчі роботи, витрат на рекультивацію землі здійснюється на основі передбачених у плані обсягів гірничопідготовчих робіт, добування руди тощо.

Економія (або підвищення) витрат визначається в такій послідовності:

а) визначається розмір погашення витрат на гірничопідготовчі роботи (на одну тонну руди) шляхом ділення витрат, що підлягають погашенню в планованому (базовому) році, на кількість видобутку руди у тому ж році;

б) економія (або підвищення) витрат визначається за формулою:

де Ев - економія (або підвищення) витрат у зв'язку зі змінами коефіціента погашення витрат на гірничопідготовчі роботи;

З1 і Зо - розмір погашення витрат на гірничопідготовчі роботи на одну тонну руди в планованому і базовому роках;

К1 - кількість видобутку руди у планованому році.

Розрахунок здійснюється окремо для підземного й відкритого способів добування руди.

139. У розрахунках за напрямом "Зміна способів добування й збагачення мінеральної сировини" економія від збільшення питомої ваги добування мінеральної сировини прогресивними способами визначається на основі даних про середню собівартість видобутку однієї тонни руди підземним і відкритим способами добування та кількості руди, видобутої кожним із способів у загальному обсязі виробництва базового і планованого років.

Середня собівартість видобутку у базовому і планованому роках визначається за формулами:

де Соср і С1ср - середня собівартість видобутку однієї тонни руди у базовому і планованому роках;

Соп і Сов - собівартість однієї тонни видобутку підземним і відкритим способами у базовому році;

Коп і Ков, К1п і К1в - кількість видобутку руди відповідно підземним і відкритим способами у базовому і планованому роках.

Економія від збільшення питомої ваги добування корисних копалин прогресивними способами визначається за формулою:

де Епс - економія від збільшення питомої ваги добування корисних копалин прогресивними способами;

С1ср і Соср - середня собівартість видобутку в планованому і базовому роках;

К1 = (К1п + К1в ) - загальна кількість видобутку руди в планованому році (підземним і відкритим способами).

140. Дані щодо економії, пов'язані з впливом окремих факторів, узагальнюються у зведеному розрахунку змін собівартості продукції за техніко-економічними факторами.

Під час зведення розрахунку особлива увага звертається на взаємозв'язок і взаємовідповідність окремих розрахунків з тим, шоб не допустити повторного врахування впливу тих же технічних, технологічних або організаційних змін у виробництві на собівартість товарної продукції.

Наведені вище способи розрахунку впливу техніко-економічних факторів на планову собівартість продукції застосовуються також під час аналізу фактичної собівартості продукції. Такий аналіз рекомендується проводити систематично, вивчаючи вплив окремих факторів на собівартість, доцільність і динаміку окремих видів витрат, а також собівартість окремих видів продукції. В період, що передує розробці плану, і після закінчення господарського року повинен проводитися комплексний аналіз з урахуванням всієї сукупності витрат на виробництво.

Для аналізу використовуються дані звітності бухгалтерського обліку, технічна і нормативна документація, аналітичні групування витрат (за етапами виробничого процесу і за техніко-економічними факторами). Для виявлення причин відхилень від плану і можливостей зменшення витрат використовуються також матеріали спостережень на робочих місцях, вибіркових перевірок, обстежень роботи окремих структурних підрозділів підприємства.

Особлива увага під час аналізу впливу окремих факторів на собівартість продукції приділяється визначенню фактичної ефективності заходів підвищення технічного рівня й удосконалення організації виробництва. Результати аналізу використовуються в оперативному управлінні виробництвом і під час складання планів на наступні періоди.

141. До зведеного кошторису витрат на виробництво включаються витрати всіх структурних підрозділів підприємства, що беруть участь у виробництві промислової продукції.

Якщо промисловий персонал підприємства виконує роботи, що не пов'язані з виробництвом валової і товарної продукції (будівельно-монтажні роботи для капітального будівництва, житлово-комунального господарства), або надає послуги непромислового характеру будівельним організаціям, власному капітальному будівництву і непромисловим господарствам, відповідні витрати також включаються до зведеного кошторису витрат на виробництво.

Витрати на здійснення діяльності рудників, лісозаготівельних дільниць, торфорозробок та інших підрозділів подібного призначення, що належать підприємству, включаються до кошторису виробництва в установленому загальному порядку. Якщо ці господарства мають самостійний баланс, то, крім зведеного кошторису виробництва, ними складаються окремі кошториси витрат.

Не включаються до зведеного кошторису витрат на виробництво витрати виділених в окремі планово-облікові одиниці виробничих структурних підрозділів підприємства, що належать до інших галузей народного господарства (будівництво, сільське господарство та інші), а також витрати невиробничих структурних підрозділів житлово-комунального, побутового господарства тощо.

До кошторису витрат на виробництво не включається вартість продукції власного виробництва, використаної самим підприємством на промислово-виробничі потреби (внутрішньозаводський оборот).

142. Зведений кошторис витрат на виробництво (з розбивкою на квартали) складається на основі таких розрахунків:

витрат на сировину, матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо й енергію в основному виробництві;

основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуванням на соціальне страхування;

кошторисів витрат (калькуляцій собівартості продукції) цехів допоміжного виробництва;

кошторисів витрат, пов'язаних з підготовкою та освоєнням виробництва продукції, пускових витрат;

кошторисів витрат на утримання та експлуатацію устаткування;

кошторисів витрат, пов'язаних з відшкодуванням зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення, та інших спеціальних витрат;

кошторисів загальновиробничих і загальногосподарських витрат;

кошторису інших виробничих (комерційних) витрат;

кошторису позавиробничих витрат.

У разі потреби складаються й інші розрахунки та кошториси (наприклад, кошториси витрат на контрагентські поставки і роботи у суднобудівній промисловості).

Форму зведеного кошторису витрат на виробництво наведено в додатку N 16.

143. Розрахунок витрат на сировину, матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо й енергію в основному виробництві складається на основі даних про обсяг виготовлення окремих виробів і технічно обгрунтованих норм витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції або робіт (норм виходу чи видобутку продукції з вихідної сировини), встановлених для планованого року з урахуванням передбачених у плані змін у використанні техніки, технології та в організації виробництва. Ці норми використовуються як під час складання зведеного кошторису витрат на виробництво, так і під час розробки планових калькуляцій.

У планових розрахунках можуть використовуватися укрупнені натуральні норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції або обсяг роботи в цілому, чи групові норми, розроблені для використання на ряді робочих місць (дільниць, цехів), що мають однакові або подібні виробничі умови, споживають однорідну сировину або матеріали і виробляють однакову продукцію.

На основі натуральних норм витрат і цін на матеріальні ресурси, що споживаються, визначаються норми витрат у вартісному виразі (з урахуванням вартості зворотних відходів).