Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2030 року

Верховна Рада України

1. Затвердити Загальнодержавну програму розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2030 року (далі - Програма) (додається).

2. Кабінету Міністрів України:

забезпечити виконання Програми;

під час підготовки проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік передбачати виділення коштів для здійснення заходів, визначених Програмою, виходячи з фінансових можливостей державного бюджету.

3. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Одним із вагомих чинників подолання кризового становища в економіці України є належне забезпечення потреб економіки в мінерально-сировинних ресурсах та ефективне їх використання. Мінерально-сировинна база - сукупність розвіданих і попередньо оцінених запасів корисних копалин і супутніх компонентів, що може бути застосована в галузях економіки за умови отримання економічної вигоди на рівні, достатньому для провадження розширеного виробництва з метою забезпечення економічної безпеки держави.

Мінерально-сировинна база України є достатньо вагомою у світовому вимірі. В надрах нашої країни виявлено майже 20 тис. родовищ і проявів 117 видів корисних копалин, з яких 8290 родовищ і 1110 об'єктів обліку за 98 видами мінеральної сировини мають промислове значення і обліковуються в державному балансі запасів корисних копалин, 3349 родовищ розробляється.

Мінерально-сировинний комплекс забезпечує вагому частку валового національного продукту. З видобутком і використанням корисних копалин пов'язано 48 відсотків промислового потенціалу країни і до 20 відсотків її трудових ресурсів. Ці показники наближаються до показників розвинутих країн з потужною гірничодобувною промисловістю, де зосереджено від 20 до 40 відсотків загальних інвестицій та до 20 відсотків трудових ресурсів.

На сьогодні в Україні у значних обсягах ведеться видобування кам'яного вугілля (1,7 відсотка загального видобутку у світі), товарних залізних (4,5 відсотка) та марганцевих (9 відсотків) руд, урану, титану, цирконію, графіту (4 відсотки), каоліну (18 відсотків), брому, вохри, нерудної металургійної сировини (кварцитів, флюсових вапняків і доломітів), хімічної сировини (самородної сірки, кам'яних і калійних солей), облицювального каменю (гранітів, габро, лабрадоритів), скляного піску тощо. В Україні видобувається також вуглеводнева сировина, буре вугілля, торф, цементна сировина, тугоплавкі та вогнетривкі глини, сировина для виробництва будівельних матеріалів, йод, бром, різноманітні мінеральні води, дорогоцінне та коштовне каміння, п'єзокварц тощо. У відносно незначних обсягах здійснюється видобування нікелевих руд, золота, скандію, гафнію, бурштину, цеоліту, фосфатної сировини тощо.

З різним рівнем детальності вивчено родовища нетрадиційних для України корисних копалин - хрому, свинцю, цинку, міді, молібдену, берилію, літію, танталу, ніобію, рідкісних земель, плавикового шпату, апатиту, горючих сланців, бішофіту тощо.

Протягом останніх 5-10 років підтверджено реальні можливості подальшого приросту запасів вуглеводнів, відкриття і розвідки родовищ нових для України видів корисних копалин - золота, хрому, міді, свинцю, цинку, молібдену, рідкісних і рідкісноземельних елементів, літію, ніобію, танталу, фосфоритів, флюориту, каменесамоцвітної сировини тощо. Саме із започаткуванням та істотним нарощенням їх видобутку пов'язані потенційні можливості нарощення експортного потенціалу держави.

Однак через складне становище економіки держави, що зумовлює недостатні обсяги проведення геологозйомочних, пошукових і розвідувальних робіт, темпи та обсяги відтворення власної мінерально-сировинної бази не відповідають потребам країни.

Через нестачу коштів обсяги проведення геологорозвідувальних робіт скоротилися у 3-4 рази. Починаючи з 1994 року приріст розвіданих запасів більшості стратегічних видів корисних копалин не компенсує їх видобуток. Подальше зволікання із вжиттям дієвих заходів зумовить нестачу деяких видів власної мінеральної сировини, зниження рівня захисту національних інтересів. Крім традиційного імпорту нафти, газу, деяких кольорових і рідкісних металів, коксівного вугілля, магнезиту, плавикового та польового шпату Україна вже сьогодні ввозить сірку, яку до 1992 року експортувала щороку в обсягах 1,5-2,9 млн тонн.

Скрутне економічне становище України з часу набуття незалежності значною мірою зумовлене відсутністю власних дешевих джерел енергії. Єдиним на сьогодні виходом з такої ситуації є пріоритетний розвиток нових енергетичних технологій, що базуються на значних запасах в Україні кам'яного і бурого вугілля, багатих органікою сланців ("сланцевий газ"), торфу тощо та істотне нарощення обсягів використання нетрадиційних та альтернативних джерел енергії.

Важливе значення також має комплексне геологічне вивчення території України (у тому числі української частини шельфу Чорного і Азовського морів) і природних та антропогенних змін геологічного середовища в режимі постійного моніторингу.

З урахуванням загальносвітових тенденцій у використанні корисних копалин основні проблемні питання задоволення на належному рівні потреб економіки в мінерально-сировинних ресурсах пов'язуються з такими факторами:

цінність і невідновлюваність природних мінеральних ресурсів зумовлюють необхідність їх раціонального та ощадливого використання. Інтенсивні методи видобутку, переробки і споживання корисних копалин на основі новітніх досягнень науки і техніки є невід'ємною складовою частиною загальносвітової технічної революції;

науково-технічний прогрес в усіх підгалузях мінерально-сировинного комплексу та жорстка конкуренція між виробниками мінеральної сировини у країнах з ринковою економікою унеможливлюють всупереч усім прогнозам перехід до активного використання бідніших руд.

Навпаки, за останні 10-20 років у таких країнах спостерігається тенденція до беззастережного видобутку і переробки найбагатших руд більшості видів мінеральної сировини;

подальше зростання хоч і уповільненими темпами загального обсягу споживання мінеральної сировини та продуктів її переробки в країнах з ринковою економікою, незважаючи на більш раціональне її використання. Досвід розвинутих країн (Японія, США, Південна Корея, Італія та інші) свідчить, що підвищення загального рівня соціально-економічного розвитку неминуче супроводжується нарощенням обсягів споживання природної мінеральної сировини. У розрахунку на душу населення їх споживання повільно, але невпинно зростає, і ця тенденція, за оцінками фахівців, збережеться у найближчі десятиріччя. Тому ці країни продовжують нарощувати інвестиції в геологічну розвідку на власних територіях і територіях країн, що розвиваються;

аналіз світових тенденцій за останні 10-15 років свідчить, що найбільш високими темпами у світі продовжують зростати видобуток і споживання енергетичних ресурсів, легуючих металів та окремих видів кольорових і рідкісних металів, благородних металів та алмазів, сировини для сільського господарства.

Метою Програми є забезпечення потреб національної економіки у мінеральних ресурсах за рахунок власного видобутку, зменшення залежності України від імпорту мінеральних ресурсів та збільшення експортного потенціалу країни за рахунок власного видобутку корисних копалин, що мають великий попит на світовому ринку.

Мета Програми повною мірою відповідає сучасним європейським принципам сталого розвитку - забезпечення нагальних потреб у мінеральних ресурсах без ризику позбавлення майбутніх поколінь у забезпеченні їх потреб.

За промислово-економічним значенням передбачається поділ видів сировини як складової мінерально-сировинної бази України на такі категорії:

категорія А - види мінеральної сировини, що інтенсивно видобуваються в Україні, характеризуються значними розвіданими запасами корисних копалин і компонентів та є предметом експорту або можуть розглядатися як такі з метою забезпечення в стислі строки валютних надходжень і надходжень до державного бюджету;

категорія Б - види мінеральної сировини, що на даний час в Україні видобуваються в обмежених обсягах, собівартість видобутку яких забезпечує граничний економічно вигідний рівень рентабельності, розробка ускладнюється екологічними проблемами, розвідані запаси родовищ невеликі або виснажені, нові родовища недостатньо вивчені, але потреба в таких видах сировини зумовлена розвитком промисловості. Нестача таких видів мінеральної сировини покривається за рахунок імпорту;

категорія В - види мінеральної сировини, родовища яких в Україні наявні, запаси їх (у тому числі значні) розвідані, але сировина видобувається в обмежених обсягах або не видобувається взагалі. Згідно з техніко-економічними розрахунками така мінеральна сировина при сучасному становищі економіки країни не є конкурентоспроможною порівняно з імпортною сировиною і не може бути рентабельно перероблена на вітчизняних підприємствах відповідно до діючих технологій. Водночас потреба в такій сировині може відновитися як результат освоєння новітніх технологій збагачення або попередньої переробки відповідних руд;

категорія Г - види мінеральної сировини, родовища яких на даний час в Україні не розробляються і недостатньо вивчені, але в перспективі можуть стати важливими для економіки держави, враховуючи потреби інших галузей промисловості.

Проблема розвитку мінерально-сировинної бази України як матеріальної основи зростання національної економіки потребує зваженого системного підходу, оптимальним варіантом якого є збалансоване використання ресурсів держави і приватного бізнесу та запровадження інноваційно-інвестиційного механізму надрокористування. Це дасть змогу підвищити ефективність засобів впливу з боку держави на розвиток геологічної галузі, забезпечити впровадження сучасних ефективних форм господарювання, створити додаткові робочі місця на підприємствах мінерально-сировинного комплексу та збільшити його внесок у розвиток національної економіки, зменшити її залежність від імпорту окремих видів мінеральної сировини та зміцнити експортний потенціал.

Проблеми передбачається розв'язати шляхом:

концентрації зусиль, у тому числі фінансових ресурсів, на пріоритетних напрямах розвитку мінерально-сировинної бази, пошуках та розвідці родовищ корисних копалин, насамперед стратегічно важливих для національної економіки;

активізації робіт щодо геологічного вивчення надр з використанням сучасних засобів нагромадження, систематизації та обробки геологічної інформації, впровадження нових методів і технологій пошуків і розвідки родовищ корисних копалин;

диференційного підходу до оцінки запасів і перспективних ресурсів мінеральної сировини, впровадження раціональних способів розробки комплексних родовищ і вилучення супутніх компонентів, відтворення ресурсного потенціалу регіонів з інтенсивним видобутком корисних копалин;

активізації міжнародного співробітництва з питань геологічного вивчення, раціонального використання і охорони надр.

Основним завданням Програми є стале пріоритетне забезпечення зростаючих потреб національної економіки в мінеральній сировині. В Україні наявні розвинута мінерально-сировинна база багатьох видів та значні перспективи її нарощування, потужна геологічна галузь, видобувна та переробна промисловість, вагомий потенціал досвідчених, висококваліфікованих науково-технічних працівників. За обсягами розвіданих запасів та видобутку ряду видів мінеральної сировини Україна посідає чільне місце серед країн СНД, Європи та світу. В умовах зростання світових інтеграційних процесів і глобалізації необхідний подальший розвиток національної геологічної галузі.

Завдання Програми визначене за пріоритетними напрямами розвитку мінерально-сировинної бази. Зведені обсяги приросту запасів видів корисних копалин та необхідні для досягнення цього обсяги фінансування наведені в додатку 2 до Програми.

Цей вид сировини належить до категорії А. У межах території України виділяються три нафтогазоносні райони: Східний (Дніпровсько-Донецька западина і північно-західна частина Донбасу), Західний (Волино-Подільська плита, Прикарпаття, Карпати і Закарпаття) і Південний (Причорномор'я, Крим та шельф у межах виключної (морської) економічної зони Чорного та Азовського морів).

Державним балансом запасів корисних копалин враховано запаси нафти, газу і газового конденсату за 381 родовищем.

Основна їх кількість - 211 - зосереджена у Східному регіоні, 112 - у Західному, 45 - у Південному.

Обсяг щорічного видобутку вуглеводнів за останні роки в середньому становив 4 млн тонн нафти з конденсатом і 18-20 млрд куб. метрів газу, що дорівнює відповідно 10 і 20 відсоткам, що споживаються в країні.

У Східному регіоні початкові сумарні ресурси вуглеводнів за станом на 1 січня 2010 року становили 5425,4 млн тонн умовного палива, у тому числі газ (вільний та розчинний) - 4636,7 млрд куб. метрів, нафта і конденсат - 788,7 млн тонн.

Ступінь використання початкових сумарних ресурсів за сумарним обсягом усіх вуглеводнів за станом на 1 січня 2010 року становив близько 54 відсотки. Нерозвідана частка початкових сумарних ресурсів у кількісному відношенні за сумарним обсягом вуглеводнів становить 2565,2 млн тонн умовного палива, у тому числі газу - 2181,4 млрд куб. метрів, нафти і конденсату - 383,8 млн тонн.

Таким чином, у Східному регіоні є достатній потенціал для нарощування обсягів видобутку нафти і газу. Під час прогнозування приросту запасів вуглеводнів у Східному регіоні на перспективу враховано тенденції та обсяги, що склалися за останні п'ять років.

Початкові сумарні ресурси Західного регіону за станом на 1 січня 2010 року становлять 1464,2 млн тонн умовного палива, з них 988,2 млрд куб. метрів газу та 476,0 млн тонн нафти і конденсату. Ступінь реалізації початкових сумарних ресурсів вуглеводнів становить 41,8 відсотка. Нерозвідана (залишкова) частина становить 867,4 умовних одиниць. Поточна кількість прогнозних і перспективних ресурсів нафти та газу, що може бути першочерговою основою для відкриття нових родовищ і приросту запасів вуглеводнів, становить 2603,0 млн тонн нафти і 157,7 млрд куб. метрів вільного газу. У Західному регіоні також є значні перспективи для нарощування запасів вуглеводнів та їх видобутку.

У Південному регіоні (Причорномор'я, Крим та шельф у межах виключної (морської) економічної зони Чорного та Азовського морів) реалізовано тільки 4,4 відсотка початкових сумарних ресурсів, що в цілому становлять 2619,6 млн тонн вуглеводнів, з яких газ - 2208,0 млрд куб. метрів і нафта з конденсатом - 411,6 млн тонн. Потенціал цього регіону для приросту запасів.

У цілому протягом 2011-2020 років планується приростити 127 млрд куб. метрів газу та 32,5 млн тонн нафти і конденсату, а протягом 2021-2030 років - відповідно 160 млрд куб. метрів газу і 40 млн тонн нафти і конденсату.

Щорічне зростання приросту їх запасів на період до 2030 року становить 2 відсотки та зумовлюється наявними ресурсами вуглеводнів. Під час визначення вартості одиниці підготовки запасів прийнятий досягнутий середній показник за 2004-2009 роки - 30,9 гривні. На запланований приріст запасів необхідні витрати (з урахуванням індексу споживчих цін): у 2011-2020 роках - 72032,35 млн гривень (у тому числі з державного бюджету - 5460,03 млн гривень), у 2021-2030 роках - відповідно 104225,73 млн гривень (у тому числі з державного бюджету - 7863,19 млн гривень). Частка державного бюджету в загальному фінансуванні робіт з пошуку та розвідки родовищ вуглеводнів становить 8 відсотків (досягнутий рівень співвідношень протягом останніх 10 років).

У цілому в цьому напрямі протягом 2011-2030 років за рахунок державного бюджету передбачено забезпечити приріст запасів вільного газу - 287 млрд куб. метрів, конденсату і нафти - 72,5 млн тонн.

Цей тип сировини належить до категорії А. Вугілля в Україні - єдина енергетична сировина, запасів якої потенційно достатньо для забезпечення енергетичної безпеки держави. Видобуток вугілля і його переробка в готову вугільну продукцію на прогнозований період залишається основним джерелом забезпечення потреб України в енергоносіях.

Необхідність залучення зовнішніх джерел для забезпечення потреб економіки у вугіллі зумовлена недостатніми обсягами власного видобутку коксівного вугілля та високим вмістом сірки в ньому, а також дефіцитом вугілля газової групи для потреб українських теплоелектростанцій. Основними імпортерами є Росія (майже 97 відсотків) та Казахстан. Споживачами імпортованого коксівного вугілля є підприємства металургійного комплексу України, енергетичного - теплоелектростанції та підприємства інших галузей промисловості.

Загальні ресурси вугілля України: балансові, позабалансові, прогнозні (за станом на 1 січня 2010 року) становлять 117,12 млрд тонн, у тому числі розвідані запаси - 56,25 млрд тонн, з них коксівних марок - 17,21 млрд тонн (30,6 відсотка), антрацитів - 7,60 млрд тонн (13,5 відсотка).

Разом з тим вугільні родовища України характеризуються дуже складними природними умовами їх розробки, а наявний шахтний фонд - високою зношеністю і низьким технічним рівнем, унаслідок чого вітчизняна вугільна промисловість є збитковою і потребує державної підтримки.

Тенденції розвитку металургії, електроенергетики, інших галузей матеріального виробництва та соціальної сфери зумовлюють достатньо постійний попит на коксівне і зростаючий високими темпами попит на енергетичне вугілля.

У цьому напрямі передбачаються:

дорозвідка родовищ, що розробляються, для продовження строку експлуатації та реконструкції діючих підприємств;

проведення пошуково-оцінювальних і геологорозвідувальних робіт на найбільш перспективних площах та родовищах вугілля.

Даний вид сировини належить до категорії В. Важливий додатковий ресурсний потенціал вуглеводневої сировини пов'язаний з покладами метану вугільних родовищ Донецького та Львівсько-Волинського вугільних басейнів. Станом на 1 січня 2010 року в Україні балансові запаси категорій А+В+С1 та С2 оцінені в 313,9 млрд куб. метрів метану вугільних родовищ (на балансі діючих шахт - 140,8 млрд куб. метрів).

У цьому напрямі передбачаються:

розроблення методів вивчення і оцінки запасів метану;

проведення геологорозвідувальних робіт з оцінкою запасів і ресурсів метану окремих ділянок;

одержання промислових категорій запасів газу метану вугільних родовищ для забезпечення його видобутку в обсязі 8 млрд куб. метрів у 2020 році та 16 млрд куб. метрів у 2030 році.

Цей вид сировини належить до категорії Г. Запаси сланцевого газу за станом на 1 січня 2010 року в державному балансі запасів корисних копалин не обліковуються. Цілеспрямованими теоретичними та практичними дослідженнями проблем і можливостей видобування природного газу із сланцевих порід в Україні не займалася жодна організація.

У природних умовах сланцевий газ є сильно розсіяним, газонасичення порід досягає від десятих часток до кількох відсотків, товщина продуктивних пластів змінюється в значних обсягах до сотень метрів з глибиною залягання до 3000 метрів і більше та належить до важковидобувних корисних копалин. Поклади сланцевого газу пов'язані з сланцями (аргілітами) нафтогазоносних басейнів, у тому числі центральнобасейнового типу, а також родовищами горючих сланців Українського кристалічного щита, Волино-Поділля та Причорномор'я.

У цьому напрямі передбачаються:

проведення фундаментальних та прикладних науково-дослідних і тематичних досліджень з наукового прогнозування та обґрунтування перспективних зон розвитку сланців з високим вмістом органічної речовини, з якими пов'язуються перспективи видобутку газу в усіх нафтогазоносних басейнах України, Українського кристалічного щита, Волино-Поділля та Причорномор'я;

здійснення оцінки прогнозних і перспективних ресурсів газу сланцевих товщ нафтогазоносних басейнів України, Українського кристалічного щита, Волино-Поділля та Причорномор'я;

розроблення проекту програми з техніко-економічним обґрунтуванням проведення регіональних пошуково-розвідувальних і геологорозвідувальних робіт та освоєння ресурсів сланцевого газу;

виявлення та підготовка об'єктів для першочергового проведення геологорозвідувальних робіт з метою відкриття родовищ сланцевого газу;

вивчення світового досвіду щодо проблем та технологій видобутку сланцевого газу;

реалізація пілотного проекту з пошуку, розвідки та видобутку сланцевого газу на найбільш перспективному об'єкті.

Цей вид сировини віднесено до категорії А. За даними Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, у 2010 році в Україні вироблено понад 202 млрд кіловат електричної енергії, з яких 47,4 відсотка вироблено на атомних електростанціях.

Загальний стан уранової мінерально-сировинної бази оцінюється як задовільний. Основу її становлять великі за запасами родовища у Кіровоградському рудному районі, уранові руди яких за якістю належать до рядових і бідних. Друге місце за своїм промисловим значенням займають родовища у вуглисто-піщаних відкладах палеогену Дніпровського басейну, придатні для відпрацювання методом підземного вилуговування на місці їх залягання. Хоча окремі родовища цього типу невеликі за запасами, але їх загальні ресурси значні.

До резервних належать невеликі за запасами родовища на Українському кристалічному щиті - Южне, Лозоватське і Калинівське, руди яких разом з ураном вміщують торій, молібден та рідкісноземельні метали. Крім того, в Україні є перспективи до відкриття родовищ з багатим урановим зруденінням, що дасть змогу суттєво покращити стан мінерально-сировинної бази.

У цьому напрямі передбачаються:

нарощування та удосконалення структури промислових запасів урану на Новокостянтинівсько-Докучаєвському гірничодобувному комплексі;

нарощування промислових запасів Кіровоградського урановорудного району за рахунок детальної розвідки і передачі у промислове освоєння Апрельського, Партизанського, Кіровського та Літнього родовищ урану;

розвідка і підготовка до промислового освоєння Криничанського, Новогур'ївського, Хуторського та Оленівського родовищ урану для їх розробки методом підземного вилуговування, а також попереднє випробування разом із Східним гірничо-збагачувальним комбінатом методу збагачення за киснево-содовою технологією на Сафонівському родовищі;

виділення перспективних ділянок та пошуки уранового зруденіння у вулкано-тектонічних структурах Українського кристалічного щита.

Цей вид сировини належить до категорії А. Усього в Україні нараховується 54 родовища залізних руд, з яких 22 перебувають в експлуатації. Багаті залізні руди і залізисті кварцити добуваються на родовищах Криворізького, Кременчуцького та Білозірського залізорудних басейнів. Розвідані (підтверджені) запаси становлять 28 млрд тонн. Найбільші підтверджені запаси світу (понад 10 млрд тонн) розподіляються серед чотирьох країн: Росія, Україна, Бразилія та Китай. Їх сумарна частка у світових підтверджених запасах - 67,2 відсотка (139 млрд тонн).

Товарними залізними рудами Україна не тільки повністю забезпечувала потужний власний металургійний комплекс, а й у великих обсягах експортувала їх до інших країн.

У цьому напрямі передбачаються:

проведення геологорозвідувальних робіт у межах родовища багатих залізних руд Суха Балка;

розвідка і передача у промислове освоєння нових родовищ переважно окислених залізистих кварцитів та довивчення флангів родовищ, що розробляються;

вивчення гідрогеологічних умов південної частини Криворізького басейну для вжиття ефективних заходів щодо протидії водопритокам;

довивчення вузьких зон лужного метасоматозу на залізорудних родовищах, які можуть бути джерелом видобутку скандію, ванадію або рідкісних земель;

підготовка невеликих родовищ високоякісних легкозбагачуваних магнетитових кварцитів у Криворізькому басейні (Дальні західні смуги, Правобережні магнітні аномалії), Середньому Побужжі та Приазов'ї (можливо із залученням іноземних інвесторів).

Цей вид сировини належить до категорії А. Україна з її розвиненою чорною металургією за наявності значних покладів марганцевих руд є провідною у світі за споживанням та виробництвом марганцевої продукції (феромарганець, сілікомарганець, металічний марганець тощо). За обсягом загальних запасів марганцевих руд Україна займає у світі друге місце після Південно-Африканської Республіки, а за підтвердженими запасами - перше. Промислові запаси марганцевих руд зосереджені у Південноукраїнській марганцеворудній провінції, що включає родовища найбільшого у світі Нікопольського марганцеворудного басейну.

Видобуток і переробку марганцевих руд в Україні здійснюють Орджонікідзевський і Марганецький гірничозбагачувальні комбінати.

Численні прояви залізо-марганцевих і марганцевистих залізних руд, виявлених у Середньому Побужжі на площах, прилеглих до Хащуватського родовища, можуть слугувати резервом для марганцеворудної промисловості. Ці руди, як правило, окислені і легко піддаються збагаченню, що робить їх рентабельними для переробки.

Існуюча структура запасів і технологія збагачення марганцевих руд не можуть забезпечити зростаючі потреби чорної металургії у вищих сортах марганцевих концентратів, передусім малофосфористих. Важливим чинником є також забезпечення хімічної промисловості так званими пероксидними високоякісними концентратами, що раніше завозилися з Грузії. Одним із шляхів вирішення проблемних питань марганцеводобувного комплексу може стати підготовка до промислового освоєння Федорівського родовища марганцевих руд, що розташоване поблизу Нікопольського басейну. Руди родовища вміщують 98 відсотків окисних і карбонатно-окисних різновидів. Вони сприятливі для збагачення з отриманням високоякісного концентрату (вміст марганцю до 49 відсотків), а також придатні для виплавки металічного марганцю.

У цьому напрямі передбачаються:

виділення перспективних ділянок промислових марганцевих руд у межиріччі Інгул-Інгулець;

оцінка ресурсів карбонатних марганцевих руд у межиріччі Інгул-Інгулець;

проведення пошуку в межах Костромської ділянки Дніпропетровської області;

виявлення нових рудних покладів марганцевих руд у межах східного та західного флангів Нікопольського родовища;

проведення гідрогеологічних режимних спостережень на території Нікопольського марганцеворудного басейну;

прогнозна оцінка ресурсного потенціалу рудних районів Велико-Токмацького та Федорівського родовищ;

проведення геолого-економічної переоцінки марганцевих родовищ з урахуванням умов ринкової економіки.

Цей вид сировини належить до категорії Г. Україна поки що не має власної мінерально-сировинної бази хрому, потреба в якому становить 300-330 тис. тонн на рік (у перерахунку на 100 відсотків Cr2 O3). Скоротити імпорт хромових концентратів з Казахстану та Росії (з Донського і Саранського гірничо-збагачувальних комбінатів) Україна може найближчими роками за рахунок розвідки і введення в експлуатацію Капітанівського родовища хромітів на Українському кристалічному щиті. Експлуатація зазначеного родовища дасть змогу частково забезпечити потреби вітчизняної металургійної промисловості за рахунок власного видобутку хромової та хром-нікелевої сировини. Потребують подальших досліджень руди Капітанівського родовища та інших перспективних об'єктів Побужжя на наявність у них промислових концентрацій золота, платиноїдів і металевого ренію.

У цьому напрямі передбачаються:

продовження виконання тематичних робіт з аналізу та інтерпретації геолого-геофізичної інформації та оцінки перспективних ресурсів хромітів;

проведення пошуково-оцінювальних робіт на найбільш перспективних об'єктах Капітанівського рудного поля та геологорозвідувальних робіт на двох кращих з них після визначення промислового значення Капітанівського родовища;

підготовка до промислового освоєння, затвердження запасів окремих ділянок Капітанівського родовища;

здійснення пошукової оцінки і розвідки Пушківського, Північно-Липовеньківського і Липнягівського родовищ у Середньому Побужжі;

здійснення супутньої оцінки хромітових руд на такі корисні копалини, як золото, метали групи платини, боксити, вермикуліт;

проведення прогнозно-пошукових робіт у межах перспективних районів Українського кристалічного щита.

Цей вид сировини належить до категорії В. Проблема забезпечення потреб вітчизняної промисловості у власній алюмінієвій сировині є дуже нагальною, незважаючи на її чималі ресурси в цілому на території України. Сировиною для Миколаївського глиноземного заводу (потужність підприємства за глиноземом близько 1300 тис. тонн) і Запорізького алюмінієвого комбінату (потужність за глиноземом - 250 тис. тонн, за первинним алюмінієм - 100-110 тис. тонн) є високоякісні боксити, що імпортуються. Потенційні внутрішні ресурси алюмінійвмісної сировини (залізисті боксити Високопільського родовища у Дніпропетровській області, нефелінові руди у Приазов'ї, закарпатські алуніти, каолін та інші) згідно з попередніми техніко-економічними розрахунками є неконкурентоспроможними порівняно з імпортною сировиною і не можуть бути рентабельно перероблені на вітчизняних підприємствах за діючими технологіями.

Для остаточного визначення промислового значення Високопільського родовища, загальні ресурси якого оцінюються у 72 млн тонн, а розвідані запаси - 17 млн тонн, необхідно розробити спеціальне техніко-економічне обґрунтування з урахуванням усіх можливих варіантів використання сировини, що вміщує глинозем.

Потенційною для видобутку алюмінію сировиною також є закарпатські алуніти за умови їх комплексного використання. На державному балансі запасів корисних копалин перебувають два великих родовища - Біганьське та Берегівське - з розвіданими запасами алунітових руд відповідно 290,3 та 51,4 млн тонн. Крім того, у межах Берегівського рудного поля нараховується ще майже 10 рудопроявів, пов'язаних із вторинними кварцитами.

У цьому напрямі передбачаються:

проведення робіт з пошуку бокситів у Середньому Придністров'ї;

геологічне довивчення та оцінка промислових запасів залізистих бокситових руд у межах Високопільського родовища.

Цей вид сировини належить до категорії Г. За оцінками експертів, прогнозні потреби України в міді найближчими роками наближатимуться до 200 тис. тонн.

Україна не має промислових запасів мідних руд, незважаючи на загальні досить значні прогнозні ресурси. Вони пов'язані з трьома регіонами: Донецькою та Волино-Подільською металогенічними міднорудними провінціями, Українським кристалічним щитом. На території останнього виявлено самородну мідну мінералізацію у траповій формації Волинського рудного району, де вже визначилися як найбільш перспективні Рафалівський та Гірницький рудні вузли. Всього на території України відомо понад 150 рудопроявів міді, деякі з них можуть розглядатися як потенційні родовища.

Не можна не враховувати також значні перспективи виявлення мідних руд як компонента специфічного мідно-цинково-колчеданного зруденіння зеленокам'яних породних комплексів давніх щитів (насамперед Українського кристалічного щита) з вмістом міді класичних світових родовищ цього типу на рівні 3-4 відсотків та цинку на рівні 8-10 відсотків (при незначному вмісті свинцю). Ще одним важливим джерелом видобутку міді можуть бути зони розвитку халькопіриту у складі золото-продуктивного полісульфідного мінерального комплексу таких золоторудних родовищ, як Сергіївське.

У цьому напрямі передбачаються:

нарощення обсягів геологорозвідувальних робіт з метою виявлення проявів самородної міді у траповій формації на території Волинського рудного району;

проведення пошукових і пошуково-оцінювальних робіт на Рафалівському і Гірницькому рудних вузлах з метою підготовки перспективних рудопроявів (родовищ) до розвідки;

розвідка найбільш перспективного з виявлених родовищ та підготовка його до промислового освоєння з орієнтовними запасами 1 млн тонн міді;

проведення пошуково-ревізійних та пошуково-оцінювальних робіт у межах перспективних рудопроявів Донецького басейну південно-західного крила Бахмутської котловини;

геолого-економічна оцінка перспективних на мідь родовищ на території Волинського рудного району та перспективних рудопроявів Донецького басейну, на південно-західному крилі Бахмутської котловини;

проведення цілеспрямованих тематичних і пошукових досліджень з розробки прогнозно-пошукових критеріїв міднорудного зруденіння, пов'язаного із зеленокам'яними породними комплексами (Дніпропетровська область).

Цей вид сировини належить до категорії Б. Практично вся внутрішня потреба в нікелі та кобальті забезпечується на сьогодні за рахунок імпорту переважно з Росії і країн Західної Європи.

Кобальт в Україні, як і в більшості країн світу, не створює самостійних родовищ, а міститься у нікелевих рудах та продуктах їх переробки (феронікель - із силікатних нікелевих руд, нікелевий концентрат - із сульфідних руд).

Родовища обох металів на території України представлені силікатними рудами кори вивітрювання гіпербазитів і зосереджені у двох районах: у Середньому Побужжі (Кіровоградська область) та Середньому Придніпров'ї (Дніпропетровська область). Залишки активних запасів нікелю в Середньому Побужжі становлять понад 60 тис. тонн, що забезпечує Побузький нікелевий завод сировиною на 9-10 років. Поблизу місця розташування зазначеного заводу виявлено кілька нових родовищ і перспективних ділянок із загальними перспективними ресурсами 52 тис. тонн.

Перспективи сульфідної нікеленосності України обмежені, але деякі передумови виявлення промислових родовищ сульфідного нікелю є. Нетрадиційним для України джерелом нікель-кобальтових руд є зеленокам'яні пояси та масиви гіпербазитів Українського кристалічного щита, де наявна достатньо висока вірогідність відкриття промислових об'єктів західно-австралійського типу (у коматіїтах) та пов'язаних із розшарованими дунітовими та перидотитовими інтрузіями.

У цьому напрямі передбачаються:

проведення розвідки на найбільш перспективних Західнолащівській і Північнолиповеньківській ділянках та продовження пошукових і пошуково-оцінювальних робіт на перспективних ділянках для відкриття нових родовищ, розташованих поблизу Побузького нікелевого заводу;

проведення додаткових технологічних випробувань на Прутівському родовищі мідно-нікелевих сульфідних руд;

проведення пошуково-оцінювальних робіт у північно-західному районі Українського кристалічного щита та у Придніпров'ї;

вивчення базит-гіпербазитових масивів і стратифікованих потоків метакоматіїтів метакоматіїт-толеїтової (сурська світа), а також нижньої та верхньої метакоматіїтових формацій (структурно-речовинні аналоги відповідно чортомлицької світи і талькового горизонту криворізької серії) у докембрійських граніт-зеленокам'яних областях під час проведення спеціальних тематичних досліджень; у разі одержання позитивних результатів - проведення пошуково-оцінювальних робіт.

Цей вид сировини належить до категорії Г. Україна, незважаючи на відсутність власної свинцево-цинкової мінерально-сировинної бази, має значні потужності щодо виробництва свинцевої і цинкової продукції. Костянтинівський завод "Укрцинк" (Донецька область) є найбільшим в Європі підприємством з виробництва свинцю (80-90 тис. тонн на рік), цинку (20-30 тис. тонн), кадмію, індію та інших супутніх компонентів.

Свинцево-цинкові руди досить високої якості відомі у двох регіонах України: Закарпатті та південно-східній частині Дніпровсько-Донецької западини. Перспективи з видобутком свинцю та цинку пов'язуються із золото-поліметалічними родовищами Закарпаття. Експлуатація Мужіївського золото-поліметалічного родовища може задовольнити потреби України тільки частково.

Найбільш перспективними об'єктами вважаються Біганьське комплексне алуніт-барит-поліметалічне родовище в Закарпатті та Біляївське у Харківській області.

У межах Біганьського родовища нараховано 381,1 тис. тонн цинку та 120,2 тис. тонн свинцю. Розроблено технологічну схему збагачення. Встановлено золотоносність поліметалічних руд.

У межах Біляївського родовища виділено рудний блок з неглибоким (до 500 метрів) заляганням руд для можливої першочергової розробки.

У межах цього блока попередньо розвідано запаси категорії C2, що становлять 618 тис. тонн цинку та 265 тис. тонн свинцю.

Перспективи відкриття додаткових джерел руд цих металів пов'язуються із зеленокам'яними комплексами на Українському кристалічному щиті, де у складі окремих зон мінералізації таких золоторудних родовищ, як Балка Широка, виявлено галеніт-сфалеритові руди. Основною проблемою залишається відсутність просторової параметризації рудних зон подібного типу.

У цьому напрямі передбачаються:

оцінка промислового значення Біганьського, Новодмитрівського та Біляївського родовищ;

проведення пошуково-оцінювальних робіт, а в разі отримання позитивних результатів - розвідки на Новодмитрівському рудопрояві;

проведення пошуково-оцінювальних робіт на флангах Біляївського родовища;

проведення досліджень з просторової параметризації золото-галеніт-сфалеритових руд у родовищах і рудопроявах золота зеленокам'яних поясів Українського кристалічного щита джеспілітового типу та в зоні зчленування Українського кристалічного щита і Донецького басейну (Комсомольский рудний вузол).

Цей вид сировини належить до категорії А. В Україні титанова металогенічна провінція охоплює північно-східну частину Українського кристалічного щита, Дніпровсько-Донецьку западину та частину південно-західного схилу Воронезького кристалічного масиву загальною площею більш як 200 тис. кв. кілометрів. В її межах виявлено 78 родовищ різного рівня вивченості. З них 19 враховані державним балансом запасів корисних копалин. Сім родовищ перебувають на різних етапах промислового освоєння. Родовища, які експлуатуються чи підготовлені до експлуатації, мають сумарні запаси, що перевищують запаси всіх промислових родовищ зарубіжних країн. У цілому в Україні створено потужну мінерально-сировинну базу титану, що нараховує більш як 40 родовищ, серед яких одне унікальне, 13 великих та 10 середніх.

Видобування титанових (ільменітових) концентратів здійснюють Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат у Житомирській області та Вільногірський гірничо-металургійний комбінат у Дніпропетровській області сумарною продуктивною потужністю 700 тис. тонн концентратів на рік.

Розвіданими запасами титанових руд обидва комбінати забезпечені на далеку перспективу. Проблема полягає в дефіциті руд із свіжим ільменітом, з якого можна отримувати високоякісні та конкурентоспроможні пігменти за технологією діючих сірчанокислотних виробництв у місті Суми та в Автономній Республіці Крим. Запаси таких руд в Україні пов'язані в основному з великим Стремигородським корінним родовищем, підготовленим до промислового освоєння, та меншим за розмірами Федорівським. Експлуатація цих родовищ дасть змогу одночасно отримувати дефіцитний апатитовий концентрат, а також рідкісні землі в апатитовому концентраті, ванадій та скандій - в ільменітовому.

Для експлуатації цих родовищ необхідне капітальне будівництво нових рудників та збагачувальних фабрик, що потребує значних інвестицій і часу.

У цьому напрямі передбачаються:

підготовка до промислового освоєння об'єктів комплексних циркон-титанових руд у межах Тарасівсько-Таращанської площі;

проведення пошуково-розвідувальних робіт у межах Лихівської ділянки та Покрово-Киріївської структури (Дніпропетровська область);

проведення пошукових і пошуково-оцінювальних робіт на перспективних об'єктах центрального та північно-західного регіонів України.

Поряд з титаном передбачається також вилучення ванадію з ільменітових і рутилових концентратів. Технологію його вилучення давно розроблено, однак у промисловості ще й досі не реалізовано.

Цей вид сировини належить до категорії Г. Потреба господарського комплексу України в олові та його сплавах оцінюється в 700-800 тонн на рік.

В Україні відомі невеличкі розсипи каситериту в північно-західній частині Українського кристалічного щита (Сущано-Пержанська зона), в районі розміщення родовищ і рудопроявів літофільних рідких мінералів (берилію, танталу, ніобію, рідкісноземельних елементів), де в їх рудах і вмісних гранітоїдах і метасоматитах каситерит є звичайним акцесорним мінералом.

Перспективи відкриття промислових родовищ олова пов'язуються з рудовмісними структурами Сущано-Пержанської зони. Серед них рудопрояви Кар'єр, Західне, Гірниче та інші.

У цьому напрямі передбачаються:

проведення комплексу бурових, мінералого-петрографічних і технологічних досліджень у процесі пошукових і пошуково-оцінювальних робіт;

проведення геолого-економічної оцінки і визначення доцільності розвідки Західного і Гірничого рудопроявів.

Цей вид сировини належить до категорії Г. Потреби України у вольфрамовій продукції на найближчу перспективу становлять 430-480 тонн на рік і задовольнятимуться за рахунок імпорту з Росії і країн Азії.

В останні роки у Східному Приазов'ї виявлено перспективні прояви вольфраму. Підвищений вміст вольфраму у деяких частинах Сергіївського золоторудного родовища у Придніпровському регіоні свідчить про потенційні можливості виявлення в межах цього і подібних йому рудопроявів (крім промислових молібденових) також і вольфрамових руд.

У цьому напрямі передбачаються:

проведення пошукових робіт літогеохімічними методами з проходженням поверхневих гірничих виробок і свердловин із здійсненням комплексу геофізичних досліджень у межах перспективних районів Українського кристалічного щита;

проведення тематичних досліджень з оцінки перспектив виявлення руд вольфраму серед рідкіснометалевого мінерального комплексу золоторудних родовищ типу Сергіївського за умови отримання позитивних результатів пошукових і пошуково-оцінювальних робіт.

Цей вид сировини належить до категорії Г. Потреби сталеливарної промисловості України в молібденовій сировині оцінюються в обсязі близько 280 тонн на рік і забезпечуються виключно за рахунок імпорту. У невеликих обсягах (до 350 тонн) Україна ввозить молібденові концентрати в основному з Китаю і Росії.

В Україні відсутні розвідані родовища молібдену, хоча його численні рудопрояви широко поширені на території Українського кристалічного щита. Виділено три райони, що є високоперспективними на відкриття промислових родовищ молібдену: північно-західна частина Українського кристалічного щита, Середнє Придніпров'я та Східне Приазов'я.

Серед відомих об'єктів є перспективні площі і конкретні перспективні рудопрояви, підготовлені до проведення пошуково-оцінювальних робіт, розвідки і подальшого освоєння. Це насамперед Вербинський і Устинівський рудопрояви в північно-західній частині Українського кристалічного щита та Східносергіївський рудопрояв у Середньому Придніпров'ї. Останній є складовим елементом вертикальної та латеральної зональності Сергієвського золоторудного родовища, що за деяких умов може розглядатися як комплексний (золото-срібно-мідно-молібденовий).

В останні роки у Східноприазовському блоці Українського кристалічного щита у субвулканічних структурах виявлено рудопрояви молібдену, вольфраму, вісмуту, свинцю, срібла та інших металів. Виявлення нового перспективного типу вольфрам-молібденового зруденіння значно збільшує перспективи України на відкриття власних промислових родовищ вольфраму і молібдену.

У цьому напрямі передбачаються:

продовження виконання пошукових і пошуково-оцінювальних робіт на північному заході Українського кристалічного щита в Устинівському рудному полі - на перспективних рудопроявах: Устинівському, Високому та інших і розвідка Вербинського родовища для підготовки його до промислового освоєння;

завершення комплексу бурових робіт та технологічних досліджень на Східносергіївському рудопрояві, проведення прогнозної геолого-економічної оцінки рудопрояву і проведення техніко-економічних обрахунків доцільності гірничо-бурової розвідки поряд із розвідкою Сергіївського золоторудного родовища;

проведення пошукових робіт для виявлення нових і оконтурення виявлених об'єктів на рудопроявах (ділянках) Східного Приазов'я з подальшим виконанням комплексу оцінювальних робіт для визначення їх промислового значення;

проведення пошукових та пошуково-оцінювальних робіт у центральній частині Українського кристалічного щита (східний борт Криворізько-Кременчуцької шовної зони).

Цей вид сировини належить до категорії Г. Ресурсний потенціал танталу та ніобію в Україні є найвищим в Європі. Нині видобуток тантал-ніобієвої сировини в Україні не проводиться. Виробничі потужності з випуску готової продукції практично не задіяні через скорочення виробництва концентратів у Росії. Україна в змозі повністю забезпечити власні потреби у тантал-ніобієвій сировині. У межах Українського кристалічного щита виділяються два великих рідкіснометальних райони поширення танталу та ніобію: Приазовський і Північно-Західний.

Найбільш ґрунтовно вивчено об'єкти Приазов'я, що мають значні ресурси і запаси, а також сприятливі гірничо-геологічні і гідрогеологічні умови для розробки. За умови комплексного використання цих запасів (цирконій, нефелін, польовий шпат) родовища можуть рентабельно експлуатуватися. Видобуток танталу і ніобію проводиться Вільногірським гірничо-металургійним комбінатом на комплексному Малишевському родовищі в Дніпропетровській області.

Найбільш досконало вивчено значне за розмірами Мазурівське родовище, розташоване в Донецькій області поруч з Донецьким хіміко-металургійним заводом.

Значний ресурсний потенціал мають недостатньо вивчені кори вивітрювання в метасоматитах Сущано-Пержанської зони, де разом з ніобієм містяться рідкісні землі, тантал та інші метали.

Невеликі за розмірами рудопрояви (але з високим вмістом танталу - 0,10-0,15 відсотка) відкрито в межах Ганнівсько-Звенигородської зони (Мостове, Копанки, Вись та інші).

У цьому напрямі передбачаються:

розвідка Мазурівського родовища та апробація запасів у Державній комісії України по запасах корисних копалин;

проведення пошукових і пошуково-оцінювальних робіт у межах Ганнівсько-Звенигородської зони для визначення доцільності проведення подальших робіт на танталове багате зруденіння;

проведення пошукових і пошуково-оцінювальних робіт у межах перспективних районів Українського кристалічного щита.

Цей вид сировини належить до категорії В. Україна має значні запаси і перспективні ресурси літію. За розвіданими запасами і прогнозними ресурсами літію Україна може вважатися найбільш забезпеченою країною в Європі (включно з Європейською частиною Росії). Україна в змозі забезпечити в повному обсязі власні потреби і забезпечити потреби західноєвропейського ринку в літієвій сировині. Є пегматитові родовища, досліджені на різному рівні: Шевченківське (сподуменові руди), Полохівське (петалітові руди), Станковатське (сподумен-пелітові руди), Крута Балка (комплексні рідкіснометалеві руди), а також численні рудопрояви цього типу. Літій у складі слюдистих мінералів із вмістом окису літію в обсязі 0,2-0,6 відсотка утворює великі накопичення в Донецькому басейні.

Потреби України в літієвих продуктах (приблизно 100-200 тонн на рік у перерахунку на метал) забезпечуються імпортом з Росії, де єдине родовище літієвих руд Завітинське в Забайкаллі практично вже вироблене, і Росія сама імпортує літієву продукцію. Прогнозується збільшення потреби в петалітовому концентраті для виробництва спецскла і спецкераміки - до кількох десятків тисяч тонн. Перспективи створення власної мінерально-сировинної бази літію в Україні і перетворення країни з імпортера в експортера літієвої продукції достатньо високі. Пов'язані вони з реальною можливістю освоєння Полохівського родовища петалітових руд і Шевченківського сподуменового родовища, що вимагає додаткової розвідки з метою виявлення рентабельних руд промислових категорій. Освоєння інших полів рідкіснометальних пегматитів може привести до виявлення нових перспективних до освоєння родовищ.

У цьому напрямі передбачаються:

виявлення запасів промислових категорій Полохівського родовища та Шевченківського рудного поля;

проведення розвідки та підготовка родовищ до промислового освоєння.

Цей вид сировини належить до категорії В. П'ятнадцять лантаноїдів і близький до них ітрій становлять групу рідкісних земель або рідкісноземельних металів, попит на які постійно зростає. За оцінками, потреби України в рідкісних землях на сьогодні становлять сотні тонн. Придніпровський хімічний завод виробляв раніше 1500 тонн рідкісноземельної продукції на рік. Сировиною був лопаритовий концентрат, виробництво якого нині в Росії згортається. Україна має промислові потужності і технології для отримання високочистих рідкісноземельних металів та їх сполук і сплавів, що широко використовуються. Освоєння власної мінерально-сировинної бази рідкісноземельних металів, без яких неможливе виробництво високоякісних конкурентоспроможних сталей і сплавів, стало нагальною потребою.

На території України виявлено кілька сотень пунктів концентрації рідкісних земель у масштабах від родовищ до рудопроявів, які потребують оцінки. Більшість їх розміщена в межах Українського кристалічного щита і на прилеглих площах. У цілому ця велика територія є найбільшою в Європі рідкісноземельною металогенічною провінцією, в якій наявні прояви зруденіння майже всіх відомих ендогенних та екзогенних рідкісноземельних формацій. У межах цієї провінції розглядаються три райони концентрацій рідкісноземельного зруденіння, у межах яких є родовища і перспективні рудопрояви: Південно-Східний, Північно-Західний і Центральний. Державним балансом запасів корисних копалин враховано Новополтавське родовище апатит-рідкіснометалевих руд (Запорізька область).

У Приазовській частині Українського кристалічного щита відкрито Азовське родовище рідкісних земель, що вивчається. За результатами пошуково-оцінювальних робіт складено попереднє техніко-економічне міркування.