Про схвалення Концепції Державної цільової програми розвитку дослідницьких інфраструктур в Україні на період до 2026 року

1. Схвалити Концепцію Державної цільової програми розвитку дослідницьких інфраструктур в Україні на період до 2026 року, що додається.

Визначити Міністерство освіти і науки державним замовником Програми.

2. Міністерству освіти і науки разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади, Національною академією наук та національними галузевими академіями наук розробити та подати до 1 травня 2021 р. Кабінетові Міністрів України проект Державної цільової програми розвитку дослідницьких інфраструктур в Україні на період до 2026 року.

Суттєве зниження конкурентоспроможності наукових досліджень та науково-технічних (експериментальних) розробок негативно впливає на розвиток національної економіки та якість життя її громадян. Однією із важливих причин цього процесу є відсутність системної державної політики щодо розвитку дослідницьких інфраструктур і багаторічне недофінансування капітальних видатків на підтримку та оновлення матеріально-технічної бази наукових установ та закладів вищої освіти.

Наукоємність валового внутрішнього продукту України в 2019 році становила 0,43 відсотка, тоді як у Польщі - 1,03, Словаччині - 0,88, Туреччині - 1 відсоток. Наявний в Україні рівень фінансування науки не дає змоги інвестувати в розвиток дослідницьких інфраструктур.

Науковий потенціал людських ресурсів в Україні високий для проведення наукових досліджень на світовому рівні. Однак із низьким рівнем забезпечення матеріально-технічної бази наукових установ та закладів вищої освіти за останні п’ять років кількість дослідників в Україні скоротилася майже вдвічі: з 101440 осіб у 2014 році до 51121 особи у 2019 році. У загальній кількості зайнятого населення на 2018 рік частка наукових працівників становила 0,54 відсотка, у тому числі дослідників - 0,35 відсотка. Це спричинене виїздом науковців за кордон, де рівень розвитку дослідницьких інфраструктур значно вищий за український.

Обсяг коштів, який отримано українськими організаціями за результатами конкурсного фінансування проектів в межах Рамкової програми Європейського Союзу з досліджень та інновацій "Горизонт 2020", становив 0,06 відсотка загального бюджету Рамкової програми. Організації таких держав, як Румунія та Туреччина, отримали фінансування в 7 разів більше, Польщі - в 18 разів, Сербії - в 5 разів. Однією із суттєвих причин меншої конкурентоспроможності українських заявок на конкурсне фінансування є брак або незадовільний стан дослідницької інфраструктури, тоді як держави - члени Європейського Союзу систематично інвестують в інфраструктуру.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" дослідницька інфраструктура - сукупність засобів, ресурсів та пов’язаних з ними послуг, які використовуються науковим співтовариством для проведення досліджень на найвищому рівні, що охоплює найважливіші об’єкти наукового устаткування та обладнання або набори приладів, ресурси, що базуються на знаннях (колекції, архіви, депозитарії або банки даних наукової інформації), інфраструктуру, засновану на технології комунікацій (грід, комп’ютери, програмне забезпечення і мережевий зв’язок), та інші структури унікального характеру.

Дослідницькі інфраструктури можуть бути локально розташованими, віртуальними або розподіленими (організована мережа ресурсів), державними або приватними, а також можуть входити до міжнародних мереж.

До дослідницьких інфраструктур можуть належати центри колективного користування науковим обладнанням, національні наукові центри, державні ключові лабораторії, структури унікального характеру, у тому числі наукові об’єкти, що становлять національне надбання.

Дослідницька інфраструктура та матеріально-технічна база наукових установ і закладів вищої освіти не приведені у належний стан внаслідок:

багаторічного недофінансування капітальних видатків на підтримку та оновлення матеріально-технічної бази наукових установ та закладів вищої освіти;

недостатнього обсягу позабюджетних надходжень на дослідницьку інфраструктуру, зокрема доходів за користування науковим обладнанням;

високого рівня зношеності наукового обладнання в наукових установах та закладах вищої освіти;

відсутності гнучких інструментів перерозподілу та накопичення фінансування на оновлення матеріально-технічної бази наукових установ, закладів вищої освіти, дослідницьких інфраструктур, зокрема можливостей розміщення на вкладних (депозитних) рахунках в установах банків державного сектору економіки тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг науковими установами, закладами вищої освіти, дослідницькими інфраструктурами;

відсутності системного розвитку дослідницьких інфраструктур та державної політики у зазначеній сфері;

недосконалості нормативно-правової бази щодо створення та розвитку дослідницьких інфраструктур;

відсутності процедури ідентифікації та моніторингу українських дослідницьких інфраструктур, а також систематизації та цифровізації відповідних даних, зокрема відсутності бази даних системи дослідницьких інфраструктур.

Наслідком цього є те, що вчені не можуть повною мірою реалізувати свій науковий потенціал в Україні, що призводить до відпливу науковців за кордон та до суттєвого зниження конкурентоспроможності наукових досліджень та науково-технічних (експериментальних) розробок. Це негативно впливає на використання наукового потенціалу підприємствами та уповільнює розвиток національної економіки і погіршує якість життя її громадян, робить неможливою розбудову суспільства, що базується на знаннях.

Зазначене унеможливлює розвиток сфер наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності та вимагає системного та цілісного підходу до розв’язання зазначеної проблеми шляхом затвердження Державної цільової програми розвитку дослідницьких інфраструктур в Україні на період до 2026 року (далі - Програма).

Метою Програми є створення необхідних організаційних, правових та фінансових умов для розвитку системи дослідницьких інфраструктур в Україні, підвищення їх конкурентоспроможності, а також розвитку сфер наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності в частині доступу вчених до передових дослідницьких інфраструктур в Європейському Союзі.

Для розв’язання проблеми незадовільного стану дослідницької інфраструктури, що унеможливлює розвиток сфер наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, можливі два варіанти.

Перший варіант передбачає:

збільшення обсягу фінансування капітальних видатків, спрямованих на модернізацію їх матеріально-технічної бази без проведення аналізу та моніторингу діючого стану дослідницьких інфраструктур;

реалізацію положень Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" щодо визначення організаційно-правових форм дослідницьких інфраструктур, принципів функціонування та організаційних засад створення та функціонування системи дослідницьких інфраструктур.

Перший варіант відповідає політиці щодо забезпечення функціонування дослідницької інфраструктури виключно за умови суттєвого збільшення фінансування.

Проте за умови обмежених фінансових можливостей в державі забезпечити оновлення матеріально-технічної бази кожного закладу вищої освіти та наукової установи неможливо. Брак інформації щодо наявних дослідницьких інфраструктур та обмеженість доступу до них і надалі сприятиме дублюванню зусиль та неоптимальному використанню ресурсів. Конкурентоспроможність на світовому рівні також буде залишатися невисокою.

Другий варіант полягає у розв’язанні проблеми програмно-цільовим методом, що передбачає здійснення комплексу заходів щодо відновлення та розбудови системи дослідницьких інфраструктур, удосконалення правового, організаційного та фінансового забезпечення, вироблення механізму консолідації зусиль центральних органів виконавчої влади, Національної академії наук, національних галузевих академій наук та міжнародних організацій, що надають міжнародну технічну допомогу для відновлення та розбудови системи дослідницьких інфраструктур України.

Другий варіант розв’язання проблеми, що є оптимальним, дає змогу розподіляти обмежені бюджетні кошти в рамках обраних пріоритетів та з можливістю відкритого доступу до наукового обладнання за умови його ефективного використання в інтересах більшості науковців. Виокремлення важливих систем дослідницьких інфраструктур та концентрація ресурсів для їх розвитку надасть можливість отримати суттєвий і видимий ефект протягом п’яти років.

Моніторинг дослідницьких інфраструктур і наповнення відповідної бази даних дасть змогу уникнути дублювання зусиль та неефективного використання ресурсів. Інтернаціоналізація дослідницьких інфраструктур шляхом участі в міжнародних об’єднаннях дослідницьких інфраструктур і надання доступу, в тому числі іноземним науковцям, до наукового обладнання сприятиме зміцненню наукового потенціалу та людського капіталу, а також забезпечить проведення наукових досліджень в Україні на найвищому рівні.

Основним завданням Програми є систематизація дослідницьких інфраструктур, оцінка їх сумісності з європейськими дослідницькими інфраструктурами, надання пріоритетного фінансування для їх подальшого розвитку та її узгодженість з Дорожньою картою розвитку європейських дослідницьких інфраструктур, затвердженою Європейським стратегічним форумом дослідницьких інфраструктур (ESFRI).

Тому розв’язання визначеної проблеми пропонується здійснити за другим варіантом - шляхом розроблення і поступового впровадження правового, організаційного та фінансового механізму для розвитку дослідницьких інфраструктур. Належний стан дослідницьких інфраструктур забезпечить проведення вченими фундаментальних та прикладних наукових досліджень на високому рівні, мобілізації та концентрації ресурсів для розвитку зазначених інфраструктур, координації дій органів влади, ефективного використання існуючих та запровадження нових фінансових інструментів, інтеграцію до європейських і світових дослідницьких інфраструктур на основі раціонального використання наукового обладнання та зупинення процесу відпливу науковців за кордон.

Впровадження правового механізму пов’язано з необхідністю внесення змін до законодавства у сферах наукової і науково-технічної діяльності, зокрема в частині змін правил, визначення принципів та особливостей функціонування дослідницьких інфраструктур різних організаційно-правових форм.

У попередні роки кошти державного бюджету були передбачені головним чином на розвиток наукової і науково-технічної діяльності наукових установ та закладів вищої освіти. Однак в умовах обмежених фінансових можливостей державного бюджету необхідно сконцентрувати бюджетні кошти для розвитку та модернізації дослідницьких інфраструктур з метою розв’язання поставленої проблеми.

Такі дослідницькі інфраструктури можуть створюватися кількома науковими установами та/або закладами вищої освіти як договірні об’єднання з метою оптимального використання обмежених ресурсів. Всі умови до використання наукового обладнання, розпорядження фінансовими активами та ведення обліку результатів спільної діяльності визначатимуться договором про спільну діяльність.

Право безперешкодного користування науковим обладнанням, придбаним за рахунок такої фінансової підтримки, виникає на підставі договору про спільну діяльність. Власник наукового устаткування та обладнання зобов’язаний не перешкоджати здійсненню права користування іншими учасниками об’єднання. Таке право припиняється в момент припинення договору про спільну діяльність.

Організаційним механізмом, спрямованим на досягнення мети Програми, є утворення Організаційного комітету з питань розвитку дослідницьких інфраструктур (далі - Комітет).

Комітет є тимчасовим консультативно-дорадчим органом Кабінету Міністрів України, утвореним з метою забезпечення координації заходів для проведення ідентифікації та систематизації існуючих дослідницьких інфраструктур, моніторингу ефективності їх діяльності.

З метою систематизації дослідницьких інфраструктур, оцінки їх сумісності з європейськими дослідницькими інфраструктурами та надання пріоритетного фінансування для їх подальшого розвитку Комітет розроблятиме Порядок формування переліку дослідницьких інфраструктур державного значення.

На першому (підготовчому) етапі (2021-2022 роки) виконання Програми передбачається:

розроблення положення та порядку створення, впровадження, модернізації та експлуатації дослідницьких інфраструктур;

утворення Комітету;

створення інструментів фінансової підтримки участі дослідницьких інфраструктур в міжнародних об’єднаннях дослідницьких інфраструктур.

На другому етапі (2022-2026 роки) передбачається створення та забезпечення діяльності різних організаційно-правових форм дослідницьких інфраструктур.

Програма виконуватиметься шляхом:

внесення змін до законодавства у сфері наукової і науково-технічної діяльності щодо визначення принципів та особливостей функціонування дослідницьких інфраструктур різних організаційно-правових форм;

удосконалення механізму державної підтримки організаційно-правових форм дослідницької інфраструктури;

створення цифрової платформи українських дослідницьких інфраструктур з метою забезпечення доступу до їх бази даних українським вченим та суб’єктам інноваційної діяльності, міжнародного співробітництва;

ідентифікації та проведення аналізу стану дослідницьких інфраструктур;

систематизації українських дослідницьких інфраструктур на стратегічні, національні та регіональні з точки зору їх унікальності та важливості для України та розвитку міжнародного співробітництва із залученням інструментів Європейського Союзу для проведення міжнародної експертизи;

моніторингу ефективності діяльності дослідницьких інфраструктур;

підтримки і модернізації центрів колективного користування науковим обладнанням та окремих наукових об’єктів, що становлять національне надбання, забезпечення їх модернізації до рівня національних дослідницьких інфраструктур;

забезпечення розроблення та виконання Порядку формування переліку дослідницьких інфраструктур державного значення;

створення та забезпечення функціонування державних ключових лабораторій та національних наукових центрів;

забезпечення участі українських делегатів та експертів в роботі Європейського стратегічного форуму дослідницьких інфраструктур;

інтеграція стратегічних та національних українських дослідницьких інфраструктур до європейських об’єднань дослідницьких інфраструктур;

впровадження інструментів перерозподілу фінансування від продажу об’єктів майнового комплексу Національної академії наук, національних галузевих академій наук, державних закладів вищої освіти на розвиток дослідницьких інфраструктур;

розроблення фінансових інструментів підтримки дослідницьких інфраструктур протягом їх повного життєвого циклу;

забезпечення збереження, видимості, доступу, можливості взаємодії між елементами дослідницької інфраструктури та повторного використання наукових даних, що отримані дослідницькими інфраструктурами за рахунок державних коштів шляхом використання цифрових інфраструктур, зокрема тих, що об’єднані в рамках Європейської хмари відкритої науки.

Виконання Програми передбачається протягом 2021-2026 років.

Виконання Програми забезпечить впровадження правового, організаційного та фінансового механізму для створення, функціонування та розвитку дослідницьких інфраструктур.

Очікуваними результатами виконання Програми є:

створення та функціонування щонайменше 50 центрів колективного користування обладнанням, дев’яти державних ключових лабораторій, трьох національних наукових центри;

створення і впровадження системи взаємодії між наявними та новими українськими е-інфраструктурами з урахуванням сучасних практик Європейського дослідницького простору;

створення умов для запровадження в Україні нових дослідницьких інфраструктур європейського рівня;

отримання вченими та суб’єктами інноваційної діяльності доступу до конкурентоспроможної дослідницької інфраструктури та вмотивованість займатися науковою та науково-технічною діяльністю на високому рівні, що дасть можливість припинити процес відпливу наукового потенціалу як людського ресурсу за кордон.

Крім того, передбачається досягти таких довгострокових результатів, що очікуються після закінчення виконання Програми:

забезпечення сталого соціально-економічного розвитку держави та розвитку науки;

сприяння науково-технічному співробітництву шляхом обміну науково-технічною інформацією, обміну вченими і технічними спеціалістами, проведення спільних семінарів і зустрічей, навчання вчених і технічних спеціалістів, реалізації спільних дослідних проектів, а також інших форм науково-технічного співробітництва, які можуть бути взаємно погодженими між українськими та міжнародними дослідницькими інфраструктурами;

забезпечення розвитку сучасної матеріально-технічної бази та дослідницької інфраструктури наукових установ та закладів вищої освіти;

забезпечення наукової співпраці з іноземними закладами освіти, науковими установами, інтеграції у європейський та світовий дослідницький простір.

Ефективність здійснення заходів з виконання Програми забезпечується шляхом залучення цільових інвестицій на підвищення конкурентоспроможності дослідницьких інфраструктур, координації їх функціонування, збору і аналізу даних про такі інфраструктури, імплементації положень міжнародного законодавства у відповідній сфері у національне законодавство для забезпечення виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, а також формування позитивного іміджу України у світі.

Фінансування заходів з реалізації Концепції здійснюватиметься за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів у межах бюджетних програм, затверджених на відповідний рік, а також за рахунок міжнародної технічної допомоги та інших джерел, не заборонених законодавством.

Обсяг видатків, необхідних для виконання Програми, визначається щороку з урахуванням можливостей державного та місцевих бюджетів під час формування їх показників.