Україна: поступ у XXI століття Стратегія економічної та соціальної політики на 2000 - 2004 рр.

Реалізація завдань промислово-інноваційного розвитку української економіки передбачає:

По-перше. Прийняття Програми структурної перебудови економіки України на 2001-2004 рр. забезпечить реалізацію головних пріоритетів економічного розвитку, вирішальним серед яких є конкурентоспроможність національної економіки.

По-друге. Застосування стосовно високотехнологічних виробництв програмно-цільових методів економічного управління. Повоєнний досвід країн Західної Європи та Японії підтверджує цей висновок. Йдеться про реалізацію вже існуючих державних, програм, пов'язаних із створенням нових поколінь літаків, ракетоносіїв, виробництвом окремих видів озброєнь і військової техніки, розвитком комп'ютерної індустрії, суднобудування, супутникових технологій тощо.

Розвиток зазначених галузей, які завдяки своїй наукоємності та високій технологічності вже зараз фактично є в Україні інноваційними лідерами, має відіграти відчутну стимулюючу роль у технологічному оновленні інших сфер національної економіки. Імпульси інноваційного розвитку отримають металургія, хімія, приладобудування, електроніка, електротехніка та інші галузі.

По-третє. Реалізація Комплексної державної програми з енергозбереження.

По-четверте. Розвиток на основі сучасних та світових досягнень національної інформаційної інфраструктури, створення та використання перспективних інформаційних технологій, телекомунікаційних мереж, засобів інформатики та систем зв'язку. Україна має значний, визнаний у світі, науково-технологічний потенціал та фундаментальні дослідження у цих галузях.

Особливу увагу слід приділити розвитку мережі "Інтернет" в Україні.

Важливе значення має запровадження стимулів до створення та практичного застосування нових речовин та матеріалів із заданими властивостями, в т. ч. стратегічних матеріалів для електронної промисловості.

По-п'яте. Розвиток біологічної галузі, яка також має унікальний науково-технологічний потенціал. За умов державної підтримки та розвитку відповідної інфраструктури Україна зможе забезпечити вихід на світовий ринок зі зразками конкурентоспроможної біологічної продукції, які не мають аналогів у світі. Йдеться про виробниче впровадження нових біотехнологій, у т. ч. для сільського господарства, переробних галузей, легкої та харчової промисловості, виробництва ліків, діагностичних препаратів, очищення від радіоактивних забруднень тощо.

По-шосте. Утворення фінансово-промислових груп, у т. ч. транснаціональних, а також горизонтальних та вертикальних холдингових компаній, науково-технічних центрів, технополісів, технопарків тощо. У перспективі ці структури мають утворити основний стрижень науково-технологічного та інноваційного процесу. Окремі з них можуть розвиватися через механізми вільних економічних та офшорних зон. Визначення мережі та здійснення організаційних заходів, спрямованих на утвердження таких структур, повинне розглядатися як одне з ключових завдань Уряду на найближчі роки.

Водночас слід активно сприяти розвитку венчурного бізнесу, як одного з найважливіших елементів інноваційної системи. Необхідно якомога повніше реалізовувати потенціал малих і середніх підприємств, що займаються ризикованими науково-технологічними проектами. Від цього значною мірою залежить сучасне і майбутнє вітчизняної економіки.

По-сьоме. Здійснення Урядом заходів щодо стимулювання експортної орієнтації високотехнологічних виробництв. Водночас пріоритетною має стати політика розширення внутрішнього ринку високотехнологічної продукції.

По-восьме. Інституційне забезпечення державної інноваційної політики:

- посилення координації фундаментальних досліджень в академічному, вузівському та галузевому секторах науки;

- удосконалення чинної та розробка нової нормативно-правової бази забезпечення ефективного захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності;

- створення сучасної патентно-інформаційної бази та довідково-пошукового апарату до неї з використанням світових досягнень інформатики в патентній технології;

- визначення державної політики приватизації установ науково-технічної сфери;

- адаптація та наближення до європейських стандартів системи стандартизації та сертифікації, а також системи державної статистики науково-технічного прогресу;

- запровадження системи стимулювання кооперації науки і виробництва, механізмів регіональної підтримки науково-технічної діяльності;

- створення галузевих та регіональних центрів трансферу високих технологій;

- сприяння міжнародному співробітництву в інноваційній сфері, її інформаційному та консалтинговому забезпеченню, розвитку трансферу технологій.

Суспільне виробництво України є одним з найбільш енергоємних у Європі. Незважаючи на те, що вона імпортує понад 41% від загального обсягу споживання паливно-енергетичних ресурсів, ефективність використання енергії дуже низька. Вона приблизно у шість разів нижча, ніж у країнах з подібним рівнем доходів і ще більшою мірою - від рівня країн з розвиненою економікою. Якщо в Німеччині енергоємність ВВП складає 0,19 кілограма умовного палива на долар, то в Україні - 1,91. Як наслідок, нині в нашому енергосекторі склалася по суті критична ситуація. Без її поліпшення неможливий не тільки прогрес в економіці, а й її загальна стабілізація.

Проблеми в енергозабезпеченні органічно пов'язані з наявними в українській економіці кризовими процесами, в концентрованому вигляді відбивають їх сутність та багатоаспектність. Це потребує і комплексних підходів до розв'язання цих проблем.

До особливо гострих з них відносяться неплатежі та бартеризація розрахунків, відсутність конкурентного ринку. Деформованість енергоринку веде до цінових диспропорцій, значного здорожчання енергетичних ресурсів, перерозподілу прибутків від енергокомпаній до посередників, масових зловживань.

Водночас енергетична проблема в Україні не зводиться лише до питань енергоринку, хоча вона дуже дає про себе знати. Виключну актуальність мають проблема енергозбереження, реалізація Державної програми з цих питань. Завдання Уряду - запровадити ефективні економічні стимули енергозбереження.

Ситуація на енергоринку тісно пов'язана з системою обліку енергоспоживання, фінансуванням бюджетних споживачів енергетичних ресурсів, платоспроможністю населення та суб'єктів господарювання, доступністю кредитів, диверсифікованістю платіжних інструментів тощо.

Усе це вимагає від Уряду щорічного опрацювання енергетичного балансу держави. В основі поточних та стратегічних заходів розвитку енергоспоживання має бути рішуче поглиблення ринкових перетворень в паливно-енергетичній галузі, диверсифікація існуючих та пошук альтернативних джерел енергопостачання з урахуванням кон'юнктури світового ринку. Для цього потрібно:

По-перше. Послідовне проведення приватизації енергетичної галузі та належне її правове забезпечення.

По-друге. Реформування системи управління енергетичною галуззю, гнучке поєднання інструментів державного регулювання та корпоративного управління, створення високоефективних інтегрованих паливно-енергетичних компаній.

По-третє. Подолання неплатежів за використані енергоносії та виключення з практики платежів у немонетарній формі. Помилкою попереднього складу Уряду було те, що він прагнув робити це суто адміністративними заходами. Досвід останніх років доводить: потрібне створення прозорого ефективного енергоринку, формування на його основі рівноважних міжгалузевих цін. Особливе значення в цьому має оптимізація політики тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на цьому ринку.

По-четверте. Скасування податкових та інших видів пільг, передбачених для окремих категорій споживачів енергетичних ресурсів. Завдання полягає в тому, щоб уже в цьому році перейти на повне відшкодування споживачами витрат в енергетичному секторі. Водночас необхідно посилити адресність дотацій громадянам за споживання енергоресурсів.

По-п'яте. Розвиток власної сировинно-ресурсної бази паливно-енергетичного комплексу, розширення розвідки та видобутку запасів нафти та газу.

Ефективної державної підтримки потребує вугільна промисловість. Останнім часом зупинено багаторічне падіння видобутку вугілля. У минулому році його приріст склав 4,6 млн. тонн.

Однак проблема реформування та фінансового оздоровлення галузі ще лишається дуже складною і гострою. Вугільна промисловість потребує глибокої реконструкції (у т. ч. і за рахунок іноземних кредитів), закриття безперспективних шахт, які є тягарем для економіки держави, уникнення пов'язаних з цим масового безробіття шахтарів, розвалу соціальної інфраструктури. Потрібно привести у відповідність з потребами національної економіки структуру галузі, забезпечити нарощування видобутку дефіцитних марок вугілля, адаптувати організаційні структури галузі до роботи в нових економічних умовах. Вимагає невідкладного вирішення проблема істотного підвищення якості енергетичного вугілля та організації видобутку метану вугільних родовищ.

Водночас пропонується внести уточнення у стратегію енергозабезпечення з наданням переваги технічному переоснащенню теплових електростанцій на базі енергоефективних технологій, комбінованого виробництва теплової та електричної енергії. Потрібна державна програма запровадження маневрових ТЕС, парогазових установок з котлами-утилізаторами, технологій спалювання вугілля з його газифікацією та в циркулюючому киплячому шарі тощо. Це дозволить не лише підвищити енергетичну незалежність країни, а й відкрити перспективу вугільній промисловості, задіяти відповідні потужності вітчизняного машинобудування, чорної та кольорової металургії, хімічної промисловості, приладобудування та будіндустрії, істотно знизити потреби в імпорті природного газу. Потрібно враховувати і зацікавленість у такій політиці іноземних інвесторів, а також екологічний аспект цієї проблеми. Втілення в життя відповідної програми може стати важливим інструментом розвитку внутрішнього ринку, а відтак і пріоритетом економічної політики на наступне п'ятиріччя.

Предметом постійної уваги Уряду має бути й атомна енергетика. Потрібно забезпечити введення в дію енергоблоків АЕС високого ступеня готовності, модернізацію та реконструкцію діючих енергоблоків АЕС з метою підвищення їх надійності та безпеки, здійснення заходів із створення повного циклу виробництва ядерного палива, розширення випуску обладнання для АЕС та зняття з експлуатації блоків Чорнобильської АЕС, перетворення об'єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему.

Необхідно забезпечити добудову гідроакумулюючих електростанцій, підтримку розвитку нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії та малої гідро- і теплоенергетики.

Держава надаватиме пріоритетного значення розвитку сільського господарства. Зусилля держави концентруватимуться на відродженні села, сприянні розвитку і зростанню обсягів аграрного виробництва, перетворенні АПК у високоефективний, експортоспроможний сектор економіки. Буде багатим село - обов'язково зростатиме добробут населення. Усе це передбачає, що агропромисловий комплекс має стати одночасно й лідером економічних реформ.

Досягнення між Президентом України, Верховною Радою та Урядом політичного консенсусу у виробленні стратегії дальшого поглиблення реформ в аграрному секторі - одне з актуальних і невідкладних завдань на найближчий період.

У питаннях реформування АПК найгострішою є проблема прискорення земельної реформи. Потрібно довести до логічного завершення проголошений у жовтні 1994 р. основний принцип реформування земельних відносин: земля повинна належати тим, хто її обробляє, мати власника і господаря.

Ми вже пройшли значну частину шляху до утвердження приватної власності на землю. Селяни стали власниками земельних паїв, однак отримані ними сертифікати не забезпечують реалізацію права володіння, користування та розпорядження приватною власністю на землю у повному обсязі. Тут зупинилися на півдорозі, що вкрай небезпечно. Основне завдання аграрної реформи - запровадження дійового мотиваційного механізму докорінної перебудови сільськогосподарського виробництва, підвищення його якісних характеристик та ефективності - виявилося нереалізованим. А без цього марно сподіватися на залучення в АПК серйозних інвестицій на його технічне та технологічне переоснащення, формування на селі реального власника, підвищення добробуту та соціального захисту сільських жителів.

Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" створює вагомі передумови для істотного прискорення ринкових перетворень на селі, завершення реформування громадського сектора сільськогосподарського виробництва на основі приватної власності.

Однак визначених Указом норм (за всієї їх значущості) недостатньо для відчутної зміни на селі ситуації на краще. Приватна власність і засновані на її підвалинах нові господарства не запрацюють, якщо не буде створено ефективних механізмів кредитного обслуговування села, спеціалізованих банківських інституцій. Зробивши крок до утвердження приватної власності на землю, потрібно одночасно визначитися і стосовно проблеми кредитування.

Потрібно вирішити і питання реструктуризації боргових зобов'язань колективних сільськогосподарських підприємств при їх реформуванні у приватні підприємства і господарства з орендними відносинами. Цей крок також може бути ефективним лише за відповідної системи кредитування.

Таким же нагальним є інституціональне забезпечення реформ та створення на селі сучасної ринкової інфраструктури.

Потребує суттєвого удосконалення й заснована раніше (державна за своєю суттю) система лізингу сільгосптехніки. І в цьому питанні ми повинні дивитися вперед. Через кілька років наявна на селі техніка стане повністю непридатною для експлуатації. Утвердження приватної власності на землю створює передумови для відповідних змін і в механізмах лізингу.

Реформування економічних відносин на селі відбудеться лише за умов захисту прав власника на землю. Інструменти такого захисту існують у всіх країнах, де діють відповідні відносини. Слово за Верховною Радою. Потрібно усунути всі можливі колізії в цьому питанні.

Вирішення зазначеного комплексу завдань визначає зміст реформи аграрних відносин, яку ми маємо здійснити в Україні у максимально стислі строки - за 2000-2001 рр. Її ключовими напрямами повинні стати:

По-перше. Реальне реформування колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності. Держава повинна гарантувати свободу вибору організаційних форм приватного господарювання, що приходять на зміну КСП. Визначальними у цьому мають бути вищий рівень персоніфікації власності, максимальне забезпечення цілісності господарсько-територіальних комплексів, що забезпечить ефективне використання землі та майна, розвиток соціальної сфери села.

По-друге. Перехід на земельно-орендні відносини між власниками землі (земельних паїв) та суб'єктами господарювання. У цьому процесі необхідно забезпечити:

- обов'язкову платність при використанні землі між суб'єктами земельних відносин, що стимулюватиме закріплення на землі більш ефективного господаря, раціональніше її використання та сприятиме соціальному захисту (через орендну плату) селян - власників землі;

- спрощену процедуру індивідуальної і групової передачі селянами земельних паїв та майна в оренду приватним формуванням і введення повідомно-реєстраційного порядку передачі - одержання земельних паїв в оренду;

По-третє. Розвиток особистих підсобних господарств і перетворення найбільших із них у товарні господарства селян - міні- фермерські господарства. За роки незалежності та переходу до ринкової системи приватний сектор забезпечив відчутне зростання обсягів виробництва. Його частка у виробництві сільськогосподарської продукції збільшилася з 29,4 до 59,9%.

Для того, щоб надати більшого простору дальшому розвиткові цього сектора, потрібно забезпечити:

- безперешкодне вилучення селянами (за їх бажанням) земельних паїв з КСП та розширення за рахунок цих паїв особистих підсобних господарств без надання їм статусу юридичної особи (фермерських господарств) і підвищення таким чином рівня товарності цих господарств;

- виділення селянам (на отриманий земельний пай) у натурі майна в рахунок погашення майнового паю, заборгованості із заробітної плати, а саме: будівель і споруд, приміщень, техніки, робочої і продуктивної худоби, знарядь праці тощо.

- вирішення питань щодо передачі у власність і користування земельних ділянок працівникам соціальної сфери села (учителям, медпрацівникам, працівникам закладів культури та іншим) за рахунок земель запасу і резервного фонду;

- прискорення організації сільськогосподарських сервісних кооперативів.

По-четверте. Всебічний розвиток інфраструктури ринку сільгосппродукції, забезпечення його прозорості, паритетності, створення рівних умов для конкуренції всіх учасників аграрного ринку. З цією метою передбачається:

- стимулювання створення селянських (фермерських) кооперативів та приватних підприємств у сфері агросервісу, переробки і збуту продукції шляхом поширення на всю сферу агросервісу системи пільгового оподаткування, яка діє для сільського господарства тощо;

- забезпечення закупівлі для державних потреб ресурсів і продукції та їх продаж сільгоспвиробникам виключно через аукціони й біржі незалежно від власності та розмірів підприємств;

- надання державної підтримки за програмами розвитку аграрного сектора (племінна справа, селекція тощо) виключно на конкурентних засадах і на зворотній основі або з пайовою участю суб'єктів господарювання;

- запровадження ефективних механізмів регулювання експортно-імпортних операцій, недопущення імпорту неякісних продуктів та продовольчих товарів, виробництво яких у необхідних обсягах може здійснювати національний АПК.

По-п'яте. Вдосконалення економічних і фінансово-кредитних відносин на селі:

- запровадження іпотечного кредитування під заставу землі з реально діючим механізмом її вилучення у разі неповернення кредитів;

- заснування Земельного (іпотечного) банку;

- створення механізму фінансових гарантій повернення кредитів сільгосптоваровиробниками через спеціалізовані структури за оцінкою платоспроможності та санації підприємств;

- забезпечення адресності підтримки окремих диверсифікованих галузей виробництва (наприклад, виробництва зерна) за рахунок цільових позичок (насіння, техніка) під конкретну продукцію;

- запровадження механізмів відповідальності власників та керівників підприємств і господарств за своєчасну виплату заробітної плати та дивідендів, а також за розрахунки з державою.

По-шосте. Вдосконалення управління агропромисловим комплексом та регулювання економічних відносин на ринкових засадах. З цією метою передбачається:

- розмежувати функції державного управління (форми власності і господарювання, земельні, майнові та трудові відносини, структуру управління, розвиток інфраструктури аграрного сектора тощо) та функції господарського управління (ресурсне забезпечення, організація виробництва, збут продукції, фінансово-кредитне забезпечення тощо);

- здійснити на рівні центральних органів виконавчої влади дальше об'єднання функціонально споріднених інститутів, перевести на корпоративне утримання галузеві й господарські структури управління;

- реорганізувати на місцевому рівні управління сільського господарства в підрозділи (агентства) з реформування та сприяння розвитку агропромислового комплексу (з покладенням на них вирішення завдань земельної реформи, розвитку агросервісної інфраструктури та інфраструктури продовольчого ринку).

Предметом особливої уваги має стати створення сучасної ринкової системи матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва.

По-сьоме. Проведення аграрної реформи потребує суттєвого удосконалення правового забезпечення.

Кабінет Міністрів зобов'язано внести протягом трьох місяців на розгляд Верховної Ради зміни і доповнення до Земельного кодексу України, підготувати і подати у встановленому порядку проекти законів "Про купівлю та продаж земельних ділянок", "Про земельний (іпотечний) банк" та "Про особисте селянське господарство".

Водночас Уряду доручено розробити та подати Президентові України на розгляд:

- Концепцію формування і функціонування аграрного ринку на 2000-2004 рр., в якій передбачити значне обмеження державного втручання в аграрний ринок, продаж ресурсів та закупівлю продукції державою (уповноваженими органами) на ринкових засадах (на біржі) з метою підтримки цін, пропозицій і попиту, та створення розгалуженої мережі агросервісних та інфраструктурних установ;

- Концепцію розвитку соціальної сфери села;

- Концепцію соціального страхування селян з урахуванням реального реформування сільськогосподарського виробництва на засадах приватної власності на землю і майно, приватних або сімейних форм господарювання на селі.

Важливе місце в економічній політиці держави має бути відведено невідкладному опрацюванню та реалізації Комплексної програми утвердження України як транзитної держави. Передбачено у 2000-2004 рр. значно активізувати роботу над створенням (відповідно до міжнародних стандартів) національної мережі міжнародних транспортних коридорів та її інтегрування у транспортні системи країн Європи і Азії, Балтійського та Чорноморського регіонів. Водночас треба спростити порядок перетину державного кордону України, розширено співробітництво з міжнародними транспортними організаціями, забезпечити приєднання України до міжнародних конвенцій та угод у галузі міжнародних перевезень.

Завданням стратегічної ваги є реалізація проектів, які мають забезпечити участь України у формуванні міжнародних транспортно-комунікаційних мереж, у тому числі доставці каспійських енергоресурсів на вітчизняний та міжнародні ринки.

Фінансування відповідних капіталовкладень слід здійснювати з застосуванням фіскальних стимулів, а також шляхом укладання концесійних угод, розміщення цільових емісій цінних паперів на внутрішньому та міжнародних фондових ринках, формування міжнародних фінансово-промислових груп, застосування лізингових механізмів, залучення коштів приватних інвесторів, у т. ч. зарубіжних та міжнародних фінансових інституцій.

З метою збереження і стабільного розвитку стратегічної мережі магістральних газо- і нафтопроводів забезпечувати виважену і збалансовану тарифну політику в межах неухильного дотримання відповідних міжнародних норм і стандартів.

Увага Уряду має бути сконцентрована на удосконаленні національної мережі зв'язку на базі новітніх технологій, забезпеченні її інтегрування у глобальну інформаційну структуру, на забезпеченні участі України у міжнародних проектах будівництва транс'європейських волоконно-оптичних ліній зв'язку тощо.

Важливим завданням на 2000-2004 рр. є реконструкція телефонних мереж загального користування з використанням новітнього вітчизняного обладнання - цифрових систем комутації С-32, ЕАТС "Донець", "Євроквант", стимулювання роботи підприємств, що спеціалізуються на виробництві цифрових радіорелейних станцій, засобів мобільного зв'язку, комплексу обладнання глобальної морської системи рятування та забезпечення безпеки судноплавства, у т. ч. гідролокаційного обладнання.

Україна має значні потенційні можливості динамічного розвитку туристичної індустрії й відповідної інтеграції у світовий туристичний простір. Однак цей потенціал реалізується недостатньо. Позначається відсутність адаптованої до умов ринкових перетворень державної стратегії розвитку туристичної галузі. З урахуванням цього Уряд має опрацювати довгострокову Державну програму розвитку туризму, сприяти створенню організаційно-правових та економічних засад становлення туризму, як високорентабельної галузі економіки, важливого засобу культурного та духовного виховання громадян України, відтворення їх трудового потенціалу.

Основу державної політики в галузі туризму повинні складати такі чинники:

- державне стимулювання внутрішнього та іноземного (в'їзного) туризму, в тому числі через удосконалення системи оподаткування;

- поетапна приватизація туристичних об'єктів з їх інфраструктурою;

- державне фінансування відновлення пам'яток архітектури, культури, історії України;

- залучення коштів підприємницьких структур, суб'єктів туристичної діяльності для розвитку інфраструктури туризму (шляхи, пункти пропуску, системи водопостачання та каналізації, зв'язок, служби сервісу тощо);

- створення сприятливих умов для збільшення туристичних потоків шляхом спрощення згідно з міжнародною практикою візових, митних і прикордонних формальностей;

- залучення приватного сектора, особливо у сільській місцевості, до рекреаційно-туристичного підприємництва та підсобної діяльності у сфері туризму;

- державне сприяння просуванню на міжнародний ринок туристичного продукту України через міждержавні угоди та програми;

- створення сучасної інформаційно-маркетингової служби у сфері туристичного бізнесу;

- проведення науково-дослідних, проектних і пошукових робіт з актуальних проблем розвитку рекреаційно-туристичних господарств, використання природного та історико-культурного потенціалу країни, створення геоінформаційної системи "Туризм в Україні" тощо.

Реалізація завдань економічного зростання створить необхідні передумови для вирішення найбільш складних і назрілих проблем соціальної політики. Ставиться за мету забезпечити у 2000-2004 рр. зростання у 1,3-1,4 раза реальних доходів населення, забезпечення продуктивної зайнятості та створення 1 млн. нових робочих місць, поступове підвищення мінімального рівня трудових пенсій до межі прожиткового мінімуму. Зі свого боку, активна соціальна політика позитивно впливатиме на прискорення економічного розвитку, надання цьому процесу необоротного характеру.

Основними важелями соціальної політики наступного періоду стануть:

По-перше. Головна увага зосереджуватиметься на визначенні та невідкладній реалізації узгоджених з Верховною Радою механізмів (у т. ч. за рахунок фінансових ресурсів, отриманих від продажу високоліквідних об'єктів державної власності, земельних ділянок несільськогосподарського призначення, інших об'єктів, приватизація яких не загрожує національній безпеці України) погашення (не пізніше кінця 2000 р.) та недопущення у майбутньому заборгованості з заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат.

По-друге. На принципах розподілу відповідальності між державою, роботодавцями та громадянами удосконалюватиметься система соціальної підтримки населення, яка має бути спрямована на поглиблення адресності державної соціальної допомоги через упорядкування на законодавчому рівні пільг, що надаються різним категоріям населення, систему регулювання гарантованого мінімального сукупного доходу. Поступово розмір цього доходу повинен наближатися до величини прожиткового мінімуму залежно від реального фінансового стану держави. На його основі буде реформуватися діюча нормативно-правова база державних соціальних стандартів та соціального захисту населення. Об'єктом державної соціальної допомоги має виступати сім'я відповідно до рівня її доходу.

Мають бути прийняти та реалізовані Програма запобігання бідності, а також Програма компенсації знецінених вкладів громадян, оздоровлення Ощадбанку.

По-третє. Необхідно здійснити національну та регіональні програми професійної реабілітації та зайнятості інвалідів з метою їх залучення до активного життя, а також Державну програму забезпечення інвалідів спецавтотранспортом, протезно-ортопедичними виробами, візками для пересування та іншими засобами реабілітації.

По-четверте. Уряд має забезпечити належний контроль за створенням на підприємствах всіх форм власності безпечних і здорових умов праці.

По-п'яте. Поглибленню державної підтримки малозахищених верств населення повинне сприяти вдосконалення механізмів надання субсидій на оплату житла, комунальних послуг, палива, в т. ч. сільському населенню, запровадження (для окремих категорій громадян залежно від рівня доходів) субсидій на послуги, пов'язані з забезпеченням їх життєдіяльності (користування транспортом, телефоном тощо).

По-шосте. Ефективним засобом соціального захисту має стати запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального страхування. Воно дозволить реалізувати конституційні права громадян на матеріальне забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також старості. У 2000 р. необхідно завершити роботу над створенням сучасної законодавчої бази щодо реформування соціального страхування з метою наближення його до європейських стандартів. Від цього значною мірою залежатиме підвищення рівня соціального захисту загалом.

По-сьоме. Предметом постійної уваги Уряду повинно стати удосконалення механізмів соціального захисту ветеранів війни, людей похилого віку, а також громадян, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Кабінет Міністрів зобов'язано у невідкладному порядку вирішити комплекс проблем, пов'язаних з проведенням пенсійної реформи, яка базуватиметься на принципах соціального страхування. Головна її мета - підвищення державних гарантій у досягненні більш високих соціальних стандартів у пенсійному забезпеченні громадян.

У стислі строки необхідно створити основні правові і організаційні умови для переходу до змішаної пенсійної системи. Вона буде трирівневою і включатиме:

- істотно реформовану державну розподільчу систему;

- обов'язкові заощадження населення у пенсійних фондах;

- добровільні пенсійні заощадження населення.

Першочергової уваги потребує забезпечення необхідного динамізму та фінансової стабільності пенсійної системи. Уряд повинен:

- вжити ефективних заходів для повної ліквідації і недопущення у майбутньому утворення заборгованості перед пенсіонерами;

- запровадити до кінця 2000 р. персоніфікований облік внесків населення в систему загальнообов'язкового державного страхування;

- забезпечити поетапну оптимізацію співвідношення між середньою пенсією і середньою заробітною платою, враховуючи тривалість страхового стажу, величину заробітної плати та демографічні показники. Удосконалити механізм коригування заробітку при обчисленні пенсій;

- стимулювати формування професійних пенсійних фондів, насамперед у галузях і виробництвах з високим рівнем ризику втрати працездатності;

- здійснити плавне підвищення пенсійного віку у поєднанні з заохоченням відстрочки виходу на пенсію;

- розробити проекти законодавчих актів щодо посилення зацікавленості громадян у довгострокових заощадженнях у недержавних пенсійних фондах, а також механізми переходу до обов'язкової нагромаджувальної системи з фіксованим розміром відрахувань від заробітної плати. Потрібно забезпечити надійну систему захисту вкладів населення в недержавні пенсійні та страхові фонди;

- забезпечити управління пенсійною системою на основі партнерських відносин.

У 2000-2004 рр. здійснюватиметься політика, яка має забезпечити випереджаюче зростання заробітної плати, що дозволить підвищити купівельну спроможність населення, зробить доступним задоволення його життєвих потреб. Це стане можливим завдяки удосконаленню механізмів визначення мінімальної заробітної плати, що розглядатиметься як державна гарантія нижньої межі заробітної плати, основу якої складатиме прожитковий мінімум.

Важливим інструментом реалізації цього завдання стане перехід у 2000 р. до нового соціального стандарту - регульованої державою мінімальної погодинної заробітної плати (обов'язкової для всіх секторів економіки) з поступовим запровадженням погодинної оплати праці. Посилюватиметься державний вплив на нормування праці. Це сприятиме більш ефективному використанню робочого часу, створенню додаткових робочих місць з неповним робочим днем, на допоміжних роботах, у приватній сфері послуг, громадських і тимчасових роботах.

Невід'ємною складовою політики оплати праці стане застосування сучасних мотиваційних і стимулюючих механізмів високопродуктивної праці - таких, як участь працюючих у розподілі прибутків, акціонуванні підприємств, визначенні розмірів заробітної плати через оцінку особистого внеску та ділових якостей працівників.

Удосконалюватиметься податкове законодавство з метою зменшення податкового навантаження як на фонд оплати праці, так і на доходи громадян, що стане реальним джерелом зростання номінальної і реальної заробітної плати.

Уряд має забезпечити реалізацію державних гарантій щодо індексації заробітної плати, яка підтримуватиме її стабільний реальний рівень.

Пріоритетним завданням наступного періоду стане максимальна орієнтація стратегії економічного зростання на забезпечення продуктивної зайнятості, скорочення безробіття. У 2000-2004 рр. мають бути реалізовані Державна програма розвитку трудового потенціалу України та щорічні регіональні програми зайнятості населення. Головне їх призначення - створення нових і ефективне використання наявних робочих місць, особливо в шахтарських регіонах, моногалузевих містах та інших населених пунктах, створення надійних механізмів забезпечення державних гарантій працевлаштування молоді (зокрема випускників навчальних закладів, звільнених з армії), підвищення якості та конкурентоспроможності національної робочої сили, формування мотивації до продуктивної праці в офіційному секторі економіки та високої трудової активності.

Діяльність органів влади спрямовуватиметься на здійснення політики ефективної підтримки самозайнятості населення, сімейного підприємництва, малого та середнього бізнесу, сприяння розвитку громадських робіт, посилення соціального захисту безробітних громадян та їх професійно-психологічної реабілітації.

Реалізації політики зайнятості сприятиме розширення мережі спеціальних (вільних) економічних зон.

Уряд повинен забезпечити умови для прискореного розвитку та розширення масштабів житлового будівництва. Останнім часом створюються достатньо сприятливі умови для розв'язання цього завдання, зокрема стимулювання будівельної галузі на основі пільгового оподаткування, довгострокового (в т. ч. іпотечного) кредитування, залучення заощаджень населення.

Має бути збережена система забезпечення житлом найменш соціально захищених верств населення, фінансування якої повинно здійснюватися за рахунок державного та місцевих бюджетів. Особливої уваги потребує розширення діючих програм "Власний дім" для сільських забудовників та забезпечення житлом військовослужбовців, підтримка молодіжного житлового будівництва. Програми забезпечення населення житлом мають бути опрацьовані в кожному регіоні. Їх реалізація розглядатиметься як одне з ключових завдань регіональної політики. Ставиться завдання за 2000-2004 рр. щонайменше подвоїти обсяги введення житла, зробило його доступним для різних верств населення, створити такі умови, за яких кожен громадянин міг би вільно, відповідно до своїх потреб та можливостей, споруджувати житло, придбати його у власність чи взяти в оренду.

Важливим завданням виконавчої та законодавчої влади єздійснення скоординованих кроків, спрямованих на поліпшення охорони здоров'я населення. Уряд повинен забезпечити поетапне збільшення державних асигнувань у цю сферу, їх раціоналізацію та ефективне використання, підвищення якості медичних послуг, переорієнтацію охорони здоров'я на суттєве посилення заходів з попередження захворювань, запобігання інфекційним захворюванням, зниження ризиків для здоров'я, що пов'язані з забрудненням та шкідливим впливом довкілля.

Потрібно вдосконалити надання спеціалізованої допомоги та зниження впливу на дітей, підлітків і вагітних жінок шкідливих чинників Чорнобильської катастрофи. Особливої уваги потребує вдосконалення медичного обслуговування людей похилого віку та мешканців села.

Уряд має забезпечити дальше реформування системи охорони здоров'я шляхом пріоритетного розвитку первинної медико-санітарної допомоги, створення єдиного простору медичних послуг, формування керованого розвитку платних медичних послуг та введення державного соціального медичного страхування.

Слід опрацювати механізми впровадження багатоканальності фінансування галузі, створення конкуренції між надавачами медичних послуг та забезпечення свободи вибору цих послуг. Водночас має бути забезпечена доступність медичного обслуговування для соціально незахищених верств населення шляхом затвердження гарантованого рівня безоплатного медичного обслуговування.

Потрібно запровадити нові механізми забезпечення медичних закладів необхідними ліками та медобладнанням вітчизняного виробництва. Дальшого вдосконалення потребує правова база охорони здоров'я, яка має бути приведена у відповідність до норм і принципів міжнародного права.

Найважливішими пріоритетами демографічної політики мають стати:

- зниження смертності у всіх вікових групах населення, особливо населення працездатного віку, збільшення тривалості життя;

- виховання у населення бережливого ставлення до свого здоров'я та здоров'я оточуючих, пропаганда здорового способу життя, соціальний захист і моральне заохочення материнства, посилення боротьби з пияцтвом, палінням, наркоманією та іншими шкідливими звичками, сприяння розвитку фізкультури та спорту, служб гігієни;

- розробка та реалізація нової стратегії міграційної політики, перш за все у сфері зовнішньої та внутрішньої трудової міграції;

- адресна підтримка малозабезпечених сімей з дітьми. Завдання Уряду - забезпечити реалізацію прийнятих у попередні роки державних програм поліпшення становища дітей, молоді, жінок, сім'ї, вжити дієвих заходів щодо нарощування виробництва високоякісних продуктів для дитячого харчування.

До найвищих національних пріоритетів має бути віднесено всебічний розвиток освіти, примноження наукового та інтелектуального потенціалу суспільства. При здійсненні освітньої політики слід забезпечити молодим людям рівні (і з кожним роком дедалі ширші) можливості в отриманні якісної освіти, у т.ч. вищої, незалежно від доходів та матеріального стану. У 2000-2001 рр. має бути здійснено структурну реформу освіти, спрямовану на максимальне кадрове та наукове забезпечення потреб сучасної структури народного господарства України, здійснюваних у країні системних перетворень. Буде розпочато перехід на дванадцятирічну середню, ступеневу професійно-технічну та вищу освіту. Розвиватимуться різні форми організації дошкільного виховання.

Буде стабілізовано мережу сільських шкіл, розпочато реалізацію цільової програми комп'ютеризації сільських шкіл. Усі школярі повинні забезпечуватися у повному обсязі підручниками. Заохочуватиметься демократизація навчально-виховного процесу, автономія університетів, розвиток недержавних навчальних закладів, створення та зміцнення конкурентного середовища на ринку надання освітніх послуг. Уряд має вирішити питання щодо запровадження механізмів пільгового кредитування студентів на період їх навчання у вищій школі, створення державного фонду сприяння здібній молоді у набутті вищої освіти за кордоном. Для цього потрібно використати не лише бюджетні ресурси, а й благодійні внески та іноземну гуманітарну допомогу.

Предметом постійної уваги Уряду мають стати підвищення соціального статусу вчителя, реалізація визначених в останні роки указами Президента України актуальних завдань молодіжної політики.

Економічна криза та недостатнє фінансування спричинили відплив частини науковців в інші сфери діяльності, еміграцію значної кількості кваліфікованих наукових кадрів, зменшення у перспективної молоді інтересу до наукових досліджень. Ці процеси потрібно зупинити. Держава має забезпечити поетапне підвищення рівня фінансування науки за рахунок як збільшення частки бюджетних видатків на науку (до рівня не менше 1,5-1,7 відсотка валового внутрішнього продукту), так і створення необхідних умов для залучення в науково-технічну сферу небюджетних асигнувань.

Першочергова державна підтримка має надаватися фундаментальній науці як основі створення власних високих технологій, важливому фактору підвищення рівня загальної освіти та підготовки кваліфікованих кадрів. Слід зміцнити правові засади та посилити роль Національної академії наук в координації фундаментальних наукових досліджень, виробленні державної політики в цій сфері. Особлива увага має приділятися оптимізації науково-технічних розробок та фундаментальних наукових досліджень, розвиткові нових форм інтеграції науки та освіти. Потрібно визначити та реалізувати систему заходів щодо залучення до науки талановитої молоді. Дальшого розвитку має набути міжнародне науково-технічне співробітництво України.

Соціально-економічна політика держави зосереджуватиметься на формуванні надійної соціальної бази реформ, створенні сприятливих умов для становлення та зміцнення позицій середнього класу. Реалізація цього завдання розглядатиметься не лише як важливий інструмент ринкових перетворень, розгортання приватної ініціативи та підприємницької активності населення, а й як основа політичної стабільності суспільства, зміцнення демократичних принципів його організації.

Становлення середнього класу здійснюватиметься за рахунок формування стійкого прошарку людей - власників нерухомого майна, земельних ділянок та акцій, прискореного розвитку малого та середнього бізнесу, фермерських господарств, посилення законодавчої захищеності інтелектуальної власності та зміцнення на цій основі соціальних позицій представників науково-технічної інтелігенції, вчених, діячів культури та освіти, спеціалістів середньої ланки управління, фінансистів та менеджерів.

Цьому повинна сприяти активна політика доходів. Подолання диспропорцій, які утворилися, має здійснюватися не шляхом штучного обмеження верхнього рівня доходів, а навпаки, їх легалізації та виведення з тіні, розширення прошарку людей, які користуються приватною власністю, у т.ч. на землю, отримуючи від цього доходи. Стимулювання населення до набуття приватної власності та її ефективний захист повинні стати одним із принципових пріоритетів соціальної політики держави.

Завдяки створенню на попередньому етапі базових засад незалежності і державності України, утвердженню її як повноправного суб'єкта світового співтовариства, внормуванню відносин з сусідніми державами можливості загрози нашій державності зміщуються зараз у площину економічної безпеки. Відповідно підпорядкування діяльності органів державної влади всіх рівнів політиці захисту національних економічних інтересів України залишатиметься і надалі основою діяльності Президента України.

Ключовими завданнями забезпечення економічної безпеки мають стати:

По-перше. Остаточне подолання наслідків десятирічної кризи, досягнення реального економічного зростання та його підпорядкування завданням соціального розвитку держави.

По-друге. Суттєве посилення фінансової безпеки України, першочергове зміцнення фінансового потенціалу реального сектора економіки, суб'єктів господарювання, домашніх господарств, забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери, надійної внутрішньої та зовнішньої захищеності національної валюти, інтересів вкладників, фінансового ринку, здійснення виваженої політики внутрішніх та зовнішніх запозичень держави, максимальне поліпшення інвестиційного клімату.

По-третє. Створення надійних гарантій технологічної та техногенної безпеки, оновлення виробничого обладнання, рівень зношеності якого наближається до критичного, забезпечення безаварійної роботи на об'єктах підвищеної небезпеки, вирішення питань щодо утилізації небезпечних відходів, впровадження новітніх технологій їх переробки.

По-четверте. Посилення енергетичної безпеки, здійснення активної державної політики енергозбереження та розвитку власного енергопотенціалу, диверсифікація ринків і створення умов для реальної конкуренції у сфері енергопостачання.

По-п'яте. Вирішення всього комплексу проблем, від яких залежить продовольча безпека держави, недопущення експансії неякісних імпортних продуктів та продовольчих товарів, які може випускати у необхідних обсягах національний агропромисловий комплекс.

По-шосте. Здійснення на національному, регіональному та об'єктному рівнях найбільш гострих поточних завдань і довгострокових пріоритетів екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища, розвиток і вдосконалення відповідної законодавчо-правової бази, застосування економічних інструментів (поетапного запровадження платного природокористування) для відтворення та раціонального використання природних ресурсів.

У зв'язку з цим перед Урядом ставляться завдання:

- гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

- поліпшення екологічного стану річок України, зокрема, басейну р. Дніпро та якості питної води;

- стабілізації та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

- будівництва нових та реконструкції діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

- запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану;

- формування збалансованої системи природокористування та екологізації технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

- підвищення безпеки проживання населення в сейсмонебезпечних регіонах;

- збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, розвитку природно-заповідної справи.

По-сьоме. Реалізація інформаційної безпеки держави, протидія дезінформації про соціально-економічний і політичний стан держави.

По-восьме. Задоволення матеріально-технічних потреб Збройних Сил держави на рівні раціональної оборонної достатності.

По-дев'яте. Посилення інтеграційних процесів, вирішення завдань щодо більш широкого входження України у світовий економічний простір, освоєння нових зовнішніх ринків збуту вітчизняної продукції, активний захист інтересів національного капіталу та товаровиробників. Йдеться про реалізацію такої зовнішньоекономічної політики, яка дозволила б Україні посісти гідне місце у світовому поділі праці, міжнародній торгівлі та фінансах, сприяла реалізації її потенціалу.

Основна сутність стратегії економічного та соціального розвитку України на 2000-2004 рр., викладена у даному Посланні, полягає у реалізації чітко окресленого завдання: прискорене виведення економіки на траєкторію стійкого зростання через глибокі структурні зміни та поглиблення курсу ринкових реформ, активну і послідовну соціальну політику. У цій формулі сконцентровано не лише переконаність у можливості позитивних зрушень, реальних і відчутних змін уже в найближчій перспективі, а й сподівання на краще майбутнє кожного співвітчизника, кожної родини, на зміцнення нашої держави, її прилучення до надбань сучасного цивілізаційного розвитку.

Вступаючи у нове, XXI століття, Україна має все необхідне для того, щоб такі наші сподівання стали реальністю.