Про ратифікацію Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання

Верховна Рада України

Ратифікувати Конвенцію про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання , вчинену 23 листопада 2007 року у м. Гаазі (додається), яка набирає чинності для України у перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного строку після передачі Україною на зберігання її ратифікаційної грамоти, з такими заявами і застереженнями:

1) до статті 2:

Україна відповідно до статті 62 Конвенції залишає за собою право застосовувати Конвенцію до зобов’язань про утримання, що виникають з відносин між батьками та дитиною, стосовно особи віком до 18 років;

Україна відповідно до статті 63 Конвенції заявляє, що буде поширювати застосування розділів V та VIII Конвенції на стягнення утримання:

з батьків на повнолітніх непрацездатних дочку, сина;

з батьків на повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання, до досягнення ними 23 років;

з повнолітніх дочки, сина на непрацездатних батьків;

з баби, діда на внуків, які не досягли повноліття;

з повнолітніх внуків, правнуків на непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда;

з повнолітніх братів, сестер на братів, сестер, які не досягли повноліття, та непрацездатних повнолітніх братів і сестер;

з мачухи, вітчима на падчерку, пасинка, які не досягли повноліття;

з повнолітніх падчерки, пасинка на непрацездатних мачуху, вітчима;

2) до статті 4 Конвенції :

згідно з пунктом 1 статті 4 Конвенції в Україні виконання обов’язків, покладених Конвенцією на центральний орган, забезпечує Міністерство юстиції України;

3) до статті 24:

Україна відповідно до статті 63 Конвенції заявляє, що буде при опрацюванні заяви про визнання і виконання рішення застосовувати процедуру, передбачену статтею 24 Конвенції ;

4) до статті 25:

Україна відповідно до статті 57 Конвенції зазначає, що до заяви про визнання і виконання рішення повинна додаватися повна копія рішення, засвідчена компетентним органом у державі походження;

5) до статті 30:

Україна відповідно до статті 62 Конвенції залишає за собою право не визнавати і не виконувати угоди про утримання.