4) міграції (імміграції та еміграції), зокрема протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, зокрема біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
2. Міністерство внутрішніх справ України очолює Міністр внутрішніх справ України, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Прем’єр-міністра України.
Міністр внутрішніх справ України за посадою входить до складу Ради національної безпеки і оборони України.
Міністр внутрішніх справ України відповідає за формування державної політики у сферах, що належать до компетенції Міністерства внутрішніх справ України, здійснює повноваження, визначені законодавством України.
3. Діяльність Національної поліції України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій та Державної міграційної служби України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України.
4. Національна поліція України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує громадську безпеку і порядок, охорону прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидію злочинності, а також надає визначені законом послуги з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
5. Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, призначеним для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з іншими органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону України, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань, організованих злочинних груп та організацій.
У мирний час Національна гвардія України входить до складу сил безпеки і виконує правоохоронні функції, а також розвиває спроможності, необхідні для виконання завдань у складі сил оборони.
Із введенням воєнного стану Національна гвардія України приводиться в готовність до виконання завдань за призначенням в умовах дії правового режиму воєнного стану, входить до сил оборони, виконує завдання та підпорядковується відповідно до положень Закону України "Про правовий режим воєнного стану" та Закону України "Про Національну гвардію України".
6. Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону України.
( Частина шоста статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2952-IX від 24.02.2023 )
7. Державна служба України з надзвичайних ситуацій є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, проведення аварійно-рятувальних робіт, пожежогасіння, пожежної та техногенної безпеки, роботи рятувальних служб під час аварій, а також гідрометеорологічної діяльності.
8. Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), зокрема протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, зокрема біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
9. Повноваження Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій та Державної міграційної служби України визначаються законодавством України.
Стаття 19. Служба безпеки України
1. Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина:
1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України;
2) боротьбу з тероризмом;
3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, інформаційної безпеки держави, об’єктів критичної інфраструктури;
( Пункт 3 частини першої статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1150-IX від 28.01.2021 )
4) охорону державної таємниці.
2. Служба безпеки України підпорядковується Президентові України та підконтрольна Верховній Раді України.
3. Службу безпеки України очолює Голова Служби безпеки України, який призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою України за поданням Президента України.
Голова Служби безпеки України за посадою входить до складу Ради національної безпеки і оборони України.
Голова Служби безпеки України щорічно подає Верховній Раді України звіт про діяльність Служби безпеки України.
4. Повноваження Служби безпеки України визначаються законодавством України.
Стаття 20. Розвідувальні органи України
1. Розвідувальні органи України відповідно до закону здійснюють розвідувальну діяльність з метою сприяння реалізації національних інтересів України та протидії зовнішнім загрозам національній безпеці України у визначених законом сферах.
( Абзац перший частини першої статті 20 в редакції Закону № 912-IX від 17.09.2020 )
Розвідувальні органи як суб’єкти забезпечення національної безпеки і оборони України беруть участь у формуванні і реалізації державної політики з питань національної безпеки і оборони у визначених законодавством сферах. Повноваження розвідувальних органів визначаються законодавством України.
2. Пріоритетні завдання розвідувальним органам визначаються Президентом України.
3. Президент України може створювати координаційний орган з питань розвідки відповідно до статті 106 Конституції України.
( Частина третя статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законом № 912-IX від 17.09.2020 )
Стаття 21. Управління державної охорони України
1. Управління державної охорони України відповідно до закону здійснює державну охорону органів державної влади України, забезпечення безпеки посадових осіб та охорони об’єктів, визначених законом.
2. Управління державної охорони України підпорядковане Президентові України та підконтрольне Верховній Раді України.
Начальник Управління державної охорони України призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України.
Начальник Управління державної охорони України щорічно подає Верховній Раді України та Президентові України письмовий звіт про діяльність Управління державної охорони України.
3. Повноваження Управління державної охорони України визначаються законодавством України.
Стаття 21-1. Служба судової охорони
1. Служба судової охорони - державний орган у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах, органах та установах системи правосуддя.
2. Статус і повноваження Служби судової охорони визначаються Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
( Закон доповнено статтею 21-1 згідно із Законом № 1702-IX від 16.07.2021 - вводиться в дію з 01.01.2022 )
Стаття 22. Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України
1. Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України є державним органом, призначеним для забезпечення функціонування і розвитку державної системи урядового зв’язку, Національної системи конфіденційного зв’язку, формування та реалізації державної політики у сферах кіберзахисту критичної інформаційної інфраструктури, державних інформаційних ресурсів та інформації, вимога щодо захисту якої встановлена законом, криптографічного та технічного захисту інформації, телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України, поштового зв’язку спеціального призначення, урядового фельд’єгерського зв’язку, а також інших завдань відповідно до закону.
2. Керівництво Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації України здійснює Голова Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України.
3. Повноваження Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України визначаються законодавством України.
Стаття 23. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику
1. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику, разом з іншими органами сектору безпеки і оборони визначає пріоритетні напрями розвитку оборонно-промислового комплексу, забезпечує нормативно-правове регулювання у цій сфері, аналізує стан та тенденції розвитку оборонно-промислового комплексу України, розробляє та організовує виконання державних програм розвитку оборонно-промислового комплексу.
2. Головним завданням оборонно-промислового комплексу України є забезпечення оперативних спроможностей сил та засобів сектору безпеки і оборони шляхом постачання нових і модернізації наявних зразків озброєння, військової та спеціальної техніки.
Стаття 24. Міжнародне співробітництво з питань національної безпеки
1. Міжнародне співробітництво з питань національної безпеки є однією з форм реалізації державної політики у сфері національної безпеки і спрямовується на захист національних інтересів України.
2. Засади міжнародного військово-технічного співробітництва визначаються законодавством України.
3. Міжнародне співробітництво з питань національної безпеки здійснюється під загальним керівництвом Президента України.
Розділ V
ПЛАНУВАННЯ У СФЕРАХ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ
Стаття 25. Мета, принципи і види планування у сферах національної безпеки і оборони
1. Метою планування у сферах національної безпеки і оборони є забезпечення реалізації державної політики у цих сферах шляхом розроблення стратегій, концепцій, програм, планів розвитку органів сектору безпеки і оборони, управління ресурсами та ефективного їх розподілу.
2. Планування у сферах національної безпеки і оборони здійснюється відповідно до таких принципів:
1) дотримання національного законодавства і міжнародних зобов’язань України;
2) демократичний цивільний контроль за сектором безпеки і оборони, відкритість інформації про державну політику, стратегічні документи, цілі, пріоритети і завдання планування, прозорість та підзвітність використання ресурсів;
3) цілісність, узгодженість, системність планування у секторі безпеки і оборони, врахування пріоритетів і обмежень, встановлених державними програмами, планами та прогнозними документами;
4) своєчасність та відповідність прийнятим рішенням щодо захисту національних інтересів України.
3. Планування у сферах національної безпеки і оборони поділяється на довгострокове (понад п’ять років), середньострокове (до п’яти років) та короткострокове (до трьох років).
Документами довгострокового планування є Стратегія національної безпеки України, Стратегія воєнної безпеки України, Стратегія громадської безпеки та цивільного захисту України, Стратегія розвитку оборонно-промислового комплексу України, Стратегія кібербезпеки України, Стратегія інтегрованого управління державним кордоном України, Національна розвідувальна програма.
( Абзац другий частини третьої статті 25 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3858-IX від 16.07.2024 )
Документами середньострокового планування є інші стратегічні документи, програми щодо розвитку складових сектору безпеки і оборони, зокрема оснащення їх сучасним озброєнням і військовою технікою, створення необхідних запасів матеріально-технічних засобів та необхідних для цього потужностей оборонно-промислового комплексу, реалізація інших заходів з посилення обороноздатності держави.
Короткострокове планування передбачає щорічне розроблення планів утримання та розвитку (діяльності) складових сектору безпеки і оборони, основних показників здійснення закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення за закритими закупівлями (на трирічний період), у яких визначаються завдання щодо реалізації документів довгострокового і середньострокового планування.
( Абзац четвертий частини третьої статті 25 із змінами, внесеними згідно із Законом № 808-IX від 17.07.2020 )
Рада національної безпеки і оборони України з урахуванням змін у безпековому середовищі визначає концептуальні підходи, напрями, заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, схвалює проекти стратегій, концепцій, державних програм та інших стратегічних документів, якими визначаються основні напрями і завдання державної політики у сферах національної безпеки і оборони, здійснює координацію і контроль за їх виконанням.
Стаття 26. Стратегія національної безпеки України
1. Стратегія національної безпеки України є основним документом довгострокового планування, яким визначаються основні напрями державної політики у сфері національної безпеки.
Стратегія національної безпеки України розробляється за дорученням Президента України протягом шести місяців після його вступу на пост.
Стратегія національної безпеки України схвалюється рішенням Ради національної безпеки і оборони України і затверджується указом Президента України.
Президент України у разі необхідності може вносити зміни до Стратегії національної безпеки України в установленому порядку.
До підготовки проекту Стратегії національної безпеки України залучаються Апарат Ради національної безпеки і оборони України, Національний інститут стратегічних досліджень, державні органи, інституції громадянського суспільства, а також можуть залучатися іноземні експерти.
2. Стратегія національної безпеки України визначає:
1) пріоритети національних інтересів України та забезпечення національної безпеки, цілі, основні напрями державної політики у сфері національної безпеки;
2) поточні та прогнозовані загрози національній безпеці та національним інтересам України з урахуванням зовнішньополітичних та внутрішніх умов;
3) основні напрями зовнішньополітичної діяльності держави для забезпечення її національних інтересів і безпеки;
4) напрями та завдання реформування й розвитку сектору безпеки і оборони;
5) ресурси, необхідні для її реалізації.
3. Стратегія національної безпеки України є основою для підготовки всіх інших документів щодо планування у сферах національної безпеки і оборони.
Реалізація Стратегії національної безпеки України здійснюється на основі національного оборонного, безпекового, економічного, інтелектуального потенціалу з використанням механізмів державно-приватного партнерства, а також із залученням міжнародної консультативної, фінансової, матеріально-технічної допомоги.
4. Стратегія національної безпеки України оприлюднюється в установленому законодавством порядку (крім положень, що містять інформацію з обмеженим доступом).
Стаття 27. Комплексний огляд сектору безпеки і оборони
1. Комплексний огляд сектору безпеки і оборони проводиться за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, яке вводиться в дію указом Президента України.
Комплексний огляд сектору безпеки і оборони включає проведення: оборонного огляду, огляду громадської безпеки та цивільного захисту, огляду оборонно-промислового комплексу, огляду розвідувальних органів України, огляду загальнодержавної системи боротьби з тероризмом, огляду стану кіберзахисту державних інформаційних ресурсів та критичної інформаційної інфраструктури, огляду інтегрованого управління державним кордоном України.
( Абзац другий частини першої статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3858-IX від 16.07.2024 )
У разі необхідності Радою національної безпеки і оборони України може бути прийнято рішення про проведення окремих оглядів, що включені до комплексного огляду сектору безпеки і оборони, яке вводиться в дію указом Президента України.
Проведення комплексного огляду сектору безпеки і оборони здійснюється відповідно до Стратегії національної безпеки України та інших документів довгострокового планування.
2. Науково-методичне забезпечення проведення комплексного огляду сектору безпеки і оборони здійснює Національний інститут стратегічних досліджень.
3. Кабінет Міністрів України визначає порядок проведення:
1) оборонного огляду - Міністерством оборони України;
2) огляду громадської безпеки та цивільного захисту - Міністерством внутрішніх справ України;
3) огляду оборонно-промислового комплексу - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику;
4) огляду стану кіберзахисту критичної інформаційної інфраструктури, державних інформаційних ресурсів та інформації, вимога щодо захисту якої встановлена законом, - Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації України;
5) огляду стану інтегрованого управління державним кордоном України - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону України.
( Частину третю статті 27 доповнено пунктом 5 згідно із Законом № 3858-IX від 16.07.2024 )
Кабінет Міністрів України організовує, контролює та попередньо схвалює результати проведення зазначених оглядів.
4. Порядок проведення огляду розвідувальних органів України визначається Президентом України.
5. Порядок проведення огляду загальнодержавної системи боротьби з тероризмом визначається Президентом України. Організація та контроль проведення такого огляду здійснюється Службою безпеки України.
6. За результатами оглядів формується перспективна модель сектору безпеки і оборони шляхом послідовного нарощування спроможностей його складових до виконання завдань за призначенням та формування на цій основі боєздатних, мобільних, підготовлених на належному рівні, всебічно забезпечених сил безпеки і сил оборони, здатних захистити національні інтереси України та брати активну участь у міжнародних заходах із підтримання миру і безпеки.
Основними критеріями для зміни чисельності складових сектору безпеки і оборони є зміни безпекового середовища та реальні економічні і фінансові можливості держави.
7. Звіти про результати проведення комплексного огляду сектору безпеки і оборони та окремих оглядів надаються органами, зазначеними в пунктах 1-4 частини третьої, частинах четвертій та п’ятій цієї статті, у встановленому порядку на розгляд і затвердження Радою національної безпеки і оборони України.
Стаття 28. Стратегія воєнної безпеки України
1. Стратегія воєнної безпеки України розробляється Міністерством оборони України відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України, введеного в дію указом Президента України, після затвердження Стратегії національної безпеки України та за результатами оборонного огляду.
Міністр оборони України вносить узгоджену в установленому порядку Стратегію воєнної безпеки України на розгляд Кабінету Міністрів України.
Кабінет Міністрів України за результатами розгляду вносить Стратегію воєнної безпеки України до Ради національної безпеки і оборони України для схвалення та подальшого затвердження указом Президента України.
Зміни до Стратегії воєнної безпеки України розробляються Міністерством оборони України відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України, введеного в дію указом Президента України, після затвердження змін до Стратегії національної безпеки України.
2. Стратегія воєнної безпеки України визначає шляхи досягнення цілей і реалізації пріоритетів державної політики у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва, зокрема:
1) безпекове середовище (глобальні, регіональні та національні аспекти) у контексті воєнної безпеки;
2) цілі, пріоритети та завдання державної політики у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва;
3) соціально-політичні, економічні та інші умови реалізації державної політики у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва, а також воєнно-політичні та воєнно-стратегічні обмеження;
4) шляхи досягнення цілей державної політики у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва;
5) ресурсне забезпечення потреб оборони;
6) перспективну модель організації оборони, Збройних Сил України та інших складових сил оборони в частині визначених завдань з оборони держави, стратегію та критерії досягнення спільних оборонних спроможностей;
7) імовірні сценарії застосування сил безпеки і сил оборони до виконання завдань з оборони держави із розподілом відповідальності складових сектору безпеки і оборони за організацію оборони України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності;
8) управління ризиками у сфері воєнної безпеки.
3. Стратегія воєнної безпеки України є основою для розроблення Стратегічного оборонного бюлетеня України, програмних документів з питань оборони та розвитку сил оборони, розвитку озброєння та військової техніки, оперативних планів і планів застосування сил та засобів оборони.
4. Стратегічний оборонний бюлетень України розробляється Міністерством оборони України після затвердження Стратегії воєнної безпеки України та за результатами оборонного огляду.
Міністр оборони України вносить узгоджений в установленому порядку Стратегічний оборонний бюлетень України на розгляд Кабінету Міністрів України.
Кабінет Міністрів України за результатами розгляду вносить Стратегічний оборонний бюлетень України до Ради національної безпеки і оборони України для схвалення та подальшого затвердження указом Президента України.
Стаття 29. Стратегія громадської безпеки та цивільного захисту України
1. Стратегія громадської безпеки та цивільного захисту України розробляється Міністерством внутрішніх справ України за рішенням Міністра внутрішніх справ України після затвердження Стратегії національної безпеки України та вноситься на розгляд Кабінету Міністрів України.
Кабінет Міністрів України за результатами розгляду вносить Стратегію громадської безпеки та цивільного захисту України до Ради національної безпеки і оборони України для схвалення та подальшого затвердження указом Президента України.
Для забезпечення підготовки проекту Стратегії громадської безпеки та цивільного захисту України залучаються державні органи, які входять до системи Міністерства внутрішніх справ України, Апарат Ради національної безпеки і оборони України, наукові, аналітичні та експертні установи України, інститути громадянського суспільства, а також можуть бути залучені іноземні експерти.
2. Стратегія громадської безпеки та цивільного захисту України визначає загрози національній безпеці у сферах громадської безпеки та цивільного захисту та шляхи досягнення цілей і реалізації пріоритетів державної політики у цих сферах, зокрема:
1) готовність сил та засобів виконувати завдання за призначенням, інфраструктуру, напрями розвитку, інші показники, необхідні для планування діяльності Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України, Національної поліції України, Державної міграційної служби України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій;
( Пункт 1 частини другої статті 29 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3858-IX від 16.07.2024 )
2) потреби бюджетного фінансування, достатні для досягнення визначених цілей і виконання передбачених завдань, та основні напрями використання фінансових ресурсів;
3) державні програми, галузеві стратегії та програми, які мають бути спрямовані на реалізацію Стратегії громадської безпеки та цивільного захисту України, їхні цілі, відповідальних за розроблення документів, моніторинг їх виконання та оцінки.
3. Стратегія громадської безпеки та цивільного захисту України є основою для розроблення галузевих стратегій і концепцій, державних цільових програм у сферах громадської безпеки, цивільного захисту та міграційної політики, а також для розроблення оперативних планів та планів застосування сил і засобів у кризових ситуаціях.
( Частина третя статті 29 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3858-IX від 16.07.2024 )
4. Стратегія громадської безпеки та цивільного захисту України оприлюднюється в установленому законодавством порядку (крім положень, які містять інформацію з обмеженим доступом).
5. Міністерство внутрішніх справ України готує щорічний звіт про стан виконання Стратегії громадської безпеки та цивільного захисту України, який підлягає оприлюдненню.
Стаття 30. Стратегія розвитку оборонно-промислового комплексу України
1. Стратегія розвитку оборонно-промислового комплексу України розробляється за дорученням Кабінету Міністрів України центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику, після затвердження Стратегії національної безпеки України.
Кабінет Міністрів України за результатами розгляду вносить Стратегію розвитку оборонно-промислового комплексу України до Ради національної безпеки і оборони України для її схвалення та подальшого затвердження указом Президента України.
2. Стратегія розвитку оборонно-промислового комплексу України визначає:
1) цілі, основні напрями, завдання державної військово-промислової політики;
2) поточні та прогнозовані чинники, що впливають на розвиток оборонно-промислового комплексу, з урахуванням зовнішньополітичних та внутрішніх умов;
3) пріоритети розвитку оборонно-промислового комплексу на довгостроковий період;
4) основні напрями діяльності державних органів щодо підтримки розвитку оборонно-промислового комплексу;
5) напрями та завдання реформування й розвитку оборонно-промислового комплексу.
3. Стратегія розвитку оборонно-промислового комплексу України є основою для підготовки державних програм, що стосуються оборонно-промислового комплексу України.
Реалізація Стратегії розвитку оборонно-промислового комплексу України здійснюється на основі національного економічного, інтелектуального потенціалу з використанням механізмів державно-приватного партнерства, а також із залученням міжнародної консультативної, фінансової, матеріально-технічної допомоги.
Стаття 31. Стратегія кібербезпеки України
1. Стратегія кібербезпеки України є документом довгострокового планування, в якому визначаються пріоритети національних інтересів України у сфері кібербезпеки, наявні та потенційно можливі кіберзагрози життєво важливим інтересам людини і громадянина, суспільства та держави в кіберпросторі, пріоритетні напрями, концептуальні підходи до формування та реалізації державної політики щодо безпечного функціонування кіберпростору, його використання в інтересах особи, суспільства і держави, підвищення ефективності основних суб’єктів забезпечення кібербезпеки, насамперед суб’єктів сектору безпеки і оборони, щодо виконання завдань у кіберпросторі, а також потреби бюджетного фінансування, достатні для досягнення визначених цілей і виконання передбачених завдань, та основні напрями використання фінансових ресурсів.
2. Організація підготовки Стратегії кібербезпеки України здійснюється за дорученням Президента України Національним координаційним центром кібербезпеки після затвердження Стратегії національної безпеки України.
Стратегія кібербезпеки України схвалюється рішенням Ради національної безпеки і оборони України та затверджується указом Президента України.
3. Стратегія кібербезпеки України є основою для підготовки державних програм та нормативно-правових актів, що стосуються забезпечення кібербезпеки України.
Реалізація Стратегії кібербезпеки України здійснюється на основі національного оборонного, безпекового, економічного, інтелектуального потенціалу з використанням механізмів державно-приватного партнерства, а також із залученням міжнародної консультативної, фінансової, матеріально-технічної допомоги.
Стаття 31-1. Стратегія інтегрованого управління державним кордоном України
1. Стратегія інтегрованого управління державним кордоном України розробляється за дорученням Кабінету Міністрів України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону України, після затвердження Стратегії національної безпеки України.
Міністр внутрішніх справ України вносить узгоджену в установленому порядку Стратегію інтегрованого управління державним кордоном України на розгляд Кабінету Міністрів України.
Кабінет Міністрів України за результатами розгляду вносить Стратегію інтегрованого управління державним кордоном України до Ради національної безпеки і оборони України для її схвалення та подальшого затвердження указом Президента України.
2. Стратегія інтегрованого управління державним кордоном України визначає сучасний стан, коло суб’єктів, основні напрями розвитку управління державним кордоном України, завдання щодо міжвідомчого та міжнародного співробітництва з реалізації державної політики у сфері охорони державного кордону України, у тому числі щодо охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні, актуальних і потенційних загроз національній безпеці України в сфері охорони та захисту державного кордону, а також визначає показники з оцінки їх ефективності.
Для координації інтегрованого управління державним кордоном України Кабінет Міністрів України утворює тимчасовий консультативно-дорадчий орган.
3. Стратегія інтегрованого управління державним кордоном України є основою для підготовки державних програм і нормативно-правових актів, що стосуються розвитку та забезпечення інтегрованого управління державним кордоном України.
Реалізація Стратегії інтегрованого управління державним кордоном України здійснюється на основі національного безпекового, економічного, інтелектуального потенціалу з використанням механізмів державно-приватного партнерства, а також із залученням міжнародної консультативної, фінансової, матеріально-технічної допомоги.
( Закон доповнено статтею 31-1 згідно із Законом № 3858-IX від 16.07.2024 )
Стаття 32. Національна розвідувальна програма
1. Національна розвідувальна програма є документом довгострокового планування, в якому визначаються основні напрями розвідувальної діяльності, пріоритети реформування та розвитку зовнішньої розвідки, комплекс завдань і заходів, спрямованих на підвищення ефективності розвідувальних органів та інших суб’єктів, що можуть залучатися до виконання окремих розвідувальних завдань, посилення розвідувальних спроможностей держави, а також потреби бюджетного фінансування, достатні для досягнення визначених цілей і виконання передбачених завдань, та основні напрями використання фінансових ресурсів.
2. Національна розвідувальна програма розробляється за дорученням Президента України визначеним ним координаційним органом з питань розвідувальної діяльності після затвердження Стратегії національної безпеки України.
Національна розвідувальна програма схвалюється рішенням Ради національної безпеки і оборони України та затверджується указом Президента України.
3. Національна розвідувальна програма є основою для розроблення державних програм та нормативно-правових актів з питань розвідувальної діяльності, визначення чисельності і структури сил та засобів розвідувальних органів відповідно до пріоритетних завдань, а також для визначення потреб щорічного фінансового та іншого ресурсного забезпечення розвідувальних органів.
Стаття 33. Державні програми у сферах національної безпеки і оборони
1. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади розробляють державні цільові програми та інші програми на основі галузевих стратегій реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони у встановленому законом порядку.
2. Міністр оборони України несе відповідальність за підготовку та подання програм, спрямованих на забезпечення реалізації державної політики у сфері оборони, які розробляються на основі документів довгострокового планування у сферах національної безпеки і оборони з метою посилення обороноздатності держави.
3. Міністр внутрішніх справ України несе відповідальність за підготовку та подання державних цільових програм, інших програм, спрямованих на забезпечення реалізації державної політики у сферах громадської безпеки та цивільного захисту, підтримання постійної готовності сил і засобів до виконання завдань за призначенням.
4. Керівник центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику, відповідає за підготовку і подання державної цільової програми розвитку оборонно-промислового комплексу України.
5. Державні органи, відповідальні за формування і реалізацію державної політики у сферах національної безпеки і оборони:
1) вносять у встановленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України та Ради національної безпеки і оборони України пропозиції щодо стратегічних документів у сферах національної безпеки і оборони, а також із коригування державних цільових оборонних (правоохоронних, розвідувальних та інших) програм;
2) розробляють плани утримання та розвитку відповідних органів сектору безпеки і оборони, бюджетні запити та сукупність документів для здійснення закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення за закритими закупівлями на плановий бюджетний період, а також пропозиції до прогнозних показників видатків Державного бюджету України та проекту основних показників здійснення закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення за закритими закупівлями на наступні за плановим два бюджетні періоди;
( Пункт 2 частини п’ятої статті 33 із змінами, внесеними згідно із Законом № 808-IX від 17.07.2020 )
3) забезпечують в установленому порядку оприлюднення відповідних проектів документів у сферах національної безпеки і оборони на офіційних веб-сайтах державних органів та проведення їх обговорення з інституціями громадянського суспільства.
( Статтю 34 виключено на підставі Закону № 808-IX від 17.07.2020 )
Стаття 35. Фінансове забезпечення сектору безпеки і оборони
1. Фінансування складових сектору безпеки і оборони здійснюється за рахунок і в межах коштів, визначених у Законі України про Державний бюджет України на відповідний рік, а також з інших не заборонених законодавством джерел.
Обсяг видатків на фінансування сектору безпеки і оборони має становити не менше 5 відсотків запланованого обсягу внутрішнього валового продукту, з яких не менше 3 відсотків - на фінансування сил оборони.
2. Рада національної безпеки і оборони України розглядає проект закону про Державний бюджет України по статтях, пов’язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони України, та вносить відповідні пропозиції.
3. Кабінет Міністрів України вносить на розгляд Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України, розроблений на плановий бюджетний період, з урахуванням відповідного рішення Ради національної безпеки і оборони України.
4. Рахункова палата від імені Верховної Ради України здійснює контроль за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням, а центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету України, що виділяються на потреби сектору безпеки і оборони, якщо інше не передбачено законом.
( Частина четверта статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законом № 912-IX від 17.09.2020 )
Розділ V-1
ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ДЕФЕНС СІТІ
Стаття 36. Загальні засади правового режиму Дефенс Сіті
1. Правовий режим Дефенс Сіті - це сукупність правових норм, якими визначаються права та обов’язки особи, що виникають, змінюються та припиняються у зв’язку з наданням, припиненням чи втратою статусу резидента Дефенс Сіті, а також особливості регулювання відносин за участю резидента Дефенс Сіті.
2. Метою правового режиму Дефенс Сіті є створення сприятливих умов для стимулювання розвитку оборонно-промислового комплексу України, розвитку новітніх технологій, залучення інвестицій у галузь та забезпечення сил оборони сучасним озброєнням, військовою та спеціальною технікою.
3. Правовий режим Дефенс Сіті діє з дня внесення до реєстру Дефенс Сіті запису про першого резидента Дефенс Сіті і триває до 1 січня 2036 року (строк дії правового режиму Дефенс Сіті).
4. Строк резидентства - це період часу з дня надання юридичній особі статусу резидента Дефенс Сіті до дня припинення/втрати статусу резидента Дефенс Сіті такою юридичною особою. Правовий режим Дефенс Сіті та особливості регулювання відносин за участю резидента Дефенс Сіті, визначені цим та іншими законами України, застосовуються до відносин за участю резидента Дефенс Сіті протягом строку його резидентства.
5. Особливості застосування до резидента Дефенс Сіті спеціальних умов оподаткування, дата початку і дата припинення застосування таких умов визначаються Податковим кодексом України.
6. Міністерство оборони України забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо правового режиму Дефенс Сіті, приймає рішення про надання, припинення, втрату статусу резидента Дефенс Сіті, контролює дотримання резидентами Дефенс Сіті встановлених законом вимог, а також здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Стаття 37. Вимоги до резидента Дефенс Сіті
1. Резидент Дефенс Сіті - це юридична особа, якій відповідно до цього Закону надано статус резидента Дефенс Сіті та яка згідно з інформацією, що міститься у реєстрі Дефенс Сіті, продовжує перебувати у такому статусі.
2. Отримання статусу резидента Дефенс Сіті відповідно до цього Закону є добровільним. Для отримання статусу резидента Дефенс Сіті юридична особа звертається до Міністерства оборони України із заявою про надання статусу резидента Дефенс Сіті в порядку, встановленому цим Законом.
3. Юридична особа набуває статусу резидента Дефенс Сіті з дня прийняття Міністерством оборони України рішення про надання статусу резидента Дефенс Сіті та внесення відповідного запису до реєстру Дефенс Сіті.
4. Статус резидента Дефенс Сіті припиняється/втрачається з дня внесення відповідного запису до реєстру Дефенс Сіті, але не пізніше дня завершення строку дії правового режиму Дефенс Сіті.
5. Міністерство оборони України приймає рішення про надання статусу резидента Дефенс Сіті, за умови що юридична особа, яка звернулася із заявою про надання статусу резидента Дефенс Сіті (далі - заявник), відповідає вимогам щодо частки кваліфікованого доходу за попередній календарний рік, встановленим частиною шостою цієї статті, і щодо такої особи відсутні обставини, передбачені частиною сьомою цієї статті. При визначенні відповідності вимогам щодо частки кваліфікованого доходу заявника враховуються показники фінансової звітності за річний звітний період, що передує дню звернення.
6. Частка кваліфікованого доходу заявника та резидента Дефенс Сіті має становити:
1) не менше 75 відсотків загального доходу юридичної особи, крім винятків, передбачених пунктом 2 цієї частини;
2) не менше 50 відсотків загального доходу юридичної особи - для суб’єктів літакобудування, що підпадають під дію норм статті 2 Закону України "Про розвиток літакобудівної промисловості".
Для цілей визначення відповідності вимогам до резидента Дефенс Сіті у цьому розділі:
загальний дохід юридичної особи - доходи юридичної особи, визначені за правилами бухгалтерського обліку;
оборонні товари - озброєння, військова та спеціальна техніка (зокрема безпілотні системи, засоби радіоелектронної боротьби та розвідки, активні засоби протидії технічним розвідкам), зброя і боєприпаси;
кваліфікований дохід - дохід від реалізації (постачання) оборонних товарів власного виробництва, виконання робіт та/або надання послуг з розроблення, виготовлення, ремонту, модернізації або утилізації оборонних товарів, а також інші доходи, отримані у грошовій формі як благодійна допомога і використані для виробництва та постачання оборонних товарів. Для юридичної особи, яка була залучена до виконання державного контракту (договору) з оборонних закупівель на умовах співвиконавця/субпідрядника, до кваліфікованого доходу включається також дохід такої юридичної особи (за даними бухгалтерського обліку) від реалізації матеріалів, компонентів та складових частин, що були поставлені (відвантажені) на користь резидента Дефенс Сіті для безпосереднього виготовлення оборонних товарів власного виробництва за відповідним державним контрактом (договором) з оборонних закупівель, до виконання якого юридична особа, дохід якої визначається, була залучена на умовах співвиконавця/субпідрядника. При цьому участь співвиконавця/субпідрядника у виконанні державного контракту (договору) з оборонних закупівель підтверджується відповідним державним замовником.
7. Не може бути резидентом Дефенс Сіті юридична особа:
1) яка зареєстрована на території та/або відповідно до законодавства іноземної держави;
2) яка не є платником податку на прибуток;
3) яка має податковий борг та/або заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, сукупний обсяг яких становить більше 10 мінімальних заробітних плат (виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного календарного року);
4) яка внесена до Реєстру неприбуткових установ та організацій;
5) яка порушила вимоги законодавства щодо розкриття інформації про кінцевих бенефіціарних власників та/або подання інформації про структуру власності юридичної особи і не усунула вчинене порушення;
6) прямим або опосередкованим власником часток (акцій) у статутному капіталі якої є держава, що здійснює збройну агресію проти України, або юридична особа, зареєстрована відповідно до законодавства такої держави, або фізична особа, яка є резидентом та/або громадянином такої держави;
7) учасник (засновник, акціонер) якої та/або кінцевий бенефіціарний власник якої є резидентом та/або громадянином держави, що здійснює збройну агресію проти України, та/або держави (юрисдикції), внесеної до переліку держав (юрисдикцій), що не виконують чи неналежним чином виконують рекомендації міжнародних, міжурядових організацій, задіяних у сфері боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення;
8) стосовно якої або учасників (засновників, акціонерів), кінцевих бенефіціарних власників якої застосовано спеціальні економічні або інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України "Про санкції", або міжнародні санкції відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", або яка є пов’язаною відносинами контролю у значенні, наведеному у статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", з особою, стосовно якої застосовано такі обмежувальні заходи (санкції);
9) учасники (засновники, акціонери) та/або кінцеві бенефіціарні власники якої включені відповідно до закону до переліку осіб, пов’язаних з провадженням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції;
10) яка визнана банкрутом або щодо якої порушено провадження у справі про банкрутство;
11) яка перебуває у процесі припинення, крім перетворення;
12) стосовно якої протягом останніх дванадцяти місяців було встановлено факт порушення обов’язків за державним контрактом (договором) з оборонних закупівель, що призвело до його дострокового розірвання та/або застосування санкцій у виді штрафів та/або відшкодування збитків, що підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили, крім випадків, якщо таке рішення суду було виконано добровільно у повному обсязі;
13) яка є особою, яка прямо чи опосередковано контролюється у значенні, наведеному у статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", резидентами держави, що здійснює збройну агресію проти України;
14) місцезнаходженням якої є тимчасово окупована територія України та/або яка здійснює діяльність на тимчасово окупованій території України у розумінні Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
8. Резиденти Дефенс Сіті зобов’язані забезпечувати відсутність обставин, передбачених частиною сьомою цієї статті, та відповідність вимогам, визначеним цією статтею, у тому числі щодо частки кваліфікованого доходу, протягом усього строку резидентства.
Стаття 38. Надання статусу резидента Дефенс Сіті
1. Заява про надання статусу резидента Дефенс Сіті, що подається заявником до Міністерства оборони України, повинна містити:
1) повне найменування заявника, ідентифікаційний код заявника в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, місцезнаходження, контактні дані заявника (адреса електронної пошти, контактний номер телефону);
2) прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), дату і місце народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), серію та номер паспорта громадянина України (або іншого документа, що посвідчує особу та відповідно до законодавства України може бути використаний на території України для укладення правочинів) посадової особи заявника, а саме керівника, члена виконавчого органу, головного бухгалтера або іншої особи, яка здійснює ведення бухгалтерського обліку заявника (якщо така функція здійснюється не особисто керівником);
3) перелік видів діяльності, які здійснює заявник;
4) інформацію щодо відповідності вимогам, встановленим частиною п’ятою статті 37 цього Закону;
5) інформацію про виконання державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель за попередній календарний рік, а також про участь у виконанні державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель на умовах співвиконавця/субпідрядника з оборонних закупівель для цілей розрахунку кваліфікованого доходу.
Форма, порядок подання та розгляду заяви про надання статусу резидента Дефенс Сіті, а також методика розрахунку кваліфікованого доходу встановлюються Кабінетом Міністрів України.
2. До заяви про надання статусу резидента Дефенс Сіті додаються:
1) довіреність або її копія, засвідчена у встановленому порядку, якщо заява подається від імені заявника його представником за довіреністю;
2) звіт про відповідність за формою та з додатками, визначеними статтею 41 цього Закону;
3) інші документи, що підтверджують відомості, зазначені в заяві про надання статусу резидента Дефенс Сіті, визначені Кабінетом Міністрів України.
3. Заява про надання статусу резидента Дефенс Сіті та документи, що додаються до неї, подаються заявником до Міністерства оборони України в порядку та спосіб, визначені Кабінетом Міністрів України.
4. Міністерство оборони України розглядає заяву про надання статусу резидента Дефенс Сіті протягом 10 робочих днів з дня її надходження та приймає рішення про надання статусу резидента Дефенс Сіті або про відмову у наданні статусу резидента Дефенс Сіті, якщо під час її розгляду не виявлено передбачених цією статтею підстав для повернення заяви без розгляду.