Договір між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Чехословацькою Соціалістичною Республікою про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах

Президія Верховної Ради Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Президент Чехословацької Соціалістичної Республіки,

керовані бажанням розвивати й далі братерські відносини між народами обох держав відповідно до Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Чехословацькою Соціалістичною Республікою від 6 травня 1970 року і враховуючи досягнутий рівень співробітництва в галузі правових відносин з часу укладення Договору між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Чехословацькою Республікою про подання правової допомоги в цивільних, сімейно-шлюбних і кримінальних справах від 31 серпня 1957 року,

вирішили укласти даний Договір і з цією метою призначили своїми Уповноваженими:

Президія Верховної Ради Союзу Радянських Соціалістичних Республік - Володимира Івановича Теребилова, Міністра юстиції Союзу Радянських Соціалістичних Республік,

Президент Чехословацької Соціалістичної Республіки - Честміра Ловетінського, Надзвичайного і Повноважного Посла Чехословацької Соціалістичної Республіки в СРСР,

які, обмінявшись своїми повноваженнями, визнаними в належній формі і потрібному порядку, домовилися про таке:

1. Громадяни однієї Договірної Сторони користуються на території другої Договірної Сторони щодо своїх особистих і майнових прав таким же правовим захистом, як і власні громадяни.

2. Громадяни однієї Договірної Сторони мають право вільно і безперешкодно звертатися в суди, прокуратуру, нотаріальні контори (далі "установи юстиції") та в інші установи другої Договірної Сторони, до компетенції яких належать цивільні, трудові, сімейні і кримінальні справи, можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови і провадити інші процесуальні дії на тих же умовах, як і громадяни другої Договірної Сторони.

3. Положення цього Договору застосовуються відповідно до юридичних осіб Договірних Сторін.

1. Установи юстиції Договірних Сторін подають взаємно правову допомогу в цивільних, трудових, сімейних і кримінальних справах відповідно до положень цього Договору.

2. Установи юстиції подають правову допомогу й іншим установам у справах, зазначених у пункті 1.

3. Інші установи, до компетенції яких належать справи, зазначені в пункті 1, надсилають просьби про правову допомогу через установи юстиції, оскільки іншого не встановлено цим Договором.

1. При виконанні цього Договору установи юстиції Договірних Сторін зносяться одні з одними відповідно через Міністерство юстиції або Прокуратуру Союзу Радянських Соціалістичних Республік, Міністерство юстиції Чеської Соціалістичної Республіки чи Міністерство юстиції Словацької Соціалістичної Республіки або Генеральну прокуратуру Чехословацької Соціалістичної Республіки, оскільки цим Договором не встановлено іншого порядку.

2. Міністерство юстиції або Прокуратура Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Міністерство юстиції Чеської Соціалістичної Республіки чи Міністерство юстиції Словацької Соціалістичної Республіки або Генеральна прокуратура Чехословацької Соціалістичної Республіки при виконанні цього Договору зносяться безпосередньо.

Договірні Сторони подають одна одній правову допомогу шляхом виконання окремих процесуальних дій, передбачених законодавством запитуваної Договірної Сторони, зокрема: складання і пересилки документів, проведення обшуків, вилучення, пересилки і видачі речових доказів, проведення експертизи, допиту сторін, обвинувачених, свідків, експертів та інших осіб, а також шляхом вручення документів.

1. Доручення про подання правової допомоги повинне мати такі реквізити:

a) найменування запитуючої установи;

b) найменування запитуваної установи;

c) найменування справи, щодо якої клопочеться про подання правової допомоги;

d) імена і прізвища сторін, обвинувачених, підсудних, засуджених або потерпілих, їх місце проживання або місцеперебування, їх громадянство, заняття, а в кримінальних справах також місце й дата народження і, по можливості, прізвища та імена батьків; в юридичних осіб - їх найменування і місцезнаходження;

e) при наявності уповноважених осіб, зазначених у підпункті "d", - їх імена, прізвища й адреси;

f) зміст доручення, а також інші відомості, необхідні для його виконання;

g) у кримінальних справах також опис і кваліфікація вчиненого діяння та дані про розмір шкоди, якщо її було заподіяно в результаті діяння.

2. У дорученні про вручення документа, крім того, повинні бути зазначені точна адреса одержувача і найменування документа, що вручається.

3. Доручення повинне бути підписане і скріплене офіційною печаткою запитуючої установи.

4. При зверненні з дорученням про подання правової допомоги Договірні Сторони користуються формулярами двома мовами, зразки яких вони передають одна одній.

1. При виконанні доручення про подання правової допомоги запитувана установа юстиції застосовує законодавство своєї держави. Однак на просьбу запитуючої установи вона може застосовувати процесуальні норми запитуючої Договірної Сторони, оскільки вони не суперечать законодавству її держави.

2. Якщо запитувана установа юстиції не є компетентною його виконати, вона пересилає доручення компетентній установі юстиції і повідомляє про це запитуючу установу.

3. На просьбу запитуючої установи запитувана установа своєчасно сповіщає її та заінтересовані сторони про час і місце виконання доручення з тим, щоб вони могли бути присутніми при виконанні доручення відповідно до законодавства запитуваної Договірної Сторони.

4. У разі, якщо точна адреса зазначеної в дорученні особи невідома, запитувана установа вживе відповідно до свого законодавства необхідних заходів для встановлення адреси.

5. Після виконання доручення запитувана установа юстиції повертає документи запитуючій установі; в тому разі, коли правову допомогу неможливо було подати, вона водночас повідомляє про обставини, які перешкоджають виконанню доручення, і повертає документи запитуючій установі.

1. Свідка або експерта, який на виклик, вручений установою юстиції запитуваної Договірної Сторони, з'явиться в установу юстиції запитуючої Договірної Сторони, не може бути, незалежно від його громадянства, притягнуто на її території до кримінальної чи адміністративної відповідальності, взято під варту або піддано покаранню за діяння, вчинене до пересічення її державного кордону. Таких осіб не може бути також притягнуто до відповідальності, взято під варту або піддано покаранню в зв'язку з їх показаннями як свідків чи висновками як експертів або в зв'язку з кримінальною справою, яка є предметом розгляду.

2. Свідок або експерт втрачає передбачену пунктом 1 гарантію, якщо він не залишить територію запитуючої Договірної Сторони, хоч і має для цього можливість, до скінчення тижня з того дня, коли допитуюча його установа юстиції повідомить його, що в дальшій присутності немає потреби. До цього строку не зараховується час, протягом якого ця особа не з своєї вини не могла покинути територію запитуючої Договірної Сторони.

3. Свідок або експерт має право на відшкодування витрат, зв'язаних з проїздом і перебуванням за кордоном, і на відшкодування неодержаної заробітної плати за дні відриву від роботи; експерт, крім того, має право на винагороду за проведення експертизи. У виклику повинно бути зазначено, які виплати мають право одержати викликані особи; за їх клопотанням установа юстиції запитуючої Договірної Сторони виплачує аванс на покриття відповідних витрат.

4. Виклик свідка або експерта, який проживає на території однієї Договірної Сторони, в установу юстиції другої Договірної Сторони не повинен містити погрози застосування засобів примусу в разі неявки.

1. Запитувана установа юстиції здійснює вручення відповідно до порядку, який діє щодо вручення документів в її державі, якщо документи, що вручаються, написані її мовою або забезпечені засвідченим перекладом. В противному разі вона передає документи одержувачеві, якщо він згоден добровільно їх прийняти.

2. Якщо документи не може бути вручено за адресою, зазначеною в дорученні, то запитувана установа юстиції з своєї ініціативи вживає заходів, необхідних для встановлення адреси. Якщо встановлення адреси запитуваною установою юстиції виявиться неможливим, то вона повідомляє про це запитуючу установу і повертає їй документи, що підлягали врученню.

Вручення документів посвідчується підтвердженням, підписаним особою, якій вручено документ, і скріпленим офіційною печаткою установи, зазначенням дати вручення і підписом працівника установи, що вручає документ, або виданим цією установою підтвердженням, в якому мають бути зазначені спосіб, місце і час вручення.

1. Договірні Сторони мають право вручати документи власним громадянам через свої дипломатичні представництва або консульські установи.

2. Договірні Сторони мають право допитувати власних громадян через свої дипломатичні представництва або консульські установи.

3. У випадках, зазначених у попередніх пунктах, не можна застосовувати засоби примусу чи погрозу ними.

1. Документи, які на території однієї Договірної Сторони виготовлені або засвідчені установою юстиції чи іншою установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за встановленою формою і які скріплені офіційною печаткою, приймаються на території другої Договірної Сторони без будь-якого іншого посвідчення. Це стосується також документів громадян, підпис яких засвідчено за правилами, що діють на території відповідної Договірної Сторони.

2. Документи, що на території однієї Договірної Сторони розглядаються як офіційні документи, користуються й на території другої Договірної Сторони доказовою силою офіційних документів.

Просьби громадян однієї Договірної Сторони про видачу і пересилку свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану, документів про освіту, трудовий стаж чи інших документів, що стосуються особистих або майнових прав та інтересів цих громадян, надсилаються в установи другої Договірної Сторони дипломатичним шляхом. Ці установи видають документи відповідно до законодавства своєї держави і пересилають їх другій Договірній Стороні в дипломатичному порядку без перекладу і безплатно. Компетентна установа за місцем проживання заявника передає йому документ, стягуючи з нього понесені витрати в розмірі, що визначається відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої проживає заявник. Стягнені витрати надходять на користь Договірної Сторони, установа якої їх стягла.

1. Установи запису актів громадянського стану однієї Договірної Сторони на просьбу установ другої Договірної Сторони пересилають для службового користування виписки з книг реєстрації актів громадянського стану.

2. Виписки з книг реєстрації актів громадянського стану, що їх пересилають відповідно до цієї статті, видаються безплатно і пересилаються без перекладу дипломатичним шляхом.

Міністерство юстиції або Прокуратура Союзу Радянських Соціалістичних Республік, з одного боку, і Міністерство юстиції Чеської Соціалістичної Республіки чи Міністерство юстиції Словацької Соціалістичної Республіки або Генеральна прокуратура Чехословацької Соціалістичної Республіки, з другого боку, надають одні одним на просьбу відомості про законодавство, яке є або було чинним в їх державах, і про практику його застосування установами юстиції.

1. Договірні Сторони на просьбу подаватимуть одна одній відповідно до свого законодавства допомогу при встановленні адрес осіб, які проживають на їх території, якщо це потрібно для здійснення прав їх громадян. При цьому запитуюча Договірна Сторона передає наявні в неї дані для визначення адреси особи, зазначеної в просьбі.

2. Установи юстиції однієї Договірної Сторони подають допомогу установам юстиції другої Договірної Сторони у встановленні місця роботи і доходів проживаючих на її території осіб, до яких в установах юстиції запитуючої Договірної Сторони пред'явлено вимоги про стягнення аліментів.

1. У відносинах одні з одними при виконанні цього Договору Міністерство юстиції або Прокуратура СРСР користуються російською мовою, а Міністерство юстиції ЧСР чи Міністерство юстиції ССР або Генеральна прокуратура ЧССР - чеською і словацькою мовами.

2. Доручення та інші просьби, що надсилаються відповідно до цього Договору, і додані до них документи складаються російською мовою, якщо вони надсилаються установам ЧССР, і чеською чи словацькою мовами, якщо вони надсилаються установам СРСР, оскільки іншого не встановлено цим Договором.

1. Запитувана Договірна Сторона не вимагатиме відшкодування витрат по поданню правової допомоги. Договірні Сторони самі несуть усі витрати, що виникли при поданні правової допомоги на їх території.

2. Запитувана установа юстиції повідомляє запитуючу установу про суму витрат. Якщо запитуюча установа стягне ці витрати з особи, зобов'язаної їх відшкодувати, то стягнені суми надходять на користь Договірної Сторони, яка їх стягла.

У разі початку провадження в справі між тими ж сторонами і по тому ж правовому спору в судах обох Договірних Сторін, компетентних відповідно до цього Договору, а у випадках, не передбачених цим Договором, компетентних згідно з законодавством відповідної Договірної Сторони, суд, який почав справу пізніше, закриє її.

1. Дієздатність фізичної особи визначається законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

2. Правоздатність і дієздатність юридичної особи визначаються законодавством Договірної Сторони, за законами якої вона була встановлена.

У справах про позбавлення або обмеження дієздатності, за винятком положень статті 21, є компетентним суд Договірної Сторони, громадянином якої є особа, про дієздатність якої виноситься рішення.

1. У разі, якщо суду Договірної Сторони стануть відомі підстави для позбавлення або обмеження дієздатності особи, яка є громадянином однієї Договірної Сторони і проживає на території другої Договірної Сторони, він повідомить про це суд Договірної Сторони, громадянином якої є особа, про дієздатність якої має бути винесено рішення: це положення застосовується і в тому разі, якщо суд вживає тимчасових заходів, необхідних для захисту згаданої особи та її майна.

2. Якщо суд Договірної Сторони, що був повідомлений про підстави для позбавлення або обмеження дієздатності, протягом трьох місяців не почне справу або протягом цього строку не сповістить про свою думку, справу про позбавлення або обмеження дієздатності розглядатиме суд тієї Договірної Сторони, на території якої цей громадянин має місце проживання. В цьому разі рішення про позбавлення або обмеження дієздатності може бути винесено тільки з підстав, передбачених законодавством обох Договірних Сторін. Рішення про позбавлення або обмеження дієздатності надсилається компетентному суду другої Договірної Сторони.

Положення статей 20 і 21 застосовуються відповідно й до поновлення дієздатності.

1. У справах про визнання особи безвісно відсутньою або померлою і в справах про встановлення факту смерті компетентними є установи юстиції Договірної Сторони, громадянином якої була особа в той час, коли вона за останніми даними була в живих.

2. Установи юстиції однієї Договірної Сторони можуть визнати громадянина другої Договірної Сторони безвісно відсутнім або померлим, а також встановити факт його смерті за клопотанням проживаючих на її території заінтересованих осіб, права та інтереси яких грунтуються на законодавстві цієї Договірної Сторони.

3. При розгляді справ про визнання безвісно відсутнім або померлим і справ про встановлення факту смерті установи юстиції Договірних Сторін застосовують законодавство своєї держави.

1. Умови укладення шлюбу визначаються для кожного з майбутнього подружжя законодавством Договірної Сторони, громадянином якої він є. Крім того, має бути додержано вимог законодавства Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб, щодо перешкод до вкладення шлюбу.

2. Форма укладення шлюбу визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб.

1. Особисті і майнові правовідносини подружжя визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої воно має спільне місце проживання.

2. Якщо один з подружжя проживає на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території другої Договірної Сторони і притому обоє мають одне й те саме громадянство, то їх особисті і майнові правовідносини визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, громадянами якої вони є.

3. Якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - другої Договірної Сторони і один з них проживає на території однієї, а другий - на території другої Договірної Сторони, то їх особисті і майнові правовідносини визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мали своє останнє спільне місце проживання.

4. Якщо подружжя, зазначене в пункті 3, не мало спільного місця проживання на території Договірних Сторін, застосовується законодавство Договірної Сторони, в установу якої подано заяву.

5. У справах про особисті і майнові правовідносини подружжя є компетентними установи Договірної Сторони, законодавство яких має застосовуватися згідно з пунктами 1, 2 і 3. У випадку, передбаченому пунктом 4, компетентними є установи обох Договірних Сторін.

1. У справах про розірвання шлюбу застосовується законодавство Договірної Сторони, громадянами якої є обоє з подружжя на момент подання заяви.

2. Якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - другої Договірної Сторони, застосовується законодавство Договірної Сторони, установа якої веде справу про розірвання шлюбу.

1. У справах про розірвання шлюбу у випадку, передбаченому пунктом 1 статті 26, компетентними є установи Договірної Сторони, громадянами якої є обоє з подружжя на момент подання заяви. Якщо на момент подання заяви обоє проживають на території другої Договірної Сторони, то компетентними є також установи цієї Договірної Сторони.

2. У справах про розірвання шлюбу у випадку, передбаченому пунктом 2 статті 26, компетентними є установи Договірної Сторони, на території якої проживають обоє з подружжя. Якщо один з подружжя проживає на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території другої Договірної Сторони, в справах про розірвання шлюбу компетентними є установи обох Договірних Сторін.

1. У справах про визнання шлюбу недійсним або неіснуючим застосовується законодавство Договірної Сторони, яке відповідно до статті 24 застосовувалось при укладенні шлюбу.

2. Компетентність установ у справах про визнання шлюбу недійсним або неіснуючим визначається відповідно на підставі положення статті 25.

1. Встановлення і оспорювання батьківства визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої дитина народилася.

2. Для форми визнання батьківства достатньо буде додержання законодавства Договірної Сторони, на території якої має місце визнання.

3. Для винесення рішень про встановлення і оспорювання батьківства є компетентними суди Договірної Сторони, на території якої дитина має місце проживання.

1. Правовідносини батьків і дітей визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої дитина постійно проживає.

2. У справах про стягнення аліментів з повнолітніх дітей застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої має місце проживання особа, що претендує на одержання аліментів.

3. Для винесення рішень по правовідносинах між батьками і дітьми є компетентним суд Договірної Сторони, законодавство якої підлягає застосуванню згідно з пунктами 1 і 2.

1. Встановлення або скасування опіки і піклування провадиться за законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є особа, щодо якої встановлюється або скасовується опіка чи піклування.

2. Правовідносини між опікуном чи піклувальником і особою, яка перебуває під опікою чи піклуванням, визначаються законодавством Договірної Сторони, установа якої призначила опікуна чи піклувальника.

3. Обов'язок взяти опікунство чи піклування визначається законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є особа, що її призначають опікуном чи піклувальником.

4. Опікуном чи піклувальником особи, яка є громадянином однієї Договірної Сторони, може бути призначено громадянина другої Договірної Сторони, якщо він проживає на території Договірної Сторони, де здійснюватиметься опіка чи піклування.

У справах про встановлення або скасування опіки і піклування є компетентними установи Договірної Сторони, громадянином якої є особа, щодо якої встановлюється або скасовується опіка чи піклування, оскільки іншого не встановлено цим Договором.

1. Якщо слід вжити заходів щодо опіки чи піклування, необхідних в інтересах громадянина однієї Договірної Сторони, постійне місце проживання, місцеперебування або майно якого є на території другої Договірної Сторони, то установа цієї Договірної Сторони негайно повідомляє установу, компетентну згідно з статтею 32.

2. У невідкладних випадках установа другої Договірної Сторони може сама вжити необхідних тимчасових заходів відповідно до свого законодавства, однак вона зобов'язана негайно повідомити установу, компетентну згідно з статтею 32. Ці заходи зберігають силу до прийняття установою, зазначеною в статті 32, іншого рішення.

1. Установа, компетентна згідно з статтею 32, може передати опіку чи піклування установі другої Договірної Сторони в тому разі, якщо особа, яка перебуває під опікою чи піклуванням, має на території цієї Договірної Сторони місце проживання, місцеперебування або майно. Передача опіки чи піклування набирає чинності, коли запитувана установа візьме на себе опіку чи піклування і повідомить про це запитуючу установу.

2. Установа, яка згідно з пунктом 1 взяла опіку чи піклування, здійснює їх відповідно до законодавства своєї держави. Вона, однак, не має права виносити рішення в питаннях, що стосуються особистого статусу особи, яка перебуває під опікою чи піклуванням, але може дати дозвіл на укладення шлюбу, потрібний за законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

1. Усиновлення або його скасування визначаються за законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є усиновитель на момент подання заяви про усиновлення або його скасування.

2. Якщо дитина є громадянином другої Договірної Сторони, то при усиновленні або його скасуванні необхідно одержати згоду законного представника і компетентного державного органу, а також згоду дитини, якщо це потрібно за законодавством Договірної Сторони, громадянином якої вона є.

3. Якщо дитина усиновлюється подружжям, один з якого є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - громадянином другої Договірної Сторони, то усиновлення або його скасування мають провадитись відповідно до умов, передбачених законодавством обох Договірних Сторін.

4. У справах про усиновлення або його скасування є компетентною установа Договірної Сторони, громадянином якої є усиновитель на момент подання заяви про усиновлення або його скасування. У випадку, передбаченому пунктом 3, є компетентною установа тієї Договірної Сторони, на території якої подружжя має або мало останнє спільне місце проживання чи місцеперебування.

1. Форма угоди визначається законодавством Договірної Сторони, яке застосовується до самої угоди. Достатньо буде, однак, додержання законодавства місця укладення угоди.

2. Форма угоди щодо нерухомого майна визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться нерухоме майно.

Право власності на нерухоме майно визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться нерухоме майно. Рішення, зв'язані з цим майном, є компетентною виносити установа юстиції цієї Договірної Сторони.

1. Зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають з договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія чи інша обставина, що була підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

2. Якщо заподіювач шкоди і потерпілий є громадянами однієї Договірної Сторони, застосовується законодавство цієї Договірної.

3. У справах, згаданих у цій статті, є компетентним суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія чи інша обставина, що була підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Потерпілий може пред'явити позов також у суді Договірної Сторони, на території має місце проживання відповідач.

Громадяни однієї Договірної Сторони можуть успадковувати майно або права на території другої Договірної Сторони за законом або за заповітом на рівних умовах і в тому ж обсязі, як і власні громадяни.

1. Право успадкування рухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої спадкодавець має останнє постійне місце проживання.

2. Право успадкування нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться нерухоме майно.

3. Питання про те, яке спадкове майно слід вважати рухомим, а яке нерухомим, вирішується відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої знаходиться майно.

Якщо за законодавством Договірної Сторони, яке підлягало застосуванню при успадкуванні, спадкоємцем є держава, то рухоме спадкове майно переходить Договірній Стороні, громадянином якої був спадкодавець на момент смерті, а нерухоме спадкове майно - Договірній Стороні, на території якої воно знаходиться.

1. Здатність складати або скасовувати заповіт, правові наслідки недоліків волевиявлення, а також спосіб оспорювання дійсності заповіту визначаються законодавством Договірної Сторони, громадянином якої був заповідач на момент складання або скасування заповіту.

2. Форма заповіту визначається законодавством Договірної Сторони, громадянином якої заповідач був на момент складання заповіту. Достатньо буде, однак, додержання законодавства Договірної Сторони, на території якої було складено заповіт. Це положення діє і щодо скасування заповіту.

1. Провадження в справах про успадкування рухомого майна є компетентними вести установи юстиції Договірної Сторони, на території якої мав місце проживання спадкодавець на час своєї смерті.

2. Провадження в справах про успадкування нерухомого майна є компетентними вести установи юстиції Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.

3. Положення пунктів 1 і 2 застосовуються також і при розгляді спорів, що виникають у зв'язку з провадженням у справах про спадщину.

В справах про спадщину, в тому числі по спадкових спорах, дипломатичні представництва або консульські установи Договірних Сторін є компетентними представляти, за винятком права на відмовлення від спадщини, без спеціальної довіреності в установах другої Договірної Сторони громадян своєї держави, якщо вони відсутні або не призначили представника.

1. Установи обох Договірних Сторін вживають відповідно до свого законодавства заходів, необхідних для забезпечення охорони спадщини, залишеної на їх території громадянином другої Договірної Сторони, або для управління нею.

2. Про заходи, вжиті згідно з пунктом 1, негайно повідомляється дипломатичне представництво або консульська установа другої Договірної Сторони, які можуть взяти участь у здійсненні цих заходів. На пропозицію дипломатичного представництва або консульської установи заходи, яких вжито згідно з пунктом 1, можуть бути змінені, скасовані чи відкладені.

3. На просьбу установи юстиції, компетентної вести провадження в справі про успадкування, заходи, яких вжито згідно з пунктом 1, можуть бути змінені, скасовані чи відкладені.

Якщо громадянин однієї Договірної Сторони помер у період короткочасного перебування на території другої Договірної Сторони, то речі, які були при ньому, передаються за описом без будь-якого провадження дипломатичному представництву або консульській установі Договірної Сторони, громадянином якої він був. Зазначені речі може бути вивезено з держави, на території якої помер громадянин, лише відповідно до законодавства цієї держави.

Розпечатання та оголошення заповіту провадиться установою юстиції Договірної Сторони, на території якої знаходиться заповіт. Якщо провадження в справі про успадкування є компетентною вести установа юстиції другої Договірної Сторони, їй пересилається засвідчена копія заповіту і протокол його розпечатання та оголошення.

Якщо після закінчення спадкового провадження на території однієї Договірної Сторони рухоме спадкове майно або сума, виручена від продажу рухомого чи нерухомого спадкового майна, підлягає передачі спадкоємцям, місце проживання чи місцеперебування яких є на території другої Договірної Сторони, і їм або їх представникам на майно чи суму не може бути видано безпосередньо, то спадкове майно або виручена від його продажу сума передається дипломатичному представництву або консульській установі цієї Договірної Сторони при умові, якщо:

a) державна нотаріальна контора викликала, якщо це передбачено законодавством країни, де знаходиться спадкове майно, кредиторів спадкодавця для заявлення ними вимог до скінчення трьох місяців;

b) всі спадкові збори і всі заявлені вимоги було забезпечено або сплачено;

c) відповідні установи дали, якщо це потрібно, згоду на вивезення речей, що входять до складу спадщини, або на переказ виручених від їх продажу сум.

На громадян однієї Договірної Сторони, які виступають у судах другої Договірної Сторони і мають місце проживання чи місцеперебування на території однієї з Договірних Сторін, не можна покласти обов'язок по забезпеченню судових витрат виключно на тій підставі, що вони є іноземцями або не мають на території другої Договірної Сторони місця проживання чи місцеперебування.

1. Громадянам однієї Договірної Сторони надається на території другої Договірної Сторони звільнення від судових та нотаріальних пошлин і витрат, а також безплатна юридична допомога на тих же умовах, що і громадянам другої Договірної Сторони.

2. Пільги, передбачені пунктом 1, поширюються на всі процесуальні дії, що провадяться в даній справі, включаючи виконання рішення.

1. Пільги, передбачені статтею 50, надаються на підставі документа про особистий, сімейний і майновий стан особи, яка порушує клопотання. Цей документ видається компетентною установою Договірної Сторони, на території якої має місце проживання чи місцеперебування особа, що порушує клопотання.

2. Якщо особа, яка порушує клопотання, не має на території Договірних Сторін місця проживання чи місцеперебування, то досить буде документа, виданого відповідним дипломатичним представництвом або консульською установою Договірної Сторони, громадянином якої вона є.

3. Установа, що виносить рішення по клопотанню про надання пільг, може затребувати додаткові дані або необхідні роз'яснення від установи, яка видала документ.

1. Громадянин однієї Договірної Сторони, який бажає порушити на території другої Договірної Сторони клопотання про надання пільг згідно з статтею 50, може передати це клопотання через компетентну установу своєї держави. Ця установа пересилає клопотання разом з документами, виданими згідно з статтею 51, і разом з іншими документами, поданими особою, що порушила клопотання, компетентній установі другої Договірної Сторони в порядку, передбаченому в статті 3.

2. Водночас із клопотанням про надання пільг згідно з статтею 50 може бути передано й заяву про порушення справи, а також клопотання про призначення представника чи інші клопотання, що можуть виникнути.

1. Рішення в немайнових справах, які були винесені установами юстиції однієї Договірної Сторони і набрали законної сили, визнаються на території другої Договірної Сторони без додаткового провадження при умові, що установи юстиції цієї другої Договірної Сторони не винесли раніше в цій справі рішення, яке набрало законної сили, або коли справа згідно з цим Договором чи у випадках, не передбачених цим Договором, згідно з законодавством Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане, не належить до виключної компетенції установ цієї Договірної Сторони.

2. Положення пункту 1 стосуються відповідно рішень щодо опіки і піклування, а також рішень про розірвання шлюбу, винесених установами, компетентними згідно з законодавством Договірної Сторони, на території якої винесено рішення.

1. Договірні Сторони на умовах, передбачених цим Договором, визнають і виконують нижчезазначені рішення, винесені на території другої Договірної Сторони:

a) рішення установ юстиції в цивільних, трудових і сімейних справах майнового характеру, включаючи затверджені судом мирові угоди в таких справах (далі "рішення");

b) рішення судів у кримінальних справах про відшкодування шкоди.

2. Рішення, передбачені в підпункті a), визнаються і виконуються, якщо вони винесені по правовідносинах, що виникли після 9 травня 1958 року, тобто після набрання чинності Договором між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Чехословацькою Республікою про подання правової допомоги в цивільних, сімейно-шлюбних і кримінальних справах від 31 серпня 1957 року. Рішення, передбачені в підпункті b), визнаються і виконуються, якщо вони винесені після набрання чинності зазначеним Договором.

1. Клопотання про дозвіл примусового виконання рішення подається в суд, який виніс рішення у справі в першій інстанції. Цей суд пересилає клопотання в порядку, передбаченому в статті 3 суду, компетентному винести рішення по клопотанню. Коли особа, що клопочеться про дозвіл примусового виконання рішення, має місце проживання чи місцеперебування на території Договірної Сторони, де рішення підлягає виконанню, клопотання може бути подано й безпосередньо компетентному суду цієї Договірної Сторони.

2. Реквізити клопотання про дозвіл примусового виконання рішення визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої має бути здійснене примусове виконання.

3. До клопотання додаються:

a) рішення або його засвідчена копія, а також офіційний документ про набрання рішенням законної сили і про те, що воно підлягає виконанню, або що воно підлягає виконанню до набрання законної сили, якщо це не випливає з самого рішення;

b) документ, з якого випливає, що сторона, проти якої було винесено рішення і яка не взяла участі в процесі, була в належній формі і своєчасно викликана в суд, а в разі процесуальної недієздатності була належним чином представлена.

4. Клопотання про дозвіл примусового виконання рішення і додані до нього документи забезпечуються засвідченим перекладом на мову запитуваної Договірної Сторони і надсилаються в необхідній кількості примірників з тим, щоб один примірник залишився в установі юстиції, яка виноситиме рішення про виконання, і кожна сторона одержала б по одному примірнику.

1. Клопотання про визнання і дозвіл примусового виконання рішень у справах, передбачених статтею 54, розглядаються судами Договірної Сторони, на території якої має бути здійснене примусове виконання.

2. Суд, який розглядає клопотання про визнання і дозвіл примусового виконання рішення, обмежується встановленням того, що умов, передбачених цим договором, додержано. В разі, якщо умов додержано, суд виносить рішення про дозвіл виконання і дає розпорядження про примусове виконання.

Якщо в суду при видачі дозволу на примусове виконання виникнуть сумніви, він може викликати особу, що порушила клопотання, вимагати від неї пояснень або ж зобов'язати її усунути недоліки клопотання. Він може також допитати боржника по суті клопотання і затребувати пояснень від суду, який виніс рішення.

1. Порядок примусового виконання визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої має бути здійснене примусове виконання.

2. Боржник може заявити в суді, який дозволив примусове виконання рішення, заперечення як проти його допустимості, так і проти вимог, задоволених рішенням, тільки в тому разі, якщо це допускається законодавством Договірної Сторони, на території якої було винесено рішення.

Щодо судових витрат, зв'язаних з примусовим виконанням, застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої рішення має бути виконане.

У визнанні передбачених статтею 54 рішень і в дозволі примусового виконання може бути відмовлено:

a) якщо рішення за законами Договірної Сторони, на території якої воно винесене, не набрало законної сили або не підлягає виконанню, за винятком випадків, коли рішення підлягає виконанню до набрання законної сили;

b) якщо за законодавством хоча б однієї з Договірних Сторін скінчився строк давності примусового виконання;

c) якщо особа, яка порушила клопотання, або відповідач не взяли участі в процесі внаслідок того, що їм або їх уповноваженому не було своєчасно й належно вручено виклик у суд, або ж внаслідок того, що виклик було здійснено тільки шляхом публічного оголошення чи способом, який відхиляється від положень цього Договору;

d) якщо по тому ж правовому спору між тими ж сторонами на території Договірної Сторони, де має бути визнане і виконане рішення, було вже раніше винесено рішення, яке набрало законної сили, або якщо установою цієї Договірної Сторони було раніше почато провадження в даній справі;

e) якщо згідно з положеннями цього Договору, а у випадках, не передбачених цим Договором, згідно з законодавством Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане, справа належить до виключної компетенції її установ.

Положення цього Договору про виконання рішень не зачіпають законодавства Договірних Сторін про переказ грошових сум і про вивезення предметів, набутих у результаті виконання.

1. Якщо сторона на підставі рішення, яке було винесене на території однієї Договірної Сторони і набрало законної сили, зобов'язана відшкодувати судові витрати, компетентний суд другої Договірної Сторони за клопотанням дозволяє безплатне виконання рішення про стягнення цих витрат.

2. Судовими витратами вважаються також витрати на переклад і засвідчення документів, зазначених у статті 64.

У випадках відшкодування судових витрат, понесених державою, клопотання подається судом Договірної Сторони, на території якої виникли витрати.

До клопотання про дозвіл примусового виконання додається засвідчена судом першої інстанції копія рішення або його частини, яка містить зазначення відносно витрат, і видана тим же судом довідка про те, що рішення набрало законної сили і підлягає виконанню.

1. Клопотання про виконання рішення про судові витрати, яке має розглядатись на території другої Договірної Сторони, подається в суд, що виніс рішення про витрати, або в суд, який виніс рішення у справі в першій інстанції.

2. Суд, згаданий у пункті 1, надсилає клопотання компетентному суду другої Договірної Сторони в порядку, передбаченому в статті 3.

Суд, який дозволяє за клопотанням примусове виконання рішення про стягнення судових витрат, обмежується перевіркою, чи набрало рішення законної сили і чи підлягає воно виконанню. Рішення про дозвіл примусового виконання або про відмову у виконанні виноситься без заслухування сторін; воно може бути оскаржене відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої розглядається клопотання.

1. Договірні Сторони зобов'язуються відповідно до умов, передбачених цим Договором, на вимогу видавати одна одній осіб, які перебувають на їх території, для притягнення до кримінальної відповідальності або для виконання вироку.

2. Видача для притягнення до кримінальної відповідальності провадиться за такі діяння, які за законами обох Договірних Сторін є караними і за вчинення яких передбачається покарання у вигляді позбавлення волі на строк не менше одного року чи більш тяжке покарання.

3. Видача для виконання вироку провадиться за такі діяння, які відповідно до законодавства обох Договірних Сторін є караними і за вчинення яких особу, видача якої вимагається, було засуджено до позбавлення волі на строк не менше шести місяців чи до більш тяжкого покарання.

1. Видача не має місця, якщо:

a) особа, видача якої вимагається, є громадянином запитуваної Договірної Сторони;

b) на момент одержання вимоги згідно з законодавством запитуваної Договірної Сторони кримінальне переслідування не може бути порушене або вирок не може бути виконаний внаслідок скінчення строку давності чи з іншої законної підстави;

c) щодо особи, видача якої вимагається, на території запитуваної Договірної Сторони за той же злочин було винесено вирок або постанову про закриття провадження в справі, які набрали законної сили;

d) злочин відповідно до законодавства хоча б однієї Договірної Сторони переслідується в порядку приватного обвинувачення (за заявою потерпілого).

2. У видачі може бути відмовлено, якщо злочин, у зв'язку з яким вимагається видача, вчинено на території запитуваної Договірної Сторони.

3. У разі відмови у видачі запитуючу Договірну Сторону має бути інформовано про підстави відмови.

1. Вимога про видачу повинна мати такі реквізити:

а) найменування запитуючої установи:

b) текст закону запитуючої Договірної Сторони, на підставі якого діяння визнається злочином;

с) по можливості опис зовнішності особи, видача якої вимагається, її фотографію, відомості про неї, включаючи громадянство, і про місце проживання чи місцеперебування;

d) розмір шкоди, заподіяної злочином.

2. До вимоги про видачу для здійснення кримінального переслідування має бути додано засвідчену копію постанови про взяття під варту з описом фактичних обставин справи.

3. До вимоги про видачу для виконання вироку має бути додано засвідчену копію вироку з відміткою про набрання ним законної сили і текст положення кримінального закону, на підставі якого особу засуджено. Якщо засуджений уже відбув частину покарання, передаються також дані про це.