Про страхування

на юридичних осіб - у розмірі тридцяти п’яти мінімальних заробітних плат;

на фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - у розмірі десяти мінімальних заробітних плат;

ґ) неналежний нагляд страховика за діяльністю його працівників з реалізації та керівників з реалізації, страхових агентів, субагентів та додаткових страхових агентів - у розмірі п’ятнадцяти мінімальних заробітних плат;

д) подання страховим або перестраховим брокером завідомо недостовірної інформації Регулятору для внесення до Реєстру:

на юридичних осіб - у розмірі від п’яти до тридцяти п’яти мінімальних заробітних плат;

на фізичних осіб - підприємців - у розмірі від однієї до десяти мінімальних заробітних плат;

е) невиконання страховим посередником вимоги щодо ведення окремих поточних рахунків для отримання платежів за договорами страхування (перестрахування):

на юридичних осіб - у розмірі тридцяти мінімальних заробітних плат;

на фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - у розмірі тридцяти мінімальних заробітних плат;

є) здійснення діяльності з реалізації страхових продуктів страховими посередниками, виконання функціональних обов’язків щодо реалізації страхових та перестрахових продуктів керівниками з реалізації та працівниками з реалізації страховика та страхового посередника, які не відповідають вимогам, встановленим цим Законом до таких осіб:

на юридичних осіб - у розмірі тридцяти п’яти мінімальних заробітних плат;

на фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - у розмірі десяти мінімальних заробітних плат;

ж) невиконання страховим агентом - фізичною особою - підприємцем, страховим агентом - юридичною особою, страховим та/або перестраховим брокером вимоги про страхування відповідальності:

за відсутність договору не більше трьох робочих днів - у розмірі однієї мінімальної заробітної плати;

за відсутність договору не більше 14 календарних днів - у розмірі двох мінімальних заробітних плат;

за відсутність договору більше 14 календарних днів - у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат;

з) невиконання страховиком, страховим посередником вимог щодо надання інформації клієнту до укладення договору страхування:

на юридичних осіб - у розмірі двох мінімальних заробітних плат;

на фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - у розмірі однієї мінімальної заробітної плати;

и) відмова страховика, страхового посередника від перевірки Регулятора або перешкоджання такій перевірці:

на юридичних осіб - у розмірі тридцяти п’яти мінімальних заробітних плат;

на фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - у розмірі десяти мінімальних заробітних плат;

і) ухилення страховиком, страховим посередником від виконання або несвоєчасне виконання розпорядження про усунення порушення в діяльності з реалізації страхових послуг:

на юридичних осіб - у розмірі від п’яти до тридцяти мінімальних заробітних плат;

на фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - у розмірі від однієї до десяти мінімальних заробітних плат.

Заходи впливу, визначені пунктами 8 і 9 цієї частини, можуть застосовуватися Регулятором одночасно із заходом впливу, передбаченим пунктом 1 цієї частини, або за факт вчинення порушення об’єктом нагляду, якщо порушення усунуто до моменту застосування заходу впливу;

10) тимчасова заборона використання власником істотної участі у страховику права голосу на загальних зборах страховика (тимчасова заборона права голосу);

11) тимчасове відсторонення посадової особи об’єкта нагляду від виконання обов’язків;

12) віднесення страховика до категорії неплатоспроможних;

13) анулювання ліцензії на здійснення діяльності із страхування;

14) ліквідація страховика;

15) виключення з державних реєстрів, які ведуться Регулятором, у тому числі позбавлення статусу саморегулівної організації та виключення осіб, які здійснюють діяльність з реалізації страхових та перестрахових продуктів.

У разі невиконання або неналежного виконання страховиком, страховим посередником заходів впливу Регулятор має право застосувати інші заходи впливу, передбачені цією статтею.

2. Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до страховика або іншої особи, яка може бути об’єктом нагляду Регулятора, здійснюється з урахуванням:

1) характеру допущених порушень, повторності та/або систематичності їх вчинення;

2) причин, які зумовили виникнення виявлених порушень;

3) особливостей виду діяльності на ринку фінансових послуг, характеру і обсягів послуг, які надаються;

4) загального фінансового стану надавача фінансових або супровідних послуг чи іншої особи, яка може бути об’єктом нагляду Регулятора відповідно до цього Закону;

5) ступеня відповідальності надавача фінансових або супровідних послуг, рівня його співпраці з Регулятором, наявності чи відсутності у надавача фінансових або супровідних послуг випадків притягнення до відповідальності за вчинення порушення законодавства, а також заходів, вжитих надавачем фінансових або супровідних послуг з метою запобігання повторному вчиненню порушення;

6) оцінки можливих негативних наслідків для клієнтів і кредиторів надавача фінансових або супровідних послуг чи для фінансової стабільності.

3. Заходи впливу за порушення страховиком вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення застосовуються Регулятором відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".

4. Спеціальними законами з питань регулювання діяльності учасників ринку страхування можуть встановлюватися інші (додаткові) заходи впливу.

5. Рішення Регулятора про застосування заходу впливу обов’язково має містити:

1) відомості про встановлені обставини (факти);

2) кількісні, якісні оцінки та висновки Регулятора, включаючи обґрунтування адекватності застосування відповідного заходу впливу на підставі встановлених обставин (фактів);

3) відомості про результати розгляду заперечень (пояснень) страховика (інших осіб, які можуть бути об’єктом нагляду Регулятора) або посадової особи страховика (інших осіб, які можуть бути об’єктом нагляду Регулятора), який/яка став/стала об’єктом перевірки Регулятора, щодо якого/якої прийнято рішення (за їх наявності).

6. Рішення Регулятора про застосування заходу впливу може бути оскаржено до суду відповідно до законодавства України. Оскарження рішення Регулятора не зупиняє його виконання.

7. Особа, яку на підставі рішення Регулятора відсторонено від посади (виконання повноважень), може бути поновлена на посаді (відновлено виконання повноважень) лише на підставі рішення Регулятора або за рішенням суду.

1. Порядок застосування коригувальних заходів, заходів раннього втручання та заходів впливу, встановлених статтями 119-121 цього Закону, визначається нормативно-правовими актами Регулятора, чинними на момент прийняття рішення Регулятора про застосування відповідних заходів.

2. Розмір штрафів, що застосовуються до страховиків та інших осіб, нагляд за діяльністю яких здійснює Регулятор, встановлюється законом та нормативно-правовими актами Регулятора.

3. Заходи впливу, встановлені статтею 121 цього Закону, можуть бути застосовані Регулятором протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через три роки з дня його вчинення, якщо інший строк не встановлений законом.

4. Рішення Регулятора про застосування до страховика заходу впливу у вигляді накладення штрафу набирає чинності з робочого дня, наступного за днем прийняття такого рішення. У разі якщо рішення Регулятора про застосування до страховика заходу впливу у вигляді накладення штрафу протягом одного місяця з дня набрання ним чинності не було виконано або не було оскаржено у судовому порядку, таке рішення визнається виконавчим документом, підлягає оформленню Регулятором відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" та передається до органів державної виконавчої служби або приватному виконавцю для примусового виконання згідно із законом.

Рішення Регулятора про застосування до страховика заходу впливу у вигляді накладення штрафу може бути оскаржено в судовому порядку відповідно до закону. У разі якщо зазначене рішення протягом місяця з дня набрання ним чинності було оскаржено в судовому порядку та адміністративним судом було відкрито провадження у справі про оскарження зазначеного рішення, таке рішення визнається виконавчим документом з дня набрання законної сили відповідним судовим рішенням, яким підтверджено законність рішення Регулятора, підлягає оформленню Регулятором відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" та передається до органів державної виконавчої служби або приватному виконавцю для примусового виконання згідно із законом.

5. Інформація про застосовані Регулятором до страховиків заходи впливу може оприлюднюватися Регулятором на сторінках свого офіційного інтернет-представництва у встановленому законом та нормативно-правовими актами Регулятора порядку.

1. Регулятор приймає рішення про анулювання ліцензії страховика одночасно з рішенням про віднесення страховика до категорії неплатоспроможних з підстав, визначених статтею 124 цього Закону.

2. Регулятор має право прийняти рішення про анулювання ліцензії у разі наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) звернення страховика із заявою про анулювання ліцензії в межах процедури добровільного виходу з ринку;

2) наявність недостовірної інформації у документах, поданих страховиком для отримання ліцензії;

3) невиконання страховиком розпорядження, рішення Регулятора про усунення виявлених порушень або вимог, встановлених цим Законом та нормативно-правовими актами Регулятора, що регулюють умови ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;

4) повторне порушення страховиком вимог, встановлених нормативно-правовими актами Регулятора, що регулюють умови ліцензування діяльності з надання фінансових послуг. Повторним вважається порушення, вчинене протягом двох років з дня прийняття Регулятором рішення про застосування заходу впливу про порушення страховиком вимог, щодо яких було застосовано такий захід впливу;

5) виявлення факту здійснення страховиком ризикової діяльності, що загрожує інтересам його страхувальників та/або інших кредиторів страховика. Перелік ознак, наявність яких є підставою для висновку Регулятора про здійснення страховиком ризикової діяльності, визначається нормативно-правовим актом Регулятора;

6) страховик не розпочав здійснення діяльності з надання фінансових послуг протягом шести місяців з дати отримання ліцензії;

7) страховик не здійснює діяльності з надання фінансових послуг протягом шести місяців поспіль;

8) встановлення (виявлення) порушення страховиком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення після застосування Регулятором до страховика не менше двох заходів впливу за порушення законодавства у цій сфері протягом двох років;

9) відмова страховика у проведенні перевірки Регулятором, зокрема недопуск уповноважених осіб Регулятора до проведення перевірки, ненадання документів, інформації щодо предмета перевірки, відмова в доступі до інформаційних систем та/або приміщень, об’єктів, що використовуються при наданні фінансових послуг, або відсутність протягом першого дня перевірки особи, уповноваженої представляти інтереси страховика на час проведення перевірки;

10) виявлення двох та більше порушень страховиком вимог нормативно-правових актів Регулятора щодо забезпечення реалізації і моніторингу ефективності застосованих відповідно до Закону України "Про санкції" спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій);

11) невиконання страховиком плану виходу з ринку та недотримання процедури виходу з ринку;

12) незвернення страховика до Регулятора з повторною заявою про анулювання ліцензії та виключення з Державного реєстру фінансових установ відповідно до положень та у строк, передбачений частиною тринадцятою статті 62 цього Закону;

13) непрозора структура власності страховика;

14) наявність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про припинення юридичної особи;

15) встановлення перевіркою факту відсутності страховика за його місцезнаходженням, зазначеним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

3. Порядок анулювання ліцензії страховика визначається нормативно-правовими актами Регулятора.

4. Регулятор не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про анулювання ліцензії страховика:

1) надсилає страховику повідомлення про таке рішення у письмовій формі (у паперовій формі або у формі електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг");

2) оприлюднює повний текст рішення з обґрунтуванням його прийняття на сторінках свого офіційного інтернет-представництва з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних" та надає для опублікування в газеті "Голос України" або "Урядовий кур’єр" інформацію про оприлюднення повного тексту рішення. З дня оприлюднення повного тексту рішення на сторінках офіційного інтернет-представництва Регулятора страховик, рада страховика, страхувальники та інші кредитори і контрагенти страховика вважаються повідомленими про прийняте Регулятором рішення про анулювання ліцензії страховика.

У разі анулювання ліцензії cтраховика Регулятор має право інформувати про це уповноважений орган нагляду за страховою діяльністю іноземної держави, з яким підписано меморандум (укладено угоду) про обмін інформацією про припинення права страховика здійснювати діяльність із страхування на території іноземної держави.

5. З дати прийняття рішення про анулювання ліцензії страховика зупиняється виконання страховиком грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), строк виконання яких настав, та припиняються заходи, спрямовані на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), крім випадків виходу з ринку страховика без припинення юридичної особи.

6. Правочини, вчинені страховиком після прийняття рішення про анулювання його ліцензії або протягом трьох років, що передували прийняттю такого рішення, можуть бути визнані судом недійсними, якщо вони завдали збитків страховику або його кредиторам, з таких підстав:

1) страховик виконав майнові зобов’язання раніше встановленого терміну або початку строку виконання зобов’язання;

2) страховик до прийняття рішення про анулювання ліцензії прийняв на себе зобов’язання, у тому числі за правочинами, що вчиняються страховиком з пов’язаними особами, на умовах, що не вважаються поточними ринковими умовами, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов’язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

3) страховик здійснив відчуження або придбання майна за ціною, нижчою або вищою за ринкову ціну, за умови що в момент прийняття зобов’язання або внаслідок його виконання майна страховика було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

4) страховик оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до страховика перевищувала вартість майна;

5) страховик прийняв на себе заставні зобов’язання для забезпечення виконання грошових вимог.

7. Правочини, вчинені страховиком протягом трьох років, що передували прийняттю рішення про анулювання його ліцензії, можуть бути визнані недійсними судом у межах ліквідаційної процедури за заявою Регулятора, ліквідатора або кредитора також з таких підстав:

1) страховик безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

2) страховик уклав договір з пов’язаною особою;

3) страховик уклав договір дарування.

8. У разі визнання недійсними правочинів страховика з підстав, передбачених частиною шостою або сьомою цієї статті, кредитор зобов’язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від страховика, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на день вчинення правочину.

9. У разі прийняття рішення про анулювання ліцензії страховика Регулятор має право:

1) прийняти рішення про заборону такому страховику проводити будь-які операції/здійснювати будь-яку діяльність;

2) звернутися до банків, інших установ (у тому числі фінансових), державних реєстраторів із забороною проведення будь-яких операцій з майном страховика.

1. Регулятор зобов’язаний прийняти рішення про віднесення страховика до категорії неплатоспроможних у разі наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) зменшення розміру прийнятного регулятивного капіталу для виконання вимог до мінімального капіталу на 50 і більше відсотків рівня мінімального капіталу, встановленого нормативно-правовими актами Регулятора;

2) неможливість виконати вимоги до мінімального капіталу протягом 90 днів з дня, коли встановлено порушення таких вимог. Регулятор має право віднести страховика до категорії неплатоспроможних у будь-який момент протягом зазначеного 90-денного періоду у разі часткового або повного невиконання плану фінансування страховика;

3) неможливість виконати вимоги до капіталу платоспроможності протягом 180 днів з дня, коли встановлено порушення таких вимог, якщо строк виконання не було подовжено відповідно до цього Закону. Регулятор має право віднести страховика до категорії неплатоспроможних у будь-який момент протягом зазначеного 180-денного періоду у разі часткового або повного невиконання плану відновлення діяльності страховика;

4) неподання страховиком до Регулятора плану відновлення діяльності страховика та/або плану фінансування страховика у встановлені цим Законом строки у разі порушення страховиком вимог до капіталу платоспроможності та/або мінімального капіталу.

2. Регулятор має право прийняти рішення про віднесення страховика до категорії неплатоспроможних у разі наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) невиконання страховиком у встановлений договором або законодавством України строк своїх зобов’язань перед страхувальниками та іншими кредиторами, строк виконання яких настав, у тому числі через недостатність/відсутність грошових коштів;

2) повторне відхилення Регулятором плану відновлення діяльності страховика або плану фінансування страховика;

3) повторне порушення вимог до мінімального капіталу протягом 270 днів з дня усунення порушення таких вимог та/або виконання плану фінансування;

4) повторне порушення вимог до капіталу платоспроможності протягом 180 днів з дня усунення порушення таких вимог та/або виконання плану відновлення діяльності;

5) зменшення розміру прийнятних активів для покриття технічних резервів для цілей фінансової звітності нижче рівня, встановленого нормативно-правовими актами Регулятора;

6) систематичне неподання, критерії якого встановлені нормативно-правовими актами Регулятора, страховиком фінансової та іншої звітності, додаткової інформації відповідно до вимог, визначених законом та нормативно-правовими актами Регулятора.

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 січня 2024 року, крім:

підпункту 29 та абзаців другого - п’ятого і одинадцятого - тринадцятого підпункту 36 пункту 3, пункту 21, пунктів 24-26 цього розділу, які набирають чинності та вводяться в дію з дня, наступного за днем опублікування цього Закону;

розділу XII "Реалізація страхових та перестрахових продуктів", який вводиться в дію з 1 січня 2025 року;

положень статті 25 щодо обов’язкової наявності незалежних директорів у раді значимого страховика, що вводяться в дію з 1 січня 2026 року.

2. Визнати таким, що втратив чинність з дня введення в дію цього Закону, Закон України "Про страхування" (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 18, ст. 78 із наступними змінами).

3. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) у Кодексі торговельного мореплавства України (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., №№ 47-52, ст. 349):

у частині другій та пункті "д" частини третьої статті 14 слова "морського страхування" замінити словами "страхування морських ризиків";

текст статті 191 викласти в такій редакції:

"Судновласник (перевізник, фрахтівник) за договором морського перевезення зобов’язаний укласти договір страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю пасажирів під час користування морським транспортом, за класом страхування 12, визначеним статтею 4 Закону України "Про страхування".

Порядок та умови такого страхування можуть визначатися центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, за погодженням з Національним банком України";

доповнити статтею 191-1 такого змісту:

"Стаття 191-1. Страхування морських ризиків

Судновласник (перевізник, фрахтівник) при здійсненні морських перевезень зобов’язаний у випадках, визначених законодавством, укласти:

1) договір страхування відповідальності перевізника та виконавця робіт, пов’язаних з обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування шкоди, заподіяної пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;

2) договір страхування засобів водного транспорту;

3) договір страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів за шкоду, заподіяну життю і здоров’ю фізичних осіб, навколишньому природному середовищу, майну фізичних та юридичних осіб під час перевезення небезпечних вантажів;

4) договір страхування відповідальності морського судновласника.

Порядок та умови такого страхування можуть визначатися центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, за погодженням з Національним банком України";

розділ VIII виключити;

2) частину п’яту статті 57 Сімейного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 21-22, ст. 135) викласти в такій редакції:

"5. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є виплати (страхові виплати та виплати викупних сум), одержані за договорами страхування життя та здоров’я";

3) у Господарському кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 18-22, ст. 144):

у частині першій статті 69 слова "гарантії обов’язкового медичного" виключити;

частину другу статті 83 викласти в такій редакції:

"2. Особливості реєстрації господарських товариств, які здійснюють банківську діяльність і діяльність із страхування, а також професійну діяльність на ринках капіталу та організованих товарних ринках, визначаються цим Кодексом та відповідними законами";

у статті 200:

у назві слова "Банківська гарантія" замінити словом "Гарантія";

частину першу викласти в такій редакції:

"1. Гарантія (банківська гарантія) є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов’язань шляхом письмового підтвердження банком, іншою фінансовою установою задоволення вимог управненої сторони в розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов’язана сторона) не виконає зазначене у ньому певне зобов’язання або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні";

статтю 333 виключити;

частину шосту статті 344 викласти в такій редакції:

"6. Для здійснення міжнародних розрахунків використовуються комерційні документи: коносамент, накладна, рахунок-фактура, документи у сфері страхування (страховий поліс, сертифікат, ковер-нота, бордеро, сліп тощо), документ про право власності та інші комерційні документи. Фінансовими документами, що використовуються для здійснення міжнародних розрахунків, є простий вексель, переказний вексель, боргова розписка, чек та інші документи, що використовуються для одержання платежу";

статтю 352 викласти в такій редакції:

"Стаття 352. Страхування

1. Страхування - це правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов’язаних з життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством";

статті 353-355 виключити;

4) у Цивільному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356):

частину сьому статті 104 викласти в такій редакції:

"7. Особливості припинення банку, страховика, кредитної спілки як юридичної особи встановлюються законом";

у частині першій статті 560 слова "страхова організація" виключити;

абзац перший частини першої статті 581 викласти в такій редакції:

"1. Якщо предмет застави не підлягає страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму, якщо інше не передбачено законом";статті 979-981, 983 і 985 викласти в такій редакції:

"Стаття 979. Договір страхування

1. Договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України "Про страхування", інших законодавчих актів.

2. Законом може бути встановлено обов’язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов’язкове страхування).

3. Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування/категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов’язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством.

Стаття 980. Предмет договору страхування

1. Предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов’язаного з об’єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.

Об’єктом страхування можуть бути:

життя, здоров’я, працездатність та/або пенсійне забезпечення;

майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати;

відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.

Стаття 981. Форма договору страхування

1. Договір страхування укладається в письмовій формі з дотриманням вимог до письмової форми правочину, встановлених цим Кодексом.

Факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим полісом (сертифікатом).

2. У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним";

"Стаття 983. Момент набрання чинності договором страхування

1. Договір страхування набирає чинності з моменту, передбаченого договором страхування або законодавством.

2. Дія договору страхування не поширюється на події, що мають ознаки страхового випадку, які настали до набрання чинності договором страхування (крім випадку застосування ретроактивної дати)";

"Стаття 985. Укладення договору страхування на користь третьої особи

1. Страхувальник має право укласти із страховиком договір страхування на користь третьої особи.

Особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом";

у статті 986:

у частині першій слова "За згодою страхувальника предмет договору страхування" замінити словами "Об’єкт страхування";

доповнити частиною третьою такого змісту:

"3. Вимоги, передбачені для укладення договору страхування, поширюються на укладення договору співстрахування";статті 987-991 виключити;

текст статті 993 викласти в такій редакції:

"1. До страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки";

статтю 994 виключити;

в абзаці другому частини першої статті 996 слова "Договір страхування відповідальності фізичної особи" замінити словами "Договір страхування, за яким застрахована відповідальність фізичної особи";

частини другу - шосту статті 997 виключити;

частину першу статті 998 викласти в такій редакції:

"1. Договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених законом";

у назві і тексті статті 1194 слова "цивільну", "страхового" та "страховим" виключити;

у назві і тексті статті 1229 слова "страхового", "страхове" та "особистого" виключити;

5) частину третю статті 39 Кримінально-виконавчого кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 3-4, ст. 21) викласти в такій редакції:

"3. У разі ушкодження здоров’я внаслідок нещасного випадку під час виконання громадських робіт відшкодування шкоди засудженому здійснюється відповідно до законодавства";

6) у Повітряному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 48-49, ст. 536):

статтю 117 викласти в такій редакції:

"Стаття 117. Страхування цивільної авіації

1. Суб’єкти авіаційної діяльності зобов’язані укладати договори страхування ризиків цивільної авіації за класами страхування 1, 5, 11 та/або 13, визначеними статтею 4 Закону України "Про страхування".

2. Порядок та умови здійснення страхування ризиків цивільної авіації визначаються уповноваженим органом з питань цивільної авіації за погодженням з Національним банком України";

у назві статті 118 слова "з авіаційного страхування" замінити словами "із страхування ризиків цивільної авіації";

абзац третій пункту 1 частини першої статті 127 викласти в такій редакції:

"порушення вимог статті 118 цього Кодексу щодо страхування ризиків цивільної авіації";

7) у Кодексі цивільного захисту України (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., № 34-35, ст. 458):

викласти в такій редакції:

"Стаття 49. Страхування

1. Страхуванням у сфері цивільного захисту є правовідносини з передачі ризику від суб’єкта господарювання, іншої юридичної особи до страховика на умовах, визначених договором страхування, з метою захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, пов’язаних з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням заподіяної шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі внаслідок пожежі або іншої надзвичайної ситуації, проведення робіт із запобігання чи ліквідації наслідків пожежі або іншої надзвичайної ситуації.

2. Суб’єкти господарювання, інші юридичні особи, у користуванні яких є об’єкти підвищеної небезпеки, зобов’язані укладати договори страхування відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок надзвичайних ситуацій, у тому числі пожеж та аварій на об’єктах підвищеної небезпеки, екологічно небезпечних аварій та надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, аварій, що становлять загрозу санітарному чи епідемічному здоров’ю населення, за класом страхування 13, визначеним статтею 4 Закону України "Про страхування", у порядку, встановленому законодавством.

Порядок та умови такого страхування можуть визначатися центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, за погодженням з Національним банком України.

3. Договір страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання, інших юридичних осіб (крім суб’єктів господарювання, інших юридичних осіб, у користуванні яких є об’єкти підвищеної небезпеки) за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок надзвичайних ситуацій, небезпечних подій, у тому числі пожеж та аварій на території та/або об’єктах нерухомості, укладається з урахуванням результатів аудиту пожежної та техногенної безпеки в порядку, встановленому законодавством.

підпункт "м" пункту 2 частини першої статті 69 викласти в такій редакції:

"м) відсутності на об’єкті підвищеної небезпеки договору страхування відповідальності за шкоду, яку може бути заподіяно внаслідок надзвичайних ситуацій, у тому числі пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, екологічно небезпечними аваріями та надзвичайними ситуаціями техногенного та природного характеру, аваріями, що становлять загрозу санітарному та епідемічному благополуччю населення";

пункт 3 частини третьої статті 84 викласти в такій редакції:

"3) виплат за договорами страхування, укладеними відповідно до законодавства (в разі укладення)";

частину третю статті 86 викласти в такій редакції:

"3. Будівництво або закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих, які проживали у приватному житловому фонді, здійснюється за рахунок державних коштів, які виділяються на зазначені цілі, за вирахуванням коштів, отриманих постраждалим за договором страхування (у разі укладення такого договору)";

у назві глави 25 слова "та страхування" виключити;

8) у Кодексі України з процедур банкрутства (Відомості Верховної Ради України, 2019 р., № 19, ст. 74):статтю 4 доповнити частиною сьомою такого змісту:

"7. Заходи щодо запобігання банкрутству боржника-страховика вживаються у порядку, визначеному Законом України "Про страхування";

статтю 24 викласти в такій редакції:

"Стаття 24. Страхування відповідальності арбітражного керуючого

1. Арбітражний керуючий має право укласти із страховиком договір страхування відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок неумисних дій або помилки під час здійснення повноважень арбітражного керуючого, за класом страхування 13, визначеним статтею 4 Закону України "Про страхування".

Порядок та умови здійснення такого страхування можуть визначатися центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства, за погодженням з Національним банком України";

частину другу статті 25 викласти в такій редакції:

"2. Шкода, заподіяна особі внаслідок неумисних дій або помилки арбітражного керуючого, відшкодовується за рахунок арбітражного керуючого або страхових виплат у разі укладення ним договору страхування";

абзац перший частини першої статті 65 викласти в такій редакції:

"1. Після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду (а в разі ліквідації страховика або кредитної спілки - також до Національного банку України) звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються";

у статті 92:

частини першу - четверту викласти в такій редакції:

"1. При розгляді справи про банкрутство страховика учасником провадження у справі про банкрутство визнається Національний банк України.

Арбітражний керуючий у справі про банкрутство страховика повинен скласти іспит за програмою підготовки арбітражних керуючих у справах про банкрутство небанківських фінансових установ.

Підставою для звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство страховика є:

віднесення Національним банком України страховика до категорії неплатоспроможних та прийняття Національним банком України рішення про анулювання ліцензії страховика;

виявлення ліквідатором страховика, який здійснює ліквідацію страховика на підставі пункту 3 частини першої статті 110 Цивільного кодексу України, недостатності вартості майна такого страховика для задоволення вимог кредиторів.

2. Заява про відкриття провадження у справі про банкрутство страховика може бути подана до господарського суду боржником, від імені якого виступає ліквідатор страховика, призначений судом за клопотанням Національного банку України згідно з частиною третьою статті 105 Цивільного кодексу України, або Національним банком України.

Господарський суд у судовому засіданні за участю сторін ухвалює постанову про визнання страховика банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру у разі неплатоспроможності страховика або у разі недостатності вартості майна страховика для задоволення вимог кредиторів у межах процедури, передбаченої статтею 110 Цивільного кодексу України.

3. Санація страховика до відкриття провадження у справі про банкрутство не допускається.

4. Відповідно до цього Кодексу щодо боржника-страховика застосовуються такі судові процедури:

розпорядження майном страховика;

ліквідація страховика.

Процедури, визначені цим Кодексом щодо санації боржника після відкриття провадження у справі про банкрутство, не застосовуються до страховика";

частину п’яту виключити;

частину шосту викласти в такій редакції:

"6. У разі визнання господарським судом страховика банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури всі договори страхування, укладені таким страховиком, за якими страховий випадок не настав до дати прийняття зазначеного рішення, припиняються";

доповнити статтею 92-1 такого змісту:

"Стаття 92-1. Особливості банкрутства страхових посередників

1. З дня визнання страхового посередника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури арбітражний керуючий відповідно до порядку, встановленого Національним банком України, має право розпоряджатися коштами, що знаходяться на поточних рахунках із спеціальним режимом використання страхового посередника, без платіжних доручень.

2. Кошти, що знаходяться на поточних рахунках із спеціальним режимом використання страхового посередника, перераховуються виключно:

1) для виплати страхових премій - страховикам, яким вони належні відповідно до договору із страховиком;

2) для здійснення страхових виплат - страхувальникам, яким вони належні відповідно до договору страхування;

3) для виплати винагороди за реалізацію страхових продуктів - таким страховим посередникам";

9) у Законі України "Про природно-заповідний фонд України" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 34, ст. 502; 2010 р., № 11, ст. 112; 2020 р., № 47, ст. 408):

статтю 50 викласти в такій редакції:

"Стаття 50. Страхування природно-заповідного фонду

Для компенсації шкоди, заподіяної заінтересованими підприємствами, установами та організаціями на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, за рахунок коштів таких підприємств, установ та організацій укладаються договори страхування відповідальності за шкоду, заподіяну пожежами та аваріями території та об’єктам природно-заповідного фонду. Порядок та умови такого страхування затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з Національним банком України";

частини другу і третю статті 61-1 виключити;

10)пункт "е" частини першої статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19) викласти в такій редакції:

"е) страхування за рахунок державного бюджету в порядку та на умовах, встановлених Кабінетом Міністрів України, на випадок захворювання на інфекційні хвороби медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров’я та державних наукових установ, пов’язаного з виконанням ними професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб (надання медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби, робота з живими збудниками та в осередках інфекційних хвороб, проведення дезінфекційних заходів тощо)";

11) абзац другий частини першої статті 46 Закону України "Про дорожній рух" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 31, ст. 338) викласти в такій редакції:

"організовувати за рахунок коштів підприємства, установи чи організації страхування життя, здоров’я та працездатності водія від нещасних випадків за класом страхування 1, визначеним статтею 4 Закону України "Про страхування". Порядок та умови такого страхування визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, за погодженням з Національним банком України";

12) у Законі України "Про нотаріат" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 39, ст. 383 із наступними змінами):

назву і частину першу статті 28 викласти в такій редакції:

"Стаття 28. Страхування відповідальності приватного нотаріуса

Для забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок вчиненої нотаріальної дії та/або іншої дії, покладеної на нотаріуса відповідно до закону, приватний нотаріус зобов’язаний до початку зайняття приватною нотаріальною діяльністю укласти договір страхування відповідальності";

пункт 2 частини першої статті 29-1 викласти в такій редакції:

"2) якщо приватний нотаріус не уклав договір про страхування відповідальності приватного нотаріуса або розмір страхової суми не відповідає вимогам цього Закону, - до усунення порушення, але не більше 30 днів з дня його виявлення";

13) частину другу статті 3 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 11, ст. 50 із наступними змінами) виключити;

14) у Законі України "Про транспорт" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 51, ст. 446 із наступними змінами):

частину першу статті 12 доповнити абзацом одинадцятим такого змісту: