Про Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні

Верховна Рада України

1. Подану Кабінетом Міністрів України Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні ("Заповідники") з урахуванням зауважень та пропозицій, висловлених народними депутатами України під час її обговорення, затвердити (додається).

2. Кабінету Міністрів України забезпечити реалізацію затвердженої Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні.

Метою Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні ("Заповідники") є поліпшення умов для збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду (далі - ПЗФ) як національного надбання, забезпечення подальшого науково обгрунтованого розвитку заповідної справи в Україні до 2005 року на основі визнання її соціального, економічного та екологічного значення для усталеного розвитку держави та народу України.

Передбачена Програмою система заходів спрямована на збереження унікальних і типових ландшафтів, інших природних комплексів, біологічного різноманіття, в тому числі генофонду рослинного і тваринного світу, підвищення ролі заповідних територій у розробці наукових основ раціонального природокористування та охорони природи, розвитку природознавчих наук, здійсненні моніторингу навколишнього природного середовища, підготовці висококваліфікованих фахівців, екологічному та патріотичному вихованні громадян.

Програма передбачає розв'язання таких основних завдань:

визначення стратегії розвитку заповідної справи;

зміцнення наукових, організаційних, правових, фінансових, матеріально-технічних та інших засад розвитку заповідної справи;

оптимізацію мережі природних і біосферних заповідників, національних природних парків, територій та об'єктів ПЗФ інших категорій;

активізацію наукових досліджень на базі заповідних територій, посилення ролі Національної академії наук України і Міністерства охорони навколишнього природного середовища України у науково-методичному забезпеченні та координації роботи заповідників і національних природних парків, розробці наукових та організаційних засад заповідної справи;

сприяння підвищенню ролі заповідної справи у екологічному та патріотичному вихованні громадян та підготовці фахівців, входженню України до міжнародної системи співробітництва з питань розвитку заповідної справи.

Програма грунтується на аналізі розвитку заповідної справи в Україні та інших державах, вимогах відповідних міжнародно-правових актів та рекомендаціях міжнародних організацій.

Розвиток наукових та організаційних засад заповідної справи в Україні значною мірою зумовлюється денатуралізацією природних екологічних систем, яка дедалі посилюється у глобальному та регіональному масштабі. У зв'язку з цим особливого значення набувають підтримання природного ходу основних екологічних процесів, збереження унікальних та типових екологічних систем, всього різноманіття генетичних ресурсів біосфери, які нині перебувають під загрозою знищення через надмірну експлуатацію природних ресурсів та деструкцію ландшафтів.

Здебільшого безсистемний техногенний вплив призвів до значного руйнування усталеного для народу навколишнього природного середовища, значною мірою позначився на генофонді природи України. На сьогодні збереглося близько 30 відсотків природної рослинності, яка перебуває на різних стадіях трансформації. Особливу тривогу викликає стан справ із збереженням генофонду рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин і рослин. До другого видання Червоної книги України занесено 381 вид тварин (близько 60 відсотків з них - безхребетні), 531 вид рослин та грибів, у тому числі 429 видів судинних рослин, які становлять понад 12 відсотків всієї дикорослої флори. Порівняно з першим виданням (1976 рік) кількість видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, збільшилася майже в чотири рази. До переліку рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення, рослинних угруповань ("Зелена книга України"), підготовленого та опублікованого науковцями, занесено 127 таких угруповань. Катастрофічно зменшуються запаси цінних лікарських та декоративних рослин.

Найефективнішим засобом охорони видів тваринного і рослинного світу, унікальних та типових природних комплексів є розширення та підвищення репрезентативності мережі ПЗФ.

Організаційно-правові основи ведення заповідної справи визначено Законом України "Про природно-заповідний фонд України" (1992 рік) та актами законодавства, прийнятими відповідно до нього. ПЗФ України розглядається як складова частина світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною, і включає 6100 територій та об'єктів загальною площею 1412,8 тис. гектарів (2,34 відсотка території України), розподіл яких за категоріями характеризується такими даними (за станом на 1 січня 1994 року):

Заповідними є близько 300 тисяч гектарів найбільш цінних болотних масивів, 150 тисяч гектарів місць зростання лікарських рослин, майже дві тисячі гектарів земель, що є місцем оселення цінної ентомофауни. З метою збереження водно-болотних угідь, що мають міжнародне значення, головним чином як місця оселення водоплавних птахів, в акваторії Тендрівської та Ягорлицької заток Чорного моря, у дельті Дунаю та у затоці Сиваш під особливу охорону взято понад 220 тисяч гектарів. Відповідно до Указу Президента України від 10 березня 1994 року N 79/94 , рішень місцевих органів влади для наступного заповідання зарезервовано близько 700 тисяч гектарів цінних у науковому та екологічному відношенні територій.

Однак, незважаючи на вжиті заходи, мережа ПЗФ в Україні є значно меншою (2,34 відсотка загальної території), ніж у більшості країн Європи, де цей показник досягає 5-7, а в північному регіоні - 11-12 відсотків.

Основні проблеми розвитку заповідної справи в Україні зумовлені перш за все недосконалістю системи управління у цій сфері, низьким рівнем фінансування, матеріально-технічного забезпечення, недостатнім розвитком спеціальних наукових досліджень, слабкою правовою відповідальністю за порушення режиму заповідних територій та об'єктів. За сучасних умов переходу на переважно ринкові відносини господарювання, зміни форм власності на землю становище ще більше ускладнюється.

Концепція розвитку заповідної справи передбачає зростання її суспільного значення для розвитку держави та для народу України, оптимізацію і розвиток системи територій та об'єктів ПЗФ з метою забезпечення охорони біологічного різноманіття, типових та унікальних ландшафтів України, сприяння підтриманню екологічної рівноваги на її території, зміцнення бази для проведення моніторингу навколишнього природного середовища, наукових досліджень, екологічного та патріотичного виховання громадян.

Оптимізація мережі територій та об'єктів ПЗФ, подальший розвиток заповідної справи в Україні мають бути забезпечені на основі вирішення таких першочергових завдань:

збільшення площі територій та об'єктів ПЗФ як важливого інтегрального екологічного показника до 2000 року в цілому в Україні до 3-4, а в окремих регіонах - до 9-10 відсотків, забезпечення репрезентативності ПЗФ за флористичною, ценотичною, фауністичною, геологічною, грунтознавчою, ландшафтною та іншими екологічними ознаками;

пріоритетного розвитку груп об'єктів високої категорії заповідності, насамперед багатофункціональних (національних природних парків, біосферних заповідників), створення їх у регіонах, недостатньо представлених у ПЗФ, оптимізації меж існуючих об'єктів ПЗФ з метою поліпшення умов для збереження заповідних природних комплексів;

розширення мережі територій та об'єктів ПЗФ, які, крім збереження генофонду, ценофонду, фауністичних, ландшафтних та інших природних комплексів, сприяння підтриманню екологічної рівноваги, передбачають також проведення екологічного та краєзнавчого виховання, регламентованого відпочинку на природі;

розвитку мережі територій та об'єктів ПЗФ, у яких поєднуються завдання охорони об'єктів природи і культури;

удосконалення класифікації ПЗФ шляхом запровадження нових та уточнення статусу існуючих категорій;

формування загальнодержавної територіальної комплексної системи охорони навколишнього природного середовища на основі поєднання територій та об'єктів ПЗФ з іншими територіями, що особливо охороняються;

запровадження регулярного наукового аналізу стану ПЗФ;

розвитку та підвищення ефективності участі України у міжнародному співробітництві у сфері заповідної справи, створення міжнародних багатофункціональних заповідних об'єктів;

вдосконалення системи державного управління у сфері заповідної справи, перш за все заповідниками та національними природними парками;

поліпшення фінансового, матеріально-технічного та правового забезпечення розвитку заповідної справи, посилення відповідальності за порушення режиму заповідних територій;

органічного поєднання завдань розвитку заповідної справи з системою освіти, екологічного та патріотичного виховання.

Особливе значення для подальшого розвитку заповідної справи мають наукові дослідження з таких проблем:

вдосконалення економічних, правових, екологічних та організаційних засобів збереження та відновлення біологічного різноманіття, природних комплексів та об'єктів, що перебувають в умовах неоднакового ступеня антропогенної зміненості та впливу різних типів господарської діяльності;

розроблення критеріїв наукової, екологічної, економічної, рекреаційної і соціальної оцінки територій та об'єктів ПЗФ;

проведення середньо- і великомасштабного вивчення та картографування природних комплексів та їх компонентів для здійснення комплексного моніторингу стану територій та об'єктів ПЗФ, розробки наукових основ охорони навколишнього природного середовища, збереження різних типів природних комплексів, створення геоінформаційних систем;

поглиблення наукових основ збереження і розведення у штучних умовах рідкісних видів фауни і флори з метою їх наступної реінтродукції та введення в культуру, створення необхідних для цього спеціальних розплідників та розсадників.

Для вирішення зазначених та інших наукових проблем доцільно розширити наукові дослідження установ Національної академії наук України у природних і біосферних заповідниках, національних природних парках та на інших територіях і об'єктах ПЗФ, посилити роль Академії у забезпеченні методичного керівництва всіма науковими дослідженнями на природно-заповідних територіях. З цією метою має бути розроблена наукова програма Національної академії наук України, забезпечено участь її фахівців у підвищенні кваліфікації наукових співробітників природних та біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних парків, а також інших природоохоронних установ.

Важливим завданням є розширення наукової діяльності ботанічних садів, дендрологічних та зоологічних парків.

З метою розвитку наукових досліджень з проблем заповідної справи, поліпшення їх координації, здійснення аналізу, оцінки та прогнозу екологічного стану ПЗФ передбачається створити на базі існуючої лабораторії наукових основ заповідної справи (м.Київ) науковий центр при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища України, який буде співпрацювати з Національною академією наук України, Українською академією аграрних наук, вищими навчальними закладами та іншими науковими центрами.

Мережу територій та об'єктів ПЗФ передбачається розширяти за рахунок мінімально антропогенно порушених земель та акваторій, а також тих, на яких ширше представлені види тварин і рослин, занесені до Червоної книги України, та рідкісні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України. Має бути забезпечено, щоб у кожній фізико-географічній провінції був щонайменше один природний, біосферний заповідник або національний природний чи регіональний ландшафтний парк, де охорона природних комплексів і збереження екологічної рівноваги поєднуватимуться з організованими формами підготовки кадрів, екологічного виховання, екологічного туризму, регламентованого відпочинку на природі (додаток N 1).

Мають бути проведені додаткові наукові дослідження з метою вивчення можливості заповідання частин територій, які до цього часу використовувалися як військові полігони, пошуку можливостей посилення охорони великих та малих річок, морських акваторій, територій, де представлені типові грунти, шляхом включення найбільш цінних ділянок до ПЗФ.

Важливо посилити охорону місцезнаходжень викопної фауни і флори, ширше проводити на заповідних територіях відновлення корінних, типових природних комплексів, реакліматизацію видів тварин та реінтродукцію рослин.

Значна увага приділятиметься формуванню на базі природних заповідників, національних природних парків та інших заповідних територій системи полігонів для моніторингу навколишнього природного середовища, створенню біосферних заповідників у складі їх міжнародної мережі.

Намічається також розширення існуючих територій та об'єктів ПЗФ з метою збереження прилеглих до них та інших цінних у екологічному відношенні територій та акваторій у дельті Дунаю, на північному узбережжі Чорного та Азовського морів, у тому числі Бердянської, Обитічної, Білосарайської та Кривої кіс, у районі Шацьких озер та в інших регіонах (додаток N 2).

Подальшого розвитку має набути резервування особливо цінних у науковому та екологічному відношенні територій для наступного заповідання.

Розвиток мережі ПЗФ передбачається забезпечити у поєднанні з оптимізацією структури інших територій, що особливо охороняються і мають екологічні, захисні функції (ліси 1 групи, зелені зони міст та селищ міського типу, водоохоронні зони, полезахисні лісосмуги та інші), з метою формування з урахуванням ландшафтних умов, структури гідрологічних басейнів, динамічних та інших особливостей природних комплексів територіальної основи загальнодержавної системи охорони навколишнього природного середовища, у якій особливо цінні у екологічному відношенні території ("екологічні вузли") з'єднуються між собою "екологічними коридорами", в тому числі транснаціональними. Це матиме особливе значення для збереження біологічного різноманіття, шляхів міграції тварин, стабілізації екологічної обстановки, запобігання розвиткові несприятливих природних процесів.

Здійснення моніторингу навколишнього природного середовища передбачає формування такої мережі територій та об'єктів ПЗФ, яка б враховувала територіальні та часові зміни екосистем у межах країни та тенденції глобальних змін біосфери. Ця система повинна відображати фоновий, еталонний стан навколишнього природного середовища, регіональні особливості, диференціацію ландшафтів та інших природних комплексів, ступінь їх антропогенної трансформації, враховувати особливості динаміки, сприяти поліпшенню прогнозування змін на різних рівнях організації екологічних систем та стати складовою частиною державної системи моніторингу навколишнього природного середовища України. Для цього в межах територій ПЗФ визначатимуться місця розташування спеціальних полігонів, для яких передбачається:

створення докладних ландшафтних, геоботанічних та інших спеціальних екологічних карт, геоінформаційних систем;

закладання екологічних профілів, пробних площ, які репрезентуватимуть все різноманіття природних комплексів та об'єктів, їх просторово-часові особливості з метою організації на них спеціальних стаціонарних комплексних досліджень.

Програма передбачає створення системи централізованого опрацювання інформації, яка включатиме комп'ютерний банк даних з рядом пов'язаних між собою блоків: географічного, екологічного, ботанічного, зоологічного та інших.

Для поліпшення юридичного забезпечення розвитку заповідної справи в Україні у першочерговому порядку необхідно:

привести акти чинного законодавства у відповідність із Законом України "Про природно-заповідний фонд України";

розробити і прийняти законодавчі акти про рослинний світ та про систему територій, що особливо охороняються, надати Переліку рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення, рослинних угруповань ("Зелена книга України") нормативного характеру, забезпечити його офіційне видання;

вдосконалити нормативну базу діяльності природоохоронних органів, насамперед Міністерства охорони навколишнього природного середовища України;

уточнити класифікацію територій та об'єктів ПЗФ, внести інші зміни та доповнення до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" з метою розширення можливостей для збереження природно-історичних об'єктів екокультурної спадщини, охорони на заповідних територіях мігруючих видів тварин, штучного розведення та інтродукції, перш за все рідкісних видів тварин і рослин, збереження місцезнаходжень викопної флори і фауни, вирішення інших завдань, передбачених даною Програмою;

внести зміни до лісового законодавства для оптимізації проведення рубок на територіях ПЗФ;

розробити пропозиції щодо поліпшення механізму стимулювання підприємств і організацій, на землях яких створюються природно-заповідні об`єкти;

посилити адміністративну, кримінальну, матеріальну відповідальність за порушення режиму заповідних територій та вдосконалити механізм накладання відповідних стягнень;

завершити до кінця 1995 року оформлення прав як юридичних осіб природних та біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків загальнодержавного значення, а в разі потреби - інших об'єктів ПЗФ.

Передбачається створити у системі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України державний орган управління, якому підпорядкувати заповідники та національні природні парки України. Необхідно посилити державний контроль за додержанням режиму територій та об'єктів ПЗФ. Важливим завданням є впорядкування структури органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на місцях, які займаються питаннями заповідної справи, забезпечити поліпшення їх матеріально-технічної бази та кадрового складу.

Для обліку, оптимізації та прогнозування розвитку природно-заповідних територій слід прискорити створення державного кадастру територій та об'єктів ПЗФ.

Програмою передбачено поліпшення фінансового забезпечення розвитку заповідної справи, в тому числі збільшення обсягів капітального будівництва, коштів на реконструкцію та капітальний ремонт основних приміщень і споруд, на придбання основного лабораторного обладнання, транспортних засобів, спеціальних машин і механізмів, створення, розширення та утримання об'єктів ПЗФ, управління ними, на проведення наукових досліджень, забезпечення діяльності наукових центрів та лабораторій та здійснення інших заходів. Загальний обсяг витрат на шестирічний період (1995 - 2000 рр.) орієнтовно становить 4,84 трильйона карбованців у цінах на 1 травня 1994 року.

Фінансування розвитку заповідної справи має здійснюватися у централізованому порядку. Для здійснення заходів, передбачених Програмою, Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України за поданням Міністерства охорони навколишнього природного середовища України та за участю інших заінтересованих державних органів щорічно, з урахуванням економічних можливостей держави, визначатимуть обсяги державних централізованих капітальних вкладень і бюджетних коштів на проведення заходів, спрямованих на збереження та розвиток природно-заповідного фонду. Обсяги коштів, наведені у додатках N 3-11, є орієнтовними. Для вирішення завдань, передбачених Програмою, доцільно розширити використання коштів позабюджетних екологічних фондів, створити спеціальні фонди сприяння розвитку заповідної справи в Україні.

Передбачається також надання податкових та інших пільг підприємствам, установам та організаціям, які забезпечують функціонування територій і об'єктів ПЗФ.

З метою активізації участі України у міжнародному співробітництві з питань охорони і раціонального використання територій та об'єктів ПЗФ треба:

активізувати діяльність, спрямовану на укладення багатосторонніх та двосторонніх міжнародних угод у сфері заповідної справи;

вирішити питання приєднання України до Рамсарської конвенції 1971 року про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення головним чином як місця оселення водоплавних птахів, Вашингтонської конвенції 1973 року про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення, Боннської конвенції 1979 року про охорону мігруючих видів диких тварин, Бернської конвенції 1979 року про охорону дикої фауни і флори і природних місць їх перебування в Європі, Конвенції 1992 року про збереження біологічного різноманіття та інших міжнародно-правових актів, пов'язаних з вирішенням завдань заповідної справи;

забезпечити широку участь державних і наукових установ та неурядових організацій у виконанні міжнародних проектів, спрямованих на вирішення глобальних проблем охорони навколишнього природного середовища та розвиток заповідної справи;

створити у прикордонних місцевостях міждержавні заповідні території, передусім природні заповідники та національні природні парки, опрацювати з відповідними міжнародними організаціями питання надання кращим природним заповідникам та національним природним паркам України статусу біосферних, сертифікації їх Радою Європи з врученням відповідних дипломів;

систематично аналізувати міжнародний досвід розвитку заповідної справи, проводити наукові форуми і робочі зустрічі українських фахівців із заповідної справи з іноземними колегами;

розширити стажування українських фахівців із заповідної справи за кордоном;

сприяти створенню в Україні міжнародних наукових та інших центрів з проблем заповідної справи;

активізувати участь наукових установ у підготовці відповідних міжнародних наукових видань;

активніше розвивати міжнародний екологічний туризм.

З метою сприяння розвитку екологічної освіти та виховання передбачається:

формування на базі природних і біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, інших заповідних територій регіональних, національних та міжнародних центрів підготовки кадрів, екологічного та патріотичного виховання;

переглянути навчальні плани і програми дошкільних установ, середніх та вищих навчальних закладів з метою більш широкого врахування інтересів розвитку заповідної справи, тіснішого поєднання завдань екологічного та патріотичного виховання, насамперед дітей та молоді;

поліпшити підготовку кадрів для роботи в заповідниках, національних природних парках, ботанічних садах, дендрологічних і зоологічних парках, парках-пам'ятках садово-паркового мистецтва та на інших територіях та об'єктах ПЗФ шляхом організації відповідних кафедр, відділень, введення спеціальних учбових курсів;

організувати із залученням фахівців відповідних міжнародних організацій курси підвищення кваліфікації спеціалістів у галузі заповідної справи;

започаткувати випуск спеціального періодичного видання "Заповідна справа в Україні", систематичне опублікування наукових праць, виконаних на основі досліджень у заповідниках, національних природних парках, інших територіях ПЗФ, розширити випуск науково-популярних видань та іншої літератури з проблем заповідної справи.