Про Програму зайнятості населення на 1997 - 2000 роки

З метою створення соціально-економічних і організаційних умов для запобігання різкому зростанню безробіття, регулювання ринку праці та соціального захисту безробітних Кабінет Міністрів України

1. Схвалити Програму зайнятості населення на 1997 - 2000 роки та заходи щодо її реалізації, що додаються.

Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям раз на рік (до 10 березня) інформувати Міністерство праці про стан виконання зазначеної Програми.

2. Міністерству праці, Міністерству економіки, Фонду державного майна, Міністерству статистики, Міністерству фінансів щорічно починаючи з 1997 року одночасно з розробленням Державного бюджету України та Державної програми економічного і соціального розвитку подавати Кабінетові Міністрів України план дій та обсяги фінансування заходів Програми зайнятості населення на 1997 - 2000 роки на наступний рік.

3. Міністерству праці та Міністерству статистики раз на рік (до 10 квітня) інформувати Кабінет Міністрів України про хід реалізації заходів Програми і щоквартально - про стан ринку праці і використання коштів державного фонду сприяння зайнятості населення.

Програма зайнятості населення на 1997 - 2000 роки (далі - Програма) спрямована на виконання середньострокових завдань розвитку ринку праці в Україні, реалізацію державної політики зайнятості населення (далі - політика зайнятості) виходячи з визначених Верховною Радою України основних принципів економічної та соціальної політики та Програми діяльності Кабінету Міністрів України.

У Програмі враховано досвід формування та реалізації державних і територіальних програм зайнятості населення (далі - територіальні програми) в 1991 - 1995 роках, сучасний стан зайнятості населення та ринку праці, законодавчі та нормативно-правові акти з питань реформування ринку праці. Програму розроблено на 1997 - 2000 роки - другий етап перехідного періоду, основними завданнями якого є подальше реформування ринку праці, удосконалення механізмів управління в умовах посилення конкуренції робочої сили та безробіття.

На кожний наступний прогнозний рік передбачається розроблення відповідних заходів та кількісних показників як доповнення до цієї Програми або підготовка окремого розділу до Державної програми економічного і соціального розвитку України на черговий рік виходячи з економічного становища держави і ринку праці.

Мета Програми - здійснення конкретних заходів, спрямованих на реформування ринку праці, забезпечення продуктивної зайнятості населення, сприяння поверненню незайнятих громадян до економічно доцільної діяльності, запобігання масовому безробіттю внаслідок структурних змін в економіці, посилення соціального захисту неконкурентоспроможних верств населення. Досягнення зазначеної мети вимагає забезпечення на всіх рівнях державного управління ефективної співпраці місцевих органів виконавчої влади, об'єднань роботодавців і профспілок, проведення комплексної політики зайнятості, яка враховувала б взаємозалежність завдань економічного і соціального розвитку, а також пріоритети в розвитку окремих територій, галузей народного господарства. Реалізація Програми передбачає підвищення функціональної ролі та рівня роботи державної служби зайнятості (далі - служба зайнятості).

Ринок праці в Україні формувався у процесі перебудови механізму господарювання, здійснення інвестиційної політики, роздержавлення і приватизації власності, демократизації виробництва.

Для цього періоду характерні такі тенденції:

зменшення чисельності працюючих у суспільному виробництві та зростання нерегламентованої зайнятості;

зменшення чисельності та питомої ваги зайнятих у промисловості та будівництві, в галузях, що виробляють товари народного споживання та надають послуги населенню, зростання зайнятості в сільському господарстві;

повільне зростання зареєстрованого безробіття на фоні вимушеної неповної зайнятості населення (відпустки без збереження заробітної плати, неповний робочий день, тиждень);

подальша диференціація безробіття, утворення регіонів з підвищеним рівнем зареєстрованого безробіття, осередків часткового безробіття в окремих галузях тощо.

За останні чотири роки чисельність зайнятих у суспільному виробництві (крім особистого підсобного господарства) скоротилася на 3,4 млн. чоловік, або на 14,5 відсотка, чисельність робітників та службовців - на 2,7 млн. чоловік, або на 15,1 відсотка.

Повільними темпами йде вивільнення кадрів внаслідок змін у виробництві. Найінтенсивніше воно відбувалося в 1992 році, коли було вивільнено 454 тис. чоловік. Надалі цей процес дещо уповільнився, що зумовило збільшення часткового безробіття та зменшення реальної заробітної плати.

Підприємства і організації штучно стримують процес вивільнення, надаючи працівникам безоплатні відпустки та запроваджуючи неповні робочі дні, тижні. Протягом 1995 року в безоплатних відпустках різної тривалості перебувало близько 2,7 млн. чоловік (17,7 відсотка від середньоспискової чисельності працюючих), ще близько 0,9 млн. чоловік працювали неповний робочий день (5,6 відсотка).

Сучасні тенденції у сфері зайнятості впливають як на кількість звернень незайнятих громадян до служби зайнятості, так і на ефективність управління ринком праці.

Кількість осіб, що реєструються в службі зайнятості як такі, що шукають роботу, стабілізувалась на рівні близько 20 відсотків від загального ринку праці зі значною диференціацією по областях: від 8 - 10 відсотків в м. Києві, Чернівецькій, Харківській областях, до 30 - 40 відсотків у Волинській, Житомирській, Закарпатській, Івано-Франківській, Кіровоградській, Полтавській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій, Черкаській і Чернігівській областях.

Діяльність підрозділів служби зайнятості дала змогу запобігти суттєвому загостренню стану зареєстрованого безробіття. Майже 49,9 відсотка незайнятих громадян, які перебували на обліку в центрах зайнятості, було охоплено активними формами сприяння зайнятості. З них 229,7 тис. чоловік було працевлаштовано, 22,8 тис. чоловік залучено до тимчасових громадських робіт. Подальшого розвитку набуло професійне навчання та перепідготовка незайнятого населення. В 1995 році забезпечено навчання і перенавчання 67,2 тис. чоловік за 205 професіями і спеціальностями.

Проте через незначний розвиток сфери докладання праці та структурну невідповідність попиту і пропонування робочої сили зареєстроване безробіття в Україні поступово зростає. Чисельність зареєстрованих безробітних зросла з 70,5 тис. чоловік на початок 1993 року до 308,4 тис. чоловік на 1 грудня 1996 року, а рівень безробіття з 0,04 до 1,12 відсотка працездатного населення у працездатному віці. Станом на 1 грудня 1996 року найвищий рівень безробіття був у Волинській, Житомирській, Закарпатській, Івано-Франківській, Чернігівській та Львівській областях, де показник зареєстрованого безробіття в 2 - 3 рази перевищує середній по Україні.

У 1997 - 2000 роках передбачається, що з урахуванням прискореного створення належного правового та інструктивно-методичного забезпечення вже у 1997 році здійснюватиметься комплекс заходів щодо санації та стимулювання реструктуризації промислових підприємств. У разі диференційованого підходу до збереження зайнятості у кожному окремому випадку це призведе до стрімкого вивільнення кадрів, зменшення часткового та зростання зареєстрованого безробіття. Потреби структурної перебудови економіки обумовлять зменшення чисельності працюючих у базових галузях промисловості, що загострюватиме регіональні проблеми безробіття.

За розрахунками територіальних і базових програм зайнятості, внаслідок скорочення підприємствами працівників, які перебувають у стані часткового безробіття, та запровадження порядку виплати вивільнюваним працівникам двомісячної компенсації середньої заробітної плати з фонду зайнятості, фіксований ринок праці в 1997 році може становити 1612,1 тис. чоловік, з них 504,4 тис. вивільнених працівників. Чисельність зареєстрованих безробітних на кінець 1997 року становитиме 661,1 тис. чоловік, або 2,4 відсотка працездатного населення у працездатному віці (додатки 3, 4, 6).

Прогноз ринку праці на 1997 рік не виключає можливості різкого зростання безробіття, масштаби якого можуть вийти за межі, визначені у Програмі. У цьому разі, крім організації постійного моніторингу ринку праці, передбачається розроблення та здійснення заходів надзвичайного характеру.

На кінець 2000 року в Україні може бути 1,6 - 1,7 млн. чоловік зареєстрованих безробітних, або 5 - 6 відсотків працездатного населення у працездатному віці. Ринок праці передбачається мобільним, безробіття матиме переважно структурний та фрикційний характер.

З урахуванням змін у структурі виробництва, демографічних та інших особливостей, їх впливу на чисельність незайнятих громадян у Програмі виділено регіони, де склався підвищений потенціал безробіття та існує реальна небезпека його особливо стрімкого зростання. Ці регіони віднесено до територій пріоритетного розвитку, перспективних для створення нових робочих місць (додаток N 9).

При загальному зростанні рівня безробіття складними залишатимуться проблеми працевлаштування молоді, яка шукає перше робоче місце, а також інших категорій населення з обмеженою конкурентоспроможністю на ринку праці.

Серед громадян, які звертатимуться до служби зайнятості, та зареєстрованих безробітних поступово зростатиме питома вага кваліфікованих робітників і спеціалістів, осіб чоловічої статі, що вивільняються з підприємств. Зростатиме тривалість безробіття.

Основними напрямами реалізації політики зайнятості на середньострокову перспективу є:

створення сприятливих умов, у тому числі механізмів заохочення підприємців, для збільшення кількості нових робочих місць, розвитку сфери докладання праці, забезпечення продуктивної, вільнообраної діяльності;

здійснення ефективної галузевої та регіональної політики зайнятості шляхом швидкого реагування на зміни, що відбуваються на ринку праці, і впровадження на територіальному та базовому рівнях конкретних заходів селективної підтримки окремих підприємств і запобігання формуванню регіональних осередків довготривалого безробіття;

надання керованого характеру та забезпечення диференційованого підходу до вивільнення кадрів, забезпечення попереджувальної роботи з працівниками, яким загрожує вивільнення внаслідок реструктуризації підприємств, здійснення приватизації та роздержавлення, санації державних підприємств, банкрутства, ліквідації підприємств;

відродження мотивації до праці, стимулюючої, регулюючої та відтворювальної функцій заробітної плати, забезпечення регулювання доходів населення;

створення нормативно-правового та інструктивно-методичного забезпечення соціально-трудових відносин;

створення умов для найширшого залучення безробітних, незайнятих громадян і вивільнюваних працівників до оплачуваних громадських робіт і тимчасової зайнятості;

сприяння мобільності робочої сили на ринку праці шляхом посилення державного регулювання трудової міграції, ліцензування діяльності недержавних центрів зайнятості, що здійснюють працевлаштування, зокрема за кордоном;

підвищення конкурентоспроможності, професійно-ділового, кваліфікаційного рівня працюючих, вивільнюваних працівників та незайнятих громадян шляхом їх перенавчання та професійної підготовки, проведення профорієнтаційних заходів; підтримка самозайнятості безробітних, незайнятих громадян і вивільнюваних працівників шляхом надання їм у межах законодавства і з урахуванням фінансових можливостей економічної допомоги, послуг, пов'язаних з професійним навчанням тощо;

удосконалення системи соціального захисту і матеріальної підтримки безробітних, незайнятих громадян і вивільнюваних працівників, що забезпечуватиме належний рівень споживання, заохочуватиме до активних пошуків роботи;

поглиблення міжнародних зв'язків з проблем зайнятості населення, розвитку інфраструктури ринку праці шляхом співробітництва з міністерствами праці і службами зайнятості зарубіжних країн та міжнародними організаціями, обміну досвідом роботи тощо.

Визначені напрями реалізації політики зайнятості мають бути забезпечені як на державному, так і на регіональному рівнях шляхом скоординованої співпраці місцевих органів виконавчої влади, підприємств, організацій та установ, профспілкових об'єднань, служби зайнятості.

Для виконання Програми необхідно створити та запровадити систему нормативно-правового, організаційного, фінансового, матеріально-технічного, науково-методичного та інформаційного забезпечення, яка функціонуватиме в межах інфраструктури ринку праці.

Відповідальність за реалізацію Програми покладається на міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, службу зайнятості, які визначені виконавцями кожного її заходу. Організаційне і науково-методичне супроводження та контроль за реалізацією заходів Програми як на національному, так і на територіальному рівнях здійснюється Мінпраці, Державним центром зайнятості та їх органами на місцях, Науково-дослідним центром з проблем зайнятості населення та ринку праці Національної академії наук і Мінпраці.

Фінансування заходів Програми здійснюватиметься за рахунок коштів державного фонду сприяння зайнятості населення, коштів підприємств для створення нових робочих місць, бюджетних коштів для проведення наукових досліджень з проблем зайнятості, а також за рахунок технічної допомоги Ради Європи (програма "TACIS") для створення ефективної системи управління зайнятістю з урахуванням напрямів і обсягів витрат, передбачених територіальними програмами.

За попередніми розрахунками в 1997 році витрати державного фонду сприяння зайнятості населення становитимуть 497,28 млн. гривень.

Передбачається, що комплекс заходів фінансового, організаційного, інформаційного та інших видів забезпечення сприятиме нормальному функціонуванню механізму реалізації Програми та досягненню відповідності її фактичних і прогнозних кількісних показників.