Про затвердження Порядку розроблення, реалізації та оцінки результатів проходження програм диференційованого виховного впливу на засуджених

Відповідно до частин четвертої, п’ятої статті 123 Кримінально-виконавчого кодексу України, підпункту 2-5 пункту 3, пункту 10 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Порядок розроблення, реалізації та оцінки результатів проходження програм диференційованого виховного впливу на засуджених, що додається.

2. Департаменту публічного права (Кравченко Л.) подати цей наказ на державну реєстрацію відповідно до Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади".

3. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Висоцьку О.

1. Цей Порядок визначає механізм розроблення, реалізації та оцінки результатів проходження програм диференційованого вихованого впливу на засуджених до позбавлення волі (далі - програма ДВВ).

2. Програма ДВВ - це комплекс структурованих заходів, спрямований на створення умов для виправлення та ресоціалізації засуджених, мінімізацію їхніх криміногенних потреб з урахуванням оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення та формування у засуджених навичок, необхідних для успішної ресоціалізації, запобігання вчиненню ними нових кримінальних правопорушень, а також підготовки до звільнення.

3. Програми ДВВ поділяються за своєю спрямованістю на загальновиховні (далі - програми загальновиховного впливу) та корекційні (далі- корекційні програми).

4. Метою реалізації програми загальновиховного впливу є задоволення індивідуальних потреб засуджених, зміна їх особистісних характеристик, зокрема рівня вмотивованості, формування просоціальних цінностей, потреб та установок, навичок, які сприятимуть виправленню та ресоціалізації засуджених.

Відповідно до мети реалізації програми загальновиховного впливу охоплюють теми освіти (у тому числі професійної (професійно-технічної)), правової просвіти, духовного відродження, творчості, фізкультури і спорту, підготовки до звільнення тощо.

5. Метою реалізації корекційних програм є мінімізація виявлених на основі оцінки ризику вчинення повторного кримінального правопорушення криміногенних потреб засуджених, корекція негативних поведінкових проявів та формування у засуджених навичок, необхідних для успішної ресоціалізації, запобігання вчиненню ними повторних кримінальних правопорушень, а також підготовки до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.

Відповідно до мети реалізації розробляються корекційні програми, спрямовані на: формування просоціального мислення (зміна прокримінальних установок, ставлення до правопорушення); подолання агресивної поведінки; попередження зловживання психоактивними речовинами (подолання наркотичної та алкогольної залежності); формування життєвих навичок (ефективного спілкування; вирішення життєвих проблем; цілепокладання, формування позитивної життєвої перспективи; відновлення соціальних зв’язків; формування навичок з пошуку житла, відновлення/продовження здобуття освіти, пошуку роботи) тощо.

6. Інша спрямованість програм ДВВ визначається за результатами аналізу результатів оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення засудженими, що проводиться Департаментом з питань виконання кримінальних покарань (далі - Департамент) щороку до 01 березня за попередній рік, з метою виявлення актуальних ризиків та потреб засуджених, щодо яких відсутні програми ДВВ.

7. Програма ДВВ складається з:

1) мети (з урахуванням факторів ризику, на зменшення яких вона спрямована);

2) завдання програми (якщо програма складається з тематичних модулів, завдання програми визначаються до кожного модуля);

3) характеристики цільової категорії, включаючи опис факторів ризику, на подолання яких спрямовано програму, вік та стать учасників;

4) інформації про знання та навички, яких можуть набути засуджені за результатами проходження програми;

5) переліку ресурсів, необхідних для реалізації програми;

6) змісту заходів;

7) алгоритму реалізації програми, у якому визначаються особливості добору учасників, форми проведення занять (індивідуальна, групова), періодичність та тривалість занять, особи, які будуть проводити заняття в межах програми, тощо;

8) інструментів моніторингу та оцінки результатів програми (алгоритм та форми моніторингу та оцінки).

8. Корекційна програма додатково складається з:

1) опису методологічних засад (використання доказових методик, когнітивно-поведінкових інструментів та прийомів тощо);

2) тематики занять (якщо програма складається з тематичних модулів, тематика занять визначається до кожного модуля);

До корекційної програми також додається посібник, підготовлений згідно з методикою підготовки посібника до корекційної програми (додаток 1).

1. Основними принципами розроблення програм ДВВ є:

1) використання доказових методик, когнітивно-поведінкових інструментів та прийомів;

2) відповідність змісту програм криміногенним потребам засудженого;

3) врахування факторів сприйняття засудженого - його індивідуальних особливостей, що можуть впливати на участь у програмах.

2. Розроблення програми ДВВ здійснюється Департаментом на підставі положень про програми ДВВ, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 16 травня 2015 року № 1418/5 "Про затвердження положень про програми диференційованого виховного впливу на засуджених", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 травня 2016 року за № 727/28857, за участю робочої групи (далі - Робоча група), до складу якої входять представники Департаменту, установ виконання покарань (далі - установа), центральних органів виконавчої влади (за згодою), громадських об’єднань та благодійних організацій (за згодою), проєктів міжнародної технічної допомоги, які здійснюють свою діяльність в пенітенціарній сфері (за згодою).

3. Положення про Робочу групу, її персональний склад та план роботи затверджується наказом Департаменту.

4. Проєкт програми ДВВ проходить апробацію не менше ніж у п’яти установах, визначених наказом Департаменту, з урахуванням різних рівнів безпеки, для чоловіків, жінок та неповнолітніх, різним територіального розташування.

5. Строк апробації програми ДВВ становить не менше 6 місяців.

6. Результати апробації програм ДВВ обговорюються на засіданні Робочої групи та у разі необхідності проєкт програми ДВВ доопрацьовується Робочою групою.

За відсутності зауважень проєкт програми ДВВ вноситься Департаментом до Міністерства юстиції України для затвердження в установленому порядку.

1. Реалізація програми ДВВ передбачає виконання заходів (проведення занять), передбачених програмою ДВВ.

2. Реалізація програм ДВВ здійснюється персоналом соціально-психологічної служби установи (далі - персонал СПС установи), який пройшов навчання в межах підвищення кваліфікації та має відповідний документ (сертифікат, свідоцтво, посвідчення тощо).

3. Адміністрація установи може залучати до реалізації програм ДВВ волонтерів, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності на договірних засадах та за погодженням з Департаментом.

4. Програма ДВВ для кожного засудженого визначається персоналом СПС установи за результатами проведення оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення та відповідно до виявлених індивідуальних потреб.

5. Заходи з реалізації програми ДВВ включаються до індивідуальної програми соціально-виховної роботи із засудженим, яка є складовою щоденника індивідуальної роботи із засудженим, щоденника соціально-виховної роботи із засудженим неповнолітнім, визначених Положенням про відділення соціально-психологічної служби, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 04 листопада 2013 року № 2300/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 04 листопада 2013 року за № 1863/24395.

6. Участь засудженого в програмі ДВВ передбачає:

1) відвідування занять;

2) недопущення під час занять вчинків, що ображають людську гідність і громадську мораль, погроз, насильства та інших вчинків, що унеможливлюють проведення заходів, передбачених програмою ДВВ;

3) виконання завдань, передбачених програмою ДВВ.

7. Якщо засуджений не проходив програму ДВВ в індивідуальній програмі соціально-виховної роботи із засудженим зазначаються причини її непроходження.

1. Оцінка результатів проходження корекційної програми здійснюється за допомогою таких форм:

оцінка знань, навичок та установок засудженого перед проходженням корекційної програми (додаток 2);

оцінка знань, навичок та установок засудженого після проходження корекційної програми (додаток 3);

підсумкова оцінка результатів проходження корекційної програми (додаток 4).

2. Оцінки знань, навичок та установок засудженого перед та після проходження корекційної програми розробляються окремо до кожної корекційної програми з урахуванням її змістовного наповнення.

3. Оцінки знань, навичок та установок засудженого заповнюються засудженим перед та після проходження корекційної програми та обраховуються працівником соціально-психологічної служби установи (далі - працівник СПС установи), відповідальним за її реалізацію, в балах.

4. Підсумкова оцінка результатів проходження корекційної програми складається працівником СПС установи шляхом порівняння оцінок знань, навичок та установок засудженого перед та після проходження програми ДВВ, погоджується заступником начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи - начальником відділу соціально-виховної та психологічної роботи та додається до матеріалів особової справи засудженого.

5. Оцінка результатів проходження програми загальновиховного впливу здійснюється персоналом СПС установи шляхом внесення відповідних відомостей до індивідуальної програми соціально-виховної роботи із засудженим.

6. За результатами аналізу даних, відображених в оцінках результатів проходження програм ДВВ засудженими, а також з урахуванням динаміки зміни рівнів ризику вчинення повторного кримінального правопорушення та криміногенних потреб, стадій зміни поведінки цих засуджених, відомостей щодо вчинення нових кримінальних правопорушень, інших даних Департамент не рідше одного разу на два роки складає висновок у довільній формі щодо ступеня ефективності програм ДВВ, які впроваджувалися в установах, та ініціює за необхідності перед Робочою групою розробку змін або скасування програм ДВВ.

Посібник до корекційної програми має містити:

вступ;

опис очікуваних результатів (які знання, установки, уміння чи навички буде сформовано в засудженого, який проходить корекційну програму (далі - учасник) по її завершенні);

навчально-тематичний план (назви тем, час, виділений на їх проведення);

зміст програми (план-конспект кожного заняття/заходу);

посилання на літературу/список додаткової літератури для персоналу соціально-психологічної служби установи/особи, яка залучається до реалізації корекційної програми (далі - ведучий);

робочий зошит та/або роздаткові матеріали для учасника.

актуальність програми, обґрунтування необхідності створення програми, її новизна;

мета і завдання програми;

методологічні засади програми;

характеристики цільової категорії, включаючи опис факторів ризику, на подолання яких спрямовано програму, вік та стать учасників/учасниць;

гендерні особливості;

ресурси, необхідні для реалізації програми;

порядок проходження програми (кількість занять, тривалість, форма проведення, періодичність, загальна характеристика реалізації програми, рекомендована кількість учасників для групової форми роботи тощо);

рекомендовані методи і засоби моніторингу та оцінки досягнень учасників;

вимоги або рекомендації щодо підготовки потенційних ведучих програми.

Програма має передбачати щонайменше 12 занять/зустрічей, які можна впроваджувати як в індивідуальній (зокрема у вигляді онлайн занять), так і в груповій формах.

Орієнтовна тривалість індивідуального заняття для неповнолітніх - 45 хв, групового - 90 хв, для дорослих: індивідуального - 60 хв, групового - 90 хв.

Опис кожного заняття/заходу в межах програми має бути детальним та сформованим як керівництво до дії (у тому числі що та як має робити ведучий, щоб досягти мети як заняття, так і програми в цілому).

На початку кожного заняття вказуються:

порядковий номер та тема заняття;

мета заняття;

загальна тривалість одного заняття в межах теми: 1,5 год;

план проведення (до кожного заняття в межах теми) за формою:

хід заняття (передбачає детальній опис викладу теми - окремі вправи, поєднані єдиною логікою за для досягнення мети заняття).

Основними формами проведення вправ можуть бути:

інформаційне повідомлення (якщо надається інформація);

обговорення (якщо задаються запитання учасникам з певної теми);

робота в групах (якщо передбачається об’єднання учасників у групи для виконання певного завдання);

інтерактивна гра;

рольова гра;

інше (за потреби).

Хід заняття описується за схемою:

назва вправи (наприклад "Інформаційне повідомлення "Що таке стигматизація?");

мета вправи;

час проведення;

необхідні матеріали (наприклад, фліпчарт, маркери, стікери, кольорові картки, роздаткові матеріали тощо);

хід проведення;

запитання для обговорення (які варто підняти при проведенні вправи, в кінці вправи). Список запитань маркується рисками;

при описі вправ варто звернути увагу ведучого на певні ризики, які можуть виникнути, особливості проведення вправи, певні речі, які можна використати під час підведення підсумків вправи, певні реакції учасників, які можуть виникнути в ході вправи і як з цими реакціями працювати, тощо).

У примітках "До уваги ведучого!" також важливо робити акценти щодо гендерних особливостей проведення вправи та акцентів щодо того, якщо така вправа проводитиметься індивідуально. Якщо вправа особливих акцентів не потребує, то коментар писати не потрібно;

до кожної теми можуть бути підготовлені додатки (які нумеруються таким чином, коли перша цифра - це номер заняття, а друга - номер додатку в межах заняття) - роздаткові матеріали для учасників, інформаційні повідомлення та презентації до них, які допоможуть ведучому бути обізнаним та добре провести заняття (наприклад, заняття стосується попередження конфліктів - в додатку можуть бути види конфліктів), витяги з нормативних документів, тощо;

наприкінці кожного заняття учасники отримують завдання для самостійної роботи, воно має бути нескладним, таким, яке учасник може виконати в умовах установи виконання покарань, тож воно не має потребувати додаткових ресурсів. Це може бути завдання обміркувати варіанти якихось подій; фіксувати ситуації, які відбуваються протягом тижня (у контексті тематики заняття) та зробити висновки до кожної з них; написати лист додому та повідомити про щось, пов’язане з тематикою заняття тощо.

До програми мають додаватися матеріали для учасника (Зошит учасника), які він отримує перед кожним заняттям і використовує протягом заняття.