Щодо окремих питань застосування спрощеної системи оподаткування підприємцями - платниками єдиного податку

Державна фіскальна служба України розглянула Ваше звернення про отримання індивідуальної податкової консультації (далі - ІПК) щодо окремих питань застосування спрощеної системи оподаткування підприємцями - платниками єдиного податку та повідомляє наступне.

Питання оподаткування підприємницької діяльності регулюється Податковим кодексомУкраїни (далі - ПКУ). ПКУ регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою І розділу XIV ПКУ.

Обмеження щодо перебування на спрощеній системі для фізичних осіб - підприємців, які надають в оренду (суборенду) майно, передбачені пп. 291.5.3 п. 291.5 ст. 291 ПКУ, відповідно до якого фізичні особи - підприємці, які надають в оренду житлові приміщення, загальна площа яких перевищує 100 квадратних метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 квадратних метрів, не можуть бути платниками єдиного податку.

Стосовно надання послуг з тимчасового проживання повідомляємо таке. Усі види економічної діяльності суб'єктів господарювання, які на вищих рівнях деталізації групуються у галузі, є об'єктами класифікації в КВЕД. Класифікація видів економічної діяльності (далі - КВЕД ДК 009:2010), затверджена наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 р. N 457.

КВЕД - це статистичний інструмент для впорядкування економічної інформації. Водночас Класифікація є механізмом спільної мови, що має використання в багатьох інших, нестатистичних сферах (соціальному та податковому регулюванні, ліцензуванні, системі тарифів тощо), проте, не завжди адаптована до цього повною мірою. Код виду діяльності не обов'язково достатній критерій для виконання умов, передбачених нормативними актами. У застосуванні нормативних актів чи контрактів код виду діяльності - це припущення, а не доказ (абз. 8 п. 1 КВЕД ДК 009:2010). Отже, під час вибору виду діяльності, який планує здійснювати фізична особа - підприємець, необхідно використовувати нормативно-правові акти Держспоживстандарту України, де поряд з переліком конкретних видів діяльності передбачено інші види діяльності.

При цьому слід мати на увазі, що код виду діяльності не створює прав чи обов'язків для фізичних осіб - підприємців та не спричиняє жодних правових наслідків.

Статтею 10 ПКУ визначено, що до місцевих податків і зборів належить, зокрема, туристичний збір (далі - Збір). Відповідно до пп. 268.2.1 п. 268.2 ст. 268 ПКУ платниками Збору є зокрема громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, про встановлення Збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов'язанням залишити місце перебування в зазначений строк.

Перелік податкових агентів туристичного збору визначено пп. 268.5.2 п. 268.5 ст. 268 розд. XII ПКУ. Так, згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаної територіальної громади, справляння збору здійснюється податковими агентами, в тому числі фізичними особами - підприємцями, які надають послуги з тимчасового розміщення осіб у місцях проживання (ночівлі), визначених пп. 268.5.1 п. 268.5 ст. 268 ПКУ. Податкові агенти справляють Збір під час надання послуг, пов'язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею).

Відносно питання щодо безготівкових розрахунків повідомляємо. Відповідно до п. 1.4 глави 1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою N 22 Національного банку України від 21.01.2004 р., безготівкові розрахунки - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Разом з тим повідомляємо, що відповідно до п. 6 та п. 7 ст. 7 Закону України від 20 травня 1999 року N 679-ХIV "Про Національний банк України" Національний банк, зокрема, регулює діяльність платіжних систем та систем розрахунків в Україні, визначає порядок і форми платежів, у тому числі між банками, та визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює та забезпечує безперервне, надійне та ефективне функціонування, розвиток створених ним платіжних та облікових систем, контролює створення платіжних інструментів, систем автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації.

Тому з питання віднесення розрахунків сервіса "інтернет-банкінг" до безготівкових розрахунків Вам необхідно звернутись до Національного банку України.

Слід зазначити, що відповідно до п. 52.2 ст. 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.