Щодо практичного застосування норм чинного законодавства

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула звернення щодо практичного застосування норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє, що відповідь надається з урахуванням фактичних обставин, викладених у зверненні.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року N 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон N 2464).

Дія Закону N 2464 поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених Законом N 2464, або в частині, що не суперечить Закону N 2464 (п. 1 ст. 2 Закону N 2464).

Відповідно до п. 10 частини першої ст. 1 Закону N 2464 страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону N 2464 зобов'язані сплачувати єдиний внесок.

Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 частини першої ст. 1 Закону N 2464).

Згідно з частиною першою ст. 4 Закону N 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами, у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 1 частини першої ст. 7 Закону N 2464 визначено, що базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР "Про оплату праці", та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Водночас згідно з частиною сьомою ст. 7 Закону N 2464 перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року N 1170 затверджено Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок (далі - Перелік), згідно п. 6 розділу I якого не є базою для нарахування єдиного внеску компенсаційні виплати та добові, які виплачуються при переїзді на роботу в іншу місцевість згідно з чинним законодавством.

Крім того, п. 14 розділу I та п. 2 розділу II Переліку матеріальна допомога разового характеру, що надається окремим працівникам у зв'язку із сімейними обставинами, на оплату лікування, оздоровлення дітей, поховання, та платіж згідно з договорами добровільного медичного та пенсійного страхування працівників і членів їх сімей не є базою для нарахування єдиного внеску.

Враховуючи вищенаведене, компенсаційні виплати, які виплачуються при переїзді на роботу в іншу місцевість найманому працівнику, матеріальна допомога разового характеру у зв'язку із сімейними обставинами, на оплату лікування, оздоровлення дітей та платіж згідно з договорами добровільного медичного та пенсійного страхування працівників і членів їх сімей не є базою для нарахування єдиного внеску.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до пп. 162.1.2 п. 162.1 ст. 162 якого платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Об'єктом оподаткування нерезидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні (пп. 163.2.1 п. 163.2 ст. 163 Кодексу).

Згідно з пп. 164.2.16 п. 164.2 ст. 164 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, зокрема, сума страхових платежів (страхових внесків) за договорами добровільного медичного страхування, сплачена будь-якою особою-резидентом за платника податку чи на його користь, крім випадків, визначених підпунктами "а" та "б" цього підпункту.

Статтею 168 Кодексу визначено порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету.

Згідно з пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексуподатковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку 18 відс., визначену в ст. 167 Кодексу.

Отже, платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа, за яку чи на користь якої за договором добровільного медичного страхування товариством здійснено сплату сум страхових платежів (страхових внесків). При цьому юридична особа як податковий агент має здійснити нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету від імені такої фізичної особи та за її рахунок.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.