Про ветеринарну медицину

Профілактичний карантин не проводиться у разі переміщення тварин з однієї потужності на іншу, якщо такі потужності мають однаковий ветеринарно-санітарний статус, розташовані в межах території (зони), що має один ветеринарно-санітарний статус, і перебувають в управлінні однієї фізичної або юридичної особи.

2. У разі переміщення тварин між територіями (зонами, регіонами або компартментами) з однаковим ветеринарно-санітарним статусом у межах території України профілактичний карантин проводиться на потужностях за місцем призначення тварин. У разі переміщення тварин між територіями (зонами, регіонами або компартментами) з різним ветеринарно-санітарним статусом у межах території України профілактичний карантин проводиться на потужностях за місцем відправлення та за місцем призначення тварин. У разі переміщення тварин за межі території України профілактичний карантин проводиться на карантинній станції, визначеній відправником тварин, на території України. Якщо потужність, з якої переміщуються тварини, і карантинна станція мають однаковий ветеринарно-санітарний статус, профілактичний карантин тварин перед їх відправкою на карантинну станцію на потужності, з якої відправляються тварини, не проводиться.

3. Вимоги щодо проведення профілактичного карантину тварин повинні визначати, зокрема, тривалість та місце його проведення, перелік хвороб на наявність яких досліджуються тварини, методи діагностичних досліджень (випробувань). У разі проведення профілактичного карантину тварин перед їх переміщенням за межі території України повинні також враховуватися вимоги країни призначення таких тварин.

1. Оператори тваринницьких потужностей, інші фізичні та юридичні особи, які здійснюють утримання та/або обіг тварин, державні ветеринарні інспектори, офіційні ветеринарні лікарі, ліцензовані ветеринарні лікарі, уповноважені ветеринари зобов’язані негайно повідомляти відповідний територіальний орган компетентного органу про виявлення або підозру щодо наявності хвороби тварин, що підлягає повідомленню, або хвороби тварин, яка раніше не реєструвалася на території України.

Оператори тваринницьких потужностей, інші фізичні та юридичні особи, які здійснюють утримання та/або обіг тварин, зобов’язані повідомляти спеціалістів ветеринарної медицини, які здійснюють ветеринарне обслуговування відповідних потужностей (тварин), про нетипову загибель тварин, інші симптоми серйозних хвороб тварин або значний спад продуктивності тварин внаслідок невстановлених причин для подальшого розслідування, що може передбачати відбір зразків та проведення лабораторних досліджень (випробувань).

2. Посадова або службова особа, яка працює в системі компетентного органу, у разі отримання повідомлення про виявлення або підозру щодо наявності хвороби тварин, що підлягає повідомленню, негайно повідомляє про це головного державного ветеринарного інспектора відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Про виявлення або підозру щодо наявності хвороби тварин, що підлягає повідомленню, головний державний ветеринарний інспектор відповідної адміністративно-територіальної одиниці негайно повідомляє Головного державного ветеринарного інспектора України. У разі підозри щодо виникнення хвороби тварин, яка раніше не реєструвалася в Україні, Головний державний ветеринарний інспектор України повідомляє голову Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України.

3. Після отримання повідомлення про підозру щодо наявності хвороби тварин, що підлягає повідомленню, головний державний ветеринарний інспектор відповідної адміністративно-територіальної одиниці видає розпорядження про проведення епізоотичного розслідування, а також про застосування всіх або окремих карантинних заходів (карантинних обмежень), передбачених статтею 32 цього Закону, які діють до прийняття рішення про запровадження карантину Державною надзвичайною протиепізоотичною комісією при Кабінеті Міністрів України або відповідною місцевою державною надзвичайною протиепізоотичною комісією, але не більше 72 годин.

4. Розпорядження головного державного ветеринарного інспектора відповідної адміністративно-територіальної одиниці про застосування карантинних заходів (карантинних обмежень) повинно визначати межі неблагополучного пункту (спалаху хвороби), зони захисту, у разі необхідності - також зони спостереження та буферної зони, карантинні заходи (карантинні обмеження), що будуть застосовані в цих зонах, та очікуваний строк їх дії. Про прийняття такого розпорядження невідкладно повідомляється головний державний ветеринарний інспектор вищого рівня. У разі спалаху зоонозів про відповідне розпорядження негайно повідомляється центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я.

5. Протягом перших 24 годин після підтвердження спалаху хвороби тварин, що підлягає повідомленню, Головний державний ветеринарний інспектор України надсилає повідомлення про обставини такого спалаху, вірогідне джерело інфекції, ветеринарно-санітарні заходи, що застосовуються для боротьби із спалахом хвороби, а також про заплановані ветеринарно-санітарні заходи до відповідних міжнародних організацій та компетентних органів сусідніх держав. Протягом зазначеного строку компетентний орган забезпечує інформування громадян про відповідні карантинні заходи (карантинні обмеження) через свій офіційний веб-сайт та/або через медіа.

6. Протягом 48 годин після прийняття головним державним ветеринарним інспектором розпорядження про застосування карантинних заходів (карантинних обмежень) у зв’язку з підозрою щодо спалаху хвороби тварин, що підлягає повідомленню, за його поданням розпочинає роботу відповідна місцева державна надзвичайна протиепізоотична комісія. Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України розпочинає роботу за поданням Головного державного ветеринарного інспектора України, якщо характер хвороби тварин створює ризик її швидкого та масштабного поширення, зокрема якщо така хвороба поширилася або може поширитися на територію (частину території) кількох областей чи вийти за межі території Автономної Республіки Крим.

7. У разі виявлення або підозри щодо наявності хвороби людей, природним джерелом якої є тварини, лікар медичної лікувальної або діагностичної установи зобов’язаний негайно повідомити про це державного ветеринарного інспектора відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

1. У разі підозри щодо наявності хвороби тварин, що підлягає повідомленню, з метою встановлення відсутності або наявності такої хвороби тварин за розпорядженням головного державного ветеринарного інспектора адміністративно-територіальної одиниці відповідний територіальний орган компетентного органу організовує проведення в рамках епізоотичного розслідування таких заходів:

1) клінічний огляд репрезентативної вибірки сприйнятливих до хвороби свійських тварин;

2) відбір зразків від сприйнятливих до хвороби свійських тварин;

3) лабораторні дослідження (випробування);

4) інші заходи відповідно до законодавства.

2. У рамках епізоотичного розслідування за розпорядженням головного державного ветеринарного інспектора адміністративно-територіальної одиниці відповідний територіальний орган компетентного органу організовує проведення епізоотичного дослідження з метою:

1) встановлення можливого походження хвороби тварин, що підлягає повідомленню, та способу її поширення;

2) розрахунку можливої тривалості відповідної хвороби тварин, що підлягає повідомленню;

3) визначення тваринницьких потужностей та їхніх епізоотичних одиниць, потужностей з виробництва та обігу харчових продуктів, кормів, побічних продуктів тваринного походження або будь-яких інших локацій, на яких сприйнятливі до хвороб свійські тварини могли бути інфіковані, уражені паразитами або забруднені;

4) отримання інформації про переміщення свійських тварин, продуктів, кормів, осіб, транспортних засобів, будь-якого матеріалу або інших об’єктів, через які можливе поширення збудника хвороби, протягом періоду, що передував повідомленню про підозру щодо наявності відповідної хвороби;

5) отримання інформації про можливе поширення хвороби тварин, що підлягає повідомленню, у навколишньому природному середовищі, включаючи наявність та поширеність векторів хвороби тварин.

3. Під час епізоотичного розслідування лабораторні дослідження (випробування) проводяться уповноваженими лабораторіями, а інші ветеринарно-санітарні заходи - державними ветеринарними інспекторами, а в разі необхідності - також офіційними ветеринарними лікарями, ліцензованими ветеринарними лікарями, уповноваженими ветеринарами та ліцензованими закладами ветеринарної медицини.

4. Якщо результати епізоотичного розслідування свідчать, що можливе джерело хвороби тварин, що підлягає повідомленню, знаходиться на території іноземної держави, компетентний орган негайно інформує про це компетентний орган такої держави та співпрацює з ним у рамках подальшого епізоотичного розслідування та застосування ветеринарно-санітарних заходів з метою боротьби з такою хворобою тварин.

1. У разі підозри щодо наявності хвороби тварин, що підлягає повідомленню, державний ветеринарний інспектор, який здійснює нагляд за тваринами, щодо яких виникла така підозра, здійснює відбір патологічного матеріалу згідно з визначеними процедурами і направляє його до уповноваженої лабораторії для проведення лабораторних досліджень (випробувань), необхідних для встановлення остаточного діагнозу.

2. У разі підтвердження за результатами лабораторних досліджень (випробувань), клінічного огляду та епізоотичного розслідування спалаху хвороби тварин, що підлягає повідомленню, не пізніше 72 годин після прийняття головним державним ветеринарним інспектором розпорядження про застосування карантинних заходів (карантинних обмежень) за його поданням відповідна місцева державна надзвичайна протиепізоотична комісія приймає рішення про запровадження карантину. Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України приймає рішення про запровадження карантину за поданням Головного державного ветеринарного інспектора України, якщо характер хвороби створює ризик її швидкого та масштабного поширення, зокрема, якщо така хвороба поширилася або може поширитися на територію (частину території) кількох областей чи вийти за межі території Автономної Республіки Крим.

3. Рішенням про запровадження карантину визначаються межі неблагополучного пункту (спалаху хвороби), зони захисту, у разі необхідності - також зони спостереження та буферної зони, і передбачається застосування в межах зазначених зон одного або кількох ветеринарно-санітарних заходів, визначених відповідною інструкцією з профілактики та боротьби з хворобами тварин, а за її відсутності - карантинних заходів (карантинних обмежень), передбачених статтею 32 цього Закону. При визначенні меж неблагополучного пункту (спалаху хвороби), зони захисту, у разі необхідності - також зони спостереження та буферної зони, враховуються:

1) характер хвороби;

2) географічні, епізоотичні та гідрологічні чинники;

3) метеорологічні умови;

4) наявність, поширеність та тип векторів поширення хвороби тварин;

5) результати епізоотичного розслідування, а також інших проведених досліджень та епізоотичні дані;

6) результати лабораторних досліджень (випробувань);

7) карантинні заходи (карантинні обмеження), застосовані за розпорядженням головного державного ветеринарного інспектора відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

8) інші фактори, що впливають на поширення хвороби тварин, що підлягає повідомленню.

За рішенням відповідної державної надзвичайної протиепізоотичної комісії карантинні заходи (карантинні обмеження), передбачені статтею 32 цього Закону, можуть також застосовуватися за межами карантинної зони на епізоотично пов’язаних тваринницьких потужностях, потужностях з виробництва та обігу харчових продуктів, кормів, побічних продуктів тваринного походження, якщо результати епізоотичного розслідування, клінічного огляду, лабораторних досліджень (випробувань) або інші епізоотичні дані дають підстави для підозри щодо поширення хвороби тварин, що підлягає повідомленню, на або з таких потужностей.

4. Протягом перших 24 годин після прийняття рішення про запровадження карантину (карантинних обмежень) відповідна державна надзвичайна протиепізоотична комісія повинна забезпечити інформування про це осіб, які перебувають на території карантинної зони, та місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування суміжних адміністративно-територіальних одиниць. Повідомлення про запровадження карантину (карантинних обмежень) оприлюднюється на офіційному веб-сайті компетентного органу та/або в медіа.

Повідомлення про запровадження карантину (карантинних обмежень) повинно містити відомості про межі неблагополучного пункту (спалаху хвороби), зони захисту, у разі необхідності - також зони спостереження та буферної зони, про застосовані в кожній із цих зон карантинні заходи (карантинні обмеження) та очікуваний строк їх дії.

5. Після запровадження карантину Головний державний ветеринарний інспектор України надсилає до відповідних міжнародних організацій повідомлення про обставини спалаху хвороби тварин, що підлягає повідомленню, вірогідне джерело інфекції, ветеринарно-санітарні заходи, що застосовуються для боротьби із спалахом хвороби, а також заплановані ветеринарно-санітарні заходи.

6. У разі виявлення або підозри щодо наявності хвороби тварин, що підлягає повідомленню, на території сусідньої держави компетентний орган співпрацює з компетентним органом такої держави з метою координації заходів щодо боротьби з хворобою тварин.

1. Для локалізації, контролю та ліквідації хвороби тварин, що підлягає повідомленню, Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України, місцеві державні надзвичайні протиепізоотичні комісії приймають рішення про застосування таких карантинних заходів (карантинних обмежень):

1) проведення термометрії, відбору зразків та здійснення лабораторних досліджень (випробувань), а також інших заходів діагностики;

2) відокремлення здорових тварин від хворих, ізоляція хворих тварин та закриття потужностей, на яких виявлено хворобу тварин, що підлягає повідомленню;

3) облік усіх тварин, що утримуються на потужностях, стосовно яких існує підозра щодо наявності хвороби тварин, що підлягає повідомленню, а також облік усіх кормів, продуктів тваринного походження, інших товарів, засобів догляду за тваринами, супутніх об’єктів та гною, що знаходяться на потужностях, стосовно яких існує підозра щодо наявності відповідної хвороби, з урахуванням латентного періоду захворювання;

4) заборона або обмеження переміщення в межах та/або за межі неблагополучного пункту (спалаху хвороби), зони захисту, у разі необхідності - також зони спостереження та буферної зони будь-яких тварин, кормів, продуктів тваринного та рослинного походження, інших товарів, засобів догляду за тваринами, супутніх об’єктів та гною;

5) застосування стемпінг-ауту професійними та гуманними методами;

6) вилучення і безпечне знищення туш тварин, які загинули або були вбиті, кормів, продуктів тваринного та рослинного походження, інших товарів, засобів догляду за тваринами, супутніх об’єктів та гною у разі неможливості їх знешкодження звичайними методами очистки, дезінфекції, обробки чи переробки;

7) заборона організації ярмарків, виставок, аукціонів, публічних або інших заходів із залученням тварин, а також функціонування ринків і майданчиків для торгівлі тваринами;

8) зміна режиму роботи потужностей, що використовуються для розведення, вирощування, утримання, переміщення (транспортування), тренування, проведення змагань, виставок (огляду), конкурсів, вилову, забою або обігу тварин, для виробництва та/або обігу репродуктивного матеріалу, харчових продуктів тваринного походження, кормів тваринного походження та/або поводження з побічними продуктами тваринного походження;

9) заборона або обмеження здійснення злучки тварин, а також збирання, обробки, зберігання та використання сперми для штучного запліднення тварин, запліднених яйцеклітин та ембріонів, що походять з неблагополучного пункту, зони захисту, зони спостереження або буферної зони;

10) екстрена вакцинація, клінічні обстеження та лікування тварин;

11) обмеження переміщення осіб, які контактували з інфікованими тваринами і тваринами, стосовно яких існує підозра щодо інфікування, або з іншими товарами чи гноєм від інфікованих тварин;

12) закриття та блокування підходів до неблагополучного пункту (спалаху хвороби), зони захисту, у разі необхідності - також зони спостереження та буферної зони, встановлення на підходах до таких зон знаків, що попереджають про наявність хвороби тварин, що підлягає повідомленню, та організація відповідного контролю;

13) дезінфекція, дератизація, дезінсекція тваринницьких приміщень, загонів для худоби, дворів, пасовиськ, місць водопою та інших місць, в яких утримуються інфіковані тварини або тварини, стосовно яких існує підозра щодо інфікування, а також супутніх об’єктів, що перебували в контакті з такими тваринами;

14) надійна ізоляція, карантинування, а в разі неможливості, як виняток, - умертвіння гуманними методами тварин, інфікованих хворобами тварин, що підлягають повідомленню, що підтверджено документально, а також тварин, що можуть бути інфіковані хворобами тварин, що підлягають повідомленню, або сприяти поширенню таких хвороб залежно від результатів оцінки ризику, що підтверджено документально;

15) інспектування та/або спостереження за потужностями, включаючи відбір зразків крові або патологічного матеріалу для проведення лабораторних досліджень (випробувань), аналіз записів, що велися тваринницькими господарствами в неблагополучному пункті (спалаху хвороби), зоні захисту, у разі необхідності - також зоні спостереження та буферній зоні, інспектування та/або спостереження за потужностями за межами таких зон у разі підозри щодо наявності на таких потужностях хвороби тварин, що підлягає повідомленню;

16) спостереження за популяціями диких тварин, сприйнятливих до хвороби тварин, що підлягає повідомленню, включаючи відбір зразків крові або патологічного матеріалу для проведення лабораторних досліджень (випробувань);

17) залучення у встановленому порядку працівників центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України, та військовослужбовців для надання допомоги державним надзвичайним протиепізоотичним комісіям у запровадженні та здійсненні заходів щодо локалізації та ліквідації особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку Всесвітньої організації охорони здоров’я тварин;

18) застосування інших заходів біологічної безпеки у порядку, передбаченому законом, з метою запобігання поширенню хвороби тварин, що підлягає повідомленню.

2. У разі підозри щодо наявності хвороби тварин, що підлягає повідомленню, та під час карантину тварин застосовуються всі або окремі карантинні заходи (карантинні обмеження), передбачені частиною першою цієї статті, залежно від:

1) характеру хвороби тварин, що підлягає повідомленню;

2) рівня ризику в неблагополучному пункті (спалаху хвороби), зоні захисту, у разі необхідності - також у зоні спостереження та буферній зоні;

3) епізоотичних одиниць у межах ураженої потужності або потужності, стосовно якої існує підозра щодо наявності хвороби тварин, що підлягає повідомленню;

4) виду виробництва;

5) технічної можливості здійснення та ефективності карантинних заходів (карантинних обмежень).

3. У разі прийняття відповідною державною надзвичайною протиепізоотичною комісією рішення про проведення екстреної вакцинації тварин встановлюється зона екстреної вакцинації та затверджується план екстреної вакцинації, що розробляється компетентним органом згідно з вимогами відповідних інструкцій з профілактики та боротьби з хворобами тварин, а також із вимогами до вакцин, встановленими законодавством про ветеринарну медицину та благополуччя тварин.

4. При в’їзді до неблагополучного пункту (спалаху хвороби) та зони захисту виставляються охорона, карантинні пости та розміщуються попереджувальні знаки, що вказують на обов’язковий об’їзд відповідних зон. У разі необхідності за рішенням місцевої державної надзвичайної протиепізоотичної комісії охорона та карантинні пости також виставляються при в’їзді до зони спостереження та буферної зони. Облаштування карантинних постів здійснюється за участю місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

5. Вивезення і переміщення тварин та інших товарів з карантинної зони здійснюються лише за рішенням відповідного головного державного ветеринарного інспектора.

6. Фізичні та юридичні особи, діяльність яких пов’язана з виробництвом та/або обігом товарів та/або інших продуктів і матеріалів, що можуть бути носіями збудників хвороб тварин, у зв’язку з якими запроваджено карантин, зобов’язані надавати в користування особам, залученим до здійснення карантинних заходів (карантинних обмежень), на період дії карантину тварин службові приміщення, необхідне обладнання та засоби зв’язку.

7. В умовах карантину тварин голова Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України, голови місцевих державних надзвичайних протиепізоотичних комісій можуть приймати рішення про негайне здійснення карантинних заходів (карантинних обмежень) усіма або деякими офіційними ветеринарними лікарями, ліцензованими ветеринарними лікарями та іншими спеціалістами ветеринарної медицини.

8. У разі запровадження карантину тварин через спалах особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку Всесвітньої організації охорони здоров’я тварин, Кабінет Міністрів України за поданням Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії приймає нормативно-правові акти про:

1) залучення техніки, обладнання, ветеринарних препаратів, засобів ветеринарної медицини, транспортних засобів, а також про тимчасове використання потужностей, зокрема для безпечного знищення трупів (туш) тварин та супутніх об’єктів, вилучених з метою боротьби з хворобою;

2) виконання особливих завдань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності щодо забезпечення необхідних ветеринарно-санітарних заходів.

9. У разі виникнення на території України епізоотії особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку Всесвітньої організації охорони здоров’я тварин, що загрожує перерости в панзоотію чи спричиняє значні економічні втрати, Кабінет Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері ветеринарної медицини, погодженим із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, приймає рішення про виділення необхідних коштів з резервного фонду Державного бюджету України для здійснення заходів з локалізації та ліквідації такої хвороби.

10. Виконання карантинних заходів (карантинних обмежень) є обов’язковим для всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, а також фізичних та юридичних осіб, які перебувають у карантинній зоні.

1. Спалах хвороби тварин, що підлягає повідомленню, вважається ліквідованим:

1) якщо виконано умови, визначені відповідною інструкцією з профілактики та боротьби з хворобою тварин, а за її відсутності - умови, визначені відповідними міжнародними стандартами, інструкціями та рекомендаціями;

2) у разі відсутності міжнародних стандартів, інструкцій та рекомендацій - після одужання або загибелі останньої хворої тварини і закінчення найтривалішого інкубаційного періоду відповідної хвороби тварин, що підлягає повідомленню.

2. Спалах хвороби тварин, що підлягає повідомленню, не може вважатися ліквідованим, якщо після завершення усіх карантинних заходів не проведено остаточного очищення, дезінфекції, дератизації, дезінсекції та інших заходів з біологічної безпеки на потужностях, на яких стався спалах відповідної хвороби тварин, що підлягає повідомленню, а також інспектування таких потужностей, за результатами якого підтверджено ліквідацію такої хвороби, згідно з вимогами відповідної інструкції з профілактики та боротьби з хворобами тварин, а за її відсутності - вимогами відповідних міжнародних стандартів, інструкцій та рекомендацій.

3. Після ліквідації спалаху хвороби тварин, що підлягає повідомленню, відповідна державна надзвичайна протиепізоотична комісія приймає рішення про закінчення дії карантину тварин та забезпечує інформування громадян про прийняте рішення на офіційному веб-сайті компетентного органу та/або в медіа.

4. Головний державний ветеринарний інспектор України повинен негайно повідомити відповідні міжнародні організації про ліквідацію спалаху хвороби тварин, що підлягає повідомленню, та закінчення дії карантину тварин.

5. Відновлення популяції тварин на потужностях, на яких стався спалах хвороби тварин, що підлягає повідомленню, дозволяється лише після закінчення дії карантину тварин, але не раніше закінчення найтривалішого інкубаційного періоду відповідної хвороби тварин, що підлягає повідомленню, після одужання або загибелі останньої хворої тварини.

1. Під час спалаху хвороби тварин за офіційним зверненням головного державного ветеринарного інспектора відповідної адміністративно-територіальної одиниці або за рішенням відповідної державної надзвичайної протиепізоотичної комісії органи Національної поліції України залучаються в межах своїх повноважень до здійснення карантинних заходів відповідно до закону.

1. Майнова шкода (збитки), заподіяна фізичним та юридичним особам внаслідок запровадження карантинних заходів (карантинних обмежень) або у зв’язку з проведенням процедур і робіт щодо ліквідації та профілактики карантинних хвороб тварин, відшкодовується за рішенням Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України або місцевої державної надзвичайної протиепізоотичної комісії за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

2. Особи, які залучалися до виконання робіт та надання послуг у процесі здійснення карантинних заходів (карантинних обмежень), та особи, майно яких використовувалося для запобігання поширенню або ліквідації хвороби тварин, що підлягає повідомленню, у зв’язку з якою було запроваджено карантинні заходи (карантинні обмеження), мають право на оплату виконаних робіт та наданих послуг у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

3. Шкода, заподіяна життю чи здоров’ю фізичної особи, яка залучалася до виконання робіт або надання послуг у процесі здійснення карантинних заходів (карантинних обмежень), а також шкода, заподіяна життю чи здоров’ю інших осіб у зв’язку з виконанням таких робіт (наданням послуг), підлягає компенсації в повному обсязі за рахунок коштів державного бюджету.

4. Посадові оклади особам, які залучалися до виконання заходів з локалізації та ліквідації особливо небезпечних хвороб, занесених до списку Всесвітньої організації охорони здоров’я тварин, за час проведення таких заходів виплачуються у подвійному розмірі.

1. Власники (утримувачі) тварин зобов’язані не завдавати тваринам зайвого болю, страждань, травм, а також забезпечувати дотримання інших вимог законодавства про ветеринарну медицину та благополуччя тварин.

2. Сільськогосподарські тварини (крім риб, рептилій та амфібій) повинні утримуватися в умовах, що враховують особливості, пов’язані з їх належністю до відповідних біологічних видів, рівнем розвитку, адаптації, одомашнення, відповідають їхнім фізіологічним та етологічним потребам відповідно до вимог цієї статті та статей 37-40 цього Закону.

3. Вимоги цієї статті та статей 37-40 цього Закону не поширюються на такі види тварин:

1) дикі тварини;

2) тварини, що використовуються у змаганнях, показових виступах, культурних або спортивних заходах;

3) тварини, що використовуються для наукових або дослідних цілей;

4) безхребетні тварини.

4. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері ветеринарної медицини, затверджує вимоги до забезпечення благополуччя сільськогосподарських тварин під час їх розведення, утримання, транспортування та забою з урахуванням відповідних міжнародних зобов’язань України.

1. Поводження з сільськогосподарськими тваринами повинно здійснюватися достатньою кількістю кваліфікованого персоналу, який має знання і навички роботи з тваринами та відповідні професійні компетентності.

2. Сільськогосподарські тварини, благополуччя яких залежить від постійного догляду з боку людини, мають оглядатися персоналом потужності не менш як один раз на день. Інші сільськогосподарські тварини підлягають такому огляду з періодичністю, що забезпечує уникнення можливості заподіяння тваринам будь-яких страждань. Для забезпечення можливості повного огляду тварин у будь-який час повинно забезпечуватися належне освітлення (стаціонарне або портативне).

3. Сільськогосподарським тваринам, стосовно яких за результатами огляду виникла підозра щодо наявності хвороб або у яких виявлено травми, невідкладно надається необхідний догляд, а в разі необхідності якнайшвидше надається ветеринарна допомога, про що повідомляється державний ветеринарний інспектор. За потреби хворі або травмовані сільськогосподарські тварини мають бути ізольовані в належно облаштованих приміщеннях.

4. Свобода переcування сільськогосподарських тварин не може бути обмежена, якщо таке обмеження може спричинити страждання або ушкодження тварин, враховуючи їхні біологічні, видові та індивідуальні особливості.

Сільськогосподарські тварини, які постійно чи періодично утримуються на прив’язі або в закритих приміщеннях чи в інший спосіб обмежені в пересуванні, повинні забезпечуватися достатнім простором для пересування, що відповідає їхнім фізіологічним та етологічним потребам.

1. Приміщення, в яких утримуються сільськогосподарські тварини, повинні відповідати таким вимогам:

1) матеріали, що використовуються для будівництва приміщень, зокрема загонів, а також обладнання, з яким можуть контактувати сільськогосподарські тварини, повинні бути безпечними для таких тварин, легко очищуватися та дезінфектуватися;

2) приміщення та обладнання не повинні мати гострих кутів, виступаючих частин та інших елементів, що можуть спричинити ушкодження тварин;

3) циркуляція повітря, рівень пилу, температура, відносна вологість повітря та концентрація газів повинні забезпечуватися в межах, що є безпечними для здоров’я тварин;

4) приміщення повинні бути забезпечені належним природним та/або штучним освітленням. Забороняється утримувати сільськогосподарських тварин в умовах постійної темряви або в умовах постійного штучного освітлення. Якщо доступного природного освітлення недостатньо для забезпечення фізіологічних та етологічних потреб сільськогосподарських тварин, додатково повинно використовуватися штучне освітлення;

5) автотранспортні шляхи на території виробничих зон потужностей повинні легко і ефективно очищуватися та дезінфікуватися.

2. Сільськогосподарським тваринам, що не утримуються у приміщеннях, забезпечується захист від несприятливих погодних умов, хижих тварин та будь-якого іншого шкідливого впливу на їхнє здоров’я.

3. Автоматизоване та механічне обладнання, використання якого впливає на здоров’я та благополуччя сільськогосподарських тварин, підлягає огляду персоналом потужності не менш як один раз на день. Будь-які несправності обладнання, виявлені під час огляду, повинні невідкладно усуватися, а в разі неможливості усунення оператор потужностей повинен вжити інших заходів для забезпечення здоров’я та благополуччя сільськогосподарських тварин.

4. Потужності, на яких встановлена система штучної вентиляції, повинні бути обладнані резервною системою для забезпечення достатньої циркуляції повітря та гарантування достатнього провітрювання, щоб забезпечити існування та захист здоров’я тварин у разі відключення системи вентиляції, а також системою аварійної сигналізації для отримання сигналу про несправності (відключення) системи штучної вентиляції. Система аварійної сигналізації підлягає регулярному огляду працівниками потужності.

5. З метою захисту здоров’я та забезпечення благополуччя різних видів сільськогосподарських тварин центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері ветеринарної медицини, затверджує спеціальні вимоги до потужностей, на яких утримуються сільськогосподарські тварини.

1. Сільськогосподарські тварини повинні отримувати повнораціонне годування в обсязі та з періодичністю, що відповідають їхнім віковим та видовим характеристикам та є достатніми для підтримання належного фізіологічного стану.

2. Годування та поїння сільськогосподарських тварин повинні здійснюватися у спосіб, що унеможливлює заподіяння тваринам зайвих травм та страждань. Жодна тварина не може бути нагодована їжею або напоєна рідиною у спосіб, що може заподіяти їй страждання або ушкодження, а їжа та рідина не повинні містити речовин, що можуть заподіяти тварині страждання або ушкодження.

3. Сільськогосподарські тварини повинні цілодобово забезпечуватися вільним доступом до води, придатної для споживання, що постачається на потужності та відповідає вимогам законодавства, або мати доступ до інших джерел води в обсязі, що задовольняє їхні фізіологічні потреби.

4. Обладнання, що використовується для годування та поїння сільськогосподарських тварин, повинно бути сконструйоване та розміщене у спосіб, що мінімізує можливість забруднення корму та води, а також запобігає травмуванню тварин внаслідок конкуренції між ними під час годівлі та поїння.

5. Будь-які речовини, крім тих, що застосовуються в терапевтичних чи профілактичних цілях або з метою зоотехнічного догляду, застосовуються для сільськогосподарських тварин виключно за умови підтвердження відсутності їх шкідливого впливу на здоров’я та благополуччя тварин.

1. Забороняється здійснення заходів щодо природного або штучного розведення сільськогосподарських тварин, якщо такі заходи завдають або можуть завдавати травм чи страждань тваринам.

2. Положення частини першої цієї статті не поширюються на заходи щодо природного або штучного розведення сільськогосподарських тварин, що:

1) можуть заподіяти мінімальні або короткочасні (моментальні) страждання чи травми тваринам;

2) спричиняють незначні травми тваринам, якщо такі тварини потребують відповідних втручань і такі втручання дозволені законодавством.

3. Тварини не можуть утримуватися для сільськогосподарських цілей, якщо на основі оцінки їхнього генотипу або фенотипу може обґрунтовано очікуватися, що таке утримання справлятиме шкідливий вплив на їхнє здоров’я та благополуччя.

1. Жодна фізична чи юридична особа не повинна здійснювати транспортування тварин у спосіб, що може спричинити тілесні ушкодження або зайві страждання тварин.

2. Оператори ринку, які провадять господарську діяльність, пов’язану з транспортуванням хребетних тварин, під час транспортування зобов’язані забезпечити виконання таких вимог:

1) тривалість транспортування тварин повинна бути зведена до мінімуму, зокрема шляхом завчасного здійснення належної підготовки до транспортування;

2) під час транспортування мають бути забезпечені природні потреби тварин;

3) тварини повинні перебувати у стані, придатному для транспортування;

4) транспортні засоби, а також обладнання для завантаження та розвантаження тварин повинні бути сконструйовані та використовуватися у спосіб, що є безпечним для тварин та не завдає їм травм і зайвих страждань;

5) поводження з тваринами повинно здійснюватися кваліфікованим персоналом з використанням методів, що виключають застосування жорстокості, запобігають відчуттю тваринами зайвого страху та болю;

6) транспортування тварин до місця призначення повинно здійснюватися без затримок, а умови перевезення тварин повинні регулярно перевірятися оператором ринку на їх відповідність вимогам законодавства;

7) розміри підлоги та висота транспортного засобу повинні відповідати розміру тварин і тривалості транспортування;

8) поїння, годування та відпочинок повинні надаватися тваринам з інтервалами, кількість та якість яких мають відповідати видовим особливостям тварин та їхнім розмірам.

3. Вимоги цієї статті не поширюються на транспортування хребетних тварин до або з ветеринарних лікарень, що здійснюється за рішенням спеціаліста ветеринарної медицини.

1. Оператори потужностей повинні забезпечити поводження з тваринами у спосіб, що не завдає їм зайвого болю та страждань, під час забою та операцій, пов’язаних із забоєм, зокрема:

1) тварини повинні утримуватися чистими та в належних температурних умовах, захищеними від падіння, ковзання, фізичних ушкоджень;

2) поводження з тваринами та їх утримання повинні відповідати типовій поведінці таких тварин;

3) не повинно спостерігатися ознак зайвого болю або нетипової поведінки тварин;

4) годування та поїння тварин повинні здійснюватися з періодичністю, що забезпечує їхні природні потреби;

5) тварини повинні бути захищеними від контакту з іншими тваринами, що можуть спричинити негативний вплив на їхнє благополуччя.

2. Положення частини першої цієї статті не поширюються на:

1) забій тварин під час полювання, рекреаційного рибальства, культурних та спортивних заходів;

2) забій тварин під час наукових досліджень, що проводяться під наглядом компетентного органу;

3) забій птиці, кролів та зайців, що здійснюється за межами бійні власником тварин для власного споживання.

3. Забій тварини може здійснюватися лише після оглушення, за умови втрати твариною свідомості та чутливості, що має тривати до настання смерті.

4. Вимоги частини третьої цієї статті не застосовуються до забою тварин відповідно до релігійних обрядів, за умови що такий забій тварин відбувається на бійні. Вимоги до благополуччя тварин під час забою затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері ветеринарної медицини, та повинні забезпечувати захист тварин від жорстокого поводження з урахуванням міжнародних зобов’язань України.

1. Для здійснення діяльності, що становить високий ризик, затвердженню підлягають такі види тваринницьких потужностей:

1) потужності з утримання свійських наземних тварин, які становлять високий ризик щодо поширення хвороб тварин. Види потужностей з утримання свійських наземних тварин, які становлять високий ризик щодо поширення хвороб тварин, затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері ветеринарної медицини;

2) потужності, на яких утримуються тварини аквакультури з метою їх переміщення із зазначених потужностей живими або як продукції аквакультури;

3) потужності з утримання та вирощування тварин аквакультури, які становлять високий ризик у зв’язку з:

а) видами, категорією та кількістю тварин аквакультури, які утримуються та вирощуються на зазначених потужностях;

б) видом зазначених потужностей;

в) переміщенням тварин аквакультури з або до зазначених потужностей.

Види потужностей з утримання та вирощування тварин аквакультури, які становлять високий ризик, затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері ветеринарної медицини;

4) закриті потужності;

5) потужності, на яких здійснюється забій або переробка тварин аквакультури з метою контролю хвороб тварин.

2. Для здійснення експорту та імпорту тварин затвердженню підлягають такі види тваринницьких потужностей:

1) центри збору копитних тварин та/або птиці, призначені для експорту таких тварин та/або птиці з України та/або їх ввезення (імпорту) з інших країн;

2) потужності з виробництва та/або обігу репродуктивного матеріалу великої рогатої худоби, овець, кіз, свиней та коней, призначеного для експорту з України;

3) інкубаторії (інкубаційні цехи) та потужності з утримання племінної птиці, на яких здійснюється виведення і зберігання інкубаційних яєць та/або утримання свійської птиці, призначених для експорту з України;

4) потужності з утримання свійської птиці, призначеної для експорту з України (крім потужностей з утримання свійської птиці, призначеної для забою або виробництва інкубаційних яєць).

3. Експлуатація незатверджених тваринницьких потужностей, зазначених у частинах першій і другій цієї статті, забороняється.

4. Не вимагається затвердження для:

1) потужностей з вирощування тварин аквакультури (граничні обсяги якого встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері ветеринарної медицини), якщо такі тварини аквакультури призначені для споживання людиною і постачаються безпосередньо кінцевому споживачу та/або місцевим закладам роздрібної торгівлі, що відповідають вимогам, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері ветеринарної медицини, і здійснюють прямі поставки тварин аквакультури кінцевому споживачу;

2) ставків та інших водних об’єктів, в яких популяція водних тварин підтримується виключно для цілей рекреаційного рибальства шляхом відновлення зазначених популяцій в умовах ізоляції, що виключає можливість їх втечі;

3) потужностей, на яких утримуються тварини аквакультури для декоративних цілей у закритих умовах аквакультури;

4) потужностей особистих селянських господарств.

5. Кожна окрема тваринницька потужність або група потужностей у випадках, визначених частиною шостою цієї статті, повинна бути затверджена до початку її експлуатації.

6. Дозволяється затвердження групи тваринницьких потужностей, визначених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у разі виконання всіх таких умов:

1) потужності розташовані в межах епізоотично пов’язаної території, на якій всі оператори потужностей застосовують спільну систему біологічної безпеки, крім прибережних потужностей та потужностей, розташованих на відстані від берега, призначених для прийому, забезпечення належних умов зберігання, промивання, очищення, сортування, первинного пакування та пакування живих двостулкових молюсків, призначених для споживання людиною, а також потужностей, на яких живі двостулкові молюски утримуються в резервуарах з чистою морською водою з метою зменшення їх забруднення до рівня, встановленого законодавством про харчові продукти;

2) потужності перебувають в управлінні одного оператора ринку та функціонують у межах спільної системи біологічної безпеки;

3) тварини аквакультури зазначених потужностей становлять частину однієї епізоотичної одиниці.

7. Для затвердження тваринницької потужності оператор потужностей подає до територіального органу компетентного органу заяву про затвердження тваринницької потужності за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері ветеринарної медицини.

Заява про затвердження тваринницької потужності може подаватися в паперовій або електронній формі і має бути підписана оператором потужностей або уповноваженою ним особою.

Заява про затвердження тваринницької потужності в електронній формі надсилається відповідно до вимог законодавства у сферах електронних довірчих послуг та електронної ідентифікації.

8. Не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання територіальним органом компетентного органу заяви про затвердження тваринницької потужності здійснюється інспектування такої потужності, за результатами якого визначається її відповідність вимогам законодавства щодо:

1) заходів з карантинування, ізоляції, біологічної безпеки, спостереження залежно від виду потужності;

2) ведення записів;

3) наявності відповідних приміщень, обладнання та інвентарю, що забезпечують зниження ризику занесення та поширення хвороб тварин залежно від виду потужності, належне утримання та забезпечення благополуччя відповідної кількості тварин, а також виробництво/зберігання відповідних обсягів репродуктивного матеріалу;

4) заходів з мінімізації ризиків занесення та поширення хвороб тварин;

5) наявності кваліфікованого персоналу для забезпечення належної роботи потужності;

6) для закритих потужностей - відповідності переміщення тварин вимогам частини третьої статті 45 цього Закону та іншим вимогам законодавства про ветеринарну медицину та благополуччя тварин.

9. Не пізніше десяти робочих днів з дня отримання заяви про затвердження тваринницької потужності територіальний орган компетентного органу приймає рішення про затвердження такої потужності або про відмову у її затвердженні.

10. Копія рішення про затвердження або про відмову у затвердженні тваринницької потужності надається (надсилається) оператору потужностей у паперовій або електронній формі не пізніше наступного робочого дня після його прийняття. Копія рішення про затвердження або про відмову у затвердженні тваринницької потужності надсилається оператору потужностей в електронній формі відповідно до вимог законодавства у сферах електронних довірчих послуг та електронної ідентифікації.

11. Строк дії рішення про затвердження тваринницької потужності є необмеженим, якщо за результатами інспектування встановлено, що така потужність відповідає всім вимогам законодавства про ветеринарну медицину та благополуччя тварин.

12. Якщо за результатами інспектування встановлено, що тваринницька потужність відповідає вимогам законодавства про ветеринарну медицину та благополуччя тварин лише в частині, яка гарантує, що потужність не становить високого ризику, територіальний орган компетентного органу приймає рішення про тимчасове затвердження такої потужності строком на три місяці.

Якщо результати повторного інспектування тваринницької потужності, проведеного протягом трьох місяців після її тимчасового затвердження, або документи, надані оператором потужностей протягом зазначеного строку, підтверджують відповідність цієї потужності всім вимогам законодавства про ветеринарну медицину та благополуччя тварин, територіальний орган компетентного органу приймає рішення про затвердження такої потужності на необмежений строк. Якщо результати такого інспектування або надані документи свідчать про те, що оператор потужностей усунув лише окремі невідповідності вимогам законодавства про ветеринарну медицину та благополуччя тварин, але тваринницька потужність все ще не відповідає всім вимогам зазначеного законодавства, територіальний орган компетентного органу може продовжити строк дії рішення про тимчасове затвердження тваринницької потужності до шести місяців.

13. Затвердження тваринницьких потужностей здійснюється безоплатно.

14. Не пізніше наступного робочого дня після прийняття рішення про затвердження тваринницької потужності територіальний орган компетентного органу вносить відомості про таку потужність та про відповідного оператора ринку до Державного реєстру тваринницьких потужностей та операторів ринку.

Кожній затвердженій тваринницькій потужності (групі тваринницьких потужностей) присвоюється реєстраційний номер.

Компетентний орган забезпечує відкритий та безоплатний доступ до Державного реєстру тваринницьких потужностей та операторів ринку шляхом його оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті.

15. Порядок формування та ведення Державного реєстру тваринницьких потужностей та операторів ринку затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері ветеринарної медицини.

16. Підставою для прийняття рішення про відмову у затвердженні тваринницької потужності є:

1) відсутність у заяві про затвердження тваринницької потужності інформації, що вимагається згідно із законом;

2) виявлення у заяві про затвердження тваринницької потужності недостовірних відомостей;

3) встановлення за результатами інспектування тваринницької потужності її невідповідності вимогам законодавства про ветеринарну медицину та благополуччя тварин.

Відмова у затвердженні тваринницької потужності з інших підстав забороняється.

17. У рішенні про відмову у затвердженні тваринницької потужності обов’язково зазначаються підстава для відмови та фактичні обставини, що підтверджують наявність такої підстави.

18. Після усунення причин, що стали підставою для відмови у затвердженні тваринницької потужності, оператор ринку має право повторно звернутися із заявою про затвердження такої потужності.

19. Рішення про відмову у затвердженні тваринницької потужності може бути оскаржено до компетентного органу або до суду.

20. У разі реконструкції затвердженої тваринницької потужності, що має наслідком істотну зміну характеристик приміщень та технологічних процесів або видів діяльності, зазначених у рішенні про її затвердження, оператор потужностей повинен не пізніш як за десять робочих днів до дня відновлення експлуатації цієї потужності звернутися до територіального органу компетентного органу із заявою про проведення позапланового інспектування зазначеної потужності. Інспектування такої потужності проводиться протягом п’яти робочих днів з дня отримання відповідної заяви оператора потужностей.

Оператор потужностей має право відновити експлуатацію тваринницької потужності, якщо за результатами інспектування підтверджено відповідність цієї потужності вимогам законодавства про ветеринарну медицину та благополуччя тварин.