Про затвердження Порядку обліку сировини, матеріалів та готової продукції на підприємствах олійно-жирової галузі

При інвентаризації і зачищенні складів шроту (макухи), лушпиння зміна ваги за рахунок зміни вмісту вологи визначається так само, як і для олійного насіння і відображається в книзі кількісно-якісного обліку за формою N 12.

Фактичні надлишки і нестача шроту (макухи), лушпиння, виявлені при зачищенні або інвентаризації, відображаються також у книзі кількісно-якісного обліку. Інвентаризаційна різниця, не виправдана зміною вологості і природним убутком, регулюється відповідно до Інструкції по інвентаризації N 69 (z0202-94).

2.22. Оформлення здавання складу лушпиння, що отримано у виробництві, проводиться раз на місяць з оформленням акта за формою N 15 на підставі записів у книгах відважувань (форма N 2, додаток 2 та форма N 11, додаток 12) або на основі розрахунку. Вага лушпиння розрахунковим шляхом визначається завідувачем лабораторії спільно з начальником цеху (олієзаводу), перевіряється начальником планово-виробничого відділу і затверджується головним інженером підприємства.

2.23. При щомісячній інвентаризації на заводі (у цеху) залишок напівфабрикатів (ядро, м'ятка, фуз, місцелла, олія, макуха пресового заводу, що передається на екстракцію на тому самому підприємстві) зважується або визначається об'ємним методом і перераховується на вихідну сировину. Перерахунок робиться на основі даних лабораторії про вміст олії у напівфабрикатах і в насінні.

Розрахунок ведеться за формулою

де: Х - кількість олійного насіння (напівфабрикат у перерахунку на насіння), кг;

а - вага напівфабрикату, кг;

б - вміст олії у напівфабрикаті, %;

в - середньозважена олійність насіння, що передається у виробництво, при фактичній вологості і засміченості, за звітний період, %.

Обчислена за формулою (10) кількість олійного насіння в залишку незавершеного виробництва приймається в розрахунок при визначенні кількості переробленого у виробництві олійного насіння.

У додатку 45 наведено приклад перерахунку незавершеного виробництва у вихідну сировину.

2.24. Виробничий звіт олієзаводу за формою N 23 (додаток 27) (далі - звіт за формою N 23) складається на основі документів за надходженням олійного насіння і за здаванням продукції на склад або на подальшу переробку, акта інвентаризації, даних лабораторних аналізів, обліку залишків незавершеного виробництва.

Вага насіння і продукції в звіті наводиться за даними зважування (при фактичній вологості і засміченості). Вміст олії в насінні, шроті (макусі) і лушпинні наводиться за даними лабораторії.

Кількість переробленого за звітний місяць олійного насіння визначається виходячи з ваги насіння, яке надійшло на виробництво, з додаванням залишку насіння на початок місяця і з виключенням його залишку на кінець звітного місяця.

Обсяг олії, що вироблена за звітний місяць, визначається за даними вагів і звітними документами.

Величина загальних втрат олії у відсотках (Х) визначається як різниця між виходом продукції і вмістом олії в насінні за балансом. Втрати олії в шроті (макусі), лушпинні визначаються за формулою

де: М - олійність шроту (макухи) або лушпиння, у % до ваги;

К - кількість отриманого шроту (макухи) або лушпиння, у % до ваги насіння.

Невраховані втрати олії визначаються як різниця між вмістом олії в насінні, виходом олії і втратами у шроті (макусі) і лушпинні.

2.25. Терміни "загальні втрати", "втрати олії в шроті (макусі) лушпинні" буквально не відповідають цим поняттям. Втрати олії в шроті (макусі), втрати олії в лушпинні є тією частиною олії, яка не витягується (а не втрачається) з насіння. До втрат як таких належать невраховані втрати. "Сировинні втрати" показують зміну ваги насіння за рахунок зменшення вмісту сміття і вологи в процесі виробництва. Наведені терміни міцно ввійшли в практику олійно-жирової галузі, і тому, незважаючи на їх умовність, вони зберігаються і в цьому Порядку.

2.26. При зачищенні баків на складах готової продукції, у яких зберігається олія, визначають фактичну кількість (масу) утвореного фузу (бакового відстою) і за даними лабораторних аналізів встановлюють вміст у ньому жиру.

Призначена керівником підприємства комісія із зачищення баків і інвентаризації залишків перевіряє відповідність наявності жирів у залишках фузу кількості жирів, яка повинна бути в залишках олії, що перейшла у фуз, за обігом баків згідно з книгою обліку за формою N 21 і в акті інвентаризації (зачищення) товарних баків (ємностей) (форма 16а, додаток 18) дає свій висновок про збереження жирів.

На олійно-жирових підприємствах, що здійснюють операції тільки з олією власного виробництва, визначається фактична кількість олії, що перейшла у фуз. Фузи передаються на склад як зворотні відходи.

2.27. Отримані при переробці фузу олія і шрот (макуха) враховуються у складі виробленої продукції.

На олійно-жирових, жирових комбінатах, гідрозаводах і оліфоварних заводах (цехах), які переробляють олію, отриману від постачальників, фуз, що утворився в баках, списується за масою в натурі і в жирах.

У такому самому порядку враховується фуз, що утворився при зберіганні олії власного виробництва і переданий у переробку на тому самому підприємстві. У цьому випадку до складу виробленої продукції зміни не вносяться.

У виробничому звіті за формою N 23 кількість переробленого фузу, вихід олії і відходів наводяться окремим рядком. Кількість олії і шроту (макухи), отриманих при переробці фузу, визначається начальником цеху (заводу) за розрахунками, які додаються до виробничого звіту за формою N 23.

Забороняється передавати фуз зі складу у виробництво без документів в обмін на олію.

2.28. Вихід олії за плановими нормами визначається як різниця між середньомісячною фактичною олійністю, розрахованою за середньозваженими величинами переробленого олійного насіння і плановими нормами загальних втрат.

Якщо екстракційний завод переробляє привізну макуху пресових заводів у суміші з насінням, то у виробничому звіті кількість переробленої макухи наводиться окремим рядком. Виробництво олії і шроту з макухи визначається на основі теоретичного балансу, що складається лабораторією. Із загальної кількості продукції, виробленої заводом і зданої за актами (форма N 15, додаток 16) складу, віднімається продукція, віднесена до переробки макухи. Різниця зараховується до переробки насіння.

3.1. Нерафінована олія для гідратації передається за вагою і оформляється лімітно-забірною карткою за формою 20 або типовою формою N М-8 на основі записів у книзі відважувань за формою N 11.

3.2. Якщо дільниця гідратації не є окремою одиницею, а входить до складу олієдобувного заводу (цеху), нерафінована олія для гідратації подається з пресового цеху без зважування.

3.3. В олії визначається вміст вологи, вагового відстою та фосфоровмісних речовин.

3.4. Уся вироблена гідратована олія і фосфатидний концентрат (харчовий і кормовий) в міру виходу з виробництва зважуються і здаються на склад (зливну станцію) або іншим цехам для подальшої переробки. Передачу оформляють актами за формою N 15, або лімітно-забірними картками за формою N 20, або типовою формою N М-8.

3.5. Якщо цех (дільниця) гідратації олії є самостійною одиницею, то після закінчення місяця цей цех (дільниця) складає виробничий звіт гідратації олії (форма N 23а, додаток 28). Початковими даними для складання цього звіту є лімітно-забірні картки, акти про здачу готової продукції, акти інвентаризації гідратованої олії. Готовою продукцією вважається олія гідратована, яка здана за вагою на склад. Під час процесу гідратації отримують відходи виробництва - гідратаційний осад, який здають на склад або передають до інших цехів для подальшої переробки за вагою в натурі і в жирах (без вагового відстою і вологи) або з якого з подальшим виділенням вологи під вакуумом отримують побічний продукт - фосфатидний концентрат (харчовий і кормовий), який здають на склад за вагою в натурі і в жирах (без вагового відстою і вологи).

4.1. Передача олії на рафінацію оформляється лімітно-забірною карткою за формою 20 або типовою формою N М-8 за вагою в натурі і в жирах (без вологи і відстою). Передача рафінованої олії з цеху рафінації для подальшої переробки в інші цехи заводу оформляється лімітно-забірною карткою, а відпуск на сторону - через склад готової продукції.

4.2. Вироблена рафінована олія обліковується за вагою в натурі і в жирах. Відповідність виробленої рафінованої олії показникам державного стандарту визначається лабораторними аналізами.

4.3. Виробничі відходи (жири у відбілювальній глині, у фільтраційному порошку тощо) враховуються за вагою в натурі і в жирах. Здавання зворотних виробничих відходів на склад оформляється актом за формою N 15.

4.4. Передача виробничих відходів на подальшу переробку (дистиляцію, миловаріння тощо) оформляється лімітно-забірною карткою за формою N 20 або типовою формою N М-8.

4.5. Попутна продукція, що реалізується, включається до складу готової продукції. Зворотні відходи і попутна продукція, які отримані при рафінації і передаються в подальшу переробку на тому самому підприємстві, до складу готової продукції не включаються.

4.6. По цеху рафінації, що входить до складу маргаринового заводу або виділений у самостійний підрозділ (дільницю), рафіновані жири якого повністю передаються на виробництво маргаринової продукції, складається окремий звіт. Дані цього звіту (розгорнено, починаючи від початкової сировини) включаються до виробничо-технічного звіту маргаринового заводу.

Цех рафінації на олієзаводі (що є самостійною одиницею), продукція якого включається до складу готової продукції, також складає окремий виробничий звіт з рафінації олій та жирів (форма N 24, додаток 30) (далі - звіт за формою N 24).

4.7. Щомісяця в цеху рафінації проводиться інвентаризація залишків сировини, попутної продукції і відходів шляхом зважування або точного виміру.

На основі даних обліку начальник цеху в кінці місяця складає виробничий звіт за формою N 24, у якому наводяться дані з виробництва продукції і баланс жирів. При складанні звіту зворотні виробничі відходи і втрати олії і жирів наводяться фактичні (отримані як різниця між кількістю сирої олії і готової продукції) і нормативні. Нормативні відходи наводяться відповідно до діючих норм.

5.1. При фасуванні олії передача її із складу до цеху фасування проводиться за вагою і оформляється лімітно-забірною карткою за формою N 20 або типовою формою N М-8.

5.2. Витрати допоміжних матеріалів і тари оформлюються накладною-вимогою за типовою формою N М-11.

5.3. Здавання готової продукції з виробництва на склад оформлюється актом за формою N 15.

5.4. Щомісяця начальник цеху (дільниці) складає виробничий звіт з фасування олії (форма N 23б, додаток 29) з долученням до нього актів за формою N 15, лімітно-забірних карток за формою N 20 або типовою формою N М-8 і накладних-вимог на відпуск допоміжних матеріалів і тари за типовою формою N М-11.

6.1. На гідрогенізаційних заводах, де в складі виробництва є рафінаційний цех і рафінація жирів входить до єдиного технологічного процесу, жири після рафінації зважуються та передаються на гідрогенізацію без оформлення первинних документів. У виробничому звіті з гідрогенізації олій та жирів (форма N 25, додаток 31) (далі - звіт за формою N 25) у цьому разі відображаються показники, що включають рафінацію жирів.

6.2. На тих підприємствах, де рафінація олій та жирів виділена в самостійну виробничу одиницю, рафіновані олії та жири передаються гідрозаводу за вагою в натурі і в жирах і передача оформляється лімітно-забірною карткою за формою N 20 або типовою формою N М-8.

6.3. Облік олій та жирів, що надходять на гідрогенізаційний завод, ведеться за лімітно-забірними картками за формою N 20 або типовою формою N М-8.

Вироблений гідрозаводом саломас ураховується і здається на склад за вагою в натурі і в жирах.

У жиропереробних цехах саломас ураховується в книзі обліку за формою N 21 за вагою у натурі і в жирах.

6.4. Якщо на підприємство, крім саломасу власного виробництва, надходить саломас зі сторони, то облік усього саломасу на складі ведеться за вагою у натурі і в жирах.

6.5. Отримані при переробці олій та жирів зворотні виробничі відходи здаються на склад або направляються в подальшу переробку на тому самому підприємстві за вагою у натурі і в жирах. Здавання саломасу і зворотних виробничих відходів оформляється на основі записів у книзі відважувань за формою N 11, актом за формою N 15, або лімітно-забірними картками за формою N 20 або типовою формою N М-8.

6.6. Щомісяця керівник гідрозаводу (цеху) подає до бухгалтерії звіт за формою N 25 з долученням до нього актів за формою N 15 і лімітно-забірних карток за формою N 20 або типовою формою N М-8.

Залишки жирової сировини інвентаризуються зважуванням або об'ємним точним виміром у перерахунку на вагові одиниці, і в них визначається вага жирів. Інвентаризація оформляється актом інвентаризації сировини, незавершеного виробництва, напівфабрикатів, готової і попутної продукції, зворотних виробничих відходів (форма N 17, додаток 19) (далі - акт за формою N 17), який додається до виробничого звіту.

7.1. Виробництво переетерифікованих жирів може бути виділене в самостійну структурну одиницю або входити до складу гідрозаводу.

7.2. Якщо виробництво переетерифікованих жирів входить до складу гідрозаводу, то передача сировини на переетерифікацію первинними документами не оформляється.

7.3. Вироблений переетерифікований жир ураховується за вагою у натурі і в жирах. Відповідність виробленого переетерифікованого жиру вимогам діючого стандарту визначається лабораторними аналізами.

7.4. Попутна продукція (соапсток) і жирові відходи виробництва враховуються за вагою в натурі і в жирах. Здавання попутної продукції і відходів виробництва на склад оформляється актом за формою N 15.

7.5. При передачі попутної продукції і жирових відходів виробництва на подальшу переробку оформлення проводиться лімітно-забірною карткою за формою N 20 або типовою формою N М-8.

7.6. Звітні дані про роботу дільниці виробництва переетерифікованих жирів, що входить до складу гідрозаводу, відображаються у виробничому звіті за формою N 25.

7.7. Якщо дільниця виробництва переетерифікованих жирів є самостійним структурним підрозділом, то передача жирів на переетерифікацію проводиться за вагою в натурі і в жирах (без вологи і відстою) і оформляється лімітно-забірною карткою за формою N 20 або типовою формою N М-8.

Керівник підрозділу щомісяця складає та передає до бухгалтерії виробничий звіт з гідрогенізації олії та жирів за формою N 25.

7.8. Залишки жирової сировини в незавершеному виробництві інвентаризуються зважуванням або точним об'ємним виміром з перерахуванням на вагові одиниці, визначенням вмісту жирів та перерахуванням на вихідну сировину. Інвентаризація оформляється актом за формою N 17.

7.9. Вироблений переетерифікований жир передається для подальшого використання у виробництві продукції іншим цехам підприємства за лімітно-забірними картками за формою N 20 або типовою формою N М-8.

8.1. Облік руху жирів на маргариновому заводі ведеться за вагою в натурі і в жирах. Надходження жирів оформляється лімітно-забірною карткою за формою N 20 або типовою формою N М-8.

8.2. Вироблена маргариновим цехом (заводом) готова продукція після приймання і оцінки її якості лабораторією здається на склад в упакованому вигляді за актом приймання готової продукції з маргаринового заводу (майонезного цеху) на склад (форма N 22, додаток 26) (далі - акт за формою N 22).

8.3. Якщо за умовами виробництва маргаринова продукція передається на склад відразу після випуску її з виробництва до приймання і оцінки якості продукції лабораторією, то приймання і оцінка якості продукції із складанням акта за формою N 22 проводяться на складі.

8.4. На кожну партію розфасованої маргаринової продукції, упакованої в ящики картонні, дощаті, з фанери та іншу транспортну тару, та нерозфасовану маргаринову продукцію, упаковану в ящики, барабани, бочки та іншу тару, складаються специфікації, які додаються до акта за формою N 22 і є його невід'ємною частиною.

8.5. У разі погіршення якості продукції під час зберігання на складі вона повертається на переробку до маргаринового цеху за вагою в натурі і в жирах (вміст жиру визначається лабораторією). Здавання продукції в переробку оформляється актом, і кількість її заноситься до лімітно-забірної картки цеху за формою N 20 або типовою формою N М-8з урахуванням результатів лабораторних аналізів для оприбуткування.

Обсяг виробництва поточного місяця в цьому разі зменшується на кількість продукції, поверненої складом на переробку.

8.6. Списання тари на упаковку маргаринової продукції проводиться за актами за формою N 22 на фактичний випуск продукції за місяць за розрахунковою вагою кожного місця за видами тари. Подача тари в маргариновий цех для пакування продукції оформляється через тарний цех або через склад.

8.7. Витрата етикеток визначається на основі інвентарних залишків на початок і кінець місяця, надходжень за місяць і відповідно до даних про фактичне виробництво фасованої продукції.

8.8. Отримані з цеху рафінації рафіновані (дезодоровані) жири, а також зі складів інші компоненти (масло вершкове, молоко, емульгатор, цукор, барвник тощо) розподіляються відповідно до норм, установлених для рецептур маргаринової продукції.

8.9. Забороняється отримання масла вершкового, цукру й інших компонентів від постачальників безпосередньо на виробництво (поза складом).

8.10. Щомісяця на перше число місяця, наступного за звітним, проводиться інвентаризація залишків жирів у ємностях цеху зважуванням або об'ємними вимірами з урахуванням температур. Залишок напівфабрикатів перераховується у вихідну сировину і основні матеріали.

Перерахунок проводиться на основі даних лабораторії про вміст жиру (включаючи жир молока) в напівфабрикатах. Вміст солі, цукру тощо приймається в розмірі фактичного закладення.

8.11. Виробничий звіт маргаринового заводу складається за видами продукції з урахуванням середньозважених даних аналізів лабораторії.

8.12. Якщо до складу маргаринового заводу входить рафінаційний цех, то дані із звіту про рафінацію включаються у виробничий звіт маргаринового заводу (цеху) (форма N 26, додаток 32) (далі - звіт за формою N 26) розгорнено, починаючи від початкової сировини.

8.13. Якщо маргариновий завод отримує від інших цехів свого підприємства жири в рафінованому вигляді, то звіт за формою N 26 складається з включенням до нього цих рафінованих жирів.

9.1. Надходження рафінованої дезодорованої олії для виробництва майонезу оформляється лімітно-забірною карткою за формою N 20 або типовою формою N М-8. Отримання інших видів сировини і матеріалів оформляється в загальновстановленому порядку.

9.2. Здавання на склад готового майонезу проводиться за актами за формою N 22 з додатками. Специфікація на майонез, що здається на склад, складається в двох примірниках за прейскурантними номерами на тару, причому кількість місць у ній наводиться дробовими числами (у чисельнику - кількість ящиків, у знаменнику - кількість банок або пакетів у цих ящиках). В акті за формою N 22 кількість місць також наводиться дробовим числом.

9.3. Витрата споживчої тари на фасування майонезу не повинна перевищувати діючі норми витрат даної тари при виробництві майонезу.

9.4. Втрати споживчої тари (полімерні пакети, банки, тетропаки скляні банки та інше) на фасування майонезу в межах норм відносяться на собівартість майонезу, а понад норми - списуються у встановленому порядку. Склобій, що утворився у процесі фасування майонезу в скляну тару, ретельно збирається і здається на склад з оформленням відповідних документів.

9.5. Витрати етикеток і кришок визначаються на основі інвентарних залишків на початок і кінець місяця, надходжень за місяць і відповідно до даних про фактичне виробництво майонезу у відповідній тарі.

9.6. Щомісяця залишки сировини і матеріалів у цеху і в незавершеному виробництві інвентаризуються зважуванням або точним об'ємним виміром із складанням акта за формою N 17.

9.7. Якщо майонезний цех є самостійним виробничим підрозділом, то в цьому випадку щомісяця складається виробничий звіт майонезного цеху (форма N 26а, додаток 33). Порядок складання звіту в цьому випадку такий самий, як і в маргариновому цеху.

9.8. Якщо майонезний цех входить до складу маргаринового заводу і не є самостійною виробничою одиницею, то всі показники з виробництва майонезу включаються до звіту за формою N 26.

Витрати жирів і матеріалів у звіті за формою N 26 наводяться на основі фактичних даних за вагою. Показники якості олії наводяться у звіті середньозваженими величинами на основі даних лабораторії.

10.1. Жирова сировина відпускається і враховується на складі і у виробництві мила таким чином:

натуральні рослинні і тваринні жири - за вагою в натурі і в жирах та жирних кислотах, включаючи неомилювані речовини. Допускається за потреби жирову сировину (натуральні рослинні і тваринні жири) враховувати на складах та відпускати у виробництво за вагою в жирах та жирних кислотах, включаючи неомилювані речовини;

синтетичні жирні кислоти - за вагою в натурі і за вмістом жирних кислот миловарних фракцій, включаючи неомилювані речовини;

талове масло і каніфоль - за вагою в натурі і за вмістом смоляних і жирних кислот, включаючи неомилювані речовини;

асидол-милонафт - за вагою в натурі і за вмістом нафтенових кислот, включаючи неомилювані речовини.

10.2. Вміст жирних кислот у натуральних рослинних і тваринних жирах (включаючи жири в соапстоках тощо) визначається лабораторією підприємства.

10.3. Вміст миловарних фракцій у синтетичних жирних кислотах враховується за сертифікатом (якісним посвідченням) постачальника.

Вміст кислот у таловому маслі і каніфолі враховується за даними лабораторії підприємства.

Вміст нафтенових кислот в асидол-милонафті враховується за даними постачальника.

Вміст сульфату натрію в товарному сульфанолі, що відпускається на виробництво, визначається аналізами лабораторії підприємства.

10.4. При розщепленні жирів контактним методом контакт, що використовується при оприбуткуванні на складі, передачі на виробництво і списанні на готову продукцію, враховується в натурі та в перерахунку на стандартний (50% вміст нафтових сульфокислот).

10.5. Відпуск жирової сировини зі складу на виробництво оформляється лімітно-забірною карткою за формою N 20 або типовою формою N М-8.

10.6. Хімічні добавки, що надходять на виробництво, обліковують таким чином: сода каустична (натр їдкий технічний), сода кальцинована - за вагою в натурі і в перерахунку на 100%-у.

10.7. Жирні кислоти і гліцерин, отримані при розщепленні, а також що надійшли від інших підприємств, ураховуються і передаються на склад або в подальшу переробку за вагою і якістю:

жирні кислоти - у натурі і в перерахунку на 100%-й вміст жирних кислот. Якщо цех розщеплення та миловарний цех перебувають у віданні одного начальника, то визначення ваги жирних кислот, отриманих після розщеплення, допускається проводити виміром (за об'ємом до питомої ваги);

гліцерин сирий - у натурі і в перерахунку на 88%-й;

гліцерин дистильований за ґатунками і видами - у натурі і в перерахунку на 100%-й;

дистильовані жирні кислоти - у натурі.

10.8. Гудрон, отриманий при дистиляції жирних кислот, ураховується за вагою в натурі.

10.9. Динамітний гліцерин, що виробляється способом іонообмінного очищення гліцеринових вод, враховується і передається до складу в натурі. Залишок очищеної гліцеринової води враховується в перерахунку на сирий гліцерин.

10.10. Передача тари тарним цехом у миловарний цех здійснюється за лімітно-забірною карткою за формою N 20 або типовою формою N М-8.

Витрати тари на упаковку господарського мила оформлюються актом за формою N 15 в розрахунку на фактичний випуск продукції з вказівкою виду тари (нова, відремонтована, інша).

10.11. Витрати етикеток визначаються на основі залишків на початок і кінець місяця надходжень за місяць і відповідно до даних про фактичне виробництво миловарної продукції.

Пакувальні матеріали (картон для коробок, обгортки з паперу, плівка термоусадочна тощо) враховуються за вагою.

10.12. Мийні засоби враховуються за такою класифікацією: мило господарське - за найменуваннями та групами; мило туалетне - за марками та найменуваннями; допоміжні мийні засоби; засоби для чищення; мильні стружки, пластівці, лусочки; мильні порошки, палички; інші види мийних засобів.

10.13. При здаванні туалетного мила на склад приймальник-здавальник цеху складає специфікацію (додаток до форми N 15, додаток 16) окремо за кожним конвеєром за кожну зміну. Водночас із записом у специфікації виписує супровідну здавальну квитанцію. Таку саму специфікацію веде приймальник складу готової продукції, перевіряючи фактичну кількість мила за супровідними квитанціями.

У кінці зміни приймальник-здавальник цеху і комірник (приймальник-здавальник) складу готової продукції звіряють свої записи і обмінюються розписками про приймання-здавання мила на обох примірниках специфікації після заповнення на звороті специфікації зведення за ґатунками і вагою.

На підставі специфікацій на приймання і здавання туалетного мила за змінами щодобово складається приймально-здавальний акт за формою N 15.

На не здану в кінці зміни продукцію приймальник-здавальник цеху виписує окремі специфікації за кожним конвеєром у двох примірниках, на одному з яких розписується приймальник наступної зміни про приймання перехідних залишків продукції.

При здаванні продукції приймальник-здавальник наступної зміни в своїй специфікації (додаток до форми N 15, додаток 16) вказує, з виробітку якої зміни він здає продукцію на склад.

10.14. При інвентаризації напівфабрикати, що знаходяться в цеху, перераховуються на вихідну сировину.

Перерахунок ведеться у такому порядку: у миловарному цеху в залишках напівфабрикатів визначається вміст содопродуктів і жирних кислот. Кількість содопродуктів визначається за нормами витрати. Загальна кількість жирних кислот визначається розрахунковим шляхом за фактичним відсотком вмісту їх у даному напівпродукті шляхом ретельних об'ємних вимірів виробничих ємностей (варильних казанів, коробок та ін.) із складанням акта за формою N 17.

Розподіл загальної кількості жирів (без вологи, вагового відстою та нежирових домішок, що не розчиняються в ефірі) і жирних кислот за їх видами проводиться за питомою вагою жирів і жирних кислот в останній варці мила.

Жири, що знаходяться в апаратах в процесі розщеплення, враховуються за вагою в жирах і жирних кислотах.

Гліцерин, що міститься в апаратах у процесі дистиляції, перераховується на сирий. Фактична концентрація його визначається лабораторією.

Вихідні дані для перерахунку залишків і розрахунки додаються до актів інвентаризації за формою N 17 і підписуються комісією.

10.15. Виробничий звіт миловарного заводу (цеху) складається окремо - з виробництва мила і мийних засобів (форма N 27, додаток 34) (далі - звіт за формою N 27). У звіті за формою N 27 виробництво миловарної продукції відображається на підставі документів, що підтверджують здавання продукції на склад. Продукція, що не прийнята на склад, у виробіток даного місяця не включається. Вироблена продукція відображається згідно з класифікацією, наведеною у пункті 10.12 цього Порядку.

Якісне число мила відображається у звіті як середньозважена величина, що визначається за даними лабораторії на основі аналізів кожної зданої до складу партії мила.

Рух сировини і матеріалів відображає: залишки на початок і кінець місяця - за актами інвентаризації; надходження і витрати - за лімітно-забірними картками на всі види сировини, матеріалів і тари, що входить до собівартості продукції.

10.16. Як доповнення до звіту миловарного заводу (цеху) складаються: звіт з дистиляції жирних кислот з жирових відходів (форма N 27а, додаток 35), звіт з розщеплення жирів і виробництва гліцерину (форма N 28, додаток 36), виробничий звіт з дистиляції гліцерину (форма N 29, додаток 37).

10.17. Запашники і фарби відпускаються зі складу миловарного цеху за лімітно-забірними картками за формою N 20 або типовою формою N М-8 за фактичною вагою, указаною на трафареті. Для контролю за витратою запашників і фарб за окремими конвеєрами кожна зміна веде журнал-звіт, у якому зазначаються такі показники: дата, найменування запашнику і фарби, надходження, витрата і залишок.

10.18. Після закінчення місяця на основі записів у журналах - звітах бригади (за підсумками) складається зведений звіт про витрати запашників і фарб на туалетне мило як додаток до виробничого звіту миловарного заводу (цеху).

10.19. Звіт з дистиляції жирних кислот (форма N 27а, додаток 35) складається як доповнення до звіту з миловаріння.

При складанні звіту вказується фактична кількість жирних кислот соапстоків, зворотних виробничих відходів, а також першого гудрону, якщо він дистилюється повторно. Вміст жирних кислот у першому гудроні визначається лабораторією.

Кількість перероблених за місяць жирних кислот визначається шляхом віднімання залишків сировини на кінець місяця із суми залишків на початок місяця і надходження за місяць.

Виробленням дистильованих жирних кислот вважається та кількість, яка здана до складу або на переробку.

Відсоток виходу дистильованих жирних кислот визначається щодо кількості перероблених жирних кислот.

Втрати визначаються як різниця між переробленою кількістю жирних кислот та отриманими дистильованими кислотами.

Якщо на підприємстві дистиляція жирних кислот супроводжується фракціонуванням, то в звіті зазначаються вихід і виробіток кислот за фракціями.

10.20. Виробничий звіт з дистиляції гліцерину (форма N 29, додаток 37) складається незалежно від того, чи входить ця дільниця до складу іншого цеху, чи виділена в самостійний підрозділ. Документи на отримання сировини, здавання продукції, інвентаризацію щодо процесу дистиляції гліцерину оформляються самостійно.

Залишок сирого гліцерину на початок і кінець місяця відображається за даними інвентаризаційних документів, надходження - за записами в лімітно-забірних картках.

Кількість переробленого сирого гліцерину визначається як різниця між сумою приходу (залишок плюс надходження) і залишком на кінець місяця.

Вироблення дистильованого гліцерину відображається за даними зважування.

Величина відходів у гудрон і втрат визначається як різниця між кількістю переробленого сирого гліцерину і отриманого дистильованого у перерахунку на 100%.

Вміст гліцерину у відсотках наводиться за середньозваженою величиною, що визначається лабораторією. Залишки в цеху дистильованого гліцерину на початок і кінець місяця до складу виробленої продукції не включаються, а перераховуються в початкову сировину.

11.1. Відпуск олії на виробництво оліфи і сикативу проводиться за вагою в натурі. На основі книги відважувань передача олії та інших видів сировини оформляється лімітно-забірною карткою за формою N 20 або за типовою формою N М-8.

11.2. Облік виробництва оліфи і сикативу ведеться за натуральною вагою, а відповідність їх вимогам нормативної документації підтверджується аналізами лабораторії.

Здавання на склад готової оліфи оформляється актом за формою N 15 на основі записів у книзі відважувань.

11.3. Дані з виробництва сикативу, повністю використаного на одному і тому самому підприємстві, включаються у виробничий звіт оліфоварного цеху (форма N 30, додаток 38) (далі - звіт за формою N 30), починаючи з початкової сировини і матеріалів, і цей сикатив до складу готової продукції не включається.

Якщо ж сикатив частково призначений для реалізації, то він включається до складу готової продукції (у кількості, призначеній до реалізації). Оформлення виробництва і здавання цього сикативу на склад проводяться актом за формою N 15. Про виробництво сикативу, що належить до реалізації, складається окремий виробничий звіт за формою N 30.

11.4. Зачищення баків з олією в оліфоварному цеху проводиться у міру їх звільнення в порядку, указаному в пунктах 1.48, 1.49 цього Порядку.

Баковий відстій, що утворився в баках оліфоварного цеху, повертається на склад заводу або передається для подальшої переробки. Ця передача оформляється актом за формою N 15, або лімітно-забірною карткою за формою N 20, або типовою формою N М-8 ( v0193202-96).

11.5. У кінці місяця в цеху проводиться інвентаризація сировини, і на основі актів інвентаризації за формою N 17, облікових даних про кількість сировини, що надійшла, і основних матеріалів, виробленої продукції і отриманих зворотних виробничих відходів складається виробничий звіт за формою N 30.

Сировина і матеріали, що містяться в напівфабрикатах оліфоварного цеху, відображаються в актах інвентаризації в кількостях, відповідних рецептурним нормам.

12.1. Олійно-жирові підприємства приймають у переробку давальницьку сировину: олійне насіння, олію, саломас та іншу жирову сировину, що поставляється на умовах взаємної домовленості сільськогосподарськими підприємствами, хлібоприймальними пунктами, фермерськими господарствами, торговими, комерційними та іншими підприємствами і організаціями (далі - замовники).

12.2. Давальницьку сировину супроводжує і здає на підприємство представник замовника, маючи відповідну товарно-транспортну накладну. Від кожної партії давальницької сировини відбирається проба згідно з вимогами чинного законодавства і проводиться аналіз якісних показників, які реєструються в лабораторному журналі. Потім сировина надходить на ваги для зважування і оформлення приймання. Дані зважування вагар реєструє в книзі відважувань за формою N 2 (додаток 2) (далі - книга відважувань за формою N 2) і в супровідному документі, підтверджуючи цей запис своїм підписом.

12.3. У кінці кожного дня приймальник за книгою відважувань за формою N 2 визначає кількість прийнятої за день давальницької сировини від кожного замовника і записує її в ярлик-пробу (форма N 1, додаток 1) (далі - ярлик-проба за формою N 1), у якій заповнює пункти 1, 2, 7, потім підписує ярлик-пробу і передає в лабораторію для заповнення показників якості олійного насіння.

12.4. У разі надходження давальницької сировини залізницею або водним транспортом її реєстрація ведеться в книзі реєстрації вантажів, що надійшли залізницею і водним шляхом (форма N 8, додаток 8). При надходженні насіння на підприємство складається акт приймання олійного насіння, що надійшло від постачальників (форма N 9, додаток 9).

12.5. Щодня приймальник складає звіт про рух сировини (форма N 4, додаток 4) (далі - звіт за формою N 4), включаючи давальницьку, і передає його до бухгалтерії у встановлений термін. Оскільки давальницька сировина при прийманні на склад знеособлюється, то окремий звіт за формою N 4 про рух давальницького насіння не складається, а всі операції включаються до загального звіту.

Передача насіння зі складу у виробництво оформляється актом внутрішнього пересування олійного насіння за формою N 10.

Ярлик-проба за формою N 1 із заповненими показниками якості насіння є підставою для занесення даних про кількість і якість давальницького насіння в реєстр квитанцій (форма N 6, додаток 6) (далі - реєстр за формою N 6).

Бухгалтерія на основі ярликів-проб виписує для кожного замовника приймальну квитанцію (форма N 5, додаток 5) (далі - квитанція за формою N 5) у п'яти примірниках. Три примірники передаються замовнику для оплати за переробку і отримання та вивезення (винесення) з території заводу готової продукції, а два примірники залишаються на підприємстві для обліку.

У квитанції проставляються маса прийнятого насіння і його якість, належна до видачі замовнику продукція і розмір оплати послуг за переробку давальницької сировини в грошовому або натуральному вираженні.

Оформлену квитанцію за формою N 5 підписують начальник сировинного відділу та бухгалтер.

На основі квитанцій за формою N 5 бухгалтерія складає реєстр квитанцій за формою N 6 на прийняте до переробки давальницьке олійне насіння в двох примірниках за матеріально відповідальними особами за підписами відповідального приймальника і бухгалтера. Один примірник реєстру залишається в бухгалтерії і є основою для подальших бухгалтерських записів, другий передається матеріально відповідальній особі.

Цей реєстр за формою N 6 заповнюється протягом дня за графами 1-22 у міру оформлення приймальних квитанцій. В кінці дня в реєстрі підбиваються підсумки за графами 4, 5, 10-22.

Заповнення в реєстрі граф 23-27 здійснює бухгалтер сировинного відділу на підставі документів, долучених до щоденного звіту за формою N 4, який складає завідувач складу.

Кількісно-якісні показники з цього реєстру (графи 6-9) заносяться до Книги кількісно-якісного обліку за формою N 12.

Реєстр за формою N 6 є підставою для розрахунків з індивідуальними замовниками. Для розрахунків із замовниками-організаціями додатково до нього ведуться лицьові картки на кожного замовника.

Реєстр за формою N 6 ведеться окремо за матеріально відповідальними особами.

12.6. Прийнята від замовника сировина за якістю не може бути нижчою обмежувальних кондицій.

12.7. Якщо переробляється олійне насіння з високим кислотним числом олії, то за домовленістю сторін проводиться його рафінація. Якщо рафінація не проводилася, а кислотне число олії, що видана замовнику, менше, ніж у прийнятому насінні, то сторонами визначається розмір додаткової оплати за підвищення якості виробленої олії.

12.8. Облік давальницької сировини в складах і у виробництві здійснюється в тому самому порядку, що і облік купованої (власної) сировини. Витрати давальницької сировини на виробництво визначаються з урахуванням природного убутку, втрат, відходів, передбачених технічними умовами і іншими нормативними документами, а також з урахуванням утворення фузів.

12.9. Порядок обліку давальницької сировини визначається наказом керівника підприємства згідно з обліковою політикою на початок року.

12.10. Давальницька сировина і продукція з неї зберігаються та переробляються разом з продукцією і сировиною, купованою самим підприємством та одержаною з інших джерел.

12.11. При надходженні олійного насіння приймання насіння і розрахунок готової продукції ведуться за заліковою масою, яка визначається для всього олійного насіння, крім льону-довгунця, за формулою

Базисні показники наведені в ДСТУ 4694:2006 "Соняшник. Олійна сировина. Технічні умови".

Приймання насіння льону-довгунця ведеться за заліковою масою, яка визначається за формулою

Якщо один з показників якості (вологість або вміст сміттєвих домішок) дорівнює або нижчий за базисний показник, то при розрахунку залікової ваги цей показник не враховується.

12.12. Відпуск продукції проводиться під розписку представника замовника за наявності договору про переробку давальницького насіння, квитанції, довіреності і документа, що засвідчує особистість одержувача. У всіх примірниках квитанції приймальник розписується про відпуск продукції і ставиться штамп "Продукція видана".

Якщо відпуск олійно-жирової продукції замовнику відбувається не в момент приймання від нього в переробку сировини, а в різний час, то відпуск готової продукції оформляється наказом (додаток 39) з указівкою в ньому: "За давальницькими операціями". У квитанції за формою N 5 у цьому разі в рядках "Продукцію отримав" і "Продукцію видав" робиться відмітка: "Видача зроблена за наказом N __", а на звороті квитанції вказується кількість виданої і кількість залишків продукції.

12.13. Для розрахунків із замовником на підприємствах ведуться картки обліку розрахунків із замовниками на кожного замовника (форма N 6а, додаток 7), у яких відображаються: отримана від них сировина, належна за розрахунком і фактично відпущена готова продукція і продукція, що належить до видачі.

12.14. Готова продукція, що вироблена з давальницької сировини, зберігається також на складах підприємства разом з усією іншою продукцією.

Раз на місяць бухгалтерія спільно з планово-виробничим відділом складає довідку-розрахунок про переробку давальницького насіння при оплаті послуг з переробки сировиною, довідку-розрахунок про переробку давальницького насіння при оплаті послуг з переробки готовою продукцією; звіт про рух давальницького олійного насіння (додаток 44).

Зазначені документи є підставою для ведення бухгалтерського обліку, розрахунку собівартості готової продукції, визначення виручки і результатів від реалізації при переробці давальницької сировини.

12.15. Давальницьку жирову сировину (олію, саломас, тваринні жири тощо) супроводить і здає на підприємство представник замовника, маючи відповідну товарно-транспортну накладну.

12.16. Давальницька сировина, що надійшла, оформляється прибутковим ордером приймання жирової сировини (форма N 18, додаток 21) після зважування згідно з книгою відважувань за формою N 2 і книгою реєстрації вантажів, що прибули залізницею і водним транспортом (форма N 8, додаток 8). У разі розходження між графами 9 і 10 у формі N 8 і графами 6 і 9 у книзі відважувань за формою N 2 складається окремий акт приймання жирової сировини за формою N 18а (додаток 22). Дані відважувань відмічаються в документах постачальника, і сировина оприбутковується на склад.

На основі прибуткових ордерів давальницька сировина разом з купованою сировиною включається до звіту за формою N 4.

12.17. Відпуск давальницької жирової сировини зі зливної станції на рафінацію, гідрогенізацію, виробництво маргаринової продукції, майонезу проводиться за лімітно-забірною карткою за формою N 20 або типовою формою N М-8. Облік руху давальницької і купованої сировини на олійно-зливній станції враховується спільно.

Одночасно з прибутковим ордером у п'яти примірниках виписується квитанція на приймання в переробку давальницької жирової сировини (олії, саломасу та іншої). У квитанції вказуються кількість і якість давальницької сировини, яка надійшла, перелік і кількість продукції, що видається замовнику, розмір оплати послуг за переробку в грошовому або в натуральному виразі (сировиною або готовою продукцією).

Оформлена квитанція підписується начальником олійно-зливної станції і бухгалтером, три її примірники передаються замовнику, а два залишаються на підприємстві.

12.18. Відпуск продукції проводиться під розписку представника замовника при пред'явленні договору про переробку давальницької жирової сировини (олії, саломасу та іншої), квитанції, довіреності і документа, що засвідчує особу представника замовника. У всіх примірниках квитанції приймальник розписується про відпущення продукції і ставиться штамп: "Продукція видана". Якщо відпуск олійно-жирової продукції замовникам відбувається не в момент приймання від нього в переробку сировини, а в різний час, то відпуск готової продукції оформляється наказом (додаток 39) з указівкою в ньому: "За давальницькими операціями". У цьому разі у квитанції робиться відмітка: "Видача зроблена за наказом N ___", а на звороті квитанції зазначається кількість виданої продукції і продукції, що залишилася.

13.1. Транспортні засоби для транспортування олії повинні відповідати вимогам Державних санітарних правил для підприємств, які виробляють рослинні олії, ДСП 4.4.4.090-2002.

Згідно з вимогами вищезазначених санітарних правил перевезення харчових олій повинно здійснюватися у залізничних та автомобільних цистернах, призначених для перевезення олій та відповідно промаркованих.

13.2. Транспортні засоби, що використовуються для перевезення продовольчої продукції, повинні мати санітарний паспорт установленого зразка, виданий установою Держсанепідемслужби на відповідному виді транспорту.

Перед наливанням олії залізничні та автомобільні цистерни повинні оброблятися на промивно-пропарювальному пункті з метою:

усунення з цистерн залишків раніше залитої олії;

промивки та пропарювання цистерн;

висушування цистерн;

збирання продуктів зачистки та промивних вод у спеціальні ємності.

13.3. Факт проведення санітарної обробки транспортного засобу посвідчується довідкою встановленого зразка. Довідка надається установою, що здійснює санітарну обробку транспортного засобу.

13.4. Перед завантаженням транспортних цистерн олією фахівець лабораторії, відповідальний за якість та безпеку даної партії продукції, перевіряє санітарний паспорт та довідку про санітарну обробку транспортного засобу. Крім того, представник лабораторії та робітник, який обслуговує бакове господарство підприємства, особисто перевіряють транспортний засіб, а саме: придатність цистерн для перевезення олії; санітарний стан цистерн; відсутність запаху у цистернах; справність кришки та зливного механізму цистерн.

13.5. Після перевірки стану транспортних цистерн відповідальний представник лабораторії приймає рішення щодо заливання олії у транспортний засіб, що обов'язково фіксується у журналі, сторінки якого повинні бути пронумеровані із зазначенням кількості сторінок в кінці журналу, прошнуровані, підписані уповноваженою особою та скріплені печаткою підприємства. Відповідальний представник лабораторії записує до журналу дані санітарного паспорта на транспортний засіб, дату, час відвантаження продукції, номер партії, масу нетто і засвідчує своїм підписом.

13.6. З кожної транспортної одиниці після її завантаження олією вищезазначеною відповідальною особою лабораторії підприємства проводиться відбирання двох проб олії згідно з вимогами ДСТУ 4349:2004 "Олії. Методи відбирання проб", а транспортний засіб опломбовується.

Одна проба олії направляється в акредитовану лабораторію підприємства для визначення показників якості та безпеки, а друга проба (контрольна) опломбовується і зберігається в окремому спеціальному приміщенні лабораторії.

13.7. При відвантажуванні олії на експорт залежно від умов контракту приймання транспортних засобів, їх завантаження олією, відбирання проб та опломбовування транспортного засобу можуть здійснюватися у присутності відповідального представника сюрвеєрської компанії, лабораторія якої акредитована за вимогами Міжнародної федерації асоціацій з торгівлі оліями, олієнасінням та жирами (FOSFA - The Federation of Oils, Seeds and Fats Associations). У цьому випадку контрольні проби олії від кожної транспортної одиниці відбираються у подвійній кількості, одна частина з яких направляється у вищезазначену лабораторію, а друга залишається на підприємстві. Проби опломбовуються печаткою лабораторії сюрвеєрської компанії.

13.8. Перевізнику надаються такі документи: посвідчення якості (декларація виробника); сертифікат відповідності;

фітосанітарний сертифікат; сертифікат походження;