Стосовно розірвання трудового договору, щодо оплати праці та про службові відрядження

Ваше звернення, яке надійшло від народного депутата України <...>, розглянуто Юридичним управлінням Міністерства і в межах своєї компетенції повідомляємо наступне.

1. Відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні, тобто подавши письмову заяву про звільнення за власним бажанням, яка являє собою підставу для видання роботодавцем наказу про звільнення працівника, а, отже, повинна відповідати певним обов'язковим критеріям.

Наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 р. N 55 затверджено ДСТУ 4163-2003 "Вимоги до оформлення документів", вимоги якого поширюються на організаційно-розпорядчі документи - постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності органів державної влади України, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ, організацій та її об'єднань усіх форм власності, дата складання документа та підпис передбачаються обов'язковими реквізитами документів, які складаються в організації.

Зважаючи на те, що останнім днем роботи у разі розірвання трудового договору з ініціативи працівника є той же день тижня, у який працівник попередив про це власника письмово, в заяві працівника про звільнення за власним бажанням проставлення дати її складання є необхідним для дотримання строку звільнення працівника.

2. Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (частина перша статті 21 Закону України "Про оплату праці") .

Відповідно до статті 24 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановленому у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому Законом України від 19 жовтня 2000 року N 2050 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року N 159.

Відповідно до названих Закону та Порядку виплата громадянам суми компенсації повинна провадитися у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

В разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частина друга статті 233 КЗпП) .

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами визначається Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. N 88, згідно із пунктом 6.6. якого термін зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерських звітів та балансів у архіві підприємства, установи визначається згідно з Переліком типових документів, що утворюються в діяльності органів державної представницької і виконавчої влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств із зазначенням термінів зберігання матеріалів, затверджених Головним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів України (наказ Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України 20.07.1998 р. N 41 "Про затвердження переліку типових документів").

3. Відповідно до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року N 59 (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 10 червня 1999 року N 146) службове відрядження - це поїздки працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи, тобто являють собою виконання працівником своїх службових обов'язків на певний строк поза місцем його роботи, але в межах трудової функції, передбаченої трудовим договором між працівником і роботодавцем, а також службовою інструкцією працівника.

Отже, при умові дотримання зазначених критеріїв, направлення у відрядження для працівника є обов'язковим.

Разом з тим, наприклад, законодавством не допускається направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (стаття 176 КЗпП) . Жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть направлятися у відрядження без їх згоди.

Відповідно до пункту 24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робочих і службовців підприємств, установ, організацій, затверджених постановою Державного комітету СРСР по праці та соціальним питанням від 20 липня 1984 року N 213, що продовжує діяти в частині, що не суперечить Конституції та законам України, порушенням трудової дисципліни є невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків.

Згідно із положеннями зазначених Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності необхідною є наявність винного порушення трудової дисципліни.

Тому, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення (частина перша статті 149 КЗпП) .

У разі наявності поважних причин невиконання або неналежне виконання працівником трудових обов'язків порушення трудової дисципліни не тягне за собою накладення дисциплінарного стягнення.

Оцінка причин порушення трудової дисципліни (в тому числі вчинення прогулу) як поважних може здійснюватися як безпосередньо власником або уповноваженим ним органом, так і органом, до якого здійснюється оскарження накладення дисциплінарного стягнення.

Власник або уповноважений ним орган оголошує дисциплінарне стягнення своїм наказом (розпорядженням), який має право і скасувати.