Про Рекомендації парламентських слухань на тему: "Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації"

Верховна Рада України

1. Схвалити Рекомендації парламентських слухань на тему: "Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації" (додаються).

2. Кабінету Міністрів України до 1 січня 2008 року поінформувати Верховну Раду України про стан виконання Рекомендацій, схвалених цією Постановою.

3. Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти.

Учасники парламентських слухань на тему: "Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації", що відбулися 20 червня 2007 року, відзначають таке.

Підсумковим результатом розвитку науки та високотехнологічних галузей у XX столітті стало формування в економіках провідних країн світу нового механізму саморозвитку - національних інноваційних систем, у рамках яких зароджуються і реалізуються інновації. Незважаючи на національні відмінності, загальною рисою усіх без винятку національних інноваційних систем є лідерство у забезпеченні трьох пріоритетів розвитку: науки, освіти та наукоємного виробництва.

Ефективність державної політики саме у сфері управління інноваційними процесами визначає конкурентоспроможність національної економіки. У розвинутих країнах до 90 відсотків приросту валового продукту забезпечується за рахунок упровадження нових технологій. При цьому роль держави в даному процесі значно вагоміша, ніж при регулюванні звичайної економічної діяльності.

Україна, яка входила до "тридцятки" країн світової інтелектуальної еліти, успадкувала від СРСР значний науково-технічний потенціал. За даними досліджень, проведених ООН на початку XXI століття, Україна посідала одне з перших місць у світі за кількістю наукових співробітників. Рівень освіченості українців перевищував середній індекс країн Східної Європи і СНД.

На сьогодні Україна залишається серед світових лідерів за такими напрямами фундаментальної науки, як фізика, математика, інформатика, хімія, фізіологія, медицина; має піонерні напрацювання та прикладні розробки у сфері лазерної, кріогенної, аерокосмічної техніки, засобів зв'язку та телекомунікацій, програмних продуктів; входить у "вісімку" держав, які мають необхідний науково-технічний потенціал для створення авіакосмічної техніки, та у "десятку" найбільших суднобудівних країн світу.

Проте, на відміну від розвинутих країн, у яких 85-90 відсотків приросту валового внутрішнього продукту (далі - ВВП) забезпечуються за рахунок виробництва та експорту наукоємної продукції, частка України на ринку високотехнологічної продукції, який оцінюється у 2,5-3 трлн доларів США, становить приблизно 0,05-0,1 відсотка.

На відміну від розвинутих країн в Україні ще не створено національну інноваційну систему. Інноваційна діяльність характеризується структурною деформованістю, інституційною неповнотою, неузгодженістю та незбалансованістю технологічних, економічних і соціально-ціннісних аспектів.

Економіка України обтяжена інерцією попереднього екстенсивного розвитку. За оцінкою Світового економічного форуму, Україна посідає 77 місце за індексом конкурентоспроможного зростання або перспективної конкурентоспроможності серед 80 країн, щодо яких проводилися відповідні розрахунки. Разом з тим інтегральний індекс інноваційності економіки, який визначений за десятибальною системою і розраховується на підставі оцінки чотирьох складових (освіти, інновацій, інформаційної інфраструктури та інституційної основи), становить в Україні 5,7.

Інноваційні процеси в Україні не набули достатніх масштабів і не стали суттєвим фактором зростання ВВП.

Науково-технічний потенціал України практично виключений з економічного процесу держави. Наукоємність промислового виробництва України не перевищує 0,3 відсотка, що на порядок менше світового рівня, знижується частка високотехнологічної продукції у структурі ВВП. У 1998 році цей показник становив 3,1 відсотка, у 2004 році - знизився до 0,7 відсотка.

За даними Інституту економіки та прогнозування Національної академії наук України, структурні зміни, які відбувалися протягом останнього десятиліття, характеризуються серйозним технологічним відставанням, оскільки за випуском продукції третій технологічний уклад в Україні на сьогодні становить майже 58 відсотків, четвертий - 38 відсотків і лише 4 відсотки - п'ятий технологічний уклад.

Знижується інноваційна активність підприємств промисловості. Кількість підприємств, що впроваджували інновації, за підсумками 2006 року становить 1118 (11,2 відсотка загальної кількості), у 2004 році - 958 (10 відсотків), у 2003 році - 1120 (11,5 відсотка).

Досить неоднорідною є інноваційна активність регіонів: частка промислових підприємств, що займалися інноваційною діяльністю, становила від 32,6 до 3,1 відсотка, при цьому більша за середню - у м. Києві, Харківській, Одеській, Чернівецькій, Івано-Франківській та Вінницькій областях, значно менша - у Рівненській, Сумській і Хмельницькій областях.

Як і в попередні роки, основним джерелом фінансування витрат на інновації залишаються власні кошти підприємств, частка яких у загальному обсязі фінансування становила 84,6 відсотка.

Стала тенденція до погіршення матеріально-технічної бази наукових установ негативно позначається на результатах їх діяльності.

В умовах зниження обсягів централізованих капітальних вкладень і недостатніх обсягів фінансування науки спостерігається фізичне та моральне старіння науково-дослідної бази, суттєве погіршення матеріального забезпечення науки. Фактичне скорочення наукового потенціалу не супроводжується необхідною реорганізацією мережі наукових організацій, загальна кількість яких збільшується.

Частка основних засобів наукових організацій у загальному обсязі основних засобів підприємств та організацій України становить 0,9 відсотка. Лише близько 2 відсотків наукового обладнання українських науково-технічних установ має рівень сучасних світових стандартів.

Стійкі тенденції щодо зменшення загальної чисельності працівників, які виконують наукові та науково-технічні роботи, зокрема в галузі технічних наук, та старіння наукових кадрів становлять загрозу інтелектуальній спадковості поколінь, призводять до втрати наукових шкіл, наукового кадрового потенціалу держави.

Протягом 1995-2005 років при загальному скороченні чисельності працівників наукових організацій майже в 1,7 раза (з 293,1 тис. до 173,9 тис.) чисельність наукових працівників у галузі суспільних наук збільшилась у 1,2 раза, в галузі природничих і гуманітарних наук залишилася майже незмінною, в галузі технічних наук їх кількість зменшилася більш як у 2 рази.

Протягом останніх 20 років постійно зменшується частка наукових дослідників віком до 40 років, яка на даний час становить 14,5 відсотка. Середній вік дослідників збільшується і становить 48 років, докторів наук - майже 61 рік, кандидатів наук - перевищив 51 рік.

Система вищої освіти внаслідок постійних реформ, посиленої комерціалізації та відсутності системи прогнозування потреби у фахівцях різних галузей економіки не забезпечує відповідності підготовки кадрів суспільним потребам.

Визначальним критерієм оцінки ефективності діяльності вищого навчального закладу залишається не попит на фахівців на ринку праці, а показники конкурсного прийому.

У результаті переходу від природознавчого до гуманітарного підходу при підготовці спеціалістів, а також викладання економіки, менеджменту та маркетингу у вищих навчальних закладах за спрощеними підручниками західних авторів, неадаптованих до умов української економіки, різко знизились якість управлінських рішень, ефективність і конкурентоздатність суб'єктів господарювання та країни в цілому.

Погіршення якісних характеристик освітньої та наукової підготовки трудоресурсного потенціалу знижує його конкурентоздатність в умовах зростання інтелектуальної інноваційної складової виробничого процесу, який вимагає нестандартних рішень, розвитку особистості та її ціннісної орієнтації.

При досить високій кількості захистів докторських і кандидатських дисертацій частка фахівців з ученими ступенями в загальному числі дослідників не змінюється, оскільки чимало здобувачів на момент захисту не працює в наукових установах, а певна їх кількість після захисту залишає наукову діяльність.

Порівняно з 1993 роком кількість захищених за рік докторських дисертацій у важливих для інноваційного прогресу галузях зменшилася в 1,7 рази, близько третини здобувачів кандидатського ступеня на час захисту не навчалися в аспірантурі та не працювали в наукових установах і вищих навчальних закладах.

Низький рівень заробітної плати науковців і матеріально-технічного забезпечення наукових досліджень, відсутність активної пропаганди досягнень вітчизняної науки та її значення в сучасних процесах розвитку економіки негативно відбиваються на престижності наукової діяльності в Україні.

Середньомісячна заробітна плата науковців залишається нижчою від законодавчо визначеної, яка має дорівнювати подвійній середній заробітній платі працівників промисловості.

Із загального числа випускників вищих навчальних закладів, які отримують дипломи магістра та спеціаліста, лише 0,6 відсотка влаштовуються на роботу до наукових організацій.

Основними недоліками у формуванні національної інноваційної системи є:

1. Відсутність стратегії переходу України до інноваційної моделі розвитку, неналежне використання методів наукового планування на всіх рівнях управління (системного аналізу, прогнозування, оптимізації, програмно-цільових методів управління тощо), недостатній рівень інноваційної культури працівників органів державної влади.

Протягом 90-х років XX століття були значно послаблені інститути перспективного та поточного планування, система загальної обов'язкової стандартизації продукції та технології, система акумулювання результатів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт у державних та галузевих інформаційних центрах, інші народногосподарські системи з нормативними, інформаційними або рекомендаційними функціями, що негативно позначилося на формуванні національної інноваційної системи держави.

На сьогодні проголошений перехід української економіки до інноваційної моделі розвитку не забезпечується створенням єдиної системи за наявності всіх її інституційних, організаційних і нормативно-правових складових.

Через неефективне використання існуючого освітнього, науково-технічного та виробничого потенціалу, недостатній розвиток та розповсюдження "закриваючих технологій" країна втрачає можливість використання стратегії нарощування інноваційного потенціалу на визначених пріоритетних напрямах науково-технічного прогресу, що в рамках нового світового розподілу праці загрожує закріпленням у країні екстенсивної моделі розвитку економіки, яка ґрунтується переважно на низькотехнологічних укладах.

Світовою практикою напрацьовано три типи стратегій інноваційного розвитку: стратегія перенесення (використання зарубіжного науково-технічного потенціалу та перенесення його досягнень на терени власної економіки), стратегія запозичення (освоєння виробництва високотехнологічної продукції, що вже вироблялася в інших країнах, шляхом використання власної дешевої робочої сили та наявного науково-технічного потенціалу), стратегія нарощування (використання власного науково-технічного потенціалу, залучення іноземних учених і конструкторів). В Україні переважають ознаки першого та, частково, другого типу інноваційного розвитку.

2. Недосконалість нормативно-правової бази регулювання інноваційної діяльності, поширення практики ігнорування законодавства або зупинення дії статей законів, які стосуються фінансування та стимулювання науково-технічної та інноваційної діяльності.

Недостатня конкретизація пріоритетних напрямів, визначених Законом України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні", їх переважна орієнтація на третій і четвертий технологічні уклади, їх неузгодженість з пріоритетними напрямами науково-технічної діяльності не сприяють розвитку високоукладної економіки України та не дозволяють запровадити для різних рівнів відповідні механізми реалізації пріоритетних напрямів.

Закони про Державний бюджет України на відповідний рік протягом останніх років зупиняють дію норм законів України щодо рівня фінансового забезпечення наукової, науково-технічної, освітянської сфер, а також щодо створення пільгових умов для розвитку інноваційної діяльності.

Фактичне фінансування науково-технічної діяльності з Державного бюджету України протягом останніх п'яти років не перевищує 0,4 відсотка ВВП при визначеній статтею 34 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" нормі - 1,7 відсотка. Питома вага програмно-цільового фінансування наукових досліджень не перевищує 10 відсотків загальних витрат на науку при законодавчо встановлених 30 відсотках (стаття 6 Закону України "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки") .

Щорічне фінансування освіти фактично становить 4,5-6 відсотків ВВП при визначеній Законом України "Про освіту" нормі - 10 відсотків.

Не виконуються положення Указу Президента України від 20 квітня 2004 року N 454 "Про фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави" та Постанови Верховної Ради України від 16 червня 2004 року N 1786-IV "Про дотримання законодавства щодо розвитку науково-технічного потенціалу та інноваційної діяльності в Україні" в частині спрямування не менше 10 відсотків коштів, отриманих від приватизації державного майна, на фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне для економіки та безпеки держави значення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2005 року N 157 збільшено до 50 відсотків відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) наукових установ, що мають статус державних підприємств.

Законодавством України, на відміну від більшості країн світу, не передбачено стимулювання залучення у науково-технічну та інноваційну сфери позабюджетних коштів, не стимулюються витрати промисловості на наукові дослідження і розробки, а також інвестиції в інноваційну сферу з боку банків та інших інвесторів.

Посилюється необґрунтована приватизація науково-дослідних установ, особливо галузевої науки. Руйнується матеріально-технічна база, не контролюється передача об'єктів інтелектуальної власності.

3. Неефективність адміністративно-організаційної структури управління науково-технічною та інноваційною діяльністю.

Діюча структура управління науково-технічною та інноваційною сферами має велику кількість елементів, взаємодія та загальна координація яких не забезпечена відповідним організаційним підпорядкуванням, а також системним і комплексним розподілом повноважень.

Міністерство освіти і науки України не повною мірою забезпечує виконання покладених на нього функцій головного органу з питань формування та реалізації інноваційної політики в Україні, зокрема не запроваджено дієвого моніторингу та системи звітності щодо виконання суб'єктами підприємницької діяльності, крім технопарків, інноваційних проектів, відсутні фінансові важелі впливу на інноваційні процеси.

Міністерство промислової політики України не забезпечує належний моніторинг розвитку промислового потенціалу з метою формування державної політики щодо пріоритетної підтримки високоукладних галузей промисловості.

Міністерство економіки України не забезпечує інноваційної спрямованості усіх напрямів економічної політики, які розробляються та реалізуються в країні, що передбачає проведення комплексу заходів у податковій, бюджетній, грошово-кредитній та зовнішньоекономічній сферах.

Національна академія наук України належним чином не залучається до процесу формування та реалізації інноваційної політики держави. Її участь в інноваційному процесі чинним законодавством чітко не визначено.

Ефективна діяльність Державного агентства України з інвестицій та інновацій блокується невиконанням Указу Президента України від 30 грудня 2005 року N 1873 "Про утворення Державного агентства України з інвестицій та інновацій" у частині приведення нормативно-правових актів у відповідність із цим Указом.

Несприятливою для проведення послідовної науково-технічної та інноваційної політики стала постійна реорганізація органів державного управління науковою діяльністю. Після ліквідації Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності та передачі його функцій Міністерству освіти і науки України фактичний вплив останнього на науково-технічну сферу значно знизився.

Залишається нереалізованим положення Закону України "Про інноваційну діяльність" щодо організаційної системи управління інноваційними процесами, зокрема створення уповноважених і регіональних установ.

Наявна структура державного управління науково-технічною та інноваційною сферами не забезпечує реалізацію державної науково-технічної та інноваційної політики. Не налагоджено координацію взаємодії науки з виробництвом, ефективне використання вітчизняних науково-технічних здобутків, орієнтування науково-технічної діяльності на потреби економіки. Структурна трансформація науки в Україні не взаємопов'язана і не підпорядкована завданням структурної перебудови національної економіки.

4. Недостатній рівень фінансового забезпечення реалізації державної науково-технічної та інноваційної політики.

Структура фінансового забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності є деформованою.

За даними Державного комітету статистики України, у 2006 році питома вага видатків на науку у ВВП становила 0,96 відсотка, у тому числі коштів державного бюджету - 0,38 відсотка ВВП.

У загальному розподілі асигнувань на науку з усіх джерел на кошти державного бюджету припадало 39,7 відсотка, не набагато меншу частку становлять кошти вітчизняних замовників (30,3 відсотка), п'яту частину - кошти іноземних замовників (19,4 відсотка).

Низькими залишаються обсяги державного замовлення на новітні технології, які щорічно становлять близько 1 відсотка бюджетного фінансування наукової сфери.

Наявні пропорції у структурі фінансових ресурсів вітчизняної науково-технічної сфери підсилюють несприятливий вплив організаційно-економічної відокремленості наукової діяльності від виробничого сектору, зумовлюють низький "коефіцієнт корисної дії" наукової сфери, що має мультиплікативні наслідки для народного господарства у вигляді низького технологічного рівня.

Венчурне фінансування як надзвичайно важлива для підтримки інноваційного розвитку діяльність не отримала в Україні належного розвитку. За практичної відсутності венчурного капіталу вітчизняного походження венчурні фонди переважно зарубіжного капіталу не заінтересовані у розвитку конкурентоспроможних технологій і свої інвестиції спрямовують на акції великих підприємств енергетичної, машинобудівної, будівельної та переробної промисловості, а не у сферу високих технологій.

5. Неефективне використання наявних фінансових та інвестиційних ресурсів для реалізації державної науково-технічної та інноваційної політики.

Розпорошеність бюджетних видатків між їх численними розпорядниками, відсутність ефективного механізму координації використання коштів за бюджетними програмами поглиблює проблему фінансового забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності.

Фінансування наукової сфери здійснюється шляхом розпису бюджетних видатків їх численним головним розпорядникам (44 - у 2004 році, 38 - у 2005 році). Найбільшу фінансову підтримку отримує академічний сектор науки - близько 75 відсотків видатків загального фонду державного бюджету (з них 75 відсотків - Національна академія наук України), 13 відсотків припадає на Міністерство освіти і науки України, 12 відсотків отримує решта головних розпорядників. Державним фондом фундаментальних досліджень (далі - ДФФД) здійснюється підтримка фундаментальних досліджень за грантами, зокрема і для молодих учених. Щорічне фінансування фундаментальних досліджень за грантами ДФФД становить близько 9 млн гривень, або 0,6 відсотка бюджетного фінансування наукової сфери.

Залишається неефективним механізм програмно-цільового планування науково-технічної та інноваційної політики. Відсутність загальнодержавної системи моніторингу та механізмів зворотного зв'язку між виконавцем і розпорядником бюджетних коштів не дає можливості відслідковувати ефективність проведення робіт та отримання відповідних результатів.

Низьким (менше 10 відсотків) залишається рівень програмно-цільового (грантового) фінансування наукових досліджень і розробок, спрямованого на отримання кінцевого результату.

Неналежне фінансування Загальнодержавної комплексної програми розвитку високих наукоємних технологій, затвердженої Законом України від 9 квітня 2004 року, не дозволяє ефективно використовувати нові механізми фінансування проектів програми, згідно з якими держава надає фінансову підтримку в розмірі до 30 відсотків вартості проекту, а решту коштів має вкладати підприємець або інвестор.

Низьким є рівень якості матеріально-технічного забезпечення навчальних закладів і наукових організацій. Наявний стан матеріально-технічної та лабораторної бази наукових установ і вищих навчальних закладів не забезпечує проведення наукових досліджень на загальносвітовому рівні, не сприяє впровадженню інноваційних освітніх технологій та вихованню інноваційно-орієнтованого громадянина, знижує конкурентоспроможність випускників навчальних закладів на ринку праці, створює перешкоди на шляху інтеграції української освіти до європейського та світового освітніх просторів.

За даними останньої інвентаризації, проведеної на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2001 року N 591-р "Про заходи щодо зміцнення матеріально-технічної бази наукових установ та вищих навчальних закладів", із 159,7 тис. одиниць машин та устаткування, які перебували на балансі обстежених наукових організацій, 80,1 відсотка знаходилися в експлуатації понад 10 років, лише 6,4 відсотка загальної кількості експлуатувалися до 5 років. Водночас за світовими стандартами термін використання наукового обладнання не перевищує 5-7 років.

6. Невідповідність корпоративної структури, яка формується в Україні, вимогам інноваційного розвитку.

Переважна частина галузевої науки в Україні виявилася за межами корпоративних структур і, відповідно, за межами відтворювальних механізмів фінансування. Відбулося руйнування механізмів організаційної взаємодії галузевої науки та виробництва, які успішно зарекомендували себе в умовах адміністративної системи - науково-виробничих і виробничих об'єднань.

Відторгнення наукового потенціалу з боку великого бізнесу відбулося внаслідок його орієнтації протягом тривалого часу на короткотермінові напівтіньові схеми.

Діяльність малого інноваційного бізнесу в Україні через умови, які склалися в національному виробництві, перебуває на стадії становлення. У цілому діяльність малого бізнесу орієнтована на торговельні операції, і внаслідок несприятливого для інноваційних процесів клімату цей бізнес поки що не відіграє провідної ролі в інноваційних процесах.

Надмірна бюрократизація організації підприємницької діяльності, складність отримання необхідних дозволів, ускладнений доступ інноваторів до фінансових ресурсів стримують розвиток інноваційної інфраструктури.

7. Повільне формування в Україні сучасного і масштабного ринку інноваційної продукції, інфраструктури інноваційної діяльності.

Базове законодавство, необхідне для формування та розвитку в Україні національної інноваційної системи, певною мірою вже створено, але його практичне застосування стримується недостатньою інфраструктурою, нерозвинутістю системи інноваційного менеджменту, захисту прав інтелектуальної власності. Вітчизняні винахідники і розробники не можуть реалізувати в Україні економічний потенціал багатьох своїх розробок.

Продовжується тенденція зменшення кількості поданих до Державного департаменту інтелектуальної власності заявок на винаходи (порівняно з 2005 роком вона зменшилася на 13,6 відсотка). Кількість використаних у виробничому процесі винаходів порівняно з попереднім роком зменшилася на 19,8 відсотка.

Кількість зареєстрованих ліцензійних договорів становить лише 2,2-2,6 відсотка від кількості патентів, що в декілька разів менше відповідних показників технологічно розвинених країн.

Порівняно з 1991 роком в Україні більш як у 20 разів скоротилася кількість винахідників і раціоналізаторів. Незначною є частка підприємств, на яких здійснюється винахідницька та раціоналізаторська діяльність. Україна суттєво відстає від розвинутих країн за показниками експорту-імпорту технологій.

Загалом по Україні спостерігається негативна тенденція щодо процесу придбання нових технологій (технічних досягнень) і ще гірша - в напрямі трансферу таких технологій. Це пояснюється низьким ступенем інноваційної активності підприємств, зумовленим насамперед відсутністю стратегії економічного розвитку країни і відповідної патентно-ліцензійної політики держави, а також необхідної нормативно-правової бази.

Недоліки у правозастосуванні законодавчої бази в частині захисту прав інтелектуальної власності призвели до суттєвих втрат державою науково-технічного потенціалу, зокрема спеціальної наукової, проектно-конструкторської, проектно-дослідної документації під час приватизаційних процесів.

Не врегульовано питання оцінки об'єктів інтелектуальної власності. Незважаючи на неодноразові доручення Кабінету Міністрів України, Фонд державного майна України не затвердив методику оцінки нематеріальних активів.

За даними Служби безпеки України, український ринок високих технологій фактично знаходиться під контролем іноземних фондів і неурядових організацій, які представляють інтереси передусім військових відомств і транснаціональних компаній. При цьому наукові розробки переходять у власність іноземної сторони і комерціалізуються без будь-якого відшкодування українській державі.

Не виконані на належному рівні доручення Президента України від 7 липня 2005 року N 1-1/635 та Прем'єр-міністра України від 20 липня 2005 року N 35073/1/1-05, а також положення Указу Президента України від 27 квітня 2001 року N 285 щодо проведення вартісної оцінки, взяття на бухгалтерський облік та інвентаризації об'єктів права інтелектуальної власності, що належать державі або створених за державні кошти.

На фоні загострення проблеми фінансового забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності на розвиткові цих сфер особливо негативно позначилася практика щодо скасування податкових і митних пільг для суб'єктів інноваційної діяльності, передбачених Законом України "Про інноваційну діяльність", а також пільг, що надавалися інноваційним проектам відповідно до положень Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків".

Всупереч вимогам статті 87 Бюджетного кодексу України та законодавства України щодо фінансування інноваційної діяльності у 2000-2003 роках та у 2005 році у Державному бюджеті України кошти на фінансову підтримку інноваційної діяльності не були передбачені.

Зокрема, на розвиток діяльності інноваційних структур (технопарків, вільних економічних зон, технополісів, технологічних інкубаторів тощо) негативно вплинуло скасування пільг з оподаткування й митного регулювання інноваційної діяльності.

Під час підготовки законів України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та "Про Державний бюджет України на 2006 рік" були відхилені бюджетні пропозиції щодо впровадження бюджетних програм стосовно фінансової підтримки суб'єктів інноваційної діяльності для забезпечення виконання положень статті 17 Закону України "Про інноваційну діяльність" та Постанови Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2004 року N 1563 "Про затвердження Порядку надання фінансової підтримки суб'єктам інноваційної діяльності за рахунок коштів державного бюджету шляхом здешевлення довгострокових кредитів", а також фінансування інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави для забезпечення виконання положень Указу Президента України від 20 квітня 2004 року N 454 "Про фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави" щодо спрямування 10 відсотків коштів, отриманих від приватизації державного майна, на фінансову підтримку таких підприємств.

Загострення критичних проблем забезпечення науково-технічного та інноваційного розвитку держави визначає нагальну необхідність якнайшвидшого впровадження комплексу першочергових заходів, спрямованих на усунення системних недоліків у забезпеченні формування та реалізації національної інноваційної системи України.

З метою виконання першочергових заходів у напрямі формування та розвитку національної інноваційної системи рекомендувати:

I. Кабінету Міністрів України:

1. До 1 жовтня 2007 року розробити та подати (на заміну Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 13 липня 1999 року N 916-XIV) до Верховної Ради України Концепцію розвитку національної інноваційної системи виходячи з таких її основних складових:

структурна перебудова економіки, прогнози та пріоритети;

розвиток науково-технічного потенціалу та формування інноваційної інфраструктури;

стимулювання інноваційної активності суб'єктів господарювання;

фінансова підтримка інноваційної діяльності;

розвиток ринку наукоємної продукції та послуг;

розвиток інноваційної культури, формування системи генерації та поширення знань, підготовка кадрів високої кваліфікації, вдосконалення системи, форм і методів освіти та професійної підготовки;

система правової охорони та використання інтелектуальної власності.

2. У тримісячний термін відповідно до вимог законів України "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки" і "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" розробити та запровадити механізми проведення прогнозних досліджень, формування і реалізації інноваційних програм та державного замовлення, їх моніторинг, державної підтримки і залучення позабюджетних коштів для реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.

3. Внести до Верховної Ради України законопроекти щодо розвитку перспективних галузей виробництва, у тому числі щодо відродження та розвитку електронної промисловості в Україні, створення і впровадження високих наукоємних, екологічно чистих, ресурсозберігаючих технологій.

4. При розробці проекту Закону України про Державний бюджет України на 2008 рік:

дотримуватися вимог чинного законодавства щодо фінансового забезпечення науково-технічної та інноваційної сфери;

забезпечити більш повне включення науково-технічного потенціалу до розвитку економіки держави шляхом формування на конкурсних засадах інноваційних проектів та державного замовлення;

передбачити бюджетні асигнування на державну підтримку інноваційних проектів і трансферу технологій, у тому числі згідно із Законом України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків" на бюджетну програму "Державна підтримка діяльності технологічних парків";

передбачити кошти на фінансування прогнозних досліджень, запровадити відповідну програму з урахуванням набутого та світового досвіду.

5. Прискорити розроблення державної цільової програми інтеграції науки та освіти в університетах на 2008-2012 роки "Наука в університетах".

6. З метою вдосконалення системи державного стимулювання інноваційної діяльності в шестимісячний термін:

запровадити механізм надання інвестиційно-податкового кредиту із сплати податку на прибуток, передбачивши відповідні положення в проекті Податкового кодексу;

запровадити механізм податкового стимулювання залучення інвестицій у науково-технічну сферу шляхом зменшення сум нарахованого податку на прибуток на частину кваліфікованих витрат суб'єкта господарювання, пов'язаних з науковими дослідженнями і науково-технічними розробками;

вжити заходів щодо вдосконалення механізмів державної підтримки через здешевлення банківських кредитів на виконання інноваційних проектів;

опрацювати питання створення Державного фонду промислових інновацій;

установити порядок, згідно з яким при укладанні контрактів (договорів) на виконання цільових проектів державних цільових наукових і науково-технічних програм, що мають прикладне технологічне спрямування, передбачається механізм обов'язкового співфінансування реалізації цих проектів майбутніми споживачами результатів їх виконання;

запровадити ефективний механізм формування державного замовлення на підготовку фахівців з інноваційного менеджменту з урахуванням загальнодержавних і регіональних потреб;

опрацювати питання запровадження податкових стимулів при наданні суб'єктами господарювання науковим установам та вищим навчальним закладам спонсорської допомоги для здійснення ними наукової та науково-технічної діяльності.

7. Вжити заходів щодо:

оновлення структури і змісту вищої освіти, передбачивши вивчення питань інноваційної діяльності (стратегічного менеджменту, маркетингу, технологічного аудиту, фінансів, комерціалізації), упровадження нових освітніх програм і послуг, підвищення їхньої якості й конкурентоспроможності на основі нових інформаційних технологій;

розвитку науково-дослідної діяльності академічної та вузівської науки, орієнтованої на проблеми національної інноваційної системи і підготовку молодих учених у цій галузі;

удосконалення форм поєднання науки, освіти і виробництва, розвитку об'єктів інноваційної інфраструктури в системі науки та освіти і створення нових інноваційних структур для формування єдиного наукового та навчально-методичного механізму підготовки кадрів для інноваційної сфери;

посилення роботи зі створення на базі провідних наукових установ та вищих навчальних закладів науково-освітньо-інноваційних комплексів, що поєднають навчальний процес і наукові дослідження з розвинутою мережею високотехнологічних інноваційних структур.

8. Забезпечити підвищення якості та комплексності прогнозно-аналітичних досліджень науково-технічного розвитку економіки та забезпечити їх проведення на постійній основі.

9. Вжити заходів щодо розвитку інформаційно-аналітичного забезпечення формування та реалізації державної інноваційної політики шляхом:

удосконалення державної статистики у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності із застосуванням сучасних європейських індикаторів інноваційної активності;

розвитку системи науково-технічної та патентно-ліцензійної інформації з максимальним використанням можливостей мережі Інтернет;

запровадження об'єктивної системи оцінювання наукових робіт фундаментального спрямування.

10. Вжити заходів щодо вдосконалення структури державного управління у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності, спрямованих на чітке розмежування та уникнення дублювання функцій центральних органів виконавчої влади, запровадження та дотримання принципів одноосібної відповідальності та стабільності системи державного управління у цій сфері.

11. До 1 грудня 2007 року опрацювати питання щодо створення Фонду сприяння розвитку малих підприємств у науково-технічній сфері та джерел його фінансування.

12. Протягом 2007 - I півріччя 2008 років започаткувати пілотні проекти щодо створення інноваційно орієнтованих консорціумів, що об'єднують провідні вітчизняні технічні університети, наукові установи, підприємства, фінансові установи з наступним формуванням на цій основі стійких інноваційних кластерів.

II. Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти:

1. Забезпечити спільно з Кабінетом Міністрів України посилення контролю за дотриманням норм Конституції України та вимог законів України "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про інноваційну діяльність", "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки", "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні", "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків", "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій", "Про науковий парк "Київська політехніка", "Про вищу освіту", інших законів з питань наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, а також Постанови Верховної Ради України від 16 червня 2004 року N 1786-IV "Про дотримання законодавства щодо розвитку науково-технічного потенціалу та інноваційної діяльності в Україні".

2. Посилити координацію та взаємодію інститутів національної інноваційної системи. Підготувати пропозиції щодо створення при Верховній Раді України консультативної ради з питань формування та реалізації національної інноваційної системи.

3. Ініціювати внесення змін до законодавства щодо створення системи стратегічного прогнозування і визначення пріоритетів науково-технічного та інноваційного розвитку, стимулювання інноваційної діяльності.

4. Забезпечити підготовку змін до законодавства з питань діяльності технологічних парків, спрямованих на вдосконалення роботи цих структур, підвищення ефективності та прозорості їх діяльності, впорядкування й уточнення механізму державної реєстрації технологічних парків та їх проектів.

5. Сприяти прискоренню розгляду проектів законів про наукові парки, іннополіси, венчурне фінансування інноваційної діяльності, використання об'єктів права інтелектуальної власності, створених із залученням бюджетних коштів.

6. Підготувати зміни до Закону України "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій" у частині зарахування до Державного бюджету України певного відсотка коштів, отриманих від трансферу технологій, майнові права на які належать державі; законів України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки" в частині визначення розміру та порядку виплати винагороди творцям об'єктів права інтелектуальної власності.

III. Комітетам та фракціям Верховної Ради України:

1. Сприяти розвитку та вдосконаленню правової бази науково-технічної та інноваційної сфери, в межах повноважень посилити контроль за виконанням норм відповідних законів.

2. Під час затвердження Державного бюджету України на 2008 рік та на наступні роки виходити з необхідності фінансування розвитку науки і науково-технічної сфери у межах та обсягах згідно із законами України "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки", "Про освіту", "Про вищу освіту", зокрема фінансування Державного фонду фундаментальних досліджень у розмірі 0,1 відсотка ВВП.

IV. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським радам, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським державним адміністраціям відповідно до законодавства в межах повноважень активізувати діяльність щодо:

розвитку регіональних інноваційних систем, розроблення та виконання науково-технічних та інноваційних програм з реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, створення фінансово-кредитних установ, венчурних фондів, технологічних парків, інноваційних фондів, технополісів тощо;

підвищення інноваційної культури, розвитку науки і освіти, залучення наукових працівників, вчених до вирішення актуальних проблем у регіоні, розширення мережі Інтернет, інформаційних технологій та дистанційного навчання.