Про затвердження Правил медичного розслідування авіаційних подій

13.1. Токсикологічне дослідження

При авіаційних подіях обов'язково береться матеріал з тіл членів екіпажу для визначення наявності та кількості алкоголю. Це визначення повинно проводитись незалежно від того, досліджуються тіла або їх частини, при цьому просочування м'яких тканин бензином (керосином) не перешкоджає проведенню токсикологічного аналізу.

Для дослідження беруть кров та сечу у кількості 20 мл у посуд, який заповнений під пробку. Кров беруть чистим шприцом з крупних вен кінцівок або синусів твердої мозкової оболонки. Кров та сеча поміщуються у невідкриті та непромиті флакони з-під пеніциліну за допомогою проколу резинової пробки флакона. Якщо кров відсутня для токсикологічного дослідження, використовуються гематоми (м'яких тканин та внутрішньочерепні). При неможливості взяття крові та сечі для дослідження використовується головний мозок, а також мускулатура у кількості до 1000 г, яку вичленовують з неушкоджених глибоких відділів стегна (таза, плеча). М'язи беруть у чистий скляний посуд відповідної ємності з притертою пробкою або з пробкою, яка загвинчується. Слід підкреслити, що за результатами дослідження м'язів можливо зробити висновок тільки про наявність етилового спирту в організмі.

При пожежі на борту повітряного судна, вибуху пального або при підозрі на несправність двигунів обов'язково проводиться токсикологічне визначення окису вуглецю. Якщо тіло збереглось та знекровлене, то береться кров з крупних вен у кількості 20 мл. у флакон, наповнений під пробку. При розшматуванні тіла, коли крові немає, беруть м'язи, краще всього зі стегна, у кількості 100 г. Для визначення карбоксиміоглобіну м'язи беруть у скляну банку, яка закривається кришкою або пробкою.

Під час нагрівання синтетичних та декоративно-оздоблювальних матеріалів можуть утворитись, крім окису вуглецю, різноманітні летючі токсичні речовини - ціанисті сполуки, фенол, ацетон, акрил-нітрит та інші.

Найбільшою небезпекою для людини є ціанисті сполуки, тому важливе експертне значення має встановлення їх у тканинах тіл загиблих членів екіпажу. Для цього беруть кров (не менше 200 мл.), печінку з жовчним міхуром, сечу, нирку, головний мозок, не менше 1/4 частини легені. Токсична дія нітрилів може бути обумовлена як дією ціанистої групи, яка утворюється після гідролізату нітрилів в організмі, так і хімічною активністю цілої молекули. Для визначення токсичних нітрилів береться кров у кількості 5 мл. і поміщується у флакон за обсягом 10 мл., який щільно закривається гумовою пробкою та додатково герметизується розплавленою сумішшю парафіну з поліетиленом.

У процесі дослідження авіаційної події може виникнути підозра про прийняття членами екіпажу різних препаратів - гіпотензивних, наркотичних, снотворних, транквілізаторів та інше. При цьому обов'язково проводиться токсикологічне визначення препаратів, які входять у зазначені групи, у трупному матеріалі: печінка з жовчним міхуром, шлунок з вмістом, тонка та товста кишки з вмістом, нирка, сеча, кров та головний мозок.

При авіаційних подіях на авіаційно-хімічних роботах необхідно мати на увазі можливість інтоксикації членів екіпажу отрутохімікатами: фосфорорганічними (базудін, діброн, карбофос), хлорорганічними (дилор, супарен), похідними тіокарбамінової кислоти (ордам, роніт, тіллім), піретроїдами (амбуш, децис та інше).

Найбільш практичне значення мають фосфорорганічні сполуки. У цих випадках для токсикологічного дослідження беруться печінка з жовчним міхуром, тонка та товста кишки з вмістом, нирка, сеча, кров, не менше 1/4 легені. Об'єкти необхідно фіксувати спиртом-ректифікатом, рівень якого над внутрішніми органами у банці повинен бути не менше 1 см. Для контролю необхідно направляти і пробу спирту у кількості до 300 мл., взятого з тої самої тари, що і для консервації.

Значну допомогу при підозрі на отруєння фосфорорганічними сполуками може дати дослідження активності холінестерази крові та головного мозку, для чого ці об'єкти направляються у біохімічну лабораторію. Важливо підкреслити, що активність холінестерази у трупній крові практично не змінюється протягом доби після настання смерті.

Для визначення інших груп отрутохімікатів вилучаються ті самі об'єкти, але без фіксації консервуючими рідинами. Необхідно пам'ятати, що при підозрі на дію хлорорганічних отрутохімікатів вилучається також жирова клітина або сальник.

При авіаційній події може йти мова про дію на членів екіпажу не однієї з перерахованих речовин. У таких випадках для токсикологічного дослідження вилучаються: шлунок з вмістом, 1 метр тонкої та товстої кишки, з вмістом, не менше 1/3 печінки з жовчним міхуром та його вмістом, одна нирка та уся сеча, 1/3 головного мозку, кров - не менше 200 мл., селезінка, не менше 1/4 частини легені.

13.2. Мікроскопічні дослідження

Мікроскопічні дослідження при авіаційних подіях проводяться для вирішення таких питань:

13.2.1. Визначення або виключення хворобливих змін в організмах членів екіпажу, які могли проявити несприятливий вплив на їх працездатність;

13.2.2. Визначення причин смерті та швидкості її наступу;

13.2.3. Установлення прижиттєвості та давності утворення ушкоджень;

13.2.4. Оцінка емоційного стану членів екіпажу в екстремальній ситуації польоту.

Для вирішення першого та другого питання беруться кусочки усіх внутрішніх органів. Кількість кусочків, узятих з одного органу, визначається виразністю та розповсюдженістю патологічних процесів, а також задачами дослідження.

Для вирішення третього питання беруться кусочки органів та тканин з ушкодженнями їх. Кількість кусочків визначається виразністю та розповсюдженнями ушкоджень.

У всіх перерахованих вище випадках кусочки вирізуються через усі шари, обов'язково повинна бути зачеплена межа між зміненими та незміненими ділянками тканин. Повинна бути їх товщина не більше 1 см, площа - 2-3 кв.см. Вирізувати кусочки необхідно дуже гострим ножем або бритвою.

Забороняється користуватись ножицями, щоб запобігти розшаруванню тканин. Вирізані кусочки кладуться у скляну банку з фіксуючою рідиною (10% нейтральний розчин формаліну), причому кількість цієї рідини повинна бути у 10 разів більша за обсягом узятих кусочків.

При вилученні декількох кусочків одного й того самого органу або тканини кожен з них маркується етикеткою, для чого використовують матеріал, який є стійкий до дії фіксуючої рідини. Написи на етикетці необхідно робити кульковою ручкою або простим олівцем.

Для вирішення питання про прижиттєву дію високої температури необхідно брати:

а) шкіру з місць опіку та з суміжних ділянок;

б) зразки тканин з порожнини рота, глотки, гортані, трахеї;

в) вузли блукаючих нервів, симпатичні вузли, черевне (сонячне) сплетіння. Необхідно також пам'ятати про можливість стереомікроскопічного дослідження та дослідження в інфрачервоних променях відбитків з слизової оболонки дихальних шляхів для виявлення часток кіптяви.

Частки кіптяви можуть бути знайдені і в крові, яка береться з правої половини серця, та у змивах з слизової оболонки пазухи основної кістки. Для цього в пазуху під тиском за допомогою шприца вводять дистильовану або бідистильовану воду та відразу її відсмоктують у відстійник, на дні якого укладено покривне скло; при цьому необхідно витримувати чистоту інструментів, посуду та реактивів.

Для виявлення продуктів піролізу мастил проводиться люмінесцентна мікроскопія слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, трахеї, бронхів та підплевральних кусочків легенів.

Для вирішення четвертого питання - оцінка емоційного стану членів екіпажу в екстремальній ситуації аварійного польоту проводиться дослідження нейроендокринної системи. Надниркові залози виймаються разом з оточуючою жировою клітковиною, ретельно відпрасовуються та зважуються (окремо) з точністю до 0,05 г. Кусочки вирізують упоперек через всю товщу. Гіпофіз виймається після витягнення головного мозку, при цьому попередньо підрізається скальпелем діафрагма турецького сідла. Після його зважування проводиться розріз по великому діаметру (уздовж органа) посередині у горизонтальній площі, поміщують у відповідну рідину для фіксації (у залежності від методики дослідження).

У необхідних випадках мікроскопічному дослідженню підлягають окремі кусочки тканин для встановлення їх регіонального походження активності ферментів окисного та ферментного обмінів у міокарді, печінці та нирках (для вирішення питання про гострий кисневий голод). Вибір методики дослідження у таких випадках визначається судово-медичним експертом гістологом у залежності від його завдань.

При наявності даних про дію на екіпаж вибухової декомпресії проводиться гістологічне дослідження скроневої кістки. Для цього її випилюють та фіксують у формаліні. У зв'язку з тим, що формалін дуже складно проникає у кам'янисту частину піраміди, необхідно попередньо просвердлити у ній 3-5 каналів тонким свердлом. Після декальцинації скроневу кістку досліджують під мікроскопом.

Необхідно також пам'ятати про те, що для вирішення першого питання необхідно використовувати фотометричне дослідження м'яза серця (при підозрі на ішемічну хворобу серця). Для цього вилучається розрізане серце і направляється в лабораторію судово-медичної експертизи для встановлення концентрації калію та натрію, а також коефіцієнта K/Na.

13.3. Біохімічні дослідження

Значні дії факторів польоту можуть викликати виражені функціональні зрушення і навіть привести до тимчасової або певної втрати працездатності членів екіпажу. Раптова відмова техніки у польоті, втрата просторової орієнтації, реальна загроза зіткнення та інші причини можуть викликати значно виражену емоційну реакцію (стрес). У випадках, які вище наводились, значну інформацію може дати мікроскопічне дослідження нейроендокринної системи. Діагностичну цінність при вирішенні цієї проблеми мають і біохімічні методи дослідження.

Відбір проб для таких досліджень проводиться у можливі ранні терміни, не пізніше 2-х діб зберігання тіл при температурі не вище 5 градусів C. Кусочки вагою 3-6 г вирізують з нерозтрощеної частини печінки, головного (спинного) мозку, передньої стінки лівого шлуночка серця, коркового та мозкового прошарку нирок.

Їх поміщують у невеликі скляні або пластмасові ємності відповідно за обсягом. Для проведення дослідження матеріал зберігають при низькій температурі у сосуді Дьюсара з сухим льодом або у морозильному відділенні холодильника, щоб не було розморожування. Проби крові та сечі відбирають у пробірки у кількості, яка залежить від наявності цих рідин, але не більше 5 мл., і зберігають при температурі 5 градусів С. Проводиться визначення сумарного вмісту вуглеводів у тканині печінки, кількісне визначення декстринів, визначення молочної та піровиноградної кислот у тканині печінки, серця, нирки, кількості цукру у крові та сечі, рівня каталази у крові, визначення молочної кислоти у тканині головного (спинного) мозку. Дослідження проводяться у клінічній лабораторії за відповідними методиками.

Потрібно не забувати про можливість біохімічного дослідження вмісту опікових пухирів для визначення прижиттєвості опіків. У прижиттєвих опіках вміст загального білка у пухирях у 2-3 рази перевищує вміст білка у плазмі крові.

13.4. Дослідження на планктон

У тих випадках, коли повітряне судно ударяється об водну поверхню і екіпаж загинув на воді, виникає необхідність у вирішенні питання, чи не наступила смерть від утоплення.

Якщо дані секційного дослідження непереконливі, то для дослідження на планктон беруться: нерозрізана нирка, рідина пазухи основної кістки, не менше 15 г кісткового мозку стегнової або плечової кістки, крайовий відділ печінки, селезінки і обов'язково тканина легенів для контролю.

Після взяття цих органів забороняється обмивати проточною водою інструменти, посуд, рукавиці та самі органи. Об'єкти поміщують у чисті скляні банки без рідини, що фіксує, та направляють у відділення судово-медичної токсикології бюро судово-медичної експертизи. Після відповідної обробки вони передаються для дослідження у відділення судово-медичної гістології.

13.5. Імунологічні дослідження

Необхідність у проведенні імунологічних досліджень може виникнути при встановленні належності тканин людини, належності частин одному й тому самому тілу, для виявлення тіл з відповідною групою крові.

У таких випадках кров направляється у рідинному стані та у вигляді плям на стерильному бинті (марлі). Рідка кров у кількості 3-5 мл береться з порожнин серця або крупних судин стерильною піпеткою або шприцом та поміщується у стерильну пробірку (флакон). Кров у вигляді плям береться тією самою піпеткою або шприцом на складений у 5-6 шарів бинт (марлю), який потім висушується якнайдалі від нагрівальних приладів та без впливу прямих сонячних променів на аркуші чистого паперу при кімнатній температурі у приміщенні, де не повинно бути випарювання формаліну та йоду. При відсутності крові беруться 3-4 кусочки м'язів розмірами 1х1х0,5 см з глибоких відділів або нігті, коси, кістки. Крім того, разом з м'язами для контролю направляється марля, якою вимокали поверхню розрізу, а потім висушують методом, який описано вище. При тривалому транспортуванні кусочки м'язів повинні бути висушеними або зберігатись у 5-10%-ному розчині формаліну.

13.6. Цитологічні дослідження

Необхідність у проведенні таких досліджень може виникнути при встановленні належності тканин особі відповідної статі. Для цього виготовляють мазки-відбитки (не менше чотирьох від кожного об'єкта), шляхом притиснення обезжиреного предметного скла до поверхні об'єкта та наступним висушуванням при кімнатній температурі. Предметне скло повинно зберігатись у суміші Никифорова (1 частка 96-градусного спирту та 1 частка ефіру), перед використанням ретельно витиратися. Для вирішення цього питання може бути використане і волосся, яке висмикуються пальцями. Беруть не менше 10 волосин з піхвовими оболонками.

При дослідженні тіл (останків) бортпровідників та авіапасажирів обов'язковий перелік матеріалів для направлення на лабораторні дослідження такий самий, як і при дослідженні (останків) членів екіпажу. Виняток складають тільки дослідження на алкоголь та виявлення хворобливих змін, які проводяться лише при відповідних показниках. При великій кількості загиблих авіапасажирів матеріал береться методом випадкової вибірки приблизно у 1/4 загиблих.

Якщо у бюро судово-медичної експертизи не виконуються деякі з рекомендованих діагностичних методів, експерт повинен інформувати про це слідчого та комісію для вирішення питання про направлення матеріалу на дослідження у відповідні установи.

14. Проведення медично-трасологічних досліджень

При медичному дослідженні авіаційних подій одним з найважливіших питань є питання про позу та робочі дії членів екіпажу. Правильне вирішення його має важливе експертне значення для аналізу аварійної обстановки у цілому. Одержані у результаті відповідних експертних дій дані дозволяють не тільки оцінити своєчасність та правильність дій членів екіпажу під час авіаційної події, але й допоможуть у визначенні можливої причини її. Ці дані також можуть дати можливість встановити характер робочих дій членів екіпажу, які не були зареєстровані спеціальними приладами, або визначити ту приготовчу позу для виконання конкретної робочої дії, у якій перебували члени екіпажу у момент зіткнення повітряного судна з перешкодою.

Для кваліфікованого вирішення вищезазначеного питання необхідно провести такі дослідження:

14.1. Дослідження слідів-відбитків та слідів сковзання на тілі, одягу та взутті членів екіпажу

Ці дослідження проводяться у відділенні судово-медичної криміналістики відповідного бюро судово-медичної експертизи з використанням загальноприйнятих методик, включно з обов'язковим експериментальним моделюванням. Головна мета його - встановлення можливого походження слідів на тілі, одязі та взутті від конкретних деталей кабіни, з якими вони могли увійти у контакт під час авіаційної події.

При цьому необхідно пам'ятати, що можливості відповідних досліджень, які проводяться у відділенні судово-медичної криміналістики, у значному ступені пов'язані з правильним вилученням та направленням означених об'єктів. Одяг з пошкодженнями або слідами накладень перед направленням висушується при кімнатній температурі. Ділянка шкіри з ушкодженням розміром не менше 2 см поверхні вилучається у вигляді трапеції, вузька частина якої повинна бути повернута до голови тіла. При відсутності такої можливості верхній край препарату прошивається ниткою. Ділянку шкіри ретельно обчищають від підшкірно-жирової клітковини хромованими ножицями та розміщують на відповідних розмірах картону. При довгостроковому транспортуванні ділянку шкіри висушують при кімнатній температурі.

14.2. Дослідження кісткових ушкоджень

Ці дослідження включають вивчення рентгенограм дистальних відділів кінцівок членів екіпажу, а також вивчення вилучених під час секції ушкодження кісток. Рентгенографія кистей та ступенів членів екіпажу, як відмічалось вище, може бути зроблена у ході секційного дослідження. Рентгенограми передаються рентгенологам або травматологам для відповідного описування. Вилучені під час розтину кістки з ушкодженнями досліджуються у відділенні судово-медичної криміналістики з використанням загальноприйнятих методик. Частини кісток з ушкодженням необхідно випилювати на 2-3 см більше від краю ушкодження, очищати хромованими інструментами від м'яких тканин, висушувати на повітрі при кімнатній температурі. Для правильної оцінки механізму травми повинні бути зібрані всі, навіть самі дрібні уламки кісток.

Виявлення металу, мастил, фарби, скла та інших накладень на одязі та тілі проводиться у відділенні судово-медичної криміналістики відповідного бюро судово-медичної експертизи. Ці дослідження проводяться з використанням таких методик, як стереомікроскопія, дослідження в ультрафіолетових та інфрачервоних променях, метод кольорових відбитків, спектрографія та інше.

Установлення регіонального походження біологічних тканин (шкіри, внутрішніх органів, волосся), у тому числі на важелях управління, кнопкових обладнаннях та інше, проводиться за загальноприйнятими методиками у відділенні судово-медичної гістології (шкіра, внутрішні органи) та судово-медичної імунології (волосся).

15. Ідентифікація осіб членів екіпажу при дослідженні значно зруйнованих та обгорілих тіл під час авіаційної події

Ідентифікація тіл членів екіпажу є однією з головних задач, які стоять перед судово-медичною експертизою при дослідженні значно зруйнованих та обгорілих тіл членів екіпажу. Ідентифікація здійснюється за зовнішніми ознаками, пальцьовими узорами, кістковими рештками, рентгенограмами, фотознімками.

15.1. Ідентифікація осіб членів екіпажу за зовнішніми ознаками

Ідентифікація осіб членів екіпажу за ознаками зовнішності, індивідуальності зовнішнього вигляду, анатомічними особливостями людини визначається за цілим рядом ознак. Їх стійкість відносна та залежить від віку та від тих змін, що стались з тілом під час авіаційної події. Зовнішні ознаки людини можуть бути загальними та частковими, групового або індивідуального значення, з особливими прикметами та такими, що впадають в очі.

Загальні ознаки людини характеризують елемент зовнішнього вигляду у цілому, наприклад, розміри голови, довжина ступні. Часткові ознаки характеризують окрему частину елемента зовнішності, наприклад, форма спинки носа, розміри мочки вушної раковини.

Ознаки групового значення властиві окремій групі населення (расово-національні, етнографічні та інші).

Індивідуальні ознаки дозволяють виділити тіло конкретного члена екіпажу зі знайдених тіл та їх останків. Особливі прикмети - це рідкі зовнішні ознаки (природжені або набуті аномалії у побудові тіла, татуїровки, родимі плями, сліди операцій, травми та інше). Ознаки, що впадають в очі, - це ознаки великої наочності: зріст високий чи низький, повнота, незвичайний колір волосся або значне оволосіння всієї шкіри.

Науково обґрунтована система опису зовнішніх ознак людини за допомогою певних термінів називається словесним портретом. При опису за цим методом зовнішні ознаки викладаються у певній послідовності - від загального до окремого. Голова та обличчя, а також окремі їх частини описуються з двох сторін - спереду (анфас) та збоку (у правий профіль) при нормальному положенні голови. Деталі зовнішності описуються за основними ознаками - величина, форма та контур, положення, колір, ступінь симетрії та виразності.

Для ототожнювання особи найбільшу значимість мають вушна раковина, зуби, різні зовнішні особливості, прикмети, наприклад, родимі плями, пігментації, татуїровки. Конкретні дані про особу кожного члена екіпажу можуть бути одержані при вивченні фотографій, рентгенограм, письмових матеріалів. Фотографії можуть бути використані для вивчення зовнішності, складання словесного портрета; також для проведення ідентифікаційної експертизи. Рентгенограми використовуються для медико-криміналістичного встановлення особи загиблого. При цьому порівнюються прижиттєві та посмертні рентгенограми.

Зміни зубного апарату (видалення зубів, установка коронок, мостів, пломб) фіксуються у медичних книжках членів екіпажу та ці дані успішно використовуються для встановлення особи члену екіпажу.

Останки членів екіпажу, на яких маються характерні прикмети для упізнавання, повинні зберігатися до остаточної ідентифікації останків усіх членів екіпажу.

16. Дослідження слідів узорів шкіри (дактилоскопічна ідентифікація)

Дактилоскопія - це галузь криміналістики, яка вивчає будову узорів шкіри людини для ідентифікації особи.

Об'єктами її дослідження є узори шкіри пальців, узори долоней та підошов ступнів, які залишаються на різних предметах у вигляді слідів-відбитків. Узори шкіри індивідуальні - немає двох осіб з однаковими узорами шкіри. На трупах узори шкіри дуже стійкі до процесів висихання та гниття. Відбитки пальців рук одержує слідчий або оперативний працівник управління внутрішніх справ. Судово-медичний експерт надає їм необхідну допомогу у цих діях, якщо відбитки необхідно одержати на трупі.

Випрямлення пальців рук, зігнутих у результаті трупного задубіння, досягається механічним порушенням задубіння або перерізанням сухожилля згиначів в області зап'ястя.

Якщо епідерміс на зап'ясті повністю відсутній, відбитки папілярних узорів можна одержати безпосередньо з дерми. Для цього кисті відділяють від трупа та у посуді з водою направляють до криміналістичної установи.

17. Судово-медична ідентифікація тіл членів екіпажу за кістковими останками

17.1. Головним завданням судово-медичного експерта при таких дослідженнях є встановлення даних, які характеризують труп невідомої людини, яка брала участь в аварійному польоті, а саме: його вік, зріст, групові властивості тканин, стать, перенесені захворювання, ушкодження. При наявності переломів кісток встановлюється їх прижиттєвість. Інколи проводиться встановлення обличчя за черепом. Якщо у ході роботи комісії та слідства виникає припущення, що знайдені кісткові останки належать конкретній особі, експерт, порівнюючи ознаки, знайдені при дослідженні останків, з ознаками цієї особи, встановлює особу. Визначення зросту, віку та статі обов'язково проводиться при дослідженні кісткових останків.

Установлення зросту базується на тому, що кожна кістка у процесі свого розвитку зберігає відповідне співвідношення з загальною довжиною тіла. Визначаючи зріст за кістками, користуються методикою їх вимірів, прийнятою в антропології. При цьому виходять з розмірів кісток, які досліджують, та середніх показників зросту основної групи населення, до якої можливо належать кісткові останки. Найбільш точні результати одержують при наявності стегнової та великогомілкової кістки. Якщо досліджуються декілька окремих кісток, то виводиться середня арифметична величина.

При визначенні віку за кістками використовують череп, зуби та деякі інші кістки, такі як проксимальні кінці плечової та стегнової кістки. На черепі вивчають стан черепних швів. Відомо, що процес заростання швів іде з середини зовні у конкретній послідовності як за часом його виникнення, так і за місцем. Заростання їх починається між 20 та 30 роками. У 30-40 років зростання чітко видно у висковій частині вінцевого шва, у верхівковій та задній частинах стрілоподібного шва. У 40-50 років іде подальше заростання цих швів. Поступово заростають очноямкова та вискова частини клиновидно-лобного шва та клиновидно-тім'яного шва. Починаючи з 50-55 років життя, зростаються також інші ділянки черепа. Першим заростає стрілкоподібний, а останнім - потиличний шов. Послідовність заростання швів залежить від форми черепа: у доліхоцефалів (череп з вузькою черепною коробкою) послідовність іде у напрямку від вінцевого шва до стрілкоподібного; у брахицефалів (череп з широкою черепною коробкою) - від стрілкоподібного до вінцевого.

Установлення віку за зубами до 20-25 років проводиться без складнощів. Після появлення усіх постійних зубів вік визначають за ступенем утертості жувальної поверхні, стану корінців та пульпових камер.

За іншими кістками скелета вік визначають на підставі анатомічних, рентгено-анатомічних та антропометричних даних. Анатомічний метод визначення віку враховує атрофічні зміни, які починають виявлятись після 25 років. У основі рентгеноанатомічного методу лежать терміни появи ядер окостініння у кістках та їх епіфізах.

Вік може бути встановлений також і за проксимальними кінцями плечової та стегнової кісток. При цьому враховується зовнішній вигляд кісток, характер епіфазарної лінії, границя розташування верхнього краю кісткомозкової порожнини, характер компактної та спонгіозної речовини кісток. Сукупність цих показників дозволяє визначити вік з точністю до 5 років.

Для встановлення статі за кістками використовуються різні кістки скелета. Саме простіше установити стать тоді, коли у розпорядженні експерта є повний скелет людини. З окремих кісток найбільше значення мають череп та кістки таза. Череп має конкретні ознаки, сукупність яких дозволяє віднести його до конкретної статі. Серед них найбільше значення має ступінь виразності надбрівних дуг та надперенісся, зовнішнього потиличного горба, смочкоподібного паростка, форма та характер побудови очної ямки, уклін лоба, характер носо-лобного кута, характер кутів нижньої щелепи, форма та особливість верхньої щелепи, загальна конфігурація черепа.

Різниця чоловічого черепа від жіночого виявляється насамперед у формі та характері побудови, а також абсолютної та відносної величин черепа та окремих його частин. В порівнянні з жіночим чоловічий череп характеризується більшими розмірами склепіння та підвалиною з більшим розвитком та кутастістю обрисів за рахунок найбільшої виразності горбатості та шорсткості у місцях кріплення шийних, потиличного та вискових мускулів, більшою розвиненістю надбрівних дуг та надперенісся (у жінок більш розвинуті лобні та тім'яні горби), більш сильним розвитком смочкоподібних паростків, більшими розмірами нижньої щелепи, частішою скошеністю лоба назад; більшою розвиненістю обличчя у відношенні до мозкової частини; чітко вираженим носо-лобним кутом; більш низькими очними ямками, частіше прямокутної форми з потовщеним та тупим верхнім краєм.

17.2. Ідентифікація особи трупа з використанням рентгенограм

Дослідження починається з вивчення прижиттєвих рентгенограм, які були зроблені у процесі прижиттєвого медичного обстеження та лікування. Рентгенограми однієї й тієї самої частин тіла, які будуть порівнюватись, виконуються в однаковій проекції, з однією відстанню, променями однієї та тієї самої жорсткості.

Після виготовлення рентгенограм відповідних кісток трупопорівняння їх з наданими слідчим рентгенограмами проводиться або при перегляді на негатоскопі або порівнюються зроблені з рентгенограм фотовідбитки при контролі за оригінальними знімками. Успішно використовуються при цьому для ототожнювання особи рентгенограми лобних пазух, турецького сідла, нігтьових фаланг пальців рук.

17.3. Ідентифікація особи трупа з використанням фотографій

При судово-медичній ідентифікації особи трупа за кістковими рештками можуть бути використані фотографії, які зіставляються з черепом трупа, який досліджують. Методика такого фотосуміщення ґрунтується на наявності закономірностей співвідношень між будовою черепа та м'якими тканинами голови.

При порівнянні в дослідженні черепа трупа та фотографій необхідно починати з зіставлення черепа та представлених фотографій. При цьому порівнюється загальний характер та деталі асиметрії обличчя та черепа, а також особливості побудови відповідних частин. Після такого зіставлення проводиться суміщення зображення голови людини та черепа трупа.

Суміщення проводиться різними методами. У судово-медичній практиці застосовуються фотосуміщення (фотонакладення, фотоаплікація). Для цього виготовляються негативи зі знімків голови з місця авіаційної події (у фас та профіль). Одержаний негатив вставляють у фотоапарат замість матового скла і за ним кладуть череп у положення, яке відповідає положенню голови на фотографії, при цьому суміщення черепа та голови відповідає нанесеним на них раніше орієнтирам. Після цього череп у тому самому масштабі, що й фотографія голови людини, фотографується на чорному фоні з затемненими очними ямками. Негативи зображення голови та черепа суміщаються на просвіт за контурами та опізнавальними точками. З суміщених негативів через збільшувач виготовляють суміщене зображення голови та черепа. Кінцева перевірка відповідності голови та черепа один одному проводиться на одержаному фотовідбитку. Якщо суміщення не відбулося, то експерт робить висновок, що досліджений череп не належить до трупа людини, фотографія якої представлена.

Категоричний висновок, що знайдене тіло є трупом певної людини, експерт робить тільки на підставі сукупності збіжності даних (збіжність статі, віку, результатів суміщення порівняльних досліджень зубів та інше).

Якщо для встановлення особи людини, тіло якої доставлено з місця авіаційної події, було використано тільки фотосуміщення, а матеріали інших порівняльних досліджень відсутні, експерт може підтвердити або заперечити належність черепа конкретної людини, або сказати, що череп може належати трупові конкретної людини. Категорично стверджувати належність тільки за фотосуміщенням неможливо.

18. Заключні положення

18.1. При розслідуванні авіаційних подій вивчається морально-психологічний клімат між членами екіпажу, а також вирішується питання про психологічну сумісність осіб, які входять до складу екіпажу.

У задачу вивчення особистості кожного члена екіпажу входить виявлення їх індивідуально-психологічних особливостей, які можуть негативно впливати на професіональну діяльність.

Аналіз дій членів екіпажу у польоті при розвитку аварійної ситуації проводиться з урахуванням достовірно встановлених змін психофізичного стану, які можуть бути не тільки слідством, але й причиною помилкових дій.

На підставі ретельного вивчення режиму та умов праці, відпочинку та харчування членів екіпажу напередодні та у день події встановлюється, чи було стомлення їх, харчове отруєння, вживання медикаментів, наркотиків, алкоголю, які могли сприяти виникненню авіаційної події.

Попередня оцінка стану здоров'я членів екіпажу проводиться на підставі глибокого вивчення медичної документації (журналу передпольотного медичного контролю, медичних книжок, висновків АМЕ), а також даних медичного дослідження після авіаційної події.

Вплив несприятливих факторів польоту на членів екіпажу (тривалих і незвичайних прискорень, гіпоксії та вибухової декомпресії, дії атмосферних електричних розрядів та інше) визначається на підставі аналізу даних збору польотної інформації та радіообміну, а також на підставі лабораторних досліджень біологічного матеріалу для виявлення специфічних морфологічних та біологічних ознак, характерних для дії того чи іншого несприятливого фактора.

Нервово-емоційний стан членів екіпажу у польоті при розвитку аварійної ситуації визначається шляхом аудиторського та інструментального аналізу радіообміну між членами екіпажу та між диспетчерами та членами екіпажу.

Джерелом інформації про дії членів екіпажу у польоті є дані запису магнітного самописцю реєстрації польоту (МСРП) та радіообміну, а також дані медико-трасологічних досліджень щодо встановлення ознак, пози та робочих дій в аварійній ситуації.

Для встановлення дій членів екіпажу у польоті при аварійній ситуації аналізується синхронізований запис радіообміну, дій щодо управління польотом та параметри польоту.

За допомогою медико-трасологічних досліджень визначаються пози та можливості робочих дій членів екіпажу у момент зіткнення повітряного судна з перешкодою.

Результати медико-трасологічних досліджень (особливо встановлення факту відсутності ознак активної робочої пози у пілотів) безпосередньо свідчать про можливу втрату працездатності членами екіпажу у польоті від захворювання, отруєння, травми, емоційного шоку.

Оцінка діяльності екіпажу при виникненні аварійної ситуації складається з фізіологічного та інженерно-психологічних компонентів, а саме:

- фізіологічний компонент передбачає оцінку швидкості, темпу та амплітуди управляючих дій латентного часу, рухової реакції, автоматизму професійних дій, їх координації та послідовності;

- інженерно-психологічний аналіз дій членів екіпажу передбачає встановлення часу розпізнавання та правильності оцінки ситуації, яка склалась на борту повітряного судна, причин її виникнення, правильності прийняття рішення цілеспрямованих та адекватних дій на ліквідацію аварійної ситуації.

У процесі розслідування авіаційної події у членів комісії виробляється чітке, детальне, визначене просторове часове аргументування - побудований динамічний "зразок аварійного польоту" у логічній послідовності.

Для уточнення цілого ряду психофізичних деталей проводиться експериментальне моделювання на тренажері з записом відповідних фізіологічних параметрів. Одержана циклограма діяльності є своєрідною перевіркою моделі аварійної ситуації.

Кінцевим етапом аналізу дій членів екіпажу при аварійній ситуації є виявлення факту помилки людини, її виникнення, можливих її причин та вироблення рекомендації щодо запобігання подібним помилкам.

Характерною особливістю ушкоджень при авіаційних подіях є чисельність їх в результаті дій таких факторів:

- інерційне зміщення тіл;

- удари тіл об частини устаткування та предмети інтер'єру повітряного судна;

- вибухова декомпресія;

- динамічні перенавантаження у польоті;

- вибух пального та пожежа;

- удари об зовнішні частини повітряного судна при випаданні з нього.

У залежності від виду авіаційної події вище наведенні факти діють у різних комбінаціях на тіло людини та призводять до відповідних ушкоджень:

- при зіткненні повітряного судна з перешкодою (земною або водною поверхнями);

- при зіткненні з іншим повітряним судном;

- при вибуховій декомпресії;

- при травмах і незвичайних прискореннях;

- при дії атмосферних електричних розрядів;

- при пожежі на борту;

- при зіткненні з птахами;

- при випаданні з повітряного судна.

1. Ушкодження при зіткненні повітряного судна з перешкодою.

У механізмі утворення ушкоджень у членів екіпажу та авіапасажирів спостерігаються два стани: перший - утворення первинних ушкоджень при згинанні станового хребта у шийному та поперековому відділах при інерційному зміщенні тіла, другий - утворення вторинних ушкоджень.

Первинні ушкодження утворюються в результаті дії значної однонаправленої сили (перенавантаження гальмування) у момент зіткнення повітряного судна з перешкодою. Первинні ушкодження виникають у членів екіпажу та пасажирів, які знаходяться на конкретних місцях у недеформованій кабіні екіпажу та салоні повітряного судна при ударі об розташовані спереду частини устаткування та інтер'єру кабіни або салону у момент зіткнення повітряного судна з перешкодою. У цей момент виникає одночасне максимальне згинання станового хребта у шийному і поперековому відділах, а за рахунок дії вертикального перевантаження у напрямку "голова - таз" тіло фіксується при вдавленні у сидіння.

При великих перенавантаженнях, невикористанні прив'язної системи, коли повна фіксація тіла члена екіпажу або авіапасажира у кріслі не забезпечена, то відразу після первинного контакту частин тіла з предметами устаткування та інтер'єру, тобто після виникнення ушкоджень, тіло інерційно зміщується вперед і вверх. При цьому воно знову вдаряється об частини устаткування та інтер'єру, викликаючи утворення первинних ушкоджень, які мають зовсім іншу локалізацію.

Далі у процесі хаотичного зміщення повітряного судна по поверхні землі при його деформації і руйнуванні, під дією різнонаправлених сил, а також у результаті вибуху палива та пожежі виникають численні вторинні механічні та термічні ушкодження різного характеру і локалізації.

Усі механічні ушкодження при зіткненні повітряного судна з перешкодою діляться на три групи: специфічні, або контактні, характерні та інші.

Специфічні, або контактні ушкодження виникають від дії конкретних деталей арматури та устаткування кабіни екіпажу у осіб, які знаходились там при зіткненні повітряного судна з перешкодою, і це є штамповані сліди-відбитки поверхні цих об'єктів на тілі, одязі та взутті потерпілих. Специфічними ушкодженнями є сліди-відбитки вимикачів та перемикачів, металевих ободів табло, приладної дошки на відкритих частинах тілах і одягу, сліди ребристих поверхонь педалей на взутті пілотів. Специфічні ушкодження бувають як первинні так і вторинні.

Характерні ушкодження виникають від дії деталей устаткування та інтер'єру кабіни екіпажу у членів екіпажу і салону - у авіапасажирів, які знаходились на конкретних місцях у певній позі і виконували конкретні робочі дії (для членів екіпажу) органами управління в момент зіткнення повітряного судна з перешкодою. Ці ушкодження є головним джерелом інформації про позу та робочі дії членів екіпажу. Виявлення характерних ушкоджень і трактування механізму їх утворення проводиться із застосуванням експериментального моделювання. Характерні ушкодження бувають тільки первинними.

Інші ушкодження виникають у членів екіпажу і авіапасажирів від дії устаткування та інтер'єру кабіни екіпажу та салону при зміщенні повітряного судна на поверхні землі, а також при деформації конструкції. Інші ушкодження бувають тільки вторинними.

Характер і переважна локалізація первинних ушкоджень у членів екіпажу і авіапасажирів при зіткненні повітряного судна з перешкодою залежить від величини кутів зіткнення тангажу та крену. Значно менше вони залежать від швидкості та практично не залежать від висоти, на якій виникла авіаційна подія, за винятком падіння літака, який вийшов з-під керування.

Вершина негативного тангажного кута направлена в сторону руху повітряного судна, у позитивного тангажного кута - у сторону, протилежну руху повітряного судна.

Характер вторинних ушкоджень у першу чергу залежить від особливостей рельєфу місцевості, де відбулося зіткнення повітряного судна з землею, і значно менше від швидкості повітряного судна. Коли авіаційна подія відбулася на зльоті, виникає значна кількість вторинних ушкоджень, що залежить від дії факторів вибуху великої кількості палива.

Нижче наведено механізм виникнення ушкоджень у осіб, які знаходились на борту повітряного судна при зіткненні з перешкодою. Принципової різниці у механізмі утворення та локалізації ушкоджень у членів екіпажу та авіапасажирів не відмічається, за винятком ступеня їх виразності.

За рахунок меншої швидкості зіткнення повітряного судна з перешкодою ушкодження будуть менше виражені і при цьому не спостерігається розчленування тіл, частіше зустрічається обгорання тіл.

2. Механізм виникнення ушкоджень у осіб, які знаходились на борту повітряного судна в момент зіткнення з перешкодою.

Особливості ушкоджень у членів екіпажу та авіапасажирів залежать, крім того, від розташування робочих місць у кабіні екіпажу та крісел у салоні повітряних суден різних типів.

Механізм ушкоджень у членів екіпажу та авіапасажирів:

Ушкодження, які виникають у кабіні екіпажу:

- на місці командира повітряного судна та другого пілота;

- на місці бортінженера (бортмеханіка) обличчям у напрямку польоту, боком у напрямку польоту;

- на місці штурмана обличчям у напрямку польоту, боком у напрямку польоту, навстоячки за спинками крісел пілотів.

3. Ушкодження в салоні повітряного судна:

- на перших рядах крісел обличчям у напрямку польоту, спиною у напрямку польоту;

- на подальших рядах крісел.

Характер та локалізація первинних ушкоджень у членів екіпажу та авіапасажирів також залежить від напрямку дії перенавантаження, а у пілотів ще й від положення органів управління.

Механізм виникнення ушкоджень у пілотів вертольотів подібний до механізму виникнення ушкоджень у пілотів літаків (етапи утворення первинних ушкоджень, а також вторинних ушкоджень), але є цілий ряд специфічних особливостей, які впливають на характер, локалізацію та виявленість ушкоджень.

Зіткнення вертольотів з перешкодами відбувається, в основному, на невеликій горизонтальній швидкості, але з відносно високою вертикальною складовою, що впливає на характер та локалізацію первинних ушкоджень - виникнення компресійних переломів тіл грудних та поперекових хребців, ушкодження хребцево-потиличного зчленування, забій та розмішування сідничних мускулів, переломи сідничних кісток.

При аварійних посадках з розворотом, на режимах авторотації, при відмовах або руйнуванні хвостового гвинта, при відривах лопастів несучого гвинта відбувається різке спонтанне розвертання вертольоту навкруги вертикальної осі, тобто виникає кутове прискорення, під дією якого тіла зміщуються в сторони бортів вертольоту, б'ючись при цьому об бокові стіни, від чого виникають первинні ушкодження, які локалізуються на бокових та передньобокових поверхнях тіл.

Устаткування робочого місця пілота вертольота істотно відрізняється від робочого місця пілота літака. У польоті пілот літака здійснює робочі операції щодо управління повітряним судном, в основному, штурвалом та педалями. Пілот вертольота, крім роботи педалями, у польоті маніпулює двома рукоятками-важелями: правою рукою - рукояткою циклічного кроку гвинта (РЦКГ), розташованою попереду крісла пілота; лівою рукою - рукояткою "крок-газ", розташованою знизу на рівні сидіння крісла пілота. При аварійній посадці літака пілот, затискуючи штурвал руками, використовує його як опору для додаткової фіксації верхньої половини тулуба, чим послабляє інерційне зміщення тіла у напрямку дії перенавантаження гальмування. Пілот вертольота такої можливості не має, тому навіть під дією відносно невеликого за силою перенавантаження гальмування тіло його інерційно зміщується, ударяючись при цьому об деталі арматури та інтер'єру кабіни вертольота.

У залежності від положення РЦКГ, яка зміщується щодо поперечного та повздовжнього напрямків та напрямку вектора траєкторії руху тіла, в момент різких прискорень сама рукоятка стає травмонебезпечним слідоутворюючим об'єктом.

Специфічні особливості мають також вторинні ушкодження. Внаслідок того, що кабіна та фюзеляж вертольота виготовлені з легких матеріалів з низьким енергопоглинаючими властивостями, навіть при відносно невеликих вертикальних та горизонтальних швидкостях зіткнення вертольота з перешкодою виникають значні деформації і руйнування кабіни та здавлювання фюзеляжу. При цьому ушкодження, які виникають у членів екіпажу, як правило, несумісні з життям. Такі події відносяться до такої категорії, при якій особи, що перебувають на борту, не виживають, тобто такі, при яких ударні перенавантаження перевищують межі біомеханічної міцності анатомічних структур тіла людини, а також ті, які супроводжуються руйнуванням або деформацією кабіни зі зникненням робочого простору.

Крім того, розташування паливних баків у безпосередній близькості від кабіни сприяє її запалюванню негайно після падіння вертольота на землю. При авіаційних подіях з вертольотами тіла загиблих, як правило, зберігаються повністю. Це пояснюється дією відносно невеликих ударних перенавантажень гальмування в момент зіткнення вертольота з перешкодою, від цього залежить відсутність розчленування тіл при інерційному зміщенні.

З цієї ж причини значно рідше має місце дія факторів вибуху пального, які викликають розчленування тіл.

Розташування паливних баків у безпосередній близькості біля кабіни, а також часте виникнення пожежі на землі негайно після падіння вертольота є причиною виникнення опіків III-IV ступеня з обвуглюванням практично всієї поверхні тіла.

Переважною причиною смерті пілотів вертольота є опіковий шок, що пояснюється частим виникненням пожежі на місці падіння та неможливістю членів екіпажу, які одержали тяжкі ушкодження, своєчасно покинути вертоліт.

Ушкодження життєвоважливих внутрішніх органів залежать від недостатнього захисту членів екіпажу від дії ударних перенавантажень.

При авіаційних подіях з вертольотами найчастіше спостерігаються переломи ребер, нижніх кінцівок, кісток склепіння та основи черепа, а також ушкодження головного мозку та опіки. Рідше виникають переломи станового хребта, кісток тазу, верхніх кінцівок, розриви внутрішніх органів та магістральних судин.

4. Ушкодження при вибуховій декомпресії та гіпоксії

Розгерметизація повітряного судна, яке летить на висоті більше 9000 м, супроводжується розвитком декомпресії. Якщо тиск у кабіні екіпажу та салоні зрівнюється з атмосферним швидше ніж за одну секунду, то виникає вибухова декомпресія. У членів екіпажу та авіапасажирів, які зазнали вплив вибухової декомпресії, наряду з механічними ушкодженнями органів та систем в результаті дуже швидкого перепаду та вирівнювання тиску, виникає гіпоксія, яка різко обважнює стан і призводить до швидкої (протягом 5-6 секунд) нестями. Для вибухової декомпресії характерні такі зміни: розриви альвеол та капілярів легенів, крововиливи та розриви (рідко) барабанних перетинок, повітряна емболія судин. Остання, навіть при відсутності ушкоджень судин та серця, є останньою з причин смерті. Самою надійною ознакою дії на організм вибухової декомпресії є виявлення жирової емболії у капілярах кровоносної системи великого круга кровообігу на відміну від жирової емболії легенів, характерної для прижиттєвих ушкоджень кісток скелета.

5. Ушкодження при тривалих і незвичайних прискореннях