Про затвердження Методики ідентифікації потенційно небезпечних обєктів

Відповідно до Заходів з розвитку Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій на 2003-2005 роки щодо створення інформаційної підсистеми моніторингу стану потенційно небезпечних об'єктів, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року N 502-р, та з метою визначення єдиних критеріїв та порядку віднесення об'єктів до потенційно небезпечних

1. Затвердити Методику ідентифікації потенційно небезпечних об'єктів, що додається.

2. Голові Державного департаменту страхового фонду документації Степаненку В.Л. забезпечити подання Методики ідентифікації потенційно небезпечних об'єктів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України у визначений чинним законодавством термін.

3. Начальнику відділу документального забезпечення Департаменту організації управління, стратегічного планування та моніторингу Свинцовій В.І. у 10-денний термін після реєстрації цього наказу забезпечити його тиражування та надсилання до центральних і місцевих органів виконавчої влади, територіальних та місцевих органів державного нагляду у сфері цивільного захисту.

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Медвідя А.П.

Методику ідентифікації потенційно небезпечних об'єктів (далі - Методика) розроблено відповідно до Законів України "Про правові засади цивільного захисту", "Про об'єкти підвищеної небезпеки", Положення про Державний реєстр потенційно небезпечних об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 N 1288 (із змінами), Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів, затвердженого наказом МНС України від 18.12.2000 N 338, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 24 січня 2001 року за N 62/5253 (у редакції наказу МНС України від 16.08.2005 N 140, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.09.2005 за N 970/11250) (далі - Положення), Положення про моніторинг потенційно небезпечних об'єктів, затвердженого наказом МНС України від 06.11.2003 N 425, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.12.2003 за N 1238/8559.

1. Методика встановлює єдиний порядок проведення ідентифікації потенційно небезпечних об'єктів (далі - ідентифікація) з метою вдосконалення організації їх державного обліку у процесі паспортизації та реєстрації у Державному реєстрі потенційно небезпечних об'єктів (далі - Реєстр).

У цій Методиці використано терміни, що вживаються в такому значенні:

потенційно небезпечний об'єкт - вживається у значенні, встановленому Законом України "Про об'єкти підвищеної небезпеки";

ідентифікація потенційно небезпечного об'єкта, надзвичайна ситуація, аварія, об'єкт господарської діяльності, джерело небезпеки, чинники небезпеки - вживається у значенні, встановленому Положенням;

відповідальні особи об'єктів господарської діяльності - особи, уповноважені власниками об'єктів господарської діяльності, або за якими ці об'єкти закріплені на правах повного господарського відання або оперативного управління чи перебувають у їх володінні та користуванні;

Державний реєстр потенційно небезпечних об'єктів - вживається у значенні, встановленому Положенням про Державний реєстр потенційно небезпечних об'єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року N 1288 (із змінами);

небезпечні речовини - хімічні, токсичні, вибухові, окислювальні, горючі речовини і матеріали, біологічні агенти та речовини біологічного походження (біохімічні, мікробіологічні, біотехнологічні препарати, патогенні для людей і тварин мікроорганізми тощо), які становлять небезпеку для життя і здоров'я людей та довкілля;

небезпека - сукупність факторів, пов'язаних з функціонуванням об'єкта господарської діяльності, які виникають внаслідок певних ініціюючих подій, і здатних чинити негативний вплив на людей та довкілля.

2. Дія цієї Методики розповсюджується на осіб, які повинні зареєструвати небезпечні об'єкти, у тому числі осіб, відповідальних за об'єкти, визначені центральними та місцевими органами виконавчої влади як такі, що несуть загрозу виникнення надзвичайних ситуацій (далі - НС) та підлягають ідентифікації.

3. Вимоги Методики не поширюються на транспортні засоби, які перевозять небезпечні речовини рухомим складом залізничного транспорту, суднами, плавзасобами морського та річкового транспорту, літаками, іншими повітряними транспортними засобами та автомобільним транспортом.

4. Методика може бути використана фахівцями підприємств, установ, організацій та відповідними комісіями техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій з метою належного виконання заходів, визначених нормативно-правовими актами у сфері цивільного захисту населення, техногенної безпеки та охорони довкілля, а також органів виконавчої влади, які відповідають за безпечне функціонування потенційно небезпечних об'єктів (далі - ПНО).

5. Результати ідентифікації, отримані відповідно до цієї Методики, можуть використовуватись для розробки заходів щодо попередження НС та підготовки до реагування на них.

6. Ідентифікація передбачає аналіз структури об'єктів господарської діяльності та характеру їх функціонування для встановлення факту наявності або відсутності джерел небезпеки, які за певних обставин можуть ініціювати виникнення НС, а також визначення рівнів можливих НС.

7. У процесі ідентифікації розглядаються і ураховуються внутрішні і зовнішні чинники небезпеки.

Внутрішні чинники небезпеки характеризують небезпечність будов, споруд, обладнання, технологічних процесів об'єкта господарської діяльності та речовин, що виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються на його території.

Зовнішні чинники небезпеки безпосередньо не пов'язані з функціонуванням об'єкта господарської діяльності, але можуть ініціювати виникнення НС на ньому та негативно впливати на її розвиток (природні явища та аварії на об'єктах, які розташовані поблизу).

8. Органи виконавчої влади, які відповідають за безпечне функціонування ПНО, територіальні та місцеві органи державного нагляду у сфері цивільного захисту, відповідно до своїх повноважень встановлюють терміни проведення ідентифікації та вживають заходів щодо забезпечення своєчасності та повноти проведення ідентифікації.

9. Ідентифікацію проводять відповідальні особи об'єктів господарської діяльності.

Ідентифікацію об'єктів, які визначені центральними та місцевими органами виконавчої влади відповідно до пункту 2 цієї Методики, проводять призначені ними особи.

10. Відповідальні особи об'єктів господарської діяльності, які проводять ідентифікацію, узгоджують результати ідентифікації з місцевими органами державного нагляду у сфері цивільного захисту.

Форма Повідомлення про результати ідентифікації щодо визначення потенційної небезпеки (далі - Повідомлення) наведена у додатку 1 до пункту 12 Положення.

11. Повідомлення про результати ідентифікації щодо визначення потенційної небезпеки надається до місцевого органу державного нагляду у сфері цивільного захисту для узагальнення результатів проведення ідентифікації.

12. На підставі узагальнених результатів проведення ідентифікації місцеві органи державного нагляду у сфері цивільного захисту формують та щорічно уточнюють переліки ПНО підвідомчої території.

13. Процедура ідентифікації здійснюється за такими етапами:

вибір кодів НС, виникнення яких можливе на об'єкті господарської діяльності, згідно з Класифікацією надзвичайних ситуацій, наведеною у додатку 1;

аналіз показників ознак НС, вибраних на попередньому етапі, та визначення їх порогових значень з використанням Класифікаційних ознак надзвичайних ситуацій, затверджених наказом МНС України від 22 квітня 2003 року N 119 та зареєстрованих в Мін'юсті України 29.07.2003 за N 656/7977;

виявлення за результатами аналізу джерел небезпеки, які при певних умовах (аварії, порушення режиму експлуатації, виникнення природних небезпечних явищ тощо) можуть стати причиною виникнення НС (для цього використовується Перелік основних джерел небезпеки, які притаманні потенційно небезпечним об'єктам, наведений у додатку 2);

визначення видів небезпеки для кожного з виявлених джерел небезпеки з використанням додатка 3;

визначення переліку небезпечних речовин, що використовуються на об'єкті господарської діяльності, їх кількості та класу небезпеки за допомогою нормативних документів у сфері визначення небезпечних речовин;

оцінка на підставі отриманих даних зони поширення НС, які можуть ініціювати кожне з виявлених джерел небезпеки за допомогою Методики прогнозування наслідків виливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об'єктах і транспорті, затвердженої наказом МНС України, Мінагрополітики України, Мінекономіки України, Мінекоресурсів України від 27.03.2001 N 73/82/64/122 та зареєстрованої у Мін'юсті України 10.04.2001 за N 326/5517, а також Положення щодо розробки планів локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій, затвердженого наказом Комітету по нагляду за охороною праці від 17.06.99 N 112 та зареєстрованого в Мін'юсті 30.06.99 за N 424/3717;

оцінка можливих наслідків НС для кожного з джерел небезпеки (кількість загиблих, постраждалих, тих, яким порушено умови життєдіяльності, матеріальні збитки) з використанням Методики оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 року N 175 (із змінами);

встановлення максимально можливих рівнів НС для кожного з джерел небезпеки згідно з Класифікацією надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями, наведеною у додатку 4;

визначення державних (галузевих) реєстрів (кадастрів), в яких зареєстровано або необхідно зареєструвати об'єкт господарської діяльності з використанням Переліку затверджених державних (галузевих) реєстрів України для обліку небезпечних об'єктів, наведеного у додатку 5;

визначення відповідності об'єкта діючим нормативно-правовим актам у сфері визначення небезпечних об'єктів, наведеним у пунктах 14 та 15 Методики.

14. Для виявлення на об'єкті джерел небезпеки використовують Перелік основних джерел небезпеки, які притаманні потенційно небезпечним об'єктам (додаток 2), складений з урахуванням:

постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 року N 956 "Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки" (із змінами);

Переліку об'єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2003 року N 1631 (із змінами).

15. У процесі ідентифікації використовують:

Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року N 554 (із змінами);

Перелік особливо небезпечних підприємств, припинення діяльності яких потребує проведення спеціальних заходів щодо запобігання заподіянню шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 року N 765 (із змінами);

Перелік об'єктів та окремих територій, які підлягають постійному та обов'язковому на договірній основі обслуговуванню державними аварійно-рятувальними службами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 року N 1214 (із змінами).

16. Для встановлення рівня можливих НС необхідно визначити такі показники:

територіальне поширення імовірних НС;

кількість осіб, що можуть постраждати від впливу наслідків можливих НС;

кількість осіб, яким можуть бути порушені умови життєдіяльності у результаті можливої аварії на об'єкті;

збитки від наслідків можливих НС.

17. Об'єкт господарської діяльності визнається потенційно небезпечним за умови наявності у його складі хоча б одного джерела небезпеки, здатного ініціювати НС місцевого, регіонального або державного рівнів.

Об'єкти, які підпадають під дію нормативно-правових актів, зазначених у пунктах 14 та 15, належать до потенційно небезпечних незалежно від рівнів НС, які можуть ініціювати виявлені джерела небезпеки.

Об'єкт господарської діяльності, який за результатами ідентифікації не підпадає під вищезазначені вимоги, не визнається ПНО.

18. При наявності на об'єкті господарської діяльності більше трьох джерел небезпеки у пункті 4 Повідомлення наводять дані про три джерела небезпеки, які можуть ініціювати НС з максимальним рівнем, та загальну кількість джерел небезпеки.

Приклади ідентифікації об'єктів господарської діяльності наведені у додатку 6.

19. Об'єкти господарської діяльності, які за результатами ідентифікації визнані потенційно небезпечними, підлягають обліку територіальними і місцевими органами державного нагляду у сфері цивільного захисту.

20. Позачергова ідентифікація провадиться у таких випадках:

поява у складі об'єкта господарської діяльності, якого за результатами останньої ідентифікації щодо потенційної небезпеки не визнано як ПНО, хоча б одного джерела небезпеки, яке може стати причиною НС державного, регіонального або місцевого рівнів;

ліквідація на об'єкті господарської діяльності усіх джерел небезпеки, наявність яких обумовила віднесення його до категорії ПНО.

За результатами позачергової ідентифікації оформлюється Повідомлення, яке вступає в дію замість Повідомлення, наданого місцевим органам державного нагляду у сфері цивільного захисту за результатами попередньої ідентифікації.

21. Об'єкти господарської діяльності, дані про які занесені до Реєстру, підлягають ідентифікації тільки за умови ліквідації усіх джерел небезпеки, що входили до їх складу. Результати ідентифікації використовуються для виключення з Реєстру об'єктів, які стали безпечними.

22. Для виключення об'єкта господарської діяльності із категорії ПНО за результатами позачергової ідентифікації відповідальною особою об'єкта господарської діяльності направляється до відповідного місцевого органу державного нагляду у сфері цивільного захисту Повідомлення згідно з пунктом 12 Положення.

Повідомлення враховується при формуванні пункту 3 "Потенційно небезпечні об'єкти, які необхідно вилучити з Державного реєстру ПНО" переліків потенційно небезпечних об'єктів відповідно до пункту 13 Положення.

Скорочення, які застосовані в класифікаторі:

НС - надзвичайна ситуація;

БНР - біологічно небезпечна речовина;

ГДК - граничнодопустима концентрація;

НХР - небезпечна хімічна речовина;

РР - радіоактивна речовина.

Технологічне обладнання, пов'язане з використанням, виготовленням, переробкою, зберіганням або транспортуванням небезпечних речовин.

Технологічне обладнання, пов'язане з використанням, виготовленням, переробкою, зберіганням або транспортуванням самозаймистих та легкозаймистих твердих речовин та матеріалів.

Устаткування, на якому виробляється горюче волокно, інші речовини, які здатні вибухати, самозайматися, займатися від джерел запалювання з подальшим поширенням горіння після його усунення, утворюється горючий пил.

Балони, контейнери, цистерни та інші ємності із стисненими, зрідженими, отруйними та вибухонебезпечними газами.

Резервуари, цистерни, балони та інші ємності з небезпечними речовинами.

Технологічне обладнання термічних цехів і дільниць, електротермічні установки підвищеної та високої частоти.

Вибухові матеріали, що застосовуються у виробничих процесах, засоби військового призначення, що містять вибухові матеріали, які виготовляються, знаходяться на зберіганні або утилізуються.

Відкриті газові (нафтові) фонтани.

Технологічне обладнання, що застосовується для видобування та переробки газу, нафти, конденсату.

Циклотрони, бетатрони, лінійні прискорювачі та інші прискорювальні установки.

Технологічне обладнання для виробництва скла та скловиробів.

Устаткування для виготовлення та застосування скловати, шлаковати, азбесту, мастики на бітумній основі, перхлорвінілових і бакелітових матеріалів.

Устаткування для виготовлення та застосування лакофарбових покриттів, ґрунтовок та шпатльовок на основі нітрофарб, полімерних композицій (поліхлорвінілових, епоксидних тощо).

Гальванічні дільниці.

Дільниці гасіння вапна.

Генераторні ацетиленові установки.

Ливарні, плавильні, заливальні дільниці та устаткування для термообробки литва.

Установки та обладнання для виробництва, переробки, розподілу і зберігання та застосування продуктів розподілу повітря, хлору, аміаку, природного та супровідних металургійному та хімічному виробництву газів.

Стани гарячої і холодної прокатки, трубоформувальні стани та стани пічного зварювання труб.

Установки для відпалювання сталі, сплавів і відливок.

Установки для гранулювання доменного шлаку.

Відвали гірничих порід.

Об'єкти, на яких проводяться підземні та відкриті гірничі роботи.

Конструктивні елементи кар'єрів (уступи, берми тощо).

Технологічне обладнання для збагачення корисних копалин.

Колії тунельних споруд.

Пульпопроводи.

Дамби гідротехнічних споруд, гідровідвалів.

Водозабірні споруди.

Аварійні виробничі будови і споруди.

Стаціонарне обладнання для вантажно-розвантажувальних робіт, підіймальні споруди.

Технологічне обладнання для одержання розплавів чорних та кольорових металів, сплавів на основі цих розплавів.

Гідротехнічні споруди, хвостосховища, шламонакопичувачі, накопичувачі токсичних відходів.

Гірничошахтне обладнання.

Обладнання для виготовлення вибухових матеріалів і виробів на їх основі, комплекси для їх переробки та зберігання.

Технологічне обладнання основних виробництв хімічної, біохімічної, нафтохімічної, нафтогазовидобувної та нафтогазопереробної промисловості.

Обладнання та лінійні частини магістральних газопроводів, нафтопроводів, нафтопродуктопроводів, трубопроводів небезпечних хімічних речовин та технологічне обладнання, яке використовується під час їх експлуатації.

Лінійні частини магістральних газопроводів, нафтопроводів, нафтопродуктопроводів, трубопроводів небезпечних хімічних речовин, їх відгалуження та основні споруди на них.

Лінійні частини газопроводів систем газопостачання виробничих процесів природним і зрідженим газом, споруди на них та газокористувальне обладнання.

Парові і водогрійні котли, в тому числі содорегенераційні та ті, що працюють з високотемпературними органічними теплоносіями.

Посудини, що працюють під тиском понад 0,07 МПа.

Трубопроводи пари та гарячої води з робочим тиском пари понад 0,07 МПа і температурою води вище 115 град.С.

Обладнання для основного виробництва та транспортування у металургійній, ливарній та коксохімічній промисловості, ливарне обладнання.

Обладнання, в якому використовується лазерне, іонізуюче, радіаційне випромінювання.

Обладнання основних виробництв для харчової, деревообробної, легкої, текстильної промисловості, целюлозно-паперового виробництва, переробки пластмас, полімерних матеріалів і гумових виробів.

Греблі, стояни та підпірні стіни, що входять до складу напірного фронту, дамби обвалування, берегоукріплювальні (позапортові), регуляційні і захисні споруди.

Гідравлічні, гідроакумулюючі електростанції, насосні станції і малі гідроелектростанції.

Гідротехнічні споруди теплових і атомних електростанцій.

Споруди, що входять до складу інженерного захисту населених пунктів, сільськогосподарських угідь та господарських об'єктів.

Морські (нафто-) газопромислові гідротехнічні споруди.

Мости, мостові переходи, віадуки, тунелі, їх окремі конструкції та фундаменти, водостоки.

Станційні колії та стрілочні переведення залізничних станцій, примикання і перетини, вантажно-розвантажувальні та пасажирські пристрої, сортувальні станції, локомотивне, вагонне та складське господарство залізниць.

Ядерні установки, об'єкти поводження з радіоактивними відходами, джерела іонізуючого випромінювання.