Про затвердження Програми підвищення безпеки праці на вугледобувних та шахтобудівних підприємствах

Кабінет Міністрів України

1. Затвердити Програму підвищення безпеки праці на вугледобувних та шахтобудівних підприємствах, що додається.

Визначити Міністерство енергетики та вугільної промисловості державним замовником Програми підвищення безпеки праці на вугледобувних та шахтобудівних підприємствах.

1-1. З метою ефективного виконання Програми підвищення безпеки праці на вугледобувних та шахтобудівних підприємствах:

Міністерству економічного розвитку і торгівлі за поданням Міністерства енергетики та вугільної промисловості включати визначені даною Програмою завдання, заходи та показники до відповідних розділів проекту Державної програми економічного та соціального розвитку України на відповідний рік;

Міністерству енергетики та вугільної промисловості подавати щороку до 15 квітня Кабінетові Міністрів України узагальнену інформацію про хід виконання зазначеної Програми.

2. Визнати такими, що втратили чинність:

пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 6 липня 2002 р. N 939 "Про затвердження Програми підвищення безпеки праці на вугільних шахтах" (Офіційний вісник України, 2002 р., N 28, ст. 1318);

постанову Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2004 р. N 186 "Про внесення змін до Програми підвищення безпеки праці на вугільних шахтах" (Офіційний вісник України, 2004 р., N 7, ст. 404).

Незважаючи на тенденцію до зниження травматизму у 2003-2005 роках, вугільна галузь перебуває на одному з останніх місць за його абсолютними та відносними показниками. У 2005 році травмовано близько 8 тис. осіб, у тому числі 157 - із смертельними наслідками. Показник травматизму із смертельними наслідками становить дві особи на 1 млн. тонн видобутого вугілля, що набагато вище, ніж у передових вугледобувних країнах світу.

Основними причинами травматизму є аварії на шахтних транспортних засобах та підйомних машинах (20,7 відсотка), обвали гірничих порід (18), падіння людей (8,1), вибухи газу та пилу (4,5), ураження електрострумом (3,6), газодинамічні явища (1,9 відсотка).

Особливо небезпечними є аварії, пов'язані з вибухами газу та пилу, підземними пожежами, обвалами гірничих порід і газодинамічними явищами, та аварії на шахтних підйомних машинах, що призводять до групових нещасних випадків. Тільки у 2005 році на вугледобувних підприємствах сталося два вибухи газу та пилу, 23 пожежі, 17 обвалів, п'ять раптових викидів вугілля та газу, два затоплення, 12 аварій на поверхні.

Звичайним явищем для населених пунктів Донбасу є випадки поверхневого газовиділення на ліквідованих і діючих шахтах. Вітчизняний і зарубіжний досвід свідчить, що запобігти виходу газу на поверхню з виробок закритих шахт можливо лише шляхом здійснення дегазації.

Основними причинами, що призводять до накопичення вибухонебезпечної концентрації метаноповітряної суміші та вугільного пилу, є загазованість тупикових виробок унаслідок раптових зупинок вентиляторів у системі місцевого провітрювання, скупчення метану на кінцевих ділянках лав, незадовільне провітрювання і пилоподавлення. До загоряння газу та пилу призводять коротке замикання в електрообладнанні, підземні пожежі та фрикційне іскріння під час роботи комбайна у твердих породах.

Виникнення більшості екзогенних пожеж пов'язано із займанням конвеєрних стрічок та електрокабелю, а ендогенних - із залишенням у виробках ціликів вугілля, не обробленого антипірогенами. Майже 60 відсотків обвалів гірничих порід викликано порушенням вимог проектів та паспортів кріплення виконавцями робіт, а 25 відсотків - з невідповідністю їх гірничо-геологічним умовам. До раптових викидів вугілля та газу з тяжкими наслідками призводить переважно невиконання противикидних заходів.

Безпечна експлуатація шахтних транспортних засобів перебуває у прямій залежності від стану виробок і справності самих транспортних засобів. Технічний стан більшості стрічкових конвеєрів, електровозів та інших транспортних засобів не відповідає сучасним вимогам та умовам безпеки робіт. Капітальний ремонт транспортного обладнання під землею здійснюється на рівні 30 відсотків для рейкового транспорту та 10 - для конвеєрного.

Безпосередніми причинами аварій першої та другої категорій і нещасних випадків, які сталися протягом останніх 10 років, є незадовільна технічна підготовка та організація робіт, незабезпеченість відповідними ресурсами технологічного процесу та безпеки праці, порушення правил безпеки і технології робіт, недостатня кваліфікація гірників, незадовільна психофізіологічна підготовка працівників до роботи в особливо небезпечних підземних умовах. У програмах розвитку гірничих робіт не приділяється належної уваги інженерній підготовці виробництва до безаварійної роботи, протиаварійному захисту на шахтах, дільницях і робочих місцях. Це зумовлюється недостатньою кваліфікацією та несвоєчасним навчанням інженерних кадрів, частою заміною директорів і головних інженерів шахт (до 30 відсотків працюючих на рік), начальників дільниць та гірничих майстрів (до 50 відсотків).

На вугледобувних і шахтобудівних підприємствах недостатньо використовується позитивний міжнародний досвід з охорони праці, зокрема система оціннювання та нейтралізації ризиків на робочому місці, комплексні системи протиаварійного захисту, зниження плинності кадрів за рахунок пільг і компенсацій, навчання працівників з використанням новітніх комп'ютерних систем, матеріального стимулювання позитивних результатів роботи з охорони праці, підвищення ефективності трудового та гірничого законодавства.

З огляду на зазначене необхідно створити новітні системи комплексної безпеки та диспетчеризації шахт, системи противибухового та протипожежного захисту, впровадити засоби протиаварійного захисту, визначення місця перебування підземного персоналу та рухомого устатковання, оповіщення про аварії людей, що перебувають у гірничих виробках, пошуку постраждалих під завалами у разі виникнення аварії, а також розробити нормативно-правові акти з питань охорони та безпеки праці, здійснити профілактичні заходи, впровадити більш ефективні засоби та обладнання для безпечного виконання робіт з ліквідації наслідків аварій.

Метою Програми є збереження життя та здоров'я шахтарів шляхом впровадження правового, організаційно-технічного, соціально-економічного механізму забезпечення охорони та безпеки праці на вугледобувних та шахтобудівних підприємствах.

Основним завданням Програми є зниження рівня виробничого травматизму, травматизму із смертельними наслідками, аварійності на вугледобувних та шахтобудівних підприємствах, професійної захворюваності шахтарів.

Напрямами виконання Програми є:

удосконалення системи управління охороною та безпекою праці;

забезпечення безпеки технологічних процесів;

удосконалення системи вентиляції та дегазації вугільних шахт, запобігання вибуху газу та пилу;

запобігання виникненню газодинамічних явищ;

забезпечення безпеки роботи машин, обладнання і технологічних комплексів;

посилення протипожежного захисту вугільних шахт;

впровадження засобів протиаварійного захисту, створення систем комплексної безпеки та диспетчеризації шахт, наукового та технічного забезпечення виконання профілактичних та аварійно-рятувальних робіт;

поліпшення умов праці та стану здоров'я шахтарів.

Завдання та заходи з виконання Програми наведені у додатку.

Виконання Програми дасть змогу знизити рівень:

виробничого травматизму більш як у 1,5 раза, зокрема знизити коефіцієнт зазначеного травматизму до 73,5 у 2011 році, 68,4 у 2012 році, 62,1 у 2013 році, 57,1 у 2014 році та 49 у 2015 році;

травматизму із смертельними наслідками більш як у 2 рази, зокрема знизити коефіцієнт такого травматизму до 2,17 у 2011 році, 1,87 у 2012 році, 1,57 у 2013 році, 1,27 у 2014 році та 1,1 у 2015 році;

аварійності на вугледобувних та шахтобудівних підприємствах у 2 рази, зокрема знизити коефіцієнт аварійності до 1,8 у 2011 році, 1,5 у 2012 році, 1,2 у 2013 році, 1,11 у 2014 році та 0,95 у 2015 році;

професійної захворюваності шахтарів на 20 відсотків, зокрема знизити коефіцієнт професійної захворюваності на 10 тис. осіб до 194,4 у 2011 році, 181,5 у 2012 році, 168,6 у 2013 році, 160,7 у 2014 році та 155,6 у 2015 році.

Витрати, пов'язані з виконанням визначених Програмою завдань і заходів, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету виходячи з його можливостей, а також власних коштів вугледобувних та шахтобудівних підприємств, інших не заборонених законодавством джерел.