Про схвалення Концепції Державної цільової економічної програми модернізації ринків капіталу в Україні

1. Схвалити Концепцію Державної цільової економічної програми модернізації ринків капіталу в Україні, що додається.

Визначити Держінвестицій державним замовником зазначеної Програми.

2. Держінвестицій утворити робочу групу за участю фахівців Мінекономіки, Мінфіну, Мінпраці, Мін'юсту, Мінагрополітики, МВС, ДПА, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, Держфінмоніторингу, СБУ, Антимонопольного комітету, Фонду державного майна, Національного банку, Національного депозитарію, заінтересованих професійних учасників фондового ринку та іноземних експертів з метою розроблення у тримісячний строк проекту Державної цільової економічної програми модернізації ринків капіталу в Україні та подання його на розгляд Кабінетові Міністрів України.

Ринки капіталу - це група взаємозв'язаних ринків, на яких формуються попит, пропонування та ціни на фінансові інструменти, зокрема ті, базовим активом яких є енергетичні та товарно-сировинні ресурси, а також відбувається перерозподіл вільних коштів інвесторів на користь тих суб'єктів, що мають в них потребу.

Ринки капіталу включають в себе ринок цінних паперів (фондовий ринок) та інших фінансових інструментів (крім інструментів грошового ринку).

Починаючи з 1995 року і до цього часу ринки капіталу в Україні розвиваються дискретно і фрагментарно, недостатньо виконують основні свої функції - зосередження попиту та пропонування інвестиційного капіталу, формування справедливих ринкових цін, використання фінансових інструментів для забезпечення розвитку економіки.

На ринках капіталу накопичилися проблеми, які потребують невідкладного розв'язання. Насамперед це стосується розвитку інфраструктури ринків капіталу, зосередження укладення договорів купівлі-продажу цінних паперів на фондових біржах та інших організаторах торгівлі цінними паперами, розбудови Національної депозитарної системи, удосконалення механізму захисту прав інвесторів та системи розкриття інформації на ринку цінних паперів, випуску та обігу фінансових інструментів.

Ринки капіталу України суттєво відстають за середньостатистичними показниками від відповідних показників Російської Федерації, Польщі та Угорщини. Співвідношення капіталізації ринку акцій до внутрішнього валового продукту у 2006 році в цих країнах становить 69 відсотків, тоді як в Україні - 41,6 відсотка, а в країнах Західної Європи (Німеччина, Франція, Греція, Ірландія, Великобританія та Іспанія) - 108 відсотків.

Середнє співвідношення обсягу торгів акціями на організованому ринку до капіталізації, що є однією з основних характеристик ліквідності ринку, в Російській Федерації, Польщі та Угорщині у 2006 році становило 58 відсотків, а в Україні - 3,1 відсотка.

Україна має усі об'єктивні передумови для динамічного поступу до цивілізованих ринків капіталу, але ті проблеми, які постійно виникають через недосконалість і безсистемність реформ, несумісність економічних методів управління і закономірностей розвитку ринкових структур, значні недоліки в правовому забезпеченні розвитку ринку цінних паперів та інших фінансових інструментів справляють негативний вплив на економічний стан країни, позначаються на формуванні економічної політики і фінансовій безпеці держави.

Основними причинами відставання національних ринків капіталу є:

відсутність скоординованої державної політики, спрямованої на перетворення ринків капіталу в один з головних механізмів реалізації інвестиційного потенціалу національної економіки;

недосконалість законодавства, що регулює діяльність на ринках капіталу;

недостатньо сформована інфраструктура ринків капіталу;

наявність проблем в корпоративному секторі та незахищеність прав інвесторів;

низький рівень торговельної активності на вітчизняному ринку акцій внаслідок того, що контрольні пакети акцій належать великим власникам, які не зацікавлені у додаткових їх випусках;

нерозвинутість сектору інституційних інвесторів, зокрема відсутність інвестиційних банків, потужних інвестиційних компаній, страхових компаній із спеціалізацією на інвестиційному страхуванні, венчурних фондів інноваційного спрямування;

недостатнє висвітлення інформації про емітентів, професійних учасників ринку цінних паперів, ризиків стосовно фінансових інструментів, що перешкоджає оцінці інвестором реальної вартості і потенціалу українських підприємств, прийняттю ним інвестиційних рішень;

відсутність належної концентрації торгівлі цінними паперами та іншими фінансовими інструментами в системі біржової торгівлі.

Розв'язання проблеми модернізації ринків капіталу в рамках Державної програми економічного і соціального розвитку та інших програм розвитку галузей економіки або регіонів засобами територіального чи галузевого управління є неможливим з огляду на специфічність предмету регулювання та великий спектр питань, пов'язаних з функціонуванням ринку цінних паперів та інших фінансових інструментів (крім інструментів грошового ринку). У зв'язку з цим існує необхідність державної підтримки програми модернізації ринків капіталу, координації діяльності центральних органів виконавчої влади у напрямі регулювання взаємовідносин галузевих міністерств та органів місцевого самоврядування.

Метою Державної цільової економічної програми модернізації ринків капіталу в Україні (далі - Програма) є забезпечення конкурентоспроможності ринків капіталу шляхом проведення правового, інституційного та технологічного реформування ринків капіталу в усіх його складових - ринку цінних паперів та інших фінансових інструментів (крім інструментів грошового ринку). В результаті виконання завдань Програми створюватимуться такі умови для фінансово-економічних відносин, за яких забезпечуватиметься безперешкодний рух та обслуговування вільних грошових коштів, перетворення їх в інвестиційний капітал, що приносить прибуток, забезпечує розвиток економіки в цілому, насамперед через її інноваційний розвиток. Мета Програми відповідає пріоритетним напрямам державної політики, визначеним у нормативно-правових актах.

Програма повинна передбачати якісні зміни, спрямовані на підвищення ємності, капіталізації та ліквідності ринків капіталу, консолідацію інфраструктурних інституцій, підвищення їх ролі у суспільному та економічному житті, створення передумов для інтеграції української фінансової системи у світовий та європейський фінансово-економічний простір.

Оптимальний варіант розв'язання проблеми модернізації ринків капіталу в Україні визначається на основі порівняльного аналізу розвитку світових ринків капіталу.

Світові ринки капіталу протягом останнього десятиріччя стрімко модернізувалися за всіма напрямами їх функціонування - правовим, інституційним та технологічним. Основними світовими тенденціями розвитку ринків капіталу є:

створення глобальних торговельних та розрахунково-клірингових систем для обслуговування світової торгівлі;

підвищення рівня використання новітніх інформаційних і фінансових технологій, впровадження фінансового інжинірингу;

універсалізація діяльності фінансових установ (як банківських, так і небанківських), внаслідок чого увага приділяється передусім якості, швидкості та мінімальній ризикованості послуг, а не спеціалізації цих установ за видами фінансових послуг;

зростання ролі інституційних інвесторів (інститутів спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній тощо) у здійсненні фінансових інвестицій через ринки капіталу;

комерціалізація центральних ринкових інституцій, тобто остаточний перехід від публічних форм управління системоутворюючими організаціями до приватних;

консолідація корпоратизованих інституцій інфраструктури ринків капіталу, яка відбувається згідно з утвореною природним шляхом формою того чи іншого регульованого ринку (горизонтальна консолідація), що має здебільшого наднаціональний характер, або здійснювана за ініціативою держави і за згодою учасників ринків у межах однієї країни (вертикальна консолідація);

консолідація системи державного регулювання всіма складовими ринків капіталу, що завершилася в багатьох країнах утворенням єдиного державного органу консолідованого нагляду за фінансовими послугами та ринками, з одночасною дерегуляцією окремих складових ринків капіталу та посиленням їх саморегулювання.

Альтернативними варіантами формування ринків капіталу можуть бути:

1) варіант пасивної державної політики, що передбачає невтручання держави у розвиток ринків капіталу та надання пріоритету законам ринку;

2) варіант залучення іноземних коштів, що передбачає відкриття ринку для притоку іноземного фінансового капіталу без будь-яких законодавчих обмежень на впровадження в Україні іноземними інвесторами сучасних технологій та інституцій;

3) варіант, що передбачає активну участь держави у регулюванні розвитку ринків капіталу та дасть можливість забезпечити конкурентоспроможність національної економіки та її сталий розвиток.

Варіанти пасивної державної політики або залучення іноземних коштів означають остаточну втрату конкурентоспроможності і поглинання ринку капіталів України більш структурованими і капіталізованими ринками Росії, Близького Сходу або географічно близьких країн Європейського Союзу. Отже, варіант, що передбачає активну участь держави у регулюванні розвитку ринків капіталу та забезпечить реальний сектор економіки необхідними фінансовими ресурсами, є найбільш прийнятним.

Модернізація ринків капіталу повинна ґрунтуватися на одночасному розв'язанні на законодавчому, інституційному та технологічному рівні таких завдань:

проведення інституційної реформи ринків капіталу, що передбачає утворення нових потужних фінансових інститутів (інвестиційних компаній та інвестиційних банків), підвищення ролі інститутів спільного інвестування, пенсійних фондів та страхових компаній для акумуляції сукупних національних накопичень та їх спрямування в реальний сектор економіки;

консолідація біржової системи України на принципах регульованих ринків, передбачених Директивами Європейського Союзу;

завершення розбудови Національної депозитарної системи з урахуванням світового досвіду інтеграції обліково-розрахункової інфраструктури;

удосконалення системи захисту прав інвесторів, корпоративного законодавства, способів оприлюднення інформації для громадян-інвесторів та професійних користувачів;

забезпечення розвитку фінансових інструментів як об'єктів розміщення інвестиційних ресурсів, у тому числі шляхом розбудови ринків похідних фінансових інструментів (деривативів), законодавчого удосконалення умов провадження діяльності з рейтингування, зокрема на основні добровільності проведення рейтингових оцінок;

забезпечення податкового стимулювання ринків капіталу;

реформування системи державного регулювання ринків капіталу на засадах консолідованого пруденційного нагляду за діяльністю фінансових установ.

Строк виконання Програми п'ять років.

Необхідно здійснити заходи, спрямовані на подолання дискретності і фрагментарності ринків капіталу, а саме:

забезпечити законодавчо обумовлену можливість функціонування небанківських фінансових установ - інвестиційних компаній, які провадитимуть інвестиційну діяльність комплексно (дилерську, з андерайтингу та з управління активами), матимуть переважне право на проведення операцій з первинного розміщення цінних паперів, надання послуг з інвестиційного консультування, позик цінними паперами з використанням операцій репо та інших видів послуг, пов'язаних з інвестуванням;

законодавчо визначити брокерську діяльність такою, що провадиться виключно на фондовій біржі з одночасним встановленням чітких правил опосередкованої участі у біржовій торгівлі інвестиційних компаній;

запровадити та забезпечити ефективне функціонування інституту первинних дилерів на ринку державних цінних паперів;

створити умови для розвитку інституційних інвесторів, зокрема сприяти утворенню і розширенню сфери впливу інвестиційних банків як різновиду спеціалізованих банків, можливість функціонування яких передбачена Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Здійснення зазначених заходів сприятиме підвищенню позитивного інвестиційного іміджу України.

Ефективне провадження професійної діяльності інституційних інвесторів на ринках капіталу потребує:

прийняття з метою стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності Законів України "Про інвестиційні банки", "Про інвестиційні компанії" та "Про венчурні фонди";

внесення змін до Законів України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" стосовно розширення нормативів інвестування, удосконалення порядку реєстрації випусків цінних паперів інститутів спільного інвестування, широкого застосування рейтингової оцінки щодо цінних паперів, у які розміщуються кошти спільного інвестування, "Про недержавне пенсійне забезпечення" стосовно розширення переліку об'єктів та нормативів інвестування пенсійних коштів, удосконалення порядку розподілу інвестиційного прибутку, "Про страхування" стосовно приведення діяльності страхових організацій у відповідність із Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про банки і банківську діяльність" стосовно приведення діяльності банків у відповідність із Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення";

якнайшвидше прийняття Закону України "Про запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування".

Прийняття зазначених законів дасть можливість створити дієву інвестиційну інфраструктуру та привабливе середовище для реалізації інвестиційних та інноваційних проектів.

В Україні мережа фондових бірж, інших різновидів організаторів торгівлі (бірж похідних фінансових інструментів або відповідних секцій на товарних біржах) як система не існує. Модернізація біржової мережі повинна проводитися шляхом консолідації всіх існуючих бірж та інших організаторів торгівлі.

Консолідована біржова система має бути оптимальною для функціонування ліквідного та регульованого ринку, забезпечувати мінімальні системні ризики, передбачати тісну взаємодію організаторів торгівлі з централізованою депозитарною системою, а також повинна характеризуватися наступним:

у державі функціонує єдина торговельна платформа, що забезпечує стандартні критерії лістингу та формування справедливих ринкових цін за будь-якими фінансовими інструментами;

на державному рівні забезпечується дотримання принципу концентрації, тобто з метою підтримання ліквідності єдиної торговельної платформи певний час учасників ринку змушують укладати договори за цінними паперами виключно в межах зазначеної платформи за умови, що на цій платформі гарантується для клієнтів найкраще виконання їх замовлень;

забезпечується дотримання принципу "кожне замовлення клієнта - на біржу", згідно з яким унеможливлюється взаємокомпенсація замовлень у фінансового посередника (брокера/дилера) за ціною, визначеною самим посередником, а не ринком;

у межах єдиної торговельної платформи впроваджується система звіряння та/або квитування (урегулювання договорів до процедури розрахунків) на базі спеціально утвореної центральної клірингової палати, яка бере на себе ризики, пов'язані з нормальним проведенням трансакції та поставкою проти оплати або за іншими формами компенсаційного механізму;

торговельний процес, гарантування і виконання договорів провадяться в режимі електронного документообігу, синхронізованого із системою електронних платежів та клірингу;

створюється ефективна система управління ризиками під час здійснення клірингу та розрахунків: депонування активів, використання багатостороннього заліку, дотримання контрагентами договорів торговельного циклу в часовому режимі, грошові розрахунки і поставка фінансового інструменту проводяться не пізніше третього дня після укладення договору.

Для збільшення обсягів залучення фінансових ресурсів в системі біржової торгівлі, спрямування грошових заощаджень населення та коштів з накопичувальної пенсійної системи у реальний сектор економіки, створення сприятливих умов для вкладання коштів портфельних інвесторів необхідно:

прискорити запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, професійної пенсійної системи та програми сплати пенсійних внесків до недержавного пенсійного фонду працівників бюджетних установ, що дасть можливість створити потужне джерело фінансових інвестицій у розвиток економіки, забезпечити виконання відповідних державних та муніципальних програм;

стимулювати залучення грошових заощаджень громадян в цінні папери українських емітентів, зокрема інститутів спільного інвестування;

створити рівні умови оподаткування доходів по банківських депозитах та інших фінансових інструментах з оподаткування інвестиційних доходів по цінних паперах інститутів спільного інвестування, а також цінних паперів інших українських емітентів, що мають визнані ринкові котирування і є в обігу на біржах;

спростити процедури входження в Україну та виходу з неї іноземних портфельних інвестицій шляхом прийняття Національним банком нових правил проведення валютних операцій, а також порядок проведення валютних операцій з інвестиціями, які спрямовуються в цінні папери українських емітентів, що є в обігу на фондових біржах;

підвищити вимоги до мінімального обсягу торгів фінансовими інструментами, що необхідний для виконання ліцензійних вимог на право провадження діяльності з організації торгівлі цінними паперами на фондових біржах;

впровадити єдині вимоги до фінансових установ, що є посередниками в системі біржової торгівлі похідними фінансовими інструментами, та до опосередкованих учасників цього ринку (хеджерів).

У світовій практиці функціонування ринків капіталу ключовим інститутом депозитарної системи є центральний депозитарій держави. За рекомендаціями впливової міжнародної експертної організації "Група Тридцяти" центральні депозитарії цінних паперів необхідно було створити ще у 1992 році в усіх країнах світу. Це питання не вирішене в Україні до цього часу. У зв'язку з цим необхідно:

провести дематеріалізацію обігу цінних паперів і здійснити переведення усіх попередніх випусків цінних паперів з документарної форми у бездокументарну;

реформувати обліково-розрахункову інфраструктуру ринків капіталу, створити нормативні та інші умови забезпечення діяльності Національного депозитарію України як центрального депозитарію, центральної розрахунково-клірингової палати, які підвищать ліквідність ринку цінних паперів та інших фінансових інструментів, спростять розрахунки за договорами щодо цінних паперів, сприятимуть ефективному виконанню договорів та прискорять процес інтеграції національного ринку до європейського та світового ринку;

сконцентрувати ведення обліку прав власності в центральному депозитарії, який є ексклюзивним номінальним утримувачем в реєстрах власників іменних цінних паперів або одноосібно виконує функцію центрального реєстратора для усіх емітентів іменних цінних паперів;

визначити єдині критерії депозитарної діяльності для установ нижнього рівня Національної депозитарної системи, особливо для зберігачів (кастодіанів), що обслуговують інституційних інвесторів.

Внаслідок консолідації депозитарної системи інфраструктура ринків капіталу до 2010 року повинна максимально наблизитися до європейських зразків, де на національному рівні функціонують, як правило:

центральний депозитарій цінних паперів, до виключних повноважень якого, зокрема, віднесено складення реєстрів власників іменних цінних паперів;

центральна клірингова установа;

центральний контрагент ринку (бере на себе ризики виконання договорів за фінансовими інструментами);

центральне (національне) агентство з нумерації цінних паперів та фінансових інструментів або центральний депозитарій цінних паперів, що виконує таку функцію.

Заходи з розбудови депозитарної системи здійснюватимуться з урахуванням завершення виконання завдань, передбачених у Державній програмі розвитку Національної депозитарної системи України.

Проблема захисту прав інвесторів є основною для ринків капіталу. Конфлікти в господарських товариствах, зумовлені недосконалістю законодавства та хибною практикою корпоративного управління, викликають недовіру інвесторів до основних фінансових інструментів. Надзвичайно важливим для сучасного етапу розвитку ринків капіталу є питання захисту прав акціонерів у разі злиття, приєднання та реорганізації акціонерних товариств.

Необхідно створити публічні акціонерні товариства, які можуть розглядатися як вид акціонерного товариства з найбільшим ступенем прозорості та узгодженості інтересів, статутні фонди яких формуються виключно за рахунок коштів, а акції є ліквідними та вільно обертаються на регульованому ринку. В таких товариствах повинна бути запроваджена система корпоративного управління у відповідності з міжнародними стандартами.

Крім того, необхідно:

запровадити в акціонерних товариствах, що є під контролем держави, загальновизнані принципи корпоративного управління шляхом внесення змін до статутів та внутрішніх документів (регламентів) таких товариств;

розширити можливості щодо участі представників інституційних інвесторів в органах управління товариств (наглядовій раді та ревізійній комісії), що є під контролем держави, як важливої умови підвищення рівня якості управління та посилення корпоративного контролю за діяльністю таких товариств;

розробити та застосовувати в практиці корпоративного управління акціонерних товариств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави та перебувають під її контролем, принципово нові механізми економічного стимулювання посадових осіб таких товариств, які передбачатимуть оцінку ефективності управління акціонерним капіталом на основі показників капіталізації (ринкової вартості) підприємства та капіталізованого корпоративного доходу.

Покращення інвестиційного клімату неможливе без створення ефективної системи розкриття інформації.

Підвищення ефективності системи розкриття інформації повинне здійснюватися за трьома основними напрямами:

поліпшення правового середовища для системи розкриття інформації, забезпечення прозорості українських емітентів, цінні папери яких перебувають у публічному обігу, та доступності інформації, що розкривається ними, для широкого кола інвесторів;

удосконалення механізму контролю і нагляду за виконанням вимог щодо розкриття інформації, притягнення до відповідальності за порушення таких вимог;

використання сучасних інформаційних технологій для підвищення ефективності збору, обробки, аналізу та публічного розкриття інформації.

Для розвитку фінансових інструментів, підвищення їх надійності та інвестиційної привабливості необхідно:

поширити досвід випуску середньо- (до п'яти років) і довгострокових (понад п'ять років) державних боргових цінних паперів та вжити заходів для забезпечення їх привабливості, заохочення до розміщення у такі фінансові інструменти коштів банків, недержавних пенсійних фондів, інститутів спільного інвестування, страхових компаній та громадян;

передбачити випуск спеціальних довгострокових державних облігацій зі строками погашення 10 і більше років та плаваючою купонною ставкою для розміщення в них коштів з накопичувальної пенсійної системи;

створити умови для обігу цінних паперів вітчизняних емітентів на міжнародних фондових ринках та допуску цінних паперів іноземних емітентів на фондовий ринок України шляхом встановлення кореспондентських відносин за цінними паперами між єдиним центральним депозитарієм та іноземними депозитарними установами;

запровадити короткострокові операції з державними цінними паперами з метою підвищення їх ліквідності;

забезпечити розвиток ринку деривативів, що дасть можливість забезпечити хеджування ризиків покупців та продавців базових активів і сприятиме розвиткові товарного та фінансового ринку;

установити межі прямої операційної активності кредитних установ на ринку цінних паперів та інших фінансових інструментів з метою диверсифікації ризиків відповідно до пруденційних норм європейського законодавства;

сприяти виходу на фондовий ринок боргових цінних паперів широкого кола емітентів, які мають рейтинги незалежних рейтингових агентств не нижче інвестиційного рівня.

Для створення сприятливих податкових з метою залучення фінансових інвестицій через ринки капіталу необхідно звільнення від обкладення податком на прибуток підприємств:

фінансових установ ринкової інфраструктури, що обслуговують обіг та ведуть облік цінних паперів (фондових бірж, центрального депозитарію тощо), у разі встановлення некомерційного (неприбуткового) статусу таких установ відповідно до законодавства;

сум емісійного доходу, сплаченого інвестором - покупцем акцій на користь емітента цінних паперів.

Крім того, податкова політика передбачатиме заходи щодо:

віднесення до складу емісійного доходу емітента сум перевищення виручки від повторного розміщення раніше викуплених цінних паперів над ціною зворотного викупу таких цінних паперів;

відмови від оподаткування курсових різниць, що виникають при перерахуванні у національну валюту інвестицій на ринку цінних паперів, які надходять в іноземній валюті;

звільнення від оподаткування майна, коштів та інших передбачених законодавством форм інвестицій, що надходять підприємству - платнику податків на виконання інвестиційних зобов'язань покупців акцій під час приватизації такого підприємства;

звільнення від сплати податку на додану вартість фінансових послуг, які надаються професійними учасниками фінансового ринку в межах ліцензованих видів діяльності;

встановлення єдиних умов оподаткування інвестиційних доходів фізичних осіб, отриманих за різними фінансовими інструментами (банківськими депозитами, інвестиційними сертифікатами та акціями інститутів спільного інвестування, депозитними сертифікатами, іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю тощо).

Однією з провідних тенденцій на світових ринках капіталу є об'єднання державних органів, що комплексно регулюють усі їх складові та здійснюють консолідований нагляд за фінансовими установами (мегарегулятор). Основними причинами вибору моделі, що передбачає функціонування одного регулятора, який має особливий статус, є:

можливість врегульовувати проблему конфлікту інтересів у сфері державного управління завдяки принципу колегіальності, який забезпечує необхідне представництво та баланс інтересів різних державних органів, керівники яких представлені у мегарегуляторі, під час формування стратегічних рішень;

складність об'єктів регулювання, що потребує концентрації та переосмислення спеціальної і різноманітної інформації, а також наявності досвіду і високої професійної підготовки фахівців, яких легше залучити у разі фінансової незалежності;

унікальна організаційно-правова форма мегарегулятора, яка дає змогу якнайкраще виконувати функцію захисту прав і законних інтересів інвесторів та споживачів фінансових послуг, а також істотно підвищити рівень довіри до мегарегулятора.

Створення мегарегулятора зумовлено універсалізацією діяльності фінансових установ. Завдяки консолідованому нагляду зникає дублювання функцій різних регуляторів, повноважень при прийнятті рішень (регулятивний арбітраж), не порушується єдність законодавчої основи функціонування ринків капіталу, зменшується ризик втрати ефективності нагляду за фінансовою стабільністю.

До утворення мегарегулятора необхідно удосконалити існуючу практику регулювання ринку цінних паперів, що потребує:

визначення пріоритетів державної політики щодо таких ринків капіталу та розроблення заходів для їх подальшого розвитку;

застосування єдиних підходів до регулювання діяльності на ринку цінних паперів як банківських, так і небанківських фінансових установ;

оптимізації державного регулювання та розвитку саморегулювання, посилення моніторингу та контролю за дотриманням учасниками ринку регулятивних вимог;

поступової передачі від Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку до саморегулівних організацій професійних учасників ринку цінних паперів, створених за окремими видами професійної діяльності, частини власних регуляторних повноважень;

підвищення вимог до ліцензування професійних учасників фондового ринку;

упровадження програми оперативних дій щодо регулювання ринків капіталу в разі загрози виникнення фінансової кризи.

Оскільки в рамках фінансових конгломератів та промислово-фінансових груп відбувається об'єднання компаній, що належать до різних фінансових ринків, на період до утворення об'єднаного регулятора нагальним і необхідним завданням є вирішення питання взаємодії регуляторних органів, обміну інформацією для забезпечення нагляду за фінансовою групою на консолідованій основі.

Виконання Програми забезпечить створення ефективних та надійних ринків капіталу, сприятиме економічному розвиткові, розширить спектр засобів для інвестування заощаджень населення.

В результаті виконання Програми передбачається:

консолідація біржової та депозитарної систем на принципах регульованих ринків ЄС та світового досвіду інтеграції обліково-розрахункової інфраструктури, в результаті чого будуть створені:

- єдина національна фондова біржа;

- центральний депозитарій цінних паперів;

- централізована клірингова палата;

- електронні торговельно-інформаційні системи, що увійдуть до складу торговельної платформи, та система передачі і обробки даних;

- суттєве та якісне збільшення розмірів організованого сегменту ринків капіталу, а саме:

- сформується публічний ринок акцій і водночас відбудеться значне підвищення капіталізації організованого ринку відносно внутрішнього валового продукту із суттєвим збільшенням кількості приватних та публічних компаній (включаючи іноземні компанії), активи яких перебувають в обігу на регульованому ринку;

- співвідношення капіталізації ринку акцій до внутрішнього валового продукту досягне у 2012 році не менш як 60-70 відсотків. Модель створення оптимальних ринків капіталу передбачає формування тісного зв'язку темпів росту капіталізації та внутрішнього валового продукту, що відповідає середньосвітовому рівню, тобто 2-3 відсотки річного приросту капіталізації на 1 відсоток приросту внутрішнього валового продукту;

- частка позабіржових договорів відносно сумарного обсягу біржових та позабіржових договорів, здійснених професійними учасниками з метою забезпечення формування справедливих ринкових цін та переходу основної частини ліквідності на біржу, досягне близько 50 відсотків на кінець виконання Програми та близько 10 відсотків до 2018 року;

- сформується ринок облігацій як джерело надходження капіталу на розвиток підприємств та досягне у 2012 році ємності на організованому ринку не менш як 7 відсотків внутрішнього валового продукту;

- підвищиться ефективність ринків капіталу шляхом збільшення його ліквідності;

- показник співвідношення обсягу торгів акціями на організованому ринку до капіталізації зросте до 30-40 відсотків, що виведе ринки капіталу України на рівень показників регульованих ринків провідних країн світу, тим самим підвищить довіру інвесторів, зокрема іноземних;

- зросте рівень безпеки та захисту прав акціонерів в результаті розроблення і прийняття відповідної правової бази та удосконалення структури і повноважень регуляторних органів відповідно до світового досвіду.

Орієнтовний обсяг коштів, необхідних для виконання Програми, 2 млрд. гривень. Обсяги бюджетного фінансування Програми встановлюються щороку законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Виконання Програми потребує значних капіталовкладень.

Новостворювані об'єкти інфраструктури ринків капіталу (консолідована біржова система, центральний депозитарій України, центральна розрахунково-клірингова палата та інші) можуть функціонувати лише за умови:

розроблення необхідних програмних комплексів з використанням ліцензійного програмного забезпечення та з урахуванням міжнародних стандартів провадження консолідованої біржової діяльності, депозитарної діяльності, інформаційних мереж та систем передачі даних;

закупівлі та використання комп'ютерної техніки і обладнання, яке за своїми характеристиками відповідає специфіці консолідованої біржової і депозитарної діяльності та систем передачі даних;

наявності приміщень, які за своїми параметрами відповідають виду проваджуваної діяльності згідно з встановленими законодавством вимогами.

Модернізація ринків капіталу потребує:

створення ефективної системи підготовки на базі закладів вищої освіти фахівців за напрямами професійної діяльності разом із саморегулівними організаціями на ринках капіталу та з питань корпоративного управління із застосуванням сучасних навчально-методичних технологій та використанням кращого досвіду у цій сфері;

встановлення кваліфікаційних вимог до фахівців за напрямами професійної діяльності на ринках капіталу та з питань корпоративного управління, що відповідають аналогічним вимогам в країнах з розвинутими ринками капіталу.