Основи законодавства України про охорону здоровя. Закон від 19.11.1992 №2801-XII

Верховна Рада України Закон від 19.11.1992 №2801-XII
Увага! Не остання редакція від 01.01.2006. Внесення змін (закон від 20.12.2005 N 3235-IV /3235-15/)
Реквізити

Видавник: Верховна Рада України

Тип Закон

Дата 19.11.1992

Номер 2801-XII

Статус Діє

Редакції
01.01.2019 внесення змін (закон від 17.05.2018 N 2427-VIII /2427-19/) 04.11.2018 внесення змін (закон від 02.10.2018 N 2581-VIII /2581-19/) 10.06.2018 внесення змін (закон від 14.11.2017 N 2205-VIII /2205-19/) 10.03.2018 внесення змін (закон від 14.11.2017 N 2204-VIII /2204-19/) 30.01.2018 внесення змін (закон від 19.10.2017 N 2168-VIII /2168-19/) 31.12.2017 внесення змін (закон від 14.11.2017 N 2206-VIII /2206-19/) 01.01.2018 внесення змін (закон від 06.04.2017 N 2002-VIII /2002-19/) 06.11.2017 внесення змін (закон від 06.04.2017 N 2002-VIII /2002-19/) 01.01.2016 внесення змін (закон від 25.12.2015 N 928-VIII /928-19/) 15.07.2015 внесення змін (закон від 14.10.2014 N 1697-VII /1697-18/) 13.06.2015 внесення змін (закон від 09.04.2015 N 326-VIII /326-19/) 01.01.2015 внесення змін (закон від 28.12.2014 N 76-VIII /76-19/) 01.01.2015 внесення змін (закон від 15.04.2014 N 1213-VII /1213-18/) 01.01.2015 внесення змін (закон від 07.07.2011 N 3611-VI /3611-17/) 02.08.2014 внесення змін (закон від 04.07.2014 N 1590-VII /1590-18/) 17.05.2014 внесення змін (закон від 09.04.2014 N 1194-VII /1194-18/) 01.04.2014 внесення змін (закон від 27.03.2014 N 1166-VII /1166-18/) 02.03.2014 внесення змін (закон від 23.02.2014 N 763-VII /763-18/) 18.12.2013 внесення змін (закон від 19.11.2013 N 694-VII /694-18/) 01.01.2013 внесення змін (закон від 05.07.2012 N 5081-VI /5081-17/) 05.12.2012 внесення змін (закон від 16.10.2012 N 5460-VI /5460-17/) 18.10.2012 внесення змін (закон від 18.09.2012 N 5290-VI /5290-17/) 01.08.2012 внесення змін (закон від 04.07.2012 N 5036-VI /5036-17/) 15.12.1992 вводиться в дію (постановление від 19.11.1992 N 2802-XII /2802-12/) 13.01.2012 внесення змін (закон від 20.12.2011 N 4196-VI /4196-17/) 01.01.2012 внесення змін (закон від 03.11.2011 N 4000-VI /4000-17/) 01.01.2012 внесення змін (закон від 07.07.2011 N 3611-VI /3611-17/) 12.06.2011 внесення змін (закон від 19.05.2011 N 3395-VI /3395-17/) 13.10.2010 внесення змін (закон від 07.10.2010 N 2592-VI /2592-17/) 01.01.2009 внесення змін (закон від 12.02.2008 N 121-VI /121-17/) 22.05.2008 визнання неконституційними окремих положень (решение від 22.05.2008 N 10-рп/2008 /v010p710-08/) 01.01.2008 внесення змін (закон від 28.12.2007 N 107-VI /107-17/) 09.07.2007 внесення змін (решение від 09.07.2007 N 6-рп/2007 /v0a6p710-07/) 19.06.2007 внесення змін (закон від 17.05.2007 N 1033-V /1033-16/) 19.06.2007 внесення змін (закон від 27.04.2007 N 997-V /997-16/) 28.02.2007 внесення змін (закон від 08.02.2007 N 657-V /657-16/) 01.01.2007 внесення змін (закон від 19.12.2006 N 489-V /489-16/) 03.03.2006 внесення змін (закон від 09.02.2006 N 3421-IV /3421-15/) 17.02.2006 внесення змін (закон від 19.01.2006 N 3370-IV /3370-15/) 01.01.2006 внесення змін (закон від 20.12.2005 N 3235-IV /3235-15/) 01.01.2006 внесення змін (закон від 02.06.2005 N 2624-IV /2624-15/) 01.01.2006 внесення змін (закон від 01.03.2005 N 2427-IV /2427-15/) 31.03.2005 внесення змін (закон від 25.03.2005 N 2505-IV /2505-15/) 01.01.2005 внесення змін (закон від 23.12.2004 N 2285-IV /2285-15/) 30.12.2004 внесення змін (закон від 20.04.2004 N 1694-IV /1694-15/) 01.07.2004 внесення змін (закон від 17.06.2004 N 1801-IV /1801-15/) 01.01.2004 внесення змін (закон від 27.11.2003 N 1344-IV /1344-15/) 01.01.2003 внесення змін (закон від 26.12.2002 N 380-IV /380-15/) 04.04.2000 внесення змін (закон від 22.02.2000 N 1489-III /1489-14/) 13.03.1997 внесення змін (закон від 14.02.1997 N 70/97-ВР /70/97-ВР/) 10.11.1994 внесення змін (закон від 13.10.1994 N 200/94-ВР /200/94-ВР/) 23.09.1994 внесення змін (закон від 23.09.1994 N 183/94-ВР /183/94-ВР/) 25.04.1994 внесення змін (закон від 25.02.1994 N 4039а-XII /4039а-12/) 09.03.1993 внесення змін (закон від 03.02.1993 N 2978-XII /2978-12/) 01.01.1993 внесення змін (декрет від 31.12.1992 N 23-92 /23-92/) 19.11.1992 прийняття
Документ підготовлено в системі iplex
Медичним працівникам забороняється здійснення еутаназії - навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань.
Стаття 53. Спеціальні заходи профілактики та лікування соціально небезпечних захворювань
З метою охорони здоров'я населення органи і заклади охорони здоров'я зобов'язані здійснювати спеціальні заходи профілактики та лікування соціально небезпечних захворювань (туберкульоз, психічні, венеричні захворювання, СНІД, лепра, хронічний алкоголізм, наркоманія), а також карантинних захворювань.
Порядок здійснення госпіталізації та лікування таких хворих, у тому числі і у примусовому порядку, встановлюється законодавчими актами України.
Р о з д і л VI
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЛІКАРСЬКИМИ І ПРОТЕЗНИМИ ЗАСОБАМИ
Стаття 54. Порядок забезпечення лікарськими засобами та імунобіологічними препаратами
Громадяни забезпечуються лікарськими засобами та імунобіологічними препаратами через аптечні та лікувально-профілактичні заклади.
Порядок забезпечення громадян безплатно або на пільгових умовах лікарськими засобами та імунобіологічними препаратами визначається законодавством України.
Аптечні і лікувально-профілактичні заклади можуть відпускати лише такі лікарські засоби та імунобіологічні препарати, які дозволені для застосування Міністерством охорони здоров'я України, і несуть відповідальність за забезпечення належного режиму їх зберігання та реалізації, а також за підтримання обов'язкового асортименту лікарських засобів та імунобіологічних препаратів, в тому числі необхідного запасу на випадок епідемічних захворювань, стихійного лиха та катастроф.
Міністерство охорони здоров'я України регулярно інформує працівників охорони здоров'я і населення про лікарські засоби та імунобіологічні препарати, дозволені до застосування.
Стаття 55. Виробництво лікарських засобів та імунобіологічних препаратів
Виробництво нових лікарських засобів та імунобіологічних препаратів для медичних цілей допускається з дозволу Міністерства охорони здоров'я України після встановлення їх лікувальної або профілактичної ефективності.
Якість лікарських засобів та імунобіологічних препаратів повинна відповідати вимогам Державної Фармакопеї України і технічним умовам, затвердженим у встановленому порядку.
Контроль за якістю лікарських засобів та імунобіологічних препаратів, що виготовляються підприємствами України, здійснюється Міністерством охорони здоров'я України.
Стаття 56. Забезпечення протезною допомогою
Громадяни у необхідних випадках забезпечуються протезами, ортопедичними, коригуючими виробами, окулярами, слуховими апаратами, засобами лікувальної фізкультури і спеціальними засобами пересування.
Категорії осіб, які підлягають безплатному або пільговому забезпеченню зазначеними виробами і предметами, а також умови і порядок забезпечення ними встановлюються законодавством України.
Р о з д і л VII
ОХОРОНА ЗДОРОВ'Я МАТЕРІ ТА ДИТИНИ
Стаття 57. Заохочення материнства. Гарантії охорони здоров'я матері та дитини
Материнство в Україні охороняється і заохочується державою.
Охорона здоров'я матері та дитини забезпечується організацією широкої мережі жіночих, медико-генетичних та інших консультацій, пологових будинків, санаторіїв та будинків відпочинку для вагітних жінок і матерів з дітьми, ясел, садків та інших дитячих закладів; наданням жінці відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами з виплатою допомоги по соціальному страхуванню та встановленням перерв у роботі для годування дитини; виплатою у встановленому порядку допомоги у зв'язку з народженням дитини і допомоги на час догляду за хворою дитиною; забороною застосування праці жінок на важких і шкідливих для здоров'я виробництвах, переведенням вагітних жінок на легку роботу із збереженням середнього заробітку; поліпшенням і оздоровленням умов праці та побуту; усуненням негативних екологічних факторів; державною і громадською допомогою сім'ї та іншими заходами у порядку, встановленому законодавством України.
З метою охорони здоров'я жінки їй надається право самій вирішувати питання про материнство.
Стаття 58. Забезпечення медичною допомогою вагітних жінок і новонароджених
Заклади охорони здоров'я забезпечують кожній жінці кваліфікований медичний нагляд за перебігом вагітності, стаціонарну медичну допомогу при пологах і лікувально-профілактичну допомогу матері та новонародженій дитині.
Стаття 59. Піклування про зміцнення та охорону здоров'я дітей і підлітків
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я своїх дітей, їх фізичний та духовний розвиток, ведення ними здорового способу життя. У разі порушення цього обов'язку, якщо воно завдає істотної шкоди здоров'ю дитини, винні у встановленому порядку можуть бути позбавлені батьківських прав.
З метою виховання здорового молодого покоління з гармонійним розвитком фізичних і духовних сил держава забезпечує розвиток широкої мережі дитячих садків, шкіл-інтернатів, оздоровниць, таборів відпочинку та інших дитячих закладів.
Дітям, які перебувають на вихованні в дитячих закладах і навчаються в школах, забезпечуються необхідні умови для збереження і зміцнення здоров'я та гігієнічного виховання. Умови навчально-трудового навантаження, а також вимоги щодо режиму проведення занять визначаються за погодженням з Міністерством охорони здоров'я України.
Стаття 60. Забезпечення дітей і підлітків медичною допомогою
Медична допомога дітям і підліткам забезпечується лікувально-профілактичними і оздоровчими закладами, дитячими поліклініками, відділеннями, диспансерами, лікарнями, санаторіями та іншими закладами охорони здоров'я. До державних дитячих санаторіїв путівки дітям надаються безплатно.
Діти і підлітки перебувають під диспансерним наглядом.
Стаття 61. Дитяче харчування
Держава забезпечує дітей віком до трьох років виготовленими переважно на промисловій основі з екологічно чистої сировини якісними дитячими сумішами та іншими продуктами дитячого харчування.
Контроль за виконанням санітарно-гігієнічних та інших нормативних вимог щодо продуктів дитячого харчування покладається на органи державного санітарного нагляду.
( Стаття 61 в редакції Закону N 2978-12 від 03.02.93 )
Стаття 62. Контроль за охороною здоров'я дітей у дитячих виховних і навчальних закладах
Контроль за охороною здоров'я дітей та проведенням оздоровчих заходів у дитячих виховних і навчальних закладах здійснюють органи та заклади охорони здоров'я разом з органами і закладами народної освіти за участю громадських організацій.
Стаття 63. Державна допомога громадянам у здійсненні догляду за дітьми з дефектами фізичного або психічного розвитку
Діти з дефектами фізичного або психічного розвитку, які потребують медико-соціальної допомоги і спеціального догляду, за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють, можуть утримуватися в будинках дитини, дитячих будинках та інших спеціалізованих дитячих закладах за державний рахунок.
Сім'ям або особам та закладам, на утриманні яких перебувають такі діти, подається медико-соціальна допомога у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 64. Пільги, що надаються матерям в разі хвороби дітей
При неможливості госпіталізації або відсутності показань до стаціонарного лікування хворої дитини мати або інший член сім'ї, який доглядає дитину, може звільнятися від роботи з виплатою допомоги з фондів соціального страхування у встановленому порядку. При стаціонарному лікуванні дітей віком до шести років, а також тяжкохворих дітей старшого віку, які потребують за висновком лікарів материнського догляду, матері або іншим членам сім'ї надається можливість перебувати з дитиною в лікувальному закладі із забезпеченням безплатного харчування і умов для проживання та виплатою допомоги по соціальному страхуванню у встановленому порядку.
Стаття 65. Контроль за трудовим і виробничим навчанням та умовами праці підлітків
Виробниче навчання підлітків дозволяється відповідно до законодавства за тими професіями, які відповідають їх віку, фізичному і розумовому розвитку та стану здоров'я. Трудове та виробниче навчання здійснюється під систематичним медичним контролем.
Контроль за умовами праці підлітків, а також проведенням спеціальних заходів, спрямованих на запобігання захворюванням підлітків, здійснюють органи і заклади охорони здоров'я разом з власниками підприємств, установ, організацій, а також органами професійно-технічної освіти, органами народної освіти, громадськими організаціями.
Стаття 66. Обов'язкові медичні огляди працюючих підлітків
Медичний огляд підлітків є обов'язковим для вирішення питання про прийняття їх на роботу. Медичні огляди працюючих підлітків повинні проводитись регулярно, але не рідше одного разу на рік.
Р о з д і л VIII
МЕДИКО-САНІТАРНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ САНАТОРНО-КУРОРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І ВІДПОЧИНКУ
Стаття 67. Медико-санітарне забезпечення санаторно-курортної діяльності
Санаторно-курортні заклади здійснюють свою діяльність у порядку, передбаченому законодавством про курорти. З метою забезпечення подання в них належної лікувально-профілактичної допомоги відкриття санаторно-курортного закладу, встановлення його спеціалізації (медичного профілю) та медичних показань і протипоказань для санаторно-курортного лікування здійснюється за погодженням з Міністерством охорони здоров'я України або уповноваженим ним на це органом.
Потреба у санаторно-курортному лікуванні визначається лікарем за станом здоров'я хворого і оформляється медичними документами відповідно до встановленого Міністерством охорони здоров'я України зразка.
Органи охорони здоров'я зобов'язані подавати санаторно-курортним закладам науково-методичну і консультативну допомогу.
Державний контроль за поданням лікувально-профілактичної допомоги в санаторно-курортних закладах здійснюють Міністерство охорони здоров'я України і уповноважені ним органи, які мають право у встановленому законодавчими актами порядку зупиняти діяльність цих закладів через порушення законодавства про охорону здоров'я або законних прав та інтересів громадян.
Стаття 68. Медико-санітарне забезпечення відпочинку
Власники та керівники будинків відпочинку, пансіонатів, туристських баз, інших підприємств, установ і організацій, діяльність яких пов'язана з організацією відпочинку населення, зобов'язані створити здорові і безпечні умови для відпочинку, фізкультурно-оздоровчих занять, додержувати законодавства про охорону здоров'я і санітарно-гігієнічних норм, забезпечити можливість подання особам, які відпочивають, необхідної лікувально-профілактичної допомоги.
( Частина перша статті 68 із змінами, внесеними згідно із Законом N 200/94-ВР від 13.10.94 )
Державний контроль за медико-санітарним забезпеченням відпочинку населення здійснюють органи охорони здоров'я.
Р о з д і л IX
МЕДИЧНА ЕКСПЕРТИЗА
Стаття 69. Медико-соціальна експертиза втрати працездатності
Експертиза тимчасової непрацездатності громадян здійснюється у закладах охорони здоров'я лікарем або комісією лікарів, які встановлюють факт необхідності надання відпустки у зв'язку з хворобою, каліцтвом, вагітністю та пологами, для догляду за хворим членом сім'ї, у період карантину, для протезування, санаторно-курортного лікування, визначають необхідність і строки тимчасового переведення працівника у зв'язку з хворобою на іншу роботу у встановленому порядку, а також приймають рішення про направлення на медико-соціальну експертну комісію для визначення наявності та ступеня тривалої або стійкої втрати працездатності.
Експертиза тривалої або стійкої втрати працездатності здійснюється медико-соціальними експертними комісіями, які встановлюють ступінь та причину інвалідності, визначають для інвалідів роботи і професії, доступні їм за станом здоров'я, перевіряють правильність використання праці інвалідів згідно з висновком експертної комісії та сприяють відновленню працездатності інвалідів.
Висновки органів медико-соціальної експертизи про умови і характер праці інвалідів є обов'язковими для власників та адміністрації підприємств, установ і організацій.
Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Стаття 70. Військово-лікарська експертиза
Військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, встановлює причинний зв'язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при військових комісаріатах і закладах охорони здоров'я Міністерства оборони України, Служби безпеки України та інших військових формувань.
Порядок організації та проведення військово-лікарської експертизи встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Стаття 71. Судово-медична і судово-психіатрична експертизи
Проведення судово-медичної і судово-психіатричної експертизи призначається особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором або судом у порядку, встановленому законодавством, для вирішення питань, що потребують спеціальних знань в галузі судової медицини або судової психіатрії.
Організаційне керівництво судово-медичною і судово-психіатричною службами здійснює Міністерство охорони здоров'я України.
Стаття 72. Патологоанатомічні розтини
Патологоанатомічні розтини трупів проводяться з метою встановлення причин і механізмів смерті хворого.
В обов'язковому порядку патологоанатомічні розтини здійснюються при наявності підозри на насильницьку смерть, а також коли смерть хворого настала в закладі охорони здоров'я, за винятком випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
За наявністю письмової заяви близьких родичів або задокументованого волевиявлення покійного і відсутності підозри на насильницьку смерть, виходячи з релігійних та інших поважних мотивів, патологоанатомічний розтин може не проводитися.
Порядок проведення патологоанатомічного розтину визначається Міністерством охорони здоров'я України.
Стаття 73. Альтернативна медична експертиза
У разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи та в інших передбачених законодавством випадках на вимогу громадянина проводиться альтернативна медична (медико-соціальна, військово-лікарська) експертиза або патологоанатомічний розтин.
( Частина перша статті 73 із змінами, внесеними згідно із Законом N 4039а-12 від 25.02.94 )
Альтернативна медична експертиза здійснюється фахівцями відповідного профілю і кваліфікації. Громадяни самостійно обирають експертну установу та експертів.
Порядок та умови проведення альтернативної медичної експертизи визначаються Кабінетом Міністрів України.
Р о з д і л X
МЕДИЧНА І ФАРМАЦЕВТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ
Стаття 74. Заняття медичною і фармацевтичною діяльністю
Медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам.
Як виняток за спеціальним дозволом Міністерства охорони здоров'я України або уповноваженого ним органу охорони здоров'я особам без спеціальної освіти дозволяється діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини.
Єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються певними видами медичної і фармацевтичної діяльності, у тому числі в галузі народної і нетрадиційної медицини, встановлюються Міністерством охорони здоров'я України. Відповідальність за дотримання зазначених кваліфікаційних вимог несуть керівники закладу охорони здоров'я і ті органи, яким надано право видавати дозвіл (ліцензію) на заняття індивідуальною підприємницькою діяльністю в галузі охорони здоров'я.
Особи, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн, допускаються до професійної діяльності після перевірки їх кваліфікації у порядку, встановленому Міністерством охорони здоров'я України, якщо інше не передбачено законодавством або міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.
Стаття 75. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників
Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників здійснюються відповідними середніми спеціальними і вищими навчальними та науковими закладами, закладами підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, а також через інтернатуру, клінічну ординатуру, аспірантуру і докторантуру згідно з законодавством про освіту.
Навчальні плани та програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників у встановленому порядку погоджуються з Міністерством охорони здоров'я України.
Стаття 76. Присяга лікаря України
Випускники медичних спеціальностей вищих медичних навчальних закладів приносять Присягу лікаря України.
Текст Присяги лікаря України затверджується Кабінетом Міністрів України.
Стаття 77. Професійні права та пільги медичних і фармацевтичних працівників
Медичні і фармацевтичні працівники мають право на:
а) заняття медичною і фармацевтичною діяльністю відповідно до спеціальності та кваліфікації;
б) належні умови професійної діяльності;
в) підвищення кваліфікації, перепідготовку не рідше одного разу на п'ять років у відповідних закладах та установах;
г) вільний вибір апробованих форм, методів і засобів діяльності, впровадження у встановленому порядку сучасних досягнень медичної та фармацевтичної науки і практики;
д) безплатне користування соціальною, екологічною та спеціальною медичною інформацією, необхідною для виконання професійних обов'язків;
е) обов'язкове страхування за рахунок власника закладу охорони здоров'я у разі заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю у зв'язку з виконанням професійних обов'язків у випадках, передбачених законодавством;
є) соціальну допомогу з боку держави у разі захворювання, каліцтва або в інших випадках втрати працездатності, що настала у зв'язку з виконанням професійних обов'язків;
( Дію положень і норм, передбачених пунктом "ж" частини першої статті 77 зупинено у 2006 році; оплата праці зазначених працівників здійснюється в межах бюджетних призначень на оплату праці та у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України згідно із Законом N 3235-IV від 20.12.2005 )
( Установити, що у 2005 році положення і норми, передбачені пунктом "ж" частини першої статті 77 діють в межах бюджетних призначень на оплату праці у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України згідно із Законами N 2285-IV від 23.12.2004, N 2505-IV від 25.03.2005 )
( Дію пункту "ж" частини першої статті 77 зупинено на 2004 рік згідно із Законом N 1344-IV від 27.11.2003 )
( Дію пункту "ж" статті 77 зупинено на 2003 рік згідно із Законом N 380-IV від 26.12.2002 )( Зупинено чинність пункту "ж" частини першої статті 77 з 1 січня 1993 року на підставі Декрету N 23-92 від 31.12.92; відновлено чинність пункту "ж" частини першої статті 77 згідно із Законом N 183/94-ВР від 23.09.94 )
ж) встановлення у державних закладах охорони здоров'я середніх ставок і посадових окладів на рівні не нижчому від середньої заробітної плати працівників промисловості;
з) скорочений робочий день і додаткову оплачувану відпустку у випадках, встановлених законодавством;
и) пільгові умови пенсійного забезпечення;
і) пільгове надання житла та забезпечення телефоном;
ї) безплатне користування квартирою з освітленням і опаленням тим, хто проживає і працює в селах та селищах, а також пенсіонерам, які раніше працювали медичними та фармацевтичними працівниками і проживають у цих населених пунктах, надання пільг щодо сплати земельного податку, кредитування, обзаведення господарством і будівництва приватного житла, придбання автомототранспорту;
( Додатково див. Закони N 380-IV від 26.12.2002, N 1344-IV від 27.11.2003, N 1801-IV від 17.06.2004 )
( Пункт "ї" частини першої статті 77 в редакції Закону N 2624-IV від 02.06.2005 )
й) першочергове одержання лікувально-профілактичної допомоги і забезпечення лікарськими та протезними засобами;
к) створення наукових медичних товариств, професійних спілок та інших громадських організацій;
л) судовий захист професійної честі та гідності;
м) безоплатне одержання у власність земельної ділянки в межах земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, розташованих на території відповідної ради, із земель сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, що приватизуються, або земель запасу чи резервного фонду, але не більше норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства.
Дія пункту "м" не поширюється на громадян, які раніше набули право на земельну частку (пай) та земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства чи для ведення особистого селянського господарства, крім випадків успадкування права на земельну частку (пай), земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства чи для ведення особистого селянського господарства відповідно до закону;
( Частину першу статті 77 доповнено пунктом "м" згідно із Законом N 1694-IV від 20.04.2004 )
н) лікарі дільничних лікарень та амбулаторій, розташованих у сільській місцевості, дільничні лікарі-терапевти, лікарі-педіатри та дільничні медсестри територіальних ділянок міських поліклінік, лікарі загальної практики (сімейні лікарі), завідувачі терапевтичних та педіатричних відділень поліклінік, лікарі (старші лікарі) та середній медичний персонал виїзних станцій і відділень швидкої та невідкладної медичної допомоги, станцій санітарної авіації та відділень планової та екстреної консультативної допомоги - за безперервну роботу на зазначених посадах у зазначених закладах (на територіальних ділянках) понад три роки мають право на додаткову оплачувану щорічну відпустку тривалістю три календарних дні. При цьому зберігаються права інших категорій медичних працівників на додаткову оплачувану відпустку у межах існуючих норм.
( Частину першу статті 77 доповнено пунктом "н" згідно із Законом N 2427-IV від 01.03.2005 )
Законодавством може бути передбачено інші права та пільги для медичних і фармацевтичних працівників. На них також можуть поширюватися пільги, що встановлюються для своїх працівників підприємствами, установами і організаціями, яким вони подають медико-санітарну допомогу.
Стаття 78. Професійні обов'язки медичних і фармацевтичних працівників
Медичні і фармацевтичні працівники зобов'язані:
а) сприяти охороні та зміцненню здоров'я людей, запобіганню і лікуванню захворювань, подавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу;
б) безплатно подавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях;
в) поширювати наукові та медичні знання серед населення, пропагувати, в тому числі власним прикладом, здоровий спосіб життя;
г) дотримувати вимог професійної етики і деонтології, зберігати лікарську таємницю;
д) постійно підвищувати рівень професійних знань та майстерності;
е) подавати консультативну допомогу своїм колегам та іншим працівникам охорони здоров'я.
Медичні та фармацевтичні працівники несуть також інші обов'язки, передбачені законодавством.
Р о з д і л XI
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО
Стаття 79. Міжнародне співробітництво в галузі охорони здоров'я
Україна - учасник міжнародного співробітництва в галузі охорони здоров'я, член Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) та інших міжнародних організацій. Держава гарантує зазначе- ним організаціям належні умови діяльності на території України, сприяє розширенню і поглибленню участі України у заходах, що ними проводяться.
Відповідно до своїх міжнародно-правових зобов'язань держава бере участь у реалізації міжнародних програм охорони здоров'я; здійснює обмін екологічною і медичною інформацією; сприяє професійним та науковим контактам працівників охорони здоров'я, обміну прогресивними методами і технологіями, експорту та імпорту медичного обладнання, лікарських препаратів та інших товарів, необхідних для здоров'я, діяльності спільних підприємств в галузі охорони здоров'я; організує спільну підготовку фахівців, розвиває і підтримує всі інші форми міжнародного співробітництва, що не суперечать міжнародному праву і національному законодавству.
Заклади охорони здоров'я, громадяни та їх об'єднання мають право відповідно до чинного законодавства самостійно укладати договори (контракти) з іноземними юридичними і фізичними особами на будь-які форми співробітництва, брати участь у діяльності відповідних міжнародних організацій, здійснювати зовнішньоекономічну діяльність.
Неправомірні обмеження міжнародного співробітництва з боку державних органів і посадових осіб можуть бути оскаржені у встановленому порядку, в тому числі і до суду.
Р о з д і л XII
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОХОРОНУ ЗДОРОВ'Я
Стаття 80. Відповідальність за порушення законодавства про охорону здоров'я
Особи, винні у порушенні законодавства про охорону здоров'я, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.
Президент України Л.КРАВЧУК
м. Київ, 19 листопада 1992 року
N 2801-XII
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Основи законодавства України про охорону здоров'я
Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.
Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.
Р о з д і л I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Законодавство України про охорону здоров'я
Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров'я.
Стаття 2. Міжнародні договори України в галузі охорони здоров'я
Якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону здоров'я, то застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров'я
У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров'я основні поняття мають таке значення:
здоров'я - стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів;
охорона здоров'я - система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя;