• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році

Президент України  | Послання від 31.05.2002
Реквізити
  • Видавник: Президент України
  • Тип: Послання
  • Дата: 31.05.2002
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Президент України
  • Тип: Послання
  • Дата: 31.05.2002
  • Статус: Документ діє
Документ підготовлено в системі iplex
- проведення взаємопов'язаних законодавчих та інституційних реформ, які б забезпечили реалізацію конституційного права всіх категорій громадян на доступне та гідне житло;
- уведення в експлуатацію за рахунок усіх джерел фінансування 8,7 млн. кв. м житла, у т. ч. за рахунок реконструкції та капітального ремонту наявного житлового фонду;
- забезпечення рівності доступу до комунальних послуг усіх верств населення, у т. ч. громадян з низькими рівнями доходів, безоплатного надання житла людям, які потребують соціального захисту, за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів або за доступну ціну;
- залучення громадськості до участі в процесі прийняття рішень щодо реформування житлово-комунального господарства, установлення тарифів на комунальні послуги;
- розширення фінансової підтримки центральними та місцевими органами виконавчої влади довгострокового кредитування будівництва житла для молодих сімей та сільських забудовників за програмою "Власний дім";
- стабілізації цін і тарифів на житлово-комунальні послуги для населення, оптимізації їх собівартості через зменшення норм споживання, запровадження приладів обліку;
- підвищення відповідальності учасників ринку житлово-комунальних послуг та органів влади за рівень тарифів, повноту і якість послуг, а споживачів - за своєчасну і повну їх оплату.
4. Зовнішньоекономічні позиції України
4.1. Платіжний баланс
Україна належить до держав з високим рівнем відкритої економіки, на яку припадає 0,07% світового ВВП і 0,3% світового експорту. Обсяги експорту перевищують 55% від ВВП, а близько 40% (2001 р.) у структурі імпорту припадає на енергоносії. Це робить країну дуже вразливою для впливу зовнішніх чинників.
У 2001 р. сфера зовнішньоекономічних відносин характеризувалася збереженням позитивного сальдо за рахунок поточних операцій платіжного балансу.
Зовнішня торгівля товарами і послугами
------------------------------------------------------------
| | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 |
|------------------------------+------+------+------+------|
|Зовнішньоторговельний оборот | | | | |
|------------------------------+------+------+------+------|
| у млрд. дол. США | 32,5 | 28,1 | 33,2 | 36,7 |
|------------------------------+------+------+------+------|
| у % до попереднього року | 86,8 | 86,5 |117,8 |110,8 |
|------------------------------+------+------+------+------|
|Експорт | | | | |
|------------------------------+------+------+------+------|
| у млрд. дол. США | 16,4 | 15,2 | 18,1 | 19,8 |
|------------------------------+------+------+------+------|
| у % до попереднього року | 86,8 | 92,3 |118,8 |109,7 |
|------------------------------+------+------+------+------|
|Імпорт | | | | |
|------------------------------+------+------+------+------|
| у млрд. дол. США | 16,1 | 12,9 | 15,1 | 16,9 |
|------------------------------+------+------+------+------|
| у % до попереднього року | 86,8 | 80,5 |116,6 |113,5 |
|------------------------------+------+------+------+------|
|Сальдо(+,-), млрд. дол. США - | | | | |
| усього | 0,3 | 2,3 | 3,0 | 2,9 |
|------------------------------+------+------+------+------|
| у т. ч. з країнами СНД | -1,7 | -1,5 | -1,6 | -2,2 |
|------------------------------+------+------+------+------|
| з іншими країнами | 2,0 | 3,8 | 4,6 | 5,1 |
------------------------------------------------------------
За 2001 р. зовнішньоторговельний оборот зріс на 10,8% і досяг 36,7 млрд. дол. США. Темпи зростання імпорту на 2,3% перевищили динаміку експорту. Однак загалом позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами збереглося і становило 2,9 млрд. дол. Водночас збереження позитивного сальдо платіжного балансу за рахунком поточних операцій за цей період значною мірою зумовлено і зменшенням проти 2000 р. майже на 250 млн. дол. США (23,7%) витрат на обслуговування зовнішнього боргу, зростанням надходжень за статтею "Доходи" майже на 30 млн. дол. (20,3%), а також збільшенням до 1333 млн. дол. (30,3%) надходжень (приватних грошових переказів, компенсаційних коштів з Німеччини та Австрії) за статтею "Поточні трансферти" при скороченні виплат за цією статтею на 52,8%.
4.2. Питання членства України в СОТ
Протягом останніх років Україна нарощує зусилля в інтегруванні у світову економіку, зокрема в процесі набуття членства у Світовій організації торгівлі (СОТ), який почато в 1994 р. Результатом гальмування її вступу до СОТ може стати торговельно-економічна ізоляція у відносинах з країнами не тільки Західної та Центральної Європи, а й Східної Європи та Балтії, більша частина яких уже тепер є асоційованими членами ЄС. А членство в СОТ забезпечило б нашій державі режим найбільшого сприяння в торговельному просторі всіх країн - членів цієї організації, тобто одночасне поліпшення умов торгівлі зі 143 державами, на які припадає понад 92% світової торгівлі. Це означало б кардинальне вирішення проблеми застосування щодо українських товарів дискримінаційних антидемпінгових торговельно-обмежувальних заходів, а також можливість не тільки запобігти скороченню експорту, а й досягти зростання його обсягів, гарантії визнання за Україною в антидемпінгових розслідуваннях статусу країни з ринковою економікою.
У 2001 р. тривав активний переговорний процес із зазначеної проблематики. Проведено чергове, восьме засідання Робочої групи з розгляду заявки України на вступ до СОТ та низку раундів двосторонніх переговорів з країнами - членами Робочої групи про доступ до ринків товарів та послуг. Підписано двосторонні протоколи з Мексикою, Уругваєм та Новою Зеландією і практично завершено переговори з Кореєю, Канадою та Словенією. Істотного прогресу в узгодженні тарифних поступок досягнуто з делегаціями ЄС, Еквадору, Куби, Бразилії, Болгарії і Туреччини. Поступово узгоджуються зобов'язання щодо доступу до ринку товарів та послуг. З 5 тис. позицій, з яких складається оновлена консолідована тарифна пропозиція України, узгоджено близько 90%.
Проте основною проблемою на шляху вступу до СОТ залишається необхідність приведення національного законодавства до відповідності вимогам системи її угод. Наша сторона розробила і направила країнам - членам Робочої групи з питань вступу України до СОТ графік уведення в дію пріоритетних законопроектів, до якого ввійшли 20 проектів законодавчих актів, зокрема Митний та Податковий кодекси, закони про страхові послуги, інтелектуальну власність, регулювання імпорту сільськогосподарської продукції тощо. Наприкінці 2001 р. Верховна Рада прийняла 15 з 20 законопроектів, і є всі підстави сподіватися, що решту з них буде ухвалено на наступній сесії.
Для прискорення процесу вступу України до СОТ Кабінету Міністрів у 2002 р. необхідно:
- продовжити роботу над гармонізацією національних стандартів з вимогами міжнародної та європейської систем стандартизації і сертифікації, забезпечити розроблення та прийняття не менш як 500 гармонізованих стандартів;
- завершити до 1 жовтня двосторонні переговори щодо доступу до ринків товарів і послуг з делегаціями держав - членів Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до СОТ;
- прискорити прийняття законів, спрямованих на приведення законодавства України до відповідності вимогам та нормам системи угод СОТ. Зокрема: Податкового кодексу України; актів про внесення змін і доповнень до таких законів: "Про страхування" щодо скасування обмеження участі іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховиків, "Про телебачення і радіомовлення" - стосовно збільшення розміру іноземних інвестицій, який допускається в статутному фонді телерадіоорганізацій України, до деяких законів з питань ветеринарної медицини з метою посилення державного ветеринарного нагляду і контролю з урахуванням норм та вимог Міжнародного епізоотичного бюро, "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" - стосовно вдосконалення правового регулювання діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби, до деяких законодавчих актів щодо державної підтримки автомобілебудівної промисловості, прийняти закони стосовно приєднання України до міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право.
4.3. Захист інтересів національних товаровиробників
Важливою проблемою для України залишається захист інтересів національних товаровиробників, збереження їх позицій на традиційних і найпривабливіших ринках збуту української продукції, повне визнання ринкового статусу економіки України у США та ЄС, усунення дискримінації щодо нашої держави в зовнішньоекономічних відносинах.
У цьому контексті протягом 2001 р. було припинено антидемпінгові спеціальні розслідування проти української продукції без вжиття заходів щодо феросиліції в ЄС, напівфабрикатів з вуглецевої сталі в Індії, азбестоцементних гофрованих листів та аміачної селітри в Литві, труб з чорних металів у Російській Федерації, деревоволокнистих плит в Угорщині.
Компетентними органами країн світу та економічних угруповань було визнано ринковий статус українських підприємств: у ЄС у рамках антидемпінгового розслідування щодо імпорту українського карбаміду - ВАТ "Азот" (м. Черкаси) та ВАТ "Концерн "Стирол" (м. Горлівка); у Канаді в рамках антидемпінгового розслідування щодо імпорту української арматури - металургійної галузі України.
Певні позитивні зрушення відбулися в лібералізації торгівлі України з Європейським союзом. Важливим кроком у цьому напрямі стало підписання 19 грудня 2000 р. Угоди про торгівлю текстильною продукцією на 2001-2004 рр. Україна послідовно виконує всі свої зобов'язання щодо зниження тарифних ставок для забезпечення повної імплементації даної Угоди. Це дало змогу спочатку збільшити обсяги квот на поставки текстильної продукції до країн ЄС, а з 26 березня 2001 р. повністю скасувати ці квоти. 7 грудня 2001 р. в Брюсселі парафовано Угоду про поставки української металопродукції до країн Євросоюзу.
У 2002 р. Кабінет Міністрів має активізувати зусилля, щоб захистити інтереси національних виробників на зовнішніх товарних ринках, зокрема, продовжити роботу з визнання повного ринкового статусу економіки України у США та ЄС, взяти участь в антидемпінгових і спеціальних розслідуваннях, порушених проти української продукції та надавати методичну і консультаційну допомогу вітчизняним виробникам.
4.4. Захист інтелектуальної власності
У процесі проведення активної політики інтеграції України у світову спільноту вкрай загострилася ситуація навколо одного з найважливіших активів - інтелектуальної власності. З одного боку, Україну критикують за неповагу до іноземної інтелектуальної власності, а з іншого - відсутність необхідної законодавчої бази сприяє практично безперешкодному доступу зарубіжних організацій та фізичних осіб, які діють на українському ринку інтелектуальної власності, до результатів науково-технічних розробок українських учених, у т. ч. здійснених за кошти Державного бюджету.
Основна частина отриманих в Україні наукових результатів не патентується, залишається без попиту в Україні, а відтак публікується у відкритих виданнях, передається за кордон науковими установами або недержавними структурами. Набула поширення практика передачі науково-технічної інформації під час тимчасового перебування за кордоном українських науковців, наш науково-технологічний потенціал зазнає значних утрат унаслідок розгляду закордонними науковими фондами та програмами проектів українських учених.
Ситуацію, що склалася, погіршує і відсутність методично єдиної системи інформування про наявність об'єктів трансферу в оборонних та наближених до них цивільних галузях промисловості (авіаційній, електронній, приладобудівній тощо). Немає нормативно-правових засад контролю з боку виконавчої влади за трансфером та експортом технологій, які не мають прямого військового призначення.
З метою захисту національних інтересів України Верховна Рада та Кабінет Міністрів мають ужити невідкладних та ефективних заходів для підвищення ефективності використання науково-технологічного потенціалу держави, спрямування коштів, отриманих від реалізації нематеріальних активів, на відтворення науково-технологічної сфери, тобто ефективного захисту прав інтелектуальної власності та цивілізованого трансферу технологій.
У 2002 р. державне регулювання процесу трансферу технологій в Україні має здійснюватися шляхом:
- створення нормативно-правової бази та економічних механізмів, необхідних для формування в Україні легального ринку нематеріальних активів;
- запровадження державної системи інвентаризації результатів завершених науково-технічних розробок, проектів та програм, а також тих, що перебувають на завершальній стадії;
- розроблення механізму і створення державної системи передпродажного оцінювання вартості розробок та інших нематеріальних активів, створених за рахунок бюджету;
- створення фінансово-економічних механізмів залучення коштів, що надходять від трансферу технологій, до науково-технологічної сфери;
- сформування державної системи експертизи технологій, розробок, інших об'єктів інтелектуальної власності, що мають імпортуватись в Україну за кошти Державного бюджету;
- створення національної інфраструктури здійснення трансферу технологій, а також комерціалізації результатів науково-технічної діяльності.
Комплекс питань трансферу технологій, пов'язаних з процесами комерціалізації сучасних наукоємних технологій переважно військового та подвійного призначення, слід виділити як окремий. Реалізація робіт за цим напрямом має відбуватися під контролем Служби безпеки України та Державної комісії з питань оборонно-промислового комплексу.
Реалізація зазначених завдань дасть змогу забезпечити конституційні права громадян на захист інтелектуальної власності, сприятливі умови для створення об'єктів цієї власності, розвитку їх вітчизняного ринку.
II. Тематичні доповіді Формування та розвиток внутрішнього ринку
Характерною ознакою сучасного розвитку світу є глобалізація економічної діяльності. Вона може стати дієвим інструментом використання національних конкурентних переваг, проте лише розвинені економіки отримують відносно стабільний ефект від відкритості національних ринків. Для інших такі позитивні результати з огляду на циклічність кон'юнктури світового ринку мають переважно короткотерміновий характер. Тому прискорене та непідготовлене інтегрування внутрішнього ринку України у світовий ринковий простір призвело до значних деструктивних наслідків.
Орієнтація економіки на пріоритетне обслуговування зовнішнього попиту зумовила переважання частки експорту товарів і послуг у валовому внутрішньому продукті. Вона не тільки є надмірною, а й продовжує швидко зростати. Якщо в 1998 р. цей показник становив 39,0,% то у 2001 р. - 57,4%. Тим часом розвинені країни світу реалізують на зовнішньому ринку приблизно п'яту частину виробленої ними продукції. До того ж в українському експорті переважають сировина, матеріали та продукція проміжного споживання - понад 60%. За таких умов залежність від зовнішньоекономічних зв'язків не тільки пов'язана з можливими майбутніми ускладненнями в економіці, а й консервує наявну нераціональну структуру виробництва, перешкоджає розвитку високотехнологічних галузей.
Нинішні тенденції розширення експорту за обмеженого внутрішнього попиту на продукцію вітчизняного виробництва та одночасної експансії імпорту (ціни на нього зросли за останні десять років більше як на 30% порівняно з цінами на експорт) привели зовнішньоторговельну діяльність України до критичної межі. Це звужує можливості експортно орієнтованої стратегії економічного зростання, що домінувала в попередні роки, і потребує концентрації зусиль на стимулюванні випереджаючого розвитку національного ринку як визначального напряму політики економічного зростання.
1. Розвиток споживчого ринку
Головною складовою внутрішнього ринку України є споживчий ринок, який забезпечує задоволення потреб населення і охоплює оборот роздрібної торгівлі, громадське харчування, а також реалізацію послуг населенню. За роки економічної кризи його місткість скоротилася майже вдвічі. Однак за останні два роки вона почала набувати позитивної динаміки, у чому відіграє провідну роль роздрібна мережа. Якщо у 2000 р. фізичний обсяг товарообороту збільшився на 8,1%, то у 2001 р. - уже на 12,6 %.
Істотно скоротилася реалізація підприємствами оптової торгівлі споживчих товарів, унаслідок чого значно зросли трансакційні витрати. Зниження ролі оптових посередників у сфері товарного обігу значною мірою зумовлене відсутністю обґрунтованої державної політики в цьому питанні.
Не набула належного розвитку біржова діяльність. За останнє десятиріччя кількість товарних бірж в Україні зросла майже в шість разів і досягла на початок 2001 р. 386 одиниць. Разом з тим обсяг укладених на них угод становив у 2000 р. щодо продуктів харчування лише 62,8 млн. грн. (0,52% від обсягу роздрібної їх реалізації через торгову мережу), а непродовольчих товарів - 2,6 млн. грн. (0,03%).
Кількість бірж (на початок року), одиниць
----------------------------------------------------------------------
| 1992 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001
---------------------+------+------+------+------+------+------+------
Усього зареєстровано | 66 | 88 | 191 | 223 | 300 | 365 | 386
---------------------+------+------+------+------+------+------+------
з них: | | | | | | |
---------------------+------+------+------+------+------+------+------
універсальних | 22 | 19 | 46 | 46 | 62 | 88 | 97
---------------------+------+------+------+------+------+------+------
товарних і товарно- | | | | | | |
універсальних | 28 | 25 | 54 | 75 | 111 | 146 | 157
---------------------+------+------+------+------+------+------+------
агропромислових | 4 | 9 | 23 | 25 | 29 | 28 | 31
---------------------+------+------+------+------+------+------+------
фондових та їхніх | | | | | | |
філій | 2 | 14 | 24 | 24 | 27 | 26 | 27
---------------------+------+------+------+------+------+------+------
інших | 10 | 21 | 44 | 53 | 71 | 77 | 74
----------------------------------------------------------------------
Продаж споживчих товарів на організованих та неформальних ринках характеризується такими даними: у 1998 р. його питома вага становила 34,4% від загального обсягу реалізації на споживчому ринку, у 1999 р. - 35,6, 2000 р. - 38,5, у 2001 р. - 36,6%. Така структура кінцевих каналів реалізації споживчих товарів є деформованою, оскільки торговельна діяльність на неформальних ринках створює умови для всіляких порушень та продажу недоброякісних товарів за нижчими цінами. Ще одним негативним наслідком поширення такої практики є можливість приховувати грошові кошти від інкасації, а прибуток - від оподаткування. Це збільшує тіньовий обіг і сприяє недобросовісній конкуренції стосовно товарів, які реалізуються через мережу підприємств організованої торгівлі.
Структура споживчого ринку, %
-----------------------------------------------------
| Показники | 1999 | 2000 | 2001 |
|------------------------------+------+------+------|
|Товарооборот роздрібної | | | |
|торгівлі підприємств | | | |
|(юридичних осіб) | 44,5 | 42,6 | 43,6 |
|------------------------------+------+------+------|
|Товарооборот підприємств | | | |
|громадського харчування | 3,6 | 3,4 | 3,4 |
|------------------------------+------+------+------|
|Оборот організованих ринків | 22,2 | 23,9 | 22,2 |
|------------------------------+------+------+------|
|Оборот неформальних ринків | 4,4 | 4,9 | 5,1 |
|------------------------------+------+------+------|
|Реалізація платних послуг | | | |
|населенню | 25,3 | 25,2 | 25,7 |
|------------------------------+------+------+------|
|Усього |100,0 |100,0 |100,0 |
-----------------------------------------------------
У структурі споживчого ринку провідну роль відіграє роздрібна мережа, де підвищилася частка реалізації товарів вітчизняного виробництва: у 2000 р. вона досягла 75,3%, зокрема продовольчих товарів - 93,2, а непродовольчих - лише 58,7%. Майже на такому самому рівні зберігалися ці показники і у 2001 р.
Водночас продовжують зберігатися і суттєві негативні явища. Значної гостроти набула проблема кредитування суб'єктів господарювання в торгівлі. Якщо на початок 1998 р. питома вага власних коштів у капіталі підприємств торгівлі та громадського харчування становила 28,8%, то на початок 2001 р. вона скоротилася до 9,5%. Практично весь обсяг оборотних активів підприємств торговельної галузі фінансується за рахунок позичкових коштів. Такої деформованої структури капіталу немає в жодній з галузей економіки.
Виходячи із значної ролі внутрішньої торгівлі у формуванні ВВП та бюджетів усіх рівнів, забезпеченні соціальної стабільності, треба невідкладно виробити системну державну політику розвитку та регулювання торговельної діяльності. Зокрема, у 2002 р. необхідно прийняти Закон "Про внутрішню торгівлю".
Кабінет Міністрів України повинен:
- створити умови для розвитку цивілізованих каналів реалізації товарів, формування потужних торговельних систем, у т. ч. оптової торгівлі;
- удосконалити механізм протидії контрабанді та реалізації на внутрішньому ринку незаконно ввезених (виготовлених) товарів;
- розробити комплекс заходів державної підтримки прискореного розвитку споживчої кооперації як однієї із систем заготівель сільськогосподарських продуктів та їх постачання на споживчий ринок;
- посилити державний контроль за функціонуванням споживчого ринку, підвищити роль та відповідальність місцевих органів влади за реалізацію державної політики розвитку регіональних споживчих ринків.
Спільно з Національним банком України Кабінету Міністрів необхідно створити умови для розширення банківського кредитування підприємств торговельної галузі для розвитку товарообороту, накопичення необхідних товарних запасів, відновлення споживчого кредиту під час продажу населенню високовартісних товарів.
Платоспроможний попит населення. ключову роль у розвитку внутрішнього споживчого ринку має відігравати політика підвищення рівня доходів та збільшення платоспроможного попиту населення. У 2001 р. спостерігалася стійка позитивна тенденція зростання його грошових доходів. Реальні грошові доходи громадян, обчислені за мінусом обов'язкових платежів та добровільних внесків і втрат від знецінення грошей унаслідок інфляції, збільшилися у 2001 р. порівняно з 2000 р. на 9,0%.
Протягом 2001 р. в структурі грошових витрат населення зросли витрати на купівлю товарів та оплату послуг, сплату обов'язкових платежів і зменшилася частка доходів, що пішли на заощадження, купівлю цінних паперів та валюти. Відповідно змінилася і структура витрат зі зростанням частки споживчих витрат (з 70,5 до 76,3%) та обов'язкових платежів (з 11 до 13,7%) і одночасним зменшенням питомої ваги витрат на формування заощаджень (з 10,3 до 5,3%) та придбання іноземної валюти (з 4,7 до 3,4%).
Структура грошових витрат та заощаджень, %
------------------------------------------------------
| Показники | 1999 | 2000 | 2001* |
|------------------------------+------+------+-------|
|Купівля, торгівля і оплата | | | |
|послуг | 70,3 | 70,5 | 76,3 |
|------------------------------+------+------+-------|
|Обов'язкові платежі та | | | |
|добровільні внески | 11,3 | 11,0 | 13,7 |
|------------------------------+------+------+-------|
|Придбання іноземної валюти | 8,2 | 4,7 | 3,4 |
|------------------------------+------+------+-------|
|Приріст заощаджень та | | | |
|придбання цінних паперів | 7,7 | 10,3 | 5,3 |
|------------------------------+------+------+-------|
|Інші витрати | 2,5 | 3,5 | 1,3 |
|------------------------------+------+------+-------|
|Усього |100,0 |100,0 |100,0 |
------------------------------------------------------
___________
* За попередніми даними
Створення передумов прискорення розвитку споживчого ринку та зростання платоспроможного попиту населення у 2002 р. і в перспективі передбачає реалізацію таких основних завдань:
- Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції України розробити механізми збільшення доходів від власності та підприємницької діяльності, малого і середнього підприємництва з наданням державної підтримки цій їх діяльності, поступової відмови від оплати праці продукцією, легалізації трудових доходів громадян, передусім шляхом зменшення нарахувань на фонд оплати праці та оподаткування доходів населення;
- Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції України і Міністерству праці та соціальної політики вдосконалити систему соціального захисту населення шляхом розроблення ефективного механізму зайнятості, що забезпечило б необхідне перепрофілювання працівників та уникнення прихованого безробіття; прискорити введення диференціації розмірів пенсій відповідно до трудового стажу, якості праці та розмірів заробітної плати працюючих; надавати державну підтримку організаціям та підприємствам, які використовують працю інвалідів, забезпечують життєздатність найвразливіших верств населення;
- центральним та місцевим органам державної влади прискорити реформування системи соціальної допомоги через підвищення обґрунтованості адресної державної соціальної допомоги, упорядкування пільг та компенсаційних виплат, удосконалення системи організації та управління соціальними виплатами, створення системи контролю за використанням коштів для надання державної соціальної допомоги;
- Міністерству фінансів спільно з Міністерством праці та соціальної політики України запровадити механізм ліквідації заборгованості з оплати праці і виплати пенсій та протидії її виникненню;
- Державному комітету стандартизації, метрології та сертифікації України забезпечити захист внутрішнього ринку від неякісних і сфальсифікованих товарів, що загрожують здоров'ю населення. Розробити та подати на розгляд Верховної Ради проект Закону "Про захист внутрішнього ринку".
2. Формування ринку житла
Протягом останнього десятиріччя ринок житла в Україні формувався переважно стихійно. До 1997 р. відбувався процес його зародження, що супроводжувався стрімким зростанням цін; у 1998-2001 рр. тривало формування організованого та неорганізованого ринку житла з поступовим зниженням, а потім стабілізацією цін на ньому.
Житло стає найвигіднішим укладенням капіталу та коштів населення. Зростає пропозиція на первинному і вторинному його ринках. За підсумками 2001 р. забудовники всіх форм власності (крім колективної) збільшили обсяги введеного житла, у цілому по Україні - на 8,8%.
Важливість розвитку ринку житла зумовлюється тим, що попит на нього далекий від задоволення, особливо за неналежного технічного стану значної частини житлового фонду (близько 10%). Майже 13% населення не мають окремого житла, і щорічна черга на його одержання збільшується на 150-200 тис. сімей. Спостерігається дефіцит якісного і доступного за вартістю житла для середньозабезпечених верств населення. Для порівняння: у більшості країн ЄС стандарти забезпечення житловою площею становлять 35-45 кв. м на одну особу.
Мета державної житлової політики полягає в ефективному стимулюванні розвитку та регулюванні ринку житла. Слід мати на увазі, що стимулювання житлового будівництва є практично у всіх країнах Заходу пріоритетним об'єктом економічної політики як галузі, що забезпечує найбільший мультиплікативний ефект у формуванні внутрішнього споживчого попиту.
Масштабна програма житлового та інфраструктурного будівництва через розвиток іпотеки має стати чинником кардинального поліпшення якості життя. За розрахунковими даними (Інституту економічного прогнозування НАНУ), збільшення капіталовкладень у житлове будівництво вдвічі проти 1999-2000 рр., тобто доведення їх загального обсягу до 6,5 млрд. грн., спричинить збільшення темпів зростання ВВП на 2,6%. З урахуванням внутрішнього інвестиційного потенціалу країни (передусім активного залучення заощаджень населення на будівництво житла) це досить реальний показник.
Реалізація нової житлової політики за рахунок розвитку ринку житла потребує здійснення таких заходів:
- Міністерству фінансів та Національному банку України розробити та забезпечити застосування механізмів розширеного іпотечного житлового кредитування та інших джерел залучення коштів учасників будівництва житла і реконструкції житлового фонду;
- Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції і Міністерству фінансів України протягом першої половини 2002 р. визначити механізми створення сприятливих умов (запровадження системи економічних стимулів) для підприємств та організацій, які здійснюють проектування, будівництво, обслуговування та ремонт житла.
3. Розвиток базових ринків
3.1. Аграрний ринок
Розвиток аграрного ринку в Україні відбувався в умовах істотної переорієнтації аграрної політики на формування конкурентного середовища. 1997 р. був останнім, коли сільськогосподарська продукція закуповувалася за держзамовленням. З 2000 р. держава "залишила" ринок ресурсів. Сьогодні на паритетних засадах з нею в торгівлі сільськогосподарською продукцією бере участь приватний бізнес, а на ринках зернових та олійних культур комерційними фірмами здійснюється більшість операцій. Чимало трейдерських структур досить успішно поставляють паливно-мастильні матеріали для сільського господарства в обмін на агропродукцію. В останні два-три роки сільськогосподарські підприємства, які вирощували високоліквідну продукцію, не відчували особливих складнощів з потрібними їм ресурсами. Принципове значення для інтегрованості, прозорості та стабілізації агроринку мали нормативні акти щодо обмеження адміністративного втручання, формування маркетингової інфраструктури, організації біржової торгівлі, формування ринку зерна тощо. Позитивно впливало на торговельні потоки пільгове банківське кредитування аграрної сфери.
У результаті чітко намітились позитивні тенденції. У 2001 р. виробництво сільськогосподарської продукції всіма категоріями господарств (у порівнянних цінах) зросло на 9,9%. Посилилась ринкова орієнтація сільськогосподарських підприємств. Водночас залишається нестабільним стратегічно важливий зерновий ринок. Щонайменше третина операцій на ньому здійснюється в "тіні" за демпінговими цінами.
Досі не вироблено ефективних економічних механізмів узгодження інтересів усіх учасників продовольчого ринку. Його розвиток блокується недосконалістю маркетингової інфраструктури. Через неефективність системи транспортування та зберігання агропродукції, високих торговельних надбавок сільськогосподарські виробники в Україні отримують близько 40% кінцевої ціни, тоді як у середньому в Європі цей показник становить 70%. Таким чином, у разі вдосконалення системи збуту прибутковість вітчизняного сільського господарства може зрости в 1,8 раза.
Пріоритетним напрямом розвитку агроринків є формування великих корпоративних та інтегрованих форм сільськогосподарського виробництва й агробізнесу. Необхідність у цьому викликана тим, що за умов ринку конкурують не окремі види продукції, а комплекси організаційно-економічних чинників, за допомогою яких вони продукуються. У перспективі на цій основі мають бути сформовані промислово-фінансові групи за участю сільськогосподарських підприємств.
Водночас необхідно підтримувати процес комерціалізації парцелярних господарств населення. Зростання їх товарності та перетворення в сімейні ферми з орієнтацією на ринок є підґрунтям для формування на селі стабільного середнього класу. З цією метою потрібно прийняти закон про підтримку малих форм сільськогосподарського виробництва, розширювати для їх обслуговування мережу збутових кооперативів, кредитних спілок, створювати кооперативні банки.
Стратегія розвитку агроринку має передбачати дальше вдосконалення заходів підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників, зокрема шляхом державних закупок за прийнятними цінами для запобігання значним ціновим коливанням. З метою дальшої стабілізації зернового ринку необхідно прийняти Закон "Про зерно і ринок зерна в Україні".
Для забезпечення сталого розвитку агробізнесу, налагодження його взаємодії і партнерства з державою Кабінет Міністрів повинен підготувати проект закону про організацію агроринку, який визначив би принципи та межі регуляторного впливу держави, напрями і форми співпраці, взаємні зобов'язання учасників ринку в інтересах його інтеграції, стабілізації та розширення.
З огляду на порівняльні переваги треба відновити й зміцнити позиції України на світових ринках, передусім зерна, передбачивши для потенційно конкурентоспроможних галузей ринкові стимули зростання, сприятливі умови маркетингу та експортної діяльності. Розширенню доступу до зовнішніх ринків має сприяти активна участь України в роботі Світової організації торгівлі з лібералізації міжнародних сільськогосподарських ринків. Правове поле для відстоювання на міжнародній арені національних інтересів потрібно визначити в Законі "Про продовольчу безпеку України". Паралельно Кабінет Міністрів повинен активізувати переговорний процес на пострадянському просторі з метою преференційного формування регіональних зон вільної торгівлі, зокрема цукром.
З метою вдосконалення внутрішнього агроринку та забезпечення його інтеграції у світовий ринковий простір Міністерство аграрної політики України має реалізувати такі завдання:
- формування інформаційної системи агромаркетингу - мережі поширення інформації про кон'юнктуру на внутрішніх та зовнішніх агроринках;
- організація сільськогосподарських дорадчих служб та навчально-консультативних програм з основ і практики маркетингу;
- узгодження вітчизняних стандартів на сільськогосподарську продукцію з міжнародними нормами;
- розроблення спрощених і ефективних процедур інспектування зернопродукції та технологій формування товарних партій;
- запровадження добровільного, прийнятного за вартістю державного посвідчення якості та сертифікації товарних партій агропродукції, що сприятиме зростанню частки доданої вартості.
Формування ринку земель сільськогосподарського призначення. Зволікання з уведенням землі в ринковий обіг унеможливлює організацію системи середньо- та довгострокового кредитування сільськогосподарських виробників і стримує залучення інвестицій у галузь.
Щоб забезпечити ефективний і прозорий земельний ринок, необхідно до 2005 р. (коли буде знято мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення) підготувати відповідну законодавчо-нормативну базу і створити інфраструктуру земельного ринку. Важливим її елементом, що відрізняє земельний ринок від інших, є система реєстрації прав власності на нерухомість. Відповідно до цього Кабінету Міністрів слід сформувати таку систему, яка б не тільки забезпечувала гарантії для продавця і покупця на земельному ринку, а й ефективно захищала б інтереси власників земельних часток від шахрайства та підступів тіньового ринку.
Земельний ринок існує не у вакуумі, він тісно пов'язаний з іншими ринками, передусім фінансовими. Завдання банківської системи - створити у найближчій перспективі систему іпотечного кредитування сільського господарства під заставу землі. Критично важливим при цьому є організація вторинного ринку "земельних" заставних як засобу рефінансування банківського капіталу. Такі цінні папери належать до найпоширеніших на фондових ринках розвинених країн. Щоб захистити власників заставних, держава повинна жорстко контролювати діяльність іпотечних банків.
Під час формування земельного ринку має здійснюватися політика максимального захисту інтересів селян - власників землі. Щоб мінімізувати загрози втрати землі власниками її часток у разі невиконання боргових зобов'язань сільськогосподарськими підприємствами, Державному комітету з земельних ресурсів необхідно якнайшвидше завершити видавання їм земельних сертифікатів державних актів на право приватної власності на землю. Іншим ефективним інструментом захисту селян у разі неможливості виконання ними боргових зобов'язань має стати законодавче забезпечення можливості примусового управління землею та майном боржника без їх вилучення з наступним задоволенням вимог кредиторів за рахунок отримуваних прибутків.
З розвитком ринку землі безпосередньо пов'язане вдосконалення орендних відносин, якими охоплено 92% земельних паїв. Передумовою формування прозорого та ефективного ринку в цій сфері є законодавче врегулювання права власності на землю та майно. Тільки за цієї умови можна запровадити такі терміни оренди землі, щоб не порушувати, з одного боку, інтересів орендодавців, а з іншого - не створювати перепон для капіталовкладень у підвищення родючості ґрунтів. Необхідно також поступово підвищувати розмір орендної плати до "десятини" від урожаю і переходити до грошової форми розрахунків за оренду.
3.2 Ринки енергоносіїв
На ринку електроенергії, незважаючи на певні позитивні зрушення (монетизація розрахунків та зменшення кількості надзвичайних ситуацій), зберігаються кризові явища, які загострюються конфліктом державних та корпоративних інтересів. Будь-яка модель енергоринку не може бути дієздатною без належної фінансової дисципліни, узгоджених правил торгівлі та взаємної відповідальності. Тому нинішні зміни на краще слід уважати не головним наслідком реформ, а лише необхідною передумовою для дії ринкових стимулів у напрямку зменшення (або стабілізації) тарифів та залучення інвестицій в енергетичний сектор.
Чинною системою розрахунків за електропостачання передбачено, що всі операції здійснюються в грошовій формі. Фактично ж повної оплати досягти не вдалося, хоча щомісячні надходження зросли зі 100-200 млн. грн. у 1998 р. до 800-900 млн. у 2001 р.
Технологічні та комерційні втрати електроенергії сягнули критичного рівня і продовжують зростати. Якщо в 1990 р. під час виробництва електроенергії в межах 298 млрд. кВт. год втрати становили 22 млрд. кВт. год (7%), то у 2000 р. при виробництві 174 млрд. кВт. год вони досягли вже 31 млрд. кВт.год (18%).
Головними вадами нинішньої моделі оптового ринку електроенергії (ОРЕ) є витратний механізм ціноутворення, відсутність конкуренції та суверенітету споживача. Світовий досвід показує, що вдосконалення ОРЕ має забезпечувати створення трьох компонентів: оптового ринку (оптової біржі); прямих договорів (ф'ючерсних контрактів); "балансового" механізму, який забезпечує стабільність єдиної енергосистеми. Водночас реальна ситуація в Україні потребує врахування особливостей перехідного періоду та забезпечення рівних умов для всіх учасників енергоринку.
У 1999-2001 рр. реальне зростання цін на імпортне паливо внаслідок фінансової кризи 1998 р. позначилося лише на деяких видах послуг. Наприкінці 2001 р. тарифи на електроенергію для населення були в середньому на 20-25% нижчими від тарифів для промисловості і межували із собівартістю 2,5-3 центи за кВт.год. Унаслідок цього дебіторська заборгованість енергокомпаній значно перевищувала кредиторську. Навіть за умови повної сплати споживачами виробники електроенергії залишаються номінальними банкрутами. Практичне застосування механізму банкрутства призводить до небезпечної тенденції втрати державних активів. З іншого боку, зобов'язання держави перед приватизованими компаніями щодо гарантованого рівня рентабельності за відсутності конкуренції не сприятимуть зниженню технологічних утрат та собівартості електроенергії. Тому дальше здійснення програми приватизації енергопостачальних компаній має супроводжуватися вдосконаленням чинної моделі енергоринку та забезпеченням інвестиційної привабливості об'єктів приватизації.
На ринку нафти та нафтопродуктів унаслідок приватизації нафтопереробних заводів та поширення в Україні вертикально інтегрованих компаній обсяги поставок та переробки нафти мають стійку тенденцію до зростання, що сприяє насиченню внутрішнього ринку. Проте темпи приватизації в галузі виявилися такими швидкими, що це практично внеможливило створення вітчизняної вертикально інтегрованої нафтової компанії.
Створення міжнародного консорціуму з експлуатації нафтопроводу Одеса-Броди та нафтотерміналу має сприяти підвищенню зацікавленості нафтових компаній в операціях із транспортування нафти саме цим шляхом. Наступним кроком має стати відкриття в Одесі Східноєвропейської (чорноморської) нафтової біржі, на якій потенційними покупцями можуть бути країни Центральної та Східної Європи.
На ринку природного газу механізм постачання цього ресурсу не відповідає можливостям диверсифікації поставок газу, створеним завдяки політичним угодам. Основним оператором імпортних поставок природного газу є компанія "Ітера". Її монопольне становище на ринку імпортних поставок не сприяє зниженню цін на природний газ, яке можливе лише за присутності на цьому ринку кількох великих компаній, включаючи спільні підприємства, що матимуть реальні можливості та зацікавленість у поставках газу на територію України, у т. ч. з країн Середньої Азії та Норвегії. Діяльність цих компаній має регулюватися Законом "Про засади функціонування ринку природного газу в Україні".
У 2002-2003 рр. Кабінету Міністрів України слід прийняти принципово важливі рішення щодо розвитку ринків енергоносіїв:
- доопрацювати і подати до Верховної Ради законопроект "Про основні засади функціонування оптового ринку електричної енергії в Україні", урахувавши особливості перехідного періоду та незалежний статус Національної комісії з регулювання електроенергетики (НКРЕ) у сфері контролю за дотриманням правил торгівлі на енергоринку;
- спільно з Міжвідомчою робочою групою з питань контролю за приватизацією в паливно-енергетичному комплексі доопрацювати і подати до Верховної Ради законопроект "Про особливості приватизації майна в паливно-енергетичному комплексі", передбачивши можливість участі в приватизації об'єктів ПЕК вітчизняних та іноземних стратегічних інвесторів, а також посилення контролю за виконанням інвестиційних зобов'язань;
- спільно з НКРЕ розробити правила торгівлі та умови укладання контрактів на роздрібному ринку електроенергії, передбачивши створення рад споживачів (підприємств та населення) як повноправних суб'єктів ринку;
- розробити Положення про перехід до біржової торгівлі нафтою, газом та коксівним вугіллям на постійній основі;
- розробити механізм формування та використання державних резервів нафти і нафтопродуктів залежно від кон'юнктури світового ринку;
- прийняти постанову про реструктуризацію (демонополізацію) нафтогазового комплексу і створення вертикально інтегрованих нафтової та газопостачальної компаній;
- розробити концептуальну модель внутрішнього ринку природного газу і подати відповідний законопроект до Верховної Ради.
3.3 Ринок металопродукції
Внутрішній ринок України споживає лише 13-16% від виробленого металопрокату, тоді як у розвинених країнах і тих, що інтенсивно розвиваються, цей показник становить близько 70-90%.
Перехід від централізованого розподілу металу до вільної торгівлі ним потребував нового механізму реалізації продукції - через ринок і відповідної інфраструктури з урахуванням обмеженості внутрішнього попиту на металургійну продукцію через депресивний стан галузей-споживачів та низьку платоспроможність металургійних підприємств.
У сукупності ці чинники і визначили причини експортної орієнтації галузі.
Виробництво, споживання та експорт готового прокату чорних металів, млн. т
-------------------------------------------------------------------
Галузь | 1990 | 1992 | 1996 | 1999 | 2000 | 2001
------------------------+------+------+------+------+------+-------
Вироблено | 38,6 | 29,6 | 17,0 | 19,3 | 22,5 | 25,3**
------------------------+------+------+------+------+------+-------
Експорт | .... | .... | 8,4 | 10,8 | 12,8 | 14,0*
------------------------+------+------+------+------+------+-------
Спожито - усього | 26,6 | 20,7 | 4,5 | 2,9 | 3,1 | 4,5*
------------------------+------+------+------+------+------+-------
у т. ч. | | | | | |
чорна металургія | .... | 9,5 | 2,6 | 1,6 | 1,9 | 2,2*
------------------------+------+------+------+------+------+-------
машинобудування | 8,9 | 5,5 | 1,3 | 0,9 | 0,8 | 1,0*
------------------------+------+------+------+------+------+-------
будівництво | 3,2 | 0,5 | 0,3 | 0,2 | 0,2 | 0,5*
------------------------+------+------+------+------+------+-------
Інші | .... | .... | 4,1 | 5,6 | 6,6 | 5,5*
-------------------------------------------------------------------
___________
* Оцінка
** Дані поточної звітності
На початку перехідного періоду інфраструктура ринку металопродукції формувалася, по суті, стихійно, з орієнтацією на зовнішній ринок та одержання надприбутків від експорту металу. На кожне металургійне підприємство припадало кілька десятків посередників та трейдерів, часто некваліфікованих і непідготовлених для роботи з металопродукцією. З набуттям самими металургійними підприємствами досвіду діяльності за ринкових умов сталися позитивні зрушення в розвитку та вдосконаленні ринкової інфраструктури: зменшилася кількість посередників за рахунок надання переваги найбільш перспективним і фінансово стійким трейдерам, з якими укладаються довгострокові договори.
У зв'язку з цим привертає увагу зарубіжний досвід державного регулювання вітчизняного виробництва та підтримки споживання продукції в країнах, де вона вироблена. Так, у США відповідно до актів реконструкції аеропортів та підтримки наземного транспорту (будівництво і реконструкція шосейних та залізничних доріг), прийнятих у 1982 р., витрати бюджетних коштів на матеріали, у т. ч. металопродукцію, дозволяються тільки в тому разі, якщо вони були вироблені у США.
Одним з головних чинників, що звужують попит на металопродукцію, є несприятлива ситуація щодо обсягів інвестицій в основний капітал у машинобудуванні (7,8% від загального обсягу інвестицій у промисловість у 2000 р.) та будівництво (2,4% від загального обсягу інвестицій в економіку України). Недостатність інвестицій призводить до деградації капітального будівництва і не сприяє зростанню попиту на нове устаткування. Тому в деяких галузях, зокрема нафтохімії, металургії, паливно-енергетичному і транспортному секторах, зростає споживання металопродукції на ремонтно-експлуатаційні потреби, тобто підтримання та збереження в експлуатації застарілих основних фондів.
Розширення споживання металопрокату в машинобудуванні, будівництві, виробництві конструкційних матеріалів можливе лише за поліпшення їх фінансового стану, підвищення платоспроможності підприємств-споживачів. Показовим щодо цього є досвід Росії, де металургійні компанії стали великими акціонерами автомобільних заводів (ГАЗ, УАЗ), вугільних і транспортних компаній тощо. Таким чином металургійні підприємства перетворюються на міжгалузеві комплекси, орієнтовані на подолання негативних явищ у промисловості (дефіцит обігових коштів та інвестицій, утрата коопераційних зв'язків, велика кількість посередницьких структур). Такі комплекси формують позитивні тенденції в економіці, її структурних змінах.
Важливим для розвитку внутрішнього ринку металопродукції на даному етапі є створення ефективного механізму взаємозв'язків між її виробниками та споживачами, а також забезпечення їх діяльності в стабільному економіко-правовому полі.
Для цього Кабінету Міністрів та Верховній Раді України необхідно:
- розробити і прийняти Закон "Про пріоритетне використання вітчизняної промислової продукції інвестиційного попиту", в якому передбачити введення мораторію на використання імпортних матеріалів, у т. ч. металопродукції, аналоги яких виробляються в Україні в процесі реалізації спільних проектів (наприклад, в автомобілебудуванні);
- для реалізації спільно з кінцевими споживачами інвестиційних проектів (одним з варіантів може бути створення відповідних інтегрованих структур та введення внутрішніх трансфертних цін) у 2002 р. вдосконалити чинне законодавство стосовно створення та функціонування таких структур (з використанням досвіду Російської Федерації).
Кабінету Міністрів України:
- розробити заходи щодо підтримки кредитування промисловості, насамперед пріоритетних державних програм, включаючи галузі машинобудування;