• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р.

Президент України  | Послання від 06.03.2001
Реквізити
  • Видавник: Президент України
  • Тип: Послання
  • Дата: 06.03.2001
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Президент України
  • Тип: Послання
  • Дата: 06.03.2001
  • Статус: Документ діє
Документ підготовлено в системі iplex
Потребує вдосконалення нормативно-правова база функціонування об'єднань громадян, зокрема в частині розмежування їх політичної активності та діяльності, спрямованої на розв'язання неполітичних проблем. Громадські організації, які беруть участь у вирішенні соціальних питань, повинні користуватися державною підтримкою. Уряд повинен розробити і внести на розгляд Верховної Ради пропозиції щодо конкретних її форм та механізмів, зокрема надання на конкурсних засадах субсидій, податкових пільг, повного або часткового звільнення від плати за послуги державних підприємств, права користування державним майном тощо.
2.3. Профспілковий і молодіжний рух
Найбільш чисельними та структурованими об'єднаннями громадян є професійні спілки, які об'єднують близько 20 млн. осіб. Понад три чверті членів профспілок входять до складу Федерації профспілок України, яка залишається найвпливовішим у державі профоб'єднанням. Водночас активно розвиваються незалежні профспілки, які намагаються повніше враховувати у своїй діяльності нові соціально-економічні реалії.
До головних завдань цих організацій, які вони можуть вирішити тільки у взаємодії з органами влади та роботодавцями, належить забезпечення необхідних соціальних гарантій та допомоги кожному працюючому, вдосконалення системи і механізмів соціального захисту людей праці.
У розвитку профспілкового руху в Україні спостерігаються як позитивні, так і негативні тенденції. З одного боку, профспілкові об'єднання та організації поступово переходять від радикально-протестних, часом політизованих, форм обстоювання своїх інтересів до цивілізованих засобів впливу на державну владу, активніше шукають діалогу з нею та роботодавцями.
З іншого боку, частина профспілок ще не може повноцінно реалізовувати свої функції за нових умов. Нерідко спостерігаються випадки їх свідомого відсторонення від своїх безпосередніх завдань захисту трудових і соціально-економічних прав та інтересів працюючих. Залишається проблема "розмивання" профспілкового руху, зниження довіри до нього у зв'язку з протистоянням між профспілковими лідерами та організаціями. Через недосконалість нормативно-правової бази діяльності профспілок звужуються їхні повноваження та можливості, виникає напруга у стосунках з державою.
Органи виконавчої влади повинні забезпечувати обов'язкову участь профспілок у виробленні та прийнятті рішень, які стосуються сфери соціально-трудових відносин. Обов'язок держави - дбати про поліпшення умов розвитку профспілкового руху на засадах здорової конкуренції, підвищення ефективності діяльності профспілок, зростання їх суспільної ваги, впливовості та авторитету.
Важлива роль у визначенні пріоритетних напрямів соціально-економічної політики держави покладена на Національну раду соціального партнерства при Президентові України, яка сприяє виконанню Генеральної та регіональних угод і контролює цей процес.
Є очевидною потреба у виробленні нової концепції Генеральної угоди з урахуванням нових суспільних реалій. Йдеться про радикальні зміни у підходах до ідеології цього документа, зокрема принципів взаємодії між профспілками, роботодавцями і державою, та вироблення механізмів практичної його реалізації.
Важливо закріпити і зробити необоротною тенденцію переходу профспілок від радикальних страйкових методів обстоювання прав та інтересів своїх членів до цивілізованих переговорних процедур. Це, зрештою, сприятиме зміцненню стабільності в суспільстві.
Якісно нові завдання постають на сучасному етапі й у сфері молодіжної політики, вироблення та здійснення якої Президент України відносить до найважливіших державних пріоритетів. Нині в Україні зареєстровано 62 всеукраїнських і близько 3 тис. регіональних молодіжних та дитячих організацій. За останні роки організований молодіжний рух став невід'ємною складовою процесу самоорганізації суспільства, впливовим чинником суспільно-політичного життя.
Політичні процеси останніх років спростували думку про громадянську пасивність молоді. Так, якщо на президентські вибори 1994 року прийшло 25 % молодих громадян з правом голосу, на парламентські вибори 1998 р. - трохи більше 50 %, то на президентські вибори 1999 р. - майже 70 %. Молодь, її організації активно підтримали Всеукраїнський референдум за народною ініціативою та сприяли його проведенню. Активізувалася участь молоді у представницьких органах, у сфері малого, середнього, а почасти й великого бізнесу.
Водночас у молодіжному русі залишаються істотні негативні тенденції. Зокрема, ще бракує масовості й авторитету більшості молодіжних організацій. За даними соціологічних опитувань, значна частина молодих людей навіть не знає про їхнє існування, цілі та практичну діяльність.
Надто повільно і непослідовно вирішуються назрілі соціальні проблеми молоді. Програми її організацій часто перенасичені заходами суто ритуального та розважального характеру. У той же час близько третини людей цього віку ніде не працює і не навчається, рівень безробіття серед них становить 20,5 %, що майже вдвічі перевищує цей показник для всього працездатного населення (12 %).
Не йде на користь справі протистояння, яке намітилося між двома "центрами тяжіння" - Українським національним комітетом молодіжних організацій і молодіжними парламентом, урядом та іншими організаціями. Активізувалися спроби втягнути молодь у політичну боротьбу, радикалізувати це середовище. Використовуючи брак політичного і життєвого досвіду, властиві цьому вікові безкомпромісність та максималізм, деякі політики та політичні сили підштовхують молодих людей до непродуманих, а нерідко і протиправних дій.
Усе це значною мірою спричинене пасивністю і прорахунками Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України, його колишнього керівництва.
Для невідкладного поліпшення стану справ у молодіжному русі спільними зусиллями Верховної Ради, Кабінету Міністрів та молодіжних організацій необхідно вирішити передусім такі питання:
- удосконалити законодавство щодо фінансової підтримки державою соціально значущих програм молодіжних організацій та посилення контролю за використанням бюджетних коштів. Механізм розподілу та використання цих ресурсів має бути абсолютно прозорим і здійснюватися на тендерних засадах;
- підвести правову базу під соціальну роботу з дітьми та молоддю, суспільно корисну волонтерську діяльність молоді, заохочення суб'єктів підприємницької діяльності, які надають роботу учням та студентам у вільний від навчання час;
- оптимізувати принципи представництва молодіжних організацій у системі державних органів, що відповідають за роботу з цією категорією населення, зокрема Національній раді з питань молодіжної політики при Президентові України, не допускати монополізації впливу політичних сил на молодіжний рух.
Роль каталізатора процесів становлення інституцій громадянського суспільства, налагодження його конструктивного діалогу з органами державної влади, гармонізації стосунків особистості і держави покликані відігравати засоби масової інформації. Це, у свою чергу, вимагає створення належних умов для об'єктивного висвітлення й аналізу ними діяльності владних структур, політичних партій та громадських організацій, найрізноманітніших проявів суспільного життя з усіма його позитивами і негативами.
3. Пріоритети гуманітарного розвитку
3.1. Охорона здоров'я і демографічна ситуація в Україні
Засади гуманітарної політики закладені в Конституції України, яка визнає людину, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, гарантує кожному право на вільний розвиток своєї особистості, на освіту, свободу світогляду і віросповідання. Основою розвитку суспільства та реалізації інтелектуального потенціалу нації є здоров'я людей.
Минулий рік був позначений посиленням уваги вищих органів влади до цієї сфери, про що свідчить прийняття понад 120 нормативно-правових актів. Президентом України затверджені Основні напрями соціальної політики на період до 2004 р. та Концепція розвитку охорони здоров'я населення України . Опрацьовується Міжгалузева комплексна програма "Здоров'я нації", розроблено Програму розвитку охорони здоров'я до 2010 р.
Вжиті заходи разом з деяким збільшенням бюджетних видатків дозволили вперше за роки незалежності досягти сталої тенденції до зменшення смертності немовлят, значно знизити материнську смертність, захворюваність на керовані інфекції та рівень травматизму, охопити щепленнями 95,7 % дітей.
Роки
1990 р. - народжуваність 12,7
смертність 12,1
природний приріст 0,6
1995 р. - народжуваність 9,6
смертність 15,4
природний приріст -5,8
1999 р. - народжуваність 7,8
смертність 14,8
природний приріст -7
2000 р. - народжуваність 7,8
смертність 15,3
природний приріст -7,5
Водночас медико-демографічна ситуація в Україні залишається складною. Динаміка народжуваності, смертності та природного приросту характеризується такими даними (на 1 тис. населення):
Головним чинником природного скорочення населення є підвищення рівня смертності, основна причина якої - хвороби системи кровообігу (понад 61 % померлих). Загальна кількість онкологічних хворих в Україні наближається до 800 тис. осіб. Залишається значною поширеність цукрового діабету (близько 1 млн. зареєстрованих хворих). Викликає занепокоєння стан стоматологічної допомоги та фактична відсутність профілактики у цій галузі. З урахуванням цього має бути розроблена Національна програма профілактики стоматологічних захворювань.
Перед Міністерством охорони здоров'я ставиться завдання удосконалити структуру витрат, з яких безпосередньо на лікувально-діагностичний процес нині використовується лише 30 %.
Дієвим фактором поліпшення медичного обслуговування мають стати поширення інституту сімейних лікарів, розвиток первинної медико-санітарної допомоги, імунопрофілактики населення. Дуже важливим для України є поліпшення спеціалізованої допомоги та зниження впливу на дітей, підлітків і вагітних жінок наслідків Чорнобильської катастрофи. До невідкладних завдань належить поетапне запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування.
Указом Президента України 2001 р. оголошено Роком охорони здоров'я населення України . Одне з головних завдань цієї акції - формування здорового способу життя людей, посилення відповідальності кожного за стан свого здоров'я та працездатності. У цьому контексті набувають важливого значення нові підходи до фізичної культури і спорту як економічно вигідного та ефективного засобу профілактики захворюваності і зміцнення генофонду нації.
Як справи державної ваги Президент України розглядає посилення соціального захисту та державної підтримки материнства, малозабезпечених сімей з дітьми, багатодітних і неповних сімей, ветеранів та інвалідів, профілактику дитячої бездоглядності та правопорушень серед неповнолітніх, створення умов для інтеграції в суспільство дітей з вадами розвитку, підтримку нових форм сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
3.2. Інтелект і культура нації
Головною продуктивною силою в наш час виступають інтелект, знання і творчий потенціал людини, які мають стати визначальним фактором розвитку українського суспільства. Це вимагає повнішого використання вітчизняного та зарубіжного досвіду, врахування світових тенденцій розвитку соціально-культурної сфери, модернізації системи освіти, підвищення її мобільності та конкурентоспроможності.
За роки незалежності в Україні визначено нові пріоритети розвитку освіти, створено відповідну нормативно-правову базу, розпочато практичне реформування галузі, оптимізується мережа навчальних закладів, розширюються міжнародні зв'язки.
Особливе місце відводиться загальноосвітній школі, де стає домінуючою гуманістична спрямованість теорії і практики навчального процесу. У 2000 р. більше ніж утричі зросли обсяги державного фінансування випуску навчальної літератури. Вперше за роки незалежності з державного бюджету виділено понад 6 млн. грн. на комп'ютеризацію середньої освіти.
Передбачені новим законодавством про освіту реформи спрямовуються передусім на забезпечення глибокої індивідуалізації навчання, розвиток мережі різних типів навчальних закладів, широку варіативність навчальних планів та програм. Реформа української школи передбачає зміну її структури, що відповідає міжнародній практиці і вимогам ЮНЕСКО до термінів одержання повної середньої освіти.
Стрижнем цієї роботи є модернізація змісту освіти. В її основу покладений принцип доцільності та соціокультурної цінності знань про людину, природу і суспільство, підпорядкування його вимозі мінімальної достатності і необхідності для повноцінного, всебічного розвитку особистості школяра.
Водночас не може не викликати стурбованості проблема забезпечення доступу до навчання, охоплення дітей дошкільною освітою та вихованням. Далекою від сучасних стандартів є освіта на селі, де працюють дві третини шкіл. Не створено належних умов для навчання дітей з фізичними та психічними вадами, бракує закладів ранньої діагностики та корекції їхнього розвитку.
Забезпечення якісної загальної шкільної освіти передбачає залучення до навчання всіх дітей шкільного віку, обов'язкове вивчення у кожному освітньому закладі інформатики, належне комплектування бібліотек та кабінетів. Справою великої політичної ваги є підвищення статусу вчителя, суспільного престижу цієї професії, поліпшення матеріального та соціально-побутового забезпечення освітян. З урахуванням цього у 2001 р. планується підвищення їх заробітної плати.
За умов інтелектуалізації виробництва зростає значення освітнього рівня і кваліфікації працівників. Відповідно до перспектив розвитку ринку праці та завдань, пов'язаних з використанням новітніх науково-технічних досягнень, належить удосконалювати зміст та форми роботи професійно-технічних навчальних закладів.
Назріла потреба у розробці та прийнятті Національної доктрини освіти, затвердженні нової Концепції загальної середньої освіти та Концепції розвитку професійно-технічної освіти. Ці питання будуть одними з основних на Всеукраїнському з'їзді працівників освіти, запланованому на жовтень 2001 р.
Реформування вищої освіти дало можливість підвищити за останні роки ефективність функціонування її системи, поліпшити якість підготовки фахівців, удосконалити механізми управління та фінансування, підтримати процеси інтеграції з іншими ланками освіти та науковою сферою.
У 816 державних та 163 недержавних вузах України нині навчаються понад 1 млн. 930 тис. студентів, що складає 392 особи у розрахунку на 10 тис. населення.
Динаміка кількості студентів у 1995-2000 рр., тис. осіб
1930,9
1789,1 ---
1714,0 --- | |--
1636,4 --- | |-- | | |
1571,9 --- | |-- | | | | | |
1540,5 --- | |-- | | | | | | | | |
--- | |-- | | | | | | | | | | | |
| |-- | | | | | | | | | | | | | | |--
| | | | | | | | | | | | | | |--| | | |
|1|2| |1|2| |1|2| |1|2|--|1|2| ||1|2|3|
| | |--| | |--| | |--| | |3|| | |3|| | | |
-----3------3------3-----------------------
1995 1996 1997 1998 1999 2000
1 - Всього
2 - У державних закладах
3 - У недержавних закладах
У 2000 р. тривало удосконалення системи доступу громадян до здобуття вищої освіти. До вступної кампанії був прийнятий ряд законодавчих актів з визначенням пільг для окремих категорій вступників та розширенням прав вищих навчальних закладів. Віднині громадяни України можуть брати участь у вступних іспитах одночасно до кількох вищих навчальних закладів.
Водночас Кабінету Міністрів доцільно зберегти обсяги державного замовлення на підготовку спеціалістів, забезпечити адресну державну підтримку студентів з числа сиріт, інвалідів, малозабезпечених та із сільської місцевості.
Міністерство освіти і науки повинно створити можливості для запровадження екстернатної та індивідуальної форм навчання, дотримання наступності між освітньо-кваліфікаційними рівнями, належного контролю за якістю освіти у вузах усіх форм власності. Реалізації цих та інших завдань сприяло б прийняття закону "Про вищу освіту".
У минулорічному Посланні до Верховної Ради Президент України підкреслив важливість створення необхідних умов для виявлення, підтримки та розвитку неординарних особистостей, юних обдарувань. На це спрямована затверджена ним Програма роботи з обдарованою молоддю на 2001-2005 рр. Інструментом практичної її реалізації стали довготермінові пільгові кредити, для чого торік було вперше виділено з державного бюджету 5 млн. грн. Ця форма здобуття вищої освіти набуватиме дальшого поширення.
Незважаючи на економічні труднощі, в Україні вдалося зберегти основний науковий потенціал, його здатність до відтворення та розвитку. Загальна чисельність працівників наукових організацій складає 191,3 тис. осіб, у т.ч. 118,5 тис. тих, хто виконує наукові дослідження та розробки. За показниками насиченості економіки науковими кадрами Україна знаходиться в числі розвинутих країн світу, але істотно поступається їм за ефективністю використання наукового потенціалу.
Ринкові перетворення в економіці, зміна форм власності ще не справляють належного позитивного впливу на розвиток науково-технологічного потенціалу, технологічне оновлення виробництва, нарощування випуску наукоємної конкурентоспроможної продукції. Повільно вирішуються питання створення системи захисту інтелектуальної власності відповідно до міжнародних норм і стандартів.
Потрібно вдосконалювати механізми інтеграції освіти, науки та виробництва, посилювати державну підтримку нових інноваційних структур - технопарків. Першорядного значення у розвитку вітчизняної науки набуває прискорена інформатизація як ключовий елемент інфраструктури сучасної дослідницької роботи.
Історичний поступ нашого суспільства, утвердження ідеалів свободи й самореалізації особистості об'єктивно вимагають розвитку української культури, збагачення її досягненнями інших культур. Цей процес повинен базуватися на засадах творення єдиного загальнонаціонального культурного простору, забезпечення гарантій свободи творчості та доступу до культурних надбань, підтримки національної культурної спадщини, створення та утримання культурної інфраструктури, сприяння діяльності культурно-мистецьких спілок, організацій, об'єднань та окремих митців.
У 2000 р. розпочався II Всеукраїнський огляд майстрів мистецтв та народної творчості, присвячений 10-й річниці незалежності України. Активізувалася робота над поверненням пам'яток, вивезених з України, тривають широкомасштабна реставрація та відтворення видатних архітектурних споруд. Завершується оздоблення відбудованого Михайлівського Золотоверхого монастиря, освячено відтворений Успенський собор Києво-Печерської лаври.
Водночас численні культурно-освітні установи, зокрема понад 40 тис. закладів клубного типу та бібліотек, працюють далеко не на повну силу. Зниження їхньої активності пояснюється насамперед як скороченням бюджетного фінансування, так і недосить ефективним використанням виділених коштів. Особливо відчутні втрати культурного ресурсу на селі.
Повільно вирішуються питання комплектування бібліотек новими книгами, поліпшення умов роботи музеїв, активізації діяльності кінопрокату. Наполовину скоротився контингент учнів дитячих музичних шкіл, студій, аматорських художніх колективів. Уряд, інші органи державної влади, творчі спілки та організації повинні об'єднати та активізувати зусилля у протидії тенденціям, які знижують духовний, творчий потенціал нації.
Нинішній стан культури в Україні вимагає невідкладного її реформування зі створенням достатньої правової бази, забезпеченням необхідного протекціонізму, встановленням фінансових квот у видатковій частині бюджетів усіх рівнів.
Одним з пріоритетних напрямів розвитку гуманітарної сфери є забезпечення повноцінного функціонування української мови в усіх сферах життя на всій території України як важливого фактора консолідації суспільства.
3.3. Шляхи забезпечення національно-культурних і релігійних потреб громадян
Атмосфера толерантності, доброзичливості та взаєморозуміння між людьми різних національностей стала надійною опорою української державності. Конституція передбачає розвиток української нації, її історичної свідомості, традицій і культури у тісному взаємозв'язку зі збереженням етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин.
Один з головних напрямів роботи органів влади полягає у всебічному сприянні діяльності національно-культурних товариств, яких в Україні близько 400. Для підвищення їх ролі у процесі прийняття органами державної влади рішень щодо розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності громадян при Президентові України створено Раду представників громадських організацій національних меншин.
Освітні потреби національних спільнот забезпечує розгалужена мережа загальноосвітніх навчальних закладів, серед яких 2525 шкіл з російською та 2363 з кількома мовами навчання. На базі багатьох загальноосвітніх шкіл працюють факультативи та гуртки з вивчення рідної мови, які відвідують близько 170 тис. дітей. При національно-культурних товариствах діють 76 недільних шкіл, де діти опановують рідну мову, вивчають історію і традиції своєї нації. Держава забезпечує підготовку педагогічних кадрів для цих шкіл. Протягом останніх років за її підтримки для таких шкіл видано близько 170 назв підручників, посібників, розмовників.
У сфері захисту прав національних меншин Україна співпрацює з іншими державами, зокрема у рамках змішаних міжурядових комісій з питань забезпечення прав національних меншин - українсько-угорської, українсько-словацької та українсько-румунської. Реалізуються міжвідомчі угоди про співробітництво у сфері міжнаціональних відносин, укладені з Російською Федерацією, Молдовою, Литвою та Білоруссю.
Водночас у розв'язанні етнонаціональних проблем використовуються ще далеко не всі можливості. Необхідно переглянути і вдосконалити механізми задоволення потреб та прав національних меншин. Це стосується передусім формування дорадчих органів з числа їхніх представників при органах місцевого самоврядування, послідовного виконання державними адміністраціями програм національно-культурного розвитку, забезпечення національно-культурних товариств приміщеннями, створення умов для діяльності недільних шкіл з вивчення рідної мови.
Значна частина проблем національних меншин стримується відсутністю необхідної законодавчої бази. Два роки залишається без розгляду внесений Урядом до Верховної Ради проект Закону "Про національні меншини в Україні". Подібна ситуація і з законопроектами "Про Концепцію державної етнонаціональної політики України", "Про реабілітацію та забезпечення прав осіб з числа - національних меншин, що зазнали репресій та були депортовані з території України" і нагальна потреба у новому законі про розвиток та застосування мов в Україні, який забезпечував би механізм реалізації відповідних положень Конституції і узгоджувався з міжнародними правовими актами.
Особливої уваги з боку держави потребує комплекс проблем, пов'язаних з поверненням на історичну батьківщину та облаштуванням депортованого кримсько-татарського народу. Це винятково важливе завдання відновлення історичної справедливості Україна досі розв'язує практично самотужки, не маючи відчутної допомоги від зарубіжних держав та міжнародних організацій. Попри складну соціально-економічну ситуацію, органи влади вживають дієвих заходів для забезпечення повноцінної інтеграції кримських татар в українське суспільство, чому сприяє, зокрема, діяльність Ради представників кримсько-татарського народу при Президентові України. Для того, щоб надати процесу інтеграції більшого динамізму, необхідно, по-перше, забезпечити узгодженість і послідовність дій законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у розв'язанні соціально-економічних та гуманітарних проблем кримських татар, по-друге, активізувати зусилля у зовнішньополітичній сфері з метою підвищення ефективності взаємодії з країнами, з яких повертаються репатріанти, привернення уваги міжнародного співтовариства до необхідності практичної допомоги Україні в питаннях їх облаштування.
Важливим фактором вільного духовного розвитку особистості є право кожної людини на свободу світогляду і віросповідання. В Україні діють понад 25 тис. релігійних організацій, які представляють 105 церков, конфесій, течій та напрямів, у т.ч. 241 духовний центр та управління, 277 монастирів, 126 духовних навчальних закладів. Культові відправи здійснюють понад 22 тис. священнослужителів, виходять у світ 222 релігійні періодичні видання. Кількість релігійних інституцій динамічно зростає, збільшується питома вага населення, інтегрованого в різні види церковної діяльності, розширюється соціальна сфера, де присутність церков і релігійних організацій стає дедалі відчутнішою.
Релігійні організації України активно сприяють процесу державотворення та національного відродження, розширюють сферу свого соціального служіння. Позитивний вплив на стан державно-церковних відносин справляє Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій. З її участю вирішується комплекс актуальних проблем, пов'язаних із забезпеченням державного контролю щодо заборони передачі комерційним установам чи приватним особам об'єктів колишньої церковної власності, зближенням духовної і державної систем освіти, співпраці Церкви з державною системою соціального захисту. Водночас інтересам соціального миру не сприяють спроби певних сил політизувати релігійне середовище, загострити міжконфесійні взаємини, зашкодити конструктивному діалогу православних віруючих.
Залишаються актуальними питання дотримання принципу рівності всіх релігій, віросповідань і релігійних організацій, приєднання України до міжнародних договорів та інститутів з питань забезпечення свободи думки, совісті та релігії.
Україна сьогодні інтенсивно входить у європейський і світовий цивілізаційний простір. Однак її гуманітарна сфера поки що характеризується певною непослідовністю і безсистемністю у проведенні реформ, наявністю істотних соціально-економічних проблем, успадкованою від минулого недооцінкою гуманітарних чинників, роль яких у трансформаційні періоди різко зростає і стає вирішальною. За умов глобального змагання конкурентоспроможність і місце нашої країни у світі все більше залежатимуть від здоров'я нації, всебічного духовного і культурного розвитку особистості, що покладає велику відповідальність за майбутнє як на органи державної влади, так і на громадськість, сім'ю, на кожного члена українського суспільства.
II. Підсумки соціально-економічного розвитку України у 2000 році та завдання на 2001 рік
Економічні підсумки 2000 р. не можуть оцінюватися однозначно, вони суперечливі і потребують поглибленого аналізу. Він потрібний насамперед для остаточного визначення основних засад економічної політики післякризового періоду, яка має забезпечити надійні гарантії не лише стійкого економічного зростання, а й якісних перетворень української економіки, її системного розвитку. Завдання полягає і в тому, щоб осмислити, якою мірою політика минулого року була адекватною викладеній у попередньому Посланні Президента України до Верховної Ради і Стратегії економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки і в чому вона потребує коректив.
1. Узагальнюючі характеристики
1.1. Економічна криза 1990-1999 років
За роки економічної кризи (1990-1999 рр.) ВВП скоротився на 59,2 %, обсяги промислової продукції - на 48,9, сільського господарства - на 51,5 %. Реальна заробітна плата зменшилася у 3,82 раза, а реальні виплати з пенсій - у 4 рази.
Зміни ВВП, у % до попереднього періоду
Роки
1991 - 8,6
1992 - 9,9
1993 - 14,2
1994 - 22,9
1995 - 12,2
1996 - 10
1997 - 3
1998 - 1,9
1999 - 0,4
2000 - 6
Найбільш відчутних втрат українська економіка зазнала у 1990-1994 рр. За цей час обсяги ВВП зменшилися на 45,6 %, промислового виробництва - на 40,4, сільського господарства - на 32,5 %. Лише у 1994 р. падіння ВВП склало 22,9 %, промислового виробництва - 27,3 %, у т.ч. непродовольчих товарів - 37,5 %, сільськогосподарського - 16,5 %. Повністю розбалансованою виявилася грошова та фінансова система. Особливо відчутними були наслідки рекордної за світовими стандартами гіперінфляції, яка у 1993 р. досягла 10256 %. Дефіцит державного бюджету покривався прямою грошовою емісією НБУ. Тільки за 1994 р. валютний курс українського карбованця у доларах США знизився у 8,3 раза.
Світова економічна історія не знає подібних масштабів падіння економіки у мирний час. Потрібно було п'ять років напруженої роботи, щоб поступово, крок за кроком, вивести українську економіку з катастрофи, в якій вона опинилася.
2000 р. став переломним у економічній динаміці. Після тривалої економічної кризи вперше вдалося досягти реального зростання української економіки.
Вихід економіки з кризи підтверджується основними економічними результатами 2000 р. Це - зростання ВВП на 6,0 %, промислової продукції - на 12,9 %, сільськогосподарського виробництва - на 9,2 %, досягнення позитивних зрушень у бюджетній сфері, активізація інвестиційної, в т.ч. кредитної діяльності, підвищення рівня монетизації економіки, її експортного потенціалу, зменшення зовнішнього боргу.
Нині в країні утверджується якісно нова економічна ситуація: формуються передумови тісного поєднання політики системних реформ та економічного зростання з активною і сильною соціальною політикою. Органи виконавчої та законодавчої влади, суспільство загалом мають повною мірою використати передумови та можливості для вирішення цих фундаментальних завдань стратегії економічного та соціального розвитку на найближчі роки та дальшу перспективу, визначених Посланням Президента України до Верховної Ради (у 2000 р.) .
1.2. Передумови економічного зростання
За експертними оцінками, фаза економічної стабілізації та зростання, в яку вступила після тривалої економічної кризи українська економіка, почала формуватися ще у першій половині 1997 р. її розвиток було припинено під впливом світової фінансової кризи (1997-1998 рр.) та через помилки у здійсненні грошової та фінансової політики, яких припустилися Уряд та Національний банк. Наслідками цих помилок стало відчутне зменшення валютних резервів НБУ (з 2341,1 млн. дол. у 1997 р. до 761,3 млн. дол. у 1998 р.), зростання до критичної межі державного зовнішнього боргу, суттєве скорочення експорту українських товарів.
У другій половині 1999 р. економічна стабілізація та зростання відновилися. Практично за всіма основними параметрами економічної динаміки статистикою зафіксовані позитивні результати. Відчутний вплив на ці процеси справило запровадження на основі указів Президента України системи економічних, в т.ч. фіскальних стимулів, спрямованих на виведення з кризового стану металургійної, суднобудівної, переробної та легкої промисловості, виробництва сільгосптехніки, прискорення житлового будівництва, реформування аграрних відносин.
Синтезуючим результатом стало помітне пожвавлення інвестиційного процесу. З 1998 р. темпи зростання інвестицій в основний капітал почали випереджати динаміку ВВП та промислового виробництва. У III кв. 1999 р. проти III кв. у 1998 р. інвестиції зросли на 11,1 %, а промислове виробництво - на 9,4 %, у IV кв. 1999 р. відповідно - на 11,4 і 9,8 %. Подолання спаду виробництва здійснювалося на зазначеній основі. На кінець 1999 р. практично у всіх галузях промисловості сформувалися "точки зростання". Здійснено реструктуризацію значної частини підприємств, відбулася їх адаптація до ринкової кон'юнктури.
Темпи приросту, зниження (-) обсягів промислової продукції та продуктивності праці у промисловості у 1997-2000 рр., % до попереднього року
----
| |---
9,6 | | |
---- | | |
7,1 | |4,0 | | |
---- | |--- |1 | |
| | 3,9 |1 | | | | |
| | ---- | | | | | |
|1 |-0,3 | |-1,0 | | | | | |
| |--- |1 |--- | |2 | | |2 |
----2-- ----2-- ------- -------
1997 1998 1999 2000
1 - продуктивність праці в промисловості
2 - загальний обсяг промисловості продукції
Важливою ознакою позитивних зрушень у промисловості стало зростання продуктивності праці. За даними Держкомстату України, у 1997 р. її індекс у промисловості склав 107,1 %, у 1998 - 103,9, 1999 - 109,6, у I півріччі 2000 р. - 115,3 %.
На результатах минулого року позитивно позначилися й інші важливі кроки у політиці реформ, здійснені у 1998-1999 рр.:
- перехід (починаючи з 1999 р.) до грошової приватизації;
- запровадження стимулів розвитку малого підприємництва, в т.ч. презумпційного оподаткування, заходів щодо його дерегуляції, впорядкування системи перевірок тощо;
- зниження податкового навантаження на товаровиробника, в т.ч. на фонд оплати праці, за рахунок скасування зборів до Чорнобильського фонду, запровадження одного фіксованого сільгоспподатку (замість десяти). Відчутно знижено рівень державного споживання (доходів Зведеного бюджету): з 30,1 % ВВП у 1997 р. до 28,2 % у 1998 та 25,3 % - у 1999;
- утворення мережі спеціальних економічних зон та територій зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності;
- здійснення заходів щодо скорочення немонетарних розрахунків та платежів. Вони підтвердили свою ефективність вже у січні 2000 р., коли рівень бартеризації у промисловості знизився порівняно з відповідним періодом 1999 р. з 34,8 % до 18,8.
Підсумковим результатом стабілізаційних процесів у 1999 р. стало зростання промислового виробництва на 4,0 %, в т.ч. виробництва товарів народного споживання - на 7,2 %. Показово і те, що позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами було досягнуто не лише у 2000 р., а й у 1999 р., коли воно склало 2,3 млрд. дол.
Сказане дає підстави для висновку, що підсумки 2000 р. не можуть розглядатися окремо від політики економічних перетворень попереднього періоду. Вони стали логічним продовженням позитивних зрушень у реальній економіці, що відбувалися у 1998-1999 рр. Підтвердженням цього висновку є і таке: у I кв. 2000 р. приріст ВВП склав 5,5 % (в т.ч. у січні - 3,4 %, січні - лютому - 6,1 %). Подібні темпи збереглися фактично до кінця року.
Досягнуті результати базуються і на інших сприятливих об'єктивних чинниках 2000 р.:
- сприятливій політичній ситуації, що склалася у країні після президентських виборів та утворення парламентської більшості;
- виправленні допущених у 1997-1998 рр. валютно-курсових диспропорцій та подоланні надмірної ревальвації гривні, демонтажі фінансової піраміди;
- сприятливій зовнішньоекономічній кон'юнктурі. За оцінками Держкомстату України, минулорічне зростання ВВП значною мірою (майже на 80 %) обумовлене збільшенням експорту.
З урахуванням цих обставин економічні наслідки 2000 р. не можна переоцінювати. Вони засвідчують не лише позитивні зрушення, а й не використані повною мірою винятково сприятливі можливості минулого року. Слід також мати на увазі, що у багатьох країнах СНД темпи економічного зростання значно вищі, ніж в Україні. Так, у 2000 р. ВВП у Російській Федерації збільшився на 8,0 %, Таджикистані - на 8,3, Казахстані - на 10,5, Азербайджані - на 11,4 %.
1.3. Кількісні параметри зростання
Валовий внутрішній продукт (ВВП). Його зростання на 6,0 % є узагальнюючим результатом 2000 р. Упродовж року тривала позитивна тенденція помісячного зростання ВВП, яка розпочалася у квітні 1999 р. Позитивні зрушення у промисловості, сільському господарстві, торгівлі та громадському харчуванні сприяли приросту валової доданої вартості практично у всіх провідних галузях економіки.
У 2000 р. обсяг ВВП склав 175,0 млрд. грн., тобто 3536 грн. у розрахунку на душу населення. У номінальному обчисленні це на 930 грн. більше, ніж у 1999 р., а в реальному - більше на 180 грн., або на 6,9 %.
Рівень життя. Грошові доходи населення у реальному обчисленні збільшилися на 6,3 %. Погашено заборгованість з виплат пенсій. Рівень зареєстрованого безробіття працездатного населення зменшився з 4,3 % до 4,2 %. Зменшилася заборгованість з виплат заробітної плати, зокрема у бюджетній сфері.
Зміни ВВП, наростаючим підсумком у % до відповідного періоду попереднього року
1999 р.
січень 96,7
лютий 95,8
березень 95,3
квітень 95,9
травень 96,6
червень 97
липень 97,1
серпень 97,2
вересень 98,3
жовтень 98,8
листопад 99,3
грудень 99,6
2000 р.
січень 103,4
лютий 106,1
березень 105,5
квітень 105,5
травень 105,4
червень 105
липень 105
серпень 105,3
вересень 105,2
жовтень 105,1
листопад 105,4
грудень 106
Промисловість. З квітня 1999 р. і протягом усього 2000 р. стабільно нарощувався випуск промислової продукції. У 2000 р. її обсяги збільшилися проти попереднього року на 12,9 %. Вперше перевищено рівень промислового виробництва 1995 р.
Найбільш позитивна динаміка склалася у II півріччі 2000 р. - зростання виробництва порівняно з відповідним періодом 1999 р. у III кварталі склало 12,9 %, у IV кварталі - 15,8 %.
Зміни обсягів промислового виробництва, наростаючим підсумком, у % до відповідного періоду попереднього року (без даних малих підприємств)
1999 р.
січень 98,6
лютий 97,6
березень 97,5
квітень 97,5
травень 98,1
червень 98,9
липень 99,2
серпень 100,5
вересень 102,3
жовтень 103,3
листопад 103,9
грудень 104,3
2000 р.
січень 106,2
лютий 110,7
березень 110,3
квітень 110,6
травень 111,0
червень 111,0
липень 111,9
серпень 112,2
вересень 111,8
жовтень 112,0
листопад 112,5
грудень 112,9
Найвищі порівняно з 1999 р. темпи зростання обсягів продукції зафіксовано в таких галузях кінцевого споживання, як харчова, деревообробна, целюлозно-паперова та легка (на 26-39 %), а також у кольоровій та чорній металургії (на 19-21 %).
Вперше за останні роки одержано приріст обсягів виробництва в основній інвестиційній галузі - машинобудуванні та металообробці, де випуск продукції у порівнянні з 1999 р. зріс на 16,8 %.
У промисловості намітилася тенденція підвищення інноваційної активності. У 2000 р. інноваційну діяльність здійснювало 1491 промислове підприємство, що на 8,4 % більше, ніж попереднього року. Найбільша сприйнятливість до інновацій спостерігалася в авіаційній промисловості, де ними займалися на кожному другому підприємстві. У медичній, суднобудівній, скляній та фарфоро-фаянсовій промисловості, хімічному та нафтовому машинобудуванні інноваційно активними були близько 30 % від усіх підприємств. У тракторному та сільськогосподарському машинобудуванні, електротехнічній промисловості і чорній металургії інновації впроваджувалися на кожному четвертому з підприємств.
Водночас загальний рівень інноваційного оновлення промислового виробництва лишається низьким, ним охоплено всього 14,8 % від загальної кількості підприємств.
Сільське господарство. У 2000 р. порівняно з 1999 р. виробництво валової сільськогосподарської продукції (у порівнянних цінах) у господарствах усіх форм власності збільшилося на 9,2 %.
Приріст валової продукції в рослинництві становив 21,2 %. На сільськогосподарських підприємствах її обсяги зменшилися на 2,0 %, а в господарствах населення зросли на 39,4 %. Одержано 24,4 млн. т зерна, у т.ч. в сільськогосподарських підприємствах - 19,9 млн. т, господарствах населення - 4,5 млн. т.
Обсяги виробництва валової продукції тваринництва зменшилися на 5,3 %, у т.ч. в сільськогосподарських підприємствах усіх форм власності - на 20,8 %, а в господарствах населення - збільшилися на 2,0 %.
Інвестиційна та будівельна діяльність. У 2000 р. тривало нарощування обсягів інвестицій в основний капітал (капітальних вкладень) - вони зросли на 11,2 %. За рахунок усіх джерел фінансування освоєно 19,5 млрд. грн. капітальних вкладень і введено в дію основних фондів фактичною вартістю 17,2 млрд. грн. Частка власних інвестиційних ресурсів підприємств склала 67,6 % від усіх капіталовкладень.
Прямі іноземні інвестиції збільшилися на 583,7 млн. дол.
Поліпшилася технологічна структура капітальних вкладень. Питома вага витрат на будівельно-монтажні роботи зменшилася проти відповідного періоду минулого року з 45,9 % до 45,6. Більше інвестицій спрямовувалося на придбання обладнання та устаткування.
Транспорт. Збільшилися обсяги перевезень на залізничному, автомобільному та річковому транспорті. Водночас скорочення транзиту аміаку та газу негативно вплинуло на загальні підсумки: вантажооборот зменшився на 2,2 %.
Послугами громадського транспорту скористалися 8,1 млрд. пасажирів, обсяг роботи пасажирського транспорту склав 115,3 млрд. пасажиро-кілометрів, що відповідно на 2,0 % та 6,7 % більше від попереднього року.
Споживчий ринок. Загальний обсяг продажу споживчих товарів зріс на 5,6 %, в т.ч. роздрібний товарооборот - на 6,9 %. В обсязі роздрібного товарообороту домінуючим був недержавний сектор, за рахунок якого формувалося 91,2 % товарообороту (у 1999 р. - 90,5 %).
Частка товарів вітчизняного виробництва в роздрібному товарообороті торгової мережі у 1998-2000 рр.
-----------------------------------------------------
| Продовольчі | Непродовольчі | Всього
| товари | товари |
-----------------------------------------------------
1998 р. 90,5 56,1 75,1
1999 р. 92,3 58,0 75,4
2000 р. 93,4 58,6 75,6
(9 міс.)
Зросла частка товарів вітчизняного виробництва, що реалізуються через торговельну мережу. По продовольчих товарах вона становила 93,4 %, непродовольчих - 58,6 %.
Фінанси. За попередніми даними Зведений бюджет у 2000 р. виконано за доходами на 114,5 %, видатками - на 111,7 %. За даними Державного казначейства, профіцит державного бюджету склав 917,5 млн. грн.
Розширюються розрахунки суб'єктів господарювання через банківські установи. Якщо у 1999 р. питома вага поточних негрошових розрахунків складала у державному бюджеті 7 % від всіх фінансових ресурсів, то торік - лише 0,24 %.
Зведений бюджет, млн. грн.
------------------------------------------------------------------------
| 1995 р.| 1996 р.| 1997 р.| 1998 р.| 1999 р.| 2000 р.
| | | | | | (попередні)
------------------------------------------------------------------------
Доходи 20690 30219 28112 28916 32876 48444
у % до ВВП 38,0 37,0 30,1 28,2 25,3 27,7
Видатки 24303 34183 34313 31196 34821 47280
у % до ВВП 44,6 41,9 36,7 30,4 26,8 27,0
Дефіцит 3613 3964 6201 2280 1945 -1164
у % до ВВП 6,6 4,9 6,6 2,2 1,5 -0,7
Кредитування економіки комерційними банками збільшилося на 62 %.
Рівень монетизації економіки (співвідношення грошового агрегату М (3) до номінального ВВП) зріс з 17,0 % у 1999 р. до 18,3 % у 2000 р.
Державний борг України зменшився з 15,3 млрд. дол. до 14,1 млрд. дол., в т.ч. зовнішній борг з 12,4 млрд. дол. до 10,3 млрд. дол.
Зовнішньоекономічна діяльність. У 2000 р. експорт товарів та послуг збільшився на 18,8 % і склав 18,1 млрд. дол., а імпорт відповідно - на 18,2 % і 15,3 млрд. дол. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі зросло з 2,3 млрд. дол. у 1999 р. до 2,8 млрд. у минулому. Ця позитивна динаміка стала потужним фактором загального зростання української економіки.
Збільшенню експортних поставок сприяла зовнішньоекономічна кон'юнктура, особливо в Росії, у торгівлі з якою експорт українських товарів зріс на 46,7 % і забезпечив 24,1 % від усіх експортних поставок. Позитивною є динаміка торговельних відносин з іншими країнами-членами СНД, насамперед Азербайджаном, Казахстаном, Таджикистаном, Туркменістаном та Узбекистаном. Істотно збільшився експорт товарів у країни Євросоюзу, передусім Іспанію (37,9 %), Італію (39,1 %), Нідерланди (в 1,7 раза), Німеччину (32,4 %), Фінляндію (в 32,4 %), Францію (31,4 %), Швецію (в 1,7 раза), а також у держави - кандидати на членство в цій організації - Латвію (в 3,4 раза), Болгарію (29,9 %), Польщу (38,7 %), Румунію (в 2,2 раза), Чехію (33,5 %). В 1,7 раза зріс експорт у США та Канаду.
Прискореними темпами зростали експортні поставки продукції тваринництва (33,6 %) та харчової промисловості (30,9 %).
Поліпшилася товарна структура експорту за рахунок зростання поставок продукції фармацевтичної промисловості (37 %), пластмас та виробів з них (1,6 раза), машин та устаткування (47,5 %), електричних машин (49,5 %), засобів наземного транспорту (48,5 %).
За 2000 р. з країн СНД та Балтії було ввезено 59,2 % від загального обсягу імпорту в Україну, з інших країн - 40,8 % (у 1999 р. - відповідно 58,6 % і 41,4 %). Найбільше імпорту надходить з Російської Федерації - 41,7 % від загального обсягу імпорту, Німеччини - 8,1, Туркменістану - 6,8, Білорусі - 4,3, Казахстану - 3, США - 2,6, Італії - 2,5, Польщі - 2,2 %.
43 % від вартості імпорту припадає на мінеральне паливо, нафту та продукти її переробки (у т.ч. 23,8 % - природний газ). В Україну надійшло 6,6 млн. т кам'яного вугілля, 5,8 млн. т нафти сирої (у т.ч. з Російської Федерації - 3,9 млн., Казахстану - 1,9 млн. т), 59,2 млрд. куб. м природного газу (у т.ч. з Російської Федерації - 39,3 млрд., Туркменістану - 17,8 млрд., Узбекистану - 2,1 млрд. куб. м).