ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ята секція
РІШЕННЯ
Справа "Марущак проти України" (Заява № 62341/16)
СТРАСБУРГ
14 листопада 2024 року
Автентичний переклад
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Марущак проти України"
Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Марія Елосегі (<…>), Голова,
Катержіна Шімачкова (<…>),
Стефан Пізані (<…>), судді,
та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,
з огляду на:
заяву (№ 62341/16), яку 22 жовтня 2016 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянка України пані Наталія Іванівна Марущак (далі — заявниця), 1955 року народження, що проживає у смт Рокитне, і яку представляла пані Т.І. Марущак — юрист, яка практикує у м. Києві,
рішення повідомити про скарги за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, взятою окремо та у поєднанні зі статтею 14 Конвенції, Уряд України (далі — Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко з Міністерства юстиції, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,
зауваження сторін,
після обговорення за зачиненими дверима 17 жовтня 2024 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРЕДМЕТ СПРАВИ
1. Справа стосується припинення виплати заявниці пенсії за віком під час її роботи в комунальному засобі масової інформації — газеті. Вона посилалася на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, взяту окремо та у поєднанні зі статтею 14 Конвенції.
2. Заявниця працювала головним редактором комунального засобу масової інформації — газети "Вісник Рокитнянщини". Разом із заробітною платою вона отримувала пенсію за віком, нараховану відповідно до Закону України "Про державну службу" (див. пункт 8).
3. 01 квітня 2015 року набрали чинності зміни до Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" та інших законодавчих актів (далі — Закон № 213-VIII), якими було призупинено до 31 грудня 2015 року виплату пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про державну службу" особам, які за сумісництвом працювали на посадах, що надавали право на такі пенсії. Особам з іншими формами зайнятості, які також отримували пенсію за віком згідно із Законом України "Про державну службу" в розмірі, що перевищував встановлений законом-1, розмір пенсії мав бути зменшений на 15%.
__________
-1 Особам, які втратили працездатність, виплачувалося 150% прожиткового мінімуму.
4. Згідно із зазначеним Законом виплату заявниці пенсії за віком було припинено з 01 квітня 2015 року.
5. Заявниця подала адміністративний позов, вимагаючи відновлення виплати пенсії.
6. Хоча суд першої інстанції ухвалив постанову на користь заявниці, зазначивши, що вона не була державним службовцем, а тому відповідні зміни до неї не застосовувалися, 27 квітня 2016 року Вищий адміністративний суд України залишив без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року, якою постанова суду першої інстанції була скасована, а в задоволенні позовних вимог заявниці було відмовлено в повному обсязі. Суди вищих інстанцій встановили, що хоча заявниця не була державним службовцем, відповідні зміни застосовувалися до неї, оскільки вона обіймала посаду, яка давала право на отримання пенсії, призначеної згідно із Законом України "Про державну службу".
7. З 01 травня 2016 року виплату заявниці пенсії за віком було відновлено, оскільки Закон України "Про державну службу" втратив чинність.
ВІДПОВІДНІ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА
8. Згідно зі статтею 16 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" від 23 вересня 1997 року у редакції, чинній на момент подій, пенсії журналістів, які працювали у державних або комунальних засобах масової інформації, мали нараховуватися відповідно до тих же норм, методики та порядку, які застосовувалися до державних службовців.
9. Згідно з прикінцевими положеннями Закону № 213-VIII (пункти 4 і 5) у редакції, чинній на момент подій, Уряд зобов’язувався подати до 01 травня 2015 року проєкт закону, яким мало бути запропоновано призначення всіх пенсій (окрім пенсій військовослужбовців і наукових працівників) на загальних підставах. У разі неприйняття до 01 червня 2015 року такого закону положення законодавства, якими регулювалося пенсійне забезпечення, inter alia, Закон України "Про державну службу", скасовувалися із цієї дати.
10. У низці рішень щодо припинення виплати пенсії редакторам комунальних газет (див., наприклад, справи № 126/2198/16-а від 03 липня 2018 року, № 484/470/17 від 17 липня 2019 року та № 471/744/16-а від 09 червня 2021 року) Верховний Суд постановляв, що з огляду на неприйняття Закону, про який йшлося в прикінцевих положеннях Закону № 213-VIII (див. пункт 9), положення законодавства, які регулювали пенсії згідно із Законом України "Про державну службу", припинили свою дію 01 червня 2015 року, а тому з цієї дати виплата пенсій для цих осіб мала відновитися.
ОЦІНКА СУДУ
I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ
( Див. текст )
11. Заявниця скаржилася на те, що припинення виплати їй пенсії за віком з 01 квітня 2015 року по 30 квітня 2016 року становило порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
А. Доводи сторін
12. Уряд доводив, що втручання у майнові права заявниці було наслідком внесених змін до законодавства, щодо яких не існувало ефективних засобів юридичного захисту. Таким чином, він стверджував, що вона подала свою заяву до Суду несвоєчасно. В якості альтернативи Уряд доводив, що відповідне втручання відповідало вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
13. Заявниця стверджувала, що вона подала заяву в установлений строк після вичерпання усіх національних засобів юридичного захисту. Вона також наголосила, що припинення виплати їй пенсії за віком було незаконним і непропорційним.
В. Оцінка Суду
1. Прийнятність
(а) Правило шестимісячного строку
14. Суд уже проаналізував питання дотримання правила шестимісячного строку в контексті Закону № 213-VIII та його застосування до працюючих пенсіонерів в ухвалі щодо прийнятності у справі "Чарномський та інші проти України" (Charnomskyy and Others v. Ukraine), заява № 13417/16 та 7 інших заяв, пункти 13–21, від 20 лютого 2018 року. Суд постановив у згаданій справі, що оскільки національні суди не могли скасувати положення закону, яке згідно зі скаргами заявників порушувало їхні права, провадження на національному рівні не могло вважатись ефективним, а тому шестимісячний строк починався з дня набрання чинності відповідними змінами до законодавства.
15. На відміну від справи "Чарномський та інші проти України" (Charnomskyy and Others v. Ukraine), в якій заявники були державними службовцями, заявниця у цій справі працювала у комунальній газеті, що, як підтверджено під час провадження на національному рівні (див. пункт 6), не вважалося різновидом державної служби. Таким чином, скарга заявниці не стосувалася положення Закону № 213-VIII як такого, а радше його тлумачення національними органами державної влади в її справі (див., для порівняння, рішення у справі "Пічкур проти України" (Pichkur v. Ukraine), заява № 10441/06, пункти 35 і 36, від 07 листопада 2013 року, та ухвалу щодо прийнятності у справі "Мирошниченко проти України" (Myroshnychenko v. Ukraine), заява № 10205/04, від 03 квітня 2007 року). За таких обставин, беручи до уваги, що суд першої інстанції спочатку ухвалив рішення на користь заявниці, Суд вважає, що, подаючи позов до національних судів, заявниця в нормальний спосіб використала національний засіб юридичного захисту, який, ймовірно, був ефективним і достатнім.
16. Враховуючи те, що заявниця подала свою заяву протягом шести місяців з дати постановлення ухвали Вищим адміністративним судом України, отриманої нею в процесі вичерпання національних засобів юридичного захисту, Суд вважає, що вона дотрималася пункту 1 статті 35 Конвенції, і відхиляє заперечення Уряду у зв’язку з цим.
(b) Інші критерії щодо прийнятності
(і) Припинення виплати пенсії заявниці з 01 квітня до 31 травня 2015 року
17. Стосовно припинення виплати пенсії заявниці на період з 01 квітня по 31 травня 2015 року Суд зазначає, що воно мало підставу в національному законодавстві (див. пункт 3), і застосовні положення законодавства були достатньо доступними, чіткими та передбачуваними. У зв’язку з цим Суд погоджується з міркуваннями національних судів у справі заявниці, що Закон № 213-VIII поширювався не лише на державних службовців, а й на осіб, що обіймали посади, які надавали право на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу".
18. Крім того, беручи до уваги широку свободу розсуду, якою користуються держави у реалізації соціальної та економічної політики (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Вєчорек проти Польщі" (Wieczorek v. Poland), заява № 18176/05, пункт 59, від 08 грудня 2009 року), Суд не вбачає підстав ставити під сумнів те, що припинення одночасної виплати заробітної плати та пенсії, якого зазнала заявниця, служило загальним інтересам захисту державного бюджету. Насамкінець, беручи до уваги свої висновки в рішенні у справі "Фабіан проти Угорщини" [ВП] (Fabian v. Hungary) [GC], заява № 78117/13, пункти 69–85, від 05 вересня 2017 року, Суд доходить висновку, що було досягнуто справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогою захисту основоположних прав заявниці, а також, що заявниця не була змушена нести надмірний індивідуальний тягар. Отже, Суд відхиляє скаргу заявниці стосовно цього періоду як явно необґрунтовану.
(іі) Припинення виплати пенсії заявниці з 01 червня 2015 року до 30 квітня 2016 року
19. І навпаки, стосовно скарги заявниці щодо періоду з 01 червня 2015 року по 30 квітня 2016 року Суд вважає, що вона не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "a" пункту 3 статті 35 Конвенції, або неприйнятним з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
2. Суть
20. Сторони не заперечують, що припинення виплати пенсії заявниці становило втручання в її право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
21. Загальні принципи, застосовні до цієї справи, наведені в рішенні у справі "Белане Надь проти Угорщини" [ВП] (Belane Nagy v. Hungary) [GC], заява № 53080/13, пункти 112–118, від 13 грудня 2016 року, та, в якості нещодавнього прикладу, — в рішенні у справі "Шиліна проти України" (Shylina v. Ukraine), заява № 2412/19, пункти 33–36, від 15 лютого 2024 року. Отже, щоб відповідати статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскаржуваний захід повинен задовольняти три критерії: він має бути законним, переслідувати законну мету та забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та основоположними правами особи.
22. Суд не може погодитися з аргументом Уряду, що припинення виплати заявниці пенсії в період з 01 червня 2015 року по 30 квітня 2016 року мало достатню підставу в національному законодавстві. Як випливає з тексту прикінцевих положень Закону № 213-VIII (див. пункт 9), продовження припинення виплати пенсії з 01 червня 2015 року було обумовлене прийняттям спеціального закону з питань пенсійного забезпечення. Однак, як підтверджує практика Верховного Суду, такого закону прийнято не було, і з 01 червня 2015 року положення законодавства, які регулювали виплату пенсій відповідно до Закону України "Про державну службу" для журналістів, які працювали у державних і комунальних засобах масової інформації, припинили свою дію (див. пункт 10). Отже, підстав для подальшого припинення виплати заявниці пенсії більше не існувало.
23. Цього достатньо для висновку Суду, що припинення виплати заявниці пенсії з 01 червня 2015 року не могло вважатися законним у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. З огляду на цей висновок, немає потреби перевіряти, чи переслідувало відповідне втручання законну мету та чи було воно пропорційним цій меті.
24. Отже, було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
II. ІНША СКАРГА
25. Заявниця також скаржилася за статтею 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на стверджуваний дискримінаційний характер припинення виплати їй пенсії, порівняно з іншими працюючими пенсіонерами, пенсії яких було зменшено лише на 15%.
26. Суд повторює, що для порушення питання за статтею 14 Конвенції має існувати різниця у ставленні до осіб в аналогічних або відносно подібних ситуаціях, і заявниця зобов’язана довести існування такого різного ставлення (див. згадане рішення у справі "Фабіан проти Угорщини" (Fabian v. Hungary), пункти 112–117). Однак у цій справі заявниця не змогла обґрунтувати свою вимогу та не надала детального пояснення своїх міркувань стосовно цього питання. З цього випливає, що скарга є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції, а тому має бути відхилена відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
( Див. текст )
27. Заявниця вимагала 162 204,34 українських гривень (далі — грн; еквівалентно 4 214,85 євро)-2 в якості відшкодування матеріальної шкоди, що складалася з 2 012,47 євро за 13 місяців заборгованості із виплати пенсії (квітень 2015 — квітень 2016), 1 717,83 євро відшкодування втрат, пов’язаних з інфляцією та 484,55 євро законних відсотків, передбачених національним законодавством у розмірі 3% річних. Вона також вимагала 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
__________
-2 Надалі суми, зазначені в гривнях, конвертовано в еквівалентну суму в євро за курсом на дату висування вимоги
28. Уряд вважав вимоги заявниці надмірними та необґрунтованими.
29. Не бажаючи робити припущень щодо точного розміру пенсії, на яку заявниця мала б право, якби порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції не відбулося, Суд повинен взяти до уваги той факт, що вона, безсумнівно, зазнала матеріальної і моральної шкоди. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, як того вимагає стаття 41 Конвенції, і беручи до уваги той факт, що він встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції стосовно періоду в 11 місяців з червня 2015 року по квітень 2016 року, Суд присуджує заявниці 4 000 євро, що охоплює вимоги за усіма пунктами (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Муньйоз Діаз проти Іспанії" (<...>), заява № 49151/07, пункт 86, ЄСПЛ 2009), та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявниці.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує прийнятною скаргу за статтею 1 Першого протоколу до конвенції стосовно періоду з 01 червня 2015 року по 30 квітня 2016 року, а решту скарг у заяві — неприйнятними.
2. Постановляє, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції стосовно зазначеного періоду.
3. Постановляє, що:
(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці таку суму, яка має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(і) 4 000 (чотири тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
4. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 14 листопада 2024 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
| Заступник Секретаря | Мартіна КЕЛЛЕР |
| Голова | Марія ЕЛОСЕГІ |