ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ята секція
РІШЕННЯ
Справа "Павлишин проти України" (Заява № 25093/17)
СТРАСБУРГ
12 вересня 2024 року
Автентичний переклад
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Павлишин проти України"
Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Ладо Чантурія (<...>), Голова,
Стефані Моро-Вікстром (<...>),
Микола Гнатовський (<...>), судді,
та Мартіна Келлер (<...>), заступник Секретаря секції,
з огляду на:
заяву (№ 25093/17), яку 20 березня 2017 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Юрій Миколайович Павлишин (далі - заявник), 1972 року народження, що проживає у м. Одесі, і якого представляв п. О.О. Згода - юрист, який практикує у м. Одесі,
рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд), який представляла виконувач обов’язків Уповноваженого, на останніх етапах провадження пані А.-Т. Пєтухова, про скаргу щодо ефективності розслідування жорстокого поводження із заявником, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,
зауваження сторін,
після обговорення за зачиненими дверима 11 липня 2024 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРЕДМЕТ СПРАВИ
1. Справа стосується стверджуваного непроведення ефективного розслідування тверджень заявника про жорстоке поводження з ним, вчинене його сусідами на очах у його неповнолітніх дітей. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції.
2. Увечері 17 лютого 2012 року заявник був надворі і спостерігав за двома своїми неповнолітніми дітьми, які каталися на санчатах біля багатоквартирного будинку, де вони проживали. Його сусідка, пані Р., вигулювала собаку неподалік без намордника або повідця. Собака кинувся на семирічного сина заявника, і між пані Р. та заявником виник словесний конфлікт. Пані Р. нецензурно лаялася на заявника, який вдарив її долонею по губах. Пані Р. зателефонувала своєму чоловікові, пану Р., який прийшов і вдарив заявника ззаду по лівому стегну дерев’яною палицею. Заявник і пан Р. впали на землю, билися, а пані Р. била заявника по голові металевим ошийником. Заявник відпустив пана Р., і пара пішла.
3. 17 лютого 2012 року заявник поскаржився до міліції, вказавши пана та пані Р. як нападників. 10 червня 2013 року, 13 лютого 2017 року, 03 липня 2018 року, 15 липня 2019 року, 10 лютого, 25 квітня, 17 жовтня та 14 грудня 2022 року, 07 лютого, 10 травня, 26 травня та 31 липня 2023 року заявник неодноразово звертався до міліції (згодом - поліції) з клопотанням допитати пана та пані Р. Він надав працівникам міліції їхні домашню та робочу адреси та номерний знак автомобіля, яким вони користувалися.
4. Працівники міліції призначили судово-медичні експертизи заявника, що були проведені 19 березня 2012 року, 18 лютого 2013 року та 12 липня 2013 року, під час яких були задокументовані легкі тілесні ушкодження. Сторони не надали Суду копії першого та третього актів цих судово-медичних експертиз. Відповідно до письмової відповіді директора Міської клінічної лікарні № 11 Одеської міської ради від 10 липня 2023 року на запит Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини заявника оглянули в цій лікарні 18 лютого 2012 року о 00 год. 05 хв. і діагностували струс мозку. У нього були такі тілесні ушкодження як забій, гематоми та різана рана на голові, а також забій м’яких тканин лівого стегна. Відповідно до наданих заявником документів він проходив амбулаторне лікування протягом двадцяти двох днів.
5. 23 лютого, 13 березня та 16 листопада 2012 року працівники міліції відмовляли у порушенні кримінальної справи. 05 березня та 09 листопада 2012 року відповідно прокуратура скасувала перші дві постанови. 21 грудня 2012 року Київський районний суд міста Одеси скасував третю постанову.
6. 23 січня 2013 року було порушено кримінальне провадження за частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України (заподіяння умисних легких тілесних ушкоджень).
7. У межах розслідування працівники міліції відібрали показання у семи осіб, п’ятьох осіб було допитано як свідків, у тому числі дружину заявника та двох його дітей. Пан і пані Р. не були допитані, оскільки вони тимчасово виїхали з багатоквартирного будинку. Невідомо, чи працівники міліції шукали їхню машину або вжили будь-яких заходів, щоб знайти їх на робочих місцях.
8. У період з травня 2014 року по грудень 2022 року кримінальне провадження тричі закривалося - 21 травня 2014 року, 02 листопада 2018 року та 27 липня 2020 року. 22 вересня 2016 року Київський районний суд міста Одеси скасував першу постанову про закриття провадження. 06 червня 2014 року та 07 серпня 2019 року працівники поліції за власною ініціативою відновлювали кримінальне провадження, однак будь-яких процесуальних дій проведено не було. 01 березня 2022 року Київський районний суд міста Одеси скасував третю постанову про закриття провадження та поновив досудове розслідування.
9. 12 грудня 2022 року провадження було закрито у зв’язку з відсутністю доказів.
ОЦІНКА СУДУ
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ
( Див. текст )
10. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на непроведення ефективного розслідування жорстокого поводження з ним, вчиненого його сусідами.
11. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "a" пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
12. Загальні принципи щодо вимоги проведення ефективного розслідування стверджуваного жорстокого поводження, вчиненого приватними особами, узагальнені в рішеннях у справах "Мута проти України" (Muta v. Ukraine), заява № 37246/06, пункт 59, від 31 липня 2012 року, "Скороходов проти України" (Skorokhodov v. Ukraine), заява № 56697/09, пункт 32, від 14 листопада 2013 року, "Олександр Ніконенко проти України" (Aleksandr Nikonenko v. Ukraine), заява № 54755/08, пункт 43, від 14 листопада 2013 року, та "Пелешок проти України" [Комітет] (Peleshok v. Ukraine) [Committee], заява № 10025/06, пункти 42-46, від 08 грудня 2016 року.
13. У цій справі заявник зазнав нападу з боку приватних осіб, як стверджувалося, пана та пані Р., на очах у його неповнолітніх дітей. Працівники міліції допитали сімох осіб, у тому числі п’ятьох свідків, але не допитали пана або пані Р., оскільки невдовзі після відповідної події вони, як стверджувалося, виїхали з квартири, в якій жили (див. пункт 7). Залишається незрозумілим, чому працівники міліції не змогли знайти та допитати пару, враховуючи, що заявник надав додаткову інформацію, яка могла бути використана для їхнього пошуку (див. пункт 3). Матеріали справи не містять відповіді на це запитання, і Уряд не надав жодних деталей у зв’язку з цим.
14. Крім того, Суд зауважує, що працівники міліції тричі відмовляли у порушенні кримінальної справи (див. пункт 5). Провадження закривалося також ще три рази, а потім поновлювалося. Насамкінець Суд зазначає, що попри значну тривалість усього розслідування, справу було закрито без встановлення працівниками поліції нападників, хоча заявник неодноразово називав їх.
15. Враховуючи зазначене, Суд вважає, що у цій справі органи державної влади не виконали своїх зобов’язань провести ефективне розслідування тверджень заявника про жорстоке поводження.
16. Отже, було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
( Див. текст )
17. Заявник вимагав 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди, 880 євро в якості компенсації витрат на правову допомогу та 600 українських гривень (далі - грн, близько 15 євро) в якості компенсації поштових витрат. Заявник надав копії договору правничої допомоги, акт приймання-передачі виконаних робіт з детальною інформацією про виконану роботу та копії поштових квитанцій. Договір передбачав, що оплата за надані правові послуги мала бути здійснена протягом десяти днів після виконання судового рішення державою.
18. Уряд заперечив проти вимог заявника як необґрунтованих. Він залишив вимогу щодо компенсації поштових витрат у розмірі 401,64 грн (близько 10 євро) на розсуд Суду.
19. Суд присуджує заявнику 4 500 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися. З огляду на наявні в нього документи Суд присуджує 880 євро в якості компенсації витрат на правову допомогу та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику. Насамкінець Суд присуджує 10 євро в якості компенсації поштових витрат та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною.
2. Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.
3. Постановляє, що:
(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(і) 4 500 (чотири тисячі п’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
(іі) 880 (вісімсот вісімдесят) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації витрат на правову допомогу;
(ііі) 10 (десять) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації поштових та інших витрат;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 12 вересня 2024 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
| Заступник Секретаря | Мартіна КЕЛЛЕР |
| Голова | Ладо ЧАНТУРІЯ |