Справа «Олександр Ніконенко проти України» (Заява № 54755/08)

Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Олександр Ніконенко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Марк Віллігер (<…>), Голова,

Ангеліка Нуссбергер (<…>),

Боштьян М. Зупанчіч (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Андре Потоцький (<…>),

Пауль Лемменс (<…>),

Алеш Пейхал (<…>), судді,

та Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 22 жовтня 2013 року

постановляє таке рішення, яке було ухвалено в той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 54755/08), яку 27 жовтня 2008 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Олександр Васильович Ніконенко (далі - заявник).

2. Заявника, якому було надано юридичну допомогу, представляли п. В. Валько та п. І. Ліщина - юристи, які практикують відповідно у м. Запоріжжі та м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Н. Кульчицький.

3. Заявник стверджував, що органи влади не провели ефективного розслідування обставин жорстокого поводження з ним, тривалість провадження у кримінальній справі була надмірною і він не мав ефективного засобу юридичного захисту. Він посилався на статті 3, 6 та 13 Конвенції.

4. 12 січня 2012 року про заяву було повідомлено Уряд.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1958 році та проживає у м. Запоріжжі.

6. У другій половині дня 21 липня 2001 року заявника побила інша особа. Подія відбулася на ринку, і її бачили численні свідки.

7. Заявника забрали до лікарні, де йому постановили діагноз: перелом правої виличної кістки та забій м’яких тканин правої підочної ділянки. У подальшому йому також діагностували ушкодження правого колінного суглоба.

А. Кримінальне провадження

8. 22 листопада 2001 року заявник подав скаргу до міліції у зв’язку зі своїми ушкодженнями. У той же день працівник міліції направив заявника до бюро судово-медичної експертизи для оцінки ступеню тяжкості його ушкоджень.

9. 29 листопада 2001 року судово-медичний експерт закінчив проведення експертизи та встановив, що заявник зазнав повного розриву передньої хрестоподібної зв’язки та великоберцової коллатеральної зв’язки правого колінного суглоба; перелому правої виличної кістки та забою м’яких тканин обличчя. Ушкодження було кваліфіковано як ушкодження середньої тяжкості.

10. 1 грудня 2001 року слідчий міліції порушив кримінальну справу у зв'язку з ушкодженнями, завданими заявникові.

11. 4 грудня 2001 року заявника визнали потерпілим у кримінальній справі. У ту саму дату його було визнано цивільним позивачем.

12. 7 червня 2002 року слідчий зупинив досудове слідство у справі на підставі неможливості встановлення особи, яка завдала заявнику ушкоджень.

13. 13 червня 2002 року прокуратурою цю постанову було скасовано як незаконну та направлено кримінальну справу міліції для організації досудового слідства.

14. 6 серпня 2002 року слідчий порушив кримінальну справу щодо приватної особи P., зазначивши, що під час сварки між Р. та заявником 21 червня 2001 року останньому було завдано ушкоджень.

15. 6 вересня 2002 року слідчий закрив справу щодо Р. через відсутність доказів вини.

16. 16 жовтня 2002 року прокуратура скасувала цю постанову як незаконну, зазначивши, що слідчий не оцінив належним чином показання свідків, із яких випливало, що ушкодження заявнику наніс Р. Тому прокуратура направила кримінальну справу міліції для організації досудового слідства.

17. 20 листопада 2002 року слідчий зупинив досудове слідство у справі на підставі неможливості встановлення особи, яка завдала заявнику ушкоджень.

18. 18 квітня 2005 року прокуратура скасувала постанову від 20 листопада 2002 року як незаконну та направила кримінальну справу міліції для організації досудового слідства.

19. 6 лютого 2006 року досудове слідство було знову зупинено на тій підставі, що неможливо було встановити особу, яка завдала ушкоджень заявникові.

20. 30 березня 2006 року прокуратура скасувала цю постанову як незаконну та направила кримінальну справу міліції для організації досудового слідства.

21. Листом від 31 серпня 2006 року міліція повідомила заявника, що за затримку розслідування у справі слідчого слід було притягнути до дисциплінарної відповідальності, але на той час його вже було звільнено.

22. 17 жовтня 2007 року слідчий взяв з Р. підписку про невиїзд.

23. 26 жовтня 2007 року Р. було пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину у вигляді нанесення заявнику тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Того ж дня заявника знову було визнано цивільним позивачем і його цивільний позов було долучено до матеріалів справи.

24. 28 травня 2008 року прокуратура Комунарського району м. Запоріжжя затвердила постанову слідчого звернутися до суду для вирішення питання про закриття кримінальної справи щодо Р. у зв’язку із закінченням строків давності.

25. 10 червня 2008 року Комунарський районний суд м. Запоріжжя (далі - районний суд) закрив справу щодо Р. у зв’язку із закінченням строків давності. Він також зазначив, що цивільний позов мав розглядатися у рамках окремого провадження. У той самий день районний суд виніс окрему постанову, у якій повідомив прокуратуру Комунарського району м. Запоріжжя, що протягом слідства мали місце невиправдані затримки.

26. 20 серпня 2008 року апеляційний суд Запорізької області (далі - апеляційний суд) залишив без змін рішення про закриття справи у зв’язку із закінченням строків давності. У ту саму дату апеляційний суд видав окрему ухвалу, у якій повідомляв прокуратуру Запорізької області про надмірну та без потреби затримку слідства. Суд вважав, що затягування слідства відбулося через відсутність контролю з боку прокуратури.

В. Цивільне провадження

27. У 2008 році заявник подав цивільний позов, вимагаючи відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якої він зазнав у результаті завданих йому 21 липня 2001 року ушкоджень.

28. 19 березня 2009 року районний суд частково задовольнив позов заявника та призначив Р. сплатити 2808,25 грн-1 відшкодування матеріальної шкоди та 2500 грн-2 відшкодування моральної шкоди. Він також присудив заявнику компенсацію судових витрат. Заявник оскаржив це рішення, стверджуючи, що присуджена сума відшкодування моральної шкоди була недостатньою.

29. 3 червня 2009 року апеляційний суд частково задовольнив скаргу заявника та збільшив суму присудженого відшкодування моральної шкоди до 7000 грн-3.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

30. Відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (у редакції станом на час подій) наведено в рішенні від 15 травня 2012 року у справі "Каверзін проти України" (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, п. 45.

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

31. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на те, що органи влади не провели ефективного розслідування обставин жорстокого поводження з ним.

32.Статтею 3 Конвенції передбачено:

Стаття 3 (Заборона катування)

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

A. Прийнятність

33. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту у зв’язку з його скаргою. Він зазначав, що в окремих постанові від 10 червня та ухвалі від 20 серпня 2008 року національні суди визнали, що слідство у кримінальній справі було неефективним та надмірно тривалим. За цих обставин заявник мав звернутися до національних судів із позовом про відшкодування шкоди, який міг забезпечити йому належне цивільно-правове відшкодування у зв’язку з неефективним слідством у кримінальній справі.

34. Заявник стверджував, що засіб юридичного захисту, запропонований Урядом, не був для нього ані ефективним, ані доступним.

35. Суд повторює, що Уряд, який заявляє про невичерпання засобу юридичного захисту, повинен переконати Суд у тому, що у відповідний час такий засіб був ефективним і існував як у теорії, так і на практиці, тобто що він був доступним, міг забезпечити задоволення скарг заявника і мав достатні шанси на успіх (див. рішення від 19 квітня 2012 року у справі "М. проти України" (М. v. Ukraine), заява № 2452/04, п. 83).

36. Суд зазначає, що Уряд посилався лише на теоретичну можливість подання позову щодо відшкодування шкоди за неефективність слідства, але не довів, що цей засіб юридичного захисту був доступним на практиці. Зокрема, Уряд не навів жодної справи, у якій суди приймали рішення за такою скаргою. Тоді як до функцій Суду не належить прийняття рішень з питань національного законодавства, що досі не врегульовані, відсутність відповідної судової практики вказує на непевність цього засобу юридичного захисту на практиці (див. рішення від 20 жовтня 2011 року у справі "Штруцл та інші проти Словенії" (Strucl and others v. Slovenia), заяви №№ 5903/10, 6003/10 та 6544/10, п. 127). Тому, лишаючи осторонь питання про те, чи міг запропонований Урядом засіб юридичного захисту надати адекватне відшкодування у зв'язку зі скаргою заявника за статтею 3 Конвенції, Суд вважає, що від заявника не вимагалося вичерпання цього засобу юридичного захисту, і пов’язані з цим заперечення Уряду мають бути відхилені.

37. Суд також зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона повинна бути визнана прийнятною.

B. Суть

38. Заявник стверджував, що держава не здійснила ефективного розслідування за фактом ушкоджень, яких заявникові було завдано 21 липня 2001 року.

39. Уряд не коментував скаргу по суті.

40. Суд одразу зазначає, що жорстоке поводження, якого зазнав заявник 21 липня 2001 року, сягнуло крайнього рівня жорстокості, необхідного для того, щоб на нього поширювалася сфера застосування статті 3 Конвенції (див., а contrario, рішення від 19 листопада 2009 року у справі "Тончев проти Болгарії" (Tonchev v. Bulgaria), заява № 18527/02, пп. 38-40).

41. Суд також вважає, що лише той факт, що заявнику присудили відшкодування за цивільним позовом до P., не означає, що органи влади виконали свої позитивні обов’язки за Конвенцією.

42.Стаття 3 Конвенції вимагає, щоб держави запроваджували ефективні норми кримінального законодавства з метою попередження правопорушень проти особистої недоторканності, гарантовані правоохоронними механізмами із запобігання, припинення та покарання за порушення таких норм. З іншого боку, апріорі зрозумілим є те, що загальний обов'язок держави за статтею 1 Конвенції гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в Конвенції, взятий у поєднанні зі статтею 3 Конвенції, не може тлумачитися як такий, що вимагає від держави, щоб вона через своє законодавство гарантувала непіддання жодної особи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню з боку іншої особи, та якщо таке трапляється - щоб кримінальне провадження обов’язково призвело до конкретного покарання. Для того, щоб державу можна було визнати відповідальною, на думку Суду, має бути доведено, що національне законодавство, зокрема кримінальне законодавство, застосовне до обставин справи, не передбачає фактичного та ефективного захисту прав, гарантованих статтею 3 Конвенції (див. рішення від 25 червня 2009 року у справі "Бегановіч проти Хорватії" (Beganovic v. Croatia), заява № 46423/06, пп. 70 та 71, з подальшими посиланнями).

43. Зокрема, практика Суду була послідовною у тому, що стаття 3 Конвенції вимагає від органів влади проведення ефективного офіційного розслідування стверджуваного жорстокого поводження, навіть якщо таке поводження мало місце з боку приватних осіб (див. рішення у справах "Денис Васильєв проти Росії" (Denis Vasilyev v. Russia), заява № 32704/04, п. 99, від 17 грудня 2009 року, та "Бісер Костов проти Болгарії" (Biser Kostov v. Bulgaria), заява № 32662/06, п. 77, від 10 січня 2012 року).

44. Згідно з мінімальними критеріями ефективності, які Суд визначив у своїй практиці, таке розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а компетентні органи повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю (див. рішення від 31 липня 2012 року у справі "Мута проти України" (Muta v. Ukraine), заява № 37246/06, п. 61). Розслідування серйозних тверджень про жорстоке поводження має бути ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з’ясувати, що трапилось, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень. Вони повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи, зокрема, показання свідків та висновки судових експертиз тощо. Будь-який недолік розслідування, який підриває його здатність встановлення причини тілесних ушкоджень або винних осіб, створюватиме небезпеку недотримання цього стандарту (див. рішення від 17 січня 2013 року у справі "Карабет та інші проти України" (Karabet and Others v. Ukraine), заяви № 38906/07 та № 52025/07, п. 259).

45. У цій справі те, що слідство було неефективним та надмірно тривалим, не є предметом спору між сторонами провадження. Суд, зі свого боку, не вбачає жодних підстав для відступу від своєї думки з цього приводу. Він зазначає, що справа, яка розглядалася національними органами влади, не була юридично чи фактологічно складною. Під час досудового слідства національні органи влади приймали безпідставні рішення про закриття справи або зупинення досудового слідства, а це призвело до того, що справу було закрито судом у зв’язку із закінченням строків давності. Неефективне розслідування тверджень заявника про жорстоке поводження призвело до закінчення строку давності, без вжиття необхідних заходів та зробило неможливим подальше продовження провадження.

46. Отже, було порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 6 ТА 13 КОНВЕНЦІЇ

47. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції на те, що провадження у кримінальній справі, в тому числі розгляд його вимог цивільного характеру, було надмірно тривалим, та що у нього не було ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з його скаргою за статтею 3 Конвенції на неефективність слідства.

48.Статті 6 та 13 Конвенції передбачають таке:

Стаття 6 (Право на справедливий суд)

"Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру..."

Стаття 13 (Право на ефективний засіб юридичного захисту)

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

49. Уряд погодився з тим, що стаття 6 Конвенції є застосовною до кримінального провадження, про яке йдеться, оскільки заявнику рамках цього провадження подав цивільний позов до Р. Що стосується статті 13 Конвенції, Уряд стверджував, що заявник не подавав "небезпідставної скарги" у розумінні цього положення Конвенції, і тому відповідна скарга була неприйнятною.

50. Заявник наполягав, що ця скарга за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо надмірної тривалості кримінального провадження, включаючи розгляд його вимог цивільного характеру, є прийнятною. Він також наполягав на тому, що його скарга за статтею 13 Конвенції є прийнятною, та вимагав її розгляду по суті.

51. Суд зазначає, що скарги за статтями 6 та 13 Конвенції тісно пов’язані зі скаргою, що розглядалася за статтею 3 Конвенції, а тому мають у аналогічний спосіб бути визнані прийнятними. Проте, зважаючи на висновки Суду за статтею 3 Конвенції та обставини цієї справи, Суд вважає, що жодних питань за статтями 6 та 13 Конвенції не постає. Отже, Суд постановляє, що немає потреби в окремому розгляді скарг за статтями 6 та 13 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

52. У статті 41 Конвенції передбачається:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

53. Заявник вимагав 15000 євро відшкодування моральної шкоди.

54. Уряд стверджував, що вимога була надмірною та необґрунтованою.

55. Суд вважає, що заявник зазнав болю та страждань внаслідок констатованого порушення. Виносячи рішення на засадах справедливості, як це вимагається статтею 41 Конвенції, він присуджує заявнику 7500 євро відшкодування моральної шкоди.

B. Судові та інші витрати

56. Заявник також вимагав 4310 євро компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді.

57. Уряд стверджував, що вимога була необґрунтованою.

58. Згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У цій справі, беручи до уваги наявні у нього документи та вищезазначені критерії, Суд вважає за належне присудити, на додаток до наданої юридичної допомоги, 700 євро компенсації судових та інших витрат.

C. Пеня

59. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1.Оголошує заяву прийнятною.

2.Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції.

3.Постановляє, що немає потреби в окремому розгляді скарг за статтями 6 та 13 Конвенції.

4.Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові нижченаведені суми, які мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i) 7500 (сім тисяч п’ятсот) євро відшкодування моральної шкоди плюс будь-які податки, що можуть нараховуватися;

(ii) 700 (сімсот) євро компенсації судових та інших витрат плюс будь-які податки, що можуть нараховуватися;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

5.Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 14 листопада 2013 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.