Справа «Лукашов проти України» (Заява № 35761/07)

114. Заявник також звернув увагу Суду на той факт, що не всі його тілесні ушкодження були належним чином задокументовані та оцінені під час перевірки прокурора, і національні суди неодноразово скасовували постанови прокурора у зв’язку з поверховістю дослідчих перевірок.

115. Уряд не прокоментував суть скарг заявника на жорстоке поводження, стверджуючи на підставі висновків, зроблених за результатами проведених у зв’язку з цим перевірок на національному рівні, що скарги заявника не підтверджувалися доказами.

116. Стосовно процесуального зобов’язання за статтею 3 Конвенції Уряд стверджував, посилаючись на свої фактичні доводи, що розслідування скарг заявника на жорстоке поводження було оперативним, точним та всебічним. Зокрема Уряд зазначив, що всі обставини оскаржуваних подій були правильно встановлені і національні органи влади надали переконливі пояснення щодо походження тілесних ушкоджень заявника.

117. Визнавши, що декілька разів постанови прокурора скасовувалися у зв’язку з недоліками, допущеними під час дослідчої перевірки, Уряд доводив, що ці недоліки були повністю усунені без затримок.

118. Насамкінець Уряд стверджував, що неподання заявником скарг стосовно результатів розслідування прокурором подій, що трапилися у листопаді 2008 року, свідчить про згоду заявника з висновками прокурора.

(b) Оцінка Суду

119. Суд нагадує відповідні принципи своєї практики, узагальнені в рішенні у справі "Бородін проти Росії" (Borodin v. Russia), заява № 41867/04, пункти 76-83, від 06 листопада 2012 року.

120. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зауважує, що розглянуті скарги заявника стосуються як матеріального, так і процесуального аспектів статті 3 Конвенції. Стосовно першого аспекту Суд зазначає, що сторонами не оскаржується, що зазначені заявником тілесні ушкодження були заподіяні під час перебування його під вартою. Однак сторони не погодились, чи були вони отримані внаслідок жорстокого поводження, як стверджував заявник.

121. Суд розуміє субсидіарний характер своєї ролі та визнає, що має бути обережним, перебираючи на себе роль суду першої інстанції під час вирішення фактологічних питань, якщо це неминуче не вимагається обставинами конкретної справи. Тим не менш, він має провести "особливо ретельний аналіз", коли висуваються твердження за статтею 3 Конвенції, навіть якщо на національному рівні вже мали місце певні провадження та розслідування (див., inter alia, рішення у справах "Кулик проти України" (Kulyk v. Ukraine), заява № 30760/06, пункт 75, від 30 січня 2017 року, з подальшими посиланнями, та "Матьяр проти Туреччини" (Matyar v. Turkey), заява № 23423/94, пункт 108, від 21 лютого 2002 року). Тому Суд вважає за доцільне спочатку розглянути, чи були скарги заявника належним чином розслідувані органами державної влади, і робитиме це з урахуванням усієї доказової бази, наданої сторонами (див., для прикладу та mutatis mutandis, рішення у справах "Бакланов проти України" (Baklanov v. Ukraine), заява № 44425/08, пункти 70 і 71, від 24 жовтня 2013 року, та "Садков проти України" (Sadkov v. Ukraine), заява № 21987/05, пункт 90, від 06 липня 2017 року). Потім, беручи до уваги відповідні висновки на національному рівні, він повернеться до питання, чи мало місце стверджуване жорстоке поводження.

(і) Процесуальний аспект статті 3 Конвенції

122. Суд зауважує, що скарги заявника до національних органів влади стосувалися як його співкамерників, так і працівників установи виконання покарань. Твердження заявника розглядалися начальником Житомирської установи виконання покарань та прокуратурою. Було зроблено висновок, що зібрана інформація не свідчила про наявність складу злочину, а тілесні ушкодження заявника були заподіяні ним собі самостійно, за винятком тих, які були отримані внаслідок правомірного застосування працівником охорони установи сили 21 лютого 2008 року (див. пункти 29, 53, 54 та 67).

123. Слід визнати, що органи державної влади вжили певних заходів для перевірки скарг заявника. Вони допитали заявника, інших ув’язнених і працівників установи виконання покарань. Також були досліджені складені працівниками установи рапорти, результати медичних обстежень заявника та його особова справа. Однак, як вказав заявник, ніколи не проводилося повноцінного розслідування його скарг, і вони розглядалися виключно у межах дослідчих перевірок. Раніше Суд у різних контекстах встановлював, що ця слідча процедура не відповідала принципам ефективного засобу юридичного захисту, зокрема тому, що посадова особа, яка проводила дослідчу перевірку, могла здійснювати лише обмежений перелік процесуальних дій у межах такої процедури, а потерпілий не мав офіційного статусу і, таким чином, позбавлявся можливості брати ефективну участь у процедурі (див., наприклад, рішення у справі "Савіцький проти України" (Savitskyy v. Ukraine), заява № 38773/05, пункт 105, від 26 липня 2012 року).

124. Крім того, відхиляючи скарги заявника, прокурор здебільшого посилався на показання ув’язнених і працівників установи виконання покарань, яких заявник обвинувачував у жорстокому поводженні, і такі показання підтверджувалися викладом подій їхніх колег. Однак прокурор не взяв до уваги, що вони безумовно були зацікавлені у результатах розслідування справи та у звільненні від відповідальності. Хоча заявник надав інший виклад подій, прокурор не докладав зусиль для усунення суперечностей, наприклад, провівши очну ставку між відповідними особами та відтворення обстановки та обставин події. У будь-якому випадку проведення такої дії було б неможливим без порушення кримінальної справи.

125. Суд також не може не зазначити, що складені працівниками установи виконання покарань рапорти та "пояснення" співкамерників заявника, на які посилалися органи державної влади, були викладені у майже однакових формулюваннях, що, на думку Суду, також викликає сумніви щодо їхньої достовірності. Суд також зауважує, що ці показання, як вбачається, були відібрані під час службового розслідування, проведеного начальником установи виконання покарань, тобто щодо осіб, які перебували під його контролем. Окрім тверджень Уряду в Суду немає доказів, що прокурор насправді допитав відповідних осіб, а не просто послався на їхні показання, відібрані начальником установи виконання покарань.

126. Суд також вважає надзвичайно важливим, що, як вбачається, версії подій прокурора не підтверджувалися об’єктивними доказами, як-то, наприклад, результатами судово-медичних експертиз.

127. Отже, стосовно подій у лютому 2008 року вбачається, що висновок судово-медичної експертизи від 14 березня 2008 року підтримав твердження заявника щодо часу та обставин, за яких були отримані тілесні ушкодження (див. пункт 24). Прокурор не здійснив оцінки цього факту.

128. Аналогічно, навіть припустивши, що садна на грудях заявника були заподіяні працівником охорони установи виконання покарань, коли він намагався зупинити агресивну поведінку заявника, як зазначив прокурор, останній не зробив жодних спроб розглянути питання пропорційності застосованої до заявника сили, зокрема з огляду на поганий стан здоров’я заявника та використання ним милиці для пересування.

129. Щодо тілесних ушкоджень, виявлених у заявника в листопаді 2008 року, Суд зазначає, що 12 листопада 2008 року, тобто через декілька днів після стверджуваного жорстокого поводження, судово-медичний експерт оглянув заявника і дійшов висновку, що його тілесні ушкодження могли бути отримані у зазначені заявником дати, а деякі з них могли бути заподіяні іншими особами (див. пункти 48 та 64). 11 травня 2010 року, повернувши справу на новий розгляд, Верховний Суд України чітко вказав, що прокурор належним чином не розглянув ці висновки експерта та не обґрунтував свою версію відповідними доказами (див. пункт 64).

130. Остання постанова прокурора стосовно подій, як сталися у листопаді, свідчить, що у 2011 році, тобто через три роки після стверджуваних подій, група судово-медичних експертів дослідила історію хвороби заявника (див. пункти 66 та 67). Однак з формулювання постанови не зрозуміло, якого висновку дійшли експерти та якими міркуваннями обґрунтовували свій висновок. Суд вважає дивним, що Уряд взагалі не посилався на цю слідчу дію, а також не надав Суду жодної копії висновків експертів. Причина такого упущення незрозуміла. Таке ненадання матеріалів розслідування позбавило Суд повноцінної можливості розглянути заходи, вжиті органами державної влади для розслідування тверджень заявника (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Давидов та інші проти України" (Davydov and Others v. Ukraine), заяви № 17674/02 та № 39081/02, пункт 281, від 01 липня 2010 року).

131. Суд також зазначає, що у будь-якому випадку прокурор, зазначивши про заподіяння тілесних ушкоджень заявником собі самостійно у дати, які відрізнялися від зазначених заявником (див. пункт 67), не надав детальної інформації про обставини, за яких були отримані ці тілесні ушкодження. Так само не було надано жодних пояснень, чому вбачалося неможливим встановити, чи були тілесні ушкодження заявника заподіяні йому іншими особами.

132. Суд також зазначає, що постанови прокурора про відмову у порушенні кримінальної справи за скаргами заявника неодноразово скасовувалися вищим прокурором або судами у зв’язку з низкою недоліків, допущених під час проведення дослідчих перевірок, у тому числі з деякими із наведених (див. пункти 28, 61 та 64-65). Суд вже висловлював свою думку у низці подібних справ, що неодноразові повернення матеріалів справи на додаткову перевірку свідчать про серйозні недоліки в діях прокурора (див., наприклад, рішення у справі "Олександр Смирнов проти України" (Aleksandr Smirnov v. Ukraine), заява № 38683/06, пункт 61, від 15 липня 2010 року). Крім того, з останньої постанови прокурора від 19 травня 2008 року (див. пункт 29) не вбачається, що були усунені численні недоліки, перелічені у постановах вищого прокурора від 24 квітня 2008 року, якими справа про події, що трапилися у лютому 2008 року, поверталася для проведення додаткової перевірки (див. пункт 28). Хоча справді судові органи розглядали матеріали проведеної прокурором перевірки, вони просто підтримали висновки прокурора. Суди не викликали заявника або стверджуваних нападників, щоб особисто допитати їх, а також дати заявнику можливість допитати їх. Крім того, не було здійснено жодної оцінки того факту, що вказані у постанові прокурора недоліки усунені не були.

133. Насамкінець Суд зазначає, що не менш важливим є відсутність у наданих йому доказах вказівок на винесення прокурором якої-небудь постанови за твердженнями заявника про жорстоке поводження з ним його співкамерників у листопаді 2008 року. Суд також зауважує, що твердження заявника про співпрацю цих ув’язнених з адміністрацією установи виконання покарань аналогічно залишалися без розгляду, незважаючи на чіткі вказівки, надані у зв’язку з цим Верховним Судом України (див. пункт 64).

134. Зазначених міркувань достатньо для висновку Суду, що розслідування скарг заявника на жорстоке поводження у стінах Житомирської установи виконання покарань не може вважатися "ефективним". Отже, було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.

(іі) Матеріальний аспект статті 3 Конвенції

135. Суд зауважує, що сторони надали різні версії подій, які трапилися у зазначені заявником дати. За цих обставин Суд не вважає за необхідне перевіряти виклади подій сторін і самостійно встановлювати факти з таких причин.

136. З огляду на твердження сторін і відповідні медичні докази Суд вважає достатньо встановленим, що невдовзі після стверджуваних подій на тілі заявника були виявлені тілесні ушкодження (див. пункти 24 та 44). Також беззаперечним є те, що заявник зазнав таких тілесних ушкоджень під час тримання під вартою, тобто під контролем органів державної влади. Враховуючи це, держава зобов’язана надати задовільне та переконливе пояснення походженню цих тілесних ушкоджень, вказавши докази, якими встановлені факти, що ставлять під сумнів виклад подій заявника (див. рішення у справі "Буїд проти Бельгії" [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункт 83, від 28 вересня 2015 року). Будь-яке застосування фізичної сили, яке не викликане суворою необхідністю внаслідок власної поведінки заявника, є порушенням права, передбаченого статтею 3 Конвенції (там само, пункти 100 та 101).

137. На підставі наявних матеріалів і, зокрема, з огляду на недоліки у проведенні розслідування на національному рівні (див. пункти 123-133) Суд доходить висновку, що Уряд належними чином не встановив, що тілесні ушкодження заявника були отримані іншим чином, аніж стверджував заявник (див., mutatis mutandis, згадане рішення у справі "Садков проти України" (Sadkov v. Ukraine), пункт 101).

138. Отже, було порушено матеріальний аспект статті 3 Конвенції.

С. Інші випадки стверджуваного жорстокого поводження

139. Висновки у пунктах 134 та 138, якими встановлено порушення процесуального та матеріального аспектів статті 3 Конвенції, виключають необхідність розгляду Судом, чи були подібні порушення того самого положення у зв’язку з жорстоким поводженням, якому, як стверджується, піддали заявника в інші зазначені ним дати, зокрема 24 січня, 11 лютого, 15 червня та 13 липня 2008 року, а також 15 та 16 листопада 2010 року (див. пункти 69 та 70).

140. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на неналежні умови тримання його під вартою у Житомирській установі виконання покарань та лікарні при Донецькій виправній колонії.

А. Прийнятність

(а) Вичерпання національних засобів юридичного захисту

141. Уряд стверджував стосовно частини скарги заявника на переповненість та відсутність подвір’я для прогулянок у лікарні при Донецькій виправній колонії, що заявник не вичерпав доступні йому національні засоби юридичного захисту. Зокрема, він міг вимагати відшкодування у національних судах, оскільки органи державної влади визнали наявність таких порушень.

142. Стосовно решти скарг заявника Уряд стверджував, посилаючись на свої фактичні доводи, що в обох установах виконання покарань умови відповідали статті 3 Конвенції, і заявник не надав доказів протилежного. Тому Уряд зазначив, що скарга заявника була необґрунтованою.

143. Заявник не погодився та повторив свої скарги. Він зазначив, inter alia, що надав фотографії, на яких він був з величезними щурами в одиночній камері Житомирської установи відбування покарань (див. пункт 79), і це було неспростовним доказом на його користь.

144. Суд повторює, що у питанні вичерпання національних засобів юридичного захисту тягар доведення розподіляється між сторонами. Уряд, який заявляє про невичерпання таких засобів, має переконати Суд у тому, що на момент подій відповідний засіб юридичного захисту був ефективним, існував як в теорії, так і на практиці, тобто був доступним, здатним надати заявнику відшкодування шкоди у зв’язку з його скаргами і надавав достатні шанси на успіх (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Ментеш та інші проти Туреччини" (Mentes and Others v. Turkey), від 28 листопада 1997 року, пункт 57, Збірник рішень Європейського суду з прав людини 1997-VIII).

145. Суд зауважує, що у цій справі Уряд не навів жодних судових рішень, які б становили приклади використання вказаного ним засобу юридичного захисту (див., mutatis mutandis, рішення у справах "Солдатенко проти України" (Soldatenko v. Ukraine), заява № 2440/07, пункт 49, від 23 жовтня 2008 року, та "М. проти України" (M. v. Ukraine), заява № 2452/04, пункт 85, від 19 квітня 2012 року). Отже, Суд відхиляє попереднє заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту.

(b) Умови тримання під вартою у Житомирській установі виконання покарань

146. Суд зауважує, що у своїх доводах заявник не вказав, яких камер стосувалися оскаржувані ним умови і як довго він там тримався. Заявник також не надав жодних доказів для підтвердження свого опису умов тримання під вартою, таких як, наприклад, показання його співкамерників або інших ув’язнених (див., для порівняння, рішення у справах "Віслогузов проти України" (Visloguzov v. Ukraine), заява № 32362/02, пункт 45, від 20 травня 2010 року, з подальшими посиланнями, "Корнейкова та Корнейков проти України" (Korneykova and Korneykov v. Ukraine), заява № 56660/12, пункти 26, 48 та 50, від 24 березня 2016 року, та "Гавула проти України" (Gavula v. Ukraine), заява № 52652/07, пункт 73, від 16 травня 2013 року).

Єдиним винятком були твердження заявника про тримання його під вартою в зараженій щурами одиночній камері у період з листопада 2008 року по березень 2009 року (див. пункт 79). Однак у зв’язку з цим Суд зауважує про невстановленість того, що подані заявником на підтвердження його скарги фотографії були зроблені у період з листопада 2008 року по березень 2009 року в його одиночній камері Житомирської установи виконання покарань. Навіть якби це було так, немає доказів, що протягом усього періоду камера, як заявник стверджував, "була заражена величезними щурами, з якими йому доводилося битися весь час протягом дня, а також вночі замість сну, оскільки щури стрибали по ньому" (див. пункт 78). Уряд категорично заперечив факт зараження камер установи щурами, і стверджував, що раз на місяць проводились ретельні заходи й вся установа дезінфікувалася, також медична частина щотижня дезінфікувала камери (див. пункт 85).

147. З огляду на наведене Суд вважає, що твердження заявника стосовно умов тримання його під вартою в Житомирській установі виконання покарань не можуть вважатися доведеними "поза розумним сумнівом".

148. Тому цей аспект справи відхиляється як явно необґрунтований у розумінні підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

(с) Умови тримання під вартою у лікарні при Донецькій виправній колонії

149. Суд зазначає, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції і не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

1. Доводи сторін

150. Відповідні деталі доводів сторін наведені у пунктах 72-76.

2. Оцінка Суду

151. Суд нагадує, що під час встановлення того, чи є умови тримання такими, "що принижують гідність" у розумінні статті 3 Конвенції, серйозний брак простору у в’язничних камерах вважається дуже впливовим чинником та може становити порушення як сам собою, так і в сукупності з іншими недоліками (див. рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" [ВП] (<...>) [GC], заява № 7334/13, пункти 96-101 та 136-141, ЄСПЛ 2016).

152. У цій справі сторони не дійшли спільної думки щодо певних обставини, пов’язаних з умовами тримання в лікарні при Донецькій виправній колонії. Однак Суд не вважає за необхідне встановлювати правдивість кожного твердження сторін, оскільки порушення статті 3 Конвенції можна встановити на підставі фактів, які не оскаржувались Урядом держави-відповідача, з таких причин.

153. Ані заявник, ані Уряд не надали інформації про площу камери та точні цифри стосовно доступного заявнику особистого простору. Водночас Уряд не заперечив, і це підтверджується результатами перевірки прокурором лікарні при Донецькій виправній колонії, що протягом двох місяців перебування там заявника він тримався у переповненій камері, в якій на одного ув’язненого припадало менше особистого простору за мінімальний передбачений національним законодавством стандарт, тобто менше 4 кв.м (див. пункт 76).

154. За цих обставин і за відсутності будь-яких тверджень або доказів з боку заявника, що доступний йому особистий простір був меншим за 3 кв.м, не виникає жодної обґрунтованої презумпції порушення статті 3 Конвенції (див. згадане рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" (<...>), пункт 137). Суд має переконатися, що у цій справі брак простору поєднувався з іншими аспектами неналежних побутових умов тримання під вартою, аби встановити порушення згаданого положення Конвенції (там само, пункт 139).

155. У зв’язку з цим Уряд визнав, що заявник не міг здійснювати прогулянки через відсутність обладнаного для ув’язнених подвір’я, але водночас спростував твердження заявника, що він був зачинений у палаті більшу частину дня (див. пункт 76). Однак твердження Уряду, що заявнику була надана можливість гуляти у межах території лікарні, є необґрунтованим і не підтвердженим доказами. За цих обставин Суд схильний надати перевагу доводам заявника.

156. Беручи до уваги наведені міркування та з огляду на практику (див., наприклад, рішення у справах "Закшевський проти України" (Zakshevskiy v. Ukraine), заява № 7193/04, пункт 68, від 17 березня 2016 року, та "Клеутін проти України" (Kleutin v. Ukraine), заява № 5911/05, пункт 88, від 23 червня 2016 року), Суд вважає, що браку наданого заявнику особистого простору в лікарні при Донецькій виправній колонії у поєднанні з відсутністю доступу до прогулянок достатньо для висновку, що умови тримання під вартою в цій установі були такими, що "принижують гідність", і це є порушенням статті 3 Конвенції.

157. З огляду на наведені висновки Суд не вважає за необхідне розглядати твердження заявника стосовно інших аспектів умов тримання його під вартою, окрім пов’язаних з переповненістю.

158. Заявник скаржився за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективних засобів юридичного захисту у зв’язку з його скаргами за статтею 3 Конвенції щодо умов тримання його під вартою.

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в [цій] Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

А. Прийнятність

159. Суд зазначає, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

В. Суть

160. Уряд стверджував, що заявник мав ефективний засіб юридичного захисту у зв’язку зі своєю скаргою, зокрема він міг поскаржитися до прокуратури, та що він скористався цим засобом юридичного захисту. У зв’язку з цим Уряд стверджував, що невиявлення прокурором яких-небудь доказів на підтримку тверджень заявника, не означає, що засіб юридичного захисту був неефективним. Уряд також доводив, що визнані прокурором проблеми, зокрема переповненість палати лікарні при Донецькій виправній колонії та відсутність подвір’я для прогулянок, були усунені відповідно до вказівок прокурора.

161. Суд зауважує, що він відхиляв аргументи, подібні до аргументів Уряду, наведених у цій справі, у низці інших справ, в яких скарги стосувалися системних проблем відповідної національної пенітенціарної системи (див., серед інших джерел, рішення у справах "Родзевілло проти України" (Rodzevillo v. Ukraine), заява № 38771/05, пункти 70 і 71, від 14 січня 2016 року-4, та "Ухань проти України" (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункти 91 і 92, від 18 грудня 2008 року). Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що Уряд не довів наявність у заявника практичної можливості скористатися ефективними засобами юридичного захисту у зв’язку зі скаргами - тобто засобами юридичного захисту, які могли б запобігти виникненню або продовженню порушень, або надати заявнику відповідне відшкодування.

__________

-4 Виправлено 20 травня 2021 року: дата була "14 січня 14/01/2016".

162. Стосовно посилання Уряду на той факт, що проблема переповненості в палаті заявника та відсутність подвір’я для прогулянок ув’язнених була вирішена за вказівкою прокурора, з матеріалів справи вбачається, що це було зроблено після звільнення заявника з лікарні при Донецькій виправній колонії і тому на нього не вплинуло.

163. З цього випливає, що було порушено статтю 13 Конвенції у зв’язку з відсутністю в національному законодавстві ефективного та доступного засобу юридичного захисту щодо скарги заявника на неналежні умови тримання під вартою.

164. Зазначений висновок виключає необхідність розгляду Судом, чи було також порушено статтю 13 Конвенції у зв’язку зі стверджуваною відсутністю національних засобів юридичного захисту щодо скарги заявника на ненадання медичної допомоги.

165. Додатково до наведених скарг у своєму формулярі заяви та в подальшому листуванні заявник також скаржився за статтею 3 Конвенції на неналежні умови тримання під вартою в деяких інших установах виконання покарань та жорстоке поводження з ним там співкамерників і працівників охорони; стверджуване невиправдане поміщення до одиночної камери та застосування до нього режиму "профілактичного нагляду" під час тримання під вартою, а також на неналежну та несвоєчасну медичну допомогу; за статтею 5 Конвенції - на його незаконне затримання та тримання під вартою; за статтею 6 Конвенції - на несправедливість кримінального провадження щодо нього та за статтями 8 та 34 Конвенції - на перегляд та вилучення його кореспонденції органами державної влади і ненадання йому копій документів за його заявами, а також на неналежне ставлення до його представника у Суді.

166. Суд розглянув вказані скарги і вважає, що у контексті всіх наявних у нього документів та з огляду на належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції ці скарги або не відповідають критеріям прийнятності, передбаченим статтями 34 та 35 Конвенції, або не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї.

167. З цього випливає, що ця частина заяви має бути відхилена на підставі пункту 4 статті 35 Конвенції.

168. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

169. Заявник вимагав 700 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

170. Уряд заперечив проти цієї вимоги.

171. З огляду на всі обставини цієї справи та характер встановлених порушень Суд вважає за належне присудити заявнику 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

В. Судові та інші витрати

172. Заявник також вимагав 1 422 євро в якості компенсації поштових витрат, понесених під час провадження на національному рівні, та 4 800 євро в якості компенсації витрат на правову допомогу та витрат на переклад, понесених під час провадження у Суді.

173. Уряд вважав цю вимогу необґрунтованою.

174. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У цій справі, з огляду на наявні у нього документи та зазначені критерії, Суд вважає за належне присудити суму у розмірі 3 650 євро (що дорівнює 4 500 євро з вирахуванням 850 євро - суми, сплаченої в рамках правової допомоги - див. пункт 2) в якості компенсації витрат, понесених під час провадження в Суді. Ця сума повинна бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок захисника заявника, п. Кадочнікова, як зазначено заявником (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Хлаіфія та інші проти Італії" [ВП] (Khlaifia and Others v. Italy) [GC], заява № 16483/12, пункт 288 та підпункт "а" пункту 12 резолютивної частини, ЄСПЛ 2016 (витяги)). Крім того, Суд присуджує 1 422 євро на покриття решти зазначених заявником судових та інших витрат, які мають бути сплачені на прохання заявника на рахунок його представника під час провадження на національному рівні, пані Коритної.

С. Пеня

175. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1. Оголошує прийнятними скарги за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження із заявником у Житомирській установі виконання покарань в лютому та листопаді 2008 року; на непроведення національними органами влади ефективного розслідування у зв’язку з цим та на неналежні умови тримання його під вартою в лікарні при Донецькій виправній колонії; та скаргу за статтею 13 Конвенції на відсутність у заявника ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з його скаргами стосовно умов тримання його під вартою.

2. Оголошує неприйнятними скарги на умови тримання заявника під вартою у Житомирській установі виконання покарань та скарги, наведені у пункті 165.

3. Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції у зв’язку з непроведенням органами державної влади ефективного розслідування скарг заявника на жорстоке поводження у Житомирській установі виконання покарань.

4. Постановляє, що було порушено матеріальний аспект статті 3 Конвенції у зв’язку із жорстоким поводженням із заявником у Житомирській установі виконання покарань.

5. Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з неналежними умовами тримання заявника під вартою під час його перебування у лікарні при Донецькій виправній колонії у період з грудня 2007 року по лютий 2008 року.

6. Постановляє, що було порушено статтю 13 Конвенції у зв’язку зі скаргою заявника за статтею 3 Конвенції на неналежні умови тримання його під вартою.

7. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(і) 10 000 (десять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;

(іі) 3 650 (три тисячі шістсот п’ятдесят) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді, ця сума має бути сплачена на банківський рахунок захисника заявника п. Андрія Кадочнікова;

(ііі) 1 422 євро (одна тисяча чотириста двадцять два) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації решти судових та інших витрат, ця сума має бути сплачена на банківський рахунок представника заявника під час провадження на національному рівні пані Людмили Коритної;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

8. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 20 квітня 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду .