Справа «Дмитренко та Бездорожній проти України» (Заяви № 59552/11 та № 7096/12)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Дмитренко та Бездорожній проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Мартіньш Мітс (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Лятіф Гусейнов (<…>), судді,

та Енн-Марі Дуге (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

з огляду на:

заяви, які подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) двоє громадян України, п. Микола Миколайович Дмитренко (далі - перший заявник, заява № 59552/11, подана 12 вересня 2011 року) та п. Михайло Герасимович Бездорожній (далі - другий заявник, заява № 7096/12, подана 29 січня 2012 року);

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скарги заявників за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на невиплату державою підвищення до їхніх пенсій за період з 02 квітня по 31 грудня 2006 року, а решту скарг у заяві визнати неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду ;

зауваження Уряду;

після обговорення за зачиненими дверима 09 червня 2020 року постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується скарг заявників за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на невиплату державою підвищення до їхніх пенсій.

2. Перший заявник народився у 1943 році і проживає у м. Донецьку. Другий заявник народився у 1936 році. 05 листопада 2019 року п. Юрій Михайлович Бездорожній, син і спадкоємець другого заявника, повідомив Суд про смерть останнього у 2015 році та висловив бажання підтримати цю заяву.

3. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

5. Перший заявник має, а другий заявник мав, спеціальний статус "дитини війни" (особа, якій станом на 02 вересня 1945 року було менше 18 років) відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" , чинного з 01 січня 2006 року (далі - Закон України "Про дітей війни"). Відповідно до статті 6 зазначеного Закону вони мали право на отримання спеціального підвищення до їхніх пенсій у розмірі 30% від мінімальної пенсії.

6. Заявники звернулися до національних судів із позовами проти Пенсійного фонду України, вимагаючи, inter alia, виплати зазначеного підвищення до пенсії за період з 02 квітня по 31 грудня 2006 року.

7. В остаточних рішеннях, винесених 13 травня та 18 серпня 2011 року, Вищий адміністративний суд України та Донецький апеляційний адміністративний суд залишили вимоги заявників без задоволення. Суди встановили, що згідно з внесеними до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" змінами, які набрали чинності 02 квітня 2006 року, відповідне підвищення до пенсії мало запроваджуватися поступово відповідно до порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Однак, оскільки у 2006 році такого порядку визначено не було, підстав для задоволення їхніх вимог не було.

8. Крім того, 31 грудня 2010 року Куйбишевський районний суд міста Донецька зобов’язав Пенсійний фонд України здійснити нарахування та виплату другому заявнику доплати до пенсії за періоди з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2010 року. Зазначене рішення, яке набуло статусу остаточного 18 серпня 2011 року, залишається невиконаним.

ВІДПОВІДНІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА ТА ПРАКТИКА

9. Положення відповідного національного законодавства та практики наведені в рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine), заяви № 68385/10 та № 71378/10, пункти 17-25, від 26 червня 2014 року.

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

10. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. LOCUS STANDI ПАНА БЕЗДОРОЖНЬОГО

11. У своїх коментарях стосовно вимог щодо справедливої сатисфакції, наданих Юрієм Михайловичем Бездорожнім, Уряд стверджував, що останній не надав підтвердження, що був сином другого заявника та єдиним спадкоємцем, щоб довести своє право продовжувати це провадження замість цього заявника.

12. Суд зазначає, що на вимогу Секретаріату п. Бездорожній надав документи, що підтверджують його статус сина другого заявника та єдиного спадкоємця. Ці документи також були надіслані Уряду для ознайомлення.

13. Отже, Суд вважає, що п. Бездорожній належним чином підтвердив свій статус сина другого заявника та єдиного спадкоємця. За відсутності будь-яких інших доводів Уряду щодо його права підтримати цю заяву і також з огляду на те, що справа стосується майнових прав, які, у принципі, можуть бути передані спадкоємцю померлого (див., наприклад, рішення у справі "Шаренок проти України" (Sharenok v. Ukraine), заява № 35087/02, пункт 12, від 22 лютого 2005 року), Суд вважає, що п. Бездорожній має право продовжити це провадження від імені другого заявника. Проте у решті рішення посилання робитиметься на другого заявника.

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ ЩОДО НЕВИПЛАТИ ДЕРЖАВОЮ ПІДВИЩЕННЯ ДО ПЕНСІЇ

14. Заявники скаржилися за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на невиплату державою підвищення до їхніх пенсій у відповідний період 2006 року згідно зі статтею 6 Закону України "Про дітей війни" . Зазначене положення передбачає:

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.".

A. Прийнятність

15. Як стверджував Уряд, навіть припустивши, що заявники були незаконно позбавлені їхнього майна, підвищення пенсії, яке вони вимагали, було незначною сумою і не повинно порушувати жодних питань за Конвенцією. Згідно з його твердженнями загальна сума, яка підлягала виплаті за відповідний період, становила 159 євро. Посилаючись на ухвалу щодо прийнятності у справі "Свистун проти України" (Svystun v. Ukraine), заява № 25250/16 та 2 інші заяви, від 03 листопада 2016 року, він стверджував, що сума, яка була меншою за 200 євро і не становила основне джерело доходу для жодного із заявників, свідчила, що заявники не зазнали суттєвої шкоди.

16. Суд зазначає, що у 2006 році саме Кабінет Міністрів України повинен був визначити розмір підвищення до пенсії, яке вимагалося заявниками (див. згадане рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine), пункти 54 і 55). Проте зрештою жодного відповідного рішення ухвалено не було (там само). За таких обставин Суд не може робити припущення щодо точного розміру підвищення до пенсії за відповідний період 2006 року, яке мали б отримати заявники, і, відповідно, щодо збитків, яких вони зазнали у результаті стверджуваного порушення (там само, пункт 64). Тому він відхиляє зазначене заперечення Уряду.

17. Суд зазначає, що скарги заявників не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

B. Суть

18. Суд нагадує, що у згаданому рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine), яке стосувалося питання, аналогічного питанню у цій справі, він встановив, що бездіяльність держави, тобто невизначення розміру підвищення до пенсії, яке мало виплачуватися заявникам у відповідний період 2006 року, становила втручання в їхні права за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Уряд не навів жодних аргументів, щоб пояснити цю бездіяльність, яка тримала заявників у стані невизначеності. Таким чином, Суд не вбачав жодної причини, чому органи державної влади не вжили жодних дій для визначення розміру підвищення до пенсії заявників, і вважав, що це втручання було необґрунтованим і порушило зазначене положення (там само, пункти 55 і 56).

19. Розглянувши всі надані матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку у цій справі. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що втручання у права заявників за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції у відповідний період 2006 року було необґрунтованим.

20. Отже, було порушено зазначене положення.

IV. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ У ЗВ’ЯЗКУ З НЕВИКОНАННЯМ РІШЕННЯ

21. Другий заявник також скаржився на невиконання постанови від 31 грудня 2010 року (див. пункт 8). Він посилався на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

22. Суд вважає, що ця частина заяви є продовженням рішення у справі "Бурмич та інші проти України" (Burmych and Others v. Ukraine) і має розглядатися згідно з передбаченою у ньому процедурою (див. рішення у справі "Бурмич та інші проти України" (вилучення з реєстру) [ВП] (Burmych and Others v. Ukraine) [GC], заява № 46852/13 та інші, пункт 221, від 12 жовтня 2017 року), тобто вона має бути вилучена з реєстру та передана Комітету міністрів Ради Європи з метою її вирішення в рамках вжиття заходів загального характеру на виконання пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), заява № 40450/04, від 15 жовтня 2009 року, див. аналогічний підхід в рішенні у справі "Кручко та інші проти України" [Комітет] (Kruchko and Others v. Ukraine) [Committee], заява № 52227/10 та 3 інші заяви, пункт 12, від 04 жовтня 2018 року.

V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

23.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".

24. Перший заявник не подав жодних вимог щодо справедливої сатисфакції. Другий заявник вимагав 1 746 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди (ця сума становила підвищення до пенсії, яке нібито мало бути сплачено йому за період з 2006 по 2015 роки), і 30 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Він також просив Суд відшкодувати йому невказані ним витрати, пов’язані з поданням його заяви.

25. Уряд заперечив проти вимог другого заявника.

26. Щодо першого заявника Суд зазначає, що він не подав вимог щодо справедливої сатисфакції. За відсутності будь-яких виняткових обставин (див., в якості протилежного прикладу, рішення у справі "Нагметов проти Росії" [ВП] (Nagmetov v. Russia) [GC], заява № 35589/08, пункт 92, від 30 березня 2017 року) Суд йому нічого не присуджує.

27. Стосовно другого заявника та його вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди, Суд зазначає, що його розгляд обмежується лише його скаргою на невиплату державою підвищення до пенсії у відповідний період 2006 року. Крім того, він повторює, що його роль не полягає у підміні собою національних органів влади та обчисленні розміру підвищення до пенсії, яке мало бути виплачено заявнику у 2006 році, враховуючи відсутність будь-якого рішення органів державної влади щодо цього. Таким чином, Суд вважає, що більш доречним був би розгляд цього питання на стадії виконання цього рішення (див. згадане рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine), пункт 64 та рішення у справі "Філозофенко проти України" [Комітет] (Filozofenko v. Ukraine) [Committee], заява № 72954/11, пункт 24, від 09 січня 2020 року). З іншого боку, він присуджує другому заявнику 900 євро в якості відшкодування моральної шкоди (див. згадане рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine), пункт 65). Насамкінець Суд відхиляє вимогу другого заявника щодо компенсації витрат, пов’язаних з поданням його заяви, у зв’язку з її необґрунтованістю.

28. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1.Вирішує об’єднати заяви.

2.Оголошує, що п. Бездорожній має право продовжити це провадження від імені другого заявника.

3.Вирішує вилучити з реєстру справ Суду частину заяви № 7096/12 щодо невиконання постанови від 31 грудня 2010 року відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції та передати її Комітету міністрів Ради Європи з метою її вирішення в рамках вжиття заходів загального характеру на виконання згаданого пілотного рішення у справі Іванов.

4.Оголошує прийнятною заяву № 59552/11 та решту скарг у заяві № 7096/12.

5.Постановляє, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з невиплатою державою підвищення до пенсій заявників у відповідний період 2006 року.

6.Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити п. Бездорожньому 900 (дев’ятсот) євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися на зазначену суму; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

7.Відхиляє решту вимог другого заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 02 липня 2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.